Педагогічні погляди А. С. Пушкіна

Література і російська мова

Педагогічні погляди А. С. Пушкіна ПЛАН

I. Вступ

1. Пушкін перший у всьому

2. Чому мене зацікавила ця тема

II. 1. Стан освіти в Росії

а) Виховання юнаків у дворянських сім'ях

б) Виховання дівчат у дворянських сім'ях

2. Пушкін - вчитель на всі часи

III. Висновок

Перший російський національний поет, родоначальник всієї наступної російської літератури, початок всіх початків її - таке справедливо і точно визнане місце і значення Олександра Сергійовича Пушкіна в розвитку вітчизняного мистецтва слова. Читаючи Пушкіна, чуєш його голос. Він говорить з читачем "на рівних", як прийнято між близькими людьми, що схоплюють все з півслова. Поет постає перед нашим сучасником унікальною особистістю, художником-новатором, мислителем, істориком, публіцистом, фактичним учасником боротьби проти самодержавства, проти кріпосництва, і прекрасним педагогом.

До Пушкіна не було в Росії істинних поетів; російська публіка знала поезію лише з чуток, з переказів або по слабких дослідів, в яких іскри поезії гасли в безодні риторики або льодах зовнішньої холодної обробки. Пушкін дав першу художні твори рідною мовою, познайомив з невідомою досі нього поезією.

Він - справжній батько російської поезії, він - вихователь естетичного почуття і любові до благородних і естетичним насолоди в російській публіці, маса якої значно збільшилася завдяки йому, - ось його права на вічну славу в російській літературі. І вся наступна література йшла від Пушкіна, як від свого основоположника і вчителі.

Але Пушкін не був таким учителем, у якого учні взяли те, що їм було потрібно, і пішли далі, не оглядаючись на залишеного позаду старого, - вчителі, якими для самого Пушкіна були Державін, Батюшков, Жуковський. Пушкін був і залишається вчителем, як неперевершений майстер, а над ним досі ламають голови, марно намагаючись відкрити закони і таємниці незрівнянного звучання його вірша.

Протягом усього шкільного життя, при вивченні творів Пушкіна мені неодноразово доводилося чути, що поет своїми творами дає відповіді на численні життєві ситуації, що він чудовий вчитель і наставник. Ці слова не давали мені спокою, і я вирішила перечитати його твори вже під іншим кутом зору і переконатися, що він дійсно дає розумні, корисні поради, навчає, як чинити в тій чи іншій ситуації. Незважаючи на те, що з Пушкіним нас розділяють вже майже два століття, і життя стало зовсім інший, але залишилися одвічні питання, які ставили собі люди в усі часи: "що таке любов, благородство, честь, гідність, патріотизм? "І найкращими відповідями на ці питання можуть служити справи, вчинки, характери Пушкінський героїв. Перечитавши твори О. С. Пушкіна і критичну літературу, я вирішила написати реферат на тему: " Педагогічні погляди Пушкіна ."

А. С. Пушкин - невтомний просвітитель народів Росії. Усвідомлюючи, що більшість російських людей безграмотно, він ставився до них з глибокою повагою. "Людина безграмотний, - писав поет, - не є урод і не перебуває поза вічних законів природи. "Його серйозно турбувала безграмотність народу.

А. С. Пушкін стверджував, що наука і освіта - неодмінна умова розвитку людської цивілізації, її духовного збагачення. "Освіта будить думку", - Підкреслював поет.

Він щиро радів появи в Росії нових букварів і шкільних підручників. У статті, присвяченій критичному аналізу альманаху "Денница", він звернув увагу читачів на те, що в 1829 році навчальних книг розійшлося майже на третину більше, ніж в 1828 р.

"Вчені та письменники, якого б роду вони не були, - зазначив у статті" Уривки з листів, думки та зауваження ", - завжди попереду у всіх набігах освіти, на всіх нападах освіченості ... Не повинно їм малодушно обурюватися на те, що вічно їм визначено виносити всі постріли і всі негаразди, всі небезпеки. "

У листопаді 1826 року по розпорядженням царя Миколи I А. С. Пушкін написав записку "Про народне повстання". Приводом для розробки цієї записки з'явилися революційні події 1825 року. Пропозиції А. С. Пушкіна, його міркування про роль повстання в суспільстві були відкинуті Миколою I. А 23 грудня 1826 шеф жандармів Бенкендорф сповістив поета про те, що цар, ознайомившись з його думками, зволив зауважити, що прийняте ним правило, ніби-то освіта і геній служать підставою досконалості, "є правило небезпечне для загального спокою, завлекшее вас самих на край прірви і зазнали в ону дещицею число молодих людей. Моральність, старанно служіння, старанність віддати перевагу має освіті недосвідченому, аморально та марно. На цих-то засадах повинно бути засноване благонаправленное виховання. "

