Аналіз вірша Володимира Маяковського «Послухайте!»
Вірш «Послухайте!» написано в 1914году.
У віршах цього періоду уважний читач побачить не тількифамільярне, глузливі, зневажливі інтонації, але й,придивившись, зрозуміє, що за зовнішньою бравадою - вразлива, одинока душа.
Цілісність характеру поета, людська порядність, яка допомагалаорієнтуватися в головних проблемах часу, внутрішня переконаність управоті своїх моральних ідеалів відокремлювали В.М. від інших поетів, відзвичного плину життя. Ця відособленість народжувала душевний протестпроти обивательської середовища, де не було високих духовних ідеалів.
Вірш-крик душі поета. Воно починається проханням, зверненої до людей:
«Послухайте!» Таким вигуком кожен з нас дуже часто перериває своюмова, сподіваючись бути почутим та зрозумілим.
Ліричний герой вірша не просто вимовляє, а «видихає» цеслово, відчайдушно намагаючись звернути увагу що живуть на Землі людей нахвилюючу його проблему. Це не скарга на «байдужу природу», це скаргана людська байдужість. Поет як би сперечається з уявним опонентом,людиною недалеким і приземленим, обивателем, міщанином, переконуючи його вте, що не можна миритися з байдужістю, самотністю, горем.
Весь лад мови у вірші «Послухайте!» саме такий, якийбуває, коли, ведеться гостра дискусія, полеміка, коли тебе не розуміють,а ти гарячково шукаєш аргументи, переконливі доводи і сподіваєшся: зрозуміють,зрозуміють. От тільки пояснити треба як слід, знайти найважливіші і точнівирази. І ліричний герой їх знаходить.
Загострення пристрастей, емоцій, пережитих нашим героєм, стає таксильний, що інакше їх не виразити як тільки цим багатозначним ємним словом-
«Так?!», Що звернені до того, хто зрозуміє і підтримає. У ньому і стурбованість,і турбота, і співпереживання, і надія .....
Якби у ліричного героя зовсім не було надії на розуміння, він битак не переконував, не вмовляв їх, не хвилювався ... Остання строфа віршапочинається так само, як і перший, з того ж слова. Але авторська думка в нійрозвивається зовсім по-іншому, більш оптимістично, життєствердно попорівняно з тим, як вона виражена в першій строфі. Остання пропозиціязапитальне. Але, по суті, воно ствердно. Адже це риторичнезапитання відповідь не потрібно.
Маючи в своєму розпорядженні вірші «драбинкою», він домігся того, що кожне словостає значущим, вагомим. Рима В.М. -надзвичайна, вона як би
«Внутрішня», чергування складів не явне, не очівідное-це білий вірш. Аяк виразна ритміка його віршів! Мені здається, ритм в поезії Маяковського -найголовніше, спочатку народжується він, а потім вже думка, ідея, образ.
Деякі думають, що вірші В.М. треба кричати, надриваючи голосовізв'язки. У нього є вірші для «площ». Але в ранніх віршах переважаютьінтонації довіри, інтимності. Відчувається, що поет тільки хочездаватися грізним, зухвалим, впевненим у собі. Але насправді він не такий.
Навпаки, М. самотній і неприкаяний, і душа його прагне дружби, любові,розуміння.
У цьому вірші немає неологізмів, настільки звичних для стилю В.М..
«Послухайте!»-Схвильований і напружений монолог ліричного героя.
Поетичні прийоми, які використовуються В.М. в цьому вірші, на мій погляд,дуже виразні. Фантастика ( «вривається до Бога») природно поєднуєтьсязі спостереженнями автора над внутрішнім станом ліричного героя. Ряддієслів: «вривається», «плаче», «просить», «клянеться»-передає не тількидинаміку подій, але і їх емоційне напруження. Жодного нейтральногослова, все дуже і дуже виразні, експресивні, і, мені здається, самелексичне значення, семантика дієслів-дій вказує на крайнюзагостреність почуттів, випробовуваних ліричним героєм. Основна інтонаціявірша не гнівна, викривальна, а сповідальна, довірлива, полохлива інепевна. Можна сказати, що голоси автора і його героя найчастішезливаються повністю і розділити їх неможливо. Висловлені думки івихлюпнулись, що прорвалися назовні почуття героя, безперечно, хвилюютьсамого поета. У них легко вловити ноти тривоги ( «ходить тривожний»),сум'яття.
Величезне значення в системі зображально-виразних засобів у
В.М. має деталь. Портретна характеристика Бога складається лише зоднією-єдиною деталі-у нього «жилава рука». Епітет «жилава»настільки живий, емоційний, зримий, чуттєвий, що цю руку як бибачиш, відчуваєш у її венах пульсуючу кров. «Долоню» (образ, звичнийдля свідомості російської людини, християнина) органічно, абсолютноприродно замінюється, як бачимо, просто «рукою».
Мені здається, в дуже антитезі, у словах антоніма
(антонімами вони є тільки у В.М., у нашому звичному,загальновживаним лексиконі це далеко не антоніми) протиставленідуже важливі речі. Мова йде про небо, про зірок, про Всесвіт. Але для одногозірки «плевочкі», а для іншого-«перлини».
Ліричний герой вірша «Послухайте!» і є той «хтось», длякого без зоряного неба немислима життя на Землі. Він ганяє, страждає відсамотності, нерозуміння, але не змиряється з ним. Розпач його так велика,що йому просто не перенести «цю беззоряне борошно».
Вірш «Послухайте!»-розгорнута метафора, яка має великийалегоричній сенс. Крім насущного хліба, нам потрібна ще і мрія,велика життєва мета, духовність, краса. Нам потрібні зірки - «перлини»,а не зірки-«плевочкі». В.М. хвилюють вічні філософські питання про сенслюдського буття, про любов і ненависть, смерті і безсмертя, добро і зло.
Проте в «зоряній» темі поетові чужий містицизм символістів, він недумає ні про яку «протягнути» слова до Всесвіту, але В.М. ні в якій міріне поступається поетам-містикам в польоті фантазії, вільно перекидаючи міствід земної тверді до безмежного неба, космосу. Безумовно, такий вільнийполіт думки був підказаний В.М. в ту епоху, коли здавалося, що людиніпідвладне все. І незалежно від того, в які тони пофарбовані астральніобрази, сатиричні або трагічні, його творчість пройнята вірою в
Людину, в її розум і велике призначення.
Пройдуть роки, вщухнуть пристрасті, російські катаклізми перетворяться нанормальне життя, і ніхто не буде вважати В.М. тільки політичним поетом,який віддав свою ліру лише революції. На мій погляд, це найбільший зліриків, і вірш «Послухайте!»-істинний шедевр російської та світовоїпоезії.
