Житіє А.С. Грибоєдова

Я вибрав цю тему, бо мене дуже зацікавив життєвий шляхвеликого російського письменника і поета Олександра Сергійовича Грибоєдова. Такожмені захотілося дізнатися набагато більше про створених ним творах, як іза яких обставин ці твори були написані, і, як вонивплинули на розвиток російського суспільства і, звичайно, на літературу тогочасу.

При написанні реферату я вивчив велику кількість літератури,написаної про біографію письменника. Я зрозумів, що Олександр Сергійович бувчудовою людиною, який присвятив своє життя творчості. Мене дужездивувало й те, що Грибоєдов старанно займався музикою в дитинстві, тому вінбув непоганим музикантом.

Однак передчасна загибель не дозволила Грибоєдова створити новітвори, які обіцяли скласти значну сторінку в історіїросійської літератури. Але й те, що він зробив, я вважаю, дає підставупоставити Грибоєдова до когорти художників світового значення.

Вступ

У 2000-му році в Росії відзначають два сторіччя з дня народження великогописьменника А.С. Грибоєдова.

Сучасники Грибоєдова, відзначаючи головні якості його натури, називали
«Світлий розум, пристрасну любов до батьківщини і величезний талант». «Він бувдуже розумний », - згадував про Грибоєдова П.А. Вяземський. «Це одна із самихрозумних людей в Росії », - говорив про нього Пушкін. На питання Слідчогокомітету про належність Грибоєдова до таємного товариства Олександр Бестужеввідповів так: «До членів суспільства я його не брав, по-перше, тому що вінмене й старіше і розумніше, а по-друге, тому що не бажав «піддатинебезпеки такий талант ». Денис Давидов ж з властивою йому схильністю догрубуватою патетику назвав одного разу Грибоєдова «виродком розуму», тим самим,висловивши своє граничне захоплення ім.

«Лихо з розуму» - так назвав Грибоєдов своє найбільше твір,принесло йому невмирущою славою. «Лихо з розуму» - ця формула, впредставленні сучасників, вражених трагічною загибеллю письменника,наклалася на долю самого Грибоєдова. Під знаком цієї формулизгодом часто складалася традиційна біографія драматурга. «Йогомеланхолійний характер, його добродушність, самі слабкості і вади,неминучі супутники людства, - все в ньому було незвичайнопривабливо, - згадував про Грибоєдова Пушкін. - Народжений з честолюбством,рівним його даруванням, довго він був обплутаний мережами дріб'язкових потреб іневідомості. Здібності людини державного залишалися безвживання; талант поета був не визнаний; навіть його холодна й блискучахоробрість залишалися деякий час у підозрі. Кілька друзів зналийому ціну і бачили посмішку недовірливості, цю дурну, нестерпний посмішку, --коли траплялося їм гворіть про нього як про людину незвичайному.

«Однак хоча життя Грибоєдова, за зауваженням Пушкіна, і« була затемненадеякими хмарами », вона була бурхливою і Сірко, спрямованої до світлогоідеалу »[i]. Він багато встиг зробити, і, перш за все, тому, щосутність Грибоєдова не вичерпувалася ні блискучою ерудицією в різнихгалузях знань, ні різнобічними даруваннями: мислитель і діяч, вінбув народжений епохою революційних потрясінь, для котрой найвищою міроюхарактерна віра в творчі сили людини, здатної перетворити світ.
Одним із засобів перетворення йому представлялася поезія, що знаходить відгукв серцях людей, що пробуджує в них благородні почуття і високіпрагнення. Грибоєдов все своє недовге життя палав «жаром до мистецтвтворчим, високим і прекрасним », прагнув бачити отечество вільним відрабства. Недарма в плані драми з епохи Вітчизняної війни вінпередбачав сцену, в якій тіні велетнів «пророчесвуют про годинспокутування для Росії, якщо не для сучасників, то ці, оповідаючи синам,порушать в них вогонь невгасимого, завзяття до слави і свободу батьківщини ». «Насланцюг похмурих посад обплутує нерозривно », - писав Грибоєдов в одному зостанніх своїх віршів, а в задумі трагедії «Радаміст і Зенобій»намічав характер Каспер, римського посла в східній державі, - образ,що несе в собі, поза сумнівом, деякі автобіографічні риси. «До чоготака людина, як Каспер, в самовладної імперії, - розмірковує про нього
Радаміст, - небезпечний уряду, і сам собі тягар, бо іншого століттягромадянин ».

« Іншого, що йтиме, століття громадянином постає перед нами Грибоєдов,світлий розум якого, гармонійна особистість і діяльна натура належатьдо наймогутнішим проявів російського духу »[ii], - пише В.Н. Орлов.

