Метою даної роботи є визначення основних рітмообразующіхпринципів прози А. М. Ремізова. Виходячи з поставленої мети, можнасформулювати наступні завдання дослідження:

1) охарактеризувати художні прийоми, запозичені А. Ремізовим з фольклорної пісенної традиції;

2) розглянути кільцеву ритмічну структуру книги Ремізова

« Посолонь »на« макро »- і« мікро »рівнях;

3) визначити ступінь використання А. М. Ремізовим естетичних принципів символізму А. Білого;

4) виявити головні ознаки« симфонічного побудови »РЕМІЗОВСЬКИЙ текстів.

Тема« Рітмообразующіе ознаки прози А. Ремізова »на Сегод -нящій день є актуальною. У РЕМІЗОВСЬКИЙ тексті ліричний початокприсутній і в змістовному і у формальному плані.

Знайомство з РЕМІЗОВСЬКИЙ текстами вже на емпіричному рів-не даєвідчути музичний лад, хоча майже не має традиційнихвіршованих розмірів, але пісенний склад поезії виявляється в наборіокремих, свідомо введених автором, художніх прийомів.
Музичність текстів А. Ремізова, пісенний склад лише в деякій мірівивчені в сучасному літературознавстві, що також доводить очевидністьпроблеми.

Всіма цими причинами обумовлена необхідність глибокоголітературознавчого аналізу подібних прийомів.

Протягом своєї літературної кар'єри А. Ремізов займавсявідродженням «затертого слова». Як і творчість його сучасника Андрія
Білого, експерименти А. Ремізова в сфері літературної мови показаливеличезний вплив на розвиток російської прози першої чверті XX століття.

У своєму підкресленому увазі до слову з усіма його гранями, включаючимагію і музику, Ремізов був близький до символістської розуміння мови якінструменту творчого пізнання. Грета Слобін зазначає, що Ремізов бачивсвоє призначення в тому, щоб «відроджувати глибоко зариті і давно забутіскарби російської мови ».[?]

М. Волошин вважав найбільшою коштовністю РЕМІЗОВСЬКИЙ текстівмову, а про мову «Посолоні» писав: «Мова цієї книги як весняний степ,коли пахощі, пташиний гамір та співи потічків зливаються в одинчисленний оркестр ».[?]

Д.Святополк-Мирський відрізняв А. Ремізова від його сучасників «глибокої вкоріненість у російському грунті »[?], а також тим, що він засвоїввсю російську традицію від міфології до Гоголя, Достоєвського і Лєскова. Цейже дослідник називав його прозу сказом: «вона відтворює синтаксис іінтонацію розмовної мови, причому в його найменш літературних і найбільшнеоброблених формах »[?].

Ритмічність РЕМІЗОВСЬКИЙ текстів відзначав К. Мочульський:
«Синтаксис його - запис усного оповідання, нотні знаки, що відзначають ритм іінтонацію живого мовлення ».[?]

Проблему музичність творів А. Ремізова у своїх роботахрозглядав літературознавець і критик В. Ільїн: «Ремізов весь пішов у музикуслова і в варіювання словестно-музичних тем і образів ».[?] Цей авторвказує і труднощі прочитання РЕМІЗОВСЬКИЙ текстів, що потрібно покілька разів вчитуватися і прислухатися до
«Мистецтво його словоплетенія».

Ритм є організуючою силою не тільки в поезії, а й ухудожній прозі. «Вільний ритм» в мові, в образах, в композиціїхарактерний для кожного прозового твору. У «Посолоні» «вільнийритм »перетворюється в ритм, близьке до віршованого, - регулярний або,точніше, обумовлений яскраво вираженою тенденцією до метричних побудовимови. Ритмування і навіть метрізація мови є наочним свідченням своєрідності А.Ре-мізова.

К. В. Мочульський зазначав, що «словесне мистецтво Ремізова заснованена найтоншому почуття ритму: ритм рухає його композицією, обумовлюєсинтаксичні конструкції, породжує образи ».[?]

Крім мовного «мікрорітма», що пронизує весь художнійтекст, виявляється ще й композиційний «макрорітм». Ритм працює всерединіфрази і абзацу, а у вигляді архітектоніки він працює в чергуванні голів. Утой же час повторення одного і того ж слова, образу сприяєвиникнення незвичайного сенсу, нового значення. Найчастіше цеспостерігається в різних снах у творах А. Ремізова.

Г. Гун у книзі «Зачарована Русь» приходить до висновку, що Ремізов всвоїй основі лірик, а не епік і його «пісню» слід розуміти «вконтексті з'єднання народної творчості і давньої книжності ».[?]

