У рідкісну епоху особиста доля людини була так тісно пов'язаназ історичними подіями - долями держав і народів, - якв роки життя Пушкіна. У 1831 році у вірші, присвяченомуліцейського річниці, Пушкін писав:
Давно ль друзі ... але двадцять років
Тому пройшло, і що ж бачу?
Того царя в живих вже немає;
Ми палили
Москву; був полон Парижу;
Угас у в'язниці Наполеон;
Воскресла греків стародавніх слава;
З престолом упав інший Бурбон.
У жодному з цих подій ні Пушкін, ні його ліцейськіоднокурсники не брали особистої участі, і тим не меншеісторичне життя тих років в такій мірі була частиною їхньої особистоїбіографії, що Пушкін мав всі підстави сказати:''Ми палили
Москву''. ''Ми''народне,''ми''ліцеїстів (''Ми змужніли ...''втому ж вірші) і''я''Пушкіна зливаються тут в одну особу учасника і сучасника Історичній Життя.
Життя Пушкіна була такою ж цікавою, як і йогопоезія. Незвичайним було саме походження поета. У цьогоросійської людини і російського письменника - Олександра Сергійовича
Пушкіна - прадід був абіссінец, уродженець Африки, на ім'я Ібрагім, людина з майже чорним обличчям і чорними кучерявим волоссям.
Ібрагім (або, інакше, Абрам) маленьким хлопчиком буввкрадений у батька, потрапив до Туреччини, а звідти був привезений в подарунокцарю Петру Першому. Він отримав прізвище Ганнібал (Аннібал) став військовим інженером і помер дев'яносто двох років у чині генерала.
Пушкін розповідає, що''до глибокої старості Аннібал пам'ятав ще
Африку, розкішне життя батька [1], дев'ятнадцять братів, з яких вінбув менший; пам'ятав, як їх водили до батька, з руками, пов'язанимиза спину, а він один був вільний і плавав підфонтанами батьківського дому; пам'ятав також улюблену сестру свою Лагань, що пливло видали за кораблем, на якому він віддалявся''.
Мати Пушкіна, Надія Йосипівна Ганнібал, була онукоюцього''арапа Петра Великого''(так називається роман, присвяченийпрадіду Пушкіна). У зовнішності Пушкіна позначилися риси йогоафриканського прадіда: у нього були кучеряве волосся (хоча не чорні, а темно-русяве), великі губи. Характеру він був гарячого,запального.
Пушкін народився в Москві 6 червня (а за старим стилем -
26 травня) 1799 року. Він був сином небагатого поміщика Сергія
Львовича Пушкіна. Дитинство його було нерадісне. Батько і мати малолюбили свого сина Сашу і мало приділяли йому уваги; всі турботиі ласки віддавалися його молодшому братові Левешке. Пушкін дуже дружив зі своєю сестрою Ольгою, вона була старша за нього на півтора року;вони завжди грали разом. Пушкін у дитинстві був дуже нервовогохарактеру: то він був мовчазний, ледачий, млявий, то, навпаки, пустував ігрався, не слухався батьків, упирався, за що його суворокарали.
Пушкін палко любив свою бабусю Марію Олексіївну,яка піклувалася про нього, заступалася за нього. Бабуся майбутньогопоета, людина чисто російського вигляду, мови та розуму. Чуйний
Дельвіг недарма буде захоплюватися складом російської мови пушкінськоїбабусі в її листах онукові, коли той стане ліцеїстом. До тогож усе, що могла говорити і вселяти носила африканську прізвищеросійська (по матері - Ржевская) баба поета, знаходило насиченийконтекст в самому житті, бо влітку вся сім'я завжди перебиралася в її маєток Захарово і російського сільського повітря за п'ять роківхлопчик, слава богу, нахапався. Тим більше, що і в Захарово, ітого ж приходу селі Великі Вяземи люди вміли і співати ітанцювати: селища були багатими. Тому-то й пізніше в мундирнихліцейського вихованні Царського Села залишиться жити діяльність російськахлопчисько сільського Підмосков'я:
Мені бачиться моє селище,
Моє Захарово ... -
напише Пушкін-ліцеїст у віршах 1815 року. Моє!
