Мій Пушкін (за романом "Євгеній Онєгін")

Творчість А.С. Пушкіна є надбанням усього людства. Читаючи його твори, люди поринають у "світ Пушкіна", з його неповторним, яскравим мовою, вічно сучасними образами і проблемами. У дитинстві ми зачитуються казками, дорослішає, відкриваємо для себе романтичні поеми і "Повісті Бєлкіна". Вінцем творчості Олександра Сергійовича, на мій погляд, є, роман у віршах "Євгеній Онєгін". Його я прочитав зовсім недавно, після того як батьки подарували мені двотомник творів А.С. Пушкіна, підготовлений і виданий у нашому місті до ювілею письменника.

Багато що вражає в романі: і широта зображення дійсності 19 століття, і прекрасні картини природи, і взаємини між героями роману. Найсильніше враження справило на мене зображення поетом головного героя - Євгенія Онєгіна, людини зі складним суперечливим характером.

Автор змальовує свого героя, як звичайної людини з його перевагами і недоліками. Будучи центральним героєм твору, Онєгін концентрує навколо себе основні проблеми роману, змушує читача задуматися, чи це позитивний герой, зайвий він людина свого часу. Роздуми автора і читача можна виразити питанням Тетяни: "Хто ти, мій ангел чи зберігач, або підступний спокусник: мої сумніви дозволь".

На початку роману Онєгін постає як людина, типовий для світської петербурзької молоді. У його зовнішності розкриваються характерні риси столичної дворянського середовища. Це - "студент останнього курсу", франт, "як денді лондонський одягнений", життя якого проходить лише у світських розвагах та позбавлена глибокого людського змісту. Частково це пояснювалося вихованням, відірваних від народного грунту, його оточували іноземні гувернери і гувернантки, який навчив досконало володіти французькою, танцювати, невимушено триматися в суспільстві. Для світу цього було достатньо: "Світло вирішив, що він розумний і дуже милий".

Автор підкреслює в Онєгіні його "різке, охолоджений розум", показуючи скептика, "філософа в осьмнадцать років": він захоплюється економічними навчаннями, в суперечках він іронічний, язвітелен. Це робить його схожим на Чацького. З самого початку характеристики Онєгіна намічається можливість духовної еволюції. Той спосіб життя, який він веде, не дивлячись на зовнішню наповненість (нескінченні відвідування театрів, балів, гулянок), не приносить Онєгіну задоволення, герой не бачить мети і сенсу життя. Їм володіє "русская хандра": він розчарований в дійсності і, "не дивлячись на молодість", пересичений почуттями.

І все-таки в Онєгіні, "героя свого часу", багато пушкінського, автобіографічного. У самому характері Онєгіна, в його "нудьги" було багато такого, що пережив і сам Пушкін. Автор пише про свого героя і про себе:

Умов світла скинувши тягар,

Як він, відставши від суєти,

З ним подружився я в той час.

Мені подобалися його риси,

Мріям мимовільна відданість,

Неподражательная дивина

І різкий, охолоджений розум.

Я був озлоблений, він похмурий;

томила життя обох нас;

В обох серця жар згас;

Обох чекала злоба

Сліпий фортуни і людей

На самому ранку наших днів

(V, 26).

Отже, обидва розчаровані у світській суєті, обидва зазнали гру пристрастей, обидва незадоволені, озлоблені, холодні. Автор показує, що "російська хандра" - не мода, а національна особливість, породжена російської життям, ударами долі, які зазнавали найкращі люди.

Поступово все сильніше відчувається розрив між Онегіним і петербурзьким світлом, і Онєгін їде в село, де намагається зайнятися якою-небудь корисною громадською діяльністю. Він полегшує участь селян, замінивши тяжку панщину легким оброком:

Ярем він панщини старовинної

оброком легким замінив,

І раб долю благословив.

Цим він викликає лише недоброзичливість місцевих поміщиків-кріпосників, всіх цих Гвоздін, дріб'язкових, які вирішили, що Онєгін "найнебезпечніший дивак", фармазон, Зайдиголова. З цими людьми ніякого спільної мови головний герой не знаходить. Але, відірваний від світської, дворянській життя, Онєгін виявляється далеким і від народного життя. Саме цим і пояснюється складність, суперечливість Онегинская характеру.

