Два листи з "Євгенія Онєгіна"

Курсова робота

Вільнюський Педагогічний Університет

Факультет славістики

кафедра російської літератури

Вільнюс 2000

1 .

... Це найкращий мій твір.

З листа Л. С. Пушкіну (січень 1824 р., Одеса).

Роман "Євгеній Онєгін" - це не тільки кращий твір Пушкіна, це кращий твір всій російської літератури, з цим погодиться не тільки безліч фахівців, а й будь-яка грамотна російська людина.

"Енциклопедія російського життя", на думку В. Г. Бєлінського, укладає в собі так багато значущого для російської людини: побут і природу Росії, кипіння політичного життя, ідейні суперечки, душевні переживання і, звичайно ж ... любов.

Розкрийте будь-яку енциклопедію - і ви знайдете безліч статей. Також і роман містить у собі кілька частин, які при бажанні можна розглядати як цільні самостійні твори в контексті циклу. Так, варто приділити увагу двом листів - Тетяни та Євгена, - як ключа до розуміння образів головних героїв.

Сучасні Пушкіну читачі захоплено приймали перші розділи, декабристи готували Онєгіна у передові люди століття, чекаючи романтичної поеми. Пушкін уважно стежив за відкликанням публіки, про що свідчить його листування з друзями - з Вяземським, Жуковським, Плетньовим.

Якщо умовно розглядати "Євгенія Онєгіна" як центральне добуток усієї творчості Пушкіна, то все, що створювалося раніше, було підготовкою великого роману. Це однаковою мірою і поема "Руслан і Людмила "- перший досвід в епічному роді, і цикл південних поем, де Олександр Сергійович "вперше збагнув для себе тип російської героя ".

1823 - початок роботи над "Євгеній Онєгін". Як стверджує Г. П. Макогоненко, "досвід життя на півдні і, перш за все, громадський, історичний досвід, при всій своїй складності і гіркоти пошуків і сумнівів, збагатили Пушкіна. образ і тип молодої людини представлявся куди ясніше, ніж у час створення "Кавказького бранця "" [1] . Протягом восьми років роботи над романом змінювалася російська дійсність (зміна царів, страти декабристів), змінювався сам Пушкін (розчарування в русі декабристів). Все це наклало відбиток на образ головного героя і на весь роман в цілому - плід восьмирічних праць.

Трактування образу Євгенія Онєгіна була дуже суперечливою. Наприклад, Писарєв дав таку оцінку: "Тип безплідний, нездатний ні до розвитку, ні до переродження; Онегинская нудьга не може зробити з себе нічого, крім безглуздостей і гадостей "1 . А думка Бєлінського інше: "Онєгін - добрий хлопець, але при цьому незвичайний людина", "Онєгін - Страждає егоїст "2  . Достоєвський вважав "заволокою у рідній землі", який "відірваний від народу, від народних сил ".

На відміну від Онєгіна, образ Тетяни завжди підносився до "натури геніальної". За Достоєвським, Тетяна гідна бути заголовної героїнею роману, бо "... вона глибше Онєгіна і, звичайно, розумніші за нього "3  . "Милий ідеал" - дбайливо що зберігається Пушкіним образ, він бездоганний, гармонійний і досконалий. По-різному сприймалася остання сцена пояснення з Онегіним. В. Набоков слідом за Бєлінським, Писарєвим засудив рішення Тетяни відкинути любов Онєгіна, назвавши це "верескливий чесністю", яка "повторює зазубрений репліку" 4  :

Я Вас люблю (до чого лукавити?)

Але я іншому віддана;

Я буду вік йому вірна.

(гл.8, XLVII).

І. Анненков теж не виправдовує героїню: "Тетяна під кінець виявляє ще й здатність до угод зі своєю совістю ... Вона ще любить потай Онєгіна і стоїть замужем - ось що позитивно дурно5 ".

2.

... Даруйте мені, я так люблю

Тетяну милу мою ...