РЕМІЗОВСЬКИЙ казкам притаманний пісенно-ліричний склад. Але це нестилізація, а знаходження природного ладу мови, звернення до точності іобразності народного слова.

Ритмічні елементи прози А. Ремізова розглядав у своїй статті «Протворчість Олексія Ремізова »К. Мочульський:« гнучкий, емкі, вільні йогоконструкції. Інша слівце, інше вигук пов-торяется вперто, анерідко й цілі тиради повертаються, як пісенні приспіви ».[?]

Зв'язок з народними піснями, з пісенними заспівом простежується убагатьох творах письменника. «Заспів» в казках задає пісеннерітмообразующее початок всьому твору, надає йому ліричний характер
. Схожість з пісенним заспівом обумовлено структурної цитацій окремихфрагментів та їх синтаксичною побудовою в «заспіві» казок і пісень. ( «... зберега увійшли у воду. За воді пустили вінки. Пливли вінки, кувалазозуля. ») * Наприклад, перше речення закінчується обставиноюмісця, яке майже повторює іншу обставину, що стоїть на початкунаступного пропозиції. Але мова не йде про повну тавтології, тому щослово набуває новий відтінок значення. Подібні конструкції зустрічаютьсяв багатьох ліричних піснях.

Крім структурної цитацій ліричного заспіву народних необрядовомупісень, ритмування РЕМІЗОВСЬКИЙ прози досягається рефреном атрибутивнихформул, композиційно і функціонально близьких до пісенним словесним іфразовою повторам.

Музичність, пісенність «Посолоні» надає лад російської прози
А. Ремізова, заснований на природному звучанні слів і на синтаксисіпросторіччя, а так само використання початкових формул російських казок: «вдеякому царстві, у деякій державі, у високій білій башточки нана самому верху жила-була Зайка »(с.79),« жила людина, і у тієї людинибуло три дочки ». (с.71)

РЕМІЗОВСЬКИЙ принципи художнього тексту, покликані надати новогозначення слів і розширити лексику, тягли за собою передачу інтонаціїрозмовної мови в тексті за допомогою синтаксису та типографськікоштів. Грета Слобін в книги «Проза Ремізова. 1900 - 1921 »доходитьвисновку, що Ремізов протиставив «впорядкованого», «письмовим»,
«Граматичному» синтаксису Горького і Чехова перформативними мови
Розанова, - «живого», «усно», «мімічної» .[?]

Ремізов давав своє тлумачення слову. «Слово» у нього як «диханняживий неписаної мови », при цьому« неписаний »може означати« невимовнокрасивий », як у казці, і неписаний закон або звичай, або щось таке,що не піддається листа, а отже, не може бути ні скопійовано,ні підкорятися будь-яких вказівок.

Г. Слобін, аналізуючи лінгвістичні новації А. Ремізова, приходить довисновку, що подібні мистецькі шукання наближають його дофутуристів, особливо до Велімиру Хлєбниковим і Олені Гуро, але також івідзначає, що це не було його самоціллю: несподіванка підходу письменникаполягала в прийомі відсторонення словника і синтаксису на тлі звичногокласичного російської літературної мови XIX століття.

Ритмічність в структуру «Посолоні» вносить віршоване оформленнятексту: використання версейной графіки (строфи складаються з одногопропозиції, їх обсяг коливається від однієї до чотирьох типографським строк
), Графічної прози, специфіка якої виявляється в тому, що строфивідокремлюються пробілами (як у вірші), використовуються строфи контрастною довжини,графічно виділені паралельні граматичні конструкції, тобтогранично актуалізована ораторська ритміка тексту; в системі прогалинміж абзацами.

Розбиття абзаців за пропозиціями змінює візуальне сприйняттядрукованої сторінки, пропозиції: абзаци викликають дроблення розповіді ізатінюють зв'язок між епізодами, ясність, сенс твору у відсутностіоповідача втрачається. У цьому виявляється своєрідність «гри» Ремізова,коли читач важко в «прогнозуванні» подальших подій.

Як спосіб передачі ритму та інтонації на друкованій рядку,паралельно Ремізова спирався на типографічні кошти А. Білий,організовуючи абзаци таким чином, щоб варіювати текстовий потік. А. Білийвикористав ці прийоми для створення музичності, «симфонізму» своїхтворів, що властиво і текстів Ремізова. Не випадково Ремізовпідкреслював схожість між друкованої сторінкою та партитурою.

