ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
  • Адміністративне право
  • Арбітражний процес
  • Архітектура
  • Астрологія
  • Астрономія
  • Банківська справа
  • Безпека життєдіяльності
  • Біографії
  • Біологія
  • Біологія і хімія
  • Ботаніка та сільське гос-во
  • Бухгалтерський облік і аудит
  • Валютні відносини
  • Ветеринарія
  • Військова кафедра
  • Географія
  • Геодезія
  • Геологія
  • Етика
  • Держава і право
  • Цивільне право і процес
  • Діловодство
  • Гроші та кредит
  • Природничі науки
  • Журналістика
  • Екологія
  • Видавнича справа та поліграфія
  • Інвестиції
  • Іноземна мова
  • Інформатика
  • Інформатика, програмування
  • Юрист по наследству
  • Історичні особистості
  • Історія
  • Історія техніки
  • Кибернетика
  • Комунікації і зв'язок
  • Комп'ютерні науки
  • Косметологія
  • Короткий зміст творів
  • Криміналістика
  • Кримінологія
  • Криптология
  • Кулінарія
  • Культура і мистецтво
  • Культурологія
  • Російська література
  • Література і російська мова
  • Логіка
  • Логістика
  • Маркетинг
  • Математика
  • Медицина, здоров'я
  • Медичні науки
  • Міжнародне публічне право
  • Міжнародне приватне право
  • Міжнародні відносини
  • Менеджмент
  • Металургія
  • Москвоведение
  • Мовознавство
  • Музика
  • Муніципальне право
  • Податки, оподаткування
  •  
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

         
     
    Казка і правда
         

     

    Література і російська мова

    Казка і правда

    Микола Анастасія

    Навряд Чи хто з американських письменників удостоївся за життя таких нестримних похвал, як Фенімор Купер.

    Теккерей вважав, що Шкіряний Панчоха стоїть в одному ряду з безсмертним дядьком Тобі з роману Лоренса Стерна «Трістрам Шенді» і краще будь-якого з персонажів Вальтера Скотта.

    Бєлінському цього здалося мало, і він поставив Купера поруч з Сервантесом і навіть Гомером.

    Бальзак, за власним визнанням, читаючи романи американського письменника, гарчав від задоволення.

    Пушкін зазначав багате поетична уява Купера.

    Таке одностайність і тим більше такий ентузіазм можуть збентежити. Зрозуміло, і у великих майстрів бувають речі, написані краще або гірше, але нижче певного рівня вони не опускаються.

    Купер -- опускався. Йому траплялося писати просто погано - ваговито, багатослівно, з провалами смаку, коли характери скидаються на манекени, прийоми затягали, а сюжет скрипить, як немазаний віз. Таким є перший його роман - «Обережність» (1820), написаний ніби під диктовку Джейн Остен, такий невимовно нудний і невимовно претензійний, починаючи вже з назви ( «Мерседес із Кастилії») роман про Колумба, що з'явився двадцять років потому, така остання, видана в 1850 році, всього за кілька місяців до смерті, книга «Віяння часу» - незграбна спроба соціального роману.

    Тим не менше слід визнати, що і захоплення сучасників, які неминуче упереджені в оцінках, і безсмертя в нащадках цей письменник заслужив.

    Чим же?

    Тільки не романами на актуальні теми, склали так звану трилогію про земельну ренті ( «Чортів палець», «Землемір», «червоношкірих»). І тим більше не сатирами -- «Монікіни», «Додому», «ДоRма», хоча свого часу реакцію вони викликали доволі живу, щоб не сказати нервову.

    Це, між іншим, своя історія, не цілком звичайна. У 1826 році Купер відправився до Європи, де прожив цілих сім років, і не тільки кожен рік за романом випускав, а й вперше в житті зайнявся публіцистикою, написав, зокрема, «Лист генералу Лафаєтт »і« Уявлення американців ». У цих творах він усіляко відстоював переваги, перш за все економічні, республіканського ладу перед монархічною. Можливо, в аргументах від виявився не дуже переконливий - не знавець, прямо скажемо, питання, але пафос виступів був сверхпатріотіческій.