(гл.4, XXIV)

Пушкін одночасно вводить в роман двох героїнь - сестер Тетяну та Ольгу. Але цей невловимий образ тоненькою дівчинки, який постає в уяві читача - як антипод молодшої сестри Ольги, риси якої можна виявити в будь-якому романі того часу.

фривольність вірша, в якому описується Ольга, раптом змінюється серйозної інтонацією:

Дозвольте мені, читачу мій,

Зайнятися старшою сестрою.

(гл.2, XXIII)

І на сторінках роману з'являється вона.

Ні красою сестри своєї,

Ні свіжістю її рум'яної,

Не привернула б вона очей.

Діка, сумна, мовчазна,

Як лань лісова боязко,

Вона в родині своєї рідної

Здавалося дівчинкою чужий.

(гл.2, XXV)

Відразу вгадується авторське ставлення до двох героїням:

... Але будь-який роман

Візьміть, і знайдете, мабуть,

Її портрет: він дуже милий.

Я спочатку сам його любив,

Але набрид він мені безмірно.

(гл.2, XXIII)

Це не та героїня, якій присвячено роман. Є інша, якою "сторінки ніжні роману ми свавільно присвятимо" (гл.2, XXI).

Краса Ольги звична, а Тетяна - інша, що запам'ятовується. Але Пушкін все-таки відзначає деякий спорідненість сестер. І крім зовнішньої схожості ( "рух, голос, легкий стан "властивий і тієї, і іншої), є між ними духовне єднання:

... подруга стількох років,

Її голубка молода,

Її повірниці рідна ...

(гл.7, XIII)

Тетяна не кругла і не красна особою (гл.3, V), вона бліда, разом з тим в її рисах є життя. Блідість - постійний епітет Тетяни: "блідий колір", "бліді краси". Вже будучи княгинею, що затьмарює в світі "блискучу Ніну Воронський" (гл.8, XVI). Тетяна все та ж "колишня Таня, бідна Таня "" сидить неприбрано, бліда ".

Пушкін не дає прямого опису зовнішності Тетяни, не уподібнюється живописцю з його конкретним зображенням предмета, а "спираючись на специфічну силу слова, передає враження, вироблене предметом "1  . Поет створює вигляд методом, притаманним лише словесного мистецтва. Зображення передається через враження, відчуття, ставлення автора.

3.

Пора прийшла, вона закохалася.

(Гл.3, VIII)

Образ місяця в "Євгенії Онєгіні" нерозривно пов'язаний з внутрішніми переживаннями головної героїні. Тетяна знаходиться під впливом місяця, коли, побачивши її "... дворогі лик ...// На небі з лівого боку,// Вона тремтіла і блідла ". (гл.5, V, VI)

перед місяцем, осяяна, Тетяна пише лист Онєгіна.

І серцем далеко носилася

Тетяна, дивлячись на місяць ...

Раптом думка в розумі її народилася ...

... їй світить місяць.

спершись, Тетяна пише.

(гл.3, XXI)

Тетяна пише без лампади. Душевний стан забирає її далеко від світу реальності, яку породжує денне світло. Це вища ступінь абстрагування.

Лист Тетяни передо мною;

Його я свято березі,

Читаю з тайною тугою

І начитатися не можу.

(гл.3, XXX)

Слід врахувати, що лист Тетяни - переклад з французької мови. Писати по-французьки, думати чужою мовою - показник високої освіченості, що типово для будь-якого російського дворянина того часу. Звичайно, ніякого оригіналу французькою не було, і лист - "міфічний переклад з чудового оригіналу серця Тетяни "1  . Дослідники пушкінського творчості, зокрема Лотман, стверджує, що "цілий ряд фразеологічних кліше походить від" Нової Елоїзі " Руссо "2  . Наприклад, "То воля неба: я твоя "," ... Душі недосвідченою хвилювання// змириться з часом (як знати?) ". Пушкін визначає такі кліше як галліцізми:

Мені галліцізми будуть милі,

Як минулого юності гріхи,

Як Богдановича вірші.

