Відмінок
Слово відмінок походить від латинського casus - падіння. Ще грецькі вчені помітили,
що іменник має прямий (основну) форму і непряму, тобто як би що відхиляється від прямої. Звідси і відомий термін "відмінювання".
Слова, вживаючись в мові, "падають" тією або іншою формою. Назви російських
відмінків (крім орудного та прийменниково) походять від латинських і представляють їх дослівний переклад. Називний - "ім'я" предмета --
початкова форма найменування. Родовий - буквально означає "отриманий з народження". Така назва виникла тому, що в родовому відмінку без
прийменника при іменників дуже часто стоїть особа, що є батьком, творцем, власником (син Івана, дім батька, сукня сестри і т.п.).
Давальний - від слова "дати", тому що найбільш типове його значення - визначити адресата, того, кому щось дають. Знахідний названий так тому, що
об'єкт дії, позначений іменником, є причиною, що викликає сама дія. Деякі вчені знаходять зв'язок назви відмінка зі словом
"вина", в семантиці якого в давньоруському мовою було також значення "причина". Орудний пов'язаний з дієсловом
"творити" і позначає знаряддя дії (писати олівцем, різати ножем). Місцевому відмінку названий так М. Ломоносовим, оскільки без приводу НЕ
вживається.
Учені підрахували, які відмінки в літературному російською мовою самі частотні, тобто
найбільш вживані:
на називний припадає 33% всіх відмінкових форм,
на родовий - 24%,
на знахідний - 20%.
На інші три відмінка припадає лише 23%.
А в розмовної мови на називний відмінок припадає аж 50%,
на знахідний - 20%,
на родовий - 15%.
Вірш про "нових" відмінках
Запитали Лежебокіна: - А ну-ка, розкажи, За що так ненавидиш ти, Не любиш відмінки? Давним-давно всі школярі знають назубок.Іх за два роки виучітьЛішь ти один не смог.Ответіл він розлючено: - У тому не моя вина. Нехай їм спершу учениеІзменят імена.Ведь я відмінок творітельнийНарочно не вчу: Трудитися, А тим болееТворіть Я не хочу.Такой падіж, як Давальний, Я з дитинства не терплю: Давати, Ділитися чем-нібудьС друзями Чи не люблю.Предложний ненавиджу я: Щоб не вчити урок, Доводиться видумиватьКакой-небудь предлог.А на падіж ВінітельнийІ зовсім я сердитий: Отець у всякої шалостіВсегда мене звинувачує .- Так, переробка, здається, Серйозна нужна.А сам ти зміг би новиеПрідумать імена? - Давно придумав: ВЗЯТЕЛЬНИЙ, ГРЯЗНІТЕЛЬНИЙ, ЛЕЖАТЕЛЬНИЙ, ГРУБІТЕЛЬНИЙ, ЛЕНІТЕЛЬНИЙІ, нарешті, можна пробачити! (Г. Граубін)
Казка про дієвідміни
Давним-давно
у царстві Граматика жив-був славний цар Дієслово зі своїм дієслівним людом. Народ його був працьовитим, діяльним: весь час щось робив, кудись поспішав,
чимось займався.
Було у царя два сини: I відмінювання і II відмінювання.
Закликав одного разу цар Дієслово синів і каже їм:
Стар я став, діти мої, важко мені керувати державою. Прийшов час вам замінити
мене. Даю вам три дні і три ночі, щоб ви вирішили, як вам царювати. - І після цих слів відпустив цар своїх синів.
Думали вони три дні і три ночі й вирішили: II відмінювання буде правити тими дієсловами,
які в невизначеною формі закінчуються на-ить, а I відмінювання - всіма іншими. Прийшли сини до батька і сказали про своє рішення. Дієслово
зрадів, що у нього такі мудрі діти і видав указ про поділ царства. Розлетілись гінці в усі кінці держави з цією звісткою. Але не всіх вона
втішила. Одна сім'я опинилася в двох різних царства.
Це були дієслова: гнати, тримати, дивитися, бачити, дихати, чути, ненавидіти, залежатиме, вертіти, образити, терпіти.
Прийшли вони до царя з проханням:
- Шановний добродію, славний цар Дієслово, допоможи нам.
- Що сталося?
- По твоєму указу опинилися ми в царстві I дієвідміни, а наші старі батьки - в
царстві II дієвідміни. Дозволь нам залишитися з ними.
- Радий би вам допомогти, але не можу порушити свій указ.
- Змилуйся, государ, зроби виключення.
Не зміг встояти цар перед проханням і дозволив цим дієсловам залишитися в царстві II
дієвідміни, хоча вони і не закінчуються на-ить. І до цього дня ці дієслова як виняток відносяться до II спряжених.
Таємнича буква
Чи знаєте ви, яку літеру вважають самої "таємничої" в російській
абетки?
Візьмемо "Пісня про віщого Олега" О. С. Пушкіна і порахуємо кількість різних
букв. У "Пісні" 70 букв "п", 86 - "к", 118 - "в" ... Буква "ф" не зустрічається жодного разу.
Проробимо той же досвід з чудовою незакінченою казкою Пушкіна про ведмедя: "Як
весняне тепло часом ...". У ній 58 букв "і", 74 - "к", 80 - "в". Але немає ні єдиної літери "ф" .
Що це - випадковість? Або Пушкін навмисне підбирав слова без "ф" ?
В "Казки про попа ..." серед безлічі різних букв ви "ф"
не зустрінете, скільки б не шукали.
У поемі "Полтава" серед 30 тисяч літер тільки три "ф" .
А "п", "до" або "ж"? Їх там, безумовно, сотні, якщо не тисячі.
Що ж, Пушкін мав явне відразу до однієї з літер російського алфавіту, до ні в чому
не повинно букві "ф" ?
Просто слова з цією буквою НЕ споконвічно російські, а що мають "міжнародне
ходіння ", що прийшли з інших мов.
Це говорить про глибоку народності, високої чистоти російської мови у наших великих
письменників.
Газета учня 9 класу Яшина
Іллі.