Що ж писав О. С. Пушкін у зазначеній записці, і що, м'яко кажучи, не сподобалося царя? Перш за все, поет висловив співчуття декабристів. "Ймовірно, - писав він, - родичі та друзі загиблих з часом заспокояться, зрозуміють їх. "Далі поет говорить про те, що не освіта, а чини стали пристрастю, тоді як треба захопити все юнацтво в громадські заклади, "повинна його там утримати, дати йому час перекіпеть, збагатитися знаннями, дозріти в тиші училищ, а не в гучній неробства казарм. "" ... Відсутність виховання, - стверджує О. С. Пушкін, - Є корінь усякого зла. "

Поет різко негативно ставиться захопленню дворянства домашнім освітою та вихованням дітей, вважаючи їх аморальними. У панській садибі дитина плащаницю мерзенні приклади, своевольнічает або рабстві, не отримує ніяких понять про взаємини людей, про справедливість, про справжню честі. Його освіта обмежується знанням початкових основ наук, двох - трьох іноземних мов, які викладаються найнятим вчителем. Не набагато краще організовано навчання і виховання дітей у приватних пансіонатах. Головний шлях, на думку О. С. Пушкіна, - Це розвиток мережі громадських і державних навчальних закладів. Він підтримує так звані "ланкастерські" школи як складової елемент військової освіти, ратує, далі, за розширення мережі гімназій, ліцеїв, пансіонів при університетах з продовженням терміну навчання. І, нарешті, вважає за необхідне особливо розглянути роботу духовних семінарій. А. С. Пушкін виступив проти заборонних заходів щодо навчання молоді в зарубіжних навчальних закладах. Він вважав, що навчання в них, незважаючи на всі незручності для російських студентів, менш шкідливо, ніж патріархальне виховання і навчання в дворянських сім'ях.

У твори та статтях О. С. Пушкіна виявляєш золоту розсип думок, пропозицій про моральне, патріотичному і естетичному вихованні підростаючих поколінь, які не втратили своєї актуальності і в наш час. Він був противником формалізму і педантизму у навчанні та вихованні дітей і юнацтва.

А. С. Пушкін боровся за моральну чистоту в літературі, тим більше в книгах, призначених для дітей та молоді. "Аморальності твір є те, - Писав він, - якого ціллю або дією буває потрясіння правил, на яких засновано щастя громадське або людську гідність. "Разом з тим поет говорив, що описувати людські слабкості, помилки і пристрасті не є аморальність, як анатомічний розтин не є вбивство. Неодмінною якістю моральності він вважав совість - пазуристою звіра, щось скребуть серце.

Поет у своїх творах висміював тих, хто оголошує себе патріотами на тій підставі, що любить ботвінья, а його діти бігають у червоних сорочках. Він закликав вивчати історію своєї батьківщини, бо, на його думку, тільки неосвічені люди не поважають минулого. А. С. Пушкін писав: "Повага до минулого - ось риса, що відрізняє освіченість від дикунства ... "Неповага до предків він вважав першим ознакою аморальності.

А. С. Пушкін виключно високо цінував фундаментальну книгу Н. М. Карамзіна "Історія держави Російської", яка для російських людей того часу з'явилася справжнім відкриттям. "Стародавня Росія, як виявилося, - писав поет, - знайдена Карамзіним як Америка Колумбом. "Пушкін обурювався, що майже ніхто не сказав "дякую" письменникові, що присвятив дванадцять років напруженої роботи з книгою.

А. С. Пушкин - творець і невтомний пропагандист російської літературної мови класичний і російської літератури. Він кликав "дієсловом палити серця людей". Його девізом було наступне вислів: "Читання - ось найкраще навчання". При цьому поет вважав, що читання має бути вибірковим, продуманим, послідовним, а не безладним, епізодичним, випадковим. Будучи прекрасним мовознавцем, А. С. Пушкін стверджував, що слов'яно-російська мова, як матеріал словесності, має незаперечну перевагу перед усіма європейськими мовами. Він заповів вчитися мови у народу, у простих людей, у "московської проскурниці". Поет вніс неоціненний внесок у вдосконалення граматичного ладу російської мови. "Граматика, - писав він, - не наказує законів мови, але виясняв і затверджує його звичаї ". Поет багато зробив для вивчення та розповсюдження старовинних пісень, казок, билин, прислів'їв і приказок.