(гл.3, XXIX)

Крім впливу "Елоїзи" Руссо, Тетяна, можливо, читала вірші Дебор-Вальмор, французької поетеси. Вперше на це звернув увагу Л.С.Сержан3  . Наприклад, "Все життя моя була запорукою// побачення вірного з тобою; "- калька тексту однією з елегій.

Можливо, це свого роду епатаж в пику шишковісти. Галліцізми, риторичні формули, прийоми французьких епістолярних романів - все це, на думку Лотмана4  , Містифікація, це не кидає тіні на щирість визнання Тетяни.

Тетяна розуміє, на що прирікає себе у разі розголошення Онегіним таємниці листа. І "сором,", і "презирство" дійсно впадуть на Тетяну. У XIX столітті це ганьба - писати незнайомій молодій людині, признався в коханні. Але Тетяна пише твердою рукою, це її вибір. Вона завжди сама вирішує свою долю. Згодом лише від неї залежало рішення про весілля і переїзді Москви.

Мене з сльозами заклинань

Молила матір, для бідної Тані

Всі були жеребки рівні ...

(Гл.8, XLVII)

Мати не наказувала, а благала.

Тетяна впевнена, що після прочитання листа Євген не відкине її: "Хоч краплю жалю зберігаючи,// Ви не залишите мене". Значить, знала, що її полюблять. Інтуїція? Чи це зовсім не впевненість, а надія, благання. Бєлінський скаже: "Онєгін не впізнав своєї рідної душі; Тетяна ж впізнала в ньому свою рідну душу, не як у повному її прояві, але як у можливості ... "1  . Тетяна здогадувалася про цю можливість.

На початку листа по-дитячому простодушно проступає само собою зрозуміле єднання Тані зі своїми близькими.

А ми ... ми нічим не блищить,

Хоч вам і раді простодушно.

Навіщо ви завітали до нас?

"Дівчинка чужа" у своїй родині, вона просто здавалася такою. На Насправді Таня "лащитись не вміла// До батька, ні до матері своєї "(гл.2, XXV).

Так, Тетяна бачила Євгена мигцем, кілька разів, вона уважно слухала його, але чи достатньо цього для виникнення справжньої високої любові? Хто цей чужа людина, до якого Таня звертається на ви, він набагато старше 18-річної героїні, вихований столицею. Вона права: "У глушині, в селі все вам нудно". Їй залишається тільки "Все думати, думати про одне// І день, і ніч до нової зустрічі ". Про що могла думати юна Таня, вихована на французьких романах?

Їй рано подобалися романи;

Вони їй заміняли все;

Вона закохується в обмани

І Річардсона, і Руссо.

(гл.2, XXIX)

Чи не представлявся їй Онєгін книжковим героєм? І вона, подібно до тисячі молодих героїнь (Кларисса, Юлія, Дельфіна), пише йому листа. В даному випадку, Пушкін надає своїй "молодої героїні" риси романтичного образу. Вона жила романами, бачила себе героїнею цих романів.

Лист Тетяни свідчить про сентиментальної моді того часу. Набоков бачить це в словах: "Коли я бідним помагала ..." 1  Цілком можливо, що це вказує й на рід занять в сім'ї: жебраком подавати або "молитвою тішити// Тугу схвильований душі ". Звичайно, молитва і подаяння - моральний обов'язок кожного християнина, але в той же час Ольгине справа, як підкреслює оповідач, -- "чай готувати".

Вплив сентиментальної літератури легко вгадати по епізоду листа "Ти трохи зайшов, я вмить дізналася,// Вся обімліла, запалала// І в думках мовила: ось він! ". Лотман порівнює ці рядки з текстом Карамзіна:" Наталя в одну секунду вся закраснелась, і серце її, затремтів сильно, сказало їй: Ось він! "2  . Образи ангела-охоронця і підступного спокусника теж прийшли з сентиментальних книжок. Як вважає Лотман, "Ангел-охоронець" - це книжковий герой Грандісон, а "Підступний спокусник" - Ловелас. "- Ситуація дуже галльська", - визначає Набоков.

