Міністерство освіти і науки України
Полтавський Державний
Педагогічний Університет імені В. Г. Короленка
Кафедра зарубіжної літератури
Курсова робота на тему:
«Місце збірки« Вечір »у творчості
А. Ахматової»
Підготувала:
студентка III курсу
філологічного факультету
групи ін-36
Гладка Яна
Керівник роботи:
доц. Орлова Ольга Василівна
Полтава
2002
Зміст
Введення 1-4
1 глава Царськосельський період життя А. Ахматтовой 5-15
2 глава Місце збірки « Вечір »у творчості А. Ахматової 16-29
Висновок 30-32
Бібліографія 33
-1 -
Вступ: Я голосваш, жар вашого дихання,
Я - отраженье вашого обличчя.
марних крил марні тріпотіння.
Адже все одно я з вами до кінця
А. Ахматова «Багатьом.»
Анна Ахматова блискучий представник одного з змістовнихперіодів російської літератури, який прийнято називати «срібні століттям
», І відкрила нову значну главу сучасної поезії. Сама того неусвідомлюючи, творячи вірші про просту земної любові, поетеса робила «добресправа »- очищала і просвіщала-і робила це дійсно по-жіночому, простоі саме без оглядки, правдою всієї своєї душі та совісті. І з цього вЗрештою, вона мала право сказати, що творила її:
Не для пристрасті,
Не для забави,
Для великої земноїкохання ... (2, I, 75)
Найбільшою мірою ім'я А. Ахматової пов'язане з поезією, яка і до цьогочасу не припиняє цікавити нас. Лірика Ахматової харчувалася земними,повсякденними почуттями, не виводилася за межі «мирської суєти.» Где тов життєвій пістрі, біля самої кладки в пилу повсякденного існуваннязароджувалися витоки ахматовське поезії. Где-то в порах буття крапліз'єднувалися, зливалися і давали життя почуттів, що бив ключем. Поезія
Ахматової була близька що йде поруч життя. Нічого парить над повсякденним,піднесеного над звичайним плином життя. Ніяких
-2 -
туманностей, безтілесних высей, що вислизають видінь, сонного марева.
Ахматова шукала - і знаходила - нові поетичні цінності в самійдостеменно життя, обступають нас з усіх боків незліченними речами іспорудами, строкатими нагромадженнями побуту, безліччю життєвихобставин. Може бути саме цієї реальну обстановку і вразила
А. Ахматова свого читача, який не був обманутий піднесеною,неземної,недоступною поезією. Його захоплювало чудове опис виразною поезіїреального світу, де читач знаходив себе, дізнавався свої почуття. Що жпов'язує лірику Ахматової з нами, людьми 21 століття, та все, тежнезабутнє, яскраве, ніжне почуття любові. Як і тоді в епоху А. Ахматовоїлюди любили, обожнювали, розлучалися і поверталися також все відбувається ізараз.
Любов у віршах А. Ахматової - це почуття живе і справжнє,глибоке і людяне, хоча в силу реальних життєвих причин зазвичайзаймане сумом облагороджуючий страждання. У любовної лірики Ахматовоїнемає романтичного культу кохання з її злетами, хлопець. Це найбільшелюбов - жалість, любов - туга, яка так схожа на любов реальну.
В ліриці Ахматової поєднувалися піднесені початку: трохи земніштрихи, найтонші психологічні рисочки - і зіткнення, доведені дограні, до бур.
Але поверх всіх драм, смутку «любовної катування», розчарувань ірозлук неслася сяюча нота, майже гімн «великої земної любові».
-3 -
При аналізі творчості А. Ахматової раннього періоду можна виділитинаступні цілі:
- вивчити рання творчість поетеси;
- дізнатися, який вплив на її творчість справила Царське Село, місце, де вона народилася, виросла, де зробила перші кроки своєї творчості;
- визначити які мотиви розкриваються в її ранніх віршах;
- познайомитися з її збіркою «Вечір» - першим збірником молодої поетеси;
- вказати всі теми, які поставлені в ранніх віршах;
- визначити основну, провідну тему лірики А. Ахматової раннього періоду;
- ознайомитися з особливостями творення віршів, безпосередньо звертаючись до певних віршам вміщених у збірнику «Вечір»
Після цього зробити висновки про те, чи є поезія А.
Ахматової окремим, повноправним ланкою світової літератури.
У структуру роботи входять:
Перший розділ присвячено дослідженню життя А. Ахматової у Царському Селі, визначенню впливу Царського Села на формування ранньої творчості
А. Ахматової. У другому розділі аналізується безпосередньо творчість поетеси, а саме, збірка «Вечір». Виділивши головну тему збірки ми
-4 -
визначимо який позитивний чи негативний вплив вона справляє на читача. Далі
звернемося до особливостей творчої манери А. Ахматової. Ознайомившись з особливостями творчості перейдемо до аналізу її раннього вірша
«Молюсь віконному променю ...»
