мови та МОВНА НОРМИ

1 Поняття норми

Мовні норми (норми літературної мови, літературні норми) - це правила використання мовних засобів у певний період розвитку літературної мови, тобто правила вимови, правопису, слововживання, граматики. Норма - це зразок однакового, загальновизнаного вживання елементів мови (слів, словосполучень, речень).

Мовне явище вважається нормативним, якщо воно характеризується такими ознаками, як:

відповідність структурі мови;

масова та регулярна відтворюваність у процесі мовленнєвої діяльності більшості говорять;

громадське схвалення і визнання.

Мовні норми не придумано філологами, вони відображають певний етап у розвитку літературної мови всього народу. Норми мови не можна ввести або скасувати указом, їх неможливо реформувати адміністративним шляхом. Діяльність вчених-мовознавців, що вивчають норми мови, полягає в іншому - вони виявляють, описують і кодіфіціруют мовні норми, а також роз'яснюють і пропагують їх.

До основних джерел мовної норми відносяться:

твори письменників-класиків;

твори сучасних письменників, які продовжують класичні традиції;

публікації засобів масової інформації;

загальноприйняте сучасне вживання;

дані лінгвістичних досліджень.

Характерними рисами мовних норм є:

відносна стійкість;

поширеність;

загальновживане;

загальнообов'язковості;

відповідність вживання, звичаєм і можливостей мовної системи.

Норми допомагають літературній мові зберігати свою цілісність і общепонятном. Вони захищають літературна мова від потоку діалектної мови, соціальних і професійних жаргонів, просторіччя. Це дозволяє літературній мові виконувати одну з найважливіших функцій - культурну.

Мовний нормою називається сукупність найбільш стійких традиційних реалізацій мовної системи, відібраних і закріплених у процесі суспільної комунікації.

Нормування мови - це її відповідність літературно-мовного ідеалу. Вказане властивість норми було відзначено проф. А. М. Пєшковський, який писав: "Існування мовного і д е а л а у що говорять, - ось головна відмітна риса літературного прислівники з самого першого моменту його виникнення, чорта, в значною мірою з о з д а ю щ а я саме це наріччя і підтримує його у весь час його існування "(Пєшковський А. М. Об'єктивна і нормативна точка зору на мову.// Вибрані праці. М.: Учпедгиз, 1959, С. 54).

Проф. С. І. Ожегов підкреслював соціальний бік поняття норми, що складається з відбору мовних елементів наявних, утворюваних знову і витягають із пасивного запасу. С. І. Ожегов звертав увагу на те, що норми підтримуються суспільно-мовної практикою (художньою літературою, сценічною мовою, радіомовленням). У 60-80-і роки 20 століття літературні твори і радіопередачі дійсно могли правити за взірець нормативного вживання. На сьогоднішній день ситуація змінилася. Не всяка літературний твір і не будь-яка передача по радіо і телебаченню можуть служити в якості зразка нормативного вживання мови. Сфера строгого проходження нормам мови значно звузилася, лише деякі передачі та періодичні видання можуть бути використані як приклади літературно-нормованої мови.

Проф. Б. Н. Головін визначав норму як функціональне властивість знаків мови: "Норма - це властивість функціонуючої структури мови, що створюється застосовують його колективом завдяки постійно діючої потреби в кращому взаємне розуміння "(Головин Б. Н. Основи культури мовлення. М.: 1980 - цит. по Соколова В.В. Культура мови і культура спілкування. М.: Просвещение, 1995, С. 47).

2 Динамічність розвитку мови і мінливість норм

"Мовна система, перебуваючи в постійному використанні, створюється і видозмінюється колективними зусиллями тих, хто користується її ... Нове в мовному досвіді, не вписується в рамки системи мови, але працює, функціонально доцільне, веде до перебудови в ньому, а кожне чергове стан мовної системи служить підставою для порівняння при подальшій переробці мовного досвіду. Таким чином, мова в процесі мовного функціонування розвивається, змінюється, і на кожному етапі цього розвитку мовна система з неминучістю містить у собі елементи, які не завершили процес зміни. Тому різні коливання, варіанти неминучі в будь-якій мові "(Соколова В.В. Культура мови і культура спілкування. М.: Просвещение, 1995, С. 47).