Але так і бути! Долю мою

Відтепер я тобі вручаю.

Тетяна самостійна у судженнях і вчинках. Вона вибрала з усіх Буянова, Петушкова, Пихтін свого героя, здатного і любити її, і бути чоловіком, і батьком дітей. Далі йде ще більш цікава фраза:

Перед тобою сльози ллю,

Твоєї захисту благаю.

Виникає питання: від кого просить Тетяна захисту? Бродський, посилаючись на Сіповського, зауважує, що зрозуміти це місце до кінця неможливо, якщо не взяти до уваги лист Юлії до вчителя Сен-Пре (Руссо, Нова Елоїза). Ця фраза в буквальному перекладі звучить так: "Ти повинен бути моїм єдиним захисником проти тебе "1  . Але обмежуватися тільки одним запозиченням з улюбленого твори Тетяни не можна. Тетяна боїться самотності, свою любов, а значить і самої себе, своїх необдуманих вчинків, один з яких вона вже зробила.

Уяви, я тут один,

Ніхто мене не розуміє,

Розум мій кінчається,

І мовчки гинути я повинна.

Звичайно, її ніхто не розуміє. Адже

Цій пристрасті і випадково

Ще ніхто не відкривав ...

Тетяна знемагала таємно.

Ні няні, ні сестри, ні матері не зрозуміти "тугу схвильований душі". Для її скритного характеру виключена можливість "серцевого визнання "кому б то не було, крім Євгенія. Лише його визнає Тетяна як рівного собі за інтелектом, за начитаності, за здатністю відчувати. І якщо втратити його, єдино гідного, то залишиться тільки загинути серед відкинутих женихів, а це дуже страшно.

Тетяна безмовно прийме всі: і відмова Онєгіна, і його відповідь на любов.

Надії серця оживи

Іль сон важкий перерви

На жаль, заслуженим докором!

Лист Тетяни є цілісним і самодостатнім за змістом і за формою. За змістом - як чарівної краси ліричний вірш, таке як його заучують гімназистки; за формою - як віршована епістоли, в жанрі французьких сентіменталістов. Лист ніжне, боязке, трепетне. У ньому ненав'язливо подих молодості, чистоти, невинності. Воно невинний, захоплює і сміливістю вчинку, і щирістю почуттів, і благородством. Тетяна особлива, і не помітити цієї винятковості натури - значить зізнатися у власній відсталості і духовної сліпоти. Онєгін - помітив, і навіть побачив у ній музу - але не для себе, а для Ленського ( "Я вибрав би іншу,// Коли б я був, як ти, поет "гл.3, V). Чому не для себе? Чи тому, що мислив себе вже безнадійно зіпсованим, перенасиченим, віджилим? Чи не було це позерством - або хвилинним осліпленням, викликаним приступом нудьги? ( "... Російська хандра// Їм опанувала потроху; "гл.1, XXXVIII). Тетяна своїм листом мимоволі нагадала "відступника бурхливих насолод" виверти "прічудніц великого світла ", що збентежило Онєгіна і направило хибним шляхом. Онєгіну новиною щирість Тетяни, він не здатний правильно оцінити її і відповідає на щирість моралі.

4.

З героєм мого роману

Без передмов, зараз же

Дозвольте познайомити вас.

(гл. 1, II)

Онєгін - це не поетичний портрет Пушкіна, що підкреслює оповідач від особи автора.

Завжди я радий помітити різницю

Тим Онегіним і мною,

Щоб насмішкуватий читач

Або який-небудь видавець

хитромудрої наклепу,

звіряючи тут мої риси,

Не повторював потім безбожно,

Що намарал я свій портрет,

Як Байрон, гордості поет,

Як ніби нам вже неможливо

Писати поеми про інше,

Як тільки про себе самого.