А. С. Пушкін виступив проти зневажливого ставлення дворян до російського мови та їх захопленням французьким. Він ратував за добрі переклади зарубіжних видань на російську мову, називаючи перекладачів "поштовими кіньми освіти". Поет з сарказмом говорив про ті "освічених" людей, які в письмовій мови допускали елементарні граматичні помилки. Навіть письменникам він рекомендував частіше звертатися до словника, виданому Російською академією. А. С. Пушкіну належить ряд висловлювань про історію освіти і про педагогічної думки в Росії. Він писав про величезну роль Росії в запобіганні руйнівних дій в галузі освіти і культури, які чинить татаро-монгольськими завойовниками. Татари, вказував поет, не маври. Вони, завоювавши Росію, не подарували їй ні алгебри, ні Аристотеля. Розтерзана Росія врятувала освіта країн Західної Європи, а останні по відношенню до неї були невдячні. Аналізуючи стан освіти в Росії в період татарського ярма, А. С. Пушкін позитивно оцінив діяльність російської церкви: "Духовенство, пощаженное дивовижною сміливістю татар, одне - Протягом двох похмурих століть - живило бліді іскри візантійської освіченості ".

А. С. Пушкін підтримував і радив продовжити реформи у сфері освіти, започатковані Петром I. Про царя-реформатора поет писав: "Він помер в порі мужності, у всій силі творчої діяльності. Він кинув на словесність погляд неуважний, але пильний. Він підніс Феофана, схвалив Котеевіча, але злюбив Татіщева за легковажність і вільнодумство, вгадав в бідному школяра вічного трудівника Тредіаковський. Насіння бувальщина посіяні. Син молдавського господаря виховувався в його походах, а син холмогорської рибалки, втікши від берегів Білого моря, стукав у ворота Заіконоспасского училища. Нова словесність, плід новоствореного суспільства, скоро повинна була народитися ".

А. С. Пушкін вважав, що успіх народної освіти в Росії в значній мірою є наслідком Полтавської битви, перемоги Росії у Північній війні. Європейське просвітництво стало "причалювати" до берегів завойованій Неви.

А. С. Пушкін з похвалою говорив про осередках освіти в Москві, називав її центром освіти всієї Росії. Виступаючи проти рекреаційних письменників, таких як Ф. В. Бумарін, поет писав: "Москва донині центр нашого освіти. У Москві народилися і виховувалися, здебільшого, письменники корінні, росіяни, НЕ вихідці, не Переметчик, для яких "ubt bene ibi patria" (де добре, там і батьківщина), для яких все одно: бігати їм під орлом французькою або російською, мовою ганьбити все російське - були б лише ситі ".

А які педагогічні погляди А. С. Пушкіна, які він висловив в художніх творах?

Цар Борис (драма "Борис Годунов") говорить синові Федору: "Як добре, ось солодкий плід ученья! Як з хмар ти можеш оглянути все царство раптом: межі, гради, річки. Вчися, мій син: наука скорочує нам досвід швидкоплинного життя ... "

А. С. Пушкін показав надзвичайно обмежене коло знань, які отримували молоді аристократи типу Онєгіна. Євген "по-французьки висловлювався, легко мазурку танцював і кланявся невимушено. Світло вирішив, що він розумний і дуже мил ".

З творів О. С. Пушкіна ми отримуємо уявлення про те, де вчилися і виховувалися дворянські діти. У записці "Про народне виховання", складеної в 1826 році, Пушкін писав: "У Росії домашнє виховання є саме недостатнє, саме аморальну; дитина оточена одними холопами, плащаницю мерзенні приклади, своевольнічает або рабстві, не отримує жодних понять про справедливість, про взаємні відносини людей, про справжню честі. Виховання його обмежується вивченням двох або трьох іноземних мов і початковою основою всіх наук, викладаються яких-небудь вчителем ".

