Загальна характеристика наукового стилю

Науковий стиль обслуговує сферу науки, тобто сферу людської діяльності, функцією якої є вироблення і теоретичне осмислення об'єктивних знань про дійсності. Як спосіб освоєння дійсності наука відрізняється прагненням до максимально узагальненої, об'єктивного, знеособленому знання. Науку характеризує інтелектуально-понятійний спосіб мислення.

Ці особливості наукового пізнання втілюються у змісті та відображаються в мовній формі наукових творів. Змістом наукових творів є ідеї і факти, закони і категорії, відкриті вченими.

Ранні наукові твори створювалися в жанрах трактатів, діалогів, міркувань і навіть поетичних творів (оди і поеми). Сучасними формами наукових текстів є монографії статті, доповіді, повідомлення, рецензії, опису (нариси), реферати, автореферати, тези доповідей і повідомлень, звіти про науково-дослідної роботи, дисертації.

Науково-технічна революція середини ХХ століття викликала «інформаційний вибух» потік наукових публікацій. Це зумовило необхідність до мінімуму скорочувати обсяг статей, повідомлень, доповідей, що публікуються у періодичних виданнях. Збільшується видання тез і коротких повідомлень. Зменшення обсягу наукового тексту вимагало вироблення особливих прийомів усунення в ньому надмірності-прийомів компресії.

виділилася в самостійний вид наукових творів науково-інформаційна література. Її змістом є переробка первинних наукових публікацій або оглядів. Отримують поширення науково-довідкові видання. Крім власне наукових текстів, написаних фахівцями і розрахованих на фахівців, існують науково-популярні і науково-навчальні твору. Науково-популярні твори пишуться не тільки фахівцями в даній області, але й журналістами, письменниками, вони розраховані на розповсюдження знань серед широких верств населення. У науково-популярних творах свій стиль викладу. Навчально-наукові твори розраховані на навчання спеціальності. Зміст і стиль підручників та навчальних посібників, навчальних лекцій пристосовані до завдань і умов навчання.

Науковий стиль відображає ті особливості наукового пізнання і наукового мислення, які знаходять відображення у мовній формі, тобто в певному відборі і організації мовного матеріалу.

Мета наукового твору - довести істинність висунутої гіпотези. Тому всі мовні кошти в науковому тексті спрямовані на реалізацію двох завдань: інформативною і що впливає. Але на відміну від публіцистичного стилю, сила впливу наукового тексту безпосередньо залежить від того, наскільки доказові аргументи, наведені автором, наскільки логічно, ясно і точно викладено вміст у науковому тексті.

Такі якості, як логічність, ясність, точність, не є специфікою лише наукової мови. Вони необхідні і діловій мові, і публіцистичного, бажані і в розмовному. Однак в науковому стилі ці якості є вимогою самої науки, без цих якостей науковий твір не може існувати.

Науковий стиль

Науковий стиль, як було вже сказано, належить до числа книжкових стилів літературної мови, яким притаманний ряд загальних умов функціонування і мовних особливостей: попереднє обдумування висловлювання, монологічний його характер, суворий відбір мовних засобів, тяжіння до нормованої мови.

Виникнення і розвиток наукового стилю пов'язане з розвитком різних областей наукового знання, різних сфер діяльності людини. На перших порах стиль наукового викладу був близький до стилю художньої розповіді. Греки Піфагор і Платон, римлянин Лукрецій були мислителями - вченими з емоційним сприйняттям явищ. Відділення наукового стилю від художнього відбулося в олександрійський період, коли в грецькій мові, поширили свій вплив на весь тодішній культурний світ, стала створюватися тверда наукова термінологія. Згодом вона була поповнена з ресурсів латині, що стала інтернаціональним науковою мовою європейського середньовіччя. В епоху Відродження вчені прагнули до стислості і точності наукового опису, вільного від емоційно-художніх елементів викладу як суперечать абстрактно-логічного відображення природи. Проте звільнення наукового стилю від цих елементів йшло поступово. Відомо, що занадто «художній» характер викладу Галілея дратував Кеплера, а Декарт вважав, що стиль наукових доказів Галілея надмірно «Белетризовану». Надалі зразком наукової мови стало логічне виклад Ньютона.

У Росії науковий мова та стиль почав складатися в перші десятиліття XVIII ст., коли автори наукових книг і перекладачі стали створювати російську наукову термінологію. У другій половині цього століття завдяки роботам М. В. Ломоносова і його учнів формування наукового стилю зробило крок вперед, але остаточно він склався в другій половині XIX ст. разом з науковою діяльністю найбільших учених цього часу.

Науковий стиль має ряд спільних рис, що виявляються незалежно від характеру самих наук (природних, точних, гуманітарних) і відмінностей між жанрами висловлювання (монографія, наукова стаття, доповідь, підручник тощо), що дає можливість говорити про специфіку стилю в цілому. Разом з тим цілком природно, що, наприклад, тексти по фізики, хімії, математики помітно відрізняються за характером викладу від текстів з філології чи історії.