(Гл.1, LVI)

Пушкін зізнається, що перш, "як Байрон, гордості поет", писав поеми "про себе самого", а тепер герой існує в умовній реальності, незалежно від ліричного "Я". Онєгін для автора хто завгодно: і "добрий приятель", і "студент останнього курсу", і "спадкоємець всіх своїх рідних", але тільки не власне відображення. Ці слова Пушкіна можуть наштовхнути на зовсім зворотний хід думок: якщо Пушкін завчасно спростовує можливе зіставлення його зі своїм героєм, значить, такого порівняння спадало на думку і йому. Але це - матеріал для окремого дослідження.

Онєгін, столичний житель, цілком засвоїв правила світла.

Він по-французьки абсолютно

Міг висловлюватися і писав;

Легко мазурку танцював

І кланявся невимушено.

(Гл.1, IV)

Навчався він "потроху чого-небудь і як-небудь". Тим не менше, Онєгін "знав досить по-латині", що необов'язково знати світському людині. Латинь була поширена серед декабристів і тих, хто отримав університетську філологічну освіту. Ця мова знали Якушин, Корнилович, Н. Тургенєв. Читав Онєгін Ювенала, Публія Вергілія; якщо лаяв, то, значить, і читав Гомера, Теокріта (в латинському перекладі?), Не поступаючись в начитаності Тетяні. Але якщо настільна книга Тетяни - "Нова Елоїза" Руссо, то Онєгін захоплювався Адамом Смітом, що характеризувало його як людину інших інтересів, ніж Тетяна.

Незабаром "остогидлою життя мішура" Наситив Онєгіна, і він, сповнений презирства до людей ( "Хто жив і мислив,// той не може в душі не зневажати людей "), їде з міста в село. Але" і в селі нудьга та ж ".

У селі Онєгін вже не звертає "ранок в полдень", а встає "в годині 7-м", тим самим наближаючи режим дня до режиму Тетяни. Онєгін не тікає з села, відчувши нудьгу; він в "безтурботної млості" віддається самоти, тиші - "святого життя", схожою на життя Тетяни.

До читання двох героїв посувають різні імпульси: Онєгін "томясь душевної порожнечею ", читає виключених з опали співака гяура і Жуана. У бібліотеці Онєгіна зосереджені головні книги нового літературного напряму - Європейського романтизму XIX століття, на відміну від бібліотеки Тетяни, де більшість книг сентиментального напряму. Про існування інших книг Тетяна просто не знає. Тетяна "плоди серцевої повноти"Знаходить в книгах Руссо, у французьких романах. Читання книг в селі не виліковує Онєгіна від нудьги.

Тільки пережив любовну драму, Євген "став знову читати без розбору ": Гіббона, Руссо, Манзон, Гердера, Шамфор, m-me de Stael, Біша Тіссо, Беля, Фонтенеля, "Прочитав з наших кой-кого". Онєгін пустився в точно таке ж нерозбірливе читання, що і Тетяна колись. Євген порушив давно встановлений ним самим відбору авторів.

Онєгін подорожує і повертається до Москви.

Онєгін знову в Москві, знову в світі. "Колір столиці нічим не здивував Євгенія:

Скрізь зустрічаються особи,

Непрохідні дурні.

(гл.8, XXIV)

Побачивши Тетяну в такому оточенні, Онєгін у розпачі думає: "Невже,  невже вона? "

Онєгін вечір цілий

Тетяною зайнятий був однією.

не цією дівчинкою несміливо,

Закоханих, бідної і простий,

але байдужим княгинею,

Але неприступною богинею

розкішним, царственої Неви.

(гл. 8, XXVII)

5.

Передбачаю все: вас образить

Сумною таємниці пояснення.

(З листа Онєгіна Тетяні).

Лист Онєгіна кипить пристрастю, воно свіжо і імпульсивно. Крізь рядки полум'яних промов вгадуються невичерпний потенціал почуттів, що зберігалися десь в глибинах серця, які чекають своєї години. Ось як Онєгін вміє любити, і ллються "благання, визнання, пені ..." Наскільки міцна була гребля, перекривав почуття?