    Але в Америці чомусь вирішили інакше. Журналісти накинулися на нього з якоюсь несамовито люттю, закидаючи якраз в нестачі патріотичних почуттів. Спочатку Купер просто образився, потім сумно мовив: "Я розійшовся з моєю країною", далі подвиги на публіцистичну відповідь «Лист співвітчизникам» і, нарешті, дав вихід почуттям на звичному, тобто романи, поле. «Монікіни» -- твір, витриманий у суто свіфтовской манері: країні Високопригіі (природно, Англії), де люди хизуються довгими хвостами, протистоїть країна Нізкопригія (природно, Америка), символом рівноправ'я в якої є хвости оброблення. Обидві однаково безглузді в свої амбіції. Два послідували роману витримані скоріше в традиційному стилі, тут є і побут, і характери, і навіть сюжет цікавий, але ж все сатирично загострена, а оповідна форма - просто камуфляж.

    Що ж, сатира - жанр цілком поважний, та тільки не вистачало Куперу ні свіфтовской фантазії, ні свіфтовского дотепності, занадто поглинений він злободенними суперечками, занадто явно стирчить тут тенденція, що вбиває будь-яку художність. Так що, повторюю, не на цьому слові грунтується його статус в літературі.

    Інша річ «Шпигун», першого у довгій низці Куперівська романів на історичну тему, -- тут зображуються події, що відбуваються в роки війни за незалежність. Правда, і тут не відразу стає зрозуміло, чому все-таки настільки сподобався він першим читачам - але ж сподобався, власне, цією книгою Купер і зробив собі спочатку ім'я. Незрозуміло тому, що аж надто часто впадає автор у романтичний штамп.

    "Дамське суспільство складалося з незаміжньою особи років сорока й двох юних дівчат по меншій мірою вдвічі молодший за неї. Фарби зблякнули на обличчі старшої леді, але чудові очі і волосся робили її дуже привабливою; чарівність надавало їй і миле, привітне поводження, яким далеко не завжди можуть похвалитися багато більше молоді жінки. Сестри - подібність між дівчатами свідчило про їх близькому спорідненість - були в повному розквіті молодості; рум'янець - невід'ємна властивість вестчестерской красуні, шарів на їх щоках, а ясні блакитні очі сяяли тим блиском, який полонить спостерігача і красномовно говорить про душевну чистоту і спокої ".

    Куперу навіть на письменницьких його вершинах фатально не давалися жіночі обличчя, але тут перед нами взагалі якісь лялькові персонажі, випадковими, ніякими словами описані.

    Пейзаж теж нерідко постає у формах абстрактно-розмитих. Запашне повітря, на сході згущуються хмари страшні, але на заході сонце випромінює своє прощальне сяйво. "Такі явища можна спостерігати лише під небом Америки", - зауважує автор, але це сумнівно: спостерігати їх можна під будь-яким - або ніяким - небом.

    Нарешті, читаючи роман, стомлює зрештою патріотичною риторикою, позбавленої, як правило, виразної художньої необхідності.

    Словом, в якийсь момент закрадається нехороша думка: а ну як правий був вічний насмішник Марк Твен, який звинуватив Купера в самих неймовірних літературних гріхах - "Сильно притуплені відчуття мови ... гірше по-англійськи ніхто не писав ... літературний бред з галюцинаціями ... гумор пихатий, а пафос комічний, діалоги невимовна, любовні сцени нудотний ".

    І все-таки немає, не правий, хоча за частиною мови, пафосу і любовних сцен, притому не тільки в «Шпигуна», але і в «Звіробій», про який Твен, власне, і пише, Купер був далеко небездоганний.

    Є, є в ранньому романі сила справжня, і вона зосереджена у фігурі головного персонажа -- Гарві Берча. Доля йому дісталася важка, вірніше, він сам її вибрав, ставши таємним агентом революційної армії. Справжнє його ім'я і справжня місія відомі тільки самому генералові Вашингтону, інші ж вважають його зрадником, і лише дивом він кілька разів уникає загибелі від рук своїх же однодумців. Ідеальний зразок, романтичний герой-мученик, якому за життя і не повинно віддати, інакше разом розсіється блискучий ореол.

