Творчість Хлєбникова

Лірика "Срібного" століття різноманітна і музично. Сам епітет "срібний" звучить, як дзвіночок. Срібний вік-це ціле сузір'я поетів. Поетів - музикантів. Вірші "срібного" століття - це музика слів. У цих віршах не було жодного зайвого звуку, жодної непотрібною комою, не до місця поставленої точки. Все продумано, чітко і. . . музично.

На початку XX ст. існувало безліч літературних напрямок-ний. Це і символізм, і футуризм, і навіть егофутурізм Ігоря Сєверяніна. Всі ці напрями дуже різні, мають різні ідеали, переслідують різні цілі, але вони сходяться в одному: працювати над ритмом, словом, довести гру звуками до досконалості.

Особливо, на мій погляд, в цьому досягли успіху футуристи. Футуризм геть відмовився від старих літературних традицій, "старого мови", "старих слів", проголосив нову форму слів, незалежну від змісту, тобто пішло буквально винахід нової мови. Робота над словом, звуками ставала самоціллю, тоді як про сенс віршів абсолютно забувалося. Взяти, наприклад, вірш В. Хлєбникова " Перевертень ":

Коні, коні, чернець.

Але не мова, а чорний він.

Йдемо молодий, долом міді.

Чин покликаний мечем навзнак.

Голод ніж меч довгий?

Пал а норов худ і дух ворона лап ...

Сенсу в цьому вірші ніякого, але воно чудове тим, що кожен рядок читається і зліва направо, і справа на ліво.

З'являлися, винаходили, складалися нові слова. З одного лише слова "сміх" народилося ціле вірш "Закляття сміхом":

О, розглянути Сміхачи!

О, засмійся Сміхачи!

Що сміються сміхом, що смеянствуют смеяльно,

О, засмійся усмеяльно!

О, рассмешек надсмеяльних - сміх усмейних Сміхачи!

О, іссмейся рассмеяльно цих надсмейних смеячей!

Смейво, смейво,

Усмей, осмей, смішки, смішки,

Смеюнчікі, смеюнчікі.

О, розглянути, Сміхачи!

О, засмійся, Сміхачи!

Творчість В. Хлєбникова розпадається на три частини: теоретичні дослідження в області стилю і ілюстрації до них, поетичне творчість і жартівливі вірші. На жаль, межі між ними проведені вкрай недбало, і часто прекрасний вірш псується домішкою несподіваною і ніяковій жарту чи ще далеко не продуманими словотворення.
Дуже відчуваючи коріння слів, Віктор Хлєбников навмисно нехтує флексо, іноді відкидаючи їх зовсім, іноді змінюючи до невпізнання. Він вірить, що кожна голосна містить в собі не тільки дія, але і його напрямок: таким чином, бик - той, хто б'є, бік - те, у що вдаряють; бобер - те, за чим полюють, бабр (тигр) - той, хто полює і т. д.
Взявши корінь слова і приставляючи до нього довільні флексії, він створює нові слова. Так, від кореня "кош" він виробляє "Сміхачи", "смеево", "смеюнчі-ки", "смеянствовать" і т. д. Він мріє про найпростішу мовою з одних приводів, які вказують напрямок руху. Такі його вірші, як "Сміхачи", "Перевертень", "Чорний Любірь", є значною мірою словником такого "можливого" мови.

Поезія Хлєбникова тримається не на переживанні "чогось" або на роздумах про "щось". Поет писав, скажімо, саме лісове ранок, а не про ранку, сам вечір у горах, а не про вечір. Кожен образ виявляється точним, створеним знову. Епічність Хлєбникова інтимна, його міф-домашній, добродушний, казково-яскравий:

Зелений плескіт і переплітаються

І в синій блиск весь світ зник

( "Сині кайдани ")

Як поет, Віктор Хлєбников заклинальних любить-природу. Він ніколи не задоволений тим, що є. Його олень перетворюється на м'ясоїдного звіра, він бачить, як на "верніссаже" оживають мертві птахи на капелюхах дам, як c людей спадають одягу і перетворюються - вовняні в овець, лляні в блакитні квіточки льону.
Він любить і вміє говорити про давноминулих часи, користуватися їхніми образами. Наприклад, його первісна людина розповідає:

... Що було зі мною

Недавнею часом?

Звір, з ревом Гаркавого

(Страшний стрибок,

Дихання Печеня),

Особа опік.

Загибель яка!

Дихання дике,

Очима виблискуючи,

Морда велика ...

