Данте Аліг'єрі
Вивчення літератури італійського
Відродження слід почати з розгляду творчості великого попередника
Ренесансу, флорентійця Данте Аліг'єрі (Dante Alighieri, 1265-1321), перший за часом з
великих поетів Західної Європи. По всьому характеру своєї творчості Данте --
поет перехідного часу, що стоїть на межі двох великих історичних епох.
Італія була найбільш передовою країною
європейського середньовіччя. Її сприятливе географічне положення в центрі
Середземноморського басейну забезпечило їй ранній розвиток посередницької
торгівлі між Західною Європою і східними країнами. Ці торгові стосунки з
Сходом викликали швидке зростання квітучих міст, які першими в Європі звільнилися
від влади феодальних сеньйорів і утворили самоврядні комуни з
республіканським чином правління. Номінально італійські міста-держави
зазвичай визнавали над собою владу папи або німецького імператора, але
фактично їм вдавалося домогтися незалежності і забезпечити собі повну
політичну самостійність. Освіта міських комун починається на
півночі Італії в XI ст. і закінчується вже в XIII ст ..
Вільні міста-республіки Італії
стають первинними центрами товарно-грошового господарства. У них рано починає
розвиватися виробництво, розраховане на зовнішній збут, яке приймає в
деяких містах північної Італії (Флоренція, Мілан) вже в XIV ст.
капіталістичний характер.
Особливо гостро і напружено протікала
політична боротьба в торгово-промьшленной Флоренції - головному культурному
центрі Італії XIII-XIV ст., явівшемся батьківщиною її видатного поета Данте --
напруженість політичної боротьби у Флоренції була зумовлена успіхами її
раннього буржуазного розвитку, вкрай загострює боротьбу між гвельфів і
гібелінів.
Незважаючи на розгром гібелінів,
політична ідеологія гібеллінізма продовжувала чинити значний вплив
на що відбувалася у Флоренції наприкінці XIII і на початку XIV ст. політичну
боротьбу. Ця боротьба розгорталася тепер вже всередині гвельфський партії,
розбилася після розгрому гібелінів на дві фракції - Білих і Чорних. Між
Білими і Чорних гвельфів відбувалася не менш жорстока боротьба "чим раніше
між гвельфів і гібелінів.
Всі викладені обставини суспільного
житті Флоренції найтіснішим чином пов'язані з життям і діяльністю Данте,
який був не тільки поетом, а й активним політичним діячем Флоренції.
Поетична творчість Данте розвивалося в тісній взаємодії з його
політичною діяльністю.
Данте народився у Флоренції в 1265 Поет
походив із старовинного "дворянського
роду. Однак родина Данте давно втратила феодальний вигляд; вже батько поета
належав, як і він сам, до партії гвельфів. Досягши повноліття, Данте
записався в 1283 р. в цех аптекарів і лікарів, який включав також
книгопродавців і художників і належав до числа семи "старших" цехів
Флоренції. Данте отримав освіту в обсязі середньовічної школи, яке сам
визнавав мізерним, і прагнув заповнити його вивченням французької та
провансальського мов, які відкрили йому доступ до кращих зразків іноземної
літератури.
Однак поряд із середньовічними поетами
молодий Данте уважно вивчав також античних поетів і в першу чергу
Вергілія, якого він обрав, за його власним висловом, своїм "вождем,
паном і вчителем ".
Головним захопленням молодого Данте була
поезія. Він рано почав писати вірші і вже на початку 80-х років XIII ст. написав
багато ліричних віршів, майже виключно любовного змісту. У
віці 18 років він пережив великий психологічний криз-любов до Беатріче,
дочки флорентійця Фольк Портінарі, друга його батька, згодом вийшла
заміж за дворянина Сімоне де'арді і померла в 1290 Історію своєї любові до
Беатріче Данте виклав в маленькій книжці "Нове життя", яка принесла йому
літературну славу.
«Божественна комедія»:
Средь ангельскго святкування - стояла,
До мене через річку звернувшись обличчям.