Перша зустріч Онєгіна з Тетяною допомагає зрозуміти, наскільки велика його відчуженість від народного життя. Він занадто звик до "науці пристрасті ніжної", до гри в любов світських красунь, щоб по-справжньому відгукнутися на серйозне почуття провінційної панночки, проникнути в її душевний світ. Правда, він вступив з нею по-своєму чесно і благородно, сказав їй прямо, що думав, не намагаючись віроломно скористатися її довірливістю. Але внутрішній, душевний світ Тетяни залишився для нього чужим, так само як і поезія національних традицій, "звичок милої старовини", сільського життя. Дізнавшись, що Ленський буває у Ларіним, Онєгін щиро дивується: адже це - "проста російська родина".

У характері Онєгіна разом з благородством виявляються риси індивідуалізму, гордовитого презирства до людей. Коли в душі Тетяни пробудилося чисте почуття любові до Онєгіна, Пушкін вигукує:

Тетяна, мила Тетяна!

З тобою тепер я сльози ллю;

Ти в руки модного тирана

Уж віддала долю свою.

загинеш, мила ...

Але Онєгін - страждає егоїст, він проходить важкий шлях життєвих і душевних випробувань. Вбивство Ленського справляє на нього сильне враження, ще більше посилюючи незадоволеність Онєгіна самим собою, загострює тугу і змушує головного героя відправитися в подорож по "святої Русі". Герой роману побував у Новгороді, де він розмірковує про давньоруської вольності, на Волзі він чує пісні про Степана Разіна, побував він в Астрахані, Одесі. Тепер його думки займають героїчні сторінки минулого Росії. Саме в цей період намічається тема морального оновлення Онєгіна.

Після всього баченого і пережитого Онєгін знов зустрічається з Тетяною. Тепер це вже не легковажний світський франт: роки і переживання наклали свою печатку, допомогли скинути поверхневе, наносне, пробудили таівшіеся в ньому великі людські почуття. Вперше у своєму житті Онєгін випробував справжню любов. Після глибоких, важких вражень він зумів побачити і оцінити душевну красу Тетяни, яку не помітив раніше. Доказом глибини охопив Онєгіна почуття є його лист до Тетяни, про якого Бєлінський зауважив, що воно горить пристрастю, що в ньому немає вже світської маски. Читаючи його лист, Тетяна "тихо сльози ллє рікою".

Але саме тепер, наприкінці роману, коли виявилося, що герої люблять один одного, шляхи їх до особистого щастя відрізані. Тетяна, яка страждає від самотності у світському суспільстві і нещаслива у шлюбі, відкидає Онєгіна, залишаючись вірною своєму обов'язку.

Поясненням Онєгіна з Тетяною закінчується пушкінський роман. Автор залишає героя на роздоріжжі, в "хвилину злу для нього". Удавана незавершеність роману придбала глибокий зміст, підкреслюючи трагічний характер долі героя. Пушкін приводить нас до думки, що насправді бувають ситуації, коли щастя недосяжне. Не міг бути по-справжньому щасливий у кріпосницькому суспільстві такий мислячий і відчуває людина, як Онєгін. Звідси та глибока смуток, що пронизує роман: "А щастя було так можливо, так близько ...".

Я вважаю, що образ Онєгіна сучасний. Більш того, це герой поза часом, тому що завжди прогресивною силою суспільства є люди мислячі, незалежні, що шукають сенсу життя. Люди повинні прагнути до духовного вдосконалення, оновлення. Цей шлях не завжди буває легким, він важкий і тернистий. Онєгін, пройшовши цей шлях, показав нам, що можна стати новою людиною, здатним любити життя, людей, свою Батьківщину.

Прочитавши роман, я ще раз переконався, у величі таланту Пушкіна, який дарує нам радість зустрічі зі своїми творами і їх героями. Творчість Олександра Сергійовича Пушкіна - це духовне багатство російського народу.