На естетику форми, з її акцентом на нові засоби вираження в прозі,значний вплив мала схильність символістів до синтезу мистецтв. Самимчистим, найбільш підходящим засобом вираження для них була музика, уякої головне - звук і рух у часі, а не буквальне відтворенняобразів і асоціацій. Композиція в музиці стала моделлю структуруванняоповідання, в якому тепер можна було відзначити тему, розвиток,варіації, лейтмотиви і звукову оркестровку. Новатором в областімузичної форми став Андрій Білий, який розробляв новий прийом всвоїх «Симфонія».

Ремізов звернувся до музичної композиції під час роботи над «Ставом»,
«Хрестовими сестрами», елементи «музичності» письменник використав і в
«Посолоні». Для Ремізова музика була джерелом його ліричногонатхнення. Автор вважав, що досконалість пропозиції досягається задопомогою лада, в поняття якого він вкладав синтаксичну структуру,враховує і порядок слів, і інтонацію.

Процес перекладу на друковану сторінку перформативними аспектів мови,включаючи відчуття руху і ритму, цікавила Ремізова.

«Калечіна-Малечіна» (с.31)

Ку-ри-ца з дво-ра

Калечіна у ворота.

У цьому тексті А. Ремізов передає інтонацію і відчуття руху,розбиваючи верхній рядок на склади, і підкреслює контрастні руху вкожному рядку візуально, типографським засобами. Це доказтого, як автор намагався посилити експресивні можливості друкованоготексту.

У казках Ремізов використовував різноманітні засоби для передачіусного мовлення друкованим словом. До складу РЕМІЗОВСЬКИЙ казок входив дитячийфольклор (ігри, лічилки, дитячі вірші), мова забутих язичницьких ритуалів,обрядів, легенд, пісень. Однак найбільш важливим була поява новогосинкретичного жанру, створеного цими текстами, і складовими якогобули музика, рухи та танцюють. У мініатюрі «Красочкі» розповідь ігра сплетені в одне ціле через образи дітей - квітів, бісів-дорослих іангела. Відмінною особливістю друкованого літературного тексту Ремізоваз'явилося супровід його численними інструкціями про правилапідношення слухачам. Наприклад, «Ведмежу колискову» слід читати
«З важливістю, повільно».

Своє обгрунтування художній метод Ремізова знаходить у теоретичнихдослідженнях. Виділяючи головні особливості усного мовлення, Ю. Лотманзауважує, що «усне мовлення органічно включається в синкретизм поведінкияк такого: міміка, жест, зовнішність, навіть одяг, тип обличчя - все, щодешифрується за допомогою різних видів зорової і кінетичноїсеміотики ».[?]

Для орнаментальної прози характерний синкретизм і «словесні фокуси»,а також тенденція використовувати слова в якості мотивів в орнаментальнихвізерунку, повторно комбінуючи і перекомбініруя фрази, досягаючигіпнотичного ефекту. Такого ефекту нерідко домагається і Ремізов.
Лейтмотивом в орнаментальні узори мініатюри «Кукушка» і є слово
«Кукушка». Недарма автором це слово кілька разів виділено курсивом.
Окрасою РЕМІЗОВСЬКИЙ візерунка в цій казці є і повторення фрази
«Пливли вінки, кувала зозуля», в тексті «Бабине літо» - «Багата осінь».
Перекомбініруя фрази, часто майже повністю змінюючи їх лексичний склад, але залишаючи таке ж значення, Ремізов домагається химерного візерунка всвоєму словесному «полотні», створює особливий ритм твору. ( «Коротдні Корочун, днів не видно, тільки вечір і ніч »,
« А дні все темніше і коротше »). (с.56)

Рітмообразующім елементом, властивому прозі Ремізова іорнаментальної прозі в цілому, є вживання ланцюжка паратактіческіхкомбінацій дієслово - іменник для звукової оркестровки, якадосягається за допомогою граматичного паралелізму і тавтологічнесполучень: «кувала зозуля», «гелготали гуси». Ці приклади наочнодоводять два суперечливі тенденції, що існують в орнаментальноїпрозі: використовуючи асоціатів-ні словесні ланцюжки, вона одночасноізолює слово. Таким чином, Ремізов використовує найрізноманітнішіприйоми, щоб привернути увагу до слова.

Ритмічність РЕМІЗОВСЬКИЙ мініатюрам надає однорідна організаціяокремих казок у збірці: велика частина починається з опису ранку,сходу сонця, а закінчується при заході сонця, вночі. Іноді спостерігаєтьсязворотна тенденція.