Характерною фігурою домашнього виховання був француз-гувернер. У нарисі "Російський Пелам" Пушкін дав картину такого освіти: "Батько, звичайно, мене любив, але зовсім про мене не турбувався, і залишив мене на піклування французів, яких постійно приймали і відпускали. Перший мій гувернер виявився п'яницею; друге, людина розумна і не без відомостей, мав такий скажений норов, що одного разу мало не вбив мене за те, що пролив я чорнило на його жилет; третє, який прожив у нас цілий рік, був божевільний, і в домі тільки тоді здогадалися про те, коли прийшов скаржитися Ганні Петрівні на мене за те, що ми підмовили клопів з усього дому не давати йому спокою, і що зверх того чортеня унадився вити гнізда в його ковпаку ".

Російська мова, словесність та історію, а також танці, верхову їзду і фехтування викладали спеціальні вчителі, яких запрошували "за квитками" - учитель змінив гувернера. Претендентами на вчительські місця в Росії були, головним чином, дрібні шахраї й авантюристи, актори, перукарі, селяни-солдати та просто люди невизначених занять. Після революції за межами Франції опинилися тисячі аристократів-емігрантів, так і виник новий тип вчителя -- француза.

Альтернативою домашньому вихованню, дорогому і малоудовлетворітельному були приватні пансіони і державні училища.

Приватні пансіони, як і уроки домашніх вчителів, не мали ні спільної програми, ні будь-яких єдиних вимог. Тут були дорогі і привілейовані столичні хостели, доступні лише дітям аристократів. Таким був пансіон абата Ніколя. У цьому навчальному закладі виховувалися майбутні декабристи М. Орлов і С. Волконський, діти з аристократичних прізвищ: Голіцини, Наришкини, Меншикова, сюди були віддані Олександр і Костянтин Бенкнедорфи, сини подруги імператриці Марії Федорівни, лезшіе зі шкіри, щоб потрапити в аристократію. Пушкін багато знав про пансіоні Ніколя. І не тільки з розмов сучасників - його самого в 1811 році збиралися помістити в "Єзуїтський колегіум у Петербурзі".

Більшість російських дворян за традицією готували своїх дітей до військову ниву. У них полягали діти від 7 до 9-річного віку, які, пробувши в училищі 7 років, переводилися для довершення виховання до вищих кадетські корпусу. Військове терені уявлялося настільки природним для дворянина, що відсутність цієї риси в біографії повинна була мати якесь спеціальне пояснення. Більшість цивільних чиновників або неслужащіх дворян мали у своїй біографії хоча б короткий період, коли вони носили військовий мундир. Досить просто переглянути список знайомих Пушкіна, щоб переконатися в цьому. На такому тлі біографія Онєгіна набувала демонстративний відтінок, ускальзая від уваги сучасного читача.

Характер освіти був, як правило, пов'язаний з тим родом служби, для якого батьки призначали свого сина. Цивільна служба в престижному відношенні стояла значно нижче військової. До найбільш шляхетним віднесенніабо дипломатичну службу.

Герой пушкінського роману отримав тільки домашню освіту. Онєгін, як це було вже сказано, ніколи не носив військового мундира, що виділяло його з числа однолітків, зустріли 1812 у віці 16-17 років. Але те, що він взагалі ніколи ніде не служив, не мав жодного, навіть самого нижчого чину, рішуче робило Онєгіна білою вороною в колі однолітків. Служба органічно входила до дворянське поняття честі, стаючи цінністю етичного порядку і зв'язуючись з патріотизмом. Подання про службу як про високому служінні суспільного блага і протиставлення її прислуговування "особам" створювало перехід від дворянського патріотизму до декабристської формулою Чацького - "Служити би радий, прислужувати тошно ".

Право не служити, бути "сам великий" і залишатися вірним "науці першим" -- шанувати самого себе стало заповіддю зрілого Пушкіна. Відомо, як уперто Микола I змушував Вяземського служити в міністерстві фінансів, Герцена - у провінційній канцелярії, Полєтаєва - у війську, і до яких трагічних наслідків призвела самого Пушкіна придворна служба. У світлі сказаного видно, що: по-перше, Онєгін ніколи не служив, не мав чину, не було неважливим і випадковим ознакою - Ця важлива і помітна сучасникам риса. По-друге, ця риса по-різному проглядалася у світлі різних культурних перспектив, кидаючи на героя то сатиричний, то глибоко інтимний для автора відблиск.

Не менш безсистемний характер носило освіта молодий дворянки. Схема домашнього виховання була та ж, що і при початковій освіті хлопчика-дворянина: з рук кріпак нянюшкі, замінювали в цьому випадку кріпосного дядька, дівчинка поступала під нагляд гувернантки - найчастіше француженки, іноді англійки.