Хоча опущене покривало,
Оточене Мінервін листям,
Її відкрито бачити не давало,
Але з царствено знесений головою,
Вона сказала, зберігаючи обличчя
Того, хто гнів утримує свій:
"Поглянь сміливо! Так, так, я --
Беатріче.
Як зволив ти зійти сюди,
Де живуть щастя і величье? "
Очі до струмка схилив я,
але коли себе побачив, то, не мовив слова,
До траві відвів їх, не стерпівши сорому.
Так мати грізна для сина молодого,
Як мені вона здавалася в гніві тому:
Гірка любов, коли вона сувора.
Вона замовкла; ангели колом заспівали
Після смерті Беатріче поет зайнявся
посиленим вивченням теології, філософії та астрономії, а також засвоїв всі
тонкощі середньовічної схоластики. Данте став одним з освічених людей свого
часу, проте його вченість носила типово середньовічний характер, тому що
підпорядковувалася богословським догматам.
Політична діяльність Данте почалася дуже
рано. Ледь досягнувши повноліття, він бере участь у військових
підприємствах флорентійської комуни і б'ється на стороні гвельфів проти
гібелінів. У 90-х роках Данте засідає в міських радах і виконує
дипломатичні доручення, а в червні 1300 обирається членом правила
Флоренцією колегії шести пріорів. Після розколу гвельфський партії він примикає
до Білим і енергійно бореться проти орієнтації на папську курію. Після того як
Чорні були переможені Білими, в їх боротьбу втрутився тато Боніфацій VIII,
покликав на допомогу французького принца Карла Валуа, який вступив в місто в
листопаді 1301 і вчинив розправу над прихильниками партії Бєлих, звинувативши їх у
всіляких злочинах. У січні 1302 удар припав і на великого поета.
Данте був засуджений до великого штрафу за
вигаданого звинуваченням у хабарництві. Побоюючись гіршого, поет утік з
Флоренції, після чого все його майно було конфісковано. Всі інші роки
свого життя Данте провів у вигнанні, блукаючи з міста в місто, цілком дізнався,
"Як гіркий хліб чужий", і ніколи більше не побачив дорогий його серцю Флоренції
- "Прекрасною кошари, де спав ягням".
Життя у вигнанні значно змінила
політичні переконання Данте. Повний гніву проти Флоренції, він прийшов до
висновку, що її городяни ще не доросли до самостійного захисту своїх
інтересів. Перший час Данте сподівався на те, що Білим вдасться силою відбити
Флоренцію у Черних, для чого він вступив в союз з вигнаними гібелінів, ні в
якій мірі не розділяючи їх дворянських забобонів. Але незабаром Данте
розчаровується в своїх політичних союзників, презирливо називає їх
"Набродом нелюдів, дурнів" і гордо заявляє, що він один складає свою
партію. Все більше і більше поет схиляється до переконання, що тільки імператорська
влада може заспокоїти і об'єднати Італію, давши рішучу відсіч папської
влади. Надію на здійснення цієї програми він покладав на імператора
Генріха VII, який став в 1310 до Італії нібито для наведення "порядку" і
ліквідації міжусобної чвари італійських міст, фактично ж з метою їх
пограбування. Але Данте бачив у Генріха бажаного "месію" і посилено агітував
за нього, розсилаючи на всі боки латинські послання. Однак Генріх VII помер у
'1313 Р., не встигнувши зайняти Флоренцію.
Тепер останні надії Данте
повернутися на батьківщину звалилися. Флоренція двічі викреслила його ім'я зі списку
амністованих, бо бачила в ньому непримиренного ворога. Зроблене ж йому в 1316
р. пропозиція повернутися до Флоренції під умовою принизливого публічного
покаяння Данте рішуче відкинув. Останні роки життя поет провів у Равенні у
князя Гвідо да Полента, племінника оспіваної їм Франческа да Ріміні. Вона була
дочкою Гвідо да Палента старшого, сеньйора Равенни. Її видали заміж
обманом за кульгавого і потворного синьйора
Ріміні за політичними розрахунками. На одруженні замість кульгавого Ріміні
був присутній його брат Паоло, молодий і красивий. Франческа і Паоло полюбили
один одного. Синьйор Ріміні убив обох.