Все може стати звичкою: і нудьга, і біль, і страждання, і навіть закоханість ( "Звичка милою не дав ходу"). Але любов до Тетяни новиною. Онєгін вигукує:

Коли б ви знали, як жахливо

висохне з прагнення любові ...

О, так! Таку "спрагу кохання" Тетяна відає, ця спрага примушує забути умовності світла (писати любовне лист перший - ганьба!). Онєгін пише заміжньої жінки, в чому і переступає перший "умовність світу". Друга - прийти і нав'язувати себе з любовними поясненнями.

Онєгін, де ваша сувора мораль, з якою ви так жорстоко відчитав Тетяну, поступово при цьому "благородно"? Тепер, в гіркому "блаженство", коли "виміряно століття", Онєгін існує тільки одним - побачити її. Колись Тетяна благала про зустріч з Онегіним, а тепер сам Онєгін ловить "посмішку вуст, рух очей". Він їй слухає. Слухати - значить уважно слухати, не упускати жодного звуку. Слухають тим, перед ким благоговеют.

Онєгін кілька разів згадує в листі, що залишилися йому "долею відраховані дні". Може бути, духовно він витратив себе. Його заповітні "вільність і спокій "не принесли бажаного відпочинку. Бунтівний розум переситився свободою, перегорів, переграв. Цей горда людина, завдяки другій зустрічі з Тетяною, кається в усьому: і в сліпому невірстві в любов, і в смерті Ленського ( "Нещасних жертв Ленський впав"), і в своїй холодності. Тетяна -- дійсно останній шанс Онєгіна звити гніздо, вона не об'єкт черговий любовної інтрижки.

Тепер, через стільки років, Онєгін в усьому повторює поведінку закоханої Тані. "Тетяна любить не на жарт", Онєгін теж не схильний жартувати. Але справа Чи не в тому, що вік його виміру, і він самотній, нещасний, відкинутий відвертим ігноруванням? Будь все інакше, став би Євген посилати лист за листом, як закоханий романтик?

Онєгін на межі божевілля: йому день у день доводиться приховувати пристрасть, "вести спокійний розмову,// Дивитися ... веселим поглядом", в той час як йому ввижаються руки, і ноги, уста, хода, очі Тетяни. Він всій своєї неприборканої душею прагне наблизитися до плода своїх мрій, доторкнутися до нього. Згадаймо, як жадібно цілує Онєгін руку Тетяни в момент пояснення з нею. Йому б тільки отримати легкий натяк на взаємність, але "у нею і брову не ворухнулась;// не стиснула навіть губ вона ".

Заключні слова Онегинская листа "Все вирішено, я у вашій волі ... "перегукуються з рядками Тетяни" долю мою відтепер я тобі вручаю ". Вони відтворюють споконвічне, закладений в зав'язці єднання героїв - То воля неба. Онєгін зрозумів це через шість років, а Тетяні це відкрилося з перших хвилин - і не забулося до кінця, ось чим обумовлено останнє одкровення Тетяни ( "Я вас люблю (до чого лукавити ...)") і разом з тим готовність далі придушувати в собі цю любов так само, як вона давила її все ці шість років. У цьому різниця положення Онєгіна і Тетяни: Онєгін тільки зараз поставлений перед трагічною нерозв'язність, яку Тетяна усвідомлює і приймає вже давно. У словах Онєгіна - каяття ( "Боже мій,// Як я помилився, як покараний ... "), а в словах Тетяни - печаль і смирення (" А щастя було так можливо ... "-" Я вийшла заміж. Ви повинні,// Я вас прошу, мене залишити ").

6.

Якщо приятель вчора писав вам

одне, а сьогодні протилежне - учините почерк.

Макіавеллі, "Государь".

Два листи пишуть закохані люди. Але ситуація несприятлива ні для першого визнання, ні для запізнілого відповіді. Обидва в рівній мірі усвідомлюють можливість, підспудно навіть неминучість невдачі, і разом з тим доля і вишніх воля рухають назустріч народжених одне для одного і роз'єднаних тієї ж долею людей. Обидва беруть до уваги можливий результат - презирство. У Тетяни:

Тепер, я знаю, в вашій волі

Мене погордою покарати.