І це відчуття свого Захарово пронесеться через усюжиття. ''Все наше валилося, Марія'', з гіркотою скаже поет,відвідавши Захарово вже в 1830 році. Наше!
До речі, саме бабка спочатку навчила поета російськійчитання та російської листа.
Як відомо рідний дядечко Василь Львович виявиться для
Пушкіна, що він не однократно жартівливо обіграє, поетичнимдядьком. У ліцейських віршах 1816''Дяді, що назвавсочинителя братом''племінник-поет писав:
Я ще не зовсім втратив розум
Від рим бахіческіх, коливаючись на Пегасі,
Я не забув себе, хоча радий, хоча не рад.
Ні, ні - ви мені зовсім небрат:
Ви дядько мені і на Парнасі.
Однак і дядько Микита Козлов стане для нього мало непоетичним дядьком. Є свідчення, що Микита не тільки бувзнавцем і передавачем оповідей і билин, але й створював по їхмотивів із Соловей Розбійник і Ерусланов власні вірші. Чи не тут одна з причин спорідненості опікуна та його вихованця: пізніше
Олександр Пушкін негайно викличе барона Модеста Корфа, який підняв руку на його дядька, дуель, а Микита Козлов повезе тіло поета до останнього пристановища в Святих Горах після фатальної дуелі 1837року.
Не виключено, втім, що сама сприймалася з дитинстванародність теж була строката й суперечлива. Написав же Пушкін,буквально на все відгукується, ще отроком''''жорстокий романс:
Під вечір, восени непогожої,
У далеких діва йшла місцях
І таємний плід любові нещасної
Тримала в трепетних руках
Все було тихо - ліс та гори,
Все спало в мороці нічному;
Вона уважні погляди
Водила з жахом колом.
І на невинне створіння,
Зітхнувши, зупинила їх ...
''Ти спиш, дитино, моє мучення,
Не знаєш горя моїх,
Відкриєш очі і сумуючи
Ко грудях не прільнешь моєї.
Не зустрінеш завтра поцілунку
Нещасний матері своєї ...''іт.д.
Цей''Романс''став першим народним''''твором
Пушкіна.
Була в будинку в Пушкіних няня, кріпосна селянка Аріна
Радионовна. Вона доглядала за дітьми і любила маленького Пушкіна,як рідного сина. Няня знала безліч народних казок, народнихпісень, і чудово вміла розповідати їх. Недарма вона сталаодним з найбільш знаменитих образів пушкінського оточення, якщоне взагалі знаком російської початку за Пушкіна, та й ввсього нашого життя зробився, як би символом всіх російських нянь.
Перш за все тому, що вона стала одним із самихпостійних, знаменитих і, так би мовити, хрестоматійних образівпушкінської поезії:
Подруга днів моїх суворих,
Голубка застаріла моя,
Одна в глушині лісів соснових
Давно, давно ти чекаєш мене.
Ти під вікном своєї світлиці
бідкаєшся, ніби на годиннику,
І зволікають щохвилини спиці
У твоїх наморщенних руках.
Дивишся в забуті вороти
На чорний віддалену колію;
Тоска, передчуття, турботи
Тіснять твою повсякчас груди ...
(''Няні'')
Це не сентиментальне спогад про минуле. Це - проняні, тому що про себе, при якому вона була не дитячої,а постійною нянею, постійним вартовим. Це написано взрілу пору отримання остаточних цінностей. Те ж дещо раніше (''Зимовий вечір'') і багато пізніше (''... Знову явідвідав ...''). Взагалі, дуже багато опису російських народнихвдач і звичаїв не були б у Пушкіна так живі і хороші,якщо б він не був з дитинства просочений розповідями з народного життя.
Традиція вивчення французької літератури продовжиться і навіть посилиться в Ліцеї, але традиція''вивчення старовинних пісень,казок і т. п.''тут майже перерветься: чому поет іскаже у серцях про недоліки проклятого свого вихованнясаме тоді, коли він швидко і наполегливо, і знову при нянів Михайлівському, буде від таких недоліків позбавлятися.
Вип'ємо, добра подружка
Бідної юнацтва мого,
Вип'ємо з горя: який же кружка?
Серцю буде веселіше.
Заспівай мені пісню, як синиця
Тихо за морем жила;
Заспівай мені пісню, як дівчина < p> За водою вранці йшла, -
попросить поет у віршах 1825''Зимовий вечір''.
