Вплив творчості Блоку на поезію Анни Ахматової

Курсова робота Олени Тараканова

Відомим літературознавцем В.М. Жирмунський було проведено велике дослідження, присвячене темі "блоковского тексту" у творчості Анни Ахматової. Багато дослідників торкаються у своїх роботах цю проблему: Чуковська Л.К., Тіменчік Р.Д. , Цівія Т.В. , А також Топоров В.Н. , Що присвятив цьому питанню багато статей.

Але все ж таки поки ще складно, та і рано підводити підсумки поетичної перекличці двох поетів. Дуже багато суперечливих фактів і думок пов'язані з цією темою. Справжня робота також не може претендувати на те, щоб вичерпати це питання, але в ній, Зокрема, робиться спроба звернутися до нового кола джерел, прихованих, проте, у тих же самих текстах (ахматовське), які давно відомі дослідникам.

Поняття легенди неоднозначно. Термін "легенда" стосовно до історії своїх відносин до Блоку вживала сама Ахматова. "Друга легенда", з якої я прошу моїх читачів розпрощатися назавжди, - писала вона в пізніх автобіографічних замітках, - ставиться до мого так званого "роману" з Блоком ...", "З чого була зготована легенда про романі, просто не знаю, але що вона подобалася і її хотіли, це безсумнівно ". (№ 3 стор 189) Поняття" легенда "вжито тут Ахматової в дуже вузькому, чисто біографічному і різко негативного сенсі, як синонім "плітки", "безглуздого вимислу". З цією "легендою" Ахматова в пізні роки життя, на думку багатьох дослідників, вважала за необхідне боротися, спростування цієї "легенди" (також на думку деяких літературознавців) значною мірою присвячені її "Спогади про Олександра Блоці".

В іншому, значно більш широкому сенсі, стосовно до творчості Блоку і його зовнішності у свідомості сучасників, вжив поняття "легенда" Ю.М. Тинянов. У статті "Блок", написаній незабаром після смерті поета, Тинянов писав: "Блок-найбільша лірична тема Блоку .(...) Про це ліричного героя і говорять зараз. Він був необхідний, його оточує легенда, і не лише тепер -- вона оточувала його від самого початку, здавалося навіть, що вона передувала самій поезії Блоку ... "(№ 12, стор 94).

У своїй роботі ми користуємося поняттям "Блоковская легенда" в широкому сенсі, близькому до розуміння Ю. Н. Тинянова, маючи на увазі сприйняття сучасниками і, в Зокрема, Ахматової поетичного образу Блоку, його літературної особистості, його ліричного героя, його ліричної теми.

"СПОГАДИ Про БЛОЦІ "

У робочих зошитах Ахматової збереглася велика кількість уривків мемуарного характеру, що відносяться до Блоку. Всі вони, як і друковані "Спогади", за жартівливим визначення самої письменниці, по суті, написані на тему: "Про те, як у мене не було роману з Блоком ". Всі мої спогади про Блок, -- повідомляє Ахматова у своїх записах, - можуть вміститися на сторінці звичайного формату, і серед них цікава тільки його фраза про Льва Толстого ".

У чорнових планах статті перераховані всі зустрічі Ахматової з поетом, вони навіть пронумеровані (дев'ять номерів, однак список не доведений до кінця).

Однак при всьому поверхневому і скороминущому характер цих зустрічей "на людях", в літературних салонах і літературних вечорах, не можна не помітити, що для Ахматової вони завжди були чимось дуже важливим що вона на все життя запам'ятала, здавалося б зовні незначні, але для неї по-особливому знаменні слова свого співрозмовника. Це відноситься, наприклад, до згаданих вище слів Блоку про Л.Н. Толстого. У розмові з Блоком Ахматова передала йому зауваження молодого поета Бенедикта Лівшица, "що він, Блок, одним своїм існуванням заважає писати вірші "." Блок не засміявся, а відповів цілком серйозно: "Я розумію це. Мені заважає писати Лев Толстой". У Іншим разом, на одному літературному вечорі, де вони виступали удвох, Ахматова сказала: "Олександре Олександровичу, я не можу читати після вас". Он-з докором у відповідь-"Анна Андріївна, ми не тенора". Порівняння це, надовго що зафіксували в пам'яті, було, може бути підхоплено через багато років у вірші, де Блок постає як "трагічний тенор епохи" (1960). Ахматова розповідає далі: "Блок порадив мені прочитати "Всі ми Бражники тут". Я стала відмовлятися: "Коли я читаю "Я наділа вузьку спідницю", сміються ". Він відповів:" Коли я читаю: "І пияки з очима кроликів" - теж сміються ". (№ 4, стор 21).