Тут він працював над завершенням своєї великої поеми, написаної
за роки вигнання. Він сподівався, що поетична слава доставить йому почесне
повернення на батьківщину, але не дожив до цього. Данте помер 14 вересня 1321
р. в Равенні. Згодом Флоренція неодноразово робила спроби повернути собі
прах великого вигнанця, але Равенна завжди відповідала відмовою, Данте почав
свою літературну діяльність як ліричний поет, який виступив і продовжувачем
провансальський трубадурів та їх італійських наслідувачів. Щоб гідно оцінити
внесок, внесений Данте в розробку цього роду поезії, необхідно коротко
познайомитися з розвитком італійської поезії до нього.
Рання італійська поезія розвивалася під
безпосереднім впливом провансальської лірики. Багато провансальський
трубадури ще в XII в. переселилися у північну Італію, де знайшли собі
італійських наслідувачів. Італійські трубадури наслідували провансальським
спочатку їхньою мовою, а потім по-італійськи. Вперше такі наслідування
провансальської поезії на італійській мові мали місце в Сицилії при дворі
Фрідріха II (1194-1250), так як провансальський мова тут не був
поширений.
Будучи поетом, Фрідріх згуртував навколо
себе так звану сицилійську школу поетів. Поети оспівували піднесену
лицарську любов, В центрі цієї поезії варто образ "мадонни": це жорстока
повелительница, втілення абстрактної краси, яка доводить покійного їй
закоханого "васала" своєї холодністю до смерти, та він благословляє ці
муки в ім'я "гідно".
У середині XIII ст. сицилійська лірика
переноситься до міста Тоскани, де вона знаходить широке поширення в
патриціанських колах. У новій міській обстановці лицарське служіння дамі
поступово змінюється поклонінням живий, реальній жінці, що належить до тієї
ж середовищі, до якого належить і поет; відповідно до цього поняття васала
змінюється поняттям людини.
У Болоньї, що володіла знаменитим
університетом, який був центром розвитку філософських та юридичних знань,
створюється вчена, філософська лірика, у якій абстрактна ідея зображується
під покровом жіночого образу. Любов отримує піднесений, спірітуальний
характер, а "мадонна" стає символом істини й чесноти. Нова школа
лірики одержує найменування школи "солодкого нового стилю". Її засновником
є болонський поет Гвідо Гвініцеллі (Ошс1о ОштгеШ, 1240-1276), якого
Данте вважав своїм вчителем. Подвійне смисловий зміст своєї поезії
Гвініцеллі висловлює у відомій фразі:
"Любов шукає собі місце у благородній
серце, як птах в листі ",
Молодий Данте виріс в атмосфері цих ідей
і став одним з найяскравіших представників "солодкого нового стилю". Він
засвоїв всі умовності цієї школи, властиву їй філософічність. До цього
приєднується його своєрідна схильність до естетизму, захоплення всім
прекрасним, пишним, "благородним" - риса, характерна для верхів флорентійського
суспільства, зокрема для його поетичної молоді. У той же час Данте
виявляє незвичайну глибину і щирість ліричної емоції, що долають
абстрактність концепції і вносять вже в його юнацькі вірші елементи реалізму,
які згодом посилилися в "Божественної комедії".
"Нове життя" починається з розповіді про
перша зустріч дев'ятирічного поета з його ровесницею Беатріче. Вже при цій
перші зустрічі душа поета "здригнулася". Ще більш сильне хвилювання викликала у
ньому друга зустріч, яка відбулася рівно через дев'ять років. На цей раз
Беатріче привітно вклонилася поетові, і цей уклін наповнив його душу
нез'ясовний блаженством. Вражений поет усамітнюється і бачить сон, який він
описав у своєму першому сонеті. Він показує тут бога любові, який несе в руках
його кохану і дає їй скуштувати його серце. Цей образ дівчини,
Смакуйте серце закоханого в неї юнака, здався дивним друзям поета,
які його висміяли і оголосили хворим.
