Міністерство професійної освіти РФ

Усть-Лабинский соціально-педагогічний коледж.

Реферат з дитячої літератури на тему:

«СЕРГІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ МИХАЛКОВ»

Виконала студентка

2 «З» (К) курсу

Покутного. І.

Переподаватель:

Щербина Л.Г.

м. Усть-Лабинськ

2001р

СЕРГІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ МИХАЛКОВ (нар. 1913 р.)

С. В. Михалков народився в Москві, в родині вченого-орнітолога. Михалкова --древній російський рід. «Михалкова у властивості з Шестова, родом Великоїстариці Марфи Іванівни, матері царя Михайла Федоровича. Першим
«Постільничий» новообраного царя була людина йому не сторонній, а саме
Михалков »- так записано в збірнику« Старина і новизна »(книга XVII, 1914р.). У різних армійських чинах Михалкова служили Батьківщині в петровські іпослепет-ровськ часи. Помітний слід в історії російської культури залишивпрадід С. В. Михалкова, дійсний статський радник Володимир Сергійович
Михалков (1817-1900). Родова бібліотека Михалковим ще в 1910 році булапередана до основного фонду бібліотеки Академії наук у Петербурзі, дезберігається і тепер.
Становлення особистості письменника.
«У перші роки становлення радянської влади зруйноване народнегосподарство країни потребувало допомоги чесних і освіченихфахівців-представників російської інтелігенції. Мій батько опинився в їхніхчислі, став згодом одним з основоположників радянського промисловогоптахівництва ...
1925 рік.
Згадую себе книгоноша. Мені дванадцять років. Я ходжу по домівкахпідмосковного селища Жайворонки і пропоную придбати брошуру підназвою «Що потрібно знати селянину-птахівників». Автор її - мій батько. Вжедруга книга батька називалася: «Чому в Америці кури добре несуться?».
Мати поета - Ольга Михайлівна Михалкова, уроджена Глєбова. Її предкитеж служили на військовій і державній службі: «Жінка безмежнодобра, м'яка і безмежно віддана родині ... »2. Писати обдарований хлопчик
Серьожа почав рано. Ось як про це згадує тепер С.В. Михалков: «Менібуло трохи більше десяти років, коли безпритульні, які проникли в нашуквартиру, викрали скриньку з моїми «скарбом», серед яких, разом зскладаним ножем і рогаткою, зберігалася загальна зошит з начистопереписаними першими моїми віршами.
У 1945 році, в Горькому, після мого виступу в залі Горьківськоїфілармонії знала колись нашу родину А. Н. Румянцева передала мені, Богзна як, що збереглися у неї вісім моїх віршів, датованих
1924-1925 роками. Була серед них і моя перша байка «Культура».
Початкову освіту С. В. Михалков здобув удома. У звичайну школу пішов зчетвертого класу. Батько залучив сина до віршів Маяковського, Єсеніна,
Дем'яна Бєдного. «Вплив саме цих поетів найбільш сильно позначилося намоїх дитячих поетичних дослідах, - згадує С. В. Михалков. - Але більшеза все я любив казки Пушкіна, байки Крилова, вірші Лєрмонтова і Некрасова ».
Підліток Сергій Михалков випускає домашній «літературно-мистецькийжурнал ».
Батько уважно спостерігав за розвитком інтересу сина до віршотворчість,одного разу без його відома відправив кілька творів відомому поетові.
