Філософська поезія А.С. Пушкіна
Початок ХIX ст. в Росії було багатим на події, які сильно впливали на духовно-моральне стан суспільства. Вітчизняна війна 1812 року і закордонні походи 1813 - 1814 років мали дуже великий вплив на життя російського освіченого дворянства. Війни за звільнення Європи, перекинувши російські війська за кордон, познайомили служили в них дворян із західноєвропейською життям. Успіхи європейської громадянськості під впливом визвольних ідей XVIII століття, розвиток німецької національної свідомості, розквіт німецької ідеалістичної філософії вражали і захоплювали російських людей.
Значним явищем в російській суспільного життя того часу стала поява в 1823 році філософського гуртка "Суспільство любомудра", члени якого займалися питаннями філософії, естетики і літератури. Неоднорідний за політичними поглядами своїх членів, гурток орієнтувався у філософії на праці німецьких ідеалістів, головним чином Шеллінга. Основним напрямом діяльності любомудра було просвітницький, а точніше літературно-філософське. Вони видавали альманах "Мнемозина", в якому деякий час брав активну участь і Пушкін. На думку багатьох дослідників, з моменту знайомства Пушкіна з любомудра починається новий етап його творчості - філософська поезія.
Все це було, зрозуміло, історично обумовлене. Російська прогресивна думка - не окремі поети і мислителі, а саме російська думка - після подій 14 грудня 1825 і що настала слідом за тим урядової і громадської реакції проявила помітне прагнення до глибин, до осягнення таємні таємниці життя та історії, осмислення сучасної дійсності і сучасної людини у всій його внутрішньої складності та суперечливості. Російський мислитель незалежного спрямування, позбавлений надій на швидке здійснення своїх суспільних ідеалів, прагнув компенсувати цей трагічний недолік повнотою знання, внутрішнім, духовним розумінням істини. Це знаходило відображення і в літературі. Це виразилося - природно, по-різному - і в поетико-філософських пошуках любомудра, і у філософській поезії Баратинського, і, звичайно, більше всього в шуканнях і відкриття в галузі поезії думки Пушкіна.
Одним із проявів пушкінської поезії думки другої половини 20-х років був цикл віршів, присвячених темі поета: "Пророк", "Поет", "Поет і натовп", "Поетові". При різночасності їх створення це все-таки не окремі вірші, а саме цикл, об'єднаний в єдине ціле не однією темою, а, скоріше, спільним рішенням теми. У цьому пушкінському вирішенні теми поета не слід шукати будь-яких закінчених філософських концепцій: таких закінчених, метафізичних концепцій Пушкін завжди цурався. Спільність рішення породжена в Пушкіна послідовністю і сталістю власних поетичних принципів, цілісністю і стійкістю його перевірених досвідом поглядів на поезію.
Перший вірш циклу, "Пророк", було написано у вересні 1826 р., по дорозі з Михайлівського до Москви, і надруковано в 3-му числі "Московського вісника" за 1828 Співробітники журналу, любомудра, захоплено взяли вірш. Хомяков писав про нього І. С. Аксакова як про "безперечно чудовий витвір російської поезії".
"Пророк" написаний у біблійному стилі і своїм сюжетом сходить почасти до біблійних сказань. Це допомагає створити спільну піднесену атмосферу ліричного оповідання. Це допомагає також узагальнено і символічно виразити свої улюблені думки про поета. Згідно з біблійним переказом пророки були народними вождями й мудрими і пристрасними провидцями історичної народної долі. Такими ж, подібними пророкам, Пушкін бачив, вірніше, хотів би бачити поетів.
Саме по собі порівняння поета з пророком не було новим, воно зустрічається досить часто в поезії початку XIX ст. Але в "Пророка" Пушкіна воно зберігає всю свіжість власної авторської точки зору, свіжість та щирість власного переконання. Вірш "Пророк" - це і вираз узагальнено філософської думки, й потаємне визнання. Пушкін сам щиро вірив у вищий людське і громадське покликання поета, і в словах, якими він це висловив, є живі сліди цієї високої віри:
Повстань, пророк, і дивись, і почуй,
Виконати волею моєю,
І, оминаючи моря й землі,
Глаголом жги серця людей.
Вірш "Пророк" відзначено високим змістом і високими словами. Цікаво, що Пушкін в цьому вірші звертається до церковно-слов'янської мовної стихії, від якої раніше відмовлявся. Він створює тут рід вишукано-архаїчної, високої поетичної мови - в дусі Державінська. У цих нових мовних прагненнях Пушкіна - відображення нових тематичних спрямувань, відображення загальної тенденції до створення високої поезії думки. Для такої поезії як раз і потрібен був не мова Батюшкова, не мова Жуковського, а піднесено-одичну мова Державіна.
Іншим віршем того ж тематичного циклу, що і "Пророк", є написане в Михайлівському в 1827 р. вірш "Поет". За перше враження воно помітно відрізняється від "Пророка": у ньому зображений поет не тільки на висоті його покликання, але і в хвилини повсякденного життя:
Ще не вимагає поета
До священної жертву Аполлон,
У турботах суєтного світла
Він малодушно занурений;
Мовчить його свята ліра;
Душа вкушає хладний сон,
І меж діте