Постійне розвиток мови веде до зміни літературних норм. Те, що було нормою в минулому столітті і навіть 15-20 років тому сьогодні може стати відхиленням від неї. Так, наприклад, відповідно до Тлумачний словник російської мови (1935-1940) слова закусочна, іграшковий, булочна, буденна, навмисне, порядно, вершковий, яблучний, яєчня вимовлялися зі звуками [шн]. За даними Орфоепічного словника російської мови 1983 таке вимова як єдиною (суворо обов'язковою) норми збереглося тільки в словах навмисне, яєчня. У словах булочна, порядно поряд з традиційним вимовою [шн] визнано допустимим нове вимова [чн]. У словах буденний, яблучний нове вимова рекомендується в якості основного варіанту, а старе допускається як можливий варіант. У слові вершковий вимова [шн] зізнається хоча й припустимим, але застарілим варіантом, а в словах закусочна, іграшковий нове вимова [чн] стало єдино можливим нормативним варіантом.

На цьому прикладі добре видно, що в історії літературної мови можливі:

збереження старої норми;

конкуренція двох варіантів, при якій словники рекомендують традиційний варіант;

конкуренція варіантів, при якій словники рекомендують новий варіант;

затвердження нового варіанту як єдино нормативного.

В історії мови змінюються не тільки орфоепічні, але і всі інші норми.

Прикладом зміни лексичної норми можуть служити слова дипломант і абітурієнт.

У 30-40-і роки 20 століття слово дипломант позначало студента, що виконує дипломну роботу, а слово дипломник було розмовною (стилістичним) варіантом слова дипломант. У літературної норми 50-60-х років відбулося розмежування у використанні цих слів: словом дипломник стали називати студента в період підготовки та захисту дипломної роботи (воно втратило стилістичне забарвлення розмовного слова), а дипломант слово стало вживатися для найменування переможців конкурсів, оглядів, змагань, зазначених дипломом переможця.

Слово абітурієнт в 30-40-і роки 20 століття вживалося як позначення тих, хто закінчував середню школу, і тих, хто вступав до вузу, тому що обидва ці поняття у багатьох випадках відносяться до одного і того ж особі. У 50-і роки 20 століття за закінчують середню школу закріпилося слово випускник, а слово абітурієнт в цьому значенні зникло з ужитку.

Змінюються в мовою і граматичні норми. У літературі 19 століття і розмовної мови того часу вживалися слова жоржини, зала, рояля - це були слова жіночого роду. У сучасній російській мові нормою є вживання цих слів як слів чоловічого роду - жоржин, зал, рояль.

Прикладом зміни стилістичних норм є входження в літературну мову діалектних і просторічних слів, наприклад, забіяка, скиглій, підгрунтя, свистопляска, галас. Як пише проф. Ю. А. Бєльчик, "для російської літературної мови характерно інтенсивна взаємодія з просторіччям (постійне поповнення головним чином лексики і фразеології, виразних, синонімічних засобів) ... Певна частина запозичень з народно-розмовної мови органічно включається в лексико-фразеологічний склад літературної мови, в його стилістичну структуру, стаючи надбанням не тільки розмовної, але й книжкової мови "(Бєльчик Ю. А. Стилістика і культура мови. М.: Изд. УРАО, 2000, С. 104-105).

Кожне нове покоління спирається на вже існуюче тексти, стійкі мовні звороти, способи оформлення думки. З мови цих текстів воно вибирає найбільш відповідні слова і звороти мови, бере з виробленого попередніми поколіннями актуальне для себе, привносячи своє, щоб висловити нові ідеї, уявлення, нове бачення світу. Природно, нові покоління відмовляються від того, що здається архаїчним, не співзвучним новій манері формулювати думку, передавати свої почуття, ставлення до людей і подій. Іноді вони повертаються до архаїчним формам, додаючи їм новий зміст, нові ракурси осмислення. (Бєльчик Ю.А. там же, С. 106).

У кожну історичну епоху норма являє собою складне явище і існує в досить непростих умовах. Про це писав ще в 1909 році В. І. Чернишов: "У мові будь-якої певної епохи для її сучасників багато неясного: доданок, але не склалося, вимирає, але не вимерлого, що входить знову, але не затвердився "(Чернишов В. І. Чистота і правильність російської мови.// Вибрані праці. т. 1. М.: 1970, С. 41).

3 Типи норм

У літературному мові розрізняють такі типи норм:

1) норми письмової та усної форм мови;

2) норми писемного мовлення;

3) норми усній мови.