Нескромні, лукаві розпитування друзів
спонукають Данте приховувати свою любов до Беатріче і вдавати з себе закоханим у
іншу жінку, яку він називає, слідуючи провансальської традиції,
"Дамою-ширмою".
удавання поета вдається так добре, що
Беатріче, переконана в його невірності, перестає кланятися йому. Засмучений
поет вирушає до усамітнення і проливає гіркі сльози. Одного разу, опинившись в
великому жіночому товаристві, він змушений був пояснити пані, чому він уникає
суспільства коханої жінки. Поет каже їм, що бачить вищого блаженства "у тих
словах, що славлять мою пані ". На цю тему він пише знамениту канцони,
що починається словами "Про донни, вам, що зміст любові пізнали ..." Долаючи
умовності поезії трубадурів та їх італійських наслідувачів, Данте створює тут
нову поетичну манеру, надзвичайно щиро і задушевно висловлюючи свої почуття.
Він багато разів протягом "Нового життя" розповідає про облагороджуючий
вплив, який чинить на нього і на всіх інших людей Беатріче. Вона
поширює навколо себе як би атмосферу чесноти, і любов, яку вона
викликає в людях, сама виявляється шляхом до доброчесності. Облагороджуючий
вплив Беатріче особливо посилюється після її смерті, яка є
головним переломною подією в "Нового життя",
Розповідь, про смерть Беатріче підготовлений
розповіддю про смерть її батька і про викликаному нею горе Беатріче. Поета охоплює
передчуття, що незабаром помре і його кохана. Він бачить жінок з
розпущеним волоссям, які говорять йому про смерть Беатріче. Тьмяніє сонце,
тремтить земля, птиці стрімголов падають на землю. Поетові здається, що він
бачить Беатріче, вкриту білим саваном. Мало-помалу він приходить в себе і
заспокоюється. Раптом вбігає один з його друзів, вигукували; "Що ти робиш?
Ти не знаєш, що сталося? Померла твоя кохана, яка була так
прекрасна! "У цих простих словах виявилося чудове вміння Данте
накидати кількома штрихами велику, яка хвилює картину.
Після смерті Беатріче відчай поета не
знає меж. Перші вірші, написані після її смерті, дихають винятковою глибиною
і щирістю почуття.
Зневіра сліз, шаленство сум'яття Так
невідступно слідують за мною, - • Що кожен погляд долю мою шкодує. Який мені
стало життя з того миті, Як мадонна відійшла в інший світ, - Людський мову
повідати не зуміє.
Після декількох років туги поет зустрічає
якусь "Жалісливий даму", шкодують його, і на час захоплюється нею. Але
незабаром поета охоплює каяття; він вирішується відтепер цілком віддатися
оспівуванню Беатріче. Але для цього потрібно довгий учення. Він буде накопичувати знання
для того, щоб сказати про свою кохану щось таке, чого ще не було
сказано ні про одну жінку. Так, кінець "Нового життя" містить натяк на
"Божественну комедію", яка видається йому починанням, вжитим для
прославлення Беатріче. Образ коханої продовжує надихати поета в
протягом всього його життя, підтримуючи в ньому велику ідею. Ця думка Данте має
велике культурне значення. Її відгомони ми знаходимо у багатьох видатних
письменників нового часу.
Так, в кінці "Нового життя" намічається перехід до дуже нагадує її по
формою та змістом другій книзі Данте - до "бенкеті",
Після смерті Беатріче Данте шукає розради
у наукових та філософських заняттях, які були для нього, за його власними
словами, одночасно ліками від скорботи про Беатріче і подвигом в її честь.
Особливо велике значення для нього мало читання знаменитого трактату Боеція "Про
втіхою філософією ". Від Боеція він перейшов до вивчення блаженного Августина і
класиків схоластичної філософії. У той же час він зайнявся розширенням своїх
пізнань в області античної літератури. Підсумком всіх цих занять з'явився
морально-філософський трактат "Бенкет", написаний Данте в перші роки вигнання
(1307-1308).