Прийшла відповідь: «У хлопчика є здібності. Однак важко сказати, чи будевін поетом. Можу тільки порадити: нехай більше читає і продовжуєписати вірші ». Хлопчик, у якого «є здібності», і сам вже мріяв,щоб його вірші були опубліковані не тільки їм самим у своєму домашньомужурналі. Склав у віршах «Казку про ведмедя», він переписав її друкованимилітерами і відніс до одного з московських приватних видавництв. Досвідчений видавецьуважно вислухав хвилюючого автора, вручив йому гонорар у розмірі трьохрублів, потиснув руку на прощання: «Чи треба розповідати, що я, вийшовши заворота, залишив його у моссельпромщіци, яка торгувала з лотка іриски ісоєвими батончиками.
А через тиждень я тримав тремтячими пальцями надрукований на видавничомубланку відповідь, у короткій, але переконливою формі відхиляючий мій рукопис якнепридатну для видання », - читаємо в автобіографії С. В. Михалкова. Були йінші аналогічні невдачі. Але в 1928 році в липневому номері журналу «Напідйомі »(Ростов-на-Дону) було« по-справжньому »опубліковано вірш
«Дорога». П'ятнадцятирічному починаючому поету редактор писав:
«Дуже не захоплюйтеся, вчіться працювати і шліть нам свої вірші». Поет бувпрацьовитий, довів і продовжує доводити це всім своїм життям.
У 1927 році родина переїхала в Михалковим П'ятигорськ. Син птахівника -дослідника скоро став автором крайової газети «Терек». Першою публікацієюв ній була «Козацька пісня» (1929). Автор був зарахований в актив при Терськоїасоціації пролетарських письменників - Тапп. З вдячністю згадує
Сергій Володимирович шкільного вчителя російської мови і літератури А-
Сафроненко. У 1930 році була закінчена П'ятигорська школа 2-го ступеня. «... Явирішив почати самостійне життя. Поїхав до Москви, маючи лист батька,адресований ним своєї сестри: «... Посилаю сина до Москви, щоб спробуватипоставити його на ноги. Його завдання - отримати потрібне для письменникаосвіта - шляхом роботи в бібліотеці, відвідування театрів, диспутів іспілкування з людьми, причетними до культури. Якщо протягом року він зумієрушити вперед і будуть будь-які надії, то можливо вчення влітературному технікумі, якщо ні - він надійде на завод робітником, а потімвчитиметься з якої-небудь спеціальності ... »Сергію Михалкову було 17років. Батько вважав, що вже прийшов час самостійних рішень. Віннапучував сина: «Найбільше ти любиш писати вірші. Спробуй свої сили.
Вчися далі. Спробуй вилікуватися від заїкання. Працюй над собою. МожеМожливо, з часом з тебе щось і вийде. Але головне, щоб з тебевийшов чоловік! »
Протягом трьох наступних років майбутній поет змінив ряд професій:разнорабочий Московської ткацько-оздоблю-ної фабрики, помічник топографагеолого-розвідувальної експедиції в Східному Казахстані, в вишукувальноїпартії Московського управління повітряних ліній на Волзі. З 1933 року частодрукується на сторінках «Огонька», «Прожектори», газет «Известия»,
«Вечірня Москва», стає не чужим на естраді, виникає дружба з Ріной
Зеленій, Ігорем Ільїнським ... Вони читали вірші С. Михалкова з естради. Ставшипозаштатним співробітником газети «Известия», поет знайомиться з фейлетоністом
Л.А. Кассіля. Ця дружба теж була міцною, творчої до останніх днів
Лева Абрамовича Кассіля. Виразна оцінка цього часу С. В. Михалковим:
«Молоді поети і прозаїки тридцятих років брали живу участь вроботі заводських літературних гуртків, виступали на сторінках багатотиражок,в робочих і студентських аудиторіях, на відрядження редакцій виїжджали нановобудови і в колгоспи країни. Пафос перших п'ятирічок надихав молодулітературну зміну. Для мене, як і для багатьох моїх товаришів і однолітківпо літературному об'єднанню «Вогник» (К. Симонов, М. Алігер, С. Васильєв таін), стало нагальною потребою творчо відгукуватися на події часу,внутрішня потреба черпати натхнення у справах і думках сучасників.
Я писав вірші про челюскінців і папанінці, про прикордонникам, піднімав свійще не зміцнів голос проти фашизму.
Моя «Італійська пісенька» була присвячена подіям в Абіссінії » '.
У роки героїчної боротьби іспанського народу за свою незалежність булистворені вірші про загиблого астурійських гірників, з'явилися балади «Жили тридруга-товариша в маленькому місті Ен », вірш« Іспанська хлопчисько в
Іспанії жив ». Виходила кількома виданнями поема «Міша Корольков» - пропіонера, який потрапив у полон до японців, які захопили радянський корабель.
Секрет таланту. Гострий, суворий критик МЛевідов в рецензії,опублікованій в журналі «Літературне навчання» ще в 30-і роки, відзначив, щотворчість Михалкова несе на собі «знак індивідуальності» і всі його вірші
«Тісно пов'язані з нею». Очевидно, що індивідуальність ця виявляєтьсяперш за все в приналежності поета до дитинства: у відчутті та визнанняжиттєвої цінності дитинства. У щирій поетизації дитячого, не затьмаренаконформізмом світовідчуття. У постійному одночасного перебування в двохстанах - дорослого, мудрої, досвідченої людини і живого,безпосереднього, лукавого і веселого, образливе і лиха терплячим, готовогодо миру, дружби, до гри і радості дитини. Не випадково однією з програмнихстане книга С. Михалкова «Усе починається з дитинства». А після її виходу всвітло в офіційних доповідях, у дослідженнях і публіцистичних публікаціяхбуде часто миготіти це ємне словосполучення.
У першому розділі цієї книги, у розділі «Література для дітей і дитячалітература », підкреслювалося відмінність між цими двома поняттями, міжпредметами, які вони позначають. В особистості, у творчості С. Михалкова
«Дитячий поет» і «поет, що пише для дітей», зливаються. Пам'ять дитинства --стан дорослого поета. Вона не тільки комора вражень. Вона основа ідорослого, формально вийшов з пори дитинства людини. С.В. Міхалковзавжди жив і живе у своєму дитинстві.
У критичних статтях, у підручниках, в дослідженнях можна прочитати: вінлегко підлаштовується під дитинство; він вільно перемикається на дитинство.
Михалков «має дар ... привласнювати, робити своїми власними почуттядітей ...». Але Михалков ні до кого не підлаштовується. Нічиї почуття не робитьсвоїми. Він живе, перебуваючи в своєму календарному віці, і одночаснознаходиться в дитинстві. У його віршах не «ігровий момент», у них - ігроваприрода, як сама природа дітей. Немає потреби йому «привласнювати, робити своїмивласними чувствадетей ». Вони органічні внутрішньому стану поета, йогосвітовідчуття, що не тільки не заважає, але загострює відчуття, аналізреальних протиріч дійсності, поглиблює й ускладнює їхвідчуття. Про це свідчить вся творчість С. В. Михалкова, включаючипридуманий ним кіножурнал «Фітіль». Органічна єдність дорослого ідитячої свідомості, почувань виявляють всі його вірші, написані відімені дітей і для дітей. Вслухатися в інтонацію, наприклад, вірші
«Вершник», уявімо зримо намальовану в ньому картину:

... Я в канаву не хочу. Чи не я схопився за гриву, Але доводиться - А схопився за кропиву. Лечу. - Відійдіть від мене!

Я не сяду більше на цього коня!
Неможливо не відчути, особливо в останній ритмічноакцентованою рядку, природну, саме дитячу образу звалилосясідока. Сідока-дитини.
У середині 30-х років піонерський відділ Московського комітету комсомолузапропонував С. Михалкову взяти участь у конкурсі на кращу піонерськупісню. Поет виїхав до підмосковного піонерський табір і провів з дітьмитабірну зміну: ходив у походи, купався, грав, вудил рибу, розпалював багаття,співав біля них, вигадував забавні змагання на кмітливість ...
Після повернення були написані кілька пісень і ... кілька веселихвіршів. Борис Івантер 'схвалив принесені в керований ним журнал «Піонер»вірші. Їх опублікували. А незабаром поет написав поему «Дядя Стьопа». Прочитавшиїї, Івантер сказав: «Ну ось! Тепер ми почали серйозно писати для дітей.
Треба би вас познайомити з Маршака ». Маршак, як вже було сказано в розділі проньому, жив у ці роки в Ленінграді. «Піонер» відряджає С. Михалкова до С.
Маршака. «Це була друга в моєму житті творче відрядження. Зізнатися,не без душевного трепету зайшов я в будівлю ленінградського Будинку книги на
Невському проспекті, де в декількох кімнатах розміщувалася редакція дитячоговідділу, очолюваного С. Маршака, - згадує С. Міхалков. - Самуїл
Якович прийняв мене відразу ж. І «Дядю Степу» прочитав при мені. Така вжебув стиль роботи в цій редакції, де кожної нової людини зустрічалитак, як ніби його самого і його рукопис давно вже чекали. Розмова з
Маршака мені запам'ятався. І якщо згодом я не вважав за свого «Дядю Степу»випадковим епізодом у літературній праці, а продовжував працювати для юногочитача, - в цьому, може бути, перш за все заслуга Самуїла Яковича
Маршака »2.
Поема була опублікована спочатку в журналі« Піонер »(1935, № 7). Це інаступні її видання окремою книгою швидко принесли автору загальнулюбов, загальне визнання. К. Чуковський: «... з'явився новий поет,самобутній, сміливий. Вірш Михалкова то озорной, то насмішкуватий, чарівноспівуче, ліричний, і в цьому його головна сила ». У 1973 році вже про трилогію
«Дядя Стьопа», «Дядя Стьопа - міліціонер», «Дядя Стьопа і Єгор» Н. Тихоновписав: «... Вона не має собі рівних, як і добрий її велетень, з рішучимі справедливим характером, що уміє бути веселим, мудрим, хоробрим, люблячимжарт і не виносячи несправедливості ». Трохи пізніше з'явиться попрохання читачів ще частина поеми - «Дядя Стьопа - ветеран». Читачіхотіли бачити дядька Степу не тільки у вчорашньому дні.
Улюблений герой повинен, на їхню думку, бути в русі, змінюватися, якзмінюються всі живі люди. А діти ніколи не сприймали прекрасноговелетня тільки як вигаданого казкового героя. Він був завжди близький ізалишається таким донині. Близький, і зрозумілий, і «приємний, хоч і дорослий». Зним можна порадитись. До нього можна звернутися з проханням, написатилист.І пишуть. Дитяча пошта до дядька Стьопі ще чекає свогодослідника. У цих листах чимало дивно цікавого. Наприклад,діти справді, буває, ототожнюють особистість автора і полюбивсягероя класичної поеми. Є в цьому якась загадкова довірливістьдітей до поета - він такий же своя людина, як і «найголовніший велетень».
Ось уривок записаного мною діалогу хлопчаків на відкритті головноїдитячої бібліотеки Росії, розташованої на Калузької площі столиці:
«... Ой, он дивись, живий дядя Стьопа!» - Щасливо посміхаючись, кричавхлопчисько, смикаючи приятеля за рукав светра. «Ну і балда. Це зовсім і недядя Стьопа. Це - Михалков », - резонно заперечив той. «Сам балда. Що я, незнаю? Тільки це все одно ».
Є в пошті С. В. Михалкова і листи, адресою нагадують відомелист Ваньки Жукова, героя чеховського розповіді: «Москва. Сергію
Михалкову ». Діти не сумніваються, що всі знають, у якому будинку, на якийвулиці живе близький їм людина. Читаємо одну з таких листів, написанестаранно, майже друкованими літерами: «Товаришу Сергій Михалков. Мипосперечалися з Димко Осадчим.більше. А Димка не вірить. А мій тато і навіть дідусь кажуть, що коли вонибули маленькими, то Сергій Михалков теж писав вірші, які в дитячомусаду і в школі напам'ять вчать. Тато навіть більше знає напам'ять віршів, ніжя. А Димка говорить, що якщо людині сто років, то він не вигадує дитячівіршики і не може бути смішним і веселим. Дімкіному дідусеві ще не сто років,і то він ніколи не сміється і весь час хворіє. Скільки ж Вам років? Може,давно, коли дідусь був хлопчиськом, був інший Сергій Михалков? Мені вжескоро буде вісім, в листопаді ».
