Бєлінський про роман Пушкіна "Євгеній Онєгін" (статті 8 і 9)

Говорячи про роман в цілому Бєлінський відзначає його історизм у відтвореною картині російського суспільства. "Євгеній Онєгін", вважає критик, є поема історична, хоча серед її героїв немає жодної історичної особи.

Далі Бєлінський називає народність роману. У романі "Євгеній Онєгін" народності більше, ніж в якому завгодно іншому народному російською творі ... Якщо її не всі визнають національною-то це тому, що у нас здавна вкоренилося предивні думка, ніби-то російська у фраку чи російська в корсеті-уже не росіяни і що російський дух дає себе відчувати тільки там, де є сіряк, постоли, сивуха і кисла капуста. "Таємниця національності кожного народу полягає не в його одязі та кухні, а в його, так би мовити, манері розуміти речі."

Глибоке знання повсякденній філософії зробило "Онєгіна" і "Лихо з розуму" творами оригінальними і чисто росіянами.

На думку Бєлінського, відступу, робить поет від оповідання, звернення його самому собі, виконані задушевності, почуття, розуму, гостроти; особистість поета в них є люблячої і гуманною. "Онєгіна" можна назвати енциклопедією російського життя і найвищою мірою народним твором ", - стверджує критик.

Критик вказує на реалізм "Євгенія Онєгіна"

"Пушкін взяв це життя, як вона є, не відволікаючи від неї тільки одних поетичних її миттєвостей, і взяв її зі всім холодом, з усією її прозою і вульгарності", - відзначає Бєлінський. "Онєгін" є поетично вірна дійсності картина російського суспільства в певну епоху. "

В особі Онєгіна, Ленського і Тетяни, на думку критика, Пушкін зобразив російське суспільство в одному з фази його освіти, її розвитку.

Критик говорить про величезне значення роману для подальшого літературного процесу. Разом з сучасним йому геніальним творінням Грибоєдова-"Лихо з розуму", віршований роман Пушкіна поклав міцну основу нової російської поезії, новій російській літературі.

Разом з "Онегіним" Пушкіна ... "Лихо з розуму" ... клали основу подальшої літератури, були школою, з якої вийшли Лермонтов і Гоголь.

Бєлінський дав характеристику образів роману. Так характеризуючи Онєгіна , він зауважує:

"Більша частина публіки цілком заперечувала в Онєгіні душу і серце, бачила в ньому людину холодного, сухого і егоїста за натурою. Не можна хибним і криві зрозуміти людину! .. Світське життя не вбила в Онєгіні почуття, а тільки охолоділа до безплідним пристрастям і дріб'язковим розвагам ... Онєгін не любив розпливатися в мріях, більше відчував, ніж говорив, і не кожному відкривався. Озлоблений розум є теж ознака вищої натури, бо тільки людьми, а й самим собою ".

Онєгін-добрий малий, але при цьому незвичайний чоловік. Він не годиться в генії, не лізе в великі люди, але бездіяльність і вульгарність життя душать його. Онєгін - страждає егоїст ... Його можна назвати егоїстом мимоволі, вважає Бєлінський, в його егоїзм повинне бачити те, що древні називали рок, доля.

У Ленський Пушкін зобразив характер, абсолютно протилежний характеру Онєгіна, вважає критик, характер абсолютно абстрактний, абсолютно чужий дійсності. Це було, на думку критика, абсолютно нове явище.

Ленський був романтик і за вдачею і за духом часу. Але в той же час "він серцем милий був невіглас", вічно говорячи про життя, ніколи не знав її. "Дійсність на нього не мала впливу: його і печалі були створенням його фантазії", - пише Бєлінський. Він полюбив Ольгу, і прикрасив її достоїнствами і досконалостями, приписав їй почуття, і думки яких у неї не було і про які вона й не дбала. " Ольга була чарівна, як всі" панночки ", поки вони ще не стали" пані ", а Ленський бачив у ній фею, сельфіду, романтичну мрію, нічого не підозрюючи майбутньої пані", - пише критик

Люди, подібні до Ленського, при всіх їхніх незаперечних переваги, нехороші тим, що вони або перероджуються у скоєних філістерів, або, якщо назавжди збережуть свій первинний тип, робляться цими застарілими містиками і мрійниками, які так само неприємні, як і старі ідеальні дів і які більше вороги всякого прогресу, ніж люди просто, без претензій, вульгарні. Словом, це тепер, самі нестерпні порожні і вульгарні люди.

Тетяна , на думку Бєлінського, - істота виняткове, натура глибока, любляча, пристрасна. Любов для неї могла бути чи найбільшим блаженством, або найбільшим лихом життя, без будь-якої примирної середини. При щастя взаємності кохання такої жінки-рівне, світле полум'я, інакше-вперте полум'я, якому сила волі, може бути, не дозволить прорватися назовні, але яку тим більш руйнівними і пекуче, чим більше воно здавлене всередині. Щаслива дружина, Тетяна спокійно, але тим не менш пристрасно і глибоко любила б свого чоловіка, цілком пожертвувала би собою дітям, але не по розуму, а знову по пристрасті, і в цій жертві, в строгому виконанні своїх обов'язків знайшла б своє надзвичайну насолоду, верховне своє блаженство "Це дивне з'єднання грубих, вульгарних забобонів з пристрастю до французьких книжками і з повагою до глибокого творінню Мартина Задеки можливо тільки в російській жінці. Весь внутрішній світ Тетяни полягав у жадобі любові, ніщо інше не говорило її душі, розум її спав ...",- писав критик.

На думку Бєлінського, для Тетяни не існував справжній Онєгін, якого вона не могла ні розуміти, ні знати, з цього що вона і саму себе так само мало розуміла і знала, як і Онєгіна.

"Тетяна не могла полюбити Ленського і ще менш могла полю бити кого-небудь з відомих їй чоловіків: вона так добре їх знала, і вони так мало представляли їжі її екзальтований, аскетичного уяві ... ", - Повідомляє Бєлінський.

"Є істоти, у яких фантазія має набагато більше впливу на серце ... Тетяна була з таких істот ", - стверджує критик.

Після дуелі, від'їзду Онєгіна і відвідування Тетяною кімнати Онєгіна "вона зрозуміла нарешті, що є для людини інтереси, є страждання і скорботи, крім інтересу страждань і скорботи любові ... І тому книжкове знайомство з цим новим світом скорбот якщо і було для Тетяни одкровенням, его одкровення справило на неї важке, безвідрадне і безплідне враження. Відвідування дому

Онєгіна і читання його книжок приготували Тетяну до переродження з сільської дівчини в світську даму, що так здивувало і вразило Онєгіна ". "Тетяна не любить світла і за щастя почла б назавжди залишити його для села, але поки вона в світі - його думка завжди буде її ідолом і страх його суду завжди буде її чеснотою ... Але я іншому віддана, - саме віддана, а не віддалася! Вічна вірність таких стосунків, які складають профанацію відчуття чистоти і жіночності, тому що деякі відносини, не ті, хто освячується любов'ю, надзвичайно аморальні ... Але у нас как-то все це клеїться разом: поезія - і життя, любов - і шлюб з розрахунку, життя серцем - і суворе виконання зовнішніх обов'язків, внутрішньо щогодини що порушуються. жінка не може зневажати громадської думки, але може жертвувати їм скромно, без фраз, без самохвальства, розуміючи всю Велику своєї жертви, весь тягар прокляття, яке вона бере на себе ", - пише Бєлінський. Література: В. Г. Бєлінський. Статті 8 і 9