Міжнародний інститут

ІМ. ЛОМОНОСОВА

Кафедра зарубіжної літератури і преси РЕФЕРАТ НА ТЕМУ

ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ЛЮБОВІ

У новелі IV І V ДНЯ «Декамерон»

Робота студентки 106 гр.

Наталії Мітюшевой

Викладач

Ванникова

Москва

2000

Джованні Боккаччо був другим (після Петрарки) великим італійським гуманістом. Як і Петрарка, він поєднував у своїй особі письменника-художника і вченого-філолога. І хоча Боккаччо вважав свого старшого сучасника своїм головним учителем, його дарування лежало у дещо іншій площині, оскільки прийнято вважати, що він був поетом купецького стану відокремлених міст-держав. Це визначає новаторство автора «Декамерона» в галузі літератури.

Ще на початку своєї творчості Боккаччо розробляв свій підхід до сучасних йому жанрами, наприклад, психологічної історії, роману, створивши «Елегію мадонни Фьяметти». Уже в цьому творі автор використовує в якості літературної реальності сучасну йому життя і в якості головної героїні сучасниці. Тільки Боккаччо розробляв жанр новели, що вважався в його епоху низьким. Саме з новел полягає головна його твір - «Декамерон». І це не єдине новаторство книги.

У «Декамероні» вперше в історії літератури героєм широкого і цілісного розповіді стає сучасне автору суспільство. Сама форма твору не є новаторською. У пам'ятках попередніх епох діяли якісь фігури міфічного чи реального, але дуже далекого минулого. Подібну складову структуру, коли ціле складається з багатьох частин, що мають яку-небудь спільну рису, мали, наприклад, санскритські веди або Біблія, арабська збірка казок «Тисячі і однієї ночі» або перська збірка «Книга папуги», а більш сучасні - романи артуровского циклу. У них діяли або герої епосу, або окремі соціальні групи, роди, касти, що прийшли з міфів і легенд. А в середньовічних притчах-повчаннях - «exampla» - образи часто запозичувалися з агіографію, життєписів або трактувалися як абстрактні характери, які тяжіли до типовості. Ці герої належали до дуже далеким читачеві світів, далеким, по-перше, у часі, по-друге, в соціальному відношенні. Герої повинні були стати прикладом для наслідування, таким собі ідеалом, на який слід рівнятися, тому дистанція між героєм і читачем була велика.

Не такий «Декамерон». Так, Боккаччо використовує відому форму, характерну для більш епічних творів, але він рішуче «Знижує», вже з самого Вступу, розповідь і тісно пов'язує його з сучасністю, наповнюючи «Декамерон» пізнавальної злободенністю. Це вже не епопея, а, швидше, комедія, адже її мета - не повчати і вчити, а «підбадьорити та розважити». До того ж мова в новелах йде про людей, що живуть в ту ж епоху, що й автор, і про самих пекучих питаннях епохи.

Вже у Вступі автор говорить про події недавнього часу - «останньому чумний пошесть», тобто чумі 1348. Дев'ять десятих описуваних в «Декамерон» подій та героїв відноситься до епохи, безпосередньо передувала написання книги (виняток - Х день). Більш того, Боккаччо вводить в оповідання образи сучасників, живих або зовсім нещодавно померли, безсумнівно відомих сучасному автору читачеві. Все це приклади безпосереднього відображення дійсності, тенденції «описувати випадки і пригоди, статися як в новітні, так і в стародавні часи». Особливо сильно ця орієнтація відчувається в перших рядках новел: «не багато років минуло, як ..." - хронологічна наближеність, недавнє минуле, «як ми бачимо щоденно ... »- безпосередню вказівку на сучасність, що відбувається.

Ще одним зі способів «осучаснення» є уточнення місця, аж до детального вказівки. На противагу попереднім «Декамерону» епічним творам, де часто фігурують якісь казкові світи або цілком реальні місцевості, але які мають казкову забарвлення описів, дія у Боккаччо розвивається в цілком конкретних місцях, які звучать на вустах. Зрозуміло, такі точні географічні визначення мимоволі обростають повсякденними подробицями. Так, Венеція в другій новелі четвертого дня згадується як «гнезділіще усілякої скверни», а ось опис Марселя в третій новелі того ж дня: «Скільки вам відомо, Марсель знаходиться в Провансі, біля самого моря, але тільки в цьому древньому і славному місті раніше було більше багатих людей і іменитих купців, ніж нині ».