Данте написав свою книгу на італійському
мовою, тоді як у його час всі вчені твори писалися тільки по-латині.
Мотивував він це своїм бажанням звернутися до широких кіл читачів, не
причетних до науки, але спраглих знання. Саме тому книга і названа "бенкетом".
Данте порівнює її з "ячмінним хлібом, яким наситяться тисячі".
Заклавши основу італійської літературної
мови своїми першими двома книгами, Данте робить спеціальне
дослідження питання про мову, яке має на меті захистити права народногомови
проти латини. Ця книга носить назву "Про народної мови" ( "De vulgari еloquentia", близько 1305 р.). Вона написана
по-латині і є першою працею з романського мовознавства, в якому
порушені також питання поетики і віршування. Данте обговорює тут питання про
відмінності романських мов, дає їх класифікацію і встановлює їх ставлення до
латині, яку він вважає умовною мовою писемності, винайденим "по
взаємною згодою багатьох народів ". Розглядаючи й відкидаючи з точки зору їх
прийнятності для літератури всі численні діалекти італійської мови, Данте
висуває думку про необхідність створення єдиного національного мова, спільна
для всіх місцевостей Італії і підноситься над усіма її прислівниками. Захищаючи
ідею загальноіталійський літературної мови, Данте захищав ідею національного
єдності Італії, вперше прокинулися у передовій Флоренції.
Основний твір Данте, на якому в
першу чергу заснована його світова слава,-це "Божественна комедія". Поема не
тільки є підсумком розвитку ідейно-політичної та художньої думки
Данте, але дає грандіозний фі-лософско-художній синтез усієї середньовічної
культури "одночасно перекидаючи від неї міст до культури Відродження. Саме
як автор "Божественної комедії" Данте є в один і той же час "останнім
поетом середніх століть і першим поетом нового часу ".
Найменування поеми потребує
роз'ясненні. Сам Данте назвав її просто "Комедія", вживши це, слово в чисто
середньовічному розумінні: в тодішніх поетиках трагедією називалося всяке
твір із щасливим початком і сумним кінцем, а комедією-всяке
твір із сумним початком і благополучним, щасливим кінцем. Таким
чином, в поняття "комедії" за часів Данте не входила установка обов'язково
викликати сміх. Що стосується епітет "божественна" в заголовку поеми, то він не
належить Данте і утвердився не раніше XVI ст., притому не з метою позначення
релігійного змісту поеми, а виключно як вираз її поетичного
досконалості.
Як і інші твори Данте,
"Божественна комедія" відрізняється надзвичайно чіткої, продуманої
композицією. Поема ділиться на три великі частини ( "кантики"), присвячені
зображенню трьох частин потойбічного світу, згідно з вченням католицької церкви, --
пекла, чистилища та раю.
Завданням середньовічних "бачень" було
відвернути людину від мирської суєти, показати йому гріховність земного життя і
спонукати його звернутися думками до загробного життя. Данте ж використовує форму
"Бачень" з метою найбільш повного відображення реальної, земного життя, він творить
суд над людськими злочинами і вадами не заради заперечення земного життя
як такої, а з метою її виправлення, щоб змусити людей жити, як слід.
Данте не відводить людину від дійсності, а, навпаки, занурює людини в
неї.
Зображаючи пекло, Данте показує в ньому цілу
галерею живих людей, наділених різними пристрастями. Він чи не першим в
західноєвропейській літературі робить предметом поезії зображення людських
пристрастей, причому для знаходження повнокровних людських образів спускається в
потойбічний світ. На відміну від середньовічних "бачень", що давали саме загальне,
схематичне зображення грішників, Данте конкретизує і індивідуалізує
їхні образи.