Але ніж мій врятував,

Не те я загинув.

Цього разу

Був слід удар.

І в ритмах, і в плутанині синтаксису так і бачиш переляканого дикуна, чуєш його схвильовані мови.
Кілька наївний шовінізм дав багато цінного поезії Хлєбникова. Він відчуває Росію, як азіатську країну (хоч і не запрошує її вчитися мудрості у татар), затверджує її самобутність і бореться з європейськими віяннями. Багато його рядки здаються уривками якогось великого, ніколи не написаного епосу:

Ми водяному дідові зграєю,

Шутя, почешися з сміхом п'яти,

Його сім'я проста

Була у нас на святки.

Слабкіше за все його жарти, які справляють враження не сміху, а конвульсій. А жартує він часто і завжди недоречно. Коли коханець Юнони називає її "тітко мила", коли хтось говорить: "від захвату випала моя щелепа ", сумно за поета.
Загалом В. Хлєбніков знайшов свій шлях і, йдучи за ним, він може стати поетом значним. Тим сумніше бачити, який галас підняли навколо його творчості, як запозичують у нього не його досягнення, а його зриви, яких, на жаль, занадто багато. Йому самому ще треба багато вчитися, хоча б тільки у самого себе, і ті, хто роздмухують його зміцніло дарування, ризикують, що воно нарешті лопне.
З пізнім символізмом Хлєбникова зближував інтерес до філософії, міфології, російської історії, слов'янського фольклору. Однак не дивлячись на зовнішнє школярськи-шалений проходження "заповітам символізму", Хлєбніков був внутрішньо чужий цій течії, так само як і народжується акмеїзму. Розбіжність грунтувалося на корінному відмінність поглядів на природу Слова (мови) і Часу. Символісти і акмеїстів прагнули виявити в відверненому слові закодовані "Вічні сутності" і переміщали сучасність в контекст попередньої культури, відводили даний до "первозданної ясності минулого". Філософсько-естетична орієнтація Хлєбникова була принципово іншою. Поет відраховував початок своєї творчості з надзвичайно потужного по соц. заряду 1905 : "Ми кинулися в майбутнє ... від 1905". Гостро переживаючи ганебної поразки на Сході та придушення першої російської революції, напружено міркуючи над ходом історії, Хлєбніков зробив утопічну спробу знайти якісь універсальні числові закони Часу, так чи інакше впливають на долі Росії і всього людства. Минуле, сьогодення і майбутнє в його утопічною системі представлялися лише фрагментами єдиного безперервного Часу, еластично і циклічно повторюваного у своєму круговому розвитку. Справжнє, будучи разом з минулим частиною целокупного часу, отримувало таким чином можливість переміщення в "Науково передбачуване" майбутнє. Хлєбникова підходить до цього питання як вчений-дослідник, але, будучи поетом за своєю природною суті, він осягає Час крізь міфопоетичної призму і перетворює предмет дослідження в свою головну і довічну тему поряд з іншим його постійним героєм своєї поезії - Словом, мовою. Слово в його філософсько-поетичній системі переставало бути тільки засобом передачі його культурної традиції в її смислових і естетичних значеннях, а ставало собственнозначімой і самоцінною чуттєвої даністю, предметом і, отже, частиною простору. Саме таким чином, через Час, зафіксоване Словом і перетворене в просторовий фрагмент, здійснювалося шукане філософське єдність "простору-часу". Єдність, що допускає можливість його переоформлення у слові і, виходить, піддається активного регулювання з волі речетворца. Створювалася зовні логічно-ясна концепція подолання фізичного часу як простору за рахунок реставрації (в минулому) та реконструкції (в сьогоденні і майбутньому) слів-речей і пересозданія на цій основі всієї застигла в просторі й часі системи узаконених художніх форм та соціальних інститутів. Відкривалася як би єдина "книга буття", книга Природи - утопічна мрія Хлєбникова, поетичному втіленню якої він присвятив все своє життя.

Шукання Хлєбникова цілком узгоджувалися з загальним шляхом спрямованого в майбутнє футуризму, який ставився смисли, на противагу символістські, потойбічним абстрактності, до чуттєвих даностей. Це відбувалося і в живописі, також шукала єдність «простору - часу», напували просторову зображувальність «четвертим виміром», тобто часом. Не випадково тому після знайомства з В. Каменським, який сприяв перші публікації поета (Спокуса грішника// Весна. - 1908. - № 10), і зближення з групою поетів і художників (Д. Н. Бурлюки, Е. Гуро, М. Матюшин) Хлєбников стає «Невидимої», але головною «віссю обертання» футуризму.