Але ще сильніше, ніж згадування історичних імен або назв місць, прикмети сучасності проявляються в самому характері розповіді, в його соціально-політичної проблематики. Бою, подвиги, опис яких притаманне лицарських романів, ніколи не є домінуючими або рушійними в сюжеті, як, втім, не можуть стати і яскравим фоном для, по суті, побутових історій, часто просто анекдотів, зібраних у «Декамерон». Але якщо навіть і стають (як, наприклад, хрестові походи, діяння імператорів і королів), то використовуються Боккаччо як туман спогадів, мимовільне перешкоду, що послужило двигуном самої дії, яким в багатьох новелах є, наприклад, несподівана поява чоловіка, коли невірна дружина приймає у себе коханця. На перший же план висуваються найактуальніші питання та проблеми італійського суспільства кінця XIII - початку XIV століття. У центрі твору - інтереси діяльного і розторопно купецтва вільних міст. За словами Вітторе Бранка, головного дослідника творчості Боккаччо, «Декамерон» - дзеркало його [купецтва] переконань, смаків, повсякденних занять »[1].

Однак важливо не тільки те, що головна роль отшла до нової панівної групі. Проблематичний фон «Декамерона» широкий і різноманітний. Тут і англо-французькі війни (II, 3 і 8) [2], війни між Анжуйським королівством і швабській-Арагонської Сицилією (V, 5 і 6; VI, 3) - то є міжнародні події, які жваво зачіпали інтереси морський і сухопутної торгівлі. Виражені і принципові тези тодішнього світогляду: найстрашніше - пірати і розбійники (II, 2 і 10), найдорожче - власність.

Проте особливо яскраво риси епохи виявлені в любовній літературі. У Боккаччо вона відходить від епічних, ліричних зразків і зводиться найчастіше до пікантно-побутової любовної історії, до анекдотичних любовному трикутнику, до звичних темами міських пліток і пересудів.

У «Декамероні» два дні з десяти присвячені історіями любові, у четвертий день розповідаються новели про нещасну любов, п'ятого - історії з щасливим кінцем. Треба зауважити, що всі вищевказані ознаки «осучаснення» у Боккаччо «працюють» і в новелах про любов. Почуття героїв, перепетії сюжету відбуваються на тлі історично реальних пейзажів (міста, Італії сусідні країни, вулички і кораблі піратів), згадуються історичні особистості і так далі. Але оновлені також і традиційні літературні мотиви і прийоми, що набагато важливіше в аналізі трактування любовної теми у Боккаччо.

Так, наприклад, мотив «пізнавання», який грає у багатьох творах, починаючи Гомером і закінчуючи лицарськими романами, роль такого собі «Важеля», маяка несподіваного повороту подій, втрачає в «Декамерон» сказачно-чарівну забарвлення і набуває реалістичну мотіровку, тобто проектується на реальну основу. У п'ятому новелі п'ятому ж дня цей мотив відіграє визначальну роль. Юна дівчина в дитинстві була вивезена з Фаенца при її облозі. Надалі вона переїхала з прийомним батьком у рідне місто, де в неї закохалися два юнаки, один з яких був її рідним братом. Закінчується новела зворушливим впізнавання дівчата її рідними. Так цей мотив грунтується на цілком реальних подіях боротьби між італійськими містами. «Розпізнавання» грунтується і на події міжнародного масштабу. У сьомий новелі п'ятого дня порушено тему торговельних і політичних відносин Італії з Вірменським царством. Головний герой - син вірменського дворянина - в дитинстві викрали корсарами і проданий в рабство. Дорослим він закохується в дочку господаря, що призводить до вагітності і, здавалося б, кривавої розв'язки: герой вирушає на страту, батько, не витримавши ганьби, посилає отрута дочки. Але посол Вірменії в Римі, батько юнака, дізнається сина, і все закінчується як не можна краще, тобто весіллям закоханих.

Не менш цікава трактування сюжету античних романів: дівчина і юнак люблять один одного, але зовнішні обставини розлучають їх, і тільки через багато випробувань вони знов знаходять один одного. Така канва, наприклад, другий новели п'ятого дня. Два героя, юних і гожа, що, до речі, не суперечить традиції античного роману ( «красуня, дочка благородних батьків ... Констанца» і «Мартуччо Гоміто, гарний, чесних правил») люблять один одного. Батьки проти одруження, оскільки юнак бідний, і він стає піратом. Під час бою з сарацинами, Мартуччо потрапляє в полон, дівчина ж чує, що він загинув. І вирішує покінчити з собою, для чого лягає в човен, яку прибиває прямо до берегів Сузи. Бранець Мартуччо своєю винахідливістю допомагає сараінам перемогти гранадцев (тут Бокаччо мимохідь повідомляє цілком достовірні історичні факти), і стає багатим і могутнім людиною. Дівчина, яка весь цей час жила недалеко від коханого, чує про його звеличенні і домагається зустрічі з ним. Справа, звичайно, закінчується весіллям. Знову ж таки ми бачимо, як уже відомий світовій літературі мотив накладається на італійську дійсність кінця XIII - початку XIV століття.