Фантастична за своїм загальним задумом,
поема Данте побудована цілком з шматків реального життя. Так, при описі
муки користолюбець, кинутих у киплячу смолу, Данте згадує морський арсенал
у Венеції, де конопатять суду в розтопленою смолі ( "Пекло", пісня XXI). При цьому
біси стежать за тим, щоб грішник не спливали наверх, і зіштовхують їх гаками
в смолу, як кухарі "топлять м'ясо виделками в котлі". В інших випадках Данте
ілюструє описувані муки грішників картинами природи. Так, наприклад, він
порівнює зрадників, які завантажені у крижане озеро, з жабами, які
"Виставити ловчатся, щоб поквакать, рильця зі ставка" (пісня XXXII). Покарання
лукавих порадників, укладених у вогненні язики, нагадує Данте долину,
наповнену светляков, в тихий вечір в Італії (пісня XXVI). Чим більш незвичайні
описувані Данте предмети і явища, тим більше він прагне наочно
представити їх читачеві, зіставляючи з добре відомими речами.
Так, "Аду" властивий похмурий колорит, густі
зловісні фарби, серед яких панують червона і чорна. На зміну їм
приходять в "Чистилище" більш м'які, бліді і туманні кольору - сіро-блакитний,
зеленуватий, золотистий, це пов'язано з появою в чистилище живої природи --
моря, скель, зеленіючих лугів і дерев. Нарешті, у "Раї" сліпучий блиск і
прозорість, променисті фарби, рай-обитель найчистішого світла, гармонійного
руху і музики сфер.
Особливо виразний один із самих
страшних епізодів поеми - епізод з Уголіно, якого поет зустрічає в дев'ятому
колі пекла, де карається найбільше з його точки зору злочин -
зрада Уголіно люто гризе шию свого ворога, архієпископа Руджері,
який, несправедливо звинувативши його в зраді, замкнув його з синами у вежі і
заморив голодом
Розповідь Уголіно про муки, випробуваних їм у
жахливої вежі, де на його очах померли від голоду один за одним його чотири
сина і де він, врешті-решт, знавіснілий від голоду, накинувся на їх трупи.
Велике значення має аллегорізм.
Так, наприклад, в першій пісні своєї поеми
Данте розповідає, як "на середині свого життєвого шляху" він заблукав у
дрімучому лісі і мало не був пошматований трьома страшними звірами - левом, вовчицею
і пантерою. З цього лісу його виводить Вергілій, якого послала до нього
Беатріче. Вся ця перша пісня поеми - суцільна алегорія. У релігійно-моральному плані вона
тлумачиться наступним чином дрімучий ліс - земне існування людини,
повне гріховних оман, три звіра - три головні вади, що гублять людини
(лев - гордість, вовчиця - жадібність, пантера-хіть), Вергілій,
рятує від них поета,-земна мудрість (філософія, наука), Беатріче-небесна
мудрість (теологія), якій підпорядкована земна мудрість (розум - переддень
віри)
Всі гріхи, карати в пеклі, тягнуть за
собою форму покарання, алегорично зображає душевний стан людей,
охоплених даним пороком
Наприклад, похітливі засуджені вічно
кружляти у пекельному вирі, символічно зображає вихор їх пристрасті. Настільки ж
символічні покарання гнівних (вони занурені в смердюче болото, в якому
запекло борються один з одним), тиранів (вони борсаються в киплячій крові),
лихварів (у них на шиї висять важкі гаманці, пригинають їх до землі),
чаклунів та ворожбитів (їхні голови вивернуті тому, так як за життя вони
хизувалися уявної здатністю знати майбутнє), лицемірів (на них надіті свинцеві
мантії, позолочені зверху), зрадників і запроданців (вони піддані різним
тортурам холодом, що символізує їх холодне серце)
Такими ж моральними алегоріями
переповнені чистилище і рай. В чистилище перебувають, відповідно до навчання
католицької церкви, ті грішники, які не засуджені на вічні муки і можуть
ще очиститися від здійснених ними гріхів. Внутрішній процес цього очищення
символізується сім'ю літерами Р (початкова літера латинського слова peccatum-"гріх"), написаними мечем ангела на лобі
поета і позначають сім смертних гріхів; ці літери стираються по одній по
міру проходження Данте кіл чистилища. Путівником Данте чистилище
є як і раніше Вергілій, який читає йому довгі настанови про таємниці
божественного правосуддя, про вільну волю людини і т. д. Піднявшись з Данте
по уступах скелястій гори чистилища до земного раю, Вергілій залишає його,
тому що подальше сходження йому, як язичник, недоступне.