Здавалося б, в умовах Ліцею''француз''Пушкін мавособливо посилено писати французькі вірші. Нічого подібного. Майжевсе, що пишеться, а пишеться багато всього, пишеться по-русски. Ітут, у підліткових Ліцеї, тим більш необхідними і постійновикликаються будуть враження дитячих до ліцейських років: домашні,росіяни, сільські, казкові - народні:
Але дитячих років люблю воспоминанье,
Ах! промовчу ль про мамушке моїй,
Про красу таємничих ночей,
Коли в очіпку, старовинному збруї,
Вона, духів молитвою ухил, < p> З ретельністю перехрестить мене
І пошепки розповідати мені стане
Про мерців, про подвиги Бови ...
Від жаху не шелохнусь, бувало,
Ледве дихаючи, притисніть під ковдру,
Не відчуваючи ні ніг, ні голови.
Під чином простий каганець з глини
Трохи висвітлював глибокі зморшки [ ...]
Чарівники, чарівниці злітали,
обманами мій сон обворожалі ...
Такі дитячі враження справжнього''золотого дитинства''питали поета в усі ліцейські роки - і цей вірш написано у 1816 році, так і називається''Сон''. А пушкінські сни - непроста умовність, вони завжди народжуються із самих глибин душілюдини і відводять в її подспудье, часто й самому-то людиніневідоме.
Влітку 1817 Пушкін разом з однокашниками покинув Ліцей. У
1824 Пушкін писав:''Вийшовши з Ліцею, я майже одразу виїхав до
Псковську село моєї матері. Пам'ятаю як зрадів сільськійжиття, російській лазні, полуниці, але все це подобалося мені не довго.
Я любив і досі люблю шум і натовп''. Багато пізніше дорослий,мудрий Пушкін розлюбить''шум і натовп''і буде прагнути всело як останнє людське пристановище. Тому й у віршісело протягом кількох років, по суті, ніяк не увійде.
Єдине''сільське''вірш, навіть назване
''Село'', яке напишеться в 1819 році, все-таки не дужесільське. Саме зміст''''''''Села більше визначаєтьсяподіями петербурзького життя і враженнями столичного життя. Юний
Пушкін любить''шум і натовп''і весь спрямовується туди.
Роки життя в столиці - особливо спочатку - маликолосальне значення для становлення і розвитку Пушкіна людиниі поета. Їх відрізняли, по-перше, надзвичайна широта охоплення. По -друге, величезна інтенсивність переживання.
В юності Пушкін так само широко й одразу вживав життя, якв дитинстві та підлітковому віці книги. У перший і єдиний раз у
Пушкіна книги рішуче відступили і поступилися життя. Невпиннаборотьба з книгою - вічний пушкінський принцип. При одному випаданніабо, у всякому разі, ослабленні - двох ранніх петербурзьких років:
''Друзі Пушкіна одностайно свідчать, що, за виняткомдвох перших років життя в світі, ніхто так не працював надподальшим своєю освітою, як Пушкін''. Пушкін в цей часяк би поза книги. У великій літературній праці сьогодення (тоє 1817 - 1820 років), у поемі''Руслан і Людмила'', поетживиться насамперед літературними враженнями минулого --дитинством і ліцеїв. Але зате велику літературну роботу майбутнього -
''Онєгіна''- широко й різноманітно живлять життєві враженнясьогодення.
Юний Пушкін не просто жив скрізь і з усіма. Набагато більшетого: він був єдиною людиною в тодішній Росії, хто живтак. ''Круг знайомства у Пушкіна, - писав Анненков, - повиненбув охопити всі верстви суспільства. Як літератор і світська людина,майбутній автор''Євгенія Онєгіна''вже поставлений був, з початку зими
1817, в сприятливе умова, рідкісне взагалі у нас, бачитипоблизу різні класи суспільства''. Але при розлученні з молодістю,на рубежі 1823 - 1824 років, і при початку роботи над своїмсправді''романом століття'', при відтворенні життя російського суспільства
Пушкіну навіть не потрібно буде збагачувати себе додатковимивраженнями.
