Відповіді на екзаменаційні питання з російської мови

Відповіді до екзамену з курсу "Російська мова: мовна культура" ( Final Version ) .

1.Понятіе літературної мови. Територіальна і соціальна диференціація мови і літературна мова. Нормативність і кодифікування як умови існування літературної мови. Їхня історична мінливість.

Літературна мова - спільну мову писемності того чи іншого народу, а іноді й кількох народів; мова офіційних і ділових документів, шкільного навчання, письмово побутового спілкування, науки, публіцистики, художньої літератури, всіх проявів культури, що виражаються у словесній формі (письмової та іноді усній). Мова є літературним тільки коли він має писемність.

Умови існування літературної мови: Наявність писемності. Нормування - це відносно сталий спосіб вирази, що відображає історичні закономірності розвитку мови, заснований на мовній системі, закріплений в кращих зразках літератури і бажаний освіченою частиною суспільства. Літературна мова допускає явище варіантності норми (правда в різні епохи розвитку літературного мови амплітуда коливання варіантів буває різною). кодифікування - це наявність граматик, словників і інших книг, розпорядчих правила використання мов. Тобто закріпленість в науковій літературі. Стилістичне різноманіття. Стиль - функціональне різноманітність літературної мови. Мовні засоби діляться на стилістичні, нейтральні і межстілістіческіе.

Поняття суміжні літературній мові:

Койне - функціональний тип мови, що використовується в якості основного засобу спілкування в умовах регулярних соціальних контактів (головним чином усних), що забезпечує комунікативний зв'язок мешканців певного регіону.

Лінгва Франка - особливий ділова мова, що обслуговує економіку, бізнес і т.д. Виник в середні століття. Це міжетнічний мову. Базується на спрощеній граматиці і міжмовної лексиці.

Піджін - це структурний тип мов не має колективно-споконвічних носіїв.

Літературна мова і територіальні діалекти і їх історична мінливість.

Сучасна російська мова має більш ніж тисячолітню історію.

I. Мова Київської Русі. Російська літературна мова виникає понад 1000 років тому на основі південнослов'янського (македонського) діалекту, пізніше загальнослов'янської мови.

1. 10-13 століття власне давньоруський - Київський мова (Остромирове Євангеліє 1056-1057года, "Слово о полку Ігоревім" 12 століття).

2. Мова феодальної роздробленості стародавнього Російської держави 14-15 століття. Київ як центр Русі був знищений. Зразок, на який рівняються Київський російська мова.

II.Московскій період російської літературної мови 15-16 століття.

III.Язик Петровської епохи - ломка норм, зміна кодифікації, варіантність, приплив іноземних слів.

2.Проісхожденіе російської літературної мови (до питання про етнопсихологічних основи походження російської літературної мови).

Початок слов'янської писемності 9 століття Кирило і Мефодій. У цей час в Європі протиставлення 2 держав: східна - Візантія -- грецька мова (так само входять слов'яни) і західна - Римська імперія - латинська мова.

Глаголиця - перший абетка, Кирилиця - другий абетка.

1. Старослов'янська - мова богослужіння (церковнослов'янська).

2. Східнослов'янський мову.

3. Мова Кирила і Мефодія - іноземна мова.

10 століття пізніше загальне слов'янська єдність, структурне утворення.

Типи Російського літературної мови.

1. Книжково-слов'янський.

2. Народно-літературний (сфера народна, релігійна, ділова, світська).

3. Фольклор.

3.Основні етапи розвитку російської літературної мови. Конкуренція "старого" і "нового" у сучасній російській мовній нормі. "Старе" і "нове" в сучасних російських словниках.

До 16-17 століть книжково-слов'янський тип викристалізує церковно-слов'янська мова, відбувається роздвоєння мови.

Білінгвізм - двомовність (діглосія), співіснування в межах соціуму (держави) двох функціонально рівноправних мов.

Діглосія - це стан, дві мови в суспільстві знаходяться щодо функціонального балансу. Діглосія ділиться на гетерогенну і гомогенну.

Гетерогенна діглосія - це співіснування в суспільстві двох різних, незалежних мов.

Гомогенна діглосія - це співіснування в суспільстві близьких за походженням мов.

Три варіанти російської мови: Московський Південний мова (Київ) Західний російська (Білоруський). Єдина мова має свій територіальні умови.