На зміну Вергілію приходить Беатріче,
яка стає водіїв Данте по небесному раю, бо для споглядання
божественної нагороди, подарованого праведникам за їхні заслуги, земна мудрість вже
недостатня: необхідна небесна, релігійна мудрість - богослов'я,
уособлюється в образі коханої поета. Вона підноситься з однієї небесної
сфери на іншу, і Данте летить за нею, захоплюємося силою своєї любові. Його любов
очищається тепер від всього земного, гріховного. Вона стає символом
чесноти і релігії, і кінцевою метою її є споглядання бога, який
сам є "любов, рушійна сонцем та іншими зірками".
Крім морально-релігійного змісту,
багато образів і ситуації "Божественної комедії" мають політичний сенс. З
політичної точки зору дрімучий ліс символізує анархію, яка панує в Італії
і породжує три вказані вище вади
Данте проводить крізь всю свою поему думка про те, що тутешня,
земне життя є підготовка до майбутнього, вічного життя. З іншого боку, він
виявляє пристрасний інтерес до земного життя і переглядає з цієї точки
зору цілий ряд церковних догматів і забобонів. Так, наприклад, зовні
солідаризуючись з вченням церкви про гріховність тілесної любові і розміщуючи
хтиві у другому колі пекла, Данте внутрішньо протестує проти жорстокого
покарання, що спіткало Франческу да Ріміні, обманом видану заміж за Джанчотто
Малатеста, потворного і кульгавого, замість його брата Паоло, якого вона любила.
Данте критично переглядає
аскетичні ідеали церкви також і в інших відносинах. Часом погоджуючись з
церковним вченням про суєтності і гріховності прагнення до слави і почестей, він в
Водночас вустами Вергілія вихваляє прагнення до слави. Він звеличує і
інша властивість людини, настільки ж суворо засуджує церква, - допитливість розуму,
спрагу знання, прагнення вийти за межі вузького кола звичайних речей і
уявлень. Яскравою ілюстрацією цієї тенденції є чудовий образ Улісса
(Одіссея), казнімий в числі інших лукавих порадників. Улісс розповідає
Данте про своєму прагненні "зазнати світу дальній кругозір". Він описує своє
подорож і так передає слова, якими він підбадьорював своїх втомлених супутників:
Про брати,-так сказав я,-на захід сонця
Ті, що прийшли дорогою многотрудного,
Той малий термін, поки ще не сплять
Земні почуття їх залишок убогий.
Віддайте розуміння новизни,
Щоб сонцю услід побачити світ безлюдний!
Подумайте про те, чиї ви сини-
Ви створені не для тваринної долі,
Але до доблесті і до знання народжені
У XIX пісні "Пекла", оповідаючи про покарання
тат, які торгують церковними посадами, Данте порівнює їх з блудницею
Апокаліпсису і гнівно вигукує:
сріблом і злато-нині бог для вас;
І навіть ті, хто молиться кумиру,
шанують одного, - ви будете боятися сто зараз.
Прийнята народом, для якого вона була
написана, поема Данте стала своєрідним барометром італійського народного
самосвідомості: інтерес до Данте то зростав, то падав відповідно коливань
цього самосвідомості. Особливим успіхом "Божественна комедія" користувалася в
роки національно-визвольного руху XIX ст. ( "Рісорджіменто"), коли
Данте почали звеличувати як поета-вигнанця, мужнього борця за справу
об'єднання Італії, який бачив у мистецтві могутнє знаряддя боротьби за краще
майбутнє людства. Таке ставлення до Данте поділяли також Маркс і Енгельс,
зараховує його до найбільших класиків світової літератури. Точно так само і
Пушкін відносив поему Данте до числа шедеврів світового мистецтва, в яких "план
обширний обіймає творчої думки ".
Список
літератури
Для підготовки даної роботи були
використані матеріали з сайту http://www.ed.vseved.ru/
