Тема Батьківщини в ліриці М. Цвєтаєвої.

Епіграф:

Всяк будинок мені чужий, всяк храм мені порожній,

І все - одно, і все - єдино.

Але якщо за дорозі - кущ

Встає, особливо - горобина ...

М. Цвєтаєва.

У поета немає Батьківщини, поет належить перш усього світу. Але всякий російський поет належить перш за все Росії. Завжди. Почуття патріотизму доведено в російських поетів до якоїсь критичної точки. Це - чаша, яку не можна наповнити, щоб вода перелилися через край. Поетам все мало. М. Цвєтаєва - російський поет, крім того, вона - очевидець всіх переломних подій свого часу. Її лірика - це літопис. Літопис любовних переживань і літопис Росії, Батьківщини, ХХ століття.

Іноді Цвєтаєва не знає, як реагувати на ту чи іншу подію, вихваляти або проклинати його. Муки творчості народжують шедеври. Вона переносить події, сучасниці яких вона була, в глибину століть і там аналізує їх. Тому й «Стенька Разін ».

Цвєтаєва любить Росію, вона не променях її ні на Туманний Альбіон, ні на «великий і радісний» Париж, що забрав 14 років її життя:

Я тут одна. До стовбура каштана

пригорнутися так солодко голові:

І в серце плаче вірш Ростана,

Як там, в покинутої Москві.

Жіноче початок скрізь у творчості Цвєтаєвої. Її Росія - жінка. Сильна, горда, і завжди ... жертва. Тема смерті пронизує всі почуття, і коли про Росію, то це особливо голосно чути:

Ти! Цей руки своєї втрачу, -

Хоч двох! Губами підпишуся

На пласі: чвари моїх земля-

Гординя, родина моя!

«Родина», 1932

Але це -- «Пізні» почуття. Є ще дитинство на Оці, в Тарусі, солодкі спогади і бажання возвращатся туди знову і знову, щоб запам'ятати, забрати з собою Росію віку минулого:

Дитинство поверни нам, поверни

Всі різнокольорові буси, -

Маленькій, мирної Таруси

Літні дні.

В автобіографії Цвєтаєва пише, що повертається до Москви, в 1939 році, з еміграції, щоб дати синові, Георгію, батьківщину. Але, може бути, і щоб самій собі цю батьківщину повернути? .. Але немає вже тієї старої Москви, про яку вона самовіддано пише в 1911, загинули «млосних прабабусь слава// Будиночки старої Москви». На дворі страшна епоха Сталіна з забитими дверима і тихим пошепки пліток. Цвєтаєва задихається, знову непереборно тягне у дитинство, хочеться втекти і сховатися від усієї води, що ллється зверху «бруду». Але вона вражена і силі свого народу, що вистояла у важких випробуваннях невпинних переворотів і продовжує нести непосильний тягар диктатури. Вона здобутий їм, вона горда, вона знає, що теж частина цього народу:

Народ - такий, що і поет -

глашатай всіх широт, -

Що і поет, розкривши рота,

Варто - такий народ!

«Народ», 1939

Трагедія Білій Гвардії - це теж та її трагедія. Чи знала вона, коли в 1902 р., в Генуї писала революційні вірші, які навіть друкували в Женеві, з чим можна порівняти жах революції і громадянської війни? Швидше за все немає ... Тому така скорбота потім, скорботу і каяття:

Так! Проломилися донська брила!

Біла гвардія -- да! - Загинула.

«Дон», 1918

Все гине в віршах Цвєтаєвої, гине і вона сама.

Тема Батьківщини -- це, перш за все, тема всього російського народу, російської історії, це тема Державіна, І. Грозного, Блоку. Це все у Цвєтаєвої - однаково. Вона сама - частина цієї Батьківщини, її співак і її творець. Вона не може жити в Росії і не може далеко від неї. Вся її доля і творчість - це парадокс. Але парадокс далеко не безглуздий! Цвєтаєва, як дзеркало, - вона відображає всі, без спотворень, вона все приймає, вона просто не може з цим жити, з цим невідбутну почуттям батьківщини. І все воно, це почуття, в її віршах:

перестраждавши ж мене! Я всюди:

Зорі і руди я, хліб і зітхання,

єсми я і буду я, і здобуду

Губи - як душу добуде Бог.

«Провід», 1923

Іноді здається, що вона кидає виклик ...

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.easyschool.ru/