Нетрадиційна і незвична для російської прози XIX століття зав'язка твору, більш властива французьким авантюрних романів, - загадкове самогубство, що описаний в 1-му розділі "Що робити?" - Була, на загальноприйняту думку всіх дослідників, свого роду інтригуючим прийомом, покликаним заплутати слідчу комісію і царську цензуру. Тій же меті служив і мелодраматичний тон розповіді про сімейну драму у 2-му розділі, і несподіване назва 3-й - "Передмова", яка починається словами: "Зміст повісті - любов, головна особа - жінка, - це добре, хоча б сама повість і була погана ... " Більш того, у цьому розділі автор, напівжартівливим-полуіздевательскім тоном звертаючись до публіки, зізнається в тому, що він цілком обдумано "почав повість ефектними сценами, вирваними з середини або кінця її, прикрив їх туманом". Після цього автор, вдосталь посміявшись над своїми читачами, говорить: "У мене немає ні тіні художнього таланту. Я навіть і мовою-то володію погано. Але це все-таки нічого Істина - гарна річ: вона винагороджує недоліки письменника, який служить їй" . Читач спантеличений: з одного боку, автор явно зневажає його, зараховуючи до більшості, з яким він "нахабний", з іншого - як ніби готовий розкрити перед ним усі карти і до того ж інтригує його тим, що в його оповіданні є ще і прихований сенс! Читачеві залишається одне - читати, а в процесі читання набиратися терпіння, і чим глибше він занурюється у твір, тим більшим випробуванням піддається його терпіння ...

У тому, що автор і справді погано володіє мовою, читач переконується буквально з перших сторінок. Так, наприклад, Чернишевський має схильність до нанизування дієслівних ланцюжків:

"Мати перестала насмілюється входити в її кімнату"; обожнює повтори: "Це іншим дивно, а ти не знаєш, що це дивно, а я знаю, що це не дивно"; мова автора недбало і вульгарна, і часом виникає відчуття, що це - поганий переклад з чужої мови: "пан вломался в амбіцію"; "Довго вони мацали боки одному з себе"; "Він з вишуканою перенослівостью відповідав";

"Люди розпадаються на дві головні відділу"; "Кінець цього початку відбувався, коли вони проходили повз старого"; авторські відступи темні, кострубато і багатослівні: "Вони навіть і не подумали того, що думають це, а от це якраз і є саме краще, що вони і не помічали, що думають це ";" Віра Павлівна стала думати, не зовсім, а декілька, ні, не декілька, а майже зовсім думати, що важливого нічого немає, що вона прийняла за сильну пристрасть просто мрію, яка розсіється в декілька днів, або вона думав що ні, не думає цього, що відчуває, що це не так? Так, це не так, ні, так, так, все твердіше вона думала, що думає це ". Часом тон розповіді немов пародіює інтонації російської побутової казки: "Після чаю ... прийшла вона в свою кімнатку і прилягла. От вона й читає в своєму ліжечку, тільки книга опускається від очей, і думається Вірі Павлівні: що це, останнім часом, стало мені трохи нудно іноді? " На жаль, подібні приклади можна наводити нескінченно ...

Анітрохи не менше дратує змішання стилів: протягом одного смислового епізоду одні й ті ж особи раз у раз збиваються з патетично-піднесеного стилю на побутовому, фривольний або вульгарний.

Чому ж російське сусупільство прийняла цей роман? Критик Скабичевський згадував: "Ми читали роман мало не уклінно, з таким благочестям, яке не допускає жодної посмішки на устах, з яким читають богослужбові книги". Навіть Герцен, визнаючи, що роман "мерзотно написаний", зараз обговорювався: "з іншого боку, багато хорошого". З якою ж "іншого боку"? Очевидно, з боку Істини, служіння якій повинна зняти з автора всі звинувачення в бездарності! А "передові уми" тієї епохи Істину ототожнювали з користю, Користь - зі Щастям, Щастя - зі служінням все тієї ж Істини ... Як би там не було, Чернишевського важко дорікнути в нещирості, адже він хотів добра, причому не для себе, але для всіх! Як писав Володимир Набоков у романі "Дар" (у розділі, присвяченому Чернишевського), "геніальний російський читач зрозумів щось добре, що марно хотів висловити бездарний белетрист". Інша справа, як сам Чернишевський йшов до цього добра і куди вів "нових людей". (Згадаймо, що Царевбивця Софія Перовська вже в ранній юності засвоїла собі рахметовскую "боксерську дієту" і спала на голій підлозі.) Нехай же революціонера Чернишевського з усією строгістю судить історія, а письменника і критика Чернишевського - історія літератури.