Секрету немає. Вік поета вирахувати легко. Питання в іншому: у чому секретталанту, що дозволив його власнику вже давно стати справді народним! Чи неодне покоління дітей знає, читає, цінує твори С. В. Михалкова:вірші, казки для дітей, байки, балади, п'єси для дітей і дорослих,кіносценарії, лібрето до опер, публіцистику. Значна частина нашихспіввітчизників ще пам'ятають Державний гімн Радянського Союзу, впершещо пролунав у ніч на Новий 1944 по Всесоюзному радіо. Автори йоготексту - поети Міхалков і Ель-Регістан. Кожен з нас - і дорослих і дітей
- Подумки або наяву звертається душею до Вічного вогню біля Кремлівської стіни,запалений у пам'ять про невідомого солдата ... На камені вибиті слова: «Ім'ятвоє невідоме, подвиг твій безсмертний ». Їх автор - Сергій Володимирович
Михалков.
Ще в 70-і роки про нього з повагою говорили: «Наш класик». Кому це недуже подобається, каже, що автора гімну підтримував його громадськийавторитет, службове становище: він був депутатом Верховної Ради СРСР неодного скликання, головою Правління Союзу письменників РРФСР, секретарем
Правління Спілки письменників СРСР, членом та головою різних конкурснихкомісій ... Тому, мовляв, його книги виходили за радянської владимільйонними тиражами. Але ж моментально розкуповувалися вони цінителямилітератури. У 1995-1996 роках поема «Дядя Стьопа», збірки нових і раніше невидавалися віршів С. Михалкова теж були видані величезними для нашогочасу тиражами відразу декількома видавництвами. Названий вищесуспільний авторитет, суспільне становище автора тепер не могливпливати на роботу видавництв ... Всі книги розійшлися моментально.
Видавництво «Сучасний письменник» у 1996 роцівипустило збірку байок «Намій смак ». Через кілька днів придбати книжку можна було лише уперекупників ...
Секрет таланту? Певною мірою на це питання відповідає відомийлітературознавець ДД.Благой:
«Поетичне обдарування Сергія Михалкова - зовсім вже дорослої людини,багато пережив, перевідевшего, перечувствовавшего, учасника бойовихпоходів, великого письменника-художника, видного громадського діяча --містить в собі чудове якість милою безпосередній дитячості.
Тому йому немає потреби нагинатися до своїм маленьким читачам. Навпаки, всвоїх віршах він ніби піднімає їх на свій «дорослий» зростання, щоб, невтрачаючи дитячої природи, вони могли краще пізнати себе, далі й пильнішепобачити реальний світ, що оточує їх, нашу радянську дійсність.
Повітрю милої, чарівної дитячості, яким так радісно дихається ввіршах Михалкова, гармонійно відповідає їх дивнопроста, народно-російська, кристально чистий поетична мова; відповідаємузикальність і звукова зображувальність вірша, який, подібно до віршапушкінських казок, «як річечка дзюрчить», тече незвичайно жваво, легко,безпосередньо і запам'ятовується сам собою, без найменших зусиль ».
С. В. Михалков - лауреат низки міжнародних премій за кращу дитячу книгу;удостоєний почесного диплома імені X. К. Андерсена. У Москві в 1989 роцівідбулася Міжнародна зустріч фахівців з дитячої літератури,дитячого, юнацького читання: письменників, критиків, видавців ...
Популярна письменниця з Австралії, відповідаючи на запитання, як вонадолетіла до Москви, усміхаючись, сказала: «Звичайно, для кенгуру це занадтодовгий і досить важкий шлях. І московський клімат мало слушно. Але всенезручності компенсуються можливістю поговорити з живим дядьком Степаном ...
Я люблю його, тому що його люблять мої онуки ... »У цьому теж є частковавідгадка Михалкова секрету. Сам же він відповів на питання про секрет йоготаланту віршами «Мій секрет»:
В той дивовижною Країні, «Хочу назад!» - сказати легко.
Де я побачив світло. Спробуй! Влуч!
Як багатьом, виконувалося мені А я можу! Але свій секрет
І п'ять, і десять років. Я не відкрию вам,
У країні Фантазій і прокази, як я вже десятки років
І бешкетних витівок Живу і тут, і там.
Колись був кожен з нас Мені варто лише зібрати багаж!
Одним із тих дітей. А чи довго зібрати -
Всі ті, хто зростав тоді зі мною Папір, ручку, олівець
І набирав року, І загальний зошит?
Одного разу з цією Країною І ось уже я в тій Країні,
Попрощався назавжди. Де я побачив світло,
Держава Дитинства далеко І, як не дивно, знову мені
Залишилася позаду. І п'ять, і десять років.
У народній пам'яті. Стало звичним, що твори С. В. Михалкова різнихжанрів критики і читачі атестують як гумористичні. Л. Б. Либединська вінтерв'ю, яке у неї брав Зіновій Паперний для статті «До 75-річчя Сергія
Володимировича Михалкова »(Літературна газета. - 1988. - 9 березня), сказала,що давно і незмінно любить Сергія Володимировича: «Перш за все за те, щовід його віршів веселіше жити на світі. Коли ці вірші тільки почалидрукуватися, в 30-і роки, їх відразу стали запам'ятовувати напам'ять не тільки діти,але і дорослі:

... Справа була ввечері,

Робити було нічого ...

. А у нас в квартирі газ!

. А у вас?

- А у нас водопровід.

Ось !..»< br> Але хіба тільки ці вірші знають всі? Більша частина увійшла у всенароднупоетичну пам'ять ... »У названій статті вельми самобутній літературознавець,критик, фейлетоніст З.Па-Перно призводить відповіді різних людей, яких вінопитував, з'ясовуючи «враження народу» про творчість ювіляра:
«Кожного разу, коли перед початком кіносеансу на екрані розгорається ... -
«Фітіль», в залі дружній радісний зітхання. «Фітіль» - означає, посміємося зшахраями і бюрократами, яким у житті не раз вдається посміятися наднами ... Кращі Михалкова «Гноти» - приклади антізастойності »- думкадосвідченого кінолюба. «Подобається мені« Дядя Стьопа », - із задоволенням відзначаєкапітан міліції. - ... Герой ніби складається з одних достоїнств - у всьомуправильний, кмітливий, енергійний, фізично підготовлений прекрасно ... Іпри цьому жива людина, одним словом - свій ... зростання він високий, на іншихне дивиться зверхньо. Ще мені подобається, що Михалков складає дуже смішно.
Дядя Стьопа творить у нього незвичайні справи. Наприклад, під часпочався льодоходу баба, ловлячи гав, попливла зі своєю білизною на крижині;перехилившись з високого моста, «Він встиг схопити в оберемок/переляканубабку ...». Чи не читав названої статті випускник юридичного факультету
МГУ ім.М.ВЛомоносова, ще тільки збирається працювати в системі «моєїміліції », яка« мене береже », на наше запитання про ставлення до творчості
С. В. Михалкова - ювіляра 80 років (1993), завзято посміхаючись, сказав:
«Михалков?! Та хіба можна його не знати, а коли знаєш, - не любити?! Адженаша мова насичена, як нашими власними, приказками, цитатами з йоговіршів, байок. «У цій річці вранці рано потонули два барана ...»,« Колипасти овець покликання твоє/- Не спи під деревом і не кидай рушницю »... Якщоговорити про байки, так майже всі вони - приємний урок громадянськості, адля юриста - професійної спостережливості ».
Зерно цього таланту все ж, головним чином, у людяності поета. Йоговірші об'єднують, ріднять людей, вселяють надію, радують добротою,мужністю, святковістю:

... Ми їдемо, їдемо, їдемо Нам весело живеться,

У далекі краї. Ми співаємо пісеньку,

Гарні сусіди, А в пісеньці співається

Щасливі друзі. Про те, як ми живемо ...
Ну хіба це не близько, не дорого для кожної дитини і дорослого? Тутпростір почуття, щастя, надії. Тут свято краси, розкутою длявсіх: «Краса! Краса!/Ми веземо з собою кота,/Чижика, еобаку,/Петька -забіяку! .. »Мабуть, ще ніхто так завзято й поетично НЕ римувати красу зкотом - частиною веселої дитячої компанії ... Ось так би і їхати завжди далекоі вперед з цими щасливчиками, серед яких сама Краса - рівний зіншими веселуна суб'єкт. Доброго їм попутного вітру і сонця в крові!
Продовжуючи традиції реалізму громадянської лірики XIX століття, Маяковського,
С. В. Михалков розмовляє з читачами зрозуміло і захоплююче насерйозні соціальні та політичні теми. Поет ввів у поезію для самихмаленьких публіцистику: «Бувальщина для дітей» (1941-1957), «Розмова з сином»,розпочатий в кінці 40-х років, продовжений в 70-і роки книгою «День Батьківщини».
Розмовляючи з усіма дітьми і звертаючись окремо до кожного свогочитачеві, він веде задушевний і одночасно відкрито націлений діалог пропоняттях честі, патріотизму, громадянськості, оспівує творчупрацю, рівноправність всіх людей, право людини на захищеність і щастя.
Може бути, саме тому так природно близький дітям образ дядька Стьопи,що в ньому зображений сам Поет. Степан Степанов скрізь і завжди готовий бути дляхлопців необхідним. Він - поруч. Він - надійний. Він - камертон тональності всіхпоем, бувальщин, віршів, п'єс. Він допомагає що потрапила в біду бабці, витягуєз води потопаючого учня, попереджає аварія потягу ... - Такприродно і просто, як природний, простий і широкий його крок по життю, якприродно його горде почуття громадянина своєї країни:

... За благородний вчинок Всі його дякують.

- Попросіть що завгодно, - Дяді Стьопі говорять.

-- Мені не потрібно нічого - Я задарма врятував його! Або:

- Я готовий служити народу, - Лунає Степин бас, - Я піду ввогонь і воду! Посилайте хоч зараз!
Образ легендарного Степана Степанова не тільки правдивий і конкретний. Він --сімвааічен. Згадаймо, перша частина поетичної тетралогії закінчуєтьсярозповіддю про те, що дядя Стьопа повернувся з армії. Він служив моряком.
Захищав Ле-нінград. Був поранений. Йому є що розповісти «про війну і пробомбування ...». Хлопці горді, що знайомі з «червонофлотців», і щасливовеличають його «Маяком». У другій частині дядя Стьопа - міліціонер. Він все тойж: добрий, чуйний, великодушний, любить життя, відповідально, відданозахищає її на своєму посту. Конкретними справами герой і поет стверджуютькрасу життя. Не випадково дядя Стьопа отримує ще одне гордесимволічне ім'я - «Світлофор». Світлофор моральності, людяності,доброчесності, совісності.
Художня визначеність і завершеність образу дозволяютьрозглядати кожну частину поеми як самостійне закінченетвір. Разом з цим всі частини об'єднує єдиний моральний ключ,єдиний художній задум. Кожна з наступних частин мудро ідотепно розвиває образ, збагачуючи його моральний, цивільний діапазон.
У авторської інтонації з'являються нові мотиви. Все більш широко зв'язуєтьсяжиття Степана з країною. У частині «Дядя Стьопа і Єгор» зв'язки розширюються доміжнародних. Однак головним залишається незмінно міцніючий духовна спорідненість
Степана з громадянами свого міста, своєї країни. Читача аж ніяк недивує, що щасливого старшину Степанова Степана вітають зновонародженим сином-велетнем і місто Горький, і жовтенята-малюки, і
Ташкент, і Севастополь ... А бойовий Балтійський флот «малюкові подарунокшле ...».< br> Так читач через живі й конкретні картини, факти біографії героя,сприймаючи їх емоційно, зацікавлено, освоює високі принципигуманістичної моралі. У поемі про дядю Стьопу, як і у всій творчості
С. Михалкова, затишно сусідять ліричні інтонації з цивільнимиполітичними мотивами. Їх початок - о першій творах поета. Згадаймо,що в колискової «Світлану» (1935) елегійний м'який тон зображенняросійського пейзажу зливається з насторожує голосом, який сповіщає,що «над землею гроза». Це був час першого фашистських загроз. А потімгроза все ближче. Бої в Іспанії - відкритий наступ фашизму. Поетрозповідає про героїв, які являють приклад мужності. Створюєтьсяурочиста, сувора, лаконічна балада про трьох товаришів, взятихфашистами в полон. Кожне слово балади вагомо. Зображувані факти зримо,емоційно дієві.

... Третій товариш не витерпів,

Третій мова розв'язав.

. Нема про що нам розмовляти! -

. Він перед смертю сказав.
Якщо проаналізувати вірші С. Михалкова, поставивши їх за хронологієюнаписання, то неважко побачити, що поет послідовно і живо малює длядітей біографію рідної країни. Він не обходить, не забуває ніякі із самихважких і відповідальних тем. Вони складають основний пафос його творчості.
Казки С. Михалкова теж містять особливий Михалкова гумористичнийпідтекст і неодмінно виховну установку. «Свято Непослуху» --одна з найпопулярніших. Про що вона? Про те, що мамам і татам не можна бездітей. А дітям - неможливо без дорослих. Свято волі від дорослихспочатку був прекрасний: будеш їсти солодощі в будь-якій кількості, клей дурня, неучись ... Ура! Свобода! Але ... Сюжет всім відомий. Відомий і висновок. Є вказці все те, що дає підставу говорити: при уважному читанні іаналізі казки дитина отримує перші уявлення про сутність демократіїі анархізму. Про людської цінності перше і про убивчою природідругого поняття. Сам автор, відповідаючи на питання журналіста з «Огонька» процих поняттях, сказав: «Будь-яка свобода не заперечує порядку. Тільки гуляючи полісі, але без сокири в руках, людина може відчувати щодо повнусвободу. Повна свобода в будь-якому суспільстві переходить в анархію. Я написав проце казку для дітей «Свято Непослуху». Ось чому важливо навчитисябачити і читати підтекст не тільки байок, але і віршів і казок; слухати ічути голос автора: інтонацію вірша, відчувати ритм, розуміти метафориі символи, ті єдині слова, які створюють зміст, виразність іпроникнення в серце, в розум читача.
Твори С. В. Михалкова - профілактика проти зневіри, джерелобагатого і світлого уяви, хлоп'ячої мрії про нескінченно далекою інескінченно насиченою дорозі в незвідане - можливе. Цьому служать ілегка, ледь помітна посмішка, місцями переходить в добродушну іронію, іпостановка проблем, і багатство почуттів, і підтекст ... А ще --зображувальність. Тільки починаєш читати вірш - і вже живаживопис, ніби сидиш у театрі в першому ряду і відразу все бачиш:

Хто на лавці сидів, Микола ногою хитав.

Хто на вулицю дивився. Справа була ввечері,

Толя співав. Робити було нічого.

Борис мовчав. Галка села на паркані,

Кот забрався на горище. Просто так:

Тут сказав хлопцям Боря - А у мене в кишені цвях.

А у вас? ..
Далі слідує всім відомий, ритмічно бездоганний, такий простийрозмова дітей про те, що кожен з них сам помітив і визнав значущим. Ависновок: «Мами різні нужни./Мами всякі важни./Справа була вечером./Сперечатисябуло нічого ». Тут абсолютно гармонійна форма: інтонація, ритм,безпосередність мови дітей, спокійна атмосфера природного повагивсіх учасників «посиденьки» один до одного, розуміння, що «цвях в кишені»у Бориса теж не дрібниця. Тому зрозумілий, простий, значний і незаперечнийзагальнолюдський висновок.
У 1994 році видавництво «Сучасний письменник» випустило двотомник: том
I - «Вірші. Переклади. Казки. Оповідання »; том II -« Байки ». Том Iвідкривається коротким зверненням автора до читачів: «... Фактично це підсумокмоєї шістдесятирічної творчого життя. ... Звичайно, я теж зробив свійвнесок у справу ідеологічного виховання підростаючого покоління. Однакбільшість моїх творів для дітей дають мені можливість і сьогодні безсумніви представляти їх моєму читачеві.
Це відноситься також і до моєї роботи в галузі сатири ... Усім - коханим,дорогим, близьким і вірним друзям це видання. Сергій Михалков. 7 липня 1993р. ».
І сьогодні С. В. Михалков випускає нові книги, працює секретаремправління ради старійшин Співтовариства письменницьких спілок, зустрічається здітьми і з молодими літераторами, проводить Тиждень дитячої книги в Москві,різні наради, спілкується із закордонними колегами ... «Дорога» --називалося його перший друкований твір. Чудово, що йде за своєюдорозі народний поет С. В. Михалков не згинаючись.

Список літератури.

1. Дитяча література// под ред. О.Є. Зубарєва М., 1985 р.

2. Дитяча література// под ред. А. В. Тернівського М., 1977 р.
3. Російська література для дітей.// Под ред. Г.Д. Полозова М., 1998