Коротка біографія А.С. Грибоєдова

У біографії Грибоєдова багато загадок і прогалин, особливо в дитинстві іюності. Достовірно не відомий ні рік його народження (хоча точно відомийдень - 4 січня), ні року надходження до Університетський благородний пансіон.
Чи не підтверджена документами широко поширена версія, за якою
Грибоєдов закінчив цілих три факультету Московського університету і лише черезза війни 1812 року не отримав докторського ступеня. Точно одне: у 1806 роцівін вступив на словесний факультет, а в 1808 році закінчив його. Якщо
Грибоєдов дійсно народився в 1795 році, як вважають більшістьбіографів, йому було тоді тринадцять років. У перші роки XIX століття такерідко, але траплялося. Більш достовірні відомості про життя Грибоєдова починаючи з
1812 року. При навалу Наполеона Олександр Сергійович записався, як ідуже багато московські дворяни, офіцером в ополчення. Але брати участь убоях йому не довелося: полк стояв у тилу. Після війни кілька років майбутнійписьменник прослужив ад'ютантом в Білорусії.

Молодість Грибоєдов провів бурхливо. Себе і своїх однополчан він називав
«Пасинками здорового глузду», - так неприборканість були їх прокази. Відомийвипадок, коли Грибоєдов якось сів за орган під час служби вкатолицькому храмі. Спочатку він довго і натхненно грав духовну музику, апотім раптом перейшов на російську танкову. Повеснічал Грибоєдов і в
Петербурзі, куди переїхав у 1816 році (рік провів у відставку, а потім ставчиновником Міністерства закордонних справ). «Але він вже почав серйознозайматися літературою »[iii], - стверджує В.Н. Орлов.

З Білорусії Грибоєдов привіз комедію (переклад з французької)
«Молоде подружжя» (1815г.). У столиці її поставили не без успіху. Потім
Грибоєдов брав участь у якості співавтора ще в декількох п'єсах. Сценастала його справжньою пристрастю. Він подружився з директором петербурзькоготеатру, драматургом Шаховським, особливо ж - з талановитим поетом ізнавцем театру Павлом Катенін.

У літературній війні Арзамасцев і шишковісти Катенін і Грибоєдовзайняли особливу позицію. Твори Арзамасцев здавалися їм легковагих інеприродними, шишковісти ж - застарілими. Самі вони шукали новихможливостей вірша, нехай навіть на шкоду легкості і плавності. Катенін НЕбоявся непристойною для публіки грубуватість. Грибоєдов підтримав його:виступив зі статтею (1816г.), де захищав від критики баладу Катенін
«Ольга» і сам різко критикував знамениту баладу В.А. Жуковського «Людмила»на той же сюжет. Ця стаття зробила ім'я Грибоєдова відомим у літературномусвіті.

Разом з Катенін Грибоєдов написав найкраще з своїх ранніхтворів - комедію в прозі «Студент». За життя Грибоєдова вона непотрапила ні на сцену, ні в друк. Можливо, випади на адресу літературнихсупротивників (Жуковського, Батюшкова, Карамзіна), вірші яких парадірованиу п'єсі, здалися цензурі непристойними. До того ж в головному герої --дурні Беневальском - неважко було впізнати і риси цих письменників.

Не менше авторської слави спокушала Грибоєдова і закулісне життятеатру, неодмінною приналежністю якої були романи з актрисами. «Одназ таких історій закінчилася трагічно »[iv], - як повідомляє С. Петров.

Два приятеля Грибоєдова, молоді гульвіси Шереметєв і Завадовський,суперничали через балерини Істоліной. Відомий у місті дуелянт Олександр
Якубович (майбутній декабрист) роздув сварку, а Грибоєдова звинуватив унеблагородно поведінці. Шереметєв повинен був змагатися з Заводовський, а
Якубович - з Грибоєдовим. Обидві дуелі повинні були відбутися в один день. Алепоки надавали допомогу смертельно пораненого Шереметєва, час минув. НаДругого дня Якубовича як призвідника заарештували і заслали на Кавказ.
Грибоєдова за дуель не покарали (він не шукав сварки і в результаті не бився), алегромадську думку визнало його винним у смерті Шереметьєва. Начальствовирішило видалити з Петербурга чиновника, «замішаного в історію». Грибоєдовабуло запропоновано місце секретаря російської місії або в Персії, або в
Сполучених Штатах Америки. Він вибрав перше, і це вирішило його долю.

По дорозі до Персії Грибоєдов майже на рік затримався в Тіфлісі. Тамвідбулася відкладена дуель з Якубовичем. Грибоєдов був поранений в руку - длянього як музиканта це було дуже відчутно.

У Персії Грибоєдов прослужив три роки, а потім перейшов «чиновником здипломатичної частини »в штат главноуправляющего Грузією генерала А.П.
Єрмолова. Служба при цю непересічну людину, видатного полководця ісьогоденні диктатора Кавказу, багато йому дала.