Крім двох розділів в структуру роботи входять також вступна частина в якій розкривається актуальність даної теми і висновок в якому в узагальненій формі викладено і проаналізовано досліджений матеріал.
-5 -
Царський період життя і творчості А. Ахматової.
Ім'я Анни Ахматової - одне з небагатьох імен російської поезії
20 століття, зазначених у десятиліттях незмінністю читацьких симпатій,хоча революційні потрясіння та соціально - історичні прийоми цих років,здавалося б, здатні були безповоротно забути цей ліричнийголос. Але він виявився сильнішим за всіх соціально - історичних процесів.
Більше того, він не тільки звучав тоді, але і зараз його звуки лунають в душахчитачів.
А. Ахматова належить до тих поетів у кого немає нігенеалогії, ні скільки - ні будь помітного «розвитку». Такі поети, яквона, народжуються просто. Вони приходять у світ з вже сформованою дикцією і неповторним строєм душі. Вона ніколи нікого не нагадувала і, що, можливо,ще важливіше, ні один з незліченних наслідувачів навіть не підійшов близько доїї рівня. За складом свого таланту «Ахматова відкрила світ за допомогою такоготонкого і чутливого інструменту, дарованого їй природою, що всізвучання і барвисті подробиці речей, жестів і подій легко іприродно входили до неї у вірш, наповнюючи його живий ... силою життя. »
(10,117)
Звідки ж з'явилася така чудова жінка, такий вправний поет.
«Я народилася 11 (23) червня 1889 року під Одесою (Великий Фонтан). Мій батькобув у той час відставний інженер - механік флоту. Однорічної дитини я булаперевезена на північ - у Царське Село. Там я прожила до 16 років ». (I, 23)
-6 -
З дитинства А. Ахматова була близька з природою. Прикладом цьогомогло послужити те, що кожного літа Анна Ахматова проводила під
Севастополем, на березі Стрілецької бухти, біля моря. Крім того, Царське
Село являло собою чудову зелену територію з безліччючудових парків, вигін, де Ахматова проводила безліч свогочасу.
Велике враження на неї справив древній Херсонес, біля якоговона жила. Читати Анна Андріївна вчилася ще по абетці Л.Н. Толстого. Здитинства почала говорити французькою. Перший вірш написала в 11років.
Навчалася вона в Царської жіночої гімназії. Атмосфера пушкінського оточенняходило з розвитку її творчості далі. До А.С. Пушкіну А. Ахматовабуде звертатися протягом усього життєвого шляху. Він стане для неївчителем, другом, ідеалом духовної свободи. Та найперші вірші почалисядля А. Ахматової не з Пушкіна і Лермонтова, а з Державіна і Некрасова. У
1905 батьки А. Ахматової розлучилися і мати з дітьми виїхала на південь.
Живучи в Євпаторії А. Андріївна сильно сумувала по Царському Селу і писалабезліч віршів, які хоч як-небудь наближали її до нього. Так розпочавсятворчий шлях А. Ахматової. Саме Царське Село, було колискою їїчудових творів і віршів.
Дізнавшись, що дочка хоче надрукувати добірку віршів устоличному журналі, батько зажадав, щоб вона взяла псевдонім і «неганьбила славну прізвище ». Дочка корилась, і в російську літературу замість
Анни Горенко увійшла Анна
Ахматова. Не те щоб вона сумнівалася у своєму таланті та правильності
-7 -
обраного шляху або шукала тих вигод, які дає письменникові роздвоєність;головне полягало в необхідності дотримуватися пристойність, оскільки в знатнихсім'ях (до них належала і сім'я Горенко) до професії літератораставилися з висока і вважали її пристойної для тих, у кого не було способузаявити про себе інакше. І ось вона перед нами «королева бродяга» - як вонасебе називала, вона живе в серцях читачів і доносить свій до часузатаєний роздирає груди, поклик, до людей з безодні, з глибини.
Назва молодий Ахматової тісно пов'язане з акмеїзму --поетичним течією, що почали оформлятися близько 1910 року, тобтоприблизно тоді ж, коли вона почала публікувати свої перші вірші.
Основоположниками акмеїзму були Н. Гумільов і С. Городецький,проголосили необхідність часткової відмови від деяких звітів
«Традиційного символізму». Вони вважали себе що прийшли йому на зміну.