Досить широка і насичена картина російського життязапам'ятовувати у Пушкіна в особливих жанрах. Пушкін швидко працюєв''швидких''жанрах: і особливо в епіграмі, яка відразувходила в життя, дуже точно потрапляла в її ритм.
І все-таки можна сказати, що в ці роки вже створюється
''Євгеній Онєгін'', у всякому разі його перший розділ, аджепізніше, на півдні і в Михайлівському світське життя буде зображуватися по пам'яті.
''Розробки''Пушкіна вражають широтою і ретельністю.
''Розробка''світського життя йшла рука об руку з розробкою життя театру, особливо тісно пов'язаною тоді з життям світла, взагалі зжиттям дворянського суспільства. Юнак Пушкін жив у театрі як юнакі саме цей стан перших юних захоплень і захоплення чарами театру передав в''Онєгіні'', хоча в''Онегіне''-то вже зовсім по-дорослому оцінював його репертуар:
Чарівний край! Там у старі роки,
Сатири сміливою володар,
блищав Фонвизин, один волі,
І здатність Княжніна;
Там Озеров мимоволі данини
Народних сліз оплесків
з молодих Семенової ділив;
Там наш Катенін воскресив
Корнеля геній величавий; < p> Там вивів колки Шаховской
Своїх комедій галасливий рій,
Там і Дідлі вінчався славою,
Там, там під захистом лаштунків
Млади дні мої неслися.
1817 - 1820 роки, так званий петербурзький період,найбільш волелюбний, власне цивільний, самий політичний.
Ідеї громадянської свободи, політичного радикалізму як ніколи більше і як не можна краще відповідали''прекрасним''- благороднимпоривів юності. Безпосереднє сприйняття суперечливої російськоїсоціального і політичного життя, все сильніше оголюватися в кінцідесятих років, знаходило негайний відгук у численнихпушкіскіх епіграмах і віршах, пройнятих юним обуренням інетерпінням (''нетерпляче душею'', - сказав сам Пушкін).
Воозмущенная юна душа знаходила вираз в''обурливих'',характеристиці імператора, вірші, якими Пушкін''наповнив
Росію''. У своїй оді''Вільність''він з гіркотою писав:
На жаль! куди не кину погляд -
Скрізь бичі, скрізь залози,
Законів згубний ганьба,
неволі немічні сльози;
Скрізь неправедної влади ...
В іншому вірші він так зображував кріпосне право:
Не бачачи сліз, не почуй стогону,
На згубу людей обране долею, < p> Тут братство дике, без почуття, без закону,
присвоїло собі насильницької лозою
І праця, і власність, і час хлібороба.
Схилившись на чужий плуг, покорствуя Бічам,
Тут рабство тощее ширяємо за кермо
невблаганного власника.
Пушкін писав різкі, глузливі вірші про самого царя, пройого наближених. Царю і уряду незабаром стало відомо проте, сто молодий Пушкін пише революційні вірші, що їх всечитають, що молодь ними захоплюється. За ці вірші його хотілипосадити у в'язницю, але друзі Пушкіна стали клопотати проситицаря про пом'якшення вироку. Його залишили на волі, але вислалина південь, в далекий Кишинів. Так у 1820 році навесні почалася посилання
Пушкіна.
Пушкін думав, що його висилають ненадовго, що через піврокувін повернеться Петербург. Але на ділі виявилося не так, посиланнятривала шість років і захопила кращі, молоді роки поета.
На щастя перші місяці посилання Пушкіну дозволили пожити усім'ї свого друга М.М. Раєвського. З цією родиною Пушкін зробивподорож на Кавказ і до Криму.
Під час подорожі перед ним відкрився новий світ. Вінвперше побачив сніжні вершини Кавказьких гір, він купався в гірських річках, побачив дику природу південну, побачив незнайомий йому народ --кавказьких горців, сміливих, сильних і спритних воїнів. Пушкін жадібноспостерігав все нове, небачене для нього, зірко помічав всеподробиці, щоб потім розповісти про це у своїх віршах. Про
Кавказі Пушкін написав поему''Кавказький полонений''. У ційзворушливою поемі Пушкін розповідає про природу, він докладно іжваво описує життя горян, їхній одяг, озброєння, їх свята та ігри.
Поживши на Кавказі, Пушкін поїхав з родиною Раєвських до Криму.
