При першому знайомстві з "Майстром і Маргаритою" складається враження, що час дії основної, московської, частини роману не можна визначити точно.

У свідомості переважної більшості читачів зміцнилася думка, що Булгаков приурочив події, зображені в романі, до якогось невизначеного часу.

Подібна думка, як виявилося, досить точно відображає авторський задум на окремих етапах роботи над текстом. Усі події, що відбувалися в Москві, були приурочені до певних днях червня. Так, візит буфетника Вар'єте до Воланду припадав, наприклад, на 12 червня. Хоча дію і було перенесено в майбутнє, сам Булгаков наголошував у тексті всю умовність такого перенесення. Як відзначає Л. М. Яновська, в цій редакції "дія явно зрушено до епохи непу, а стиль і прикмети часу набагато ближче до булгаковським фейлетону першої половини 20-х років.

У більш пізньої редакції 1931 події роману починаються в суботу, 14 червня 1945 Тут прикмети непу збережені, як і в остаточній редакції роману, але їх вже істотно менше, ніж у редакції 1929 р. У всіх зазначених випадках події , пов'язані з візитом Воланда до Москви, відбуваються в одному і тому ж місяці - червні, хоча рік постійно змінюється і все далі відсувається в майбутнє. Чому ж письменник обрав саме цей місяць? Можливо, одна їх мотивів тут - літня спека. Згадаймо, що надзвичайний спека - провісник появи нечистої сили.

У редакції 1929 р. дію ершалаімскіх сцен також розгортається в червні. Тим часом Булгакову, синові професора Київської духовної академії, було добре відомо, що Нісан староєврейського календаря, на який, згідно з свідченнями Євангелій, припадають події, пов'язані з арештом і стратою Ісуса Христа, відповідають у різні роки різними весняним місяцях християнського календаря - березня або квітня , але ніколи не відповідають червня. Точно так само і час дії московських сцен, в яких легко простежується паралель Страсного тижня, у ранніх редакціях свідомо віддалене хронологічно від православної Страсного тижня та Великодня, які в XX столітті ніяк не можуть доводитися на червневі дні навіть за григоріанським календарем. Таким чином, Булгаков підкреслював невідповідність подій свого роману з євангельськими традиціями. З іншого боку, факт, що московські та ершалаімскіе сцени відбувалися, як підкреслено Булгаковим, в одному й тому ж місяці, повинен був звернути увагу читача на їх глибоку внутрішню зв'язок. У редакції 1929 р. ця зв'язок встановлювалася і словами Ісуса про те, що "тисячу дев'ятсот років мине, перш ніж з'ясується, наскільки вони набрехали, записуючи за мною".

У редакції 1933 р. в розмітці і збережених фрагментах глав дію було віднесено до червневих днів. Однак у назвах наступних глав розмітки червнева датування, вже перенаправлено на травневу. Очевидно, наприкінці 1933 або на початку 1934 р. було закреслено назву "Ніч Фауста і Маргарити (з 27.IV на 25.VI)", але зате з'явився заголовок глави "Заручини (ніч 24-25.V)". Хронологія подій вже з самих перших розділів виявляється ще більше зрушені до початку травня. Зустріч Воланда з літераторами на Патріарших відбувається в середу, 8 травня, а Майстер був Івану в ніч з 9 на 10 червня, як і в остаточному тексті.

Останній раз начерк хронології подій роману Булгаков зробив в 1938 р. Тут до травня?? ріурочени і перша зустріч Майстри з Маргаритою, і основні події московських сцен роману. Вказівка на те, що Майстер пробув у клініці Стравінського по квітень включно, ясно свідчить, що розповідь героя Бездомному про своє життя, так само як і інші епізоди московської частини роману, відбуваються на самому початку травня. До травня ж з проміжком в рік віднесені першу зустріч Майстра і Маргарити, та їх остання зустріч в земному житті ... перед переходом в надмірность. Тут ми вже не знайдемо прямого позначення часу дії московських сцен. Єдине вказівка - зауваження про дивацтва "цього дивного травневого вечора", коли Бездомний і Берліоз зустрілися на Патріарших з Воландом. Таким чином, всі події московських сцен укладаються в чотири дні тижня, причому в ті ж дні відбуваються і події в стародавньому Ершалаима, віддаленому від Москви у просторі та часі.

Є й одне цікаве метереологіческое відповідність, що підтверджує внутрішню хронологію "Майстра і Маргарити". Судячи з повідомлень преси, 1 травня 1929 року в Москві спостерігалося різке потепління, незвичайне для цієї пори року, в результаті чого температура за один день піднялася від нуля до тридцяти градусів. У наступні дні спостерігалося настільки ж різке похолодання, що завершилося дощами та грозами. У булгаковському романі вечір 1 травня виявляється надзвичайно спекотним, а напередодні останнього польоту, як колись над Ершалаима, над Москвою проноситься найсильніша гроза зі зливою.

Є підстави вважати, що Булгаков особливо уважно знайомився з повідомленнями газет, що вийшли під час Страсного тижня 1929

Прихована датування міститься і у вказівці віку Майстра - найбільш автобіографічного з усіх героїв роману. Майстер - це "людина приблизно років тридцяти восьми". Стільки ж років самому Булгакову виповнилося 15 травня 1929 1929 рік - це і час початку роботи Булгакова над "Майстром і Маргаритою". Проміжок часу, що розділяє московські та ершалаімскіе сцени, в ранній редакції був названий точно: 1900 років. В останній редакції цей проміжок названий не настільки точно: у фіналі Воланд каже, що Понтій Пилат несе своє покарання вже "близько двох тисяч років". Однак, якщо дія розгортається відповідно в 29 і 1929 ершалаімскіе і московські сцени і в остаточному тексті твору розділяє рівно 1900 років.

Таким чином, кожному з трьох основних просторових світів булгаковського роману - відповідає і своя шкала часу. У ершалаімском світі основна дія розгортається протягом одного дня зі спогадами про що передували події та прогнозами майбутніх, які ми спостерігаємо лише в заключному розділі роману. Ще більш сконцентровано час у потойбічному світі, де воно фактично зупинилося, злилося в єдиному миті, що символізує годинами що триває опівночі на балу в сатани. Тільки в московському світі, де дія охоплює чотири дні, час більш розмито і тече порівняно плавно, підкоряючись волі оповідача. Дияволіада на сторінках роману

демонологічних - це те, чого не може осягнути ні розум, ні розум.   Моїй натурі воно чуже, але я йому підвладний.

Й. В. Гете Воланд і його свита

потойбічні сили в романі грають роль своєрідного сполучної ланки між древнім і сучасним світом.   Образ "князя тьми"

Воланд, персонаж роману "Майстер і Маргарита", який очолює світ потойбічних сил. Воланд - це диявол, сатана, "князь темряви", "дух зла і володар тіней". Він на самому початку роману вводить євангельську тему, розповідаючи про допит Ієшуа Пилатом. Саме Воланд визначає весь хід дії московських сцен, в яких він зі своїм почтом виявляється в обличчі сучасників. Нечиста сила в "Майстра і Маргарити" не без гумору оголює перед нами людські пороки. Тут і чорт Коров'єв - спився регент-гультяїв. Тут і кіт Бегемот, надзвичайно схожий на людину і часом сам звертається в людину, надзвичайно схожого на кота. Тут і хуліган Азазелло з потворним іклів. Але Воланда авторська іронія не стосується жодного разу. Навіть у вельми затрапезному вигляді, в якому він з'являється на балу, сатана не викликає усмішки. Воланд уособлює вічність. Він - те вічно існуюче зло, яке необхідне для існування добра.

Зображення диявола російської світовій літературі має багатовікову традицію. Не випадково, тому в образі Воланда органічно сплавлено матеріал безлічі літературних джерел. Саме ім'я взято Булгаковим з "Фауста" Гете і є одним з імен диявола в німецькій мові.

Слово "Воланд" близько стоїть до більш раннього "Фаланд", що означає "брехун", "лукавий" і вживається на позначення чорта вже в Середньовіччі.

З "Фауста" ж узятий в булгаковському перекладі і епіграф до роману, який формулює важливий для письменника принцип взаємозалежності добра і зла. Це слова Мефістофеля: "Я - частина тієї сили, що вічно хоче зла і вічно чинить благо". Зв'язок образу Воланда з безсмертним твором Гете очевидна.

У 1971 р. Г. Чернікова вперше звернула увагу на симфонії А. Бєлого як на джерело "Майстра і Маргарити". Значний слід в булгаковському творі залишив пізніший роман Білого "Московський дивак". Ця книга була подарована автором Булгакову 20 вересня 1926 Образи "Московського дивака" відбилися в романі, розпочатий Булгаковим три роки потому і відомому тепер під назвою "Майстер і Маргарита".

Автор "Майстра і Маргарити" запозичує у Білого окремі риси характеру деяких персонажів. В остаточній редакції ж "Майстра і Маргарити" риси героїв "Московського дивака", очищені від натуралістичних надмірностей, виявилися притаманні Азазелло і Коров'єва.

Безумовно, глибоке знайомства Булгакова з "Московським диваком" дозволяє припустити, що і в образі Воланда відбилися риси одного з героїв "Московського дивака" - Едуарда Едуардовича фон Мандра.

Подібність в багатьох портретних та інші характеристики Воланда і Мандро пояснюється не тільки тим фактом, що "Московський дивак" послужив одним із джерел булгаковського роману. Багато що тут виникає з загальною для обох письменників європейської культурної традиції зображення "князя тьми".

В цілому ж різниця між образами Мандра і Воланда полягає в тому, що Білий лише надає своєму цілком реалістичного персонажа деякий зовнішню схожість з дияволом, тоді як Булгаков поміщає в Москву справжнього сатану, який у своєму людському обличчі з'являється - "іноземним фахівцем" - професором чорної магії Воландом. У Булгакова фігура Воланда сама по собі не несе будь-якої спеціальної навантаження. Сатана в "Майстра і Маргарити" виявляється якоїсь "надморальной", вищою силою, яка допомагає виявити справжні моральні якості зіштовхуються з нею людей.

Воланд міцно пов'язаний зі світовою демонологічний традицією. У цьому образі знайшли відображення літературні портрети тих історичних особистостей, яких поголоска безпосередньо пов'язувала з силами пекла.

Булгаковський Воланд здатен передбачати майбутнє і пам'ятає події тисячолітнього минулого. Він критикує бездумний оптимізм Берліоза, що здолав енциклопедичний словник, і тому вважає себе "освіченим": "Дозвольте ж вас запитати, як же може управляти людина, якщо вона не лише позбавлений можливості скласти який-небудь план хоча б на сміховинно короткий термін, ну, років, скажімо, в тисячу, але не може ручатися навіть за свій власний завтрашній день? "Легко помітити, що в мові Воланда переважає скептицизм. Диявол намагається пояснити своєму співрозмовникові, що в кожен момент свого життя ні людина, ні суспільство в цілому не можуть передбачити всіх наслідків подій, що відбуваються, передбачити свій шлях у майбутньому.

Але прихильник всеосяжного детермінізму Берліоз не прислухався до доводів Воланда. Не залишаючи в житті місця явищам непередбачуваним, випадковим, голова МАССОЛІТа по суті недалеко пішов від теорії божественного приречення. За прихильність готовим схемами слід покарання, і Берліоз гине під колесами казна-звідки взявся трамвая. Булгаков тут повстає проти так довго панував у нашому суспільстві прагнення детермінувати все і вся, часто породжує тільки хаос.

Воланд сперечається зі своїми опонентами з позиції вічності. Саме з висоти вічних істин представник потойбічних сил у "Майстра і Маргарити" розкриває всю нікчемність прагнень московського літератора, який прагне лише сьогохвилинних добром, а що живе турботами лише самого найближчого майбутнього на кшталт вчорашнього засідання правління або планованої поїздки на відпочинок до Кисловодська.

Передбачення Воландом Берліозу загибелі зроблено в повній відповідності до канонів астрології. Відомості про цю псевдонауки - неодмінний атрибут чорної магії Булгаков почерпнув зі статті в Енциклопедичному словнику Брокгауза і Ефрона. Ось так сатана говорить про долю Берліоза: "Він зміряв Берліоза поглядом, так ніби збирався пошити йому костюм, крізь зуби пробурмотів щось на зразок:" Раз, два ... Меркурій в другому домі ... Місяць пішла ... нещастя ... вечір - сім ... "-- і голосно і радісно заявив: - Вам відріжуть голову! "Згідно з принципами астрології дванадцять будинків - це дванадцять частин екліптики. Розташування тих чи інших світил в кожному з будинків відображає різні події в долі людини. Меркурій в другому домі означає щастя в торгівлі. Берліоз ввів торгівлю в святий храм літератури, і за це покараний долею. Нещастя в шостому будинку показує, що голова МАССОЛІТа зазнав невдачі у шлюбі. Дійсно, надалі ми дізнаємося, що дружина Берліоза втекла до Харкова з балетмейстером. Сьомий же будинок - будинок смерті. Перейшло туди світило, з яким пов'язана доля голови МАССОЛІТа, говорить про те, що цього вечора невдачливому літератору судилося загинути

У редакції 1929 р. в образі Воланда були присутні знижують риси: Воланд сміявся, казав "з шахрайський посмішкою", вживав просторічні вирази. Так, Бездомного він обізвав "брехун свинячий". Офіціанта Вар'єте застав Воланда та його почет після "чорної меси", і диявол удавано скаржився: "Ах, сволота - народ в Москві!" І плаксиво на колінах благав: "Не погубите сироту", знущаючись над скупердяєм-буфетник. Проте надалі філософський задум грунтовно потіснив сатиричні і гумористичні моменти оповіді, і Булгакову знадобився інший Воланд, "величний і величний", близьке літературної традиції Гете, Лермонтова і Байрона, яким ми і знаходимо Воланда в остаточному тексті роману.

В "Майстра і Маргарити" дія починається на заході такого ж спекотного дня, перед настанням надприродних подій Берліоза охоплює "ловлення невимовну" - неусвідомлене ще передчуття швидкої загибелі. "Таємничі нитки" його життя, коротко окреслені в загадковому прогнозі сатани, ось-ось мають обірватися. Голова МАССОЛІТа приречений на смерть, оскільки самовпевнено думав, що його знання дозволяють йому не тільки заперечувати існування і бога і диявола, а й взагалі моральні устої життя та літератури.

У ході дискусії з Воландом Берліоз відкидає всі існуючі докази буття Божого, яких, як стверджує іноземний професор, "як відомо, існує рівно п'ять". Голова МАССОЛІТа вважає, що "жодна з цих доказів нічого не стоїть, і людство давно здало їх до архіву. Адже погодьтеся, що в області розуму ніякого докази існування Бога бути не може ". Воланд у відповідь вказує, що це - повторення думки Канта, який "начисто руйнував всі п'ять доказів, а потім, ніби в насмішку над самим собою, спорудив власне шосте доказ!" Образ Коров'єва

До традицій літературної містики XIX століття сходить, цілком ймовірно, і одне з імен першого помічника Воланда - Коров'єв. Це прізвище, швидше за все за зразком прізвища одного з персонажів повісті О. М. Толстого "Упир" - статського радника Теляева. У Булгакова Коров'єв - це ще й лицар Фагот, яка несла своє лицарське облич в сцені останнього польоту.

Чому він в одному випадку (для оточення Воланда) - Фагот, а в іншому (для спілкування з людьми) - Коров'єв, а в справжньому лицарському своєму "вічному облич" імені повністю позбавлений?

Пояснити все це ніхто поки не намагався. Хіба що Е.Стенбок-Фермор в 1969 р. висловив припущення, що в ньому, мабуть, своєрідно втілений - як супутник диявола - доктор Фауст, та в 1973 р. Е. К. Райт писав, що Коров'єв-Фагот - персонаж незначний, прохідної, "просто перекладач". М. Йованович в 1975 р. стверджував, що для розуміння роману образ Коров'єва-Фагота дуже важливий, тому що відноситься "до найвищого рівня філософствування в колі Воланда".

З моменту своєї появи в романі і до останнього розділу, де він перетворюється в темно-фіолетового лицаря, Коров'єв-Фагот одягнений дивно без смаку, по-клоунські. На ньому картатий куций піджачок і картаті штанці, на маленькій голівці Жокейська картузик, на носі тріснуте пенсне, "яке давно пора би викинути на смітник". Тільки на балу в сатани він з'являється у фраку з моноклем, але "правда, теж розколених".

драна позбавлена смаку одяг, гаерскій вигляд, блазенські манери - ось, виходить, яке покарання було визначено безіменному лицареві за каламбур про світло і темряві! Причому "прошутіть" (тобто складатися в шутах) йому довелося, як ми пам'ятаємо, "трохи більше і довше, ніж він припускав". Азазелло

Ім'я іншого підручного Воланда - Азазелло спало на роман із Старого Завіту. Воно - похідне від Азазель. Так звати негативного культурного героя старозавітного апокрифи - Еноха, занепалого ангела, який навчив людей виготовляти зброю і прикраси.

Булгаковський Азазелло, як і його старозавітний прототип, відрізняється крайньою войовничістю. Він перекидає Ліходеева з Москви до Ялти, виганяє з "недоброї квартири" дядька Берліоза, вбиває з револьвера зрадника Майгеля. Азазелло дарує Маргариті чарівний крем. Цей крем не тільки робить її невидимою і здатною літати, а й наділяє кохану Майстри нової, відьминої красою. Маргарита, натершісь кремом, дивиться в дзеркало - ще один винахід Азазелло. Та й сам Азазелло вперше з'являється в романі, виходячи з дзеркала в квартирі № 50 по Великій Садовій.

В остаточному тексті "Майстра і Маргарити" в сцені останнього польоту Азазелло знаходить свій справжній вигляд. Він - "демон безводній пустелі, демон-вбивця". Кот Бегемот

З книги Еноха спало на роман і ім'я ще одного підручного сатани - веселого блазня Кота-перевертня Бегемота.

Джерелом для цього персонажа, як показала М. О. Чудакова, послужила книга М. А. Орлова "Історія стосунків людини з дияволів". Витяги з цієї книги збереглися в архіві письменника, а в редакції 1929 р. портрет Бегемота був дуже схожий з відповідним місцем у роботі Орлова.

Бегемот в демонологічний традиції - це демон бажань шлунку. Звідси незвичайне обжерливість Бегемота в Торгсин (магазин Торгового синдикату), коли він без розбору заковтує все їстівне. Булгаков іронізує над відвідувачами валютного магазину, в тому числі і над самим собою. На валюту, отриману від зарубіжних постановників булгаковських п'єс, драматург з дружиною іноді робили покупки в Торгсин. Людей ніби охопив демон бегемот, і вони поспішають накупити делікатесів, тоді як за межами столиць населення живе впроголодь.

У фіналі Бегемот, як і інші представники потойбічних сил, зникає перед сходом сонця в гірському провалі безлюдній місцевості перед садом, де уготований вічний притулок Майстра і Маргарити - "праведним і обраним". Гелла

Ім'я останнього члена свити Воланда - вампіра Гелла Булгаков взяв зі статті "Чарів" Енциклопедичний словник Брокгауза і Ефрона. Цим ім'ям називали передчасно загиблих дівчат, які стали вампірами.

Коли Гелла разом з оберненим їй у вампіри адміністратором Театру Вар'єте варенухою намагається ввечері після сеансу чорної магії напасти на фіндиректора Римського, на її тілі виразно проступають сліди трупного розкладання: "Рука її стала збільшуватися, як гумова, і покрилася трупної зеленню. Нарешті, зелені пальці мертвої обхопили головку шпінгалета, повернули її, і рама стала відкриватися ...

Рама широко розчинилися, але замість нічної свіжості та аромату лип в кімнату увірвався запах погреба. Покійниця вступила на підвіконня. Римський чітко бачив пляма тління на її грудях.

І в цей час несподіваний крик півня долетів з саду, з тогонизького будівлі за тиром, де містилися птахи ... горлатий, дресирований півень сурмив, сповіщаючи, що до Москви зі сходу котиться світанок.

... Крик півня повторився, дівчино клацнула зубами, і руді її волосся стало дибки. З третім криком півня вона повернулася й вилетіла геть. І слідом за нею ... виплив повільно у вікно через письмовий стіл Варенуха. "

Те, що крик півня змушує піти Геллі і її підручного Варенуха, повністю відповідає широко поширеною в християнській традиції багатьох народів асоціації півня з сонцем - він своїм співом сповіщає прихід світанку зі сходу і тоді вся нечисть, у тому числі і ожили мерці - вампіри, віддаляються на захід, під заступництво диявола.

Гелла єдина з почту Воланда, відсутня в сцені останнього польоту. Не виключено, що Булгаков свідомо прибрав її як наймолодшого члена почту, що виконував лише допоміжні функції і в Театрі Вар'єте, і до нехороших квартирі, і на Великому балу у Сатани. Вампіри - це традиційно нижчий розряд нечистої сили. До того ж "Гелла не в кого було перетворюватися в останньому польоті, вона ж, звернувшись у вампіра (ожилого мерця), зберегла свій первісний вигляд. Коли ніч "викривала всі обмани", Гелла могла тільки знову стати мертвою дівчиною. Можливо також, що відсутність Гелла означає її негайне зникнення (за непотрібністю) після остаточної місії Воланда і його супутників у Москві. Сенс появи Воланда у Москві

У першій частині Булгаковського роману потойбічні сили діють у сучасному московському світі, роблячи окремі частини цього світу ніби уявним. Таке перетворення чинить вони з квартирою № 50 на Великій Садовій, перетворюючи її на дійсно "негарну квартиру" - резиденцію Сатани. У результаті Лиходеев прокидається, як він думає, у звичайній своїй московській квартирі, але ця квартира вже у владі Воланда та його почту, а в їхньому світі Стьопа зайвий, і з уявно перетворений квартири його перекидають до Ялти - сучасну реальність. Точно також в уявне простір квартири потрапляє дядько Берліоза, економіст Поплавський і буфетник вар'єте Соков. Вони виявляються свідками дивного поєднання реалій московського житла і "чорної меси" і обидва виганяють потойбічними силами їх "недоброї квартири".

У театрі Вар'єте, де проходить сеанс чорної магії, потойбічні сили створюють уявний світ на сцені і в залі для глядачів: спокусливий магазин паризького сукні, дощ диявольських червінців, які перетворилися в просту папір і ін Пізніше слідство пояснить всі ці події лише як випадок масового гіпнозу.

При розгляді другій частині роману ми вже можемо говорити про целостностном потойбічному світі у власному розумінні слова. У цьому світі відбувається і політ Маргарити, і шабаш, і великий бал у Сатани, і останній політ майстри і Маргарита разом з Воландом і його наближеними. Квартира № 50 перетворюється у воістину бездонне вмістилище сил Ада. З простих смертних головною дійовою особою в цьому світі виступає М