Акмеїстів поставили собі за мету реформувати символізм, головною бідоюякого було те, що він «направив свої головні сили в область невідомого»і «поперемінно братався то з містикою, то з теософії». Першою умовоюакмеїстів була тверезість і здорова реалістичність погляду на світ. Світповиненпостати таким, яким він є, - зримим, живим, плотських, смертним. Крімтого, слово, має бути чітким і з певним значенням, точніше кажучи,воно має означати те, що воно означає в реальному мовою реальнихлюдей: конкретні предмети і конкретні властивості. «У акмеїстів, - писав
Городецький, - троянда знову стала хороша сама по собі, своїми пелюстками,запахом і кольором, а
-8 -
не своїми мислимими подібності з містичною любов'ю або чим-небудь ще. »
(8,21)
А. Ахматова до останніх днів свого життя дуже високооцінювала роль акмеїзму і у своєму власному житті, і в літературі тойепохи. Вона не переставала називати себе акмеісткой - як би впротистояння тим, хто не хотів бачити ролі і значення цієї течії.
З Царським Селом життя і творчість Ахматової пов'язанонерозривні і, здається, навіки. Про це пишуть всі її біографи, висвітлюючипочаток її шляху. Марина Цвєтаєва називала поетесу, в одному зі своїхвіршів, «Царське-сільській Музою»:
... Ах, я щаслива!
Ніколи зоря,
Не згорав чистіше.
Ах, я щаслива, що тебе даруючи,
видаляти - убогою,
Що тебе , чийголос - про глиб, про імла! -
Мені дихання звузив,
Я вперше ім'ямназвала
царсько-сільської Музи. (13,15)
Але з часом Царське Село для Ахматової вже давно сталотільки спогадом про колись рідному їй маленькому світі, з яким вона потімзахотіла і змогла вийти у світ. Давним-давно його покинув, як їй здавалосяназавжди, вона туди ще не раз поверталася, і в житті, і в віршах різнихроків, і в пізніх начерках автобіографічної прози. Але кожен разповернення її до образу
Царського Села, знаменувало щось важливе й нове у її творчості.
-9 -
Пройшовши, поступово змінюючись і набуваючи нові смисли,через всі її творчість, образ Царського Села з деяких пір вимагав віднеї якогось нового переосмислення. Як ніби їй треба було з цимнайближчим, найулюбленішим, майже священним для неї символом звести якісьстарі рахунки, щоб не залишитися «замурованій» в минулому, щоб і цейполон «скинув з крил вільний вірш».
А між тим вона й справді так ніколи і нерозлучилася з Царським Селом, де колись пройшли її дитинство, юність іюність, не розлучилася аж до останніх етапних своїх творінь - циклу
«Північних елегій», післявоєнних віршів «Місту Пушкіна», «Поеми безгероя ».
Ахматова прожила в Царському Селі до 16 років, потім, після п'ятирічногоперерви, ще шість років (1910 - 1916) в будинку свого чоловіка Н.С. Гумільова;неодноразово і досить довго жила вона там і в 20-х - 30-х, р.р., правда,була там вже тільки рідкісними наїздами, а в 1944р. побачила його варварськирозграбовані, зруйнованим і спаленим:
О, горе мені! Вони тебе спалили ...
О, зустріч, що розлуки важче!
Тут був фонтан, високі алеї ...
І перший поцілунок ... (I, 214) < br>Кожен з царсько-сільських періодів її життя так чи інакше відбився в їївіршах. Але от, що здається дивним, коли перегортати зборів їївіршів: серед п'ятдесяти віршів 1910 - 1916 р.р. вказується місценаписання - Царське Село, тільки 8 або 9 разів. Саме це пов'язано
-10 -
безпосередньо з Царським Селом, за змістом чи хоча б за своєюліричної атмосфері. Решта начебто могли виникнути і не там. Образ
«Музи Плачу», здається тепер набагато більш поетично точним, ніж «царсько -сільська Муза ».
Музі Царського Села, природно належало б принаймнійого
оспівати, - Ахматова ж з ним прощається вже при першому повернення, в першуж своїй книзі «Вечір»:
На землю саван тяжкапокладений,
Урочисто гудуть дзвони,
І знову дух зім'яти і потривожений
Істоми нудьгою Царського Села.
П'ять років пройшло. Тут все мертве й німо,
Як ніби настав кінець світу.
Як назавжди вичерпана тема,
У смертельному сні спочиває палац. (I, 79)
Але цим віршем аж ніяк не закінчилися її спогади про Царському
Селі. Дуже рідко і в двоїстий сприйняття, то буденно звичному, товідсторонено, фігурують у віршах Ахматової знамениті скульптури Царського
Села. «У Павловську, в парках, в дитинстві мене оточувала антична скульптура іархітектура. Це було повсякденним звичайним видовищем », - розповідала
Ахматова в 1964 році художниці А.В. Любимова. Але і «звичайне повсякденневидовище »у її віршах збереглася лише детально, навіки врізаної на згадкуніж-
-11 -
то зовсім іншим:
... І, повний пекучого марення,
Милий голос як пісня звучить.