Часто тексти в збірнику дуже тісно пов'язані між собою. Кінець однієїказки є ніби вступом до наступної, готуєсприйняття читача, налаштовує або на радісні події, або створюєатмосферу страху, напруженого очікування. А іноді від змінює своютактику, починає грати зі слухачем. Ознайомившись з одним текстом,читач перебуває на певній емоційній хвилі, але вона може бутиабсолютно протилежного змісту наступної мініатюри. Наприклад, казка
«Змій» закінчується на жартівливій ноті: головний герой мріє про польоти,що відбивається на переживання його бабусі. Наступний текст - «Дозвілпут »- теж починається із згадки про бабусю, але тут вона виступає вролі речей чаклунки. Нагнітається страх, таємничість, читачперебуває в стані постійної напруги, хоча цей текст співвідноситьсятематично з попереднім: і тут головна героїня прагне літати.

Такий перехід від радісного до гнітюче, від страху до веселощіввластивий самому Ремізова, в якому почуття трагічного невіддільне віднепереможного гумору, від любові до розіграшів, жартів, містифікацій та іншимігровим формам побутового поведінки, в основі якого лежить його пристрастьдо театру.

Важливу роль у побудові твору має словесна гра, а такожсвоєрідна гра з читачами, яка потрібна автору з певною метою:привернути увагу до свого твору і особливо до певних уривків,важливим для розуміння змісту твору, для правильної трактуванняфрагментів тексту.

Ремізов поєднує в збірнику прозу і поезію ( «У лисиці бал», «Калечіна-
Малечіна ».) Але це не білий вірш, а ритмізована проза.

Художня функція ритму полягає у створенні відчуттяпередбачуваності, «ритмічного очікування» кожного чергового елементатексту, і підтвердження або непідтвердження цього чекання відчувається якособливий художній ефект. Однак, щоб таке ритмічне очікуваннямогло скластися, потрібно, щоб ритмічні ланки встигли повторитися передчитачем кілька разів.

Резюме знайомить зі змістом, а також ставить свій особливий ритмвступ - присвята: у списку головні герої, дається установка наказковість, фантастичність, емоційний настрій, проявляються першіритмічні повтори. Ритмічність виноситься навіть в заголовок збірки -
«Посолонь», тобто за сонцем, за течією сонця. Тим самим автор заздалегідь готує читача до того, що події будуть відбуватися закільцевому принципом. Цикли казок розташовані послідовно за часамироку, як «сонце ходить»: з весни на зиму.

Для ритмічної організації РЕМІЗОВСЬКИЙ прози характерно повторенняцілих періодів, вживання рефреном конструкцій.

У ряді перерахованих явищ звукової організації мови «Посолоні»найбільш відчутні і багаті змістом фразовою повтори. Це повтори казковихформул: «довго, чи коротко», (с.65) «і рік пройшов, і іншийпройшов »(с.73) і повтори будь-яких фраз, які не є атрибутами казок:« Аніч темна, кінь чорна »(с.54),
«Йшов сніг білий, перший сніжок» (с.55).

Повтори пропозицій, синтаксичних конструкцій замінюють взбірнику хід часу, дають йому відчуття руху і ритм, що такожзближує РЕМІЗОВСЬКИЙ текст з музичною композицією.

«Посолонь» насичена повторами образів, які лунають з казки вказку, з циклу в цикл. Наприклад, у циклі «Літо Червоне» ( «Проща») і
«Осінь темна» ( «Змій») одні й ті ж головні герої: бабуся з онуком, а повсього зимового циклу проходять образи ведмедя, зайця, будучи або головнимигероями, або про них згадується побіжно. ( «Корочун», «Медведюшка»,
«Зайчик Івановичу», «Зайчик»).

семантизації ритму і мовної інтонації твору та його ліричнийореол виникає під впливом змісту в цілому і особливопідтримуються повторами фраз. І в цих уперто повторюються словеснихреприз, в їх мірному «гойданні» виступає заспокійлива емоція.

У прозі Ремізова спостерігаються такі рітмообразующіе явища, якпаралельні синтаксичні форми і симетрія інтонацій. ( «Розмити річкапіски, підмила берег, підпливла до орешенью і пішла назад до берега. Расцвелаяблунька в білий колір, зблякнули квіти, опадає колір. З зорі в зорюперекотилося сонце, повіяли ніжні вітри, пробудили поле ») (с.29).
Інтонаційно-синтаксичний паралелізм поєднується з анафоріческіміповторами: «Там катається по сінях останнє времечко, останній годинку,там не своє життя-буття іспроведовают, там плачуть за русою косі, тамволя, такий не дадуть, там не можна думи передумав. »(с.45),« Побажайтещастя мені від синіх сутінків заходу, скільки яскраво-червоних пелюсток диких троянд!
Побажайте щастя мені від крижаного півночі, скільки зелених кольорівсмородини! »(с.49).

