Пушкін. Повісті Бєлкіна

Література і російська мова

Введення.

Є імена, як сонце! Імена-

Як музика! Як яблуня в розквіті!

Я кажу про Пушкіна: поета,

Дійсно в будь-які часи ...

... Його хвалити! - Лякаюсь повторень ...

Чи можу передати запах бузку?

Можу ль рукою хмара спіймати?

И. Северянин.

Олександр Сергійович Пушкін ... «Сонце» російської літерату -ри ... Центр російської культури ... Міра моральних ценнос -тей ... Про нього написано сотні монографій, тисячі статей. На що ж я,сміливий, сподіваюсь? Що я можу сказати про його творчість нового? Знову
«Мій Пушкін»? І так, і ні.

В. Непомнящий у своїй праці «тримає тепер» писав проунікальності присвійний формули «Мій Пушкін» як культурного явища.
Ми не чули ні про «мій» Шекспіра або Сервантеса, ні про «мій» Гоголя або
Достоєвського. Багато дослідників творчості Пушкіна, на думку
Непомнящего, намагаються перевести поета на близьке собі «мова». «Мій Пушкін»
- Не просто мій погляд, моя думка, чи наукова концепція ...; «мій Пушкін»
- Це мій автопортрет, моя система цінностей у практичному застосуванні, яквоно є насправді; «мій Пушкін» - це ворота у мій духовний світ, цемоя віра. І всі скільки-небудь серйозні суперечки на пушкінські теми суть востаточному підсумку суперечки аксіологічні, протистояння різних образів світу,життєвих позицій і вір ».

Неймовірно, тому кожне покоління, та що покоління - кожна людина
- Має своє розуміння Пушкіна, в залежності від свого образу світу,життєвої позиції і віри. І чим глибше ми осягаємо таємниці буття, тим ближчеми стаємо до Істини, втіленої в пушкінських творіннях.

Пушкіна не даремно називають Сонцем російської літератури. Сонце завждишанували як головне божество в будь-якому язичницькому пантеоні. І справа зовсім нев тому, чи був Пушкін зразковим ХРІ-

Непомнящий В. тримає тепер. Феномен Пушкіна та історичнийжереб Росії// Новий світ. - 1996 .- № 5.-С.162-190
Там же, с.163.

стіаніном або не був. Головне те, що пером генія водило натхненняпонад. Тому-то його твори і дихають якогось невловимого, прихованоїсилою, простий і величної, людей стількох поколінь.

Як, кажучи про Пушкіна, уникнути суб'єктивності, якщо «мій Пушкін»-це
«Моя віра»? Непомнящий пише, «що в духовному, в широкому сенсірелігійної, сфері саме і лежить то ключова і фундаментальне, щонеобхідно для більш-менш адекватного, що не залежить від смаків,розуміння Пушкіна як тексту і як феномену ».

Саме з точки зору цінностей системи християнської культури ми іспробуємо поглянути на деякі твори Пушкіна.

Академік Євген Челишев, член Ювілейної комісії, що готуєсвяткування двохсотріччя від дня народження Пушкіна підбиваючи підсумкипушкіноведенія і наявності перспектив його розвитку, пише про необхідністьнеупередженого прочитання Пушкіна, що виключає «вульгарно-соціологізаторскоетлумачення його патріотичної лірики, спекуляції навколо пронизує всейого творчість ідеї свободи, без перебільшення його революційнихнастроїв ».

Челишев пише про необхідність вивчення спадщини вітчизнянихпушкіністів-емігрантів, які бачили витоки творчості Пушкіна першвсього в російської релігійної культури. З усіх питань пушкіноведенія меншевсього вивченим залишається його релігійна свідомість.

Але академік вірно застерігає сучасних дослідників від іншоїкрайності. Не потрібно представляти Пушкіна тільки як «істинного християнинаі тим більше проповідника церковно-

Сьогодні розгорнута ціла битва навколо цього питання.

Мальчукова Т. Пушкін і християнська культура// Север.-1995 .- № 6.-С.140-
150.

Мень А. Олександр Сергійович Пушкін// Книжное обозреніе.-1992 .-
№ 23 (червень) .- с.3.

Непомнящий В. Дар. Нотатки про духовну біографії Пушкіна// Новий світ .-
1989 .- № 6.-С.241-260.