Характерною рисою стилю наукових робіт є їх насиченість термінами, зокрема інтернаціональними. Не слід, однак, переоцінювати ступінь цієї насиченості: в середньому термінологічна лексика зазвичай становить 15-25 відсотків загальної лексики, використаної в роботі.

Велику роль у стилі наукових робіт відіграє використання в них абстрактної лексики. Можна навести такий приклад зі статті академіка С.П. Обнорського «Культура російської мови»: «Російська мова - великий мова великого російського народу. Мова входить істотним складовою в понятті нації. Він служить найголовнішим знаряддям культури, основним чинником духовного розвитку нації, її творчості, національної самосвідомості. Саме в мові цілковитим чином - і то в осмисленні самого народу -- отпечатлеваются всі етапи історії цього народу від найвіддаленіших часів, все ступені, за якими прямувало рух його культури. Тому багате минуле народу, інтенсивний розвиток його культури - запорука багатого і потужного розвитку самої мови даного народу. Такий саме російська мова. У його силі і багатстві знайшли своє вираження тривалість пройденого народом історичного процесу і інтенсивність культурного розвитку російської нації у всьому протязі її історії ». У цьому тексті міститься багато абстрактних іменників: фактор, розвиток, творчість, самосвідомість, осмислення, рух, вираз, тривалість, інтенсивність, перебіг і ін Слова вжиті в прямому (читача) значенні.

Є ряд граматичних особливостей у мові науки і техніки. В області морфології спостерігається використання більш коротких варіантів форм, що відповідає принципом економії мовних засобів. Так, з форм клавіша - клавіш (в значенні «наконечник важеля в різного роду механізми»), манжета - манжет (в значенні «кільце для скріплення кінців труб ») в технічній літературі віддають перевагу другому, тобто більш короткі форми чоловічого роду.

Стиль наукових робіт визначається в кінцевому рахунку їх змісту та цілями наукового повідомлення - по можливості точно і повно пояснити факти навколишньої нас дійсності, показати причинно-наслідкові зв'язки між явищами, виявити закономірності історичного розвитку і т.д. Науковий стиль характеризується логічною послідовністю викладу, впорядкованої системою зв'язків між частинами висловлювання, прагненням авторів до точності, стислості, однозначності вираження при збереженні насиченості змісту.

Логічність - це послідовність розташування всіх одиниць тексту та наявність смислових зв'язків між ними. Послідовність має тільки такий текст, у якому висновки випливають із змісту, вони несуперечливі, текст розбитий на окремі смислові відрізки, що відображають рух думки від окремого до загального або від загального до приватного.

Для зв'язку частин тексту використовуються спеціальні засоби (слова, словосполучення та пропозиції ), Що вказують на послідовність розвитку думки (спочатку, потім, потім, перш за все, попередньо та ін), на зв'язок попередньої і наступної інформації (як вказувалося, як уже говорилося, як зазначалося, розглянутий та ін), на причинно-наслідкових відносин (але, тому, завдяки цьому, отже, у зв'язку з тим, що, внаслідок цього та ін), на перехід до нової теми (розглянемо тепер ... ... ..., перейдемо до розгляду ... ... ... та ін), на близькість, тотожність предметів, обставин, ознак (він, той же, такий, так, тут, тут і ін.)

Типовими конструкціями у науковій мові є, наприклад, такі: можна визнати, слід зазначити, як було сказано, досліди показали, необхідно зробити висновок і деякі інші.

Ясність як якість наукової мови припускає зрозумілість, доступність. Тому власне наукові, науково-навчальні та науково-популярні тексти відрізняються як з відбору матеріалу, так і за способом його мовного оформлення.

Зіставимо кілька наукових текстів:

«їздовий», морфологічно що зводиться до «їздити», семантично є індикатором агентивно валентності «возити». У порівнянні зі словами «поїздок» і «наїзник» складніше по конструкції, це похідне об'єктивує зв'язок немаркованих категорій у складі протиставлені біном (Є. Л. Гінзбург. Словотвір і синтаксис).

Зіставляючи споріднені слова ліс - лісовий, лісок, лісозаготівлі, обезлесіть; ... срібло, срібний, сріблястий, можна відзначити в них однакові за значенням частини ліс -, срібл -. Зіставляючи ряд однаково побудованих слів срібний, глиняний, шкіряний, скляний, також ... можна виділити частини однакового значення-ан-(-ян-),-Янн-і-ий. Кожна з частин-ан-(-ян-),-Янн - позначає відношення до того, що названо в першій частині слова (відношення до речовини, матеріалу), частина

-й у кожному слові має свої більш абстрактні значення (значення чоловічого роду, од. числа, ім. відмінка прикметників). Такі значущі частини слова прийнято називати морфема.