ритмічної побудови мови сприяє вживання одноструктурнихдіалогів, ( «У лисиці бал», «Красочкі»). Також у «Красочках», «Костромі» іінших мініатюрах ритмічність створюється шляхом чергування авторськогоопису, розповіді оповідача і діалогів героїв. І ритмічніспіввідношення між цими мовними пластами одноманітно повторюються.

Синтаксис просторіччя проявляється в прозі письменника ввикористання простих фраз, часто непоширених пропозицій,які, повторюючись за своєю синтаксичної конструкції через певніпроміжки, сприяють віршованого оформлення тексту і створенню ритму.
Ознакою розмовного стилю є вживання великої кількостінеповних пропозицій ( «Дощ на дворі, у полі - туман.») (с.43), безособових
( «Померкло.») (С.44), називних ( «Шум, гам, пісня.») (С.45).

Синтаксис в оповідному стилізації оповідача збірки характеризуєтьсябезглагольнимі пропозиціями, властивими усного мовлення: «люті морози --глибокі снігу »(с.56),« А дні все темніше і коротше »(с.56).

Рітмообразующую функцію в збірнику« Посолонь »виконуютьтавтологічне вживання слів: «у труби трублять» (с.52), «квіти,зацветая порожніми квітами »(с.43),« висохла біла береза проти сонця,суха »(с.43). У «Посолоні» спостерігається також мовне балагурство, ігровісловосполучення. Вся ця стилістична гра, що охоплює текст збірки,його мова і зміст сприяє створенню казковості.

ритмування РЕМІЗОВСЬКИЙ прози створюється і за рахунок повторення одних ітих же слів на початку і в кінці речення ( «І зірки забиваються в небо,як цвяхи падають зірки ») (с.45), за рахунок вживання слів, які вданому контексті набувають значення синонімів
( «Плавно вздовж поля тягнеться зграя гусей» (с.44), «червона жар-жаром зоря»
(с.30 )).

Рітмообразующім елементом у «Посолоні» є використання слів,близьких за фонетичному оформленню, що створює імітацію рими: «котитьспів клишоногий ведмідь, верне колоди - будує волохатий на зимарцібарліг »(с.44),« збирається зайчик линяти і трясеться, як листочок:боїться лисиці »(с.44). У деяких текстах присутня і традиційнарима ( «Так по кісточках розберуть вони всю троеципленніцу та за яєчню»)
(с.51) або віршовані розміри. У вступі до «Посолоні» Ремізоввикористовує вільні розміри зі змінною анакрузой, а так як Ремізов всловесних експериментах спирався на фольклорну традицію, то сама формаказок збірки припускає метрізацію. Наприклад, в мініатюрі «Мара»переважає ямбічних каденції. ( «На півника воріт, крутячи кирпатим носом,з кривляння водохресній маски й писані Мара сіла і чистить дбайливосвоє копитце ») (с.42).

Музичність, барвистість і ритмічність в даній збірці виробляєвживання прихованих колірних повторів: пожежа, горить, червоний, сонце,вогненний; на білому коні, по полю, перли.

На фонологічної рівні ритмічність збірки створюється переважаннямв тексті однакових голосних і приголосних звуків, повторенням майжеідентичних звукових комплексів. ( «Поламані», «протоптана», «уколочени»)
(с.56), ( «опудало-чумічело») (с.56).

В уривку з тексту «Бабине літо» (с.43) в межах вокалізму провідноїфонем є «О». Це фонологічної лейтмотив (домінанта).
Ударне «О» пронизує ряд слів, утворюючи ланцюжок понять, яківиступають у тексті як семантично зближені (негода, дощі, поламані,протоптана, уколочени). За допомогою цих, зближених в даному контекстіпонять, які характеризують непогожий день, також створюється певний ритмтвори.

«Бабине літо»:

Дует вітер, надуває негоду.

Дощ на дворі, в полі-туман.

Поламані, протоптана луки, уколочени зелені, вбиті колесами,пріхлиснути канчуком.

Скоро мине гуляння.

Стукнув останній червоний деньок.