Але найбільш вражаючою була несподівана зустріч Ахматової з Блоком в поїзді на глухому полустанку між географічно близькими Шахматова (садибою Бекетових) і Слепнева (маєтком Гумільовим), швидше нагадував чи побутову реальність, а епізод з неправдоподібно любовного роману: "Влітку 1914 року я була в мами в Дарниці, під Києвом. На початку липня я поїхала до себе додому, в село Слепнева, через Москву. Где-то, у якоїсь порожньої платформи, поїзд гальмує, кидають мішок з листами. Перед моїм здивованим поглядом несподівано виростає Блок. Я вигукував: "Олександре Олександровичу!". Він озирається і, тому що він був не тільки великим поетом, але і майстром тактовних питань, питає: "З ким ви їдете?". Я встигаю відповісти: "Одна". Потяг рушає ". І ця розповідь підтверджується свідченням записних книжок Блоку. Ахматова продовжує: Сьогодні, через 51 рік, відкриваю записну книжку Блоку і под (9 липня 1914 читаю: "Ми з мамою їздили оглядати санаторію за соняшникову .- Мене біс дражнить .- Анна Ахматова в поштовому поїзді ". (№ 7, стр. 325).

У своїх мемуарних записах Ахматова приділила чимало місця спростуванню "легенди" про її "так званому роман з Блоком", або, як вона пише в іншому місці, "жахливих чуток про її" безнадійної пристрасті до А. Блоку, яка чомусь до цих пір всіх дуже влаштовує. (...) Однак тепер, коли вона загрожує перекосити мої вірші і навіть біографію, я вважаю за потрібне зупинитися на цьому питанні ". (№ 10, стр. 325).

Плітка ця - "провінційного походження", вона "виникла в 20-х роках, після смерті Блоку "," вже одне опублікування архіву А.А. Блоку повинно було припинити ці чутки ". (№ 10, стр. 325).

Набагато істотніше для сучасного читача сприйняття Ахматової поетичної особистості Блоку і ті творчі зв'язки між ними, про які піде мова нижче. Ахматова писала у своїх нотатках: "Блоку я вважаю не тільки найбільшим поетом першої чверті двадцятого століття (спочатку стояло: "одним з найбільших ", - В. Жирмунський - № 10, стр. 325), а й людиною-епохою, тобто самим характерним представником свого часу ... "

До багатою мемуарної літератури про Блок приєднуються ще кілька фрагментарних сторінок містять спогади про Блок Анни Ахматової. У цих спогадах відтворюються 3-4 цікавих висловлювання Блоку, ряд втікачів вражень від зустрічей з ним і деякі цікаві подробиці, але в цілому вони далеко не вражають великою кількістю матеріалу. Інформація, укладена в них має значення не так сама по собі, скільки тим, від кого вона виходить. Анна Ахматова обрала в своїх коротких мемуарах жорсткий, "пушкінський" принцип чистого фотографічного розповіді. Розповівши про зустрічі з Блоком, вона не поділилася своїми думками про нього, промовчала про своєму глибинному ставленні до нього і про його поезії і залишила при собі свої оцінки його творів.

Справді, А. Ахматова та її старший сучасник А. Блок були знайомі один з одним набагато менше, ніж це багато кому видається. "Анна Андріївна говорила мені, -- пише Д. Максимов що зустрічалася з Блоком рідко, за все життя - не більше 10-ти раз і довго з ним не розмовляла, Ці зустрічі відбувалися на людях, іноді при спільних виступах. У Ганни Андріївни Блок жодного разу не був. А вона до нього зайшла лише 1 раз - в кінці декабря1913 року, коли він жив на офіцерською. Та й тоді вона поспішала до себе в Царське село і просиділа недовго, "хвилин сорок ". (№ 11, стр. 188). Легенду про роман з Блоком Ахматова рішуче заперечувала, і не випадково, читаючи Д. Максимову свої спогади, жартома назвала їх так: "Про те, як у мене не було роману Блоком". "Як людина-епоха Блок потрапив в мою поему "Триптих" (Демон сам з посмішкою Тамари "...), однак з цього не випливає, що він займав в моєму житті якесь особливе місце. А що він займав особливе місце в житті всього передреволюційного покоління, доводити не доводиться ". (№ 11, стор 189). Оригінал нотатки - в рукописному відділі Ленінградської публічної бібліотеки).

В образній формі ця думка втілена в одному з більш пізніх віршів Ахматової (1946), присвячених історичній ролі поета, її сучасника:

Як пам'ятник початку століття,

Там цей людина стоїть ...

Однак хотілося б подивитися на описані вище факти з іншого боку. В.М. Жирмунський пише: "У своїх мемуарних записах Ахматова приділила чимало місця спростуванню ... легенди .. (про що вже згадувалося вище). Далі Жирмунський висновок: "Ми будемо виходити надалі з цих неодноразово повторених зізнань А.А. Ахматової і не вважаємо за необхідне взагалі заглиблюватися в інтимний біографію художника. "(№ 10, стр. 264).