    Але з самого початку Купер робить неймовірне за своїм новаторству хід: цей самий романтичний герой постає в образі простака-селюк, звичайної Коробейника непомітною зовнішності, якому, припустимо, нічого не варто виплюнути тютюнову жуйку на блискучу грати дорогого каміна. На таке в літературі, а вже тим більше в оповіданні, присвяченому доленосним, як мовиться, часи в житті народу, ніхто ще не наважувався.

    Гарві Берч виявляється фігурою не тільки морально, а перш за все художньо настільки авторитетної, що в моменти його появи на сцені мало не вся естетична атмосфера перетворюється, і навіть природа немов втрачає романтичну умовність, справді набуваючи тутешній колорит - небо, а також і земля насправді виявляються небом і землею Америки.

    І все ж «Шпигун», порівняно з пенталогіей, нехай і генеральна, але репетиція, а Гарві Берч хай і близьке, але тільки передчуття мисливця Натта Бампі на прізвисько Шкіряний Панчоха.

    Складалося П'ятикнижжя протягом довгих сімнадцяти років, правда, з великими перервами. І хронологія дійсних подій в них збита, а отже, й доля героя розвивається не в правильній послідовності життєвого циклу - від сходу до заходу. Як раз навпаки.

    У романі «Піонери», що відкриває пенталогію, читач знайомиться з сильно постарілим вже, таким, що втратив колишню вправність і вогонь в очах мисливцем, який доживає що залишилися йому дні у володіннях судді-поміщика, неабияк нажівшегося на тільки що закінчився (дія відбувається в 1793 році) війні. Мова і звичаї нових часів йому глибоко чужі, що звик до волі і неписаними законами лісу цей дивак раз у раз порушує закон писаний, так що навіть потрапляє до місцевої буцегарні. А під кінець ніким, крім старого спився індіанця Джона могікан, не зрозумілий, сумно видаляється на захід, де, можливо, зберігся звичний йому уклад життя.

    У зображенні саме такого конфлікту Купер зіткнувся з чималими труднощами, суть яких сам же і пояснив: "Книги про історію вимагають невблаганною прихильності до правді, але правда руйнує чарівність мистецтва, бо художнє втілення насправді набагато ефективніше досягається зображенням героїв у відповідно до їх суспільним становищем і вчинками, ніж самої ретельної прихильністю до першоджерел ".

    До кінця з цим протиріччям автору «Піонерів» впоратися так і не вдалося. Суддя Мармадьюк Темпл і його угіддя - це як би один світ, світ, жорстокий у своїй реальності, де безжально корчить дерева, врубається в землю в пошуках вугілля і встановлюють юрисдикцію грошей. А інший - залишився позаду світ Натта Бампі, павутинний світ мрії, грубо знехтували піонерами. На чиєму боці симпатії автора - зрозуміло, але вирваний зі звичного середовища мисливець позбавлений одно жвавості і поетичного чарівності. Він не діє, але міркує, а рассуждательство - не його стихія. Ну а крючкотворная правда судді, нехай і зображений він "відповідно до суспільним становищем і вчинками ", була Куперу просто нудна, в ній немає грунту для уяви. Тому повноцінної зустрічі двох стихій, справжнього поєдинку казки і правди не вийшло.

    Тоді Купер відступив на тридцять років тому, коли Шкіряний Панчоха був у розквіті сил. «Повість про 1757 рік »- так звучить підзаголовок до« Останньому з могікан »(1826). Але цей роман поки ми пропустимо і простежимо подальший рух пенталогіі.

    Рік по тому з'явилася «Прерія» - книга, в якій, за тодішнім задумом автора, читач повинен був назавжди попрощатися з героєм. По суті, це пряме продовження «Піонерів». Зовсім одряхліле, приголомшений стуком сокири і вереском пили, Шкіряний Панчоха вмирає на голій рівнині, що обривається біля самих Скелястих гір. Сумна книга, і не просто тому, що закінчується смертю. Такий же і фінал «Останнього з могікан », при тому загибель там насильницька, так і з життя йде не старий, а юнак-індіанець. Але в цій смерті є, наперед зауважу, висока простота і міфологічне велич. А в «Прерії» - меланхолійна туга і безнадія. На витоки її проникливо вказав Горький. Герой Купера, писав він, "Несвідомо служив великій справі географічного поширення матеріальної культури в країні диких людей і - виявився нездатним жити в умовах цієї культури, стежки для якої він вперше відкрив ". "Кордон" прекрасна, але лише до тих пір, поки не освоєна. Мрія поетична, але тільки до тих пір, поки не втілена.

