Мотиви лірики Олексія Костянтиновича Толстого

Колокольчики мої,

Цветик степові!

Що дивитеся на мене,

Темно-блакитні?

І про що ви дзвенить

В день веселий травень,

Средь некошених трави

Головою хитаючи?

Кінь несе мене стрілою

На полі відкритому;

Він вас топче під собою,

Б'є своїм копитом.

Колокольчики мої, Цветик степові!

І не будете ви мене,

Темно-блакитні!

Я би радий вас не топтати,

Рад промчати повз,

Але вуздечкою не втримати

Біг неприборканий!

Я лечу, лечу стрілою,

Тільки пил взметаю;

Кінь несе мене лихий, -

А куди? Не знаю!

У цьому відомому вірші йдеться про природу, яку побачив автор на бігу свого коня.

Край ти мій, рідний край!

Кінський біг на волі,

У небі крик орлиних зграй, вовчий голос в полі!

Гой ти, родина моя!

Гой ти, бор дрімучий!

Свист опівнічний солов'я,

Вітер степ та хмари!

У даному вірші йдеться також про природу, але в іншому вияві. Якщо в першому випадку він був радий бачити дзвіночки, то тут любов до всієї природі.

Средь шумного балу випадково балу, випадково,

У тривозі мирської суєти,

Тебе я побачив, але таємниця

Твої покривала риси.

Лише очі сумно дивилися,

А голос так дивно звучав,

Як дзвін віддаленій сопілки,

Як моря грає вал.

Мені стан твій сподобався тонкий

І весь твій замислений вигляд;

А сміх твій, і сумний і дзвінкий,

З тих пір в моєму серці звучить.

У години самотні ночі

Люблю я, втомлений, прилягти -

Я бачу сумні очі,

Я чую веселу мова;

И грустно я так засинаю,

І в мріях невідомих сплю ...

Чи люблю тебе - я не знаю,

Але здається мені, що люблю!

У цьому сумному творі йдеться про любов, про любов, яка, грубо кажучи, не відбулася.

Не вітер, Вея з висоти,

Листів торкнувся вночі місячної;

Моєї душі торкнулася ти -

Вона тривожна, як листи,

життєвий вихор її мучив

І нищівним набігом,

Свистячи і виття, струни рвав

І заносив холодним снігом.

Твоя ж мова пестить слух,

Твоє легко дотик,

Як від кольорів летить пух,

Як травневої ночі вітровіння ...

Тема кохання. Споконвічна тема для письменників!

То було ранньою весною,

Трава ледь сходила,

Струмки текли, не ширяв спеку,

І зелень гаїв відчувалася;

Труба вівчарська вранці

Ще не співала дзвінко,

І в завитках ще в бору

Був папороть тонкий.

То було ранньою весною,

У тіні беріз то було,

коли з посмішкою передо мною

Ти очі опустила.

То на мою любов у відповідь

Ти опустила повіки -

Про життя! Про ліс! Про сонця світло!

Про юність! Про надії!

І плакав я перед тобою,

На лик твій дивлячись милий, -

То було ранньою весною,

У тіні беріз то було!

То було в ранок наших років -

Про щастя! Про сльози!

Про ліс! Про життя! Про сонця світло!

Про свіжий дух берези!

У цьому вірші сплелися кілька мотивів:

А) згадування минулого, молодості;

Б) любов;

В) тонка ниточка природи огортає перших два мотиви.