Однак, як мені здається, з цього не випливає, що інтерес до біографії поета (зокрема, а іноді і в особливості, до інтимної) незаконний або, щонайменше, має мале відношення до вивчення творчості. Навпаки, "... любителю словесності, скажу більше, спостерігачеві-філософу приємно було б дізнатися деякі подробиці приватного життя великої людини, познайомитися з ним, дізнатися його пристрасті, звички, дивацтва, слабкості і самі пороки, нерозлучні супутники людини "(" Про характер Ломоносова ", - в кн." Досліди в віршах і прозі "Костянтина Батюшкова. Частина 1. Проза. 1817, стор 40).

У цій " приємності впізнавання "ховається" внутрішній жест приймаючи-відкритого, довірливого і довірливого ставлення до тексту і через нього до автора "(№ 13, стор 89), переконання, що текст починається або продовжується в житті автора (або взагалі якось пов'язаний з нею), і, отже, його життя може допомогти в більш поглибленому розумінні тексту. Інтерес до біографії автора на кшталт спроби розширити "зовнішній" текст твори і перевірити правильність розуміння тексту через звернення до його творцю.

Слід звернути увагу на те, що у своїх висловлювання про Блок (поза поетичних текстів) досить численних (особливо якщо мати на увазі і усні) Ахматової було легко, якщо не розвіяти "легенду", то роз'яснити і відвести багато істотних деталі. Насправді ж, на думку дослідника Топорова, в цих висловлюваннях була явна тенденція укоренити думку про "легендою", про існування цієї "легенди". "... дотримуючись сформульованому яку сама ж правилом Тайн не видавати своїх, Ахматова, не знімаючи своїми висловлюваннями невизначеності, скоріше, навпаки, збільшує кількість таємниць ..., змушуючи читача вирішувати все більш складні і абстрактні завдання, непомітно перемикаючі читача з біографічного плану в поетичний "( № 13, стор 10)

Враховуючи наведені вище спогади Ахматової про Блок, мені здається не доводиться вважати випадковістю, що останні складаються в основному з цитацій блоковскіх згадок про зустрічі з Ахматової (у його "записниках"), по-перше, що в них пропущені згадки про низку інших зустрічей поетів (що ніяк не може бути пояснено упущенням пам'яті), по-друге, що в приписуваних Ахматової зустрічах з Блоком опущено все те, що виходить за рамки всіляко підкреслюємо фактографічності, по-третє. Інакше кажучи, у спогадах про Блоці Ахматова "йде не прийом дивовижний за своє сміливості: вона змушує Блоку говорити про ці зустрічі, поступається йому право та першість згадувати. (.. "Від тебе приходила до мене тривога і вміння писати вірші ( з присвяти Блоку не екземплярі "чоток"), право та першість згадувати ( "Недавно читала і перечитувала записні книжки Блоку. Вони як б повернули мені багато днів і події. Відчуваю: про це треба написати. це будуть автобіографічні нотатки "(№ 4, стор 242). Ср ..:" ... і знову дерев'яний Исаакиевский міст, палаючи пливе до гирла Неви, а я з моїм супутником з жахом дивимося на це небачене видовище, і у цього дня є дата - 11 липня 1916р., зазначена Блоком. "(№ 4, стор 48) при блоковской запису:" 11 липня. Увечері я у мами ... Вночі догорає на взморье палацовий міст. Все дуже важко ". (№ 7, стор 314). Наступного ранку Блок вже ходив у швальню Ізмайловського полку, готуючись до від'їзду в армію.)

Таким чином будується якийсь двоєдиний текст, що складається з 2-х голосів: один з них належить Блоку безпосередньо, іншого ж - теж Блоку, але опосередковано -- блоковскіе уста в устах Ахматової.

ПОЧАТОК. ДЕСЯТА РОКИ.

Збірка "ВЕЧІР".

З весни 1911 . Ахматова почала регулярно друкуватися в журналах, а в 1912 р. вийшов у світ її перша віршована збірка "Вечір" з передмовою М.А. Кузміна, відразу звернув на себе співчутливе увагу критики і читачів. Тоді ж вона стала від часу до часу зустрічатися з Блоком, з'являючись у супроводі свого чоловіка, у так званій "Поетичної академії" В'ячеслава Іванова (Товариство ревнителів художнього слова ", які збиралися в редакції "Аполлона"), в салоні В'ячеслава Іванова на "вежі", у Городецький, на публічних літературних зборах і виступах.

Навесні 1911 вперше зустрілися тридцятирічний Блок, який перебував у зеніті своєї поетичної слави і починаючий поет Анна Ахматова, якою йшов 22-й рік. До цього часу нею було написано близько 180 віршів, але опубліковані з них лічені одиниці. Яке враження справив Блок на Ахматову при першій зустрічі? Невідомо. Дослідник Добін Е.С. вирішується відзначити лише, що в зовнішності героя вірша "Рибак" смутно вгадуються риси Блоку. На цьому спостереженні навряд чи можна було б наполягати, якщо був вірш не було датовано 23 квітня 1911 - на наступний день після їх першої зустрічі в редакції "Аполлона". Можливо, з цього вірша і почалося формування "Блоковской легенди" у творчості Ахматової. Звертає увагу на себе його другий рядок:

А очі синьою, ніж лід ... (№ 3, стор 71)

Л.Д. Блок згадувала, що Блок чудово втілював образ светлокудрого блакитноокого, стрункого, героїчного арійця. Про "прекрасних блакитних очах" Блоку писав і Андрій Білий.

