Смішне і сумне в комедії М. В. Гоголя "Ревізор"

Примірний текст твору

Говорячи про діючих осіб своїй комедії, Гоголь назвав її єдиним чесним героєм -- сміх. Справді, п'єса сповнена смішних положень, несподіваних ситуацій, комічних помилок, іронічних зауважень, саркастичних характеристик. Навіть сам сюжет комедії будується на тому, що чиновники, перелякані звісткою про приїзд могутнього ревізора, беруть за нього порожнього і нікчемного Хлестакова. Ця помилка у фіналі комедії гротескну створює ситуацію, коли хитрий, грубий і деспотичний городничий сам стає жертвою обману. Викликають сміх повні безсилля слова городничого про те, що він "шахраїв над шахраями обманював "," навіть трьох губернаторів обдурив ". Зал для глядачів тремтить від сміху, а городничий кидає в публіку вбивчу репліку: "Чого смієтеся? Над собою смієтесь! .." Ці слова змушують серйозно задуматися над тим, що ж змушує нас так весело сміятися на представленні гоголівської комедії.

Перечитаємо ще раз окремі сцени й епізоди, уважніше вдивитеся в життя глухого, забутого богом містечка, від якого "хоч три роки скачи, ні до якого держави не доїдеш ". Патріархальна простота провінційних вдач змушує городничого без зайвої дипломатії повідомити чиновникам про приїзд ревізора. Забавно слухати при цьому глибокодумне думку самого "освіченого і вільнодумного" людину в місті, Аммосов Федоровича Ляпкіних-Тяпкіна, який пояснює цей приїзд політичними причинами, тим, що Росія хоче вести війну. Смішно саме зіставлення зовнішньої політики Росії і убогих, дрібних інтересів провінційних, чиновників.

Розпорядження городничого своїм підлеглим про прийняття нагальних заходів перед приїздом ревізора відразу дають уявлення про стан справ у міській лікарні, суді, школах. Скрізь безлад, бруд, крадіжки. Так і бачиш хворих у брудних ковпаках, кращих міцний тютюн, які дуже скидаються на ковалів. Таке порівняння, зроблене городничим, смішно і сумно одночасно, тому що за цим ховається повна безпорадність нещасних хворих людей, які повністю залежать від мерзотників і шахраїв. Забавная типово провінційна деталь про гусей з гусеняти, сновигали під ногами відвідувачів присутності, досить прозоро натякає на те, в якому стані знаходиться правосуддя в місті. Сама прізвище суддя Ляпкіних-Тяпкина не вимагає додаткових коментарів. Пронизані гумором міркування Сквознік-Дмухановского про шкільних вчителів, наприклад, про те, що, зійшовши на кафедру, обов'язково робить страшну, гримасу, яка може бути неправильно витлумачити паном ревізором. Лука Лукич Хлопов, на смерть переляканий доглядач повітових училищ, повністю погоджується з городничим, згадуючи, як з-за подібної поведінки нашого вчителя він отримав догану за те, що юнацтву вселяються вільнодумні думки. Це вже не смішно, тому що в Росії 30-х років XIX століття, зображеної в комедії, нещадно придушувалися і переслідувалися прогресивні волелюбні погляди. Особливо це стосувалося навчальних закладів, які вважалися розсадниками шкідливих антиурядових ідей.

Комедія засобами гумору та сатири відображає російську дійсність епохи реакції, зачіпаючи всі головні боку чиновницького світу. Згадаймо, з якою готовністю і розумінням сприймає поштмейстер прохання городничого "трошки роздрукувати і прочитати "кожне прибуває в поштову контору лист .. Смішні відверті до наївності визнання Шпекіна про те, що він розкриває і читає з цікавості чужі листи, які для нього набагато цікавіше і цікавіше, ніж "Московские ведомости". Особливо сподобалися поштмейстер навіть залишає у себе, щоб зачитувати найбільш "грайливі" місця міській громаді. Судячи з цих відверто цинічним словами, у Шпекіна не виникає жодних докорів сумління з приводу грубого порушення закону, що гарантує громадянам Росії таємницю листування. Таке сумне явище теж було дуже поширеним в царській Росії.

Багато комічних моментів у п'єсі пов'язано з образом Хлестакова, який сам по собі абсолютно нічого не представляє. Смішно його артистична, натхненне брехня, яка різко контрастує з його дійсним незавидним становищем. Забавно слухати розповідь про розкішних обідах, що доставляються з Парижа, від людини, яка веде напівголодне існування. Смішно, що, забрехався, Хлестаков видає себе за відомого письменника і називає як написаного їм роману популярний суспільно-літературний журнал "Московський Телеграф ". Але сумно, що чиновники шанобливо вислуховують його, не помітивши волаючого невідповідності. Значить, вони не тільки нічого не читають, а й навіть не знають про те, які журнали видаються в Росії. Це характеризує загальний низький культурний рівень чиновництва, яке покликане стояти на сторожі законності і порядку, сприяти процвітанню країни, а значить, мати широким кругозором. Бреше не тільки Хлестаков, а й усі інші герої п'єси. Намагаючись справити вигідне враження на уявного ревізора, городничий з огидою висловлюється про картярські іграх, на які він нібито не може вбивати дорогоцінний час. Краще, за його словами, спожити його "на користь державну ". Як гірка тут знаменита гоголівська іронія! Якби це дійсно відповідало істині, то зовсім іншою була б життя не лише цього провінційного містечка, але і всієї Росії.

Таким чином, виставляючи на загальний огляд вади державної бюрократичної системи, втілені в індивідуально змальованих образах представників цієї системи, Гоголь картає їх своїм нещадним сміхом. І комічне тут ще більш яскраво відтіняє загальну трагічну картину зловживань та злочинів російського чиновництва.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www. bolshe.ru /