І на мідному плечі Кіфареда,
Красногрудая пташка сидить. (I, 121)
Паркова «античність» одного разу ще більш несподівана обернеться «феєрією» - уодному з нарисів «балетного мебретто», яке супроводжувало створення
«Поеми без героя". З Царським Селом пов'язано в поезії А. Ахматової щосьнабагато більш важливе: тут народився в її віршах образ її Музи. Прийшовши доній одного разу, мало не на порозі між дитинством і юністю, вона з тих пірживе вїї віршах. Це не загальна Муза всіх поетів Миру, а тільки її Муза, ні на щоне схожа, і вже, звичайно, аж ніяк не міфічна богиня. Це явищетворчої благодаті, втілене в принадно-прекрасний жіночий вигляд,в жіночу жізнетворящую іпостась. Вона знає свою Музу в обличчя, впізнає її вбудь-якому перетворенні, навіть в самому оманливе, навіть, з роками,викривленому. У неїсвій «характер» - спочатку навіть несподівано веселий. Її приходу чекає поетеса,чекає з чистою душею, вона для неї щось вище:
Коли я вночі жду її приходу,
Життя здається висить на волосині,
Що почесті, що юність , що свобода
Перед милою гостею з дудочку вруці.
«Муза» (I, 132)
Але частіше - сумніше, потім вона надовго стане Музою Плачу в творчості 30 --х
-12 -
років в поемі «Реквієм». Але з царсько-сільської юністю для Ахматової булопов'язане ще більш важливе, незабутнє, до чого вона не поверталася і расназивала «царсько-сільської ідилією». Дуже велику роль зіграв краєвид
Царського Села для написання віршів А. Ахматової. Надовго залишитьсяв поезії і в прозі «ідеалістичний образ». Образ лебедів на царсько -сільських ставках є таким:
Вже кленові листи
На ставок злітаються лебединий
І закривавлені кущі
Неспешно зріє горобини ... (I, 219)
«Царське-сільська ідилія» ще довго буде давати про себе знати в поезії
А. Ахматової. Так у середині тридцятих років у вірші «Однідивляться в ласкаві погляди ... »вперше царсько-сільський парк став у Ахматової
«Зловісним парком», до якого «чорний масляної вечір» її тягне
«Неспішний біг коня».
Лірика А. Ахматової відмовилася бути надгробнимприкрасою. «Як все живе, вона продовжувала жити, і її квітучі пагонитяглися до сонця, а не у темряву ... »(15,79) Царське Село знайшло свій образ і вмаленькому циклі лише з двох віршів під назвою «Царське -сільські рядки »:
... З минулого, повсталих мовчазно
До мене на зустріч тінь моя йде.
(« Все душі милих на високихзірок ») (I, 126)
-13 -
... Кожна клумба у парку
Здається свіжоїмогилою.
( «П'ятим дією драми»)
(I, 127)
Обидва вірші - «осінні» за ліричного пейзажу, обидвасумно-ностальгічні. У них крізь ностальгическую смуток нібипробивається віра в наближається початок чогось нового,обіцяє, світлого:
... Тут стільки лір повішено нагілки,
Але і моєї як ніби місцеє.
А цей дощик, сонячний ірідкісний,
Мені потішити?? нье і благаязвістку. (I, 134)
Царське Село початку 20-х р.р безпосередньо відбилося в одному з чорновихначерків спогадів Ахматової про О.Е Мандельштама (ГПБ № 79): «Царськев 20-х р.р являло собою щось неймовірне. Всі паркани були спалені.
Над відкритими люками водоспаду стояли іржаві ліжка з лазаретів першимвійни, вулиці заросли травою. На воротах недавно чудового будинку графа
Стінок-Фемора красувалася величезна вивіска «злучних пункт». В обірваних ідивних фігурах я інколи дізнавалася царскоселовцев. Готельний двір бувзакрито. »(15,187)
У 1925 р. А. Ахматова, важко хвора, жила в Царському, у пансіоні
Зайцева.
Вірші «З циклу« Юність »» пов'язане з Царським Селом по двох лініях.
Одна з них нібито продовжує епічні мотиви «Російського Тріанона», інша,
,-ймовірно один з пізніх відгомоном тієї - лірична, давньої, але негумільовською
-14 -
«царсько-сільської ідилії»:
Ти неотступен, як совість,
Як повітря, завжди зі мною,
Навіщо ж кличеш до відповіді?
Свідків знаю твоїх. (I, 221)
Ахматової завжди було властиве гостре відчуття якоїсьісторичної підгрунтя своєї долі і пов'язаної з цим моральноївідповідальності. Судячи з уривчастих її спогадами, Ахматова зовсім несхильна була якось особливо виділяти себе серед тогочасних молодихцарскоселах. «У Царському Селі вона робила все, що було в той часвиховано панночці. Уміло скласти за формою руки, зробити реверанс,ввічливо і коротко відповісти по-французьки на питання старої пані ... »- пише А.