У Онєгіна:

Яке гірке презирство

Ваш гордий погляд зобразить!

Обидва говорять про те, що приховувати кохання і пристрасть болісно.

- Щоб тільки чути ваші речі ...

- Ні, щохвилини бачити вас ...

І Тетяна, і Онєгін підводять підсумок всьому написаному. Загальна вираз "Але так і бути" не випадково в обох листах. На дзеркальність листів переноситься дзеркальність почуттів. Онєгін в тій же мірі, що і Тетяна, любить. Факт написання Онегіним листи тим більш знаменний, що герой, прагматик по складу розуму, нехтує виражати свої почуття за допомогою листів, вважаючи це сентиментальної модою, з чим згоден і оповідач ( "Хоч толку мало взагалі// Он в листах бачив не Надармо "Гол. 8, XXXII).

Обидва листи однаково палко, про що свідчить велика кількість відповідних знаків пунктуації:

в листі Тетяни знаків оклику 8, Онєгіна 5;

питальних 82

крапок 106.

Виходить, що Онєгін більш стриманий, але якщо врахувати, що цей лист чоловіки, та ще такого прагматика, то варто уявити собі ступінь його екзальтації.

Слід звернути увагу на інтонацію в листах.

Лист Тетяни розвивається інтонаційно послідовно. Починається з помірно-піднятою експозиції, яка триває в розповідному тоні ( "Але кажуть ..."). Потім інтонація піднімається і досягає кульмінації ( "Інший !.."). До укладення інтонація поступово опускається до слів "На жаль, заслуженим докором ..." і закінчується досить впевненим постскриптумом. Графічно це могло б виглядати так:

                

Лист Онєгіна починається з вигуки. Буря почуттів, які мучилися в душі, проривається їдкість і сарказмом ( "Передбачаю все ..."). Раптово ця інтонація змінюється розповіддю задумою ( "Випадково вас ..."). Потім - ловлення ( "Ні, щохвилини ..."), наростання пристрасті ( "ось блаженство! "); знову мука (" І я позбавлений того "), підйом до кульмінації ( "І заридав у ваших ніг") і спадна інтонація кінцівки: "І дав моїй долі".

                

Безліч виразів в обох листах - це галліцізми. Лотман стверджує, що "Онєгін і Тетяна використовують одні й ті ж формули, проте сенс і функція цих формул в їх вживанні глибоко різні "1  . Тетяна використовує кліше з французьких романів, "собі привласнити// Чужой захват, чужу смуток" А Онєгін пише тією мовою, на яку використовує повсякденно. "Онєгін вживає ці вислови, не замислюючись, звідки вони прийшли до нього ... "2  Тому, ті ж самі вирази в листі Тетяни є переказними і несуть характер інтертекст, а в листі Онєгіна вони -- елемент живої мови, тим більше, що Тетяна пише по-французьки, Онєгін - російською ( "Ось вам лист його точь-в-точь ").

7.

За допомогою листів - сакральних текстів - розкривається спорідненість душ двох виняткових героїв. Кожен із листів яскраво індивідуально, і разом з тим листа багато в чому перегукуються:

У словесно-стіховом плані - загальні фрази.

У смисловому - загальний настрій.

У інтонаційному - широкий спектр інтонацій.

У культурному - приналежність до освіченої колі.

У етичному - як виклик моралі і зразок моралі одночасно.

В естетичному - як високохудожній шедевр.