"... Їй рано подобалися романи,

Вони їй заміняли все;

Вона закохується в обмани "

або

"Отже, писала по-французьки ...

Дотепер дамська любов

Не розмовляв по-російськи,

Дотепер гордий нашу мову

До поштового прозі не звик ... "

"Марія Гаврилівна була вихована на французьких романах і, отже, була закохана ".

У сім'ях, де найняти хорошу гувернантку не було коштів, а дати освіту дівчині все-таки вважали за необхідне, вдавалися до пансіону. Найбільш відомими державними навчальними закладами цього типу були Смольний інститут шляхетних дівчат а аналогічний йому Катерининський інститут.

Іншу можливість представляли приватні пансіони. Саме таке виховання Пушкін дав героїні роману "Граф Нулін":

"... на лихо

Наталія Павлівна зовсім

своєї господарської частиною

Не займався; потім,

Що не в батьківському законі

Вона вихована була,

А у благородному пансіоні

У емігрантки Фальбала ... "

У мемуарах того часу ми знаходимо цікаві описи таких пансіонів. В якості особливого викладалися світські манери, причому тренування будувалася за всіма правилами театральних репетицій: вихованки в навчальних сценках розучували типові ситуації світського поведінки.

Таким чином, вироблявся тип подвійного поведінки - театралізованого -- в "парадних" ситуації, і - "поміщицького" - в буденні. Причому перший домінувало до заміжжя, другу - після. Пушкін коливався в тому, який тип вихованки дати дочкам Парасковії Ларіної. Строки "Графа Нулін" були написані у строки, близькі до роботи над центральними главами роману, в яких зачіпалася тема освіти Тетяни та Ольги. Проте глибока різниця у ставленні автора до героїням цих двох творів виключала можливість однакового виховання. Спочатку Пушкін думав взагалі дати своїм героїням чисто вітчизняне Освіта:

"... Ні дура англійської породи

Ні норовлива мамзель

(У Росії за статутами [моди]

Необхідні досі)

Не балували Ольги милою

Фадеївна рукою кволої

Її хитала колиска

слала їй дитячу ліжко

Помилуй мене читати вчила

Гуляла з нею серед ночей

Бову розповідала їй ... "

Проте надалі (одночасно з перенесенням сюжетного акценту з Ольги на Тетяну) характер виховання змінився. Культурний вигляд Тетяни був наближений до кругозору сусідок автора по Михайлівському-Тригорську панночок. Хоча Пушкін і зробив старшу Дарину тезкою Парасковії Осипової, це були, звичайно, жінки абсолютно різного культурного складу. Осипова не тільки змогла домогтися того, щоб її дочки виросли літературно освіченими, які володіють французькою та англійською мовами, а й сама, будучи зрілою жінкою, продовжувала свою освіту. Цим вона порушила тверде переконання свого середовища в тому, що самоцельний інтерес до науки гідний лише різночинця, дворянин ж навчається до отримання першого чину, а дворянка - лише до заміжжя (вірніше, до початку виїздів "в світ"). Порушення цього правила дозволялося лише в окремих випадках, як дивацтво великого вельможі або "академіка в очіпку". Однак, засвідчивши, що Тетяна досконало знала французьку мову, і, отже, змусивши нас припускати наявність в її житті гувернантки-француженки, автор вважав за краще прямо не згадати про це.

На загальному тлі побуту російського дворянства початку XIX століття "світ жінки" виступав як деяка відокремлена середу, що володіє рисами відомого своєрідності. Освіта молодий дворянки було, як правило, більш поверхнево і значно Воно зазвичай обмежувалося навичкою побутового розмови на одному-двох іноземних мовах, умінням танцювати і тримати себе в суспільстві, елементарними навичками малювання, співом і грою на якому-небудь музичному інструменті і самими начатками історії, географії та словесності.

Значну частину розумового кругозору дворянській дівчини початку XIX століття визначали книги. Якщо в середині XVIII століття читає дворянка - явище рідкісне, те покоління Тетяни можна було представити як:

"... панночкою повітової,

З сумною думою в очах,

З французької книжкою в руках ... "

Освіта молодий дворянки мало головною метою зробити з дівчини привабливу наречену. Характерні слова Фамусова, відверто зв'язує навчання дочки з її майбутнім шлюбом:

"Далися нам ці мови!

Беремо ж побродяг, а в дім і по квитках

Щоб наших дочок всього вчити, всього -

І танців! І співу! І ніжностей! І зітхань!