    І все ж Купер не бажав миритися з таким кінцем. Після п'ятнадцяти років він повертається до улюбленого породження своєї фантазії, зображуючи молодість героя, тобто як саме ті часи, коли він прокладав стежки і не задумувався, куди вони приведуть. Та й автор, наділений, на відміну від персонажа, важким знанням майбутнього (тобто для нього-то - справжнього), наче готовий про нього просто забути. «Слідопит» і «Звіробій» - це чиста пастель, беспрімесная поезія, яку письменник знаходить не стільки навіть у фігурах і положеннях, скільки у лику озер, річок, гірської гряди і, звичайно, ліси. На такому тлі і ідилія сімейного щастя відрізняється дивовижною органікою.

    Ось тепер можна звернутися до «Останньому з могікан» - напевно найсильнішою речі не тільки в пенталогіі, а й у всьому спадщині Купера.

    У цьому романі, де описується епізод так званої Семирічній війни (1757-1763), в результаті якої англійці прибрали до рук всю Французьку Канаду, маса захоплюючих пригод, що, між іншим, зробило його улюбленим дитячим читанням. Та тільки ця книга не дитяча, і внутрішнє напруження її тримається не просто на сюжеті.

    Купер перше, по суті, в американській літературі зобразив індіанця. У «Піонер» роль у нього швидше супутня, тут же ключова. Пушкін був правий, звичайно, помітивши у статті «Джон Теннер», що Чингачгук овіяний таким собі романтичним флером, позбавляє його в чималому ступені яскраво виражених індивідуальних властивостей. Але, мені здається, Купер до портретної точності не прагнув. А якщо прагнув, то не дуже-то і досяг успіху. Зате вийшло інше. За індіанцем - ціле плем'я, рід, історія зі своїми ритуалами, міфологією, мовою.

    Фінал трагічний. Гине, іде "на угіддя щасливого полювання" син Чингачгук Ункас - останній з могікан, і з ним йде могутній пласт людської культури, в основі якої лежить родинна близькість природі.

    Але це трагедія, сопріродная міфу, що не знає, власне, межі між життям і смертю. Одне завжди загрожує іншим, і недарма Соколиний Око - Шкіряний Панчоха урочисто говорить, що цей хлопчик пішов лише на час.

    Йому дано це знання, тому і фігура вийшла настільки потужної і багатовимірної. Стрілець, мисливець, розвідник, він у той же час втілює кореневої дух Америки часів її молодості і великих сподівань. Це тутешня особистість і разом з тим теж міфологічний герой, який письменнику-романтику повинен бути особливо близький.

    Тема «Шпигуна», пояснював Купер, - тема патріотична. А в «Останньому з могікан» - інша тема. Людина перед судом природи - ось внутрішній сюжет роману. Людина, якій не дано - але необхідно - дотягнутися до її величі, часом і недоброго. Всі решта - сутички індіанців з блідолицих, барвисті одягу, ритуальні танці - Це потім.

    Куперу не подобалися, як то кажуть, гримаси американської демократії. Але тим сильніше тягнуло його до витоків, до первородного Мрії. У цьому сенсі він був схожий на Ірвінга, тільки на місці арабесок старшого романтика у Купера - епічна міць і, отже, епічна біль.

    І тому не виключено, що розбіжність зі своєю країною - це насправді повернення до своїй країні, а туга за який пішов - таємна віра в продовження, що не має кінця.

    Список літератури

    Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://lit.1september.ru/

         
     
         
    Реферат Банк
     
    Рефераты
     
    Бесплатные рефераты
     

     

     

     

     

     

     

     
     
     
      Все права защищены. Reff.net.ua - українські реферати ! DMCA.com Protection Status