Майстерність письменника на прикладі І. А. Буніна.

(за оповіданням «Брати»)

Шлях

Метафора - мовний зворот, вживання слів і виразів у переносному значенніна основі аналогії, схожості, порівняння.
... Беззвучно і невимовно широко відкриває навколо пароплава блакитна безоднябезодень ... (замість «море»)
Гіпербола - перебільшення
І пішов, пішов мотати його п'яний і з голови до ніг мокрий рикши,збуджений ще й надією отримати цілу купу центів.
Літота - применшення.

Уособлення - представлення неживого у вигляді живого, наділення неживогорисами і здібностями живого.
Ніч швидко гасила казково-ніжні, рожеві і зелені фарби хвилиннихсутінків ...
Перифраз - вираз, описово що передає зміст іншого вирази абослова.
Але у рикші ще довго були круглі очі, - зовсім як у тієї, страшної,яку він уявив собі - повільно, тугим джгутом виповзають з кошикаі з шипінням роздувають своє блакитним відблиском мерехтливе горло. (замість
«Змія»)
Метонімія - необразне перифраз; мовний зворот, заміна одного слова іншим,тему за значенням.
Багато цих тіл хлюпається зі сміхом, криком і в теплій прозорій водікам'янистого узбережжя. (замість «люди, підлітки»)

Синекдоха - вид метонімії, назва частини замість назви цілого, приватногозамість загального і навпаки.

Іронія - тонка, прихована насмішка.

Символіка - символічне значення, яке приписують чого-н.; Сукупністьсимволів (символ - умовний знак якого-л. поняття, явища, ідеї)

Алегорія - вираження чого-л. абстрактного, думки, ідеї в конкретномуобразі.

РИТОРИЧНІ ФІГУРИ

Контраст, Антитеза - протиставлення, протилежність.

Оксюморон - поєднання несумісних за змістом визначення і визначаєтьсяслова

Епітет - яскраве визначення

Анафора - повторення слова, вирази на початку рядка, строфи, абзацу,частини.

Епіфора - повторення слова, вирази в кінці рядка, строфи, абзацу,частини.

Рефрен - вірш, строфа, фраза, пропозиція, регулярно повторюється втворі; мотив, що проходить через весь твір.

Сіндетон - бессоюзіе.

Полісіндетон - Полісиндетон.

Градація - послідовність, поступовість (зазвичай наростаюча) врозташування чого-л., при переході від одного до іншого.

Еліпс - пропуск (на листі - тире).

Енжанбеман - перенесення на інший рядок

Ремінісценція - смутний спогад; відгомін, вплив чьего-л.творчості в худ. творі.

З червоним текстом - РОЗПОВІДЬ ЯК ЖАНР,синім - МАЙСТЕРНІСТЬ ПИСЬМЕННИКА,чорним-спільне.

Пояснення: якщо Ви пишете твір на тему МАЙСТЕРНІСТЬ ПИСЬМЕННИКА, то сміливопереписуйте текст цілком, просто пропускаючи фрази, позначені червоним,для твору РОЗПОВІДЬ ЯК ЖАНР - пропускайте пропозиції, позначені синімкольором.

І. Бунін - визнаний майстер слова. Але ж серед його читачів нетільки літературознавці, а й люди, практично не знайомі з теорієюлітератури, тим не менше, що люблять його за ніжне, м'яко-туманне протягом йогопрози, за що ховаються в глибинах шурхотить, дзвінкий, що тягнуть за собою фразфілософію, яку читач відчуває, незважаючи на те, що Бунінпрактично ніколи не ставить прямих запитань і ніколи не відповідає на нихпрямо. Як досягає автор цього порозуміння з читачем? Чи живуть йогоприйоми життям, паралельної теми розповіді, будучи відображенням її? Спробуємовідповісти на ці питання, розглянувши динаміку одного з тропів, перифрази, ійого різновиди - метонімії, в оповіданні «Брати».
ДЛЯ ЖАНРУ: І. Бунін - визнаний майстер слова. Але його розповідіпритягають не тільки літературознавців, а й недосвідчених читачів ніжним,м'яко-туманним плином розповіді, що ховається в глибині шаруділи,дзвінкий, що тягнуть за собою фраз філософією, яку читач відчуває, незважаючи нате, що Бунін ніколи не ставить прямих запитань і ніколи не відповідає наних прямо. Як досягає автор цього порозуміння з читачем? І чомусаме розповіді, а не більш крупні форми, так приваблюють читача в
Буніна? Щоб відповісти на ці запитання, розглянемо один з розповідейписьменника - «Брати» - і знайдемо в ньому особливості цього жанру.
Спочатку позначимо рамки поняття «розповідь»: розповідь - це маленькаепічна форма, яка розкриває загальнолюдські проблеми, що ставить на першеплан не тільки самого героя і події, як правило, виражені не так яскраво,як у великих формах, але і виразні засоби мови, життя якихчітко проглядається саме в невеликих творах. Отже, будь-яка розповідьволодіє двома сторонами розповіді: безпосередньо змістом і йогохудожнім оформленням.
Ще при першому прочитанні читач ясно розрізняє два плани розповіді: Цейлонз Його первісна, спекою і недоречними тут європейськими костюмами іокриками по-англійськи і пароплав, на якому один з героїв оповідання,англієць, спливають від «землі прабатьків» до Європи. Яку роль відіграєобраний нами стежок в зображенні цих двох контрастних частин оповідання?
Така двуплановая композиція, де частини контрастні одна одній, характернане тільки для Буніна ( «Пан із Сан-Франциско»), але і для інших авторів
XX століття: двучастние розповіді ми зустрінемо у Солженіцина, яскравіпротиставлення подій знайдемо в деяких оповіданнях Андрєєва (в
«Безодні» вечірня прогулянка протиставляється нічному події) і втворах інших письменників. Цих авторів об'єднує одне: використаннядвох полюсів оповідання для розкриття тих самих «загальнолюдських проблем», проякі ми говорили вище.
Але - повернімося до «Братам». Найбільш самостійним тропом, що створює нібипаралельний, а насправді тісно переплетений з вмістом світ воповіданні є перифраз, і перша ластівка його -
Перша метонімія зустрічає уважного читача ще на початку розповіді,твору, коли автор з допомогою безлічі живих епітетів - «шовковистіпіски »,« сігароподобние дубки »- й кількох метафор -« пір'ясті мітелки -верхівки »,« дзеркало водної гладі », ніби показує нам з висоти пташиногопольоту той давній острів «лісових людей», по вулицях і закликом міст ісіл якого він трохи пізніше проведе читача вдумливого і чуйного:
«Багато цих тіл хлюпається зі сміхом, криком і в теплій прозорій водікам'янистого узбережжя ». Чому «тіла», а не «підлітки»? Чому авторбудує передує стежку пропозиція: «На піску, в райського наготі,валяються кавові тіла чорноволосих підлітків », - таким чином, що
«Тіла» представляються нам чимось окремим від «підлітків», який-то їхналежністю, власністю, але не більше? Можливо, ми знайдемопояснення цьому, проникнувши в текст і позначивши в ньому інші перифрази ... І --серед об'ємних епітетів ( «величезні зводи лісової зелені», «темно-червоністежки »), обережно спускається читача на острів і провідних до одного збагатьох, але з «особливим номером», рикші, знову - яскравий перифраз, жвавийалітерацією: «великої белоглазий людина», сідає в колясочку рикші,замість «європеєць», - і трохи нижче про нього ж: «людина в шоломі». Далі авторконкретизує припущення читачем поняття «європеєць» до більш вузького
«Англієць», але поки що «англієць» - невизначений «хазяїн острова», неокрема людина, а частина країни-метрополії. Слідуємо за «рикші номерсьомий »і потрапляємо в його« лісову хатину під Коломбо »(звернімо увагу наповторюваний епітет «лісової» щодо мешканців Цейлону - він створює учитача образ тієї первісності, що і відрізняє перша частина розповідівід другого), куди прийшов він одного разу «зовсім не у визначений час» і помер «довечора », став просто« мертвим дідусем ». А син його, «легконогій юнак»,після його смерті надів на свою, на відміну від «посірілий і суха»руки старого, «круглу і теплу» руку мідну бляху з номером сім. Втратившине тільки батька, а й наречену, зниклу на Невільниче Острові, молодийрикши, ніби забувши про наречену, бігав і жадібно збирав «срібні кружечки»за свою роботу. Відзначимо цей перифраз: він не тільки оригінальний синонімслова «монети». Цим виразом автор підкреслює несумісністьєвропейської цивілізації в тому вигляді, в якому вона присутня на Цейлоні,і «землі найдавнішого людства»: у «загублений едемі» монета неметалевий грошовий знак, а тільки те, що вона є насправді --срібний кружечок ...
І ось «якось вранці» з'являється ще одна «людина у білому». Він ніби-тотакий же, як інші європейці, «господар», але погляд його «дивним». Він -
«Англієць», але цікаво те, що, в частині-описі Цейлону ми зустрінемо іінше його визначення-перифраз: «нічого не бачить людина в окулярах». Ми незустрінемо визначення «людина» в оповіданні для рикші, єдиний, крімєвропейців, «людина» - це лакей біля під'їзду готелю. Мешканці Цейлонуавтором представляються в основному як «тіла»: підлітки на пляжі, якихми бачили на початку розповіді, «коричневі тіла молодих робітників», «голе,трохи повний, але міцне, невелике тіло »нареченої рикші ... А слово« людина »для «диких людей» не застосовується. Воно поєднує в ціле тіло і його мешканця
- Душу, два поняття різних рівнів: якщо тіло існує лише тимчасово, під
«Сні короткою життя», то душа вічна як частині височини. І племінникдіда з Мадуро, торговця зміями, який намагається наслідувати європейцямодязі, все одно «дикий», c «величезним Колтунов чорної в'юнкої вовни наголові »замість європейської капелюхи, і наречена, яку рикши знаходить в одномуз готелів, все та ж «дівчинка-жінка», «маленьке тіло», незважаючи наяпонський халатик червоного шовку і золоті браслети на руках. На Цейлоні всеживе: статуя постає то «білої маркізою», то «гордої, з подвійнимпідборіддям »мармурової жінкою. Ніщо не зветься тими застиглими іменами,які винайшов «людина», і навіть змія, яка вб'є рикшу, постаєбогинею, «найменшим і самої смертоносної», «казково-красивою, ... вчорних кільцях із зеленими облямівкою, із смарагдовою смугою на потилиці ... »,зовсім не схожою на іншу, «страшну ... повільно, тугим джгутом виповзаютьз коша, і з тугим шипінням роздувають своє блакитним відблиском мерехтливегорло ». Звернемо увагу на те, що опису засновані на різному звукоряді --в першому випадку переважають ясні [м], [з], трохи приглушений [к] --підкреслюється лише краса, а в іншому описі - акцент на [ш], [щ],змальовують страх героя. Такими перифразами одного слова «змія» відзанурює читача в атмосферу первісної містики острова, змушуєбачити «едем» очима одного з споконвічних мешканців його-рикші ...
А поняття «людина» існує лише в уяві європейців; читачнеминуче робить такий висновок з роздумів англійця на човні:
«... Розум наш так само слабкий, як розум крота, або, мабуть, ще слабшай, томущо у крота, у звіра, у дикуна хоч інстинкт зберігся, а у нас, уєвропейців, він виродився, вироджується! ». Інстинкт - схиляння передбогами, відчуття істини, яке прийшло до молодого рикші перед тим, як вінпомер від укусу змії, бажаючи цієї смерті в ім'я земної любові, а отримавши в ім'явічної - англієць намагається замінити страхом перед стихією. Страхом,що створюється штучно, не грунтується ні на чому, окрім «слабкого розуму».
І автор, слідуючи за роздумами свого героя, створює з рівно і сонношумевшего в першій частині океану спочатку «свинцеву даль», потім - «тьму», івже сам герой, англієць, говорить про океан «бездонна глибина», «хиткахлябь », називаючи хвилі« борознами зеленої вогненної піни »з« чорно ліловоютемрявою навколо ». І ще до того, як капітан скаже про роздумаханглійця: «Це Цейлон так на вас подіяв», уважний читачздогадається про вплив стародавньої землі на свідомість цієї людини. Авторвживати їх на початку другої частини перифраз «вершник рикші номер сьомий»,говорячи про англійці, але ж рикши номер сьомий вже мертвий, і помер він зпочуттям піднесеного, зрікаючись від спокус Мари - і читачприпускає, що, називаючи так англійця, автор якимось чином хочезблизити «дикуна» і «людини», позначити їх спільність, єдність (розповідьне даремно називається «Брати»), визволити в англійці древні інстинкти ...
Читач не помилився - англієць відчув в кінці другої частини те, що вСпоконвіку було лише порожніми побудовами розуму: єдність світу. Все -
«Безодня», вічність, зоряна, жива, але вже не лякає ... Читач знову мігпередбачити такий розвиток. Як для рикші змія - спочатку страшна, а потімкрасива, так і для англійця жахлива «хлябь» стала безпечними, чудний
«Безоднею», заспокійливою і закачує. Змія є символом
Піднесеного, таким же, як і безодня, смертоносним - але вже не лякає.
Смерть - лише спосіб повернутися до Бога у світі цієї розповіді. І навіть якщоокеан, що змішалося з небом, поглине пароплав і англійця, то трагедії невідбудеться: англієць усвідомив вічність, і тепер Смерть для нього неприпинення буття, але розчинення в піднесеному ...
Прослідкувавши лише розвиток і перекличку перекручуванням в розповіді І. А. Буніна --що практично неможливо в романі або повісті, де деталь губиться задією, читач зможе відкрити для себе світ письменника, не тількирозгледіти завуальовані питання автора та відповіді на них, відчутидумка письменника і динаміку його роздумів, а й відчути атмосферущо описується в оповіданні, побачити його (розповідь) зовні, очима автора, ізсередини, як бачать його герої Буніна. І, звичайно, будь-який троп, навіть такиймайстерний, як перифраз Буніна, майже безсилий без інших тропів і фігур:без створюють фон багатьох Бунінська оповідань звукових і колірних градацій,без прозорих і легких, але ясних рефренів, без несподіваних метафор, безм'яких, гладких, відточених епітетів - без усього того, за що Буніна поправу називають Майстром ... ... ... ... ... ... ... ... І, звичайно, перифраз в оповіданні, відтіненийзвуковими і кольоровими градаціями, прозорими і легкими рефренами,несподіваними метафорами і гладкими, відточеними епітетами, які яснопомітні в малій формі, не міг би існувати так яскраво і самостійно,але одночасно відтінюючи тему твори, в повісті, оповіданні або поемі ...