Тут - нові, сильні враження: він побачив море і чудовікартини кримської природи. Пушкін їхав на кораблі вночі з Феодосії в Гурзуф. ''Перед світлом я заснув, - розповідає Пушкін. -
Тим часом корабель зупинився на увазі Гурзуфа. Прокинувшись я побачив картину привабливу: різнокольорові гори сяяли; плоскі покрівлі хатин татарських здалеку здавалися вуликами, приліпленими до гір, тополі,як зелені колони, що струнко височіли між ними. Справавеличезний Аю-Даг ... і навкруги це синє чисте небо, і світле море,і блиск, і повітря полуденну''.
Крим описаний Пушкіним у поемі''Бахчисарайський фонтан''; пробессарабських степах Пушкін написав сумну поему''Цигани''.
Перші роки заслання Пушкін жив у віддаленому Кишиневі, сумував за батьківщиною і рвався на свободу. Йому не вистачало друзів, людейрозуміють поезію, кому він міг би показати свої новітвору. Він писав друзям в Петербург, щоб вони допомогли йомуповернутися на батьківщину, але імператор Олександр був не проклинав:на всі прохання відповідав відмовою. Пушкін відчував себе як вв'язниці, мріяв втекти на свободу. У вірші''В'язень''вінзображає себе у вигляді укладеного до в'язниці. Лішенний, як івін, свободи, молодий орел кличе його втекти з в'язниці:
Кличе мене поглядом і криком своїм
І вимовити хоче:''Давай полетимо!
Ми вільні птиці; пора, брат, пора !''
Єдиною розрадою Пушкіна була його робота. Через трироку Пушкіна перевели до Одеси, великий прекрасне місто, де жило багато освічених людей, де був хороший театр. Перший час
Пушкін в Одесі почував себе добре, менше сумував, багаторозважався і багато працював. Але це полегшення життя Пушкіна булонедовгим. Його новий начальник, намісник краю граф Воронцов, нерозумів, який великий поет служить в його канцелярії. Він звертавсяз Пушкіним зневажливо, як з дрібним чиновником, та щезасланим в покарання. Пушкін почав писати глузливі епіграми на
Воронцова. Ці влучні і гострі вірші усіма повторювалися потихеньку,і над Воронцовим стали сміятися. Пушкін написав про нього:
Полумілорд, полукупец,
Полумудрец, полуневежда,
Полуподлец, але є надія,
Що буде повним нарешті.
Такі епіграми доходили до Воронцова, і він ще більшесердився на Пушкіна, писав на нього доноси в Петербург і просив,щоб Пушкіна прибрали з Одеси. Граф домігся свого, і незабаром
Пушкіна відставили від служби, велено розуму було негайно їхати всело, що належала його батькові, - сільце Михайлівське, Псковськійгубернії, і жити там без права виїзду куди б то не було і під суворим наглядом влади. Так влітку 1824 почалася другапосилання Пушкіна.
У Михайлівському Пушкін жив зі своєю старенькою нянею Аріной
Родіоновною, зрідка їздив до сусідок, які живуть за три версти віднього. Хоча Михайлівське не так далеко від Петербурга і Москви, аледрузі і знайомі Пушкіна боялися його відвідувати: він був засланий досело за наказом самого царя за революційні вірші. За ним у
Михайлівському невпинно слідкували, і небезпечно було показувати своюдружбу з цим''політичним злочинцем''. Але все ж таки найкращідрузі Пушкіна - поет Дельвіг і майбутній революціонер Пущин - непобоялися і в різний час відвідали Пушкіна. Але таких радісних хвилин не так було багато у засланця. Друзі боялися за нього,думаючи, що він не витримає життя в глушині, а наодинці ізагине.
Але Пушкін був не проста людина - він був поет, і до того жз величезною силою духу. Через багато років, згадуючи цей час,
Пушкін писав в одному вірші:
Поезія, як ангел-втішитель,
Мене врятувала і я воскрес душею.
Про що ж він міг писати в селі, де не було ні південнійпрекрасною, мальовничої природи, ні гір, ні потоків, ні моря? Тут не було ні диких черкесів, ні бродячих циган; тут взагалінічого незвичайного не було, а була проста російська природа:дерева, гаї, тихі річки, озера; жили прості люди - нерозбійники, не похмурі лиходії. І ось Пушкін, першою з нашихписьменників, став з цього у своїй поезії говорити про найпростіше,про те, що, здається, все бачать і знають, але що під пером поетавиявляється таким цікавим, привабливим і дорогим: про російськуприроді, простою та скромною, але такою прекрасною, такий рідний іблизькою нам.