У роки, коли Грибоєдов задумував і писав «Лихо з розуму», починавсяфатальний для Росії розрив між владою і мислячою частиною суспільства. Однієвропейськи освічені люди зі скандалом пішли у відставку, багато іншихстали членами таємних протівоправітельних організацій. Грибоєдов бачив це,і в нього визрівав задум комедії. Поза сумнівом, тут зіграло роль теобставина, що вигнання самого автора з Петербурга було пов'язано знаклепом. «Словом, Грибоєдова мучила проблема - доля розумної людини в
Росії »[v], - пише Н.М. Дружинін.

Власне сюжет ( «план», як тоді казали) «Горе від розуму» нескладний.
Краще за всіх його переповів сам Грибоєдов у листі до Катенін: «Дівчина саманедурна віддає перевагу дурня розумній людині ... і ця людина, зрозуміло, впротиріччі із суспільством його навколишнім ... Хтось зі злості вигадав про нього,що він божевільний, ніхто не повірив і всі повторюють ... він їй і всім наплювавв очі і був такий. Ферзь теж розчарована щодо свого цукру Медович »
(тобто героїня розчарувалася в «дурні »).

І, тим не менше, плану« Горе від розуму »майже ніхто з сучасників незрозумів. П'єса настільки не відповідала звичним уявленням прокомедії, що навіть Пушкін побачив в цьому недолік, а не новаторство. Такогож думки дотримувався Катенін, а тим більше журнальні недоброзичливці
Грибоєдова (вони у нього були).

Перш за все, читачі звикли до «правилом трьох єдностей». У «Лихо зрозуму »дотримано єдність місця і часу, але головного - єдності дії --не проглядається. Навіть у Грибоєдівському викладі видно принаймнідві сюжетні лінії. По-перше, любовний трикутник: головний герой Чацький
( «Розумна людина») - Молчалін ( «цукор Медович») - Софія Павлівна ( «Ферзь»).
По-друге, історія протистояння героя і цілого суспільства, яказавершується пліток про божевілля. Ці лінії пов'язані: адже плітку пустивне хто інший, як Софія. І все-таки сюжет явно «роздвоєний».

Сумнівно було і те, наскільки п'єса має право називатися комедією.
Звичайно, в «Лихо з розуму» чимало смішних реплік і кумедно змальовані багатодійові особи (сановник засланні "- батько Софії, полковник Скалозуб,молода пані Наталія Дмитрівна, нероба Репетилов). Але для справжньоїкомедії цього мало. Кумедний повинен бути сам сюжет - якесь непорозуміння,яке у фіналі влагоджуються. До того ж, за літературним уявленнямгрибоєдовське часу, позитивні герої в підсумку хитромудрих витівок,як правило, виграють, а негативні - залишаються в дурнях.

У «Лихо з розуму», як помітили літературознавці, все дуже схоже - і всене так. У смішному становищі опиняється саме Чацький: він ніяк не можеповірити, що Софія дійсно любить «безсловесного» Молчаліна. Але авторз читачем зовсім не сміються, а сумують і співчувають героєві, що вфіналі біжить «... шукати по світу, де ображеним є почуття куточок ...»

Софія ж переконується, що Молчалін її ніколи не любив, і це теждраматична, а не комічна ситуація. Смешон, щоправда, у фіналі засланні ",в будинку якого розігрався скандал. Але якщо судити за «планом», засланні "--персонаж другорядний. Виграли в результаті немає, та ніхто й не прагнув увиграшу. Сміятися теж не над ким.

Ключ до розуміння «Горе від розуму» дав сам Грибоєдов. Він писав: "Першенакреслення цієї сценічної поеми, як воно народилося в мені, було набагаточудові і вищого значення, ніж тепер в суєтне вбранні, в який япримушений був наділити його ». Тут же він називає причину, з котрой дав п'єсіцей «суєтний вбрання». «Дитяче задоволення чути вірші мої в театрі,бажання їм успіху змусили мене псувати моє створення ... »Отже,« Лихо з розуму »за задумом не комедія, а твір іншого роду, лише потімпристосоване до умов сцени. Можливо, точніше було б назватип'єсу «віршованій-драматичною повістю». Початок п'єси - ранок в будинку
Фамусова. Грибоєдов розповідає про своїх героїв набагато докладніше, ніж цепотрібно для ходу драми. Літній сановник живе в своє задоволення, їздить погостям, сам дає бали, хапається «чернечим поведінкою» і потихенькупристає до служниці ... У нього одна турбота - видати дочку заміж. Він вже знайшовгарного нареченого - Скалозуба, про якого говорить: «І золотий мішок, імітить в генерали ». Дочка - дівчина, вихована на сентиментальних книгах, --закохана в тихого бідного чиновника і ночами таємно зустрічається з ним.
Втім, їх побачення досить помірковані:

Візьме він руку, до серця тисне,

З глибини душі зітхне,

Ні слова вільного, і так вся ніч проходить ...