Конкуренція "старого" і "нового". Міркування про старому та новому складі в російській мові. Шишков критикує карамзіністов за їх невгамовне прагнення зблизити жива мова і письмовий. Вважав, що це призведе до вихолощування мови. Шишков закликає вводити іноземні слова тільки за потребою. Шишков критикував карамзіністов за повінь російської мови кальками. Мова існує стільки ж, скільки існує людина.

4.Понятіе "сучасна російська літературна мова". Проблематика питання.

Пушкін є родоначальником сучасної української літературної мови (кінець 1820 і кінець 20 століття). Існує полеміка: що Пушкін не основоположник сучасної української літературної мови, а лише творцем сучасної російської художньої мови, а основоположником є Карамзін.

Пушкін родоначальник сучасної української літературної мови, але при обліку наступних факторів: Завершив тривалу еволюцію сучасної української літературної мови, узагальнивши в своєму мовному творчості й у своєї мовної особистості в першу чергу такі феномени як: Ломоносов, Карамзин, Жуковський, Крилов. Дав найбільш досконалі зразки російської мовної літературної норми, які в значній мірі живуть і зараз (тому ми можемо бачити приклади в словниках). Демократизація російської літературної мови (використовуються перспективні ресурси, Пушкін -- відповідність і доцільність). У творах Пушкіна успадковується історична діалектика російської літературної мови. У Пушкінському мовою виявляється протиставлення норми і антінорми (характеристика персонажа).

Еволюція мови Пушкіна: Слов'янізми і просторіччя - це порушення Ломоносовський принципів (теорія 3-х штилів). Приклад: Руслан і Людмила. Пушкін еволюціонує - нове, використання коштів російської літературної мови - До кінця 20-х років існує в двох формах, які не представлені в жорстоких формах:

А) Розмовна форма (усні).

Б) Книжкова (письмова) форма.

У мові Пушкіна виділяється 3 стихії: Європеїзм. Церковнослов'янізми. Власне русизми.

На минулі 2 століття від Пушкіна сучасну мову змінився, але незначно, мова нам зрозумілий. У 20 столітті в сучасній російській мові з'являються нові слова і вирази, які необхідні для пояснення нових реалій. Мова Пушкіна досить чистий і ми повинні зберегти його для запобігання деградації російської сучасної мови.

5.Оновние етапи кодифікації російської мовної норми. Типологія норм.

Динамічна теорія норм і типологія норм, передбачає наявність у ній змінності та варіантності.

Норма - спеціально відпрацьовані (рідше інтуїтивно) прийняті в даному мовному колективі, підтримувані і визначені як зразкових способів усної та письмової мови.

Типологія норм: Слововживання: Зачетка - матрикул (19 століття). Норми наголосу: сир - сир. Норми вимови: Што? Що?.

Русская ребус - є московський варіант, конкурує з петербурзьким вимовою. Московська норма сформувалася в 19 столітті на основі лексиці МХАТу. Петербужская норма ніколи не визнавалася як зразок, хоча й існує з московською нормою.

4.Грамматіческіе слова - варіанти відмінків (з рейок - рейок).

5.Сінтактіческіе норми (Пушкіну - Пушкіна).

6.Стілістіческіе норми (селянин торжествуючи)

6.Старославянскій мова і її роль у формуванні сучасної російської мовної норми (слововживання, наголос, вимова, граматика, сполучення слів).

У стародавні часи на Русі використовувалося 2 мови: Старослов'янська мову (в основному в письмовій мові). Давньоруський мову (в основному в усному мовленні).

Письмовий старослов'янська мова відчував сильний вплив російської, так як навіть самий освічений автор не міг обійтися тими мовними коштами, отриманими разом з Біблією. В результаті склався особливий російський варіант старослов'янської - церковнослов'янська. Але й давньоруську мову під чому змінювався під впливом старослов'янської, запозичив з нього слова, граматичні конструкції.

Тому на питання про походження сучасної російської мови не можна відповісти однозначно. Але слід зазначити, що в нашому сучасному літературній мові щось іде від росіян, а щось від старослов'янських витоків. У сучасній російській мові є безліч слів і виразів, генетично висхідних до старослов'янською мовою, - так званих слов'янізмів. Ці слова мають певні фонетичними і структурними ознаками:

Cтарославянскій варіант Русское відповідність

неповноголосні поєднання Полногласние поєднання

-ра-,-ла-,-ре-,-ле--оро-,-оло-, (-еле-), -ере-,-їло-

(перешкода, глас, брег, шолом) (перегородка, голос, берег, шолом)

Початкові а-і е-Початкові я-і о-

(ягня, єдиний) (ягня, один)

Сполучення ра-, ла-на початку слова Сполучення ро-, ло-на початку слова

(Рости, рослина, тура) (рос, поросль, човен)

Поєднання-жд-Буква-ж-

(Громадянин, чужий) (городянин, чужий)

Буква-щ-Буква -ч-

(поточний, печера, пещь) (текучий, Печора, піч)

Основна маса слов'янізмів проникла в російську мову з прийняттям християнства (кінець 10-11 століть) і в період так званого другого південнослов'янського впливу (кінець 14-15 століть).

У сучасній російській мові існує три типи слов'янізмів: Слов'янізми, витіснили, що замінили собою власне російські слова чи прийшли в російська мова разом з відповідними поняттями. Ці слова зараз стали нейтральними найменуваннями звичайних речей, дій, ознак (час, життя, свято, надія). Слов'янізми, розійшлися за змістом зі своїми російськими еквівалентами (прах - порох, країна - сторона, зберігати - ховати). Як правило, слов'янізми означають поняття, більш абстрактні, ніж їхні російські відповідності. Слов'янізми, відрізняються від відповідних російських слів стилістичної забарвленням (місто - град, ніч - ніч, споруджувати - будувати). Легко помітити, що слов'янізми в цих парах відрізняються більш високим, урочистим характером.

Тому церковнослов'янські слова використовувалися для створення високого стилю, і перекази тексту урочистості, поетичності. Втім, уже в 19 столітті їх часто вживали і як засіб пародіювання пихатого або офіціозного складу. У літературі 20 століття слов'янізми часто виступають як засіб створення історичного колориту, мовної характеристики персонажів.

7.Русскій мова кінця 20 століття. Сучасна мовна ситуація.

I. Найбільш значимі риси російської мови кінця 20 століття. Різко розширюється коло учасників масової і колективної комунікації. Нові верстви населення прилучаються до ролі ораторів і людей, які пишуть в пресу. Різко послабилася цензура і автоцензура. Зростає особистісні початку в мові (безлика, бездарна, безадресна) змінюється особистої промовою і зростає діалогічність спілкування. Розширюється сфера - спонтанного спілкування. Посилюються можливості зворотного зв'язку говорить і слухача. Змінюється ситуація і жанри. Відроджуються старі етикету та формули (пані).

II.Вопрос про екології мови. Лихачов "Екологія культури - екологія моральності". Існує думка, що російська мова перебуває в катастрофічному стані і перед нами процес деградації російської мови. Введення невиправданого кількості запозичень.

III.Смена громадської коммукаціі і парадигм. Іде на периферію монологічне (манера висловлювати свої думки) і вона замінюється манерою діалогічної (яка передбачає співіснування різних точок зору). Стає важливим уміння вести діалог і зростає роль усного мовлення у спілкуванні і виникає проблема оратора як мовної особистості. У мовою проявляється конфліктогенність, мовна екологія сучасна вимагає активного впровадження норм.

IV.Разние типи володіння мовою. Класичне володіння мовою, якої представлений в зразках перших класичної їй. У наші дні до них доповнюються засоби масової інформації.

Неможливо говорити про єдину мовну норму від Пушкіна до наших днів на всіх етапах розвитку російської літературної мови. Кожен етап розвитку мови, будучи продовженням попереднього етапу має свої норми, і об'єктивний розвиток мови, є становлення норми.

9 . Поняття культури мовлення. Історія та проблематика питання. Аспекти культури мовлення в словниках російської мови.

Наука про культуру мови у власне лінгвістичному плані являє собою теоретичну і практичну дисципліну.

Літературна мова - вища форма національної мови, ознака національної самобутності, носій і посередник культури і цивілізації.

Проблема культури мови, в її широкому аспекті - це проблема літературної мови. У кожній мові існує своя специфіка, свої актуальні питання та аспекти його вивчення та нормування.

Для радянського російської мови - це проблема взаємодії письмового й усного мовлення. Формування різних жанрів і видів масової інформації, науково-ділового мовлення. Взаємодії стилів в межах літературної мови, співвідношення літературної мови з територіальними та соціальними діалектами.

При науковому вирішенні теоретичних і практичних питань культури мови необхідний комплексний підхід (власне лінгвістичний, а також соціолінгвістичний, психолінгвістичний) і різні методики та оцінки.

Історія мови - це водночас і історія народу на ньому говорить і пише.

10.Тіпологія мовних помилок. Дитяча мова і культура мови.

Вивчення дитячої мови починається в середині 19 століття. Це пов'язано з Іполитом Тейном (1828-1893), який в англомовному журналі "Mind" опублікував запису мови своєї доньки. Потім Чарльз Дарвін опублікував запису мови свого сина.

Особливості дитячої мови: Не можна змішувати процес засвоєння мови дорослою людиною з процесом засвоєння мови дитиною. Дорослий засвоює іноземну мову свідомо, а дитина засвоює рідну мову інтуїтивно. Правила мови засвоюються дитиною самостійно, дорослі можуть лише коригувати, поправляти, передаючи дитині свій мовний досвід. Американський дослідник Ден Слобін пише: "Правила, призначені для широких класів явищ, формуються раніше, ніж правила, що відносяться до підкласами: загальні правила засвоюються раніше, ніж приватні. "

Схема породження мовного факту.

У дорослих:

Система норма мова

У дітей: Система мова

Знання норми відображає більш високу ступінь мовної культури - це знання можливостей реалізації. Проте всі складові цієї тріади можна ускладнити: в рамках системи, і в рамках норми є варіантні місця.

Поняття мовних фільтрів - умовне позначення чинників, що обмежує дію системи, моделі. Ці заборони як би "Невмотивовані". У мовної діяльності дітей система фільтрів до певного віку відсутнє. Це дає ефект "заповнення лакуни". Дитина "видобуває" мову з промови і впорядковує його. Спочатку дитячий мова узагальнений і гранично спрощений є функціональним варіантом нормативного мови.

4.Тіпологія помилок по загальній лінії "система-норма":

a) помилки "заповнення лакуни" (порожніх клітин).

Мрія - немає мрій.

Синій - був синь.

б) вибір ненормативного варіанти:

прикрасити-прикрашати

розфарбувати-раскрашать

в) помилки типу "усунення фактів" чужих сучасної мовної системи.

г) усунення "ідеоматічності".

д) вплив просторіччя.

5.Тіпологія дитячих помилок за рівнем мови:

a) Cловообразовательние:

лампа + абажур = лампажур

рука-рукав

нога-нога

б) Граматика слова:

1 валянки

авторитетна журі

в) Граматичне число:

вживання дійсних або абстрактних іменників як конкретних лічильних.

піднос чаїв

грати музики

г) відмінкові помилки:

пастелі

д) вибір варіанту закінчення:

стояти у вугіллі, листя на вітрі.

е) закінчення у слова.

11.Язиковой пуризм і антінормалізаторство в історії формування та кодифікації російської норми. Питання про джерела оновлення мови в історії російської мовної культури.

Наукова мовна нормалізація проходить у постійній боротьбі з двома крайнощами: пуризм і антінормалізаторством.

Пуризм - це неприйняття будь-яких нововведень і змін в мові або пряме їх заборона за різними мотивами: логічним, науковим, естетичним.

В основі пурістіческого ставлення до мови лежить погляд на норму як на щось незмінне, неможливе з точки зору закріпленої часом традиції.

У широкому сенсі пуризм - це надто суворе, непримиренне ставлення до будь-яких запозичень, нововведень взагалі, до всіх суб'єктивно розуміється випадків викривлення, огрублення і псування мови. У різні історичні епохи об'єкт пурістіческой оцінки, та й сам характер пуризму різні. Вони полягають, перш за все, в суб'єктивно смаковому підході, в не науковості й антіісторічності, в нерозумінні об'єктивних законів поступального розвитку мови. Пуризм виявляється в прямому консерватизм.

Витоки і види пуризму розрізняються в різні історичні епохи:

1. естетично-смакової (емоційний).

2. логічний (вчений).

3. ідеологічний (суспільно-політичний).

Пуризм проявляється звичайно в періоди важливих суспільних подій (підйом демократичного руху, революції, війни).

Антінормалізаторство - це проповідь вседозволеності в мові. Зазвичай в позиції хибно уявлюваної народності мови в цілому. В основі поглядів переконаних антінормалізаторов лежить заперечення наукової нормалізації мови.

12.Петровская епоха в історії формування російської мовної норми.

Проблеми мовної орієнтації в Росії першої половини 18 століття.

Петровська епоха (1700-1730). Це початок формування російської літературної мови. Висновок: В епоху давньої російська літературна мова починає вживатися в усіх сферах спілкування - письмова та усна, гомін міста Москви стає універсальним стандартною мовою, на основі якого формується мова нації.

Політична ломка, зміна соціальної структури держави, демократизація державної влади, посилення зарубіжних контактів призводить до формування мови, який можна назвати посереднім народним наріччям.

Зближення книжної мови і живої розмовної, різка логіка, протиставлення (яке було актуально для слов'янської мови), які змішується. Цей процес отримує яскраве зовнішній прояв (реформа російської абетки). Відбувається протягом 1708-1710 років.

Гражданіца - абетка

Геометрія - перша книга

Висновок: мова Петровської епохи для нас читають ці тексти, здається строкатим і поєднує несумісне.

Вибух іншомовних запозичень, величезний приплив іноземних слів (так і відтік іноземних слів через 20-30 років).

Групи слів найбільш активні для проникнення. Побутова лексика (багаж, комод, кава, бандаж). Терміни літератури і мистецтва (балет, концерт, симфонія). Військова лексика (військо, воєвода, артилерія). Адміністративна лексика (губернатор, амністія, міністр). Наукова лексика (аксіома, алгебра, геометрія). Громадсько політична лексика (конституція, нація, патріот). Технічно-профессональная лексика (верстат, фабрика, мануфактура).

Висновок: стикається надмірність і недостатність.

Основний висновок Петровської епохи: Руйнування книжково-слов'янського типу російської мови. Подальша демократизація літературної російської мови з живою розмовною мовою. Створення нового особливої мови, що проіснувало 30 років. З'єднання не з'єднується: проникнення в рамках одного тексту, строкатість. Іншомовні запозичення, калькування, варіантність усередині іншомовних запозичень. Після 30-х років з'являється прагнення людей очистити російську мову.

13.М.В.Ломоносов і його місце у вивченні російської мови.

М. В. Ломоносов (1711-1765гг) народився а Архангельській губернії, син рибалки, сім'я заможна. Підробивши документи, їде до Москви з обозом мороженої риби, де вступає до Навепацкую школу, але школу потім перевели а Петербург. Ломоносов переходить слов'яно-греко-латинську академію. Курс тривав приблизно 10 років. Ректор прийняв Ломоносова на перший курс і Ломоносов менш ніж за рік проходить курс чотирьох років. Потім виявляється, що у Ломоносова підроблені документи і його хочуть заслати до Сибіру. Ломоносов з групою молодих людей їде до Німеччини вчитися на гірничого інженера. Потім він приїжджає до Петербург і стає штатним співробітником Академії Наук. Він пише книгу про правила віршування, створює російську граматику, займається мозаїкою.

Российская граматика Ломоносова 1755-1757г.

Перша в русистики граматика російської мови. До Ломоносова були російські граматики, орієнтовані на церковно-слов'янський мову, але основи для них брали у греків.

У Петербурзі середини 18 століття було багато іноземців, Ломоносов створює граматику, щоб дати іноземцям книгу для вивчення російської мови. Основний принцип: досвід тебе навчить. Ломоносов працює з фактами, з живою мовою Петербурга.

Введено місцевому відмінку

Ломоносов вперше орієнтувався на варіантність мовних порівнянь. Варіантність обумовлювалася тим, що є жива мова і є старий мову, які дуже впливають на російську літературу.

Граматика Ломоносова носить нормативно-стилістичний характер, тобто Ломоносов уникає одноваріантна підходу до фактів мови, він схиляється до варіантності в рамках літературної мови, але при цьому ця варіантність має рекомендаційний характер (що відповідає сучасному поняття про вивчення мови). Ломоносов був одним із засновників універсальної російської термінології.

ТЕОРІЯ 3-х штилів (стилів).

Поділ літературної мови на 3 штилю з'явилося в давнину. "Є в українській мові велике багатство - церковнослов'янська мова, він тим прекрасний, що увібрав в себе все багатство грецької. Наша краса мови у взаємності між старим і новим мовами ".

Потрібно підійти до фактів сучасної російської мови.

Етимологічний принцип Функціональний принцип

У російській мові виділяються 5 груп слів: Контакти загальні для старого і нового мови. Слова маловживаних в російській мові, але всіма граматичними моделями зрозуміле. Власне російські слова, яких у церковних книгах немає, нейтральні.

Ці 3 типи слів Ломоносов рекомендує використовувати в літературі. Церковнослов'янська слова, які зустрічаються в книгах, але вони нам незрозумілі => їх не потрібно вживати. Слова, які ні в якому штилі вжити неможливо (непристойно), як тільки в підлих (пародійних) комедіях.

Ломоносов пропонує ввести 3 штилю, вони визначаються комбінаціями груп слів.

1.Високій стиль - комбінація 1 і 2 груп слів.

2.Средній стиль - 1 група 3 група слів.

3.Нізкій стиль - 3 група слів і комбінації: щось із середнього стилю + просторіччя, але з обережністю.

За кожним стилем закріпився свій жанр:

Високий стиль => оди, поеми.

Середній стиль => театральні твори (в яких потрібні звичайні людські слова), дружнього листа, сатира.

Низький стиль => колегія, епіграми, пісні, описи звичайних справ.

Висновки: основу літературної мови складають слова нейтральні міжстильова. Теорія 3 стилів виявилася вже реальної літературної практикою самого Ломоносова, але все, що було їм намічене виявилося дуже перспективним.

14.Словарь Академії Російської. Історія створення та принципи побудови. Питання культури мовлення в словнику.

У другій половині 18 століття все сильніше відчувається потреба у більш активному розвитку вітчизняної філології. У 1783 році створюється Академія, метою якої стала розвиток гуманітарних наук. Одним з головних напрямків роботи академії стало складання тлумачного словника російської мови. У статуті академії було поставлено завдання: Очистка та збагачення російського мови. До досягнення цього має складати насамперед російську граматику, російський словник, риторику і правила віршування. Головним організатором словника стала президент академії Дашкова Е.Р., яка залучила до складання словника різних фахівців: письменники - Державін, Фонвизин, Богданович, філологи - Барсою, Лепехін і т.д.

Шести томний словник був випущений у світ за короткий термін з 1783 по 1794 року. У російській філологічної науці це перший академічний словник російської мови. У словнику налічується 432157 слів. Іноземні слова у словнику практично були відсутні. У словник вносилися тільки такі назви, які прямо відбивали речі (анатомія-трупоразятіе, бібліотека-книгосховище). Центральне місце в словнику займають слова високого стилю, серед яких превалюють слов'янізми (слово-словеса, люди-люди). У меншій мірі відображена жива розмовна лексика (скнара-скупяга, хапав-беру, хапаю). До просторіччя ставилися слова широкого вжитку, що пізніше змінили свою стилістичну приналежність (талант, багатий, розголос). Словник являв собою зразок словопроізводного словника, він побудований за алфавітом основних корінних слів. Такий принцип мав свої недоліки. Укладачі постали перед проблемою пошуку національної мовної норми. Особлива увага приділялася якості тлумачень слів, точності формулювань. Словник отримав високу оцінку сучасників, але так само було багато проблем. У 1822 році було здійснено перевидання словника, який був побудований не гніздовим принципом, а мав азбучні розташування.

Принципи формування словника: З словника виводяться слова не зрозумілі. Відкидаються несприятливі слова. Частково вводяться імена власні. Вводяться функціональні церковно-слов'янські слова, але тільки зрозумілі (як у Ломоносова). Багато послід. Є цілий пласт простонародних слів, що відображають побут народу. Вводяться слова з глибокою експресією. Є локальні характеристики. Але основну частину словника складають нормативні слова послід без обмежень.

Висновок: Незважаючи на певні недоліки словників ці праці представляють видатне явище в історії російської лексикографії. З них і почався новий період російської лексикографії.

15. Неологізми в історії формування російської мови. Їх соціально-психологічна культурно-мовна оцінка. Неологізми в словниках.

Неологізми - це нові слова, що з'являються з розвитком чого-небудь. Неологія - наука про слова, значення старих слів, що з'явилися в мові на базі вже існуючих фактів.

У всі епохи співіснував приплив нових слів.

Шляхи утворення нових слів: Безвідхідним - Перетворення одних частин мови в інші. Узкобитовой. Переосмислення старих слів. Прямі запозичення. Актуалізація старих слів. Кальки. Ідіоматику. Детермінологія.

Неологія має 2 виходи на мову: Слова виникли і пішли. Слова виявилися перспективними.

Словники неологізмів.

Внаслідок природного розвитку мови слова, позначені як нові, стають або цілком звичними мовними одиницями, або з часом переходять в розряд застарілих. Останнє може бути обумовлено як лінгвістичними, так і екстралінгвістичні факторами. Складність опису нових слів і значень пов'язана також з відсутністю жорстких кордонів між узуальнимі і окказіональнимі лексичними одиницями.

Потреба відобразити нову лексику радянської епохи вже на початку 20-х років виразилося в появі в 1924 році "Словника радянських термінів і найбільш уживаних слів ". У ньому в алфавітному порядку пояснюються "Радянська терміни": слова, стійкі поєднання, абревіатури, запозичення. Словник представляв собою не тільки не тільки лінгвістичний довідник: він зотримав деякі історичні, географічні і статистичні дані. У відборі матеріалу, характері тлумачень чітко проявилися ідеологічні уявлення епохи.

Пізніше з'явився словник "Літературна мова" В. З. Овсянникова. Словник, адресований журналістам і робкорам, ставив своїм завданням описати загальновживані, але "важкі для недосвідченого читача слова і обороти літературної мови як іноземної, так і російського походження ". У словнику представлені іноземні слова, деякі терміни та термінологічні словосполучення "революційно-радянського походження", прозивним власні імена, стійкі поєднання і різного роду вислови, що використовувалися у текстах 20-30-х років.

Відображення "стихійної мовної життя" представлено в регулярно виходять словникових випусках серії "Нове в російській лексиці" 1977-1990 року. Представляючи дуже широке коло новоутворень ці словники-щорічники демонструють своєрідність мовної картини в певний хронологічний період. Ежегодники дають можливість побачити реальну картину динамічних процесів у лексиці, визначити співвідношення окказіонального і узуального. Це словники тезаурусного, описового типу (не нормативні).

Іншим підходом до відбору матеріалу характеризуються словники "Нові слова і значення". Вони фіксують нову лексику і фразеологію російської літературної мови одного десятиліття. За межами словником цих словників залишаються окказіоналізми індивідуально-авторські вживання. Перший в цій серії словник (за матеріалами преси та літератури 60-х років) включає близько 3500 нових, які не ввійшли у тлумачні словники російської літературної мови слів і значень. Другий словник "Нові слова і значення" відображає нову російську лексику і фразеологію за матеріалами 70-х років. Він містить близько 5500 нових слів, слів до нових значень, нових сполучень слів. Третій словник цієї серії (за матеріалами 80-х років), який вийшов в 1997 році, містить близько 6100 слів і близько 120 ідіоматичних обертів. При цьому він на відміну від словників-щорічників включає в себе лише відстояною, що відтворюються, узуальние новоутворення.

16.Ассоціатівние словники та їх призначення. Мовна картина світу і мовна особистість.

Все наше життя це безперервна асоціативна ланцюг, який лежить в основі речепорожденія, звідки несвідомо формується наївна картина світу. Мова не байдужий до природних матеріалів реалій, оскільки мова є компонентом свідомості людини.

Лінгвокреатівное мислення.

Лінгвокреатівное мислення - це тип ментальної діяльності, мислення, спрямоване на породження нових мовних сутностей шляхом трансформації вже наявних одиниць; це мислення у своїй основі оперує асоціаціями на загально закріплених в мові поняттях. Лінгвокреатівное мислення творить образ світу, в кожній мові відбитий по-своєму. Тому мова дозволяє вийти за рамки емпіричного досвіду на основі асоціативного характеру мислення.

Існують наївна і наукова картина світу. Образ світу, відображений у мові в багатьох деталях відрізняється від наукової картин