Надалі, як ми побачимо, тема очей стане лейтмотивом у віршованій перекличці Блоку і Ахматової.

У 1911 році відбувається помітне "перерозподіл сил на літературній сцені. Відносини між Н.С. Гумільовим і В.І. Івановим стають все більш напруженими. На противагу іванівської "Вежі" виникає "Цех поетів". Незабаром Блок і Ахматова знову зустрічаються у "Вежі". 7 листопада він записує в щоденнику: "У першій годині ми прийшли з Любою до В'ячеслава. (...) А. Ахматова (читала вірші, вже хвилюючи мене, вірші чим далі, тим краще )..." (№ 11, стр. 239).

Дуже заманливо включити в список прочитаних в той вечір Ахматової віршів 1911р. -- "Музі". Дата, зазначена в збірці, складеним В.М. Жирмунський ( № 10, стор 337), - 10 жовтня 1911 р., здавалося б, дозволяє це зробити. Однак ця дата, очевидно, є хибною. Ахматова датована його 10 н о я б р я 1911 р. - трьома днями пізніше блоковской записи в щоденнику. (№ 13, стор 36).

Це уточнення датування не перешкоджає, однак, співставлення ахматовське "Музи", надрукованій у збірнику "Вечір", що вийшов у м а р т е 1912 р., з хрестоматійно відомим віршем Блоку "До Музі", що датується кінцем 1912 р. У вірші звучать блоковскіе рими - це очевидно. Перша ж строфа:

Муза - сестра зазирнула в обличчя,

Погляд її ясний і я р о к.

І відняла золоте к о л ь ц о,

Перший весняний п о д а р о к. .. (№ 3, стор 67)

змушує згадати вірші Блоку:

... Я кинув у ніч заповітне кільце

Ти віддала свою долю іншому,

І я забув прекрасне л і ц о ... (1908) (№ 5, стрю162)

а також:

... Відкрий, відповідай на моє запитання:

Твій день був я р о к?

Я саван царствений приніс

Тебе в п о д а р о к! (1909) (№ 5, стор.265)

Перша строфа блоковского вірша:

Є в мелодіях твоїх заповітних

Фатальна о г і б е л і звістку,

Є прокляття звітів священних,

П о р у г а н і е с ч а с т і є ... (№ 5, стр. 233)

у свою чергу змушує згадати ахматовське:

Муза! ти бачиш, як з ч а с т л и в и в с е -

Дівчата, жінки, вдови ...

Краще п о г і б н у н а колесі,

Тільки не ці окови ... (№ 5, стр. 67)

Разом з тим блоковское:

Так за що ж п о д а р и л а мені ти

Луч з квітами і твердь з зірками-

Всі прокляття твоєї краси? (№ 5, стр. 233)

чітко контрастує з заключними словами ахматовського вірші

"... вона відняла

Божий подарунок ". (№ 5, стр. 67)

Якщо б не датування обох віршів, читач легко погодився б признатиь наведені приклади ще одним переконливим свідченням впливу маститого Блоку на починаючу Ахматову. Але дати свідчать про зворотне. Ініціатором поетичного діалогу виступає тут Ахматова, а не Блок. Забігаючи вперед, скажу, що у відомому "Мадригалі" 1913 р. Блок знову повертається до темою "п р о к л я т ь я к р а с о т и", прямо звертаючись до Ахматової:

"... Краса страшна, Вам скажуть ... "(№ 5, стр. 281).

Зрозуміло, розглянутий приклад "поетичного імпульсу", направленого від Ахматової до Блоку, є чи не єдиним. Набагато більш численні приклади зворотного впливу.

несподівана перекличка в одного з пізніх зразків любовної лірики Ахматової ( "Cinique", "опівнічні вірші") все з тим же пам'ятним блоковскім віршем "До музи".

У Ахматової:

І т а к а я м о г у ч а я с и л а

Зачарований голос тягне,

Б у д т о там попереду не могила,

А таємничої сходи зліт.

І у Блоку:

І т а к а я в л е к у щ а я с і л а,

Що готовий я твердить за мовив,

Б у д т о ангелів ти зводить,

спокушаючи своєї красою ... (№ 5, стор.233)

Чільне місце в збірнику "Вечір" займає цикл "Обман", що складається з 4-х віршів. Слід зазначити, що цикл "Обман" присвячений М.А. Змунчілле (по чоловікові Горенко), яка обожнювала Блоку і говорила, що "у неї друга половина його душі ". (№ 13, стр. 421).