Как будто в дружини їх готуємо Скоморохи ".

Природно, що зі вступом у шлюб навчання припинялося. Шістнадцятирічна дівчина - вже наречена, і до неї можна свататися. У цій ситуації визначення дівчата як "дитини" аж ніяк не відділяє її від "віки любові". Це випливає мати на увазі, читаючи рядки на кшталт: "Кокетка, вітряний дитина". Вийшовши заміж, юна мрійниця часто перетворювалася або в домовитий дідичку-крепостніцу, як Парасковія Ларіна, або в столичну світську даму, або до провінційної Сплетница.

У порівнянні з описом суспільства провінційних дворянок в "Євгенії Онєгіні":

"... Але ти - губернія Псковська

Теплиця юних днів моїх

Що може бути, країна глуха

Незношувана панночок своїх?

Між ним не - зауважу до речі

Ні тонкої ввічливості знати

Ні [легковажність] милих повій -

Я поважаючи російський дух,

Простив б їм їх плітки, чванство

Фамільний жартів гостроту

Часом зуб нечисть

[І непристойність і] Манірність

Але як пробачити їм [модний] бред

І незграбний етикет ... "

В іншому місці автор підкреслив розумову відсталість провінційних дам, навіть у порівнянні з аж ніяк не високими критеріями освіти і глибокодумності провінційних поміщиків:

"... розмова їх милих жінок

набагато менше був розумний ... "

І все ж у духовному обличчі жінки були риси, що вигідно відрізняли її від оточення дворянського світу.

Дворянська жінка початку XIX століття значно меншою була втягнута в систему службово-державній ієрархії, і це давало їй більшу свободу думок і велику особисту незалежність. Захищена до того ж, звичайно, лише до відомих меж, почуттям поваги до дами, становлять істотну частину поняття дворянської честі, вона могла, в набагато більшій мірі, ніж чоловік, нехтувати різницею в чинах, звертаючись до сановникам або навіть до імператора.

Листи Волконської до її петербурзької подрузі Ланской в 1812 році свідчить, що Пушкін, створюючи в "Рославлі" образ Поліни - екзальтовано патріотичної , яка мріє про героїзм дівчини, повної гордості та глибокого почуття незалежності, сміливо йде наперекір усім забобонам суспільства - міг спиратися на реальні життєві спостереження.

Якщо "свій" світ Тетяни - це світ, до якого героїня належить духовно, і куди вона хотіла б повернутися, то "свій" світ Онєгіна - світ, з якого він хоче бігти.

В останньому розділі роману "Євгеній Онєгін" є рядки про те, як Тетяна, героїня роману, сумувала, безперервно думаючи про людину, яку вона полюбила:

"... Про ньому вона в темряві ночі,

Поки Морфей не прилетить,

Бувало невинно сумує,

До місяці Підіймає томно очі,

Мріючи з ним коли-небудь

здійснити смиренний життя шлях! ... "

Пушкіна, мабуть, так зворушила його мила Тетяна і вся ця сцена, що наприкінці рядки він в захопленні поставив знак оклику. І не пройти, як завжди пишуть: "Він пройшов з нею поруч все життя", а саме здійснити.

Шлях життя, довгий, важкий, з багатьма сумом, стражданнями людина не проходить, а чинить. Це тільки здається: ось дорога, от доля, і людина крокує собі по долі-дорозі, виконуючи щоденні завдання і задачки. Та ні ж, все не так: шлях життя - це, звичайно, і дорога, що тягнеться не за полю, а в часі, але шлях життя - це і будинок, і справа, і свого роду будівництво, яке нам належить здійснити до невідомого нам терміну.

"... Що день прийдешній мені готує?

Його мій погляд марно ловить,

У глибокій млі таїться він

Немає потреби; прав долі закон ... "

Так, такий закон долі - закон, не записаний ні в якому зводі: у кожного з нас своя доля, і нам не дано її знати.

У повісті "Капітанська дочка" Пушкін намалював картину виховання дворянських дітей в XVIII столітті. Ось що говорив про це Петро Андрійович Гриньов: "У той час виховувалися не по-теперішніх. З раннього віку я був відданий в руки стремяному Савельічу, за тверезе поведінка поскаржилася мені в дядька. Під його наглядом на дванадцятому році я вивчився грамоти російської і міг дуже тверезо судити про властивості хорта кобеля. У цей час батюшка найняв для мене француза, мсьє Бопре, якого виписали з Москви разом з річним запасом маслинової олії ...