Відповідно до законів комедійного жанру тут би й початися інтризі:закохані за допомогою покоївки Лізи повинні якось обдурити батька івлаштувати своє щастя. Але інтрига не починається. Про плани Софії читачнічого не знає. Молчалін ж, як з'ясовується в кінці п'єси, зовсім і нехотів одружитися. А тут раптом з трирічного подорожі повертається Чацький
- Друг дитинства Софії. Те, що Чацький в Софію закоханий, додає, звичайно,клопоту і їй (як би відв'язатися від непотрібного шанувальника), і Фамусова (нечи перейде дорогу Скалозубу?). Але це не головне в комедії. Справа першвсе в тому, що Чацький приносить із собою погляд на звичну московськужиття з боку. Всі інші повністю задоволені своїм становищем, Чацькийж здатен московську життя критикувати. Виявляється, є цінності,які в звичний уклад вписати не можна.

Тим самим герой підриває основу існування цього суспільства - всьогов цілому і кожного персонажа окремо. Сенс життя Софії - в любові до
Молчаліна, а Чацький сміється над його безсловесним і догідливістю. Тому -то в неї і зривається з мови: «Він не при своєму розумі». Сама Софія, звичайно, нерозуміє свої слова буквально, але рада, що співрозмовник зрозумів їх у прямому, ане в переносному значенні.

Чи готовий він вірити!

А, Чацький! Любите ви всіх в блазні рядити,

Сподобалося ль на себе приміряти?

Інші персонажі доводять божевілля Чацького всерйоз.

Хлєстової:

Туди ж з сміхотливі;

Сказала что-то я, він почав реготати.

Молчалін:

Мені відрадив в Москві служити в архівах.

Графиня онука:

Мене модистка зволив величати!

Наталія Дмитрівна:

А моєму чоловікові ані рада дала жити в селі.

Для Хлєстової головне-повагу оточуючих, для Молчаліна - кар'єра,для Наталі Дмитрівни - світські розваги. І раз Чацький своїми словамиі діями все це зачіпає - він «божевільний по всьому», як підводить підсумоксказаного донощик і шахрай Загорецький.

Розуміння, що життя недосконала, що і все в ній визначаєтьсяпрагненням до спокійного забезпеченого існування, Грибоєдов і називає
«Розумом». Ось чому він писав, що в його п'єсою «25 дурнів на одногорозсудливої людини », хоча, безумовно, дурних людей там майже і немає.
Але в суспільстві розум Чацького даремний. «Та такий собі чи розум сімействоощасливить? »- говорить Софія, і вона по-своєму права.

Чацький неприкаяна скрізь - не тільки в Москві. У Петербурзі йому «недалися Ніни »- хотів бути корисний державі і не зміг:« прислужуватитошно ». При першій же появі на питання Софії: «Де ж краще?» - Чацькийвідповідає: «Де нас немає». Недарма на початку дії він невідомо звідкиз'являється, а у фіналі невідомо куди зникає.

Герой комедії, хто нехтує суспільство і їм зацькований - це типовийгерой романтизму. На похмурого і впевненою в собі героя Чацький схожий дужемало. У ньому більше спорідненості з майбутніми героями російського класичногором?? на. Як не різні Печорин у Лермонтова, князь Андрій у Л. Толстого,
Версилия в «Підлітку» Достоєвського - всі вони мандрівники, які «шукають посвітла »істину або страждають від неможливості її знайти. У цьому відношенні
Чацький - їх безсумнівний предок.

Характерна для російського роману і відкрита кінцівка «Горе від розуму».
Первісне спокій життя у фіналі п'єси зруйновано. Софія втратила
Молчаліна, той, імовірно, буде змушений залишити будинок Фамусова, та й сам
Засланні "вже не зможе жити як раніше. Стався скандал і тепер цейстовп московського суспільства боїться.

Ах, Боже мій! Що стане говорити

Княгиня Марія Олексіївна!

Але що буде з героями далі - невідомо, та й не важливо: «повість»завершена. «Повість», а не роман - тільки тому, що для роману «Лиха зрозуму »обмаль за обсягом. Задум «Горе від розуму» вимагав, щоб життясуспільства, з яким стикається Чацький, було показано в усіх буденнихподробицях. Звідси сама примітна риса п'єси - її мова і вірш.

Грибоєдова вперше в російській літературі вдалося дійсно писатитак, як то кажуть, а не так, як люди повинні були б говорити, на думкуавтора.

Кожна репліка персонажів зовсім природна, аж до явнихнеправильностей мови: «до перукаря», «прожогом» і т.п. Чацький --вихованець тієї ж «фамусовское» Москви - знає її мову. Іноді і невідрізниш, де говорить Чацький, а де засланні ":

Вміють ж себе причепурити

Тафтіцой, чорнобривців та серпанком,

словечка в простоті не скажуть, все з кривляння - це засланні ".