Можна відзначити, що назва циклу повторює назву блоковского сіхотворенія "Обман" (1904р.) ( "У порожньому провулку весняні води ...") (№ 5, стр. 166). Здавалося б між однойменними творами Блоку та Ахматової немає нічого спільного, крім однакових назв. Абсолютно різні їхні зміст і поетична форма. Однак перекличка між ними виявляється на несподіване рівні. Дивна особливість ахматовського циклу "Обман" полягає в тому, що ні в одному з 4-х складових його віршів нічого не говориться ні про який обмані! Зате обман неодноразово згадується в сусідніх віршах з того ж збірки "Вечір":

... Обидва ми в країну облудну

Забрела і гірко каємося ... (№ 5, стор.56)

... Любов підкорює обманне ... (там же, стор 54)

.

Я о б м а н у т , Чуєш, сумній,

Мінливий злою долею ... (там же, стор 58)

О б м а н у чи його, о б м а н у чи? - Не знаю.

Тільки брехнею живу на землі ... (Там же, стор 56)

Але ж і в блоковском вірші "Обман" прямо від обмані не говориться, зате обман згадується в сусідніх віршах з того ж циклу "Місто":

... Мій друг -- закоханий в місяць - живе її обманом ..."( № 3, стр. 168)

... Це повітря так гулок,

Так приваблює про б м а н.

відведенню, провулок,

У димно-сизий туман ... (№ 3, стор.168)

Тут зав'язується один зі складних вузлів ахматовське-блоковскіх алюзій. Можна сказати, що, створюючи цикл "Обман", Ахматова запозичує у Блоку разом з назвою циклу не тему, не образи, не які-небудь елементи поетичної форми, а незвичайний, що не піддається раціональному поясненню прийом тайнопису, то зате "вміння писати вірші", про який Ахматова скаже в дарчим написи Блоку на примірнику першого видання "чоток" (1914):

"Від тебе приходили до мене тривога

І вміння писати писати вірші. "(№ 10, стр. 328)

двовірш, вставлене в лапки, представляє, очевидно, цитату, - однак важко сказати, звідки: з невідомого нам вірші самої Ахматової чи з іншого джерела, також поки не розшукати. Перше більш імовірно, оскільки вірші мають метричну форму Дольник, неупотребітельную в класичній поезії; лапки зустрічаються в Ахматової і в автоцітатах. Вірш говорить про старше поета як про вчителя і натхненника молодшого.

Збірка "ЧОТКИ".

Другий збірник Ахматової "Четки" відкривається циклом "Сум'яття", що складається з 3-х віршів (надруковані в 1913р.). Назва циклу (так само, як і циклу "Обман" у збірнику "Вечір") повторює назву блоковского вірша "Сум'яття" ( "Чи ми - танцюючі тіні ...?" 1907), За змістом однойменні вірші Ахматової і Блоку знову ж таки мають мало спільного між собою. На відміну від циклу "Обман" назва циклу "Сум'яття" цілком об'єктивно змісту включених до нього віршів, тісно пов'язаних одна з одною. Вони справді пронизані сум'яттям, до глибини душі потрясли ліричну героїню циклу.

До кого могли бути звернені ці вірші, що відкривають нову поетичну збірку Ахматової?

До В.В.Голеніщеву-Кутузову, предмету першого кохання Ані Горенко, з яким Ахматова розлучилася в 1905 р. і могла зустрітися знову, повернувшись до Петербурга в 1910?

До Н.В. Недоброво, з яким вона познайомилася на початку 1913?

Чи, може Можливо, все-таки до А. Блоку?

На користь останнього припущення можна висловити ряд міркувань.

1. Деякі рядки циклу звучать як репліки у що почався двома роками раніше діалозі Блоку і Ахматової. Другий рядок другому вірші:

О, як ти к р а с і в, п р о к л я т и й! (№ 3, стор 93) відсилає до рядка з вірша Блоку "До Музі": "Все прокляття своєї к р а с о т и" (№ 5, стор 233) і незабаром буде знову підхоплена Блоком у вірші, прямо зверненому до Анни Ахматової: "К р а с о т а с т р а ш н а, У а м с к а ж у т. .. "(там же, стор 281). Точно так само рядки:" І тільки червоний тюльпан Тюльпан у тебя в петлиці ..."- (№ 3. стр. 93) відсилає до блоковскому: "Зів'яле троянди колір в петлиці фрака ..." (1909) (№ 5, стор 237) - і, в свою чергу, викликають у відповідь репліку Блоку у тих же, адресованих Ахматової віршах: "Червона троянда у волоссі .." (1913) (там же, стор 281).