Бопре в вітчизні своїй був перукарем, потім в Пруссії солдатом, потім приїхав до Росії povretre ontchitel (щоб стати вчителем. - Ф.П.), не дуже розуміючи значення цього слова. Він був добрий малий, але вітру і беспутен до крайності ". Якщо згадати сцену з пушкінської повісті "Дубровський" - молодий Дубровський поселяється в будинку поміщика Троєкурова під виглядом учителя-француза Дефорж, тому, що полюбив дочку Троєкурова Машу. Пан піддає вчителя випробуванню: велить заштовхати його в кімнату з ведмедем. Дефорж, він же Дубровський не злякався і холоднокровно застрелив кинув на нього звіра. "... Я завжди ношу з собою пістолети, тому, що не має наміру терпіти образи, за які за моєму званню не можу вимагати задоволення ", пояснив свій вчинок Дефорж-Дубровський. Вимагати задоволення - значить викликати на дуель, але простий вчитель не міг викликати на дуель кривдника. Дуелі були привілеєм дворян.

Цей випадок справив на Троєкурівському дочка велике враження: "... Вона побачила, що хоробрість і горде самолюбство не виключно належать одному станові " - Тобто і не дворянин теж може бути і хоробрим, і гордим, і самолюбний людиною.

У "Кавказький полонений" Пушкін цікаво розповідає нам про Кавказ, про побут і звичаї черкеського народу.

Багато він працював і над образом бранця. Окрім "старості душі" і "байдужості до життя "йому хотілося втілити в цьому ліричному образі і пристрасну любов до свободи, і ненависть до рабства, властиві йому самому, і свої ж власні страждання через нерозділене кохання. ... Таке поєднання робило характер героя суперечливим і незрозумілим.

Спостережливість Пушкіна допомогла йому створити (щоправда в кілька ідеалізованої формі) вірні картини побуту та природи Кавказу, малознайомого тодішнім читачам. Визнаючи, що ці занадто розрослися опису недостатньо пов'язані з сюжетом, він все ж таки був ними задоволений.

"Черкеси, їх звичаї і звички, - писав він, - займають більшу і кращу частину моїй повісті, але все-таки це ні з чим не пов'язано, і є справжній nors-d 'oeuvre ".

"... Престоли вічні снігів,

Очам здавалися їх вершини,

Недвижно мережею хмар,

І в їхньому колі колос двоголовий,

У вінку виблискуючи крижаному,

Ельбрус величезний, величавий,

біліли на блакитному небі ... "

Або:

"... Він милувався красою

Одягу бранної і простий.

Черкес зброєю обвешен; ...

... На ньому броня, пищаль, сагайдак,

Кубанський цибуля, кинджал, сагайдак,

І шашка, вічна подруга ... "

У епілогу "Кавказького бранця" Пушкін стосується військово-політичних питань. Немає сумніву, звичайно, що поет-романтик не збирається співати завойовницьку політику російського уряду. "Палкий Цицианов", "бич Кавказу", Котляревський, Єрмолов, від наближення якого "Схід Підіймає вої", - в них молодий романтик шукав живе втілення того ж образу "романтичного героя", який, за його словами, "і жаху людей і слави був гідний".

У "Руслані і Людмилі" цікаво зображені епізоди битв, опис поля, покритого мертвими кістками, богатирської голови.

Заради кохання чоловіки здатні на все, що завгодно. Ось і "наш Руслан" - богатир їздить; шукає свою дружину по світу.

Руслан - типовий богатир з російських билин. Подвиг Руслана, розсіяного в одну мить полчища обложників печенігів, живо нагадує подвиг Іллі Муромця:

"... В одну мить військовий луг

Вкритий пагорбами тел кривавих,

Живих, розчавлених, безголовий ... "

Крім казково-билинного змісту поеми, новиною був і самий її мова -- вільний, простий, близьке простому народної мови. Такий, наприклад, розмова Руслана з головою:

"... Чого ти хочеш від мене? -

хмурячись, голова скрикнула, -

Ось гостя мені доля послала!

Послухай, забирайся геть!

Я хочу спати, тепер вже ніч,

Прощай! Але витязь знаменитий,

Почуй грубі слова,

вигукнув з важливістю сердитою:

Мовчи, порожня голова!

Чув я істину було:

Хоч лоб широкий, та мозку мало!

