ОБРАЗ АВТОРА І ГЕРОЯ в романі Пушкіна "Євгеній Онєгін".

"Євгеній Онєгін", мабуть, найважче для розуміння твір російської літератури. Про нього не скажеш словами Твардовського: "От вірші, а все зрозуміло, все на російській мові". Мова цього роману (в широкому сенсі, не тільки лінгвістичному) дуже важкий для сучасного читача.

Не розуміли цю мову і сучасники поета. Однак вони вірно вловили, що художній нерв "Євгенія Онєгіна", осередок творчих завдань, поставлених Пушкіним перед собою, пов'язані з формою розповіді або формою авторської присутності в тексті. Спочатку, після виходу окремого видання першого розділу, сучасники вирішили, що Пушкін наслідує байронівського "Дон Жуан". Дійсно, оповідач "Євгенія Онєгіна" перескакує з предмета на предмет, говорить багато необов'язкового ( "світська слова"), і все це рясно приправлено жартами та іронією, так що зрозуміти думку автора неможливо, та і зовнішність автора виходить якимось несерйозним. Наприкінці 1 глави Пушкін пише: "Перечитав все це строго:/суперечностей дуже багато,/Але виправляти їх не хочу ". Визнання принципове, бо тут сам автор позначив провідний принцип побудови свого роману у віршах. Цей принцип - протиріччя. Наприклад, 5 строфа 1 глави вельми критично оцінює рівень освіченості Онєгіна, але потім йде перерахування "все, що знав ще Євген", і в 8 строфі робиться висновок, що знав він не так вже й мало. Але головна суперечність всього роману і особливо 1-й, ключовою голови - співвідношення особистості Онєгіна і особистості цього самого Я. від імені якого ведеться всю розповідь.

Строфи XV - 1 дозволяють зробити висновок, що Онєгін і Я, як каже народ, два чоботи пара, близькі за духом, романтично налаштовані друзі. Але строфа V рішуче оголошує, що "Завжди я радий помітити різницю/Між Онегіним і мною ... Як ніби нам вже неможливо писати поеми про одним /, Як тільки про себе самого ". Звідки беруться ці протиріччя і чому автор їх" зазнає "? Справа в тому, що протягом тексту роману значення займенників 1-ого особи (я, мені, мною, і т.п.) весь час змінюється. В одних випадках вони позначають автора-поета, що пише роман про Онєгіні та інших персонажів. Згадайте всі численні міркування про літературу, її історії, теорії та практиці письменництва. В інших випадках Я позначає реального людину, яка паралельно написання роману про Онєгіні живе своїм, "біографічної" життям Пушкіна, яка тепер нам хороша відома, та і багатьом першому читачам була знайома. Такі, наприклад, три останні строфи 1 голови. І нарешті, у ряді епізодів першого розділу Я позначає якогось вигаданого персонажа, безіменного знайомого Онєгіна по петербурзькому світла. У результаті вийшов дуже складний текст, що суміщає в собі всі три світи, причому переходи з одного світу в іншій відбуваються миттєво, в межах двох сусідніх рядків, без будь-якого попереднього повідомлення з боку "автора". Ось 2 строфа - перший "авторська" (в 1-му - внутрішній монолог Онєгіна). "Друзі Людмили та Руслана! З героєм мого роману ..." -- тут Я - поет представляє героя свого нового творіння. "Онєгін, добрий мій приятель, Народився на берегах ..." - Перед нами Я - вигаданий безіменний персонаж, людина Онегинская кола (навряд чи Пушкін став би змішувати свою реальність поета і людину з вигаданої, ілюзорною "реальністю" роман персонажів). "Або сяяли, мій читачу ..." - Я знову - поет, який має читача. "Там колись гуляв і я: Але шкідливий північ для мене "- з пушкінським приміткою, глухо натякає, що реальний" біографічний "людина перебуває зараз у південній посиланням.

У результаті такої побудови романний текст весь час змінюється, об'єкти опису раз у раз обертаються різними сторонами, описуються з різних точок зору. Текст "Євгенія Онєгіна" містить в собі цілих три художніх світу, що лежать поруч, часто переходять один в інший самим непомітним чином і проте ніде не змішуються, не плутали одне одного.