Ударні голосні в тексті розташовуються в такий спосіб: у е а о е о а про о а О і про и О у а у е а о

Розподіл ударних голосних дає наступну картину:

А І Е О У И

Колич . 5 1 3 11 3 1

Достаток алітерацій і асонансів, переповнюють текст «По-солона»,володіє гармонізує функцією. Очевидно, що прийоми звуковийінструментування відповідають цілісної музичної організації творів
. Такі й більш помірні і явно нарочиті, перебільшені звукоповтори,наприклад: «тиха річка тихо» (с.44), «вилинь, випливаючи весна» (с.44).

Напевно, казковість надає тексту велика кількість слів ззменшувально-пестливих суфіксами ( «сніжинки», «очки»,
«Квіточки»). Велика кількість повторюваних суфіксів виконуєрітмообразующую роль.

Особливу метрично, емоційність «Посолоні» створює порушенняпрямого порядку слів у реченні ( «йшов сніг білий») (с.55).

Рітмообразующім елементом у «Посолоні» є і впорядкованість уфразою мовних тактів:

розмила річка піски, 7/підмила берег, .5/підпливла до орешенью7/іпішла назад в берега.8//

вартував кулик поле, 7/ранняя пташка, 5/підчищали носок. 5//

По полю юрбою йшли дівчинки, 9/рвали Запашні волошки, 9/закликализозулю. 7// (с.29)

У даному сегменті віддається перевагу мовним тактів певноїдовжини, тобто з впорядкованим кількістю складів, що теж створюєритмічність.

У складних або сильно поширених пропозиціях спостерігаєтьсяпевна закономірність у розташуванні і чергуванні великих і малихмовних тактів: початок фрази Ремізов будує з мовного такту середньоївеличини, в наступному такті число складів збільшується, а в кінцевих --різко зменшується (вул. «Давним-давно 4/прилетів кулик з-за моря, 9 /приніс золоті ключі, 8/замкнув холодну зиму, 8/відімкнув землю, 5 /випустив з неволі воду, 9/траву, 2/теплу пору. 5 //»)( с.29). Цязакономірність теж свідчить про індивідуальну манері РЕМІЗОВСЬКИЙмови і створює особливий ритм його прози.

Кільцева композиція також простежується на синтаксичному рівні.
Зазвичай початок і кінець казки обрамляються невеликими пропозиціями, частішенерозповсюдження. Початкова фраза як би задає тон, ритмрозповіді, називає тему. Кінцеве пропозицію підводить підсумок уривкаабо казки.

Ритм «Посолоні» утворюється і за рахунок вживання пропозицій змовними тактами певної довжини. Найбільш поширені пропозиції,що складаються з одного, трьох і чотирьох мовних тактів.

Рітмообразующую роль у збірнику виконує і впорядкованість зачиному фразах. Зазвичай вони мають структуру «жіночі» - «чоловічі», де «жіночі»
- Ненаголошені зачини, «чоловічі» - ударні зачини.

Першість в тексті іменників у формі називного ізнахідного відмінків, перехідних і інфінітівних дієслів, надаєритмічність РЕМІЗОВСЬКИЙ прозі.

Дві сили «Посолоні» - її конкретний зміст і смислова потенціяритму - створюють треті величину - текст у повноті його естетичного буття
. При цьому визначене з автором враження казковості,фантастичності створюється не тільки всім змістом збірки, але почасти йорганізацією ритму. Семантика ритму твору - це явище йоголітературного своєрідності.

У висновку роботи можна зробити наступні висновки.

1. Створюючи книгу «Посолонь», А. Ремізов використовував прийоми фольклорної пісенної і казкової традиції: а) структурну цитацій ліричного заспіву народних не -обрядових пісень; б) рефрен атрибутивних формул, композиційно і функціональноблизьких до пісенним словесним і фразовою повтором; в) початкові формули російських казок.

2. А. Ремізов запозичив естетичні принципи символізму

А. Білого.

3. У РЕМІЗОВСЬКИЙ текстах використовуються прийоми «симфонічного побудови»: а) використання повторюваних мотивів, анафоріческіхконструкцій; б) створення нового синкретичного жанру, складовими якогоє музика, рух і танець; в) передача інтонації й почуття руху за допомогоютипографським засобів (розбиття на склади); г) повтори пропозицій, синтаксичних конструкцій, що замінюєу збірнику хід часу, що додають йому відчуття руху і ритм; д) велика кількість алітерацій і асонансів, що володіють гармонізуєфункцією; е) перебільшені звукоповтори ( «вилинь, випливаючи весна»); ж) вживання ланцюжка паратактіческіх комбінацій дієслово --іменник для звукової оркестровки, яка досягається за допомогоюграматичного паралелізму і тавтологічне сполучень ( «кувалазозуля »).