Панченко А.М. Пушкін і російське православ'я// Русская література.-1990 .-
№ .- с.32-44.

Сурат І. Пушкін як релігійна проблема// Новий мір.-1994 .- № 1.-с.207-
223.
Непомнящий В. тримає тепер. Феномен Пушкіна і історія-нийжереб Росії// Новий світ. - 1996 .- № 5.-с.163.
Челишев Е. Пушкіноведеніе. Підсумки та перспективи// Москва.-1995 .- № 6 .-с.123.

го благочестя ». Пушкін був істинно російської «широкої» натурою в тому сенсі,що в ньому вживалися крайності. Але безсумнівна релігійність поетичногосвітовідчуття поета. Недарма Тютчев писав про поета: «Ти був богів органживий ... »пророча сила і божественна окриленість його творчостібезсумнівна.

I глава. Вступна частина.

Немає нічого простішого написаного, і в той же час немає нічого складнішепушкінських «Повістей Бєлкіна». Дивно, але через півтора століттяпісля їх написання не замовкають суперечки про те, що перед нами літературнапародія або добродушний людяний серцевий «світ російського життя»,зображений під покровом іронії.

Цікаво, що чим більше перечитуєш «Повісті Бєлкіна", тим складнішевони тобі здаються. Від первісної простоти і ясності не залишається і сліду.
Поведінка героїв, спочатку здається дуже логічним, раптом постаєабсолютно позбавленим логіки і здорового глузду. (Наприклад, чому Сильвіо,все життя мріяв про помсту, щадить графа та ще й говорить про совість? Чому
С. Вирін так побивається за дочкою, адже вона щаслива?)

У всіх повістях так чи інакше звучать питання совісті та християнськоїморалі. Без розуміння основ російської християнської культури не можна зрозумітивзагалі літературу XIX століття, тим більше пушкінські «Повісті Бєлкіна».

Глассе А. Про мужичкою без шапки, двох бабах, дитинку в труні,швець німця і про інше// Новое литературное обозреніе.-1997 .- № 23.-с.92-
117.

Заславський О.Б. Подвійна структура «Пострілу»// Новое литературноеобозреніе.-1997 .- № 23.

Перемишлі Е. «Пристойні німецькі вірші ...»// Література. (Додаток догазеті «Перше вересня») .- 1996 .- № 41.-с.1.

Попова И. Сміх і сльози в «Повісті Бєлкіна»// Новое литературноеобозреніе.-1997 .- № 23.

II голова. Основна частина.

За очікуваною фабульний простотою «Повістей Бєлкіна» ховаєтьсяскладне сюжетна побудова. Про це писав ще Ейхенбаум Б. Пушкінне аналізує психологію героїв, не робить душу героя об'єктом аналізу. Мине знайдемо в «Повісті Бєлкіна» довгих внутрішніх монологів, розкриваютьболісні внутрішні роздуми і переживання. Але повнотапсихологічної змалювання героїв від цього аж ніяк не страждає. Складнийвнутрішній світ проявляє себе через вчинки героїв, часом дужесуперечливі. В. Непомнящий у статті «Про Пушкіна і його художньому світі»вказує на причини відсутності прямого психологічного аналізу душігероїв у А.С. Пушкіна. Загальна точка зору бачить причину цього в тому, щолітература змогла опанувати методом психологічного аналізу лише до середини
XIX століття в особі Достоєвського, а під час життя Пушкіна літературі ще бувнедоступний даний прийом. Але В. Непомнящий бачить причину в творчій манеріпоета, в особливості його художнього світу: «Смирись перед таємницеюлюдської душі, він вдивляється в те очевидне і просте, що є звичайним «життєвому погляду. Він спостерігає в людині те, що наповерхні, ... те, що виражає внутрішнє в людині зовнішнім чином ... ;він не дошукується в героєві рис, які лежать глибоко, а звертає увагуна те, що роблять цю людину порівнянним і загальним, а також і найбільшочевидним, в кожній людині є його дії і вчинки, тобто йогоповедінка, доступне нам у зовнішньому вираженні, - будь то діянняпрактичного характеру, або втілене у слові, або виявлену яких -яким чином почуття, і інше ».