Найчудовіше його твір цього періоду - великийвіршований роман''Євгеній Онєгін'', над яким він працювавбільше восьми років. У Михайлівському ж Пушкін написав велику п'єсу
''Борис Годунов'', де він показав народне повстання проти царя
Бориса Годунова.
14 грудня 1835 відбулося повстання на Сенатськійплощі в Петербурзі, де кілька революційних полків відмовилисядати присягу новому імператору. Повстання було придушене, іпочалися арешти, два ліцейських товариша Пушкіна були заслані в
Сибір: поет Кюхельбекер і найкращий друг його ліцейського життя Пущин.
Сам Пушкін не був членом революційного суспільства, але він писавреволюційні вірші; ці вірші поширювалися серед молоді табули сильним засобом революційної агітації. Але восени 1826новий імператор Микола Перший звільнив Пушкіна від заслання.
Після повернення із заслання за Пушкіним встановили секретнеконтроль. Після Михайлівського він із задоволенням та смаком, особливо спочатку - в зиму 1826/27 року, - поринає, як в юності, вповноводдя життя, віддає себе їй: зустрічі, спілкування, прийоми,знайомства - поновлювані і старі. Багато що пізнаючи наново і підчому все більш і більш розчаровуючи: його сприйняття життя --це вже сприйняття життя зрілою людиною, і саме життя, особливожиття світла, суспільства після 14 грудня, вже не та, якою він знав її в юності. На самому початку 1829 Пушкін познайомився набалах танцмейстером Іогеля з М.М. Гончарової, 6 травня відбуласязаручини і Пушкін став офіційним нареченим Гончарової. Батькоблагословив його і видав невелике село Кістеневку, поблизу свого маєтку Болдіно. Я вирушив туди з майнових справах, поетзатримався там через холерного карантину на цілих три місяці. Ускладну пору свого розвитку, на вирішальному переломі, Пушкінопинився в жітейські складному, але духовно, творчо благодатномуположенні своєрідного вакууму.
Ми вже бачили, що пушкінські переломи, кризи, виходи доновим і іншим етапом розвитку - особливі, і тому-то вони зазвичай не тільки не наганяють в стан творчої пасивності, - аленавпаки - народжують вибух енергії, надзвичайний підйом духу, спрагуподолання, як би новий виклик долі, обертаються неспиннимпошуком. Таким етапом - переломом стало і час розлучення зізрілістю. Пік його - осінь, проведена в Болдіно. Болдинскаяосінь. Пора завершений: досить сказати, що закінчений''Євген
Онєгін''. Все зійшлося тут: село, осінь, ізоляція ... самепротягом часу наче навмисно зупинився, щоб Пушкін ввільній грі духу зміг би і підвести підсумки пройшов, інамітити, вибираючи, шляхи до майбутнього. Що ж нового явила в цьомуряду Болдинская осінь? Перш за все прозу -''Повісті Бєлкіна''ітак звані''Маленькі трагедії''. Хіба не говорить про страшнуенергії перелому сам характер роботи над тими ж''Маленькимитрагедіями'': задуми і начерки багаторічної давності реалізуються вдва тижні. Пушкін''раптом вмів розлучитися''з''Онегіним''.
Раптом''''зумів написати''Маленькі трагедії''. Кожна з трагедій
- Це твердження себе особистості всупереч усьому - в грошах, вмистецтві, в коханні, затвердження себе в житті, і в кожній зтрагедій - спростування особистості, що зустрічається в кінці кінцівостанню перешкоду - смерть, бо дійсно така особистість,за висловом А. Хомякова, полягає в себе як труну. Мотивсмерті тут непреходящ. Почавши із задуму про вбивство ізакінчившись смертю барона в''Скупому'', він триває прямимвбивством в''Моцарта і Сальєрі''. В''Кам'яному гості''цей мотив вже майже не замовкає: від побачення на цвинтарі до вбивства Гуань суперника у Лаури, до загибелі Гуано від руки командора. І нарешті,увінчує''Бенкет під час чуми''. Тут вся ідея вже в назві.