До норм, загальним для усного та письмового мовлення, відносяться:

лексичні норми;

граматичні норми;

стилістичні норми.

Спеціальними нормами писемного мовлення є:

норми орфографії;

норми пунктуації.

Тільки до усного мови застосовні:

норми вимови;

норми наголосу;

інтонаційні норми.

Норми, загальні для усного та письмового мовлення, стосуються мовного змісту і побудови текстів. Лексичні норми, чи норми слововживання, - це норми, визначають правильність вибору слова з ряду одиниць, близьких йому за значенням або за формою, а також вживання його у тих значеннях, що воно має в літературній мові.

Лексичні норми відображаються в тлумачних словниках, словниках іншомовних слів, термінологічних словниках і довідниках.

Дотримання лексичних норм - найважливіша умова точності мови і її правильності.

Їхнє порушення призводить до лексичним помилок різного типу (приклади помилок з творів абітурієнтів):

неправильний вибір слова з ряду одиниць, у тому числі змішання паронімів, неточний вибір синоніма, неправильний вибір одиниці семантичного поля (кістяний тип мислення, проаналізувати життєдіяльність письменників, миколаївська агресія, Росія переживала в ті роки багато казусів у внутрішній і зовнішній політиці);

порушення норм лексичної сполучуваності (стадо зайців, під гнітом гуманності, таємний завіса, закоренілі підвалини, пройшов всі стадії розвитку людини);

протиріччя між задумом мовця та емоційно-оціночними конотаціями слова (Пушкін правильно обрав дорогу життя і пішов за нею, залишаючи сліди незмивні; Він вніс непосильний внесок у розвиток Росії);

вживання анахронізмів (Ломоносов вступив до інституту, Раскольников навчався у вузі);

змішання лінгвокультурологічною реалій (Ломоносов жив за сотні миль від столиці);

невірне вживання фразеологічних зворотів (Молодість била з нього ключем; Треба вивести його на свіжу воду).

Граматичні норми поділяються на словотворчі, морфологічні і синтаксичні. Граматичні норми описані в "Російській граматиці" (М.: 1980, т. 1-2), підготовленої Академією наук, в підручниках російської мови і граматичних довідниках.

словотворчі норми визначають порядок з'єднання частин слова, утворення нових слів.

Словотворчий помилкою є вживання неіснуючих похідних слів замість існуючих похідних слів з інших афіксів, наприклад, описування характеру, продажнічество, беспросвет, твори письменника відрізняються глубізной і правдивістю.

Морфологічні норми вимагають правильного утворення граматичних форм слів різних частин мови (форм роду, числа, коротких форм і ступенів порівняння прикметників і ін). Типовим порушенням морфологічних норм є вживання слова у неіснуючої або невідповідної контексту словозмінної формі (проаналізований образ, які панують порядки, перемога над фашизмом, назвав Плюшкіна діри). Іноді можна почути такі словосполучення: залізнична рейки, імпортна шампунь, замовний бандероль, лакований туфель. У цих словосполученнях морфологічна допущена помилка - неправильно оформлений рід імен іменників.

Синтаксичні норми наказують правильна побудова основних синтаксичних одиниць -- словосполучень і пропозицій. Ці норми включають правила узгодження слів і синтаксичного управління, співвідношення частин пропозиції один з одним з допомогою граматичних форм слів з тією метою, щоб пропозиція була грамотним і осмисленим висловом. Порушення синтаксичних норм мається на наступних прикладах: читаючи її, виникає питання; Поемі характерний синтез ліричного і епічного почав; Вийшовши заміж за його брата ніхто з дітей не народився живим.

Стилістичні норми визначають вживання мовних засобів відповідно до законів жанру, особливостями функціонального стилю і - ширше - з метою та умовами спілкування.

Невмотивоване вживання у тексті слів іншого стилістичного забарвлення викликає стилістичні помилки. Стилістичні норми зафіксовані в тлумачних словниках в Як спеціальні послід, коментуються в підручниках за стилістикою російської мови і культури мовлення.

Стилістичні помилки полягають у порушенні стилістичних норм, включенні в текст одиниць, не відповідних стилю та жанру тексту.