Так, людина, по Пушкіну, є таємниця. Ми не будемо намагатися пояснити,чому герой зробив так чи інакше, погано це чи добре, Пушкін героядає через його поведінку, мова, от про поведінку героїв ми і поговоримо,причому з точки зору того ідеалу людяності, який сам поетпроголосив ( «Мета мистецтва є ідеал») і яким пронизане всетворчість А.С. Пушкіна.

Так, об'єктом нашої уваги будуть вчинки героїв, але ці вчинкивідображають напружену внутрішню роботу героїв, здійснюючи яку майже всіголовні герої вільно чи мимоволі оцінюють себе з висоти вічних істин.
Погляд людини на себе «з висоти, яка задана людині при творіння»,називається совістю. Дивно, що в Пушкіна про совість говорять навітьгерої з диявольською зовнішністю (Сільвіо). В.І. Даль визначає совість як
«Моральну свідомість, моральне чуття

Ейхенбаум Б. Крізь літературу. Л., 1924.
Непомнящий В. Про Пушкіна і його художньому світі// Література вшколе.-1996 .- № 2.-с.6.

6або почуття в людині; внутрішню свідомість добра і зла; тайник душі, вякому висловлюється схвалення або засудження кожного вчинку; здатністьрозпізнавати якість вчинку, відчуття, що спонукає до істини й добра,відвертає від неправди і зла; ... родима правда ...»

Герої «Повістей Бєлкіна» так чи інакше порушують певніморальні закони або, частіше, закони моралісвоего кола, іншимисловами - закони честі (наприклад, дворянської честі), але всі вони розуміють,здогадуються, відчувають і оцінюють вільно чи мимоволі себе і своївчинки за найвищою міркою, будь то Олексій Берестов або недалекий
Адріан Прохоров, якого неймовірний сон «силою» змушує подумати проте, про що трунар ніколи і не підозрював.

В. Непомнящий відзначає, що в творах Пушкіна (особливо після
«Бориса Годунова») «роль совісті надзвичайно важлива-не тільки якпостійної теми однією з центральних проблем, але-як творчого елементу,дозволяє осяювати світлом Правди падший світ без допомоги «моральних»оцінок, як би в повному мовчанні ».

З самого початку потрібно зробити застереження, що ми будемо досліджувати лише планвидимий, зрозумілий будь-якому недосвідченому в історії літератури читачеві. Усучасному літературознавстві досліджується тема двуплановості пушкінськогорозповіді. Так, Антонія Глассе пише про подвійну гру, яку веде
Пушкін. У повістях існує два плани. Другий текстової план був, подумку дослідниці, літературної пародією в дусі «Арзамасцев» істворювався тільки для забави автора і самого вузького кола друзів. Гласспише: «Сьогодні допитливий читач, який пристрасно бажає зрозуміти,чому «ржал і бився» Баратинський ... повинен оточити себе невеликийбібліотеку-

Даль В.І. Тлумачний словник живого великого російського мови: Т.4 .-
М.: рус. яз. 1980, с.256.
Мораль - більш вузьке поняття, ніж моральність. Моральність --духовність, душевність (по Далю).
Мораль - мораль, моральне вчення, правила для волі, совістілюдини. Це більш вузьке поняття. Співвідношення «моральність - мораль»як співвідношення «істина - правда». Правд багато, а істина одна.
Непомнящий В. тримає тепер. Феномен Пушкіна та історичнийжереб Росії// Новий світ. - 1996 .- № 5.-с.178.
Глассе А. Про мужичкою без шапки, двох бабах, дитинку в труні,швець німця і про інше// Новое литературное обозреніе.-1997 .- № 23 .-с.94.
Відомо визнання Пушкіна, що Баратинський що вперше почула
«Повісті Бєлкіна» довго «ржал і бився».

7кой творів-джерел і, взявши перо і папір », почати розтинвнутрішнього змісту повісті. Адже Пушкін розраховував на те, що з часомйого проказа розкриється ».

Цікаві докази дослідниці, що Адріан Прохоров в
«Гробовщик» - парафразу прізвиська самого Пушкіна, можливо, що трунибули натяками на книги, від дочок проводяться лінії до музам і т.д. тощо
Все це цікаво і заслуговує на увагу, але навіть прояснивши другаприхований, ігровий план повістей, заснований на літературної пародії (якутак високо цінував Пушкін), не можна заперечувати важливості, глибини основногобуттєво плану повістей, в якому розкривається суть людськихвідносин - «відносин людини з Божим чином в собі, на яких лежитьнезабутнє друк драми відпадання людину від Бога ».