Боккаччо прагнути відновити і осоврменіть одну з найбільш піднесених тим лицарського роману - тему любові і смерті. Закривавлене серце коханого, благородна смерть - всі ці атрибути лицарського роману є в новелах четвертого дня. Дія в них відбувається при дворах королів або феодалів. Наприклад, у дев'ятому новелі головні герої - «шляхетні лицарі, які володіли замками і васалами». Дружина одного з них любить іншого, про це дізнається її чоловік і, прийшовши в «таке шаленство, що серцева неприязнь ... змінилася у нього смертельною ненавистю», вбиває суперника, а серце його пропонує в як смачного блюда з кабаннє серця дружині. Коли та дізнається, що з'їла серце коханого, викидається з вікна башти. Зауважу, новела позбавлена трагічного пафосу, завдяки простому мові розповіді і відсутністю витіюватих виливів. Передсмертна мова героїні проста, але піднесена шляхетністю: «Я добровільно зробила його [коханого] володарем моєї душі - він мене до цього не примушував, - і якщо я цим вас образила, то карати треба було не його, а мене. Але Господь не допустить, щоб я вкусила що-небудь ще після тієї благородної їжі, яку представляє собою серце настільки доблесного і великодушного лицаря, який був мессер ГВІЛЬЄЛЬМО ГВАРДАСТАНЬО! »

У лицарських романах і в деяких новелах «Декамерона» дію люди шляхетного походження. Але є в творі чітко позначена група з п'яти новел, герої яких належать до міщанського, а то й ремісницькій стану (3, 5-8, IV). Тема любові і смерті в них розвивається не серед розкоші та золота, а розкривається посеред садових кущів, у перервах важкого трудового дня. Це сама здорова любов і найбільш трагічна смерть, найбільш чутлива реакція автора. Сьома новела є, по суті, історією Трістана та Ізольди з ремеслеников. Симона любить Пасквін, зустрічається з ним в саду, де юнак протирає зуби шавлією і вмирає. Щоб довести свою невинність у смерті коханого, Симона теж протирає зуби шавлією і вмирає поряд з тілом Пасквін. Історія закінчується пятетіческім вигуком (приблизно, високий стиль вибрано для того, щоб підвищити персонажів низького походження): «Про блаженні душі! Вам випало на долю в один і той же день покласти межа вашої палкої любові та Цього тлінній життя. Про тим паче блаженні, якщо тільки вам не буде розлучатися в потойбічному світі! »І справді тільки смерть рівняє людей, навіть смерть серед юрби голодранців, про що не забуває Боккаччо і забули лицарські романи. Автор Декамерона відверто полемізує з традицією лицарського роману, коли оспівувалася тільки любов вищих станів. Та й взагалі нижчі стани ніби й не могли любити. Однак Боккаччо нагадує: «... Амур охоче поселяється в багатих хоромах, проте ж не гребує і убогими хатинами». І в цьому теж його новаторство.

Однією з характерних рис у трактуванні теми любові у Боккаччо є велика роль долі, яка, вочевидь, і рухає все дійство або до трагічного кінця, або до щасливої розв'язки. Ця риса нерозривно пов'язана зі світоглядом гуманіста Боккаччо. Поза сумнівом, віра в долю, в її рушійну силу, оптимістичний фаталізм є частиною всього світоглядного ряду людей епохи Відродження. Як непохитний авторитет багатства, доля займає більшу частину умов середньовічних людей. І як все пов'язано, як дивно заносить доля дівчину в некерованою човні на берег країни, де знаходиться живий-здоровий її коханий. Як несподівано саме під тим шавлією, яким протерли зуби міщанські Трістан та Ізольда, сиділа отруйна жаба, яка і просочила рослина своєю отрутою. І як вдало стражники провели молодого раба мимо готелю, де оселився його батько. Все у «Декамерон» побудовано на мінливість і парадокси долі, і це не суперечить діалектиці Відродження.

Як ми бачимо, в інтерпретації любові Боккаччо є новатором. Використовуючи старі мотиви, вже відомі і раніше використані теми лицарського і античного роману, міфів, легенд, він накладає на них відбиток сучасної йому епохи. Мало того, автор вводить нових героїв - міщан, купців, навіть ремеслеников. Боккаччо полемізує з традицією, яка не допускала можливість любові в інших станах, крім як у вищих. Історії закоханих, щасливих і знедолених, малюються на тлі реальних історичних подій і реально існуючих географічних місць. На шляху розвитку дії читач захоплює історію відносин вільних міст, виявляє відгомони принципів гуманізму епохи Відродження. Новаторство Боккаччо неоціненно в подальший розвиток літератури і, зокрема, інтерпретації любові.
Список використаних джерел

М.П. Алексєєв В.М. Жирмунський та ін Історія зарубіжної літератури. Середньовіччя і Відродження. М. 1987

Баткина Л.М. Італійські гуманісти: стиль життя, стиль мислення. М. 1978

Бранка В. Боккаччо середньовічний. М. 1983

Гуревич А.Я. Категорії середньовічної культури. М. 1984

[1] Вітторе Бранка. Боккаччо середньовічний. «Радуга», М. 1983

[2] Тут і далі римськими цифрами позначений день, арабськими - номер новели в межах дня