Найбільш типовими стилістичними помилками є:

стилістична недоречність (зациклюється, царський беззаконня, пофигист, любовний конфлікт змальований у всій красі - в тексті твору, в діловому документі, аналітичної статті);

вживання громіздких, невдалих метафор (Пушкін і Лермонтов - два промені світла в темному царстві; Цим квітам - посланцям природи - не знати, що за буйне серце б'ється в грудях під кам'яними плитами; Чи мав він право відрізати цю ниточку життя, яке не сам підвісив?);

лексична недостатність (мене до глибини хвилює це питання);

лексична надмірність (Він їх будить, щоб вони прокинулися; Треба звернутися до періоду їх життя, тобто того періоду часу, коли вони жили; Пушкін - поет з великою літери цього слова);

двозначність (Під час того, як Обломов спав, багато готувалися до його пробудженню; Єдина розвага Обломова - Захар; Єсенін, зберігаючи традиції, але якось не так любить прекрасний жіноча стать; Всі дії та відносини між Ольгою та Обломових були неповними).

Норми орфографії - це правила позначення слів на письмі. Вони включають правила Позначення звуків буквами, правила злитого, дефісного і роздільного написання слів, правила вживання прописних (великих) букв і графічних скорочень.

Норми пунктуації визначають вживання розділових знаків.

Засоби пунктуації мають наступні функції:

відмежування в письмовому тексті однієї синтаксичної структури (або її елементу) від іншої;

фіксація в тексті лівої і правої меж синтаксичної структури або її елемента;

об'єднання в тексті декількох синтаксичних структур в одне ціле.

Норми орфографії та пунктуації закріплені в "Правилах російської орфографії та пунктуації "(М, 1956), єдиному найбільш повному та офіційно затвердженому зведенні правил правопису. На основі зазначених правил складено різні довідники з орфографії та пунктуації, найбільш авторитетними серед яких вважається "Довідник з орфографії та пунктуації" Д. Е. Розенталя, неодноразово перевидавалися, на відміну від самого офіційного зводу правил, виданого двічі - в 1956 і 1962 роках.

орфоепічні норми включають норми вимови, наголосу й інтонації. Дотримання орфоепічні норм є важливою частиною культури мови, тому що їх порушення створює у слухачів неприємне враження про мови і самому що говорить, відволікає від сприйняття змісту промови. Орфоепічні норми зафіксовані в орфоепічні словниках російської мови і словниках наголосів. Інтонаційні норми описані в "Російській граматиці" (М.: 1980) та підручниках русског?? мови.

4. Типи нормативних словників і принципи роботи з ними

Тлумачний словник. Найбільш повні відомості про слово дає тлумачний словник. Сучасним нормативним тлумачним словником є тлумачний словник російської мови С. І. Ожегова та Н. Ю. Шведової. Він служить керівництвом до правильного вживання слів, правильного утворення слів, правильній вимові і написанню. З всього різноманіття лексики сучасної російської мови в цей словник відібраний основний її складу. Відповідно до завдань словника в нього не включалися: спеціальні слова і значення, що мають вузькопрофесійні вживання; діалектні слова і значення, якщо вони не використовуються досить широко в літературній мові; просторічні слова та значення з яскраво вираженою грубої забарвленням; застарілі слова і значення, що вийшли з активного вживання; власні імена.

З метою скорочення обсягу словника деякі розряди похідних слів містяться під основним словом у його гнізді.

В скрутних випадках, щоб полегшити відшукання слова, що знаходиться в гнізді до загального алфавіт включені посилальні слова.

У словнику розкривається значення слова в короткому визначенні, достатньому для розуміння самого слова і його вживання.

У словнику дається характеристика вживання слова: книжкове, висока, офіційне, розмовне, просторічні, обласне, презирливе, спеціальне.

Після тлумачення значення слова в необхідних випадках даються приклади, що ілюструють його вживання в мові. Приклади допомагають точніше зрозуміти значення слова і способи його застосування. Як приклади даються короткі фрази, найбільш вживані поєднання слів, а також прислів'я, поговорочние, ужиткові і образні вирази, які показують вживання даного слова.

Після тлумачення і прикладів даються фразеологічні звороти, в які входить дане слово.

Ось приклад словникової статті з цього словника:

Виделка,-і, ж. 1. Належність столового приладу з гострими зубами на довгій ручці. 2. Назва різних пристроїв, пристроїв з деталлю у вигляді, зубів, виступів. Штепсельна в. 3. Такий стан при стрільбі, коли один снаряд падає ближче, а інший далі цілі (спец.) Взяти батарею у вилку. | Прил. вилочний,-а,-е.