Ахматова доповнюючи мемуари нерозлучний подруги. Але Царське Село диктувала
Ахматової не тільки вірші. «Проза завжди здавалася мені і таємницею, іспокусою. Я з самого початку все знала про вірші - я ніколи нічого незнала про прозу », - пише Ахматова в короткій передмові до однієї з останніхкниг. Для першого досвіду в прозі вона вибрала Царське Село - місце свогодитинства, точніше той будинок в якому вона жила. Вийшло щось на зразокавтобіографічного нарису, живого, небагатослівного.
Як і у віршах, у цій фрагментарною прозі позначається вміння самимипростими словами виліпити виразну деталь. Перед нами відкриваєтьсязовсім незвичайна, всім знайома картина Царського Села, а швидше за всеякась його зворотний бік схоплена пильно і жорстоко, без найменшоїпоетизації, але по-своєму поетично. Але найбільш вагому роль у творчості
Ахматової
-15 -
зіграла поезія, яка відображала всі періоди життя Ахматової в Царському
Селі. Найбільше спогадів про нього було в дитинстві. Тому вся ранняпоезія Ахматової переповнена красою природи, пейзажами царсько-сільськихпарків. Крім того, тут народилися перші почуття поетеси. Вони знайшли своємісце в таких збірках, як «Вечір», «Четки», «Біла зграя».
Таким чином, через весь творчий шлях А. Ахматовоїбілою смугою пройшло Царське Село. Починаючи від раннього і закінчуючи пізнімперіодом її роботи Царське Село було як би її талісманом, оберегом. Воновнесло теми, без яких не існувало б суспільство. Його прекраснаприрода відбилася в багатьох її віршах. А як можна було писати пролюбові до батьківщини, не люблячи свою. Царське Село - це «жива вода», той шматокжиття і російської історії А. Ахматової, де вона виявила себе найбільшповно.
-16 -
Місце збірки «Вечір» у творчості
А. Ахматової
Любов підкорює обман,
наспівом простим, неіскусним.
Ще так недавно - пристрасно
Ти не був сивим і сумним ...
«Любов підкорює обман».
А.
Ахматова
Чи можна уявити російську поезію без любовної лірики. Безпушкінських «я вас любив, любов ще, можливо ...», без тютчевською «Кохання,любов - говорить переказ ... »та інших віршів - дивно і безглуздо займатисяперерахуванням і назвою - без Некрасовська, блоковсакх, любовнихциклів ... А Кузмин, Аннскій, Пастернак? Вийняти, виключити цей головнийліричний мотив - все одно, що позбавити поезію душі. Лірика останнязахисниця землі, людяності в цьому світі, останній оплот, останнєпристановище волі на землі. Безпосереднє поетичне сприйняття світу таскладає сутність поезії. Це було характерно і для ранньої поезії
А. Ахматової, але крім того її поезія була оригінальною інеповторною. Ахматова прагнула показати загальний стан зовнішньоїдійсності через чутливі шарудіння жіночої душі, через їїпочуття, прагнення, переживання. Таке сприйняття дійсності іскладає сутність поезії
-17 -
Анни Ахматової. Блискучим уособленням любовної лірики А. Ахматової єзбірник «Вечір». Він вийшов в 1912 році - перша книга поета, царсько -сільській ходою увійшов у російську літературу. Здається, лише один разпідписавшись «А.Г.», дуже швидко став знаменитою, Анна Ахматова, уякої, за словами Ю. Ахенвальда не було «таланту щасливими», пішла назустріч своїй долі - покликанню і замилування, забуттю і люті,бездомності та скітальчеству. За десять років після виходу «Вечори» Ахматовавипустила ще чотири книги віршів, як продовження першого.
Центром всієї збірки «Вечір», основним його нервом, йогоідеєю і принципом є любов. Стихія жіночої душі неминуче повиннабула почати з такої заяви себе і любові. З цього можна сказати, щовся рання лірика А. Ахматової «загнана у кохання». Але саме тутнароджувалися справді поетичні відкриття, такий погляд на світ, щодозволяє говорити про поезію Ахматової як про нове явище в розвиткуросійської літератури ХХ століття. В одному зі своїх віршів Ахматованазвала кохання «п'ятим часом року». З цього щось незвичайне, п'ятоючасу побачені нею інші чотири, звичайні. У стані любові світ бачитьсязаново. Загострений слух і очей, напружені всі почуття. Тому вірші
Ахматової так предметними, вони повертають речей первісний зміст, вонизупиняють увагу на те, мимо чого зазвичай ми проходимо байдуже, нецінуючи і не відчуваючи.