2. До кого можуть відноситься одночасно рядки з першого вірша циклу: "Я тільки здригнулася: цей Може мене приручити ... "(№ 3, стор 93) - і з останнього: "Десять років завмирань і криків ..."? (там же, стор.94). У першу вірші - миттєве враження від зовнішності людини, зустрінутого в першого або побаченого новими очима після довгої розлуки; в останньому -- сумний фінал багаторічних невідступних дум про цю людину. Перше може бути віднесено до Н.В. Недоброво, останнє - до В.В. Голенищева - Кутузову, але раз у інше разом, мабуть, тільки до Блоку або, точніше, до його вже міфологізованому у творчості Ахматової образу. (Якщо, звичайно, бачити за раннім ліричними віршами Ахматової біографічну підоснову, а не вважати їх результатом вільної гри розуму й таланту, ніяк не пов'язаної з особистими переживаннями автора).

3. Тема очей і поглядів: "А погляди його як промені ...", Мені очі застує туман ..." , "І загадкових, стародавніх ликів// На мене подивились очі" знаходить безпосереднє продовження у вірші Ахматової, присвяченому Блоку:

У нього очі такі,

Що запам'ятати кожен повинен,

Мені ж легше, обережною,

У них і зовсім не дивитися ...

Не можна не зазначити, що тема очей проходить буквально через усі вірші, вміщені услід за циклом "Сум'яття" у першому розділі збірник "Четки".

60. ... Я подивилася в очі його ... (№ 3, стор 94)

61. ... Лише сміх в очах його спокійних,

Під легким золотом вій ... (там же, стор 95)

62. ... На очі обережною кішки

Схожі твої очі. (там же, стор 95)

63 ... Ах, не важко вгадати мені злодія,

Я його впізнала по очам. (там же, стор 96)

64. ... І дав мені три гвоздики,

Не підводячи очей ... (Там же, стор 96)

65. ... Безвольно пощади просять

Очі. Що мені робити з ними ... (там же, стор 97)

66. ... Покірно мені уяву

У зображенні сірих очей ... (Там же, стор 97)

67. ... Немов зворушені чорною, густою тушшю

Важкі повіки твої ... (там же, стор 98)

68. ... Як я знаю ці наполегливі,

. неситі погляди твої ... (Там же, стор.99)

69. ... Але мені зрозумілий сірих очей переляк ... (там же, стор 99)

70. ... І з мною сіроокий наречений ... (там же, стор 100)

Чи не унікальний випадок, коли про очі йдеться поспіль більш ніж у десятці віршів! Мабуть, ці вірші не випадково зібрані разом. У наступних розділах збірки "Четки" і в інших книгах віршів Ахматової такого зосередження віршів з єдиною наскрізною темою не спостерігається. Так само повторюються мотиви піднятих і опущених очей у віршах Ахматової і Блоку кінця 1913 - поч. 1914 р.р.

На прикладі блоковского Мадригал "Краса страшна, вам скажуть ..." можна побачити, яким чином синтезується діалог.

. У "Спогадах про Олександра Блоці" (жовтень 1965) Ахматова пише: "А на 3-му томі поет написав присвячені мені мадригал:" Краса страшна, вам скажуть ... "У мене не було іспанської шалі, в якій я зображена, але в той час Блок марив Кармен і іспанізіровал і мене. Я і троянди, зрозуміло, ніколи в волоссі не носила. (СР в "Кармен": "Троянди -- страшний мені колір цих троянд). Не випадково цей вірш написано іспанської строфою романсеро. І в останню нашу зустріч ... навесні 1921 р. Блок підійшов і спитав мене: № А де іспанська шаль? "Це останні слова, які я чула від нього ". (№ 4, стор 31). До цих слів В. М. Жирмунський робить наступне зауваження: "Цикл віршів Блоку" Кармен "(березень 1914) присвячено Л.О.Д. (Любові Олександрівні Дельмас), прославленої виконавиці ролі Карме, якої в той час "марив" Блок. Слова Ахматової підкреслюють цього повне поглинання Блоку своїм почуттям і Дельмас, тоді як "мадригал" має відтінок значення світського віршованого компліменту. Це пояснення, на перший погляд безсумнівне, викликає сумніви в двох відносинах. По-перше, в хронологічному. Мадригал був написаний і вручений Ахматової 16 грудня 1913, коли "марити" Дельмас-Кармен Блок, мабуть, ще не міг. (Історія зародження почуття Блоку до Л. А. Дельмас з винятковою точністю і синхронністю фіксується в "Записниках" Блоку. Хоча Блок вперше побачив Дельмас в ролі Кармен ще в жовтні 1913р., А другий раз - у січні 1914 (запис від 12 Січень: Увечері ми з Любою в "Кармен" (Акреева-Дельмас), -- "Записники" стор 200), - певні САМОПРИЗНАННЯ починаються тільки з середини лютого, тобто через 2 місяці після вручення Мадригал.) Ахматова, старанна і прониклива читачка записників, щоденників і листів Блоку, виключно уважна до хронології подій, навряд чи могла не знати про це.