Після затвердження "Правил орфографії та пунктуації" 1956 року в тому ж році був виданий нормативний "Орфографічний словник російської мови" під редакцією С. І. Ожегова та О. Б. Шапіро, що містить 110 тисяч слів, розташованих строго в алфавітному порядку.

У цьому словнику зазначено нормативний наголос, дано граматичні форми слова, що викликають утруднення, наприклад:

взгорочек,-чка

узгір'я,-я

взгревать,-аю, -аешь

Наприкінці словника як додаток дані правила орфографії.

ребуси словник фіксує норми вимови і наголосу. Перший такий словник вийшов у світло в 1959 році: це "Русское літературну вимову та наголос. Словник-довідник "за редакцією Р. І. Аванесова і С. І. Ожегова, містить 52 000 слів. Результатом його докорінної переробки став "ребуси словник російської мови. Вимова, наголос, граматичні форми "під редакцією Р. І. Аванесова (1983), що включає в себе 63 500 слів і відображає зміни орфоепічні норм за останні десятиліття.

У цей словник переважно включаються слова:

вимова яких не може бути однозначно встановлено на підставі їх письмової вигляду;

мають рухоме наголос в граматичних формах;

утворюють деякі граматичні форми нестандартними способами;

слова, відчувають коливання наголосу у всій системі форм або в окремих формах.

Словник вводить шкалу нормативності: деякі варіанти розглядаються як рівноправні, в інших випадках один з варіантів визнається основним, а інший допустимим. У словнику також даються послід, що вказують на варіант вимови слова в поетичної та професійного мовлення.

В проізносітельних посліду відображаються наступні основні явища:

пом'якшення приголосних, тобто м'яка вимова приголосних під впливом наступних м'яких приголосних, наприклад, рецензія,-і [ньзь];

зміни, що відбуваються у групах приголосних, наприклад, вимова СТН як [сн] (місцевий);

можливе вимова одного приголосного звуку (твердого або м'якого) на місці двох однакових букв, наприклад, апарат,-а [п]; ефект,-а [фь];

тверде вимова приголосних з наступним голосним е. на місці орфографічних сполучень з е в словах іншомовного походження, наприклад, готель,-я [ТЕ];

відсутність редукції в словах іншомовного походження, тобто вимова неударних голосних звуків на місці літер о, е, а, що не відповідає правилам читання, наприклад, бонтон,-а [бо]; ноктюрн,-а [факульт. але];

особливо в вимові приголосних, пов'язані з слогоразделом в словах з побічним наголосом, наприклад, завлабораторією [ЗАФ/л], нескл. м, ж.

Словники синонімів російської мови дають читачеві можливість знайти заміну якому-небудь слово або поєднанню, відповідають на питання, як сказати інакше, як іншими словами висловити ту ж думку, назвати той чи інший предмет. Слова у такому словнику наводяться у вигляді рядів синонімів до основних словами, які розташовані за алфавітом, наприклад:

наклеп; наклеп, обмови, наклеп, напрасна (розм.); наклеп, обносять (прост.); дифамація, інсинуація (кніж.); ізвет, навіт (устар.)/про наклепницький творі: пасквіль. (Александрова З. Е. Словник синонімів російської мови: Практичний довідник: ок. 11 000 синонім. рядів. М.: Російська мова, 1989).

Словники паронімів дозволяють розібратися в значеннях близьких за звучанням, але різних за змістом слів, таких як, наприклад, глибокий - глибинний, героїзм - героїка -- геройство, вичікувати - чекати. Структура словникової статті у "Словнику паронімів сучасної російської мови "Ю. А. Бєльчикова і М. С. Панюшевой (М.: Російська мова, 1994) включає тлумачать частина, зіставлення сочетальних можливостей паронімів і коментар, в якому роз'яснюються відмінності в значеннях паронімів і описуються ситуації їх вживання, а також характеризуються граматичні і стилістичні властивості паронімів.

Словники іноземних слів мають таку ж мету і структуру словникової статті, що й тлумачні словники, відрізняючись від них тим, що тут зібрані слова іноземного походження, що також вказується в словникової статті.

Термінологічні словники мають професійну спрямованість - вони призначені для спеціалістів у певній галузі наукових знань або практичної діяльності. Ці словники описують не мовні властивості слів і сполучень, а зміст наукових та інших спеціальних понять і номенклатуру речей і явищ, з якими має справу спеціаліст певної галузі науки чи виробництва.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://websites.pfu.edu.ru/IDO/ffec/