Форма вираження авторської позиції у творчості Михайла Зощенко План. Образ оповідача, співчуття і співчуття.  Іронічне ставлення до навколишнього.  Мова оповідача.

У творчості Михайла Зощенко, зокрема в його оповіданнях, особливе місце посідає позиція авторського особи та авторської маски. У цій темі мені хотілося б, у міру своїх знань творчості М. Зощенко, розкрити механізм авторської позиції. Завдання цього реферату спробувати розібратися у взаєминах що складаються в процесі оповідань між оповідачем, як таким і справжнім автором оповідань.

Зощенко не використовує у своїх оповіданнях принцип прямої авторської оцінки, а вважає за краще подати маску точного обивателя. Виходить так, що про якийсь випадок розповідає не сам автор, а інша людина з того середовища обиванія. Як представник того світу, він привносить у подія відповідне ведення дійсності. Сатира Зощенко багатовимірна, з одного боку автор висміює героїв оповідання, а з іншого у сатиричний ролі виступає і сам оповідач. Зощеновскій оповідач є, як правило, негативним героєм, який викликає до себе одночасно і відраза, і жаль. Зощенко ніде відкрито не лає свого оповідача, він навіть ставитися до нього, як би зі співчуттям. Але співчуття це таке, що надалі відчувається примітивність персонажа, його почуттів і думок. В оповіданні "Міщанський ухил" оповідач захищає Васю Растопиркіна героя розповіді. І чим далі оповідач описує самого Васю Растопиркіна, і те що з ним сталося, чим більше захищає його, там все більш абсурдним ставати поведінку і того й іншого.

"Василя Тарасовича Растопиркіна - Васю Растопиркіна, цього чистого пролетаря, безпартійного чорт знає з якого року викинули з трамвайної майданчика". Робочого людини викидають з трамвая, що викликає обурення оповідача. Хоча іронія, з якою автор пише, змушує засумніватися в правомірності обурення оповідача.

"Звичайно, слов нет, одягнений був Василь Тарасович не у фраку, йому, знаєте, нема часу фраки і манжети на груди одягати. Він, може, о п'ятій годині шабашу і відразу додому прет. Він, може, маляр. Він , може, дійсно, як собака брудний їде. Може, фарби та інші предмети йому ллються на костюм під час професії. Може, він морально від цього втомлюється і ходити пішки йому важко ". Растопиркін бруднить всіх, проливає на кого то фарбу, і при цьому непохитно впевнений у своїй правоті. Але під осміяння автора виявляється не тільки Вася Растопиркін, але й: навіть більшою мірою, сам оповідач, весь час демонструє свою дурість.

Зощенко іронічно ставитися до свого оповідачеві. Він не тільки не розділяє її поглядів і прагнень, а навпаки заперечує цей тип світобачення. У його свідомості існує інший світ, недоступний розумінню героя-обивателя. Наявність цього світу, Зощенко припускає побачити в моральному, і в інтелектуальному вихованні читача, який зможе вловити іронію Зощенко.

В оповіданнях Зощенко є не лише насмішка над нікчемними і жалюгідними людьми, але співчуття до них, що таїться всередині сміху печаль. Оповідання будуватися таким чином, що персонажі його оповідань, включаючи й образ оповідача, сприймається не тільки як носії морального каліцтва, але і як жертви складних історичних обставин, які виявляються сильніше них. Тенденції реальному житті, як би перевели їх з "маленьких людей", гідних існування в "дрібних людців", здатних викликати лише презирливу посмішку.

Іронія одна з найважливіших рис Зощенко. Наявність іронічне ставлення до навколишнього сприймається як ключ до розуміння справжніх відносин між автором і оповідачем. В оповіданнях відчувається іронічний погляд автора. Все написане сприймається по-іншому, будь-яке твердження сприймається як заперечення того, про що йде мова.

У Зощенко постійно ведеться полеміка з мовними штампами. Образ дурного оповідача і тут допомагає авторові. Монолог оповідача насичений розхожими виразами і характерними штампами того часу. Іронія автора по відношенню до героя переноситься в сферу мови, сумнівна репутація говорить кидає тінь на вирази, які Зощенко змушує постійно, до місця і не до місця вживати у своїй промові: "Завжди я симпатизував центральним переконанням. Навіть от коли в епоху військового комунізму НЕП вводили я не протестував. НЕП так НЕП. Вам видней "(" Принади культури ")

Зощенко часто дає можливість своїм героям висловитися з різних приводів.   Хвацько тон просторікувань оповідача і прихований авторський коментар   створюють ефект сатиричного зображення: "... між іншим, при введенні НЕПу   серце в мене остаточно стискалося. Я ніби передчував деякі різкі   зміни. І дійсно при воєнному комунізмі, куди було як вільно відносно   культури і цивілізації. Скажімо, в театрі можна вільно навіть не роздягатися   сиди, в чому прийшов. Це було досягнення.

У Зощенко дуже багато "розповідають" героїв, що пояснюють своє життя. Значною мірою цими якостями наділений оповідач, який іноді розповідає дуже колоритно про серйозні проблеми. Почавши "філософствувати" про культуру, оповідач продовжує: "А питання культури - це собачий питання. Хоча б щодо того ж роздягання в театрі. Звичайно, слів нема, без пальто публіка вигідно відрізняється - красивий і елегантний, але, що хорошого в буржуазних країнах , то у нас виходить боком "Подібні міркування не чого не мають з цією точкою зору автора. Але в той же час Зощенко вкладає в мову оповідача, якісь важливі для нього думки. Виникає ефект причетності з героями оповідань, які одночасно висміюються автором.