Я їду, їду, не свищу,

А як наїдять, не спущу! ... "

Остання фраза, що нагадує народні прислів'я, настільки відповідає законами народної мови, що вона перейшла з поеми Пушкіна в народну поезію. У народній драмі "Про хороброго воїна Аніко", збережені через сорок років після "Руслана і Людмили", Аніка говорить своєму супротивнику:

"А я хочу з тобою битися,

На гостро шаблі розходитися

І на меч-кладенець і на гострі спис

Ну витрати ... От я їду, не свищу,

Ну наїдять - не спущу ... "

Пушкінська поема рясніє такого роду народними виразами. Ось, наприклад, як поводиться Руслан до Черномор:

"... Лети хоч до нічної зірки,

А бути тобі без бороди! ...

Тепер ти мій, ага, тремтиш!

Знай наших ... "

Залежно від обставин іноді й автор сам вдається до простої мови:

"... Бояри, задрімавши від меду,

З поклоном забралися додому ... "

Або ще:

"... І в сніг з розмаху фатального

Колдун впав - так там і сіл ... "

За задумом поета "Руслан і Людмила" - героїчна поема, що підводить підсумки патріотичних настроїв 1812 року. В образі Руслана, хоча ще не зовсім повно, намічені риси російського народного характеру, так яскраво проявилися в 1812 році: спокійне мужність, рішучість, спритність і разом з тим терпіння у скорботах, великодушність до переможеного ворога, довірливість. Перемога Руслана над Черноморов зображується як торжество "російської сили". "Смирись, покорствуй російської силі! "- вигукує Руслан під час бою.

"... Але ти накажеш, але ти любила

Розповіді колишні мої,

Преданья слави і любові ... "

"Преданья слави і любові" - ось основний предмет поеми за власним визначенням Пушкіна. Він мав повне право сказати, що взяв свою "казку", як він називав "Руслана й Людмилу", з того казкового світу, де "російський дух", де "Руссю пахне ".

"Там російський дух ... Там Руссю пахне!

І я там був, і мед я пив;

Біля моря бачив дуб зелений;

Під ним сидів і кіт учений,

Свої мені казки говорив.

Одну я пам'ятаю; казку цю

Тепер розповім я світла ... "

Ця "казка" зробила величезну справу. Вона відкрила народної поезії доступ у велику літературу, внесла в неї нове, живий струмінь і зблизила літературу суспільних верхів з мовою і почуттями народу.

Події і люди петровського часу, різноманітна діяльність Петра, особливості його непересічної і складної особистості - це був предмет постійних і напружених роздумів Пушкіна, по суті, не переривалися до кінця його днів.

З роками його подання і судження про Петра ускладнювалися та уточнювалися, але деякі з них залишалися незмінними. У цього царя його завжди приваблювало розмаїття обдарувань, інтересів і вмінь, він завжди був для поета втіленням невичерпної енергії, підприємливості та працьовитості, зразком державного діяча, твердого і послідовного в досягненні поставлених цілей:

"... То академік, то герой,

Те мореплавець, то тесля,

Він всеосяжної душею

На троні вічних був працівник ... "

Саме таким - героєм і великим полководцем, невтомним і рішучим у боротьбі з ворогами представлений Петро і в "Полтаві". Шведська армія, на чолі з зухвалим і щасливим королем - воїном, загрожувала самому існуванню Росії:

"... Була та смутна пора,

Коли Росія молода,

у смертельній тривозі напружуючи сили,

чоловіка з генієм Петра.

Суворий був в науці слави

Їй дан учитель: не один

Урок нежданий і кривавий

Запитав їй шведський паладин ... "

Про військовому та історичне значення Полтавської перемоги Пушкін писав так: "Полтавська битва є одне з найважливіших і найщасливіших подій царювання Петра Великого ". Вона позбавила його від найнебезпечнішого ворога; затвердила російське влада на півдні; забезпечила нові завоювання на півночі і довела державі необхідність і успіх перетворень, котра царем. Петро Великий був героєм російської літератури - від Феофана Прокопович і Ломоносова до Державіна і старших сучасників Пушкіна.

Петро міг бути великодушним навіть до вчорашніх військовим супротивникам:

"... бенкетує Петро, і гордий, і ясний,

І слави повний погляд його.

І царський бенкет його прекрасний.

При кліки війська свого,

У середині свого намету він пригощає

Своїх вождів, вождів чужих,

І славних полонених пестить,

І за своїх вчителів

заздоровну кубок піднімає ... "

Значення Пушкіна величезно