4) Збірник має кільцеву ритмічну структуру на «макро» - і
«Мікро» рівнях.

5) Рітмообразующіе ознаки виявляються на декількох структурних рівнях: а) віршований оформлення тексту (використання версейнойграфіки, графічної прози, системи пропусків між абзацами); б) використання паралельних синтаксичних форм і симетріїінтонацій; в) вживання одноструктурних діалогів; г) повторення ритмічного співвідношення між мовними пластами,тобто чергування авторського опису, розповіді оповідача ідіалогів героїв; д) повторення одних і тих же слів на початку і в кінціпропозиції; е) вживання слів, які в даному контексті набуваютьзначення синонімів; ж) використання слів близьких за фонетичному оформленню, щостворює імітацію рими; ж) присутність традиційної рими, віршованих розмірів; и) вживання прихованих колірних повторів; к) на фонологічної рівні переважання у фрагментах однаковихголосних і приголосних звуків, повторенням майже ідентичних звуковихкомплексів; л) велика кількість слів із зменшувально-пестливих суфіксами; м) впорядкованість мовних тактів і зачинив у фразі.

Примітки
* Ремізов А.М. , Зайцев Б.К. Проза .- С.30. Надалі всі виноски наРЕМІЗОВСЬКИЙ тексти даються за цим виданням, номер сторінки вказуєтьсяслідом за цитатою.

[i] Слобін Г.М. Проза Ремізова. 1900-1921. - СПб., 1997. - С.45.

[ii] Волошин М. З книги «Олексій Ремізов. «Посолонь»// Ремізов
А.М., Зайцев Б.К. Проза .- М., 1997 .- С.579.

[iii] Святополк-Мирський Д. З книги «Історія російської літератури знайдавніших часів до 1925 року »//Ремізов А.М., Зайцев Б.К. Проза .-
М., 1997 .- С.586.

[iv] Там же. С.587.

[v] Мочульський К.В. Про творчість Олексія Ремізова// Русская речь .-
1992. - № 5 .- С. 33.

[vi] Ільїн В. Зі статті «Стилізація і стиль. Ремізов і Розанов »//
Ремізов А.М., Проза .- С.614.

[vii] Мочульський К.В. Про творчість Олексія Ремізова// Русскаямова .- 1992. - № 5 .- С. 32-33.

[viii] Гун Г.П. «Російський лад» Олексія Ремізова// Гун Г.
Зачарована Русь .- М., 1990.-С.252.

[ix] Мочульський К.В. Про творчість Олексія Ремізова// Русская речь .- 1992.
- № 5 .- С.33.

[x] Слобін Г.М. Проза Ремізова. 1900-1921. - С.45.

[xi] Лотман Ю. Усне мовлення в історико - культурної перспективі//
Лотман Ю. Вибрані статті. Т.1. - Таллінн, 1992 .- С.187

Список використаної літератури

1. Ремізов А.М., Зайцев Б.К. Проза .- М., 1997 .- 752 с.
2. Ремізов А.М. Повісті та оповідання/Сост., Вступ. ст. і прим. М.В.

Козьменко. - М., 1990 .- 460 с.
3. Ремізов А.М. Взвіхренная Русь/Вступ. ст. і кому. В.А. Чалмаева. -М.,

1990 .- 400 с.
4. Ремізов А.М. В рожевому блиску: Автобіографічні оповідання/Сост., Підготує. текстів, вступ. ст. і прим. В.А. Чалмаева .- М., 1990 .- 750 с.
5. Ремізов А.М. Росія в письменах// Літературне навчання .- 1998. -

№ 1. - С.130-167.
6. Ремізов А.М. Твори У 2 кн. - Кн. 1: Звенигород гукає/Сост., Предисл. і кому. А.Н. Ужанкова. - М., 1993.-332с.; Кн. 2: Круг щастя.

- 384 с.