У 1910 р. вийшов спільний збірник групи футуристів - «будетлян» в придуманої Хлєбниковим слов'янської розголос - «Садок суддів». Пізніше до них приєдналися А. Кручених, Б. Лівшиць і В. Маяковський. Інший збірник «будетлян» «Ляпас суспільному смаку »(1912) майже наполовину складалася з творів Хлєбникова: поема «І та Е», «Гнаний - ким, звідки я знаю ?..», знамениті« експериментальні » «Коник» і «Бобеобі співалися губи ...». На останній сторінці збірника була надрукована обчислена поетом таблиця з датами великих історичних потрясінь. Останньою датою був 1917 р. (пор. з породженим Хлєбниковим пророцтвом в поемі В. Маяковського «Хмара у штанях»: «... в терновому вінку революції гряде шістнадцятий рік »). Подібні розрахунки Хлєбніков, який називав себе «художником числа вічної голови всесвіту », проводив постійно, перевіряючи свою теорію кругового Часу і намагаючись «розумно обгрунтувати право на провидіння» (див. його кн.: «Вчитель і учень", 1912; «Битви 1915 - 1917 рр.. Нове вчення про війну », 1915; «Час міра світу», 1916; «Дошки долі», 1922; статті «Суперечка про першість» і «Закон поколінь», 1914. Деякі ідеї Хлєбникова про «життєвих ритмах» підтверджуються сучасної хронобіологи).

У 10 рр.. виходять книги Хлебникова «Ряв!», «Творіння 1906 - 1908», «Ізборник віршів. 1907 - 1914 », отримують розвиток розроблені ним раніше« первісні » слов'яно-язичницькі утопії: «Змій поїзда», 1910; «Лісова діва», 1911; «І та Е», 1912; «Шаман і Венера», «Віла і дідько», 1912; «Діти Видри», 1913; «Труба марсіан », 1916;« Лебеді майбутнього », 1918. У них поетично формулювалася мрія Хлєбникова про всесвітня єднання «творять» і «винахідників» (їх антиподи «Дворяни» і «набувачі») в лоні єдиної і всевременной матері - Природи, одухотвореною людською працею. Хлєбников. пропонував: «обчислити кожен праця ударами серця - грошовою одиницею майбутнього, якою одно багатий кожен що живе »(V, 157). (Розкриття важливою для Хлєбникова теми праці див: «Ми, Праця, Перший і інше і інша ... »,« Ладомир »тощо) Верховним представником« творять », на думку Хлєбникова., Є поет, а мистецтво стає проектом життя (ідея жізнестроітельного мистецтва). Поетичні утопії і життєва поведінка поета зливаються: починаються довічні мандри Хлєбникова по Росії як вираження особливого «внебитового» існування творця.

На 1917 р. розуміння мистецтва як програми життя трансформується в узагальнено анархічну утопію про месіанської ролі поетів - тайновідцев і пророків, які разом з іншими діячами культури повинні створити міжнародне суспільство Голів Земної Кулі з 317 членів (317 - одне з виведених Хлєбниковим «магічних» чисел Часу). «Голови» покликані здійснювати програму світової гармонії в «надгосударстве зірки» ( «Заклик Голів Земної Кулі », 1917).

Одночасно зі створенням «первісних» і космо - міфологічних утопій Хлєбников виступає і як бунтівний від антибуржуазний і антітехнократіческіх гротескних пророцтв про «бунт речей», яких, на думку поета, неминучий у урбанізованому майбутньому, якщо його розпорядником стане співтовариство «Набувачів» і «дворян» (поема «Журавель», 1909; п'єса «Маркіза Дезес», 1909 - 1911, і ін.)

У роки першої світової війни соціалістична активність Хлєбникова значно зросла, виразно виявився його інтерес до теми сучасності (в 1916 - 1917 рр.. поет служив рядовим в армії). Ця тенденція посилилася в роки революції та громадянської війни. Хлєбніков, зближуючись в гуманістичному пафосі з Маяковським, не приймає імперіалістичну бійню (поеми "Війна в мишоловці", 1915 - 1922; "Берег невільників", 1921), але у зухвалому повстанні "колодників землі" він, подібно А. Блоку, бачить справедливість історичної відплати і по слов'янськи билинний розмах перебудови Всесвіту на нових науково - трудових людських засадах ( "Кам'яна баба", 1919; "Ніч в окопі", "Ладомир", 1920; "Ніч перед Радами", "Справжнє", "Нічний обшук", "Малиновая шашка", 1921). Хлєбников активно співпрацює з Радянською владою, працює в Бакинському і П'ятигорському відділеннях ЗРОСТАННЯ, у багатьох газетах, в політпросвіти Волзько -- Каспійської флотилії.

Однак і в ці роки поет залишається утопістом-мрійником. Головну силу, здатну подолати "земний хаос" і об'єднати "творять" всього світу, Хлєбніков як і раніше бачив (поряд з оволодінням "числовими" законами Часу) в заново створеному, винайдений їм "зоряному" мовою, придатному для всієї "зірки" - Землі. Саме цим, а не тільки однозначно нігілістичним епатажем футуристів, що відкидали весь комплекс культури минулого (в т.ч. і мова), пояснюються великі поетико-лінгвістичні експерименти Хлєбніков, супутні всьому його творчості і здавалися багатьом сучасникам єдиною самоціллю і сутністю хлєбниковський поезії. Хлєбников зробив реформу поетичної мови у всьому його обсязі. Звук в його поетичній системі несе в собі самоцінне значення, здатне наситити твори художнім змістом (див. статті "Наша основа", 1919). Витоки сенсу несучих фонем Хлєбников знаходив у народних заклинаннях і змови (див. поему "Ніч в Галичині", 1913), що були, по визначенням поета, "як би заумними мовою в народному слові" (V, 225), - звідси термін «заумь», «Заумный мову». Слова, розкладені на «первинні» фонетичні значення, Хлєбников збирає на основі співзвуч заново, прагнучи сформувати гнізда неологізмів одного кореня (цей процес він називав спочатку «сполученням» коренів, а пізніше - «скорненіем»). За такою методикою будувалися «Експериментальні» твору: «Закляття сміхом», «Любхо» та ін Експеримент поширювався і на синтаксис (аж до відмови від розділових знаків), породжуючи особливу асоціативний структуру вірша на зовнішній основі примітивістської техніки та підкресленого інфантилізму поетики: раешнік, лубок, анахронізм, «Графоманство» і т.п. «Дитина і дикун, - писав Ю. Тинянов про Хлебникове, - були новим поетичним обличчям, змішавшись тверді «норми» метра і слова »(Вступ. ст., 1, 23). Антіестетіческое "Дикунство" і "інфантилізм" Хлєбникова дійсно були формою футуристичного епатажу по відношенню до застиглім в загальноприйнятих "нормах" старому буржуазному світу. Однак цілісна суть поетико-лінгвістичних експериментів була ширша і включала в себе не тільки руйнівний, але і творчий пофос. З відходом у післяжовтневе творчості Хлєбникова нігілістичного початку поет відмовляється від багатьох крайнощів своїх експериментів у сфері "незрозумілою" поетікі.В той же час він продовжує пошуки методів оновлення жанрової структури лірики, епосу і драми на шляху створення єдиного "синтетичного" жанрообразованія. Сюди слід віднести невдалі спроби хлєбниковський створення "сверхповестей" ( "Подряпина по небу", 1920; "Зангезі", 1922), задуману як своєрідна "книга доль", що містить універсальні ключі до оволодіння "новими" знаннями і законами життєтворчості.

Залишаючись у руслі утопічних ідеалістичних концепцій, Хлєбніков в умовах нового часу об'єктивно не міг об'єднати навколо свого філософсько-поетичного навчання тривало чинне художній напрям. Однак його художній внесок у теорію та практику радянської поезії надзвичайно значний (словотворчість і ріфмотворчество, розробка інтонаційного вірша, багатоголосся ритмів, філософська проблематика, гуманістичний пафос, жанрові новоутворення та ін.) Маяковський, який вважав вірші Хлєбникова зразком "Інженерної", "винахідницької" поезії, зрозумілою "тільки сімом товаришам-футуристів », говорив, однак, що вірші ці« заряджали численних поетів ». Дія хлєбниковського «заряду», в силове поле якого потрапили Маяковський, М. Асєєв, Б. Пастернак, О. Мандельштам, М. Цвєтаєва, Н. Заболоцький та багато інших. ін, поширюється і на сучасну радянську поезію (В. Висоцький, А. Вознесенський, Є. Євтушенко, представіелі т.зв. «Рок-поезії» та ін.)

При підготовці даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.studentu.ru