У повістях Пушкіна геніально поєднуються і літературна пародія навідомі літературні сюжети-штампи і глибокі роздуми про людськужиття, а взаємодію в ній випадкового і закономірного, людської воліі Долі, роздуми про умовності законів моралі, понять про честь іодвічне моральному виборі, що встають рано чи пізно перед будь-якимлюдиною.

До цих пір не замовкають суперечки про головному герої «Пострілу» - перша з
«Повістей Бєлкіна». Багато коментаторів, дослідники трактують поведінка
Сільвіо як помсту кривднику. Так, Макогоненко Г.П. пише, що мета,що з'явилася у Сільвіо після дуелі одночасно негідна - він виношувавпомста ненависному графу-і благородна, бо він прагнув відповістикривднику ». З цим важко погодитися. При уважному читанні мибачимо, що перший-то обидел графа сам Сільвіо, спровокувавши дуель.

Абсолютно прав Гольдфаін, звертаючи нашу увагу на те, через щовідбулася дуель між Сильвіо і графом: «А в повісті чітко сказано, що донадходження графа на службу до гусарського полку в ньому безперечно мав першість
Сільвіо. І він був

Глассе А. Про мужичкою без шапки, двох бабах, дитинку в труні,швець німця і про інше// Новое литературное обозреніе.-1997 .- № 23 .-с.104.
Непомнящий В. тримає тепер. Феномен Пушкіна та історичнийжереб Росії// Новий світ. - 1996 .- № 5.-с.176.
Макогоненко Г.П. Творчість А.С. Пушкіна в 1830-ті годи.Л., 1974.

8просто не в змозі перенести, що це першість переходило графу, всуперечці з яким був винен виключно Силь-віо. Як він сам розповів:
«Я шукав за ним (з графом - І.Г.) сварки».

На думку Лежнева, Пушкін створює «образ свавільного егоїста, людини,ненавидить брехливість і мертвотних штучність цивілізації ісучасного йому суспільства, бунтаря, котрий шукає волі, але часто лише длясебе ... »Зрештою, Сільвіо перетворюється« ... в «демонічну»натуру, у хижака, завойовника, бретера ».

Служачи в гусарському полку, він жив за законами свого середовища:" У наш часбуйство було в моді: я був першим Буяном по армії ... »(VI, с. 62). Сільвіовизнається, що бажання первенс-твовать замолоду було для нього пристрастю. Вінбув першим у будь-якій справі, яке вважалося в полку справою честі справжньогогусара: «Я спокійно (або неспокійно) насолоджувався моєю Cлава ...» (VI,с.62). Честь тут розуміється в умовному, світському значенні як кодексповедінки, який приймається в тому чи іншому середовищі: «Умовне, світське,житейське благородство, нерідко хибне, уявне ...»( Порівняй з іншимзначенням слова: «Честь. Внутрішнє моральне значення людини,доблесть, чесність, шляхетність душі і чиста совість ». Тут поня -нення честі виступає не стільки як поняття моралі, скільки як моральнепоняття, що зближуються з поняттям совісті).

І напевно, не тільки бідність, як стверджував Макогон-ко,змушувала Сільвіо домагатися перші місця в полку, сам герой пояснюєце бажання своїм характером, а не матеріальним становищем.

Про його матеріальному стані ми не можемо сказати нічого певного.
Серед армійських офіцерів він жив «разом і бідно і марнотратно» (VI,с.58). «Ніхто не знав ні його стану, ні його доходів ...» (VI, с.58).

Гольдфаін. Хто образив Сильвіо// Література (Додаток до газети
«Перше вересня») .- 1997 .- № 14 (квітень) .- с.15.
Лежнєв А.З. Проза Пушкіна. М., 1966., С.214.
Там же, с.214.
Даль В.І. Тлумачний словник живого великого російського мови: Т.4 .-
М.: рус. яз., 1980, с.599.
Там же, с.599.
Макогоненко Г.П. Творчість А.С. Пушкіна в 1830-ті годи.Л., 1974.