Наше «анатомічне» подорож всередину слова ми можемо почати з «розрізу», а потім і аналізу прийменника всередині, що має омоформного двійника - наречие (СР знаходитися усередині кімнати і перебувати усередині).

непоказними і нічим не примітне ніби слово поставить перед нами не одне питання і виявиться, зрештою, цікавим і цікавим.

Почнемо з самого елементарного і необхідного - з розбору прийменника «всередині» за складом. Членується Чи він на морфеми? Якщо членується, то на які?

Перший текст відноситься до власне наукового стилю. Насиченість термінами лінгвістики (морфологічно, семантично, агентивно), термінами, які використовуються в інших науках (індикатор, валентність, структура, немаркованих категорія, біном), книжковою лексикою і виразами (що зводиться, об'єктивує зв'язок, що протиставлені), що не мають широкого, загальномовного вживання, робить цей текст незрозумілих для неспеціалістів, його необхідно «Перевести», щоб зрозуміти: слово їздовий за освітою пов'язане з словом їздити, але за своїм значенням і вживання близько до речі возити, тому що позначає людину, яка не їздить, а возить.

У другому тексті, взятому з підручника російської мови для ВНЗ. Термін «морфема» вводиться як узагальнення спостережень над окремими її проявами в словах. Така логічна послідовність розташування матеріалу - від частого до загального - найбільш широко використовується в дидактичних цілях.

Третій текст взятий з посібники для вчителя, написаного живо, цікаво, в стилі науково-популярної літератури. Близькість цього стилю до художнього відбилася в насиченості тексту образними засобами - метафорами, епітетами, у використанні уособлень (подорож всередину слова, непоказну слово та ін.) У ньому використані терміни лінгвістики «привід», «наречие», «морфема», які не пояснюються, тому що повинні бути відомі читачеві (вчителю української мови). Поряд з термінами і книжковими словами і зворотами (поставити питання, членується) використано розмовне непоказний.

У синтаксичному відносно перших текст виявляється значно складніше, ніж друге і третє.

Образотворчі якості третього тексту спрямовані на підвищення уваги до змісту. Цьому ж служить і ланцюг питальних речень, незвичайне використання слів анатомічне і розріз. Перший і другий тексти не містять елементів «інтимізації» описи, вони вкрай об'єктивні.

Третє якість наукової мови - точність-передбачає однозначність розуміння, відсутність розбіжності між означуваним і що означає. Тому у власне наукових текстах, як правило, відсутні образні, експресивні засоби; слова використовуються переважно в прямому значенні, частотність термінів також сприяє однозначності тексту.

Жорсткі вимоги точності, що пред'являються до наукового тексту, роблять майже неможливим використання у ньому образних засобів мови - метафор, епітетів, художніх порівнянь, прислів'їв і т.п. Однак такі кошти можуть проникати в наукові твору, тому що науковий стиль прагнути не лише до точності, але й до переконливості, доказовості. Образні засоби в багатьох випадках необхідні і для реалізації вимоги ясності, дохідливості викладу.

В силу своєї малої вживаними образні засоби в науковому тексті непередбачувані, завжди несподівані. Тому вони справляють сильне враження на читача або слухача, тому що активізують не тільки інтелектуально-понятійне, а й образне мислення. Ці якості особливо необхідні науково-популярним і науково-навчальних творів, тому саме в цих текстах образні засоби використовуються особливо часто.

Емоційність, як і експресивність, у науковому стилі, який вимагає об'єктивного, «Інтелектуальної» викладення наукових даних, виражається інакше, ніж в інших стилях. Сприйняття наукового твору може викликати певні почуття у читача, але не як відповідну реакцію на емоційність автора, а як усвідомлення самого наукового факту. Хоча наукове відкриття впливає незалежно від способу його передачі, сам автор наукового твору не завжди відмовляється від емоційно - оцінного відношення до що викладаються подіям і фактам. У найбільш значних у смисловому відношенні частинах тексту можуть з'явитися такі мовні кошти, які відкрито висловлюють авторське ставлення, авторські емоції.

Прагнення до обмеженого використання авторського «я» - це не данина етикету, а прояв абстрактно -- узагальненої стильової риси наукової мови, що відображає форму мислення. Абстрактно - Узагальнений, абстрагуються характер мислення виявляється в науковій мові на лексичному, морфологічному та синтаксичному рівнях. Наприклад, в лексиці -- широке використання слів з абстрактним значенням, частотність слів, позначають широке поняття (безліч, система, структура), в морфології - усунення конкретних тимчасового плану дієслова, в синтаксисі -- використання безособових та невизначено - особистих пропозицій, пасивних обертів і т.п. Тому відсутність морфологічно вираженого авторського «Я» не є обов'язковою рисою будь-якого наукового тексту.

Наукові тексти оформлюються у вигляді окремих закінчених творів, структура яких підпорядкована законам жанру. Можна виділити такі жанри наукової прози: монографія, журнальний стаття, рецензія, підручник (навчальний посібник), лекція, доповідь, інформаційне повідомлення (про що відбулася конференції, симпозіумі, конгресі), усне виступ (на конференції, симпозіумі тощо), дисертація, науковий звіт. Ці жанри відносяться до первинних, тобто створеним автором вперше. До вторинних текстів, тобто тексту??, складені на основі вже наявних, відносяться: реферат, автореферат, конспект, тези, анотація. При підготовці вторинних текстів відбувається згортання інформації з метою скорочення обсягу тексту.

До жанрами навчально-наукового підстилі відносяться: лекція, семінарський доповідь, реферат, реферативний повідомлення.

Жанрово різноманітність наукового стилю відповідно відображається на відборі та функціонування мовних одиниць. При цьому одні жанри замкнуті, більш стандартні (наприклад, рецензія), інші припускають варіювання в залежності від того, яку конкретну мету переслідує даний твір, для якої аудиторії призначається і т.п. Так, наприклад, журнальна стаття може містити описовий матеріал, носити полемічний характер, укладати огляд літератури. Статті-огляди також можуть бути різними в залежності від обсягу матеріалу, завдань і т.п.

Деякі жанри закріплені за письмовою формою (монографія, стаття тощо), інші - за усної (лекція, доповідь і т.п.), але всі усні жанри можуть проявлятися і в письмовій формі. Наприклад, доповідь може бути прочитаний і надрукований. Усі наукові повідомлення готуються заздалегідь і зазвичай читаються з письмового тексту (звідси і вживання слова читати: читати доповідь, лекцію тощо)

Сучасні наукові твори представлені головним чином у формі монологу. Монологічного форма найбільшою мірою відповідає змісту і завданням наукових творів.

У науковій мові представлені всі три основні типи монологу: опис, розповідь і міркування. Крім цих трьох типів, характерних і для інших книжкових стилів, деякі автори, наприклад М.Н. Кожина, виділяють четвертий тип, характерний тільки для наукової мови - критико-полемічний. Це такий спосіб викладу, який спрямований на оцінку різних точок зору і відстоювання своєї. Монолог - Головна, але не єдина форма наукового стилю.

Науковий діалог, в порівнянні з монологом, має ряд переваг: 1) він дозволяє оперативно обмінюватися думками з тих питань, по яких в науці немає однозначного рішення; 2) дає можливість вільно переходити від викладу однієї думки до інший, навіть без видимих зв'язків між ними. Тому науковий діалог - більше вільна, розкута форма, що не вимагає такого суворого підпорядкування законам наукового стилю, як монолог.

Дослідники сучасного наукового стилю виділяє кілька видів наукового діалогу: 1) інтелектуальна бесіда, 2) наукова дискусія, 3) монографія, побудована за схемою діалогу, 4) елементи діалогу в монологічному оповіданні.

Бесіда в залежності від обстановки може бути більш-менш офіційною. Наприклад, розмова про проблеми творчості між близько знайомими в домашній обстановці і бесіда на цю ж тему в офіційній обстановці. Істотно різний стиль наукової діалогічної мови в усній і письмовій формах.

У діалозі відображаються основні риси наукового стилю, які властиві й твору монологічного форми. Однак у діалозі вони мають специфічний прояв, обумовлене особливостями його побудови.

Істотним відзнакою наукового діалогу від наукового монологу є гранична виразність в ньому авторського «я». Це конкретна особа, яка виступає від свого імені.

Науковий діалог з деякими показниками зближується з розмовною, чому сприяє не тільки його побудова, а й умови, в яких він використовується: усне, контактна спілкування. Вплив розмовного стилю на науковий діалог особливо відчутно в області синтаксису: неповні речення, повтори, підхоплення та ін Менш помітно це вплив на лексичному й морфологічному рівні, однак і тут воно неминуче виникає. Названий діалог - дискусія включив наступні розмовні елементи: думаю навіть, я не кажу вже, але ж, в тому-то й річ, не сказав би і ін

Нерідко елементи діалогічної мови включаються в науковий монолог. Характер і мета таких включень можуть бути різними: це і віддзеркалення полеміки з опонентом, і засіб привернути увагу читача до тексту. Найчастіше цим прийомом включення користуються автори науково - популярних робіт. Наприклад: «Читача допитливого і прискіпливого може зацікавити питання: «А як же писемність, колись створена стародавніми фінікійцями для своєї мови, могла бути спочатку пристосована до звукової системи зовсім іншої мови і народу, до того ж інший мовної сім'ї? »(Л. Успенський).

При підготовці даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.studentu.ru