-18 -
Але вірші Ахматової - не фрагментарні замальовки, нерозрізнені психологічні етюди. Велика їх узагальнююча сила.
Вірш може починатися як невибаглива пісенька:
Я на сонячному сході
Про любов співаю,
На каменях у городі
Лебідь полю ( I, 112)
А закінчується воно біблійно:
Буде камінь замість хліба,
Мені нагородою злий.
Наді мною тільки небо,
А зі мною голос твій.
«Писанка» (1911) (I, 115)
Любов у віршах Ахматової аж ніяк не тільки любов - щастя, тим більшеблагополуччя. Часто, дуже часто це - страждання, своєрідна антілюбовьі катування, болісний злам душі, болючий, декадентський. І лишенезмінне відчуття ціннісних почав кладе межу між такими і власнедекадентськими віршами. Образ такої «хворий» кохання у ранньої Ахматової був ічином хворого часу, і способом хворого світу:
Серце до серця не прикута,
Якщо хочеш - іди.
Багато щастя уготовано
Тим, хто вільний на шляху.
Я не плачу, я не скаржуся,
Мені щасливою не бути.
-19 - < p> Не цілуй мене, втомлену, -
Смерть перейде цей поцілувати. (I, 213)
Любов у Ахаматовой майже ніколи не з'являється в спокійному перебиваніі.
Почуття, саме по собі, гостре і незвичайне, отримує додаткову гостротуі незвичайність проявляючись в граничному кризовому вираженні зльоту абопадіння, перші зустрічі або зробити розриву, смертельної небезпекиабо смертельної туги. Якщо проаналізувати творчість А. Ахматової в 20-ероки і підрахувати скільки разів у віршах вживається, скажімо, слово
«Тоска», то можна зробити висновки, що слово адже живе в контексті. І,до речі, саме це слово - «туга» - можливо, сильніше іншихахматовське віршів говорить про життєву силу їх:
Ти повірити не зміїне гостре жало,
А туга випила мою кров
У білому полі я тихою дівчиною стала,
Пташиним голосом кличу любов ... (I, 192)
Це і та смуток-туга, якої часто пройнята народна пісня, взагалінародна стихія в поезії А. Ахматової дуже сильна. Легко виявляютьсязовнішні зміни її (елементи просторіччя, плачучи або заклинання)обмежені і природні тому, що вони виражають глибоко національнісвітовідчуття. У чому його суть? І знову доводиться сказати про кохання. Вірші
Ахматової, і справді, часто сумні: вони несуть особливу стихію любові --жалю. Є в народному російською мовою, в російській народній пісні синонімслова
-20 -
«любити» - слово «шкодувати». І ось у перших віршах Анни Андріївни
Ахматової живе не тільки любов коханців. Вона часто переходить в іншу,любов-жалість або навіть їй протиставляється або навіть нею витісняється:
... Він був зо мною зовсім ще недавно,
Такий закоханий, ласкавий і мій,
Але це було білою взимку,
Тепер весна, і смуток весни отруйні,
Він був зі мною зовсім ще недавно ... (I, 240)
Ось це переживання, страждання, смуток у коханні - жалю робить багатовірші Ахматової справді народними, епічності, ріднить їх з настільки близькимиїй і улюбленими нею некрасовські віршами. І відкривається вихід зі світукамерної замкнутою, егоїстичної любові - пристрасті, любові - забави досправді «великої земної любові» і більше - все любові, для людей і до людей.
Любов у Ахматової в сомою собі несе можливість саморозвитку, збагаченняі розширення, чи не космічного.
Тут, звичайно, варто навести приклад, я це й зроблю,тільки дозволю собі вибрати не те хрестоматійне, хоча все однопрекрасне, про неправильно одягнену рукавичку або вузьку спідницю або про те як
«Пахнуть морем» устриці, а що-небудь ще більш веселе і не вкладаєтьсяв «добропорядні» і розсудливі уявлення про поезію цінителів їївиховного значення:
Мені з тобою п'яним весело -
-21 -
Сенсу немає у твоїх оповіданнях.
Осінь рання розвеселила
Прапори жовті на вязах. (I, 113)
Які це живі, не ходульні, не пишномовні вірші про кохання, яке легкеі ніжне визнання в ній! Як це все не схоже на те що було до Ахматовоїв поезії (і як не схоже навіть на те, що вона сама писала в свій пізнійперіод). Так, звичайно, вона спиралася на прекрасну традицію любовної лірики
Пушкіна, Тютчева на досвід своїх старших сучасників: Анненського, Блоку --досить назвати такі вірші як «Є в близькості людей заповітна риса ...»,
«Ховав, хорони мене вітер», «Маскарад в парку». А як нерозривніримуються у віршах Ахматової радість життя і його трагічна підгрунтя! Їйвдалося зв'язати їх також міцно, як наприклад, у двох рядках «вселостьїдку літературної жарти і друга перший погляд, безпорадний і страшний ».
Безпосереднє поетичне сприйняття світу неможливопідробити: у Ахматової воно з'являється в жадібно, схвильованому вплив домиру у всіх його сіль незначних для байдужого і значних длязацікавленого погляду подробицях:
... На кущах зацвітає агрус
І везуть цеглини за огорожею
Хто ти: брат мій або коханець,
Я не пам'ятаю і пам'ятати не треба. (I? 120)
-22 -
При чому тут цеглу, навіщо вони? А при тому, що любов до людини - такещедре і захоплююче почуття, що поширюється і на квітучийагрус, і на якісь цеглини. Тим і відрізняється від романсной, це своєюпростуватий двоюрідної сестри, що уникає «поетізмов», а «цеглини» їїяк рас не псують. І взагалі дуже часто в ранніх віршах Ахматової ні словапро кохання не сказано, мова йде про що завгодно: про квіти запах яких далекочути, про вітер задушливому, про солодкий запах винограду - а ми все одно зхвилюванням почему-то розуміємо, що це - теж про кохання. Любов припускаєгаряче, зацікавлена увага до світу, до життя у всіх його проявах,любов загострює зір і слух стоншує:
Весняним сонцем цього ранку п'яно,
І на терасі роз чутний,
А небо яскравіше синього фаянсу. (123)
Або: Жарко віє вітер задушливий
Сонце обпекло руки
Наді мною звід повітряний
Мов синє скло ... (123 )
солодкий запах синіх виноградин ...
дражнить п'янка далечінь. (I137)
Ці ахматовське прохідні прикмети, мимохіть загублені зауваження даютьсянапругою не стільки зором, скільки іншим, що навіть у неї в пізніхвіршах зустрічаються все рідше: на них вже не вистачило сил.
Потрібно ще додати, що любовна тема у «Вечері» передає, як правило,стан проміжне між «щастям безтурботним» і безвихідністю.
-23 -
Ахматова звертається не до самого піку любовних відносин, що характеризуєтьсяміжособистісної гармонією або ілюзією цієї гармонії,-а до моментівпередчуття, що передує самій любові, або (це буває частіше) до моментів,наступним після розриву, після того, як прийшла впевненість що любов невідбулася. Звідси і народжується відчуття туги, гіркоти, смутку, самотності.
Але тут вони передають лише стан людської душі. Поет поки непов'язує людські взаємини з часом який породив їх.
Але слід зауважити, що тема кохання не є єдиною темою збірки. Тут слід назвати ще деякі дуже важливі теми:тема батьківщини в численних модифікаціях, тема пам'яті, тема вразливоюсовісті, урбаністична тема і тема життя і смерті. Але сама тема любові,як найвищі прояв людського духу, в якій особистісний початоккожної людини знаходить максимальне втілення, сягає у збірникунайвищих висот. Дуже доречно процитувати Гегеля: «Справжня сутністькохання в тому, щоб відмовитися від усвідомлення самого себе, забути себе віншому «я» і, однак, в цьому зникненні і забутті вперше знайти себе іволодіти собою ». Любовна поезія Ахматової - це перш за все поезія, вякої на поверхні лежить оповідної початок. Читачампредставляється чудова можливість розшифрувати горе і печалі героїніна свій смак. Мовою на якому спілкувалася снами Ахматова був - мова кохання --найдоступніший. Любов є втілення нескінченності в кінцевому.
А. Ахматова - поет суворих ритмів, точних рим і короткихфраз.
-24 -
Синтаксис її не перевантажений підрядними конструкціями, він - простий.
Простота поетичної мови Ахматової визначається дуже істотними натлі традицій символізму негативними ознаками: відсутність мелодійнихповторень, анафоріческого паралелізму, розрахованого на музичневплив ( «напевно стилю»). Повторення у Ахматової є засобомпростого емоційно-логічного підсилення, як у звичайній мові. Її мова пограматичної простоті родствен англійської. Ніщо не оголює слабкістьпоета так, як це робить класичний вірш, тому він рідко зустрічається вчистому вигляді. Немає важче завдання, ніж написати два рядки, щоб вонипрозвучали по своєму, а не глузливим луною чиїхось віршів. Стихи Ахматовоїніколи не були наслідувальний. Її зброєю було поєднання несочітаемого.
Коли героїня на одному диханні говорить про силу почуттів, «на праву рукунадягнутою рукавичці з лівої руки », - дихання вірша - його розмір збивається дотакого ступеня що забуваєш яким він був спочатку. Як пише В.
Жирмунський, рими у неї легкі, розмір не соромлюся. Іноді вона втрачаєодин два склади в останньому рядку чотиривірші, чим створює ефектперехопленого горла або мимовільною незручності, викликаної емоційнимнапругою. Але далі цього вона не йшла, її було не потрібно: вона вільнопочувала себе в просторі класичного вірша і не вважала своївисоти досягненням або чимось особливим. Але для читачів це було і буденеземним, піднесеним, незбагненним.
-25 -
Аналіз вірша А. Ахматової «Молюсь віконному променю ...»
Як ми вже говорили, Ахматова почала писати свої вірші ще вдитинстві і склала їх безліч. То був час, якщо скористатисявиразом О. Блока «підземного зростання душі». Від тих віршів, акуратнозаписує в щоденнику, майже нічого не залишилося, але ті окремітвори, що все-таки збереглися, вже виявляють деякі доситьхарактерні «ахматовське межі». Вірш «Молюсь віконному променю ...»належить до найбільш раннім її віршів, яке було вміщено до збірки
«Вечір». Написано воно в 1909 році. У вірші нічого не пояснюється,читач сам повинен здогадатися, що хотіла сказати Ахматова, що вона хотілависловити. Тут звучить думка про те, що сам час - воно найкращеліки, що лікує все. Воно допоможе пережити страждання, а краса ігармонія проявляються навіть у звичайних предметах, потрібно лише придивитися.
Вірш, як бачимо, «зроблено» буквально з ужитку, з життєвогонехитрого побуту - аж до позеленілого рукомийника:
На рукомийнику моєму
Позеленіла мідь.
Але так грає промінь на ньому,
Що весело дивитися. (I, 107)
Предметом поетичної наснаги і зображення можуть послужити навітьпляма цвілі на сирій стене, і лопухи, і кропива, тобто , Як писала сама
-26 -
поетеса, вірші «ростуть із сміття». Вона не створює цілісної мальовничійкартини, на тлі якої розгортався б дію, вона з великою гостротоюіндивідуального сприйняття фіксує окремі імпресіоністичні штрихи.
Навряд чи в ті ранні роки вона намагалася сформувати поетичне кредо, вонаспочатку намагалася побачити поезію в звичайному житті - зобразити життєву іреальну поезію. Саме логічно, лаконічно, чітко і ясно відображаладійсність А. Ахматова. Вона оспівувала її не піднімаючись у хмари, азалишаючись на землі. Це були умови акмеістіческого мистецтва, прихильником якого була Ахматова. Перше, що відразу ж зупиняє погляд, це - строгість, чіткість малюнка, а також якась внутрішня майжедраматична напруженість почуттів. Також, можна виділити дуже важливуформу читання - «розмовного». Вірш написаний з установкою напрозаїчний розповідь, іноді переривається емоційними вигуками.
Розмова звернений до коханого. Він не вимагає підвищення голосу, він якбне вимагає глядача і заснований на психологічних нюансах. Є в цьомувірші і чисто Ахметівська недомовленість, тобто, та сама знаменита їїриса як художника. Недомовленість парадоксально співіснує у неї забсолютно чіткими і майже стереоскопічної зображенням:
Молюся віконному променю -
Він блідий, тонкий, прям.
Сьогодні я з ранку мовчу,
А серце-навпіл ... (I, 56)
-27 -
Велику роль у її віршах відіграє психологізм. Дуже характерна длявсій її подальшої лірики ця рання рядок:
Сьогодні я з ранку мовчу,
А серце - навпіл. (I, 56)
Вона висловлює краще за інших психологізм її віршів. Любовна драмарозгортається у вірші, відбувається як би в мовчанні: ніщо нероз'яснюється, не коментується, слів так мало, що кожне з них несевеличезну психологічне навантаження. Читач має швидше за всезвернутися до власного досвіду. Його прихований сюжет ставитися до багатьох,багатьом ситуацій в житті. У цьому вірші нам не важливо, що саме сталосяв житті героїні. Адже найголовніше - біль, розгубленість, бажаннязаспокоїтися хоча б при світлі сонячного проміння. Мудрість ахматовськемініатюри чимось схожа на японські хокку. Вона полягає в тому, що вонаговорить про цілющою для душі силі природи.
Простота і строгість лірики Ахматової відображена вметричній формі її віршів. Саме такою є форма вірша
«Молюсь віконному променю ...» Ахматова рідко користується складної строфічноїкомпозицією. У її вірші панує проста форма строфи зчотирьох віршів, частіше за все з трьома або чотирма наголосами у вірші.
Ахматова користується Дольник, тобто розміром, що отримав широкепоширення в російській літературі ХХ ст., в якому число неударнихскладів між наголосами не врегульовано (1 або 2). Але порівнюючи здольники О. Блока, які звучать напевно, як трискладові розміри, у
Ахматової це синкопованих ритми з прозової розмовною інтонацією.
-28 -
Ахматова користь