Коли ж в полку з'являється новачок - багатий граф, який був і розумний,і красивий, і веселий, і хоробрий, першість Сільвіо затряслося, і вінзненавидів графа. Пристрасть до першості, слави обертається не меншесильною пристрастю-ненавистю і жадобою помсти за своє похитнулосяпершість.

Цікаво, що Сільвіо відкидає спроби графа подружитися. Він шукаєсварки, а не дружби. Успіхи графа приводили Сільвіо у відчай, він заздривулюбленцем долі. Заздрість - ось почуття, яке завжди супроводжує жадобібути першим, заздрість до того, хто краще за тебе в чому-небудь. Уражена гординямає зворотну, більш прозаїчну бік - заздрість. Виявляється, щоромантичну фігуру Сільвіо рухають дрібні і вульгарні пристрасті.

Навіть на дуелі Сільвіо заздрить спокою, байдужості, силі воліпротивника. Адже сам він очікував дуелі «з нез'ясовний нетерпінням», йогоохоплювали «хвилювання злоби» так сильно, що, не сподіваючись на вірністьруки, дав час собі охолонути і поступився графу перший постріл. Сільвіо «жадібно»дивився на графа, «намагаючись вловити бодай одну тінь занепокоєння».
«Байдужість» графа «розлютило» Сильвіо: «Злобная думка промайнула в головімоєму ». (VI, с.63).

Сільвіо роздирає низькі пристрасті, і він їх невільник, як до цього бувневольніком спраги слави і бравурної гусарської честі. Почуття описуютьсявідстороненої від волі самого героя: нетерпіння «невимовну», герой неможе справитися зі своїм «хвилюванням злоби», йому доводиться поступитися першимпостріл за такої сильної жадобі помсти! І далі: не «я сказився», а «йогобайдужість розлютило мене ». (VI, с.63). Знову Сільвіо відчуває на собідію, його воля, свідомість як би пасивні, підпорядковані одній пристрасті --заздрості. Характерний і дієслово «розлютило», він продовжує певнийсемантичний ряд: «Похмура блідість, блискучі очі і густий дим,що виходить изо роті, надавали йому вигляд справжнього диявола ». (VI, с.61). «... Істав ходити взад і вперед по кімнаті, як тигр по своїй клітці ». (VI, С.64).

«... і побачив у темряві людини, запиленого і котрий обріс бородою; вінстояв тут біля каміна ... я відчув, як волосся стало раптом на менідибки ...»( VI, с.67).

«Ти, граф, диявольськи щасливий,» - сказав він з усмішкою, якої ніколине забуду ». (VI, с.68). «... В цю хвилину він був, право, жахливий ...»< br>(VI, с.68). «... Люди ... з жахом дивилися на нього ». (VI, с.69).

Жах, диявольська зовнішність і усмішка - ось як характеризує Пушкінсвого героя.

Коли людина кожен день кілька років поспіль думає про помсту, цесхоже на божевілля, нав'язливу ідею, від якої важко позбутися.
Важко назвати це людським життям. Не випадково порівняння героя зтигром, який ходить по клітці взад-вперед.

Те що Сильвіо не став стріляти в графа зовсім не означає, що він непомстився йому. Адже на першій дуелі Сільвіо «розлютило» байдужість графа.
Сильвіо, одержимий злобою, ненавистю, образою, заздрив спокою,самовладання графа, він розумів свою слабкість, ницість в порівнянні зсилою, моральним перевагою супротивника. Цим перевагою він і бувпринижений. Тепер же він може принизити його. Сільвіо стільки років мучився черезсвоїй ураженій гордині, мучився свідомістю ущербності своєї ненависті
(«... Не минуло жодного дня, щоб я не думав про помсту ». (VI, С.64). Тепервін може зробити так, щоб, мучився його ворог. Чи це не славна помста!

Так, переживання Сільвіо приховані від нас, ми можемо тільки здогадуватися. «Вінзволікав - він запитав вогню ... »(VI, с.68). Чому він зволікав? Хотів побачитисум'яття, переляк, занепокоєння графа? Запитав вогню, щоб потрапити напевне?

Тут вже Сільвіо активний, створюється враження, що він господарситуації.

Він примушує графа стріляти першому (це, безумовно, моральна слабкістьграфа). І не дарма граф обмовився: «Я вистрілив ... і, слава богу (В.С.), давпромах ». (VