Московський державний лінгвістичний університет.

Кафедра російської мови.

Реферат по книзі Г.О. Винокура

"Про мову художньої літератури"

студента 1 курсу 101кор.-англ. навчальної групи

Акімова Іллі.

Москва 1996 рік.
ПЛАН

Введення.

Основна часть.Нововведенія Маяковського в літературну мову.

1 Слово і класи слів.

2 Слово всередині класу слів.

3 Слово у фразі.

4 Слово в пропозиції.

Висновок.

Відомий мовознавець і літературознавець радянського періоду професор МГУ з 1942 року Григорій Йосипович Винокур (1896-1947) протягом свого творчого життя займався питаннями історії російської літературної мови, текстології, культури мови. Основні праці його присвячені вивченню мови і тваорчества А. С. Пушкіна, А. С. Грибоєдова і В. В. Маяковського.

Книга Григорія Йосиповича Винокура "Про мову художньої літератури" в розділі "Аналіз" дає уявлення про можливості мови на прикладі творчості видатного поета "срібного століття" В.В. Маяковського, широко використав різні мовні засоби.

Перш за все потрібно сказати, що свої новаторства Маяковський не вважав придатними для вживання в повсякденному жізні.Но всі його нововведення становлять велику цінність і матеріал для дослідження з філологічної точки зору, що і знаходить відображення в книзі Г.О. Винокура.

1

Слово і класи слів.

Слова, як відомо, діляться на змінні і незмінні, частина з яких виконує таку ж синтаксичну функцію, як і ізменяемие.Маяковскій змінює правилами сучасної мови, роблячи з несклоняемих схиляємо іменники (найчастіше це - прізвища та іноземні слова). Інтерес представляє те, за якими принципами він схиляє те чи інше слово так, а не інакше. В основному Маяковський керується звуковий формою слова: якщо слово закінчується на твердий приголосний то воно відноситься до чоловічого роду, якщо на голосний - до жіночого, якщо на "о", то до середнього (хоча тут трапляються винятки, наприклад: "Ромео", "в бюре"). Цей стилістичний прийом надає тексту яскраву фамільярно експрессівность.Інтересно, що Маяковський перетворює на іменники транскрипцію іноземних слів навіть не є іменниками - "Каторза" (від фр. Cators-14), "Лімітед" (від англ. Limited-обмежений).

Цікаві випадки утворення іменників від прислівників, що відбулися колись від существітельних.Сінтаксіческі будь-яке слово може виступати в ролі іменника, але тут відбувається морфологічна переробка: "світ обкладений суцільним Доло "," сяяв в голяка "(воскресіння слова" голяка ", зареєстрованої у Даля як" бідний, голий чоловік ")," сипало брязкіт звоночной "і т.д.

А також випадки освіти від прикметників:

Ідіть голодненькіе,

потненькіе,

покорненькіе,

закісшіе

в блохастом грязненько (новаторство підкреслено суфіксом "еньк"). Чи тільки синтаксично: "дивилася , кривлячись, в моє щоденне ".

Застосовується і спосіб субстантівізаціі, наприклад від займенника "всяк":

Адже очима

бачив

кожен всяк, де новаторство підкреслюється визначенням перед "всяк".

Зустрічаються і випадки субстантівізаціі і цілих виразів :"... хіба колишня масовість "отченаша" виправдовувала його право на існування ..."( зі статті "Вас не розуміють робітники і селяни"), де частина виразу переходить з одного морфологічного класу до іншого (нашого-наша), що відповідає просторічні: "в будинок відпочинку". Цей же прийом був використаний ще до Маяковського - в "Братах Карамазових"; при включенні до російський текст іноземних виразів :"... почуття сільського pater familias'а "(Герцен" Минуле і думи ")

Наступним значним явищем у творчості Маяковського є словотвір і словотворчість, коли до основи одного класу він додає різні аффікси.Еті процеси можуть протікати як усередині одного класу так і між різними класами слов.Сначала розглянемо другий варіант: освіта іменників від дієслів-"рид", "Фирков", "ор"-безпріставочним (непродуктивним в сучасній мові, але часто вживаним в старовинному народною мовою) способом. Те ж бачимо у Пушкіна в "Євгенії Онєгіні" - "топ, хлоп , шип ". Маяковський утворює іменники від будь-яких частин і частинок мови, наприклад, від дієслівних вигуків" цок "," тенька "; від дії додаванням суфікса "ло" - "заткнітеорло"; іменники, що позначають результат дії,-суфіксом "ево":

Бродвей здурів.

Бегня і гулево.

"Сталевий виливаються лей" - "лей" (сущ.ж.р. від "лити ").

Цікавий спосіб утворення присвійних прикметників: до основи приєднується непродуктивний суфікс-"слонячій", лаечний, квартірошний, трамвайскій, легковажність голівКи ",

або:

Ось і вечір

в нічну жуть

пішов до вікон

похмурий

грудня (якісне прикметник).

Також в поезії Маяковського спостерігаються некласифіковані, але, безумовно, любив він новоутворення: "серпастый молоткастый паспорт "," штикастий їжак ". Або навіть те чого в російській мові бути не може:" кав'яреню двері "," Поцелуйного насолода "," мелочінним роєм "," слух ухатий "...

Присвійні присвійні прикметники мають особливе становище, сприяють персоніфікації: "ущелини кремлеви "" не дослухав Скрипкіна мови "" губи вещіни "" бумажкін вигляд ". У сучасній мові від цих іменників можна утворити тільки відносні прикметники, але ніяк не прітяжательние.У Маяковського поруч стоять виразу "ущелини кремлеви" і "вишки кремлівські", отже, вживання тієї чи іншої форми залежить від стилістичної завдання-присвійні форма використана для знищення різниці між особою і річчю ( "що характерно для сучасного мови "Потебня). З іншого боку Маяковський воскрешає давньоруську традицію типу" син Володимирів "," зуб Зверін ". присвійний прикметник обумовлює вживання іменника у значенні особи, чого і намагався досягти Маяковскій.Поетому у творчості поета зустрічається безліч присвійних прикметників на "ий", "ов", "ін", що визначають не речі, а людей і тварин: "веселістю песьей", "людського м'яса", "в лошажьі животи", "в компанії ангел "," тому Шекспір ", і навіть два суфікса присвійний" на собачьевой майданчику ". Чудовий факт утворення присвійних прикметників від іменників і займенників, колись відбулися від прикметників:

Якщо ж він

старший засвоїть

змінить думку думку старшини.

Під пером Маяковського починають змінюватися і незмінні іншомовні слова: "з наполегливістю Леонардо да-Вінчевю" (хоча в данномслучае -тв.пад., однини, ж.р.-форми на "-ін" і на "-чний" збігаються Винокур схильний вважати, що спожита присвійні форма ( "-ін"). У розмовній мові чста заміна присвійний форми якісної ( "сіль бертолетова" замість "бертолетової ").

Цікава робота Маяковського над порівняльної ступенем прикметників, особливо що відбулися від существітельних.Напрімер: "Рома", "Чим далі - тим нічні"; а коли вказано оригінал іменник приклад стає наочніше:

Злетів,

послався орел самодержця

чорніші, ніж раніше,

злей,

орла. Утворюються у Маяковського прикметники і від прислівників: "гімн ще почтее". Або: "Ну, а мене до тебе й поготів-я ж люблю-тягне і хилить ". Цікаво, що сучасна морфологія не співвідносять слова" давній "і" поготів ".

Ну і звичайно, поет не міг оминути своєю увагою дієслово - утворює його і від діалектів, і від вигуків, і від звуконаслідування: "расчересчурясь", "размерсілся", "серце ізоханное", "дундудеть". Утворення таких слів можна спостерігати в міській повсякденній мові, хоча їй явно властива форма на "-кати" (не "мерс", а "мерсікать"). Цікавий випадок зі словом "дундудеть", де сучасне звуконаслідування нашаровується на стародавнє.

Численні і продуктивні випадки нарощення приставки на звичайну форму слова: "іспешеходіть", "замашінів", "вителю". Тут можливі два варіанти: або від бепріставочного дієслова, або, нарощуючи приставку на неглагол отримуємо префіксальних глагол.Вінокур зауважує, що і в загальновживаним мовою від є випадки утворення дієслів від імен нарощенням приставки "оформити" "укрупнити" , Але цей спосіб не дуже популярний в сучасній мові. У Маяковського цим способом виробляються незвичайні образи: "обезночел", "разбандітят".

Підбиваючи короткий підсумок, Винокур говорить про відсутність семантичної різниці для Маяковського від якої частини мови утворювати глагол.Еслі утворюється від імені, то означає діяльність ознака, і все одно, абстрактні, конкретні або будь-які інші іменники беруться за основу: "развеерілся", "іззахолустнічается" "головатий", "сгітарьте", "зарождествелі". Винокур відзначає освіта дієслів від власних назв: прізвищ-"Чемберлену", "Муссоліні", "убіганятся губи" (від парфумерної фірми houbigant); від географічних назв-"Міссісіпі". Автор статті вважає недостатньо розробленої тему аналізу зв'язку семантики та морфології цих новообразованій.По його думку в деяких випадках проміжні ланки словотворення пропущені: "озноенний", "раскітаенние прізвища".

2

Слово всередині класу слів.

Як тільки у слова з'являється рід, слово набуває морфологічні відносини з іншими словами. Категорія роду визначається за двома ознаками - семантичному і морфологіческому.Вінокур зауважує, що Маяковський зазвичай зберігає іменником рід, властивий їм у загальновживаним мовою, хоча іноді, змінюючи суфікси, впливає на категорію рода.Напрімер: "Піроженоє блювотної". Але так як Маяковський - новатор в рамках (хоча б скільки-небудь) вжиткового мови, а мови це явище не властиво, такі нововведення рідкісні у творчості поета.Однако можна знайти такі приклади: іноземні слова типу рояль - "фільм - фільму", "зал - зала - застави"; вживання явно підпорядковане римі "муч рукавички замш" (далі йде "Заміж"); більший інтерес з точки зору Винокура представляє вживання таких варіантів з сатиричної завданням (наприклад, присвоєння чоловікові жіночого властивості): "заревів вусатий нянь" (з поеми "Добре" про Мілюкова в імітації сцени розмови Тетяни та няні з "Євгенія Онєгіна "):

Її

втішає

вусата няня,

бувала у бувальцях,

Пе Ен Мілюков.
Інша мотивація зміни категорії роду дляМаяковского - імітація дитячого мови:

Мавп.

Найсмішніше немає.

Що сидіти, як статуя? 1

Людський портрет,

даром, що хвостата.

Варіанти нововведень в категорії числа в поезії Маяковського набагато багатшими - часто поет, замінюючи однина множинним створює образи ніяк не асоціюються у повсякденному житті з множественностью.Еслі ім'я власне вживається у множині цим виражається узагальненість, підкреслюється риторичність і, звичайно, свідчить про емоційності.

Це важче, ніж взяти

тисячі тисяч Бастилії 1

Якщо ударами ядр

Тисячі Реймсом розбити вдалося б ...

... здохнуть Парижи,

Берлін,

Вени1
Тут, на думку Винокура, яскраво проглядається зв'язок з гіперболізмом (особливо раннього) Маяковського: "арміями Ромео і Джульєтта", "Ллоід Джорж ревли зі своїх постів".

Цікаво вживання абстрактних понять у множині. Цим автор подає це поняття у вигляді конкретизованої образу, уособлення, упредметнення. Вживанням назви речовини у множині Маяковський домагається опрелмечіваемості, так як перед читачем одразу постають сорту (звичайне вживання множині з сущ. речовин). Також вживання множини в цих випадках надає тексту експресію фамільярно мови.

Лягло на місто ргомадное горі

і сотні маленьких горь.
"Щоб природа кволими НЕ знеславляли сквери ...". А ось з речовинами:" Чи є наших золот небесне? ", або" товари, пиття, їжі ...". Категорія числа в російській мові менш формальна, ніж категорія роду, хоча формально будь-який іменник може стояти в множині. Це і використовує Маяковський: "... в м'яких меблів". (Цікаво, що під часи Пушкіна форма "Меблі" була цілком вживаних.) Категорія числа дає Маяковському багату поживу для словотворчості:

Тащусь меж канавіщ

канав,

канавок.

Хліба!

Хлібця!

Хліба!
А у вірші "Євпаторія" поет вибудовує цілий ряд незвичайних форм від слова євпаторія-"євпаторійську - євпаторійця - євпаторійки - евпаторьякі - евпаторьяне - евпаторенкі - евпаторьячьі - евпаторство", і що цікаво, до кожному з цих слів Маяковський знаходить ріфму.Обіліе подібних форм можна бачити і в інших його віршах, наприклад, у "Військово-морський кохання". Пристрасть до слова визначає часте вживання незв'язаних морфем:
хто в глав,

хто в кому,

хто в політ,

хто в просвіт,

розходився народ в установи.
Або: "на засіданні А-БЕ-ВЕ-ДЕ-Ж-зеком". І ще: "-йдіть і знайдете-йди і" рящь " її-". Цей прийом використовується з різними стилістичними цілями: для імітації крику натовпу, його тлумачення; глузування або сатири; стилізації Деско мови, і, на думку Винокура, просто заради творчості (особливо в ранніх футуристичних роботах) "як би влаштовуючи огляд словотворчих засобів мови". На цій грунті філолог порівнює Маяковського з Хлєбниковим і, виявляючи розбіжності в принципах вживання нововведень, все-таки визнає, що Хлєбніков вплинув на оформлення стилю молодого Маяковського.

Винокур також говорить про зміщення звичайних відносин слів з абстрактними і конкретними значеніямі.Прі цьому слова абстрактні перетворюються на речі або живі організми.Морфологіческі це досягається приєднанням суфіксів, характерних іншому семантичному классу.Здесь можливо кілька варіантів: по-перше приєднання збільшувальних суфіксів до абстрактним іменником ( "духотіще", "красотища", "войніщі"). Тут спостерігається імітація явищ фамільярно мови типу "силища", "хвостіще". Це і обумовлює зрозумілість і експресивність подібних конструкцій.Во-друге -- приєднання зменшувальні суфіксів (завдання і принцип ті ж): "плачікі", "непчік", "любовішкі", "смертішек".
До цього ж типу відносяться випадки збільшення збільшувальних суфіксів до іменником матеріалів: "лучіще", "водіща", "народіна" ... Є і третій випадок, коли збільшувальні або зменшувальні суфікси приєднуються до імен власних: "Бродвеіще", "декабрік", "поцелуішко", "Потерійка" (цікаво, що тут вичленяються новий суфікс "-ійк", не існує в мові). Всі ці прийоми служать для матеріалізації понять.

Є в творах Маяковського та робота зворотній цієї-створення узагальнених, абстрактних, збірних понять від конкретних іменників: "Барон", "стоетажіе", "рихлотелье", "Міщани", "доісторічье".

Цікаво освіта нового типу слів, жіночого роду, що закінчуються на м'який приголосний: "робкор", "скляний". Найчастіше Маяковський бере за основу дія або ознака, витісняє звичні суфікси і виходять: "ніщь і голота", "легочь", "Ясь", "ежью шкіри", "в жадібності і в алчі ". Автор віршів не обмежується цим:" трелер "(той, хто видає трелі)," чітакі "," красавка "," калекша ",-все ці слова мають значення дійової особи, адже в рамках буденної мови йому тесно.Іменно тому також зздаються складні слова.Вінокур зупиняється на чотирьох класах таких новоутворень: 1) з суфіксом "-тє": тупорилі, рихлотелье, візголосіе (цікаво-не "візгоголосіе", як за правилами мови) .2) слова, засновані на принципі теле-, радіо-: "радіосплетні", "звездомедведья", "молодолес" (прілаг.).
3) складанням основ, або, точніше кажучи, складанням слів: "людогусь", "пролетаріатоводец", "дригоножество" ... 4) складноскорочені слова (типу сучасного "госпрозрахунок"): "млечпуть", "самокритики-совдурак".

Автор філологічного праці також відзначає велику кількість складних прикметників. Причиною цього він бачить ритмічні особливості вірша а також "тяжіння до" грандіозним "образів" (що характерно для класицизму): "бистролетні", "мордою многохамной", "стодомим Содом", "Тисячі-мільйонів-дахом волзьких селищ труну". Принцип утворення цих неологізмів - книжковий, незвичність і новизна - семантичні. Цікаво конструкції, частина основи яких становить визначення: "крікогубий", "бикомордая зграя", "кудроголовим волхвів", причому відносини у цих прикметників схожі з відносинами іменника та програми в предложеніі.Маяковскій має на увазі "з губами - криком", "мордою - биком" і т.д. Таке тлумачення Винокуром цих конструкцій є новим підходом до них.
Також філолог відзначає, що поет не цурався і звичайного способу утворення слів, наприклад, "красноязикій", "звонконогіе", "лазоревосінесквозние". Іноді складні прикметники створюють комічний ефект: "ескадри верблюдокорабледраконьі ".
Не обійшов своєю увагою Винокур та способу утворення слів приєднанням приставки "-раз", яка посилює ознака. "Разужасная", "разувлекательний", "распробабкіной", "Час ... распростітучье "і навіть від united - разЬюнайтед. А коли ця приставка приєднується до найвищому ступені прикметника виходить як б чудова ступінь в квадраті, що характерно не тільки для творчості Маяковського, але і для розмовної мови: "пресволочнейшая штуковина "," распронаіглавнейшій ". Те ж бачимо і з іменниками: "рассоціалізм", "архіразіерархія "...

Досить багато в поета новоутворень в префіксальних дієсловах. Докладно Винокур не описує цей прийом (у зв'язку з освітленістю його у філології), а зупиняється на двох окремих випадках: 1) "вторинне нарощення приставок на дієслова, вже забезпечені ними "[1]. Мовознавець виділяє тут два випадки: принцип - "іспозолочено" (як в давньоруському "Ізурезалісь", "порастикалі"), де нарощення можливо через втрату першого приставкою властивостей цієї частини слова: "із'іздеваюсь". Маяковський тим самим воскрешає складне слово, що перетворився в сучасній мові у простої.
2) відсікання додаткових морфем (приставок і суфіксів) від дієслова. Цим поет оновлює сприйняття слова: "ложіте", "взвідішь", "Ну і сон приснився вам опівночі-негідниця". Винокур відзначає, що аналіз його, зрозуміло, не повний, але "Загальні тенденції намічені в деяких істотних відносинах".

3.
Слово у фразі

Якобсон говорить, що поезія Маяковського - це поезія виділених слів по преімуществу.Вінокур у своїй роботі пише про те, що з точки зору версіфікаціонного аналізу позиція Якобсона вірна, але потрібні синтаксичні обоснованія.Іх він приводить у розділі "Слово у фразі".
Справа в тому, що стиль Маяковського - це роз'єднані уривки, пов'язані семантично, а не сінтаксіческі.Поетому при усуненні синтаксичної залежно мова перетворюється із зв'язаного потоку в обривки, які перетворюються в дію незалежних синтаксичних одиниць, які доповнюють один одного своїми семантичними значеннями без опори на форму слів. У той час як в мові прийняті конструкції "виїхав вчора", "дуже розумний", у Маяковського частіше зустрічається не "примикання", а "відокремлення" [2]. Для поета немає розмежувань між "ви, з вашою добротою ..." і "ви з вашою дружиною ... "тобто відокремлення доходить до крайніх меж (слова, семантично складові одне ціле, синтаксично роз'єднані і перетворилися на кілька синтаксичних цілих.
Для того, щоб зрозуміти деталі потрібен більш ретельний рвзбор.

Тут Винокур виділяє кілька випадків: вживання ізольованих іменникових відмінків (частіше поет вживає їх кілька підряд, з опредеденіямі і без них, але обов'язково без дієслів). Опції таких конструкцій різні: а) картинне зображення місця і обстановки дії, змалювання аксесуарів сюжету:

Ніч.

Надягайте краще плаття.
Або: Бульвар

Машина.

Сунь п'ятака, -

щось покрутяться,

Пошипить гидко.
Або такий яскравий приклад з вірша "Про це":
Лубенський презд.

Водопьянов

вид
ось.
от

фон.

У ліжку вона.

Вона лежить.

Він.

На столі телефон.

б) досягнення "кінематографічного ефекту":

Мотоцикл.

Натовп.

Сищик.

Свисток.
в) називний відмінок як вихідний пункт для міркування.
г) вживання для лаконізму (наприклад в автобіографії "Я сам"): "белетристики не визнавав зовсім. Філософія. Гегель. Природознавство. Але головним чином марксизм. "

Як ми бачимо функції різні, але зміст один - роз'єднаність іменникових відмінків, які перетворюються на незалежні синтаксичні цілі, пов'язані семантично. Це явище виділяється і в загальновживаної мови, що відзначають Шахматов та Пешковскій.Но вони схильні тлумачити роз'єднані іменітльние відмінки як присудок, а, отже, як педложенія. Винокур вважає інакше: у синтаксичних цілих (якими є роз'єднані іменітльние відмінки) немає способу і часу, поетоу вони не пропозиції. Хоча філолог відзначає аналогічну з пропозиціями функцію цих конструкцій, але тільки із застереженням, що це досягається різними засобами.
Інші називний теж не присудок.

Відмінність від іменників синтаксичних єдностей полягає в тому, що вони роз'єднані з текстом, що додає нову художню цінність слова. Наприклад, числівники звичайно не вживаються без іменників, але:

Чотири.

Важкі, як удар.

"Кесарів Кесарю - Богу богове". Де називний відділений від інших визначень. Найбільш яскраво видно на роз'єднання прикладі конструкції "називному ФРАЗА дієслово" (Винокур схильний вважати, що така конструкція пропозицією не є).

Морган .

Дружина.

У корсетах.

Чи не рушить .
Або: Москва.

Вокзал .

Народу сонм.

набитий , що в бочці оселедця.
Ізольовані називний аналогічні за функцією у тексті - тому що будь-які синтаксичні зв'язку з текстом відсутні, то вони несуть лише смислове навантаження, яка і дозволяє відносити їх до тексту.

травня стояв.

позаминулої літо .

Речі .

Усім по п'ять кіло.
Лінгвіст говорить нам про подібних конструкціях, які також зустрічаються у віршах Маяковського. Якби у цього слова не було тире, його можна було б прийняти за пряме доповнення. Хтось пропонував - крізь Землю

до Вашингтона кабель . Тут немає питання в знахідному або називному відмінку кабель, та це й не важливо тому що конструкція синтаксичного сенсу не має.

Або наприклад: отетеріло дивувалися:

викрутас монограма ,

дивились сіявшему сріблом

полірованим ...
монограма синтаксично дорівнює сіявшему!
Атак ж: Картина третя.

Побутова .

розгортається у трамвая .- ТРИ окремі синтаксичні цілі, які в звичайній мові були б підметом, додатком і присудком ОДНОГО пропозиції.

роз'єднані називний - окремий випадок "подолання синтаксису" (тому і короткий рядок у творчості поета і розкид слів, звичайно зв'язаних).
Скушно Пушкіну.

Чавунному нарікає.

Були часи - пройшли билинні. - Тут одне іменник вжито в двох місцях - спочатку без визначення, а потім визначенням . Тому підвищується вага прикметника, з'являється можливість його субстантівізаціі.Вот і ще приклад своєрідності мови Маяковського.
Інше словесне роз'єднання досягається витісненням залежної форми незалежною.

Пелагея,

що таке?

де ще шматок

жарке ?
Замість двупланоаой конструкції "шматок спекотного", цим і зумовлене таке поділ на рядки.
А ось ще спосіб звільнення слова від синтаксичних зв'язків: слово, примусово вимагає доповнення, вживається без нього. "Я не можу на вулицях !".

Незалежне вживання різних ланок пропозиції призводить до відсутності дієслова там, де за нормою він нужен.Но тому підставою висловлювання, як правило, є незалежний член мови, немає потреби в глаголе.Здесь немає предікаціі, а є нерозчленованої спосіб вирази, яким володіє кожне слово.

"Доглагольное" синтаксичне побудова ділиться на несколькослучаев. 1) вигуки:

Нагнали якихось.

Блискучі! В касках

!

Не можна чоботища!

Скажіть пожежним ...
2) Умовні конструкції після якщо

Якщо б рот один , без очей, без потилиці -

відразу могла б поміститися в рот

ціла фарширована гарбуз.
3) Цільові конструкцііпосле щоб :

Дурні мова заводять:

щоб дід прийшов,

щоб іграшок купа.

Одне обдумує

мозок лобатій,

щоб вірніше,

коротше,

стислі.
4) Ілюзія недомовленості:

І коли кажуть мені, що праця, і ще, і ще,

ніби хрін натирають на тертці заіржавілий ... (спочатку - "говорять про працю ").

Подальшим наслідком цього принципу є відсутність союзів: Чи помічали ви -

хитається

в кам'яних алеях

смугасте особа повішеною нудьги ...

Іззахолустнічается.

стане - Чита.
Іноді у Маяковського незалежність отримує граматичне вираз:

Очі у судді - пара бляшанок

мерехтить у помийної ямі ...
Присудок тяжіє до порівняння (що можна спостерігати в давньоруської літератури: "... А князь їх - фота на голові ..."): червона

- журавлини віз - щока.

-
Цікаво, що між членами немає відносин підпорядкування, є приєднання незалежних членов.Сінтаксіческая самостійність зрівнює всі слова і знищує ієрархію: Маленька,

але сім'я.

Добре

і цілуватися,

і вино.
Той же зміст і при перетворенні інших, менш вільних категорій: "Ми знаємо, кого мети ! "," Поезія - це сиди і над трояндою ної ..."

Часто бачимо зміна рангу слова, наприклад, перетворення прийменника в наріччя (цікаво, що в давнину ці приводи швидше за все і були прислівниками):

І за,

і над,

і під,

і перед

будинків дредноути ...
Іноді поет виробляє інверсію і без зміни функції, наприклад: Радійте,

знайдений вихід

з

положення цього ...
Нерідко він опускає прийменники, тим самим сповільнюючи онаречіваніе іменника з прийменником: "За Червоного моря пливуть каторжани, працею вигріб галеру". Або: "схилить руці ...", де позначення предмета, до якої звернене дію знову ж таки схильне до давньоруської традиції ("... б'ючи гуси й лебеді завтроку і обіду і вечері .").

Винокур відзначає, що Маяковський не любить підпорядкування, а вважає за краще вільні приєднувальні конструкції: Осколькіх

можна

скасувати,

заміну

сумлінним "телевоксом".

випустить чих -

тримаюся на місці ледве я ...

Таким чином, особливістю мови Маяковського є ослаблення синтаксичного зв'язку за рахунок семантичної; слово може бути синтаксичним цілим без ієрархічних відносин з іншими словами. Також в мові літератури цього неординарного поета немає розходження між словом і пропозицією (що, як зазначає Винокур, було притаманно прародичу всієї земної мови тобто існувала одна одиниця спілкування - пропозиція-слово-звук-крик). Про що це говорить? Ні, зовсім не про архаїзації або стилізації - Маяковського важко представити людиною, що беруть що-небудь з минулого, він жив найсучаснішим; це говорить про збереження деяких рис прамови, які інтуїтивно оживив і пустив у літературу Маяковський.

4

Слово у виразі.

Фразеологія Маяковського представляє з'єднання слів як носіїв матеріальних значеній.Вираженіе для нього - фразеологічний аналог синтаксичного цілого (тобто пропозиції).

"фразеологічними зрощення називаються такі лексичної неподільні обороти, узагальнено-цілісне значення яких не визначається значенням складових його компонентів. "[3] У Маяковського спостерігаємо боротьбу з омертвінням окремого слова в фразеологічному зрощення. Слова відновлюють свої окремі значення, тобто відбувається процес, аналогічний тому, що простежувався в синтаксисі. Поет створює такі умови, що слово у фразеологізми має ожити, щоб фраза була зрозуміла.
1) вживання слова в його буквальному і примітивному значенні, що найчастіше чуємо в розмові дітей. (Після того, як одна пані сказала, що в якомусь ділі вона собаку з'їла, хлопчик перед її появою став ховати свого щеняти.) Абсолютно так само Маяковський пише:

Вона (буржуазія) -

робить з мухи слона

і після

прдает слонову кістку.
У наявності розкладання ідеоматікі: Якщо зуб на кого -

відпиляв зуб ...

Хто з вас,

з сіл,

зі шкіри геть ,

з штолень

НЕ зробить крок вперед?!
буквальність зі шкіри геть підкреслюється паралельними конструкціями: з сіл, з штолень ...

І, звичайно, розкладання слабших конструкцій:
"Як трактир мені страшний ваш страшний суд ",
"Роздали Луначарським вінки лаврові складемо до загального товариський суп."
Або: Сьогодні з денщиком:

кричу йому

- Гей,

наваксь

штіблетіну,

щоб бачити рило в ній, -

і конешно -

до матінки,

а він мене

до моєї,

до матінки,

до світло

до Єлизавети Кирилівні!
Таке вживання обумовлює подвійне сприйняття - і цілого, і частей.С таким підходом поет отримує можливість підбирати слова у вирази не боячись омонімії з фразеологізмами. "Суцільний злива спіне білий океан, пошив білими нитками небо і воду. "В даному випадку наявність фразеологічного зрощення" шита білими нитками "просто ігнорується.
Це я

потрапив пальцем у небо ,
довів:
він - злодій!
приципом Маяковського дають багатий матеріал для каламбурів: На землі

вогнів - до неба ...

У синьому небі

зірок -

до чорта.

Метафора - це підміна одного значення слова іншим [4]; в загальновживаним мові є розмежування сполучуваності слів взагалі і метафор зокрема. Тому ми говоримо: "духовні пошуки" але "пошуки роботи".

А в Маяковського: Я

ногою, розпухлою від шукань

обійшов ...
Тут оживає початкове значення (кіт?? рої не залежало від контексту).

в серці такому

слова нічого не чіпатимуть:

чіпають їх революцій багнетом.
Це рядочки нагадує полеміку про слово чіпати в епоху Карамзіна.

Дорога до Ялти

ніби роман:

весь час

треба крутити. (від просторічні "крутити любов").
Найчастіше каламбур народжується при використанні чистого омоніми: Щоб суші п'ят -

підлогу

стелиться,

перепрошую за вираз,

прбковим матом.

Ще одне нововведення - підміна частини фразеології:

У цій темі,

і особистою,

і дрібної,
перепетій не раз

і не п'ять ...
Або: Якщо хто кого лає

особливо за загальновідомою матері ...

Та ж природа в "Вікнах зростання" - прислів'я: "знайшла коза на камінь", "Колчак - не горобець, вилетить, не зловиш "..." Це написано 50 років тому вперед "," Ми аж на тракторах орали "(від ми орали)," Хмара у штанях "(за аналогією з" філософ у спідниці ").

Всі ці нововведення не просто для експерименту, мета поета - максимально повно використовувати експресивність мови взагалі і розмовної мови в частності.Только таке слово могло сколихнути маси, загітувати, переконати.

Як пише сам Винокур, це не повний аналіз творчості Маяковського, але він є повним, досить цікавим, які висвітлюють ті сторони творчості поета, про які не було сказано ранее.Філолог висловлює думки, тепер стали основоположними в дослідженні мови Маяковського.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Г.О. Винокур "Про мову художньої літератури" (розділ "Аналіз")

[1] Тренін

[2] в філології ці терміни вживаються стосовно до інших конструкцій; Пєшковський

[3] М. І. Фоміна

[4] Г.О. Винокур