Витончений пушкінський сюжет грунтується на двох протилежних точках: два листи, написані з шестирічним інтервалом. Композиційно вони розділені п'ятьма головами з 3 по 8. Листи - не тільки невід'ємний елемент фабули роману, вони її стрижень. Існування листів поза роману можливо, роману без листів - ніколи. Ми б не дізналися, яка Тетяна, не почувши її потаємних рядків, які говорять більш красномовно, ніж коментарі оповідача. Без листи Онєгіна ми б представили образ героя, але залишилися б прихованими метаорфози його душі, динаміка розвитку образу і розв'язка. До речі, за рамками роману залишилися ще три листи Онєгіна ( "... Він знову послання:// Другому, третього листа// Відповіді немає. "), але вони, так само як оригінал листа Тетяни, надані уяві й інтуїції читача і складають одну з багатьох загадок роману. Ще два ненаписаною листи - це усні відповіді Євгенія на лист Тетяни та Тетяни на лист Євгена. Обидва володіють епістолярних ознаками: монолог за формою, продуманий заздалегідь на задану тему як продовження листування. Серед всіх перерахованих листів два перших найбільш змістовні і значимі.

Як писав філософ і публіцист минулого століття М. М. Страхов, "До цих пір кожен, хто бажає говорити про Пушкіна, повинен, нам здається, почати з вибачення перед читачами, що він береться в тому чи іншому відношенні вимірювати цю невичерпну глибину ". Пушкін і його твори самодостатні і самоцінні, вони не потребують коментарів і інтерпретації і непідвладні ім. Російська людина читає Пушкіна серцем, стаючи містично сопричасною духовного досвіду величезної культури епох і поколінь.

Список літератури

Лотман Ю.М. Роман А. С. Пушкіна "Євгеній Онєгін". Коментар. Л., 1980.

Макогоненко Г.П. Вибрані роботи. Роман А. С. Пушкіна "Євгеній Онєгін ". Л. 1987.

Бєлінський В.Г. Твори О. Пушкіна. Статті 8 і 9. - Повна. Собр. соч., т. 7. М., 1955.

Достоєвський Ф.М. Повна. Собр. соч. т. 10, т. 10, М. 1978.

Писарєв Д.. І. Соч.: В 4-х т. Т. 3. М., 1958.

Набоков В. Коментар до роману А. С. Пушкіна "Євгеній Онєгін". Нью-Йорк, 1981.

Бродський Н.Л. Коментар до роману А. С. Пушкіна "Євгеній Онєгін"., М., 1932.

Бочаров С.Г. Поетика Пушкіна. Нариси. М., 1974.

Сержан Л.С., цит. соч.

Анненков П.В. Спогади і критичні нариси. Т. П. СПб., 1879

Дмитрієва Н. - Зображення і слово. М.1991.

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.ed.vseved.ru/

[1]  Макогоненко Г.П. Роман Пушкіна "Євгеній Онєгін ", М., 1963, С.275.

1  Писарев Д.И. Соч.: У 4-х т. Т.3. М., 1956, С.342.

2  Бєлінський В.Г. Твори О. С. Пушкіна. Статті 8 і 9. - Повна. Собр. соч., т. 7. М., 1955.

3  Достоєвський Ф.М. -- Повна. зібр. соч. т. 10, - М., 1978. Т. 10, С. 362.

4  Набоков В. -- Коментарі до роману А. С. Пушкіна "Євгеній Онєгін"., Нью-Йорк, 1981., С.208.

5  Анненков П.В. Спогад і критичні нариси. Т. П. СПб .., 1879. С. 212.

1  Дмитрієва Н. -- Зображення і слово. М. 1991, С. 98.

1  Бочаров С.Г. -- Поетика Пушкіна. Нариси. М., 1974. С. 78-79.

2  Лотман Ю.М. Роман А. С. Пушкіна "Євгеній Онєгін". Коментарі. М., Л., 1980. С. 228-229.

3  Сержан Л.С., Цит. соч. С.5.

4  Лотман Ю.М., там же.

1  Бєлінський В.Г. там ж.

1  Набоков В. Там же.

2  Лотман Ю.М., там же.

1  Бродський Н.Л. Коментарі до "Євгенія Онєгіна", М., "Світ", 1932. С.110.

1  Лотман Ю.М. Там же.

2  -- "-