По-друге, важко припустити, що Блок міг зважитися свідомо "іспанізіровать" Ахматову в силу саме тих причин, про які вона писала. Таке перенесення поетичних образів ( "масок") з одного адресата на інший не знаходить ніякої опори в творчості Блоку. З цього Топоров робить висновок, що у своєму поясненні Ахматова розвиває як би дві протилежні версії - "позитивну" фактографічну (з ледь помітними хронологічними зрушеннями), в які вона "підлаштовується" до блоковскому варіанту опису його відносин з Дельмас, і "негативну", сенс якої - у вказівці на неспроможність (хоча б часткову) перший версії і, отже, на те, що за посилено підкреслюють "іспанізаціей" криється ніщо інше, ніж те, що зв'язується з традиції виключно з Кармен (і, тим більше, з Кармен-Дельмас).

ПОЕМА БЕЗ ГЕРОЯ.

У скриньки потрійне дно ...

Творчим синтезом поетичного розвитку Ахматової є "Поема без героя", над якою вона працювала понад двадцять років (1940-1962). Особиста доля поета і доля її "покоління" одержали тут художнє освітлення і оцінку у світлі історичної долі не тільки сучасників. але і її батьківщини.

Що "Поему без героя "може спіткати доля незрозумілого або, у всякому разі, не зовсім зрозумілого твори, що її поетичний код може залишитися в кінці решт нерозшифровані - ця думка володіла автором ще в той час, коли писалася друге, середня частина поеми, "Решко" Там про це йдеться недвозначно

... Я згодна на невдачу

і збентежені своє не ховаю ...

У шкатулки ж потрійне дно.

Але зізнаюся, що застосувала

симпатичні чорнило ...

Я дзеркальним листом пишу,

І іншої дороги нету -

Дивом я натрапила на цю

І розлучитися з ній не поспішаю.

Визнання, по прямоті своїй, здається, небувале в російської поезії. Але, визнаючи в застосуванні шифру ( "симпатичні чорнило", "дзеркальне лист "," потрійне дно "), Ахматова все-таки вірила, що ця "таємниця без криптограми" буде розгадана читачем, і з самого початку боялася тільки одного - "перекручених і безглуздих тлумачень" Поеми без героя. Про це йдеться в першій же спробі написати щось "замість передмови "в 1943-1944 роках, коли текст поеми здавався" остаточним "і вона не думала. що їй доведеться до нього ще повертатися стільки разів.

Уже в першій редакції "Поема без героя" складалася з 3-х частин, відповідно чому мала підзаголовок "Триптих" "Дев'ятсот тринадцятий рік. Петербурзька повість "(підзаголовок" Мідного вершника) , "Решко" і "Епілог". Сюжетним ядром, власне "поемою", є перша частина. Минуле постає в пам'яті поета в висвітленні цього:

З року сороковий

Як з вежі, на все дивлюся ...

"Решко" і "Епілог" збігаються у часі з цим, як і три присвяти до поемі, написані в різний час.

"Відплата", "Дванадцять", "Сніжна маска" О. Блока і "Поема без героя ".

Темою трагічної долі "покоління" і суду над ним з точка зору історії об'єднані незакінчена поема Блоку "Відплата" (1910-1924) і перша частина "Поеми" - "Дев'ятсот тринадцятий рік. Петербурзька повість "(1940-1962).

У поемі Блоку "Відплата" осягає героя за гріхи предків, які переходять з покоління в покоління, і за те, що він сам у своїй психології і своє соціальне існування успадкував ці гріхи.

У поемі Ахматової перед внутрішнім поглядом поетеси, зануреного в сон, застігшій її за новорічні ворожіння, проходять образи минулого, тіні її друзів, яких вже немає в живих (Сплю-Мені сниться молодість наша "). спішать у маскарадних костюмах на новорічний бал. По суті, це свого роду танець смерті:

Тільки як же могло статися,

Що одна я з них жива?

Ми згадуємо "Танці смерті" Блоку, особливо вірш "Як тяжко мерцеві серед людей Живим і пристрасним прикидатися! ", з його зловісною кінцівкою:

У її вухах - нетутешній, дивний дзвін:

Те кістки брязкають про кістки.

Ср у Ахматової:

Бачу танець придворних кісток ...

Тим самим звучить тема, що проходить через все сприйняття історичного минулого в поемі: зображуючи "Срібна століття" в усьому його художньому блиску і пишності (Шаляпін і Ганна Павлова, "Петрушка" Стравінського, "Соломія" Уайльда і Штрауса, "Доріан Грей" і Кнут Гамсун), Ахматова в той же час виробляє суд і вимовляє вирок над собою і своїми сучасниками. Її не полишає свідомість фатальної приреченості її світу, відчуття близькості соціальної катастрофи, трагічної "розплати" - в сенсі блоковского "відплати":

І завжди в задусі морозної,

передвоєнних, блудної, грізною,

Жив якийсь майбутній гул,

Але тоді він був чути глухіше,

Він майже не потривожив душі

І в заметах невських тонув.