Однією з рис в оповіданнях Зощенко було виявлення в життя низинного, непривабливого, звідси і спрощення мови героїв. Мова персонажів зовні простий, насправді надзвичайно складний, різний за стилем. Кожне висловлювання має належати абсолютно різним, не схожим один на одного людям, і повинно існувати в різних ситуаціях. Тому оповідач сприймається людиною мало грамотним, смішним і зухвалим. Всі ці вигляд уживаються в одній людині. Несумісні вирази можуть існувати поряд, в одній фразі або репліці героя. Зощенко використовує це для маневрування текстом, різко змінювати оповідання в бік будь-якого із стилів присутніх у розмові персонажа. Це говорить про те, що образ зощенского оповідача складніше, ніж вважається, що видно практично в будь-якому з розповідей Зощенко. Приміром, "Кузня здоров'я". Початок налаштовує на ліричний лад: "Крим це формений перлина. Звідти народ приїздить тільки диву даєшся. Тобто поїде туди який ні будь дряхлий інтеллігентішка, а тому приїжджає - і не впізнати його. Картку роздуло. І взагалі маса бадьорості, світогляду. Одним словом , Крим - це безперечно кузня здоров'я "Головним здається захоплення автора благодатність південного клімату, але в тексті є щось, через якого виникає атмосфера іронії, глузування.

"Крим - це формений перлина"

"Крим - це безперечно кузня здоров'я"

Якби не слова "формений" і "безумовно", ці фрази можна було б віднести до офіційного тексту, ніби взяті з офіційного документа. І письменник всього двома не до місця вставленими словами знімає пафос свого затвердження.

"Звідти народ приїздить тільки диву даєшся, тобто поїде туди який ні будь дряхлий інтеллігентішка ..." це продовження ні як не вкладається заданої попередньої фразою тональність. Воно більше схоже на витримку зі звичайного повсякденного розмови. Відбувається різка зміна стильових потоків.

Далі йде вираз "Картку роздуло", що викликають нові асоціації. Воно може належати тільки неосвіченому, некультурного людині, це вже вуличний жаргон.

Фразу про "масу бадьорості, світогляду" навряд чи виголосить просто неосвічена людина. Швидше за все, вона належить мало грамотної особистості, нахапали заїжджених виразів і що вживає їх до місця і не до місця.

В одному коротенькому шматочку тексту, підряд, один за одним проходять чотири різних, здавалося б, ніяк між собою не співвіднесених мовних системи. Кожен стильовий потік - це не просто розповідь від чийого те особи, він має свій гумор, що діє як в його межах, так і протягом усього оповідання. Навмисна безграмотність, комічна дисгармонія мови об'єднує всі ці напрямки, примушуючи сприймати твір як єдине ціле. Це скріплює і образ, і образ оповідача, поєднуючи його численні іпостасі нехай у непривабливе, але одна особа.

У більшості випадків мовні казуси в мові оповідача приховані формальної правильністю висловлювання. Чим правильніше здається на перший погляд побудова фрази, тим сумнівні перший погляд побудова фрази, тим сумнівні перший погляд побудова фрази, тим сумніву її словесний матеріал: "Тут, спасибі, наша прибиральниця Ксюша жіноче питання на розгляд вносить.

- Раз, каже, таке міжнародне становище і взагалі труба. То, каже, можна для прикладу, вбиральні не опалювати. Чого даремно поліна переганяти? Не в вітальні! "(" Режим економії ")

Крім смислових розбіжностей звертає на себе увагу дивовижна здатність автора ставити крапку, підводити своєрідний словесний підсумок написаному. Сказав, що з метою економії можна не опалювати вбиральню, автор начебто завершив цю дивну думку, поставив смислове крапку. Тим не менш він додає "" Чого там дарма поліна переганяти? "Та ще й конкретизує:" Не у вітальні! ". Зощенко як би дозує інформацію, см кожним разом пропонуючи все більше курйозного і смішного. Нагнітання нісенітниці йде по витку, по висхідній , поки не досягає повного абсурду.

дивацтв у поведінці героя і його малограмотний міщанський жаргон викликає у автора посмішку. Зона цієї іронії виходить далеко за межі поведінки героїв. Вона охоплює багато, прямо не зображені обставини їхнього життя. Зощенко іронізує над деякими встановленими звичаями нового часу, нової епохи. Вони настільки міцно ввійшли в стихію народного життя, що набули характеру звички. Особисте в людині не тільки відсунутий на другий план загальнодержавним, останнє майже видавив з його духовного світу відчуття суверенності свого "Я".

У зображенні Зощенко світ постає неймовірно примітивним і егоїстичним - керуючі в ньому закони багато в чому абсурдні. Зощенко страждає від цього абсурду. Але особливість його художнього таланту полягає в тому, що десь у глибині нього таїться гуманістична надія, що все у світі зміниться. Література. Біла Г. Екзистенціальна проблематика творчості М. Зощенко// Литературное обозрение, - 1995 .- № 1.  Даєв В. Комунальні Зощінкі// Наш сучасник, - 1995 .- № 10.  Куляпін А. замаскований сміхом// Звезда-1995. - № 8.  Молдавський Д. М. Михайло Зощенко - Л.: Радянський письменник - 1977.  Попова Н. Ефект відстороненість і співчуття: сатирична новелістіка М. Зощенко// Литературное обозрение, - 1995. - № 1  Сарнов Б. Свіфт прийнятий за Аверченко// Литературная газета, - 1996. - № 12.