Що інші, так само, як з давніх-давен,

клопочуться набирати вчителів полки,

Числом поболее, ціною дешевше? - Це сміється над московським вихованням Чацький. Але його слова можутьзвучати і зовсім по-іншому. Деякі його монологи - урочисті промови:

Де? Вкажіть нам, отечества батьки,

Яких ми повинні прийняти за зразки?

не ці, утиск, багаті?

Захист від суду в друзях знайшли, у родині ,

Чудові спорудять палати ...

Інші - гарні сумні ліричні вірші:

У возі так-то на шляху

Необразімою рівниною, сидячи без праці,

Все что-то видно попереду

Світло, синьо, різноманітно ...

Вже це безліч інтонацій, недоступне іншим персонажам (винятокпочасти - Софія), говорить про те, що Чацький людяніше їх ...

Як не здасться дивним, домогтися такої природності Грибоєдовабуло б важче в прозі, ніж у віршах. Російська проза тоді ще буланедостатньо розроблена. У віршах же автор мав приклади Державіна,
Крилова, драматурга Н. Хмельницького, та й літературних супротивників своїх --Арзамасцев. Але не годився для «Лиха з розуму» і традиційний вірш «високоїкомедії »- шестистопного ямб, занадто одноманітно розмірений. Грибоєдовнаписав п'єсу ямбом з різним числом стоп (вільним). У російській драматургіївін до нешл застосовувався лише в декількох забутих дослідах. Пізніші спробинаслідувати Грибоєдова успіху не мала: культура вільного ямба втратилася. У
Грибоєдовське же час це був самий гнучкий розмір. Їм здавна писалибайки: наприклад, Крилов ще до Грибоєдова майстерно імітував в нихрозмовну мову. Такий самий розмір застосовували в жанрі елегії, де Батюшков іінші поети навчилися чудово передавати меланхолійні почуття. Можевільний ямб нагадувати і оду, як у викривальних монологах Чацького.

Розмір ідеально підійшов до задуму. Вийшов блискучий, легкий, аколи треба - глибокий сценічний діалог, з одного прочитання врізається впам'ять. Не менш сотні грибоєдовський віршів стали прислів'ями. Арізноманіття розмовних інтонацій тексту представляє воістинубезмежні можливості для актерсікх та режисерських трактувань. Вічнохвилює і зіткнення самотнього героя зі світом. Ось чому «Лихо з розуму»буде ставитися на сцені, поки існує російський театр.

1823 і 1824 роках Грибоєдов провів у відпустці - у Москві, в селі
Бегичева, у Петербурзі. Його новий твір - комедія «Лихо з розуму» --справив фурор. Задумана вона була ще в Персії, розпочата в Тбілісі, азакінчена в селі у Бегичева. Автор читав п'єсу в багатьох літературнихсалонах. Але ні надрукувати, ні поставити «Лихо з розуму» йому не вдалося. НаврядЧи комедію не пропускали через політичну гостроти.

«Він вже розумів, що література - його справжнє покликання. Задумавнові твори. Писати комедії він більше не хотів. В голові було щосьбільш грандіозне - трагедія з древньої вірменської історії - драма про 1812рік. Від усього цього залишилися тільки плани »[vi], - пише П.М. Володін.

У січні 1826 року, після повстання декабристів, Грибоєдова заарештувализа підозрою в причетності до змови. Через кілька місяців він був нетільки звільнений, але й отримав черговий чин, а також допомога в розмірірічного платні. Серйозних доказів проти нього дійсно не було, таі зараз немає документальних підтверджень, що письменник якось брав участь удіяльності таємних товариств. Навпаки, йому приписують зневажливухарактеристику змови: «Сто прапорщиків хочуть перевернути Росію!» Але,можливо, настільки повним виправданням Грибоєдов зобов'язаний заступництвуродича - генералу І.Ф. Паскевич, улюбленця Миколи I.

Паскевич виявився новим начальником Грибоєдова на Кавказі. Він щиролюбив і цінував письменника. Той перебував при генералові під час війни з
Персією, брав участь і в мирних переговорах у селищі Туркменчай. Грибоєдовсклав остаточний варіант мирного договору, надзвичайно вигідного для
Росії. Навесні 1828 Олександр Сергійович був посланий до Петербурга з текстомдоговору. Привіз він із собою і рукопис трагедії у віршах «Грузинська ніч».
Від неї збереглися дві сцени, але закінчив чи від трагедію - невідомо.

У червні того ж року Грибоєдов отримав призначення повноважнимпосланником до Персії. По дорозі, в Тбілісі, він пристрасно закохався в княжну
Ніну Чавчавадзе - дочка свого старого приятеля, грузинського поета
Олександра Чавчавадзе, - і одружився з нею. Подружнє щастя булобезмірно, але скоро обірвалося. Через місяць після весілля молоде подружжявиїхали до Персії. Ніна зупинилася в прикордонному Тавризі, а Грибоєдоврушив далі - до столиці Персії Тегеран. Всього через місяць тамрозігралася трагедія.