"Над містами стоїть гул, в якому не розібратися і досвідченому слуху, - писав Блок ще в 1918р. у своєму відомому доповіді "Народ і інтелігенція такий гул, який стояв над татарським станом в ніч перед Куликівської битвою, як каже сказання ". Після Жовтневої революції (9 січня 1918р.) поет знову говорить про "грізному і оглушливому гулі, який видає потік ... Всім тілом, усім серцем, всією свідомістю-слухайте Революцію ". До цього гулу він прислухався, коли писав "Дванадцять": "під час і після закінчення "Дванадцяти" я кілька днів відчував фізично, слухом, великий шум навколо-шум злитий (ймовірно шум від краху старого світу) " (1 квітня 1920р .).

Ахматова жила під враженням того ж акустичного образу, підказаного словами Блоку про підземному гулі революції. З образами "Відплати" пов'язані безпосередньо і вірші, що завершують наведений уривок урочистим і грізним баченням нової історичної епохи:

А по набережній легендарної

наближатися не календарний-

Справжній Двадцяте Століття.

Ср у Блоку в початку його поеми пройняту глибокої безнадією, характерною для нього в роки лихоліття, філософську та соціально-історичну картину зміни тих же двох століть:

Століття дев'ятнадцятого, залізний,

Воістину жорстокий вік!

І далі:

Двадцяте век ... Ще бездомний,

Ще страшніше бурі імла.

(Ще чорніше і величезний

Тінь Люціферова Крила).

Пейзажні фоном поеми Ахматової, образне значення якого цілком очевидний, є зимовий засніжений Петербург, снігова завірюха за важкими портьєрами Шереметьєвського палацу (Фонтан будинку), де відбувається новорічний маскарад. У першому розділі ця тема ледь намічена:

За віконцем Нева димить,

Ніч бездонна - і триває, триває

Петербурзька чертовня ...

У чорному небі зірки не видно,

Загибель десь тут, очевидно,

Але безтурботна, пряна, безсоромно

Маскарадна балачки...

У прозовому введення до глави друге, що зображує "спальню Героїні": "За мансардним вікном арапчата грають у сніжки. Хуртовина. Новорічна опівночі ". І далі вірші:

Бачиш, там, за завірюхою крупчасті

Мейерхольдови арапчата

затівають знову метушню?

У главі третій завіса нарешті розсовується і відкривається картина морозної зимової ночі з характерними для дореволюційного Петербурга вогнищами, розведеними на площах:

Були святки вогнищами зігріті,

І падали з мостів карети,

І весь жалобний місто плив

За невідомому течією

За Неві иль проти течії ...

У розділі четвертої закоханий корнет, повний відчаю, вибігає на вулицю. "Кут Марсова поля ... Горить високий багаття. Чути удари дзвону від Спаса на Крові. На полі за хуртовиною привид палацового балу "(у більш ранній редакції: "Зімнедворцового балу "):

Вітер, повний балтійської солі,

Бал хуртовин на Марсовому полі

І невидимих дзвін копит ...

Слід сцена самогубства.

Образ сніжною хуртовини був добре відомий сучасникам Ахматової з лірики Блока, починаючи з віршів другого тому, об'єднаних в різний час у збірники "Снігова маска" (окреме видання-1907), "земля в снігу (1908), "Снігова ніч" (1912). Як символ стихійної пристрасті, Вихора любові, морозного і пекучого, він розгортається в любовній ліриці Блоку у цей період в довгі ряди метафоричних іносказань, характерних для його романтичної поетики. Надалі ті ж символи, більш стислі і сконцентровані, переносяться потім на сприйняття Росії-Батьківщини як коханої, її бунтівній, буйної краси і її історичної долі:

Ти стоїш під метелицею дикої

Фатальна, рідна країна.

Звідси вони перекидаються в "Дванадцять", поему про революцію як про бунтівній народної стихії, перетворюючись з "ландшафту душі" у художній фон усієї дії, реалістичний і в той же час символічно знаменний.

У списку втрачених творів, що збереглися в бібліографічних записах Ахматової, під № 1 згадується "лібрето балету" Снігова маска ". За Блоку, 1921 ". Лібрето було написано для балету А. С. Лурье, приятеля А. Ахматової, молодого тоді композитора-модерніста, пізніше емігрував за кордон.

Ставлення Ахматової до цієї ліричної поемі Блоку було, мабуть двоїстим. За повідомленням Д. Є. Максимова, вона вбачала в ній чимало "зоряної арматури ", тобто несмаку, характерного на її думку для модерністського мистецтва початку ХХ ст.

З іншого боку, твір Блоку два рази згадується Ахматової в останніх невикористаними прозових матеріалах до поеми (уривки задуманого в 1959-19660 рр.. "балетного сценарію"). В одному випадку - це начерк сцени, що характеризує художні смаки епохи: "Ольга в ложі дивиться шматочок мого балету "Снігова маска" ... ". Там же інший начерк, лише частково відповідний друкованому початку третього розділу: "Арапчата розсовують завіса і ... навколо старе місто Пітер. Новорічна, майже андерсенівський хуртовина. Крізь неї-бачення