Кароліна Карлівна Павлова.
Кароліна Карлівна Павлова (Яніш) народилася 10 липня 1807 в Ярославлі, аледитинство провела в Москві, куди переїхали її батьки. Батько поетеси Карл
Іванович Яніш - німець, за освітою лікар забезпечив дочки прекраснедомашнє виховання. Дуже здібна, Кароліна чудово володілаіноземними мовами, добре знала російську і світову літератури, непоганомалювала. Вірші почала писати рано.
З середини 20-х рр.. молода Яніш - часта гостя в салонах Єлагіна і
Волконської.
Домашній альбом дівчата заповнений присвятами Баратинського, Язикова,
Вяземського, Пушкіна. Ці роки - найщасливіша і в той же час самасумна пора в житті Яніш. Адам Міцкевич-людина винятковихобдарувань, блискучий співрозмовник справив на Кароліну сильне враження,незабаром перейшло у взаємну любов. Поет зробив своїй учениціпропозицію. Але несподівано виникло непереборне перешкоду: багатийдядя, від якого залежало майбутнє всієї родини Яніш, рішученеслухняним шлюбу.
Наприкінці 1827 Міцкевич поїхав до Петербурга. Минали довгі місяці розлуки. Уквітня 1829 р. відбулася остання зустріч поета з Кароліною. На прощання
Міцкевич вписав до альбому дівчини присвяту:
Коли пролітних птахів несуться низки
Від зимових бур і хурделиць і стогнуть у височині,
Не осуджує їх, друже! Навесні повернуться птахи
Законним ним шляхом до бажаної стороні.
Але з голосу їх сумний, згадай друга!
Ледве надію знову блисне моїй долі,
На крилах радості примчу я швидко з півдня
Знову на північ, знову до тебе!
Кароліна Карлівна згодом створила кілька віршів,присвячених її взаємин з Міцкевичем і особливо 10 листопада --знаменної дати їх пояснення в любові. Серед них «Дума» (1840), «10Листопад 1840 »(1840),« На 10 листопада »(1841),« Оповідання »(1842).
До тебе тепер я думу звертаю,
безгрішним, хоч сумну, -- до тебе!
Несусь душею до далекого мені краю
І до відчуженої мені давно долю.
Так багато років минуло, - і дні знегоди,
І радості зустрічалися дні не раз;
Так багато років, - і більше, ніж роки,
Події змінили нас.
Не такі розлучилися ми з тобою!
Розлучилися ми, - ти пам'ятаєш, чи поет? -
А щастя дар запропонований був долею;
Так, може бути, а може бути - і ні!
Так був підведений підсумок промайнула на зорі її життя надіям.
Першим друкованим виступом Кароліни Яніш був опублікований в 1833 р. в
Німеччині збірник «Північний світло».
А через шість років у Парижі вийшов ще одну збірку перекладів поетеси -
«Прелюдії». Тут були представлені не тільки російські, але й німецькі,англійські, німецькі і польські поети в перекладі на французьку мову, атакож кілька віршів самої перекладачки.
Діяльність перекладачки і пропагандиста російської поезії за кордономотримала високу оцінку Бєлінського.
Кінець 1820-х і 1830-і рр.. - Час формування Кароліни Яніш якпоетеси.
Поезія Кароліни Павлової тісно пов'язана з російською романтичної школою, зтворчістю Язикова, Баратинського, Лермонтова. Поетеса розробляла жанрпослання і елегії (думи), своєрідну форму «оповідання у віршах». Такі,наприклад, «Стара», «Чернець», «Рудокопи», «Вогонь» та «Три душі».
Найважливіші з тим у творчості Кароліни Павлової - людина і світ, поет ісуспільство.
Ні, не їм твій священний дар!
Ні, не їм твій чистий вірш!
Ні, не ти на лютні натхненною
Не підеш на ринок їх!
заглушити ти дум відгуки,
І не даси безумцям ти
обмовляти твої мрії!
Лірика московської поетеси містила в собі широке коло питань: суперечкапоколінь, суворі уроки життя, «жіноче питання».
Так, багато було нас дитячих подруг,
На дитячому святі зійдемося ми, бувало,
І нашій радістю гриміла будинку залу,
І з дзвінким реготом наш розлучався коло.
І ми не вірили ні смутку, ані бід,
Назустріч життя йшли натовпом светлоокой;
блищав перед нами світ розкішний і широкий,
І все, що було в ньому, належало нам.
Так, багато було нас - і де той світлий рій ?..
О, кожна з нас дізналася життя тягар,
й небилиці то називає час.
І пам'ятає про себе, як ніби про чужу.
У 1856 р. Павлова їде подорожувати за кордон, 1858 залишає Росіюназавжди. Вона влаштувалася в Дрездені і тут напружено працювала,перекладала на німецьку мову вірші і драми А. К. Толстого «Смерть Івана
Грозного »,« Цар Федір Іоаннович », поему« Дон Жуан ».
Останнім оригінальним твором поетеси, виданим на батьківщині, бувуривок зі спогадів, опублікований в журналі «Російський архів» (1875).
Свою самотню старість Павлова доживала близько Дрездена, в містечку
Хлостервіц. Померла вона 2 грудня 1893
Але в Росії не забули чудову поетесу. Свого часу Мов в одномуз присвят Павлової, пророкуючи їй безсмертя, прозорливо писав:
Багато вам туги і нудьги!
Дай же бог вам довго жити.
Світ розумнішає: наші онуки
Будуть вас обожнюю.
