«Йдеш, на мене схожий ... »

Ваша книга -- це звістка «звідти»,

Ранкова, благосних звістку ...

Я давно вже не сприймаю дива ...

Але як солодко чути: «Чудо є!»

М. Волошин

Марина Іванівна Цвєтаєва - поет своєрідний, талановитий і безпосередній. Її вірші наповнені повітрям, світлом, безмежним простором. Будучи неординарною особистістю, Цвєтаєва відображала в поезії суперечливі почуття, погляди, емоції, які долали її в юності. Все ж хотілося побачити, відчути, закарбувати у своїй яскравій і світлої ліриці безкомпромісній Марині Іванівні.

золоті часи,

Де погляд сміливіше і серце чистіше!

О, золоті імена:

Гек Фінн, Том Сойєр, Принц і Жебрак!

На початку століття серед символістів дуже модно було писати про потойбічний світ, свою відставку, смерті. Самостійна Цвєтаєва теж віддала данину моді, але зробила це дивно безпосередньо, без картинної пози, зайвої слізливості і словословія. Зовсім молодий вона міркує про невідворотність свого відходу. З легким смутком, трохи іронічно, мабуть, тому, що до цього терміну ще далеко: пофілософствувати і відмахнулася.

Не думай, що тут - могила,

Що я з'явлюся, погрожуючи ...

Я занадто сама любила

Сміятися, коли не можна!

І кров приливає до шкіри,

І кучері мої вилися ...

Я теж була, перехожий!

Перехожий, зупинись!

рвучко і активної натурі Марини Іванівни було цікаво все, вона шукала витоки своєї талановитості в рідних коріння. У прекрасному вірші «Бабусі» звучать ноти захоплення і здивування, бажання зрозуміти власну бентежною душу.

День був Невинний, і вітер був свіжий,

Темні зірки, згасли. -

Бабушка! - Цей жорстокий заколот

У серці моєму -- не від Вас чи що? ...

Її поезія -- б'є емоціями фонтан, якщо не вилити з себе звуки, здається, розірветься душа. Таку безкомпромісну ставлення до творчості характерно для великого поета, яким і була Марина Іванівна Цвєтаєва. Вона не могла й не хотіла приборкувати свої пориви і волелюбні серце. Йшла до людей з відкритим забралом, віддаючи всю себе мистецтву.

Який-небудь предок мій був - скрипаль,

Вершник і злодій при цьому.

Чи не тому мою вдачу бродячих

І волосся пахнуть вітром?

не він, смаглявий, краде з гарби.

Рукою моєї -- абрикоси,

Винуватець пристрасної моєї долі.

Кучерявий і горбоносий?

Цвєтаєва високо цінувала свої вірші і талант, але нічого не робила для того, щоб стати відомою, випустити до друку той чи інший твір. Безмірна гординя утримувала її від необхідних кроків, щоб добитися популярності. Вона вірила, що шанувальники самі знайдуть дорогу до її творів, просто ще не настав час.

Моїм віршам, написаним так рано,

Що й не знала я, що я - поет,

зірвалися, як бризки з фонтану,

Як іскри з ракет ...

розкиданих у пилу по магазинах

(Де їх ніхто не брав і не бере!)

Моїм віршам, як дорогоцінним винам,

Настане свій черга.

Твори автора, багатогранні й талановиті, прийшли до нас поетичним щоденником, розповідаючи про важку, прекрасною і самовідданої життя Марини Іванівни, не знає сумнівів, твердо вірить у велику місію Росії. Сама ж Цвєтаєва загинула «на жорнах історії», але не зігнулася, не зрадила собі і своєму таланту. Тому її вірші знаходять все нових і нових шанувальників, захоплених шанувальників.

Ні, легше життя віддати, ніж годину

Цього блаженного туману! -

Ти мені велиш -- єдиний наказ! -

І засинати, і прокидатися - рано.

Мабуть, що й снів не можна

Мені бачити, як очі закрию, -

Чи не простіше тоді - очі

Закрити мені власною рукою?

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://ilib.ru/