Трагічна колізія оголошена у формулі; майже в декларації: життя і смерть. Торжество життя, аж до виклику, кинутого нею смерті у пісні голови:
Все, все, що загрожує загибеллю,
Для серця смертного таїть
невимовну насолоду --
Безсмертя, може бути, застава
І щасливий той, хто серед хвилювання
Їх знаходити і відати міг.
Але й смерть виявлена в своєму максимумі, у всій фатальності і неподобство, нічим не пом'якшена і не упорядкована:''Їдевіз, наповнена трупами. Негр управляє нею''.
Таким чином,''Маленькі трагедії'', кожна з якихрозкриває основні трагічні конфлікти людського буття,пов'язані і єдністю, може бути, головного трагічного конфлікту:буття і небуття, життя і смерті, так хвилювався Пушкіна впереломну пору, коли завершувався найважливіший етап його розвитку.
''Повісті Бєлкіна''пишуться разом з''Маленькими трагедіями''і явно в протистояння ім. ''Маленькі трагедії''- виключнопро Захід,''Повісті Бєлкіна''- тільки про Росію.
У 1831 році Пушкін одружився. Дружина була красивою. Вона захоплюваламайже всіх, хто її знав, то особливим типом краси, про якийсам Пушкін сказав - Мадонна, краси, як би перейшла в життяз самого мистецтва:''найчистішої принади найчистіший зразок''.
Напевно, Пушкін, особливо спочатку, не потерпів би, якщо б йогомолода дружина не могла і не вміла блищати в суспільстві абовиглядала гірше за інших.
Пушкін втілив цей ідеал справжньої світськості у своїй Тетяні:
Вона була некваплива,
Не холодна, не балакучість,
Без погляду зухвалого для всіх,
Без претензій на успіх,
Без цих маленьких кривлянь,
Без наслідувальних витівок ...
Творчість Пушкіна останніх років ставало все глибше, ширшеі багатшим, життя його робилася все болісніше. Твори Пушкінацього часу часто були важкі для розуміння читачів у всійїх глибиною і успіху не мали. ''Полтава''не сподобалася критикам, казки вважалися зовсім слабкими творами, а краща його поема
''Мідний вершник''була заборонена царем. Але Пушкін продовжувавписати так само щиро й глибоко, але вже перестав сподіватися наспівчуття і розуміння. У гіркі хвилини роздумів про своєсамоті він писав:
Поет! не дорожче любов'ю народною.
захоплених похвал пройде хвилинний шум;
Почуєш суд дурня і сміх юрби холодною,
Але ти останься твердий, спокійний і похмурий.
Ти цар: живи один. Дорогою вільної
Іди, куди тягне тебе вільний розум,
вдосконалюючи плоди улюблених дум,
Не вимагаючи нагород за подвиг благородний.
Життя Пушкіна ставала важкою, він страждав від безгрошів'я.
Вище товариство, наближені царя ставилися до Пушкіна вороже,так само як і він до них. Вони не могли примірятися зволелюбної душею поета, з його сміливістю, чесністю ітвердістю.
Вороги Пушкіна проникли і в його сім'ю. Молодий офіцер-француз
Жорж Дантес, довго переслідував дружину Пушкіна своїми настирливимизалицяннями, такими, що ображають Пушкіна, врешті-решт одружився зсестрі дружини поета і став його родичем.
Пушкін, виведений з себе, домігся дуелі з ним. 8 лютого
1837 сталася ця трагічна дуель. Пушкін був смертельнопоранений і через два дні помер - у віці тридцяти семироків, у повному світанку сил, не встигнувши здійснити всього того, щоміг би зробити і що він задумав ...
У романі''Євгеній Онєгін''Пушкін зображує дуель Онєгіна з молодим Ленським. Коли читаєш ці вірші, серце стискається,здається, що Пушкін передбачив свою долю, що він розповідає просебе:
Ось пістолети вже блиснули,
Гримить про шомпол молоток.
У гранований стовбур йдуть кулі,
І клацнув в першу раз курок ...
Смерть Пушкіна викликала особливий інтерес читачів до поезії йогоостанніх років. Стали уважно перечитувати його твори, углуюлятьсяв них навчилися все більше і більше цінувати їх, захоплюватися ними.
Пушкін був собою дурень, але обличчя його було виразно іодушевлена; зростанням він був малий (у ньому було з невеликим 5вершків), але тонкий і складний надзвичайно міцно і пропорційно.
Жінкам Пушкін подобався: він бував з ними надзвичайно захоплюючий і вселив не одну пристрасть на віку своєму. Коли він кокетував зжінкою або коли був дійсно нею зайнятий, розмова йогоставав надзвичайно привабливий. Він ставав блискучекрасномовним, коли справа йшла про щось близьке його душі. Тоді -то він ставав поетом і набагато більш натхненний, ніж у всіх своїх творах. Пушкін зазвичай не торкався з жінками такогопредмета, як література та мистецтво, але в літературі та поезіїпостійно торкався до такого предмету, як жінка. Поезія булакінцевим результатом його нескінченних зустрічей, захоплень, любовей. М.Н.
Волоконська (Раєвська), один з таких''любовей'', пізніше писала:
''як поет він вважав своїм обов'язком бути закоханим у всіхгарненьких жінок і молодих дівчат, з якими він зустрічався.
Мені пригадується, як під час подорожі на Кавказ, ми наказали зупинити карету, вийшли милуватися морем. Я бавилася тим, щобігала за хвилею, а коли вона наздоганяла мене, я тікала від неї;скінчилося тим, що я промочила ноги. Пушкін знайшов, що цякартинка була дуже граціозна, і, Поетизуючи цю витівку, написавчарівні вірші:
Як я заздрив хвилях,
Той, що біжить бурхливою чередою
З любов'ю лягти до її ніг!
Як я бажав тоді з хвилями
торкнуться милих ніг устами!
Пізніше в''Бахчисарайський фонтан''він сказав:
... її очі
Ясніше дня,
Темніше ночі .''
М.Н. Волоконська (Раєвська) не претендує навіть натяком навідведену їй деякими пізнішими біографами роль''єдиною'',
''прихований''і т.п. любові Пушкіна. Вона точно сутність:''Всуті, він обожнював лише свою музу і поетизував все, щобачив''.
У пушкінську поезію любов увійшла майже з першихвіршем. Істинно любовна лірика індивідуально, особистоодухотворена, виникає у Пушкіна тоді, коли вона нормально іповинна виникнути - в молодості, в романтичній молодості.
Романтизм і вивів Пушкіна до цієї любовної лірики. Вся поезія
Пушкіна-отрока, Пушкіна-юнака - це лірика фізичної пристрасті,але не духовної пристрасті. Але тільки зрілість дозволить Пушкінузнайти''геній чистої краси'', мадонну:
Я помню чудное мить:
Переді мною з'явилася ти,
Як швидкоплинне бачення,
Як геній чистої краси.
У томління суму безнадійної,
У тривоги галасливої суєти,
Звучав мені довго голос ніжний
І снилися милі риси ...
''Геній чистої краси''в поезії Пушкіна супроводжуєпробудження духу у всій повноті, де''і божество, і натхнення, і життя, і любов''. ''В обстановці Михайлівській посилання, - писав
Н.Л. Степанов, - в тихому одноманітності сільського життя (''тяглисятихо дні мої''), позбавленої бурхливих вражень і пристрастей, поява
А.П. Керн викликало пробудження в душі поета, знаменувало народженнятого могутнього і піднімає почуття, яке розбудило і йоготворче натхнення''. Страшно важливо, що в той момент, вважку хвилину, вона опинилася поруч, що було живе непідробнезахоплення, що все на ньому замкнулося, що воно було іскрою,зметнулися полум'я геніального твору. І все ж вона булаприводом, який допоміг викликати образ великого бачення в порудушевного пробудження поета (згадаймо:''... відчуваю, що духовнісили мої досягли повного розвитку. Я можу робити'').
Список використаної літератури:
1. Микола Скатов''Російська геній''. Москва''Современник''1987
2. Ю.М. Лотман''А.С. Пушкін''. Ленінград''Освіта''1981
3. С. М. Бонді''Про Пушкіна''. Москва''Художня література''
1983
-----------------------< br>[1] Його прадід був ватажком одного абіссінських племені.