У Персії, за свідченням одного сучасника (взагалі-то не любивписьменника), Грибоєдов «заміняв ... єдиним своїм обличчям двадцятитисячну армію».
Але місія його була надзвичайно невдячна. Він повинен був добиватися,крім іншого, щоб Персія відпустила уродженців Росії, що бажають повернутисяна Батьківщину. Серед них виявився шахський євнух Мірза Якуб, родом вірмен. Якросійський представник Грибоєдов не міг його не прийняти, але в очахіранців це виглядало найбільшим образою, нанесеним їхній країні.
Особливо обурило їх, що Мірза Якуб - християнин за народженням, який прийнявіслам, - зібрався відректися від мусульманства. Духовні вожді тегеранськиймусульман наказали народові піти в російське представництво і вбитивідступника. Все обернулося ще страшніше.

Поховали Грибоєдова в його улюбленому Тіфлісі, в монастирі Святого
Давида на горі Мтамциінда. На могилі вдова поставила йому пам'ятник знаписом: «Розум і справи твої безсмертні в пам'яті росіянки, але для чого пережилатебе любов моя ?».

А ось рядки зі спогадів Пушкіна: «Два вола, впряжені в гарбу,підіймалися по крутій дорозі. Кілька грузинів супроводжували гарбу. «Звідкиви? »- спитав я їх. «З Тегерана». - «Що ви везете?» - «Грибоєдов». Цебуло тіло вбитого Грибоєдова, який надсилає в Тифліс ...

«Як шкода, що Грибоедов не залишив своїх записок! Написати йогобіографію було б справою його друзів, та чудові люди зникають у нас,не залишаючи про себе слідів. Ми ліниві й не допитливі »[vii], - стверджує Н.М.
Дружинін.

Грибоєдов - поет

Восени в Москві Грибоєдов з головою занурюється в літературно -театральне життя. Він близько сходиться з багатьма літераторами та акторами,особливо з В.Ф. Одоєвським і П.А. Вяземським. Перший з них згадував,оповідаючи про себе в третій особі: «Музика могла бути одним із приводів додружнього спілкування між кн. Одоєвським і Грибоєдовим. Сестра Грибоєдова
Марія Сергіївна ... чудово грала на фортепіано, і особливо на арфі.
Часто в домі Грибоєдова (під Новинським) влаштовувалися музикльние гуртки. Сам
Грибоєдов був відмінний фортепьяніст, - але СТЗ того вони з кн. Одоєвськимзаймалися і теорією музики як науки, що в той час було великоюрідкістю, а над ними спільні приятелі тоді підсміювалися; навіть у цьому гурткубуло прислів'я «Вже як Грибоєдов з Одоєвським заговорять про музику, то пишипропало; нічого не зрозумієш ». В.Ф. Одоєвський разом з Кюхельбекер в Москвівидавав альманах «Мнемозина», що став поряд з петербурзьким альманахом
«Полярна зірка» провідником декабристських ідей. Тут опублікованопрограмний вірш Грибоєдова «Давид». Вірш це виділяєтьсяна тлі поетичної продукції 1820-х років своєї навмисної архамечностью.
Грибоєдов застосовує лексику, яку використовували хіба що під час
Тредісковского, і ... створює типово «декабристський твір». Можнапорівняти твір Пушкіна і Грибоєдова. Обидва поети звертаються до темипророка, але як по-різному вони її втілюють.

У Пушкіна зустрічається всього одне архаїчне слово «кермо». Всіінше цілком досконало, інтонація вірша плавна і виразна, кожнеслово зчеплене з іншим, подальше випливає з попереднього. Інша у
Грибоєдова. Лексичні одиниці немов ізольовані один від одного, в усякомувипадку між окремими пропозиціями відчуваються смислові «пробіли».

неслави в братії ізміада,

Юнсйшій у батька і був,

Пастух батьківського стада;

І її раптово богу сил

Орган мої поставили руки,

Псалтир влаштували пальці

О! Хто до гірської висоти

Ко господу воскриліт звуки?

При майже рівному обсязі текстів кількість архаїзмів у Грибоєдоваперевищує пушкінське майже в десять разів! Грибоєдова наче змінюєверсіфікаторскій талант. У чому ж справа? Пояснюється це рядом причин.

«Давид» - дуже близьке за змістом і навіть за кількістю слівперекладення 151-го псалма царя Давида. Грибоєдовське віршвідрізняється від псалма зміною сенсу. Герой Грибоєдова, як ужезазначалося, за духом близький до натхненним персонажам декабристської поезії,повстають на боротьбу за загальне благо.

Поет орієнтувався на такого читача, який не тільки пам'ятав
Біблію, а й був здатний наповнити з дитинства звичні слова та образиновим змістом. Але Грибоєдова було мало простий аліюзіонності, він бажавпідняти сучасність до міфологічних висот.

У віршах Грибоєдова, пише А.В. Десницький, «мова виробляєвраження творимо наново, поєднання слів нові, не дивлячись на те, щослова-то якраз вжиті майже «замшілі», тому, природно, що учитача виникає не один відтінок, не одне розуміння думки автора, а якасьбагатозначність, настільки широка, що, тільки вдумайтеся, розібравшись,читач виділить при читанні з цієї багатозначності те, що хотів сказатиавтор. Така мова настільки своєрідна і оригінальна, що стає промовою
«Однієї людини», «промовою Грибоєдова» ... - відмічено дуже точно.

Сучасники Грибоєдова його поезії не прийняли. «Від читання його віршіввилиці болять », - говорив Єрмолов.

У російській драматургії Грибоєдов мав таких попередників, як Д.І.
Фонвизин, І.А. Крилов, А.А. Шаховський. До початку XIX століття в Росії вжесклався тип віршованій комедії, рушійною пружиною якої була,перш за все, любовна інтрига, але одночасно з тим вирішувалися, або, заПринаймні, ставилися соціальні проблеми.

Спроби перекладу творів з французької мови

На початку свого творчого шляху Грибоєдов тяжів до легкої, такзваної «світської», комедії, далекої від викриття соціального зла.

Перший досвід драматурга була широко практикувався тодіпереклад-переробку з французької. Трехактная комедія Крез де Лессара
«Сімейна таємниця» (1809 р.) була перетворена перекладачем в одноактну, що,природно, спричинило за собою деякі зміни в сюжеті і композиції.
З'явилися і вірші, відсутні в оригіналі. Грибоєдов зберігфранцузькі імена, але ввів в п'єсу окремі епізоди, швидше за що належали домосковським або петербурзькому, ніж до паризького побуті. У них вжевгадується майбутній майстер, але поки це лише окремі штрихи.

«Молоде подружжя» - типово світська комедія. Конфлікт в ній заснованийна любовних непорозуміння, що ні про які соціальних суперечностях не йде імови. Так, принаймні, сприймає її читач в наші дні. У 1815році світська комедія на тлі зовсім недавно сприймається з величезниментузіазмом класичних трагедій, учівшіх віддавати перевагу державнеособистому, виглядали інакше. Існували й інші обставини,що сприяли успіху драматургічного досвіду Грибоєдова. Комедія Крезде Лессара була вже відома петербурзькими театралами в перекладі активнощо пише в ці роки для сцени А.Г. Волкова. Волков вже мав певнілітературні навички. Грибоєдов вперше прилучався до драматургії - і, тим неменше, його переклад набагато економніше і витонченішими. Більше того. Безсумнівно правбув Загоскіна, який вважав, що переклад Грибоєдова «набагато краще» самогопершоджерела. «Дія йде швидко, немає жодної непотрібною і холодноїсцени: у ній все на своєму місці ».

« Важливо і те, що в першому досвіді Грибоєдова вже заявлені ті принципидраматургічного стилю, які згодом знайдуть блискучу реалізацію в
«Лихо з розуму»: швидка зміна голосів, підхоплення репліки, поєднанняіронічної забарвлення мови персонажів з інтимно-ліричної, тяжіння доафористичним відгуків, до смисловим, ситуаційних і інтонаційнимконтрастів або протиставлень »[viii], - пише В.І. Бабкін.

З Вяземським драматург пише оперу-водевіль «Хто брат, хто сестра, або
Обман за обманом », музику до якої створює А.Н. Вертовской. Звичайно, цебула «безделка», бенефісна річ, призначена для московської акторки
М.Д. Львовою-Синецький, що вирізнялася даром перевтілення і особливо витонченоїв ролях травесті. П.А. Вяземський згадує: "... Директор Московського театру
Ф.Ф. Кокошин ... просив мене написати що-небудь для бенефісу Львовою
Синецький ... Перед самим тим часом познайомився я в Москві з Грибоєдовим,вже автором знаменитої комедії ... і запропонував удвох взятися за цю справу. Вінохоче погодився ». Так з'явилися ноти романсу з опери-водевілю П.А.
Вяземського і Грибоєдова на музику А.Н. Верстовського «Хто брат, хто сестра,або Обман за обманом », опубліковані в альманасі« Мнемозина »1824

Грибоєдов - музикант

Одного разу актор - драматург П.А. Каратигіна сказав Грибоєдова: «Ах,
Олександр Сергійович, скільки бог дав вам талантів: ви поет, музикант, булилихий кавадеріст і, нарешті, відмінний лінгвіст! »Він усміхнувся, глянув намене унившімі своїми очима з-під окулярів і відповів мені: «Повір мені,
Петруша, у кого багато талантів, у того немає жодного справжнього ». Він бувскромний ... »

Декабрист Петро Бестужев відгукувався про свого друга:« Розум від природирясний, збагачений знаннями, жадоба до яких і тепер не залишає його,душа чутлива до всього високого, шляхетного, геройськи. Характерживий, неповторна манера приємного, заманливого звернення, без домішкипихи; дар слова у високому ступені; приємний талант у музиці,нарешті, пізнання людей роблять його кумиром і окрасою кращих товариств ».

« За традицією, прийнятої в російських дворянських сім'ях Олександр Сергійовичз дитинства вчився музиці. Він дуже добре грав на фортепіано і володіввеликими знаннями в теорії музики »[ix], - повідомляє П.Г. Андрєєв.
Збереглося чимало спогадів про Грибоєдова - піаніста. «Грибоєдовпристрасно любив музику і з юних років став чудовимфортепьяністом. Механічна частина гри на фортепіано не уявляла длянього ніякої труднощі, і згодом він вивчав музику цілком, якглибокий теоретик (К. Полевой). «Я любив слухати його чудову гру нафортепіано ... Сяде він, бувало, до них і почне фантазувати ... Скільки булотут смаку, сили, дивної мелодії! Він був чудовий піаніст і великий знавецьмузики: Моцарт, Бетховен, Гайди і Вебер були його улюблені композитори »(П.
Каратигіна).

Грибоєдов - піаніст часто виступав у колі друзів і на музичнихвечорах як соліст-імпровізатор і акомпаніатор. Його партнерами поспільного музикування були співаки-аматори, артисти італійської оперноїтрупи, композитори. Так, наприклад, під його акомпанемент вперше
Верстовськогоий виконав тільки що вигаданий їм романс «Чорна шаль». Допревеликий жаль, більшість складених Грибоєдовим п'єс не стало для нихзаписано на нотний папір і для нас безповоротно втрачено. Збереглися лишедва вальсу. Вони не мають назв, тому будемо іменувати їх музичнимитермінами: Вальс ля-бемоль мажор і Вальс мі мінор. Перший з них написаний впротягом зими 1823/24 року. Про це розповідає Є.П. Соковнін, племінниця
С.І. Бегичева, кращого друга Грибоєдова: «Цієї зими Грибоєдов продовжувавобробляти свою комедію «Горе від розуму» і, щоб вірніше схопити всі відтінкимосковського суспільства, їздив на бали та обіди, до яких ніколи не бувмисливець, а потім усамітнювався цілими днями у своєму кабінеті. У менезберігся складений і написаний самим Грибоєдовим вальс, який вінпередав мені в руки ». Це була перша редакція вальсу e-moll. Соковнінпереслала його рукопис до редакції «Історичного вісника» з наступноюприпискою: «Додаю цей вальс у впевненості, що він може і тепердоставити багатьом задоволення ». Отже, свідоцтво Соковнінвстановлює, що твір одного з вальсів відноситься до періодуостаточної обробки «Горе від розуму». Інший вальс, As-dur, був написаний, по -Очевидно, тоді ж.

Однак музична творчість Грибоєдова не обмежувалося дійшлидо нас вальсами. Дочка П. Н. Ахвердова, у якій виховувалась майбутня дружина
Грибоєдова, розповідала досліднику Н.В. Шаламитову, що в першупоїздку до Персії (1818 р.) Грибоєдов, відвідуючи дім її матері в Тбілісі,часто «сідав за інструмент і грав переважно речі свого твору.
Вона ж згадує, що Грибоєдов, під час другої поїздки до Персії вяк повноважного міністра (1828 р.), знову зупинялася у П.Н.
Ахвердова і тут часто грав для дітей «танці свого твору», мелодіїяких, - продовжує вона, - я ще ясно пам'ятаю, не дуже гарні інескладні ».

У виданні творів Грибоєдова під редакцією І.А. Шляпкіна (1889 р.)повідомляється: «Як ми чули, існує ще мазурка, написана А.С.
Грибоєдовим ». На жаль, джерела своїх відомостей Шляпкін не вказав.

У пам'яті дружини Грибоєдова, Ніни Олександрівни, яка пережила його майже натридцять років, зберігалися довгий час інші його твори, у тому числінайбільш велике і значне - фортепіанна соната. Біограф Н.А.
Грибоєдова К.А. Бороздін розповідає: «Багато знала Ніна Олександрівнап'єс і його власної кмопозіціі, дуже чудових оригінальністюмелодії та майстерні обробці, - вона охоче їх грала тим, хто любить музику. Зних особливо була хороша одна соната, виконана задушевної принади;
Вона знала, що ця річ була моя улюблена і, сідаючи за фортепіано, ніколине відмовить мені в задоволенні її прослухати. Не можна не пошкодувати, щоп'єси ці залишилися не записаними ніким: «Ніна Олександрівна забрала їх зсобою ». Таким чином, найбільш серйозне музичний твір
Грибоєдова до нас не дійшло. Враження сучасників від імпровізацій
Грибоєдова і від зниклих його композицій цілком збігаються зхаракте