7. Білий А. Петербург. Стихи. - М., 1998.-615с.
8. Білий А. Символізм як світорозуміння. - М., 1994.-520 с.
9. Аникин В.П., Круглов Ю.Г. Українське народне поетичну творчість. -

Л., 1987 .- 479с.
10. Баран Х. Поетика російської літератури початку XX століття .- М., 1993.-368с.
11. Безродний М.В. Про одного підпису Олексія Ремізова// Русская литература .-

1990 .- № 1. - С. 224 -228.
12. Васільскій П., Федякін С. Російська література кінця XIX - початку XX століття і перші еміграції .- М., 1998. - 528 с.
13. Гаспаров М.Л. Нарис історії російського вірша. - М., 1984.-319с.
14. Гаспаров М.Л. Сучасна російська вірш. Метрика і ритміка. - М., 1974 .-

487с.
15. Гіршман М.М. Ритм художньої прози. -М., 1982.-272с.
16. Головко В.М. Поетика російської повісті. - Саратов, 1991 .- 192 с.
17. Грачева А.М. Наукова конференція "Російська розповідь і літературний процес початку XX століття»// Русская литература .- 1989 .- № 3. - С. 249

-253.
18. Гун Г.П. «Російський лад» Олексія Ремізова// Гун Г. Зачарована Русь

.- М., 1990.-С.229-288.
19. Данилевський А.А. Про дореволюційних «романах» А. М. Ремізова// Ремізов

А.М. Улюблені/Сост. А.А, Данилевський. - Л., 1991.-С 596-606.
20. Єрмілова К.В. Теорія та образний світ російського символізму. - М., 1989. -

174с.
21. Жірмундскій В.М. Теорія літератури. Поетика. Стилістика. -Л., 1977 .-

477с.
22. Іезуітова Л. Творчість Леоніда Андрєєва. - Л., 1976.-240с.
23. Літературний енциклопедичний словник/Під. ред. В.М. Кожевнікова. -

М., 1987 .- 752с.
24. Лотман Ю. Аналіз поетичного тексту .- Л., 1972 .- 271 с.
25. Лотман Ю. Структура художнього тексту .- Л., 1973 .- 300с.
26. Лотман Ю. Усне мовлення в історико - культурної перспективі// Лотман Ю.

Вибрані статті. Т.1. - Таллінн, 1992 .- 300с.
27. Максимов Д.Є. Російські поети початку століття: В. Брюсов. А. Блок.
А. Білий. А. Ахматова .- Л., 1986 .- 408с.
28. Михайлов А.С. Казкова Русь Олексія Ремізова// Русская литература .-

1995 .- № 4. - С. 50-67.
29. Мочульський К.В. Про творчість Олексія Ремізова// Русская речь .- 1992. -

№ 5 .- С. 30-34.
30. Орліцкій Ю.Б. Вірш та проза у творчості Ремізова// Олексій Ремізов:

Дослідження та матеріали// Під ред.А.М.Грачева .- С.П., 1994.-С.166-170.
31. Саричев В.А. Естетика російського модернізму. - Воронеж, 1991. - 317с.
32. Слобін Г.М. Проза Ремізова. 1900-1921. - СПб., 1997. - 206с.
33. Уеллек Р., Уоррен О. Теорія літератури .- М., 1978.-325с.
34. Федякін С.Р. Костянтин Мочульський про Ремізова і про інші//

Літературне навчання .- 1998 .- № 1.-С.167-171.
35. Целовальников І.Ю. Інтертекстуальність прози А. Ремізова: Дисертація на здобуття уч. степені.канд.філол.наук.-Астрахань. 1999.-202с.
36. Чалмаев В.А. Літературно - історичний коментар// Ремізов А.М.

Взвіхренная Русь. -М., 1990 .- С.374-394.
37. Чалмаев В.А Загублений діамант: (про О. Ремізова)// Литературная газета .- 1989 .- № 41. - С.5.

38. Святополк-Мирський Д. З книги «Історія російської літератури з найдавніших часів до 1925 року»// Ремізов А.М., Зайцев Б.К. Проза .- М., 1997 .-

С.586.

39. [xii] Там же. С.587.

40. [xiii] Мочульський К.В. Про творчість Олексія Ремізова// Русская речь .- 1992. - № 5 .- С. 33.

41. [xiv] Ільїн В. Зі статті «Стилізація та стиль. Ремізов і

Розанов »//Ремізов А.М., Проза .- С.614.

42. [xv] Мочульський К.В. Про творчість Олексія Ремізова// Русская речь .- 1992. - № 5 .- С. 32-33.

43. [xvi] Гун Г.П. «Російський лад» Олексія Ремізова// Гун Г.

Зачарована Русь .- М., 1990.-С.252.

44. [xvii] Мочульський К.В. Про творчість Олексія Ремізова// Русская речь .-

1992. - № 5 .- С.33.

45. [xviii] Слобін Г.М. Проза Ремізова. 1900-1921. - С.45.

46. [xix]

47. Слобін Г.М. Проза Ремізова. 1900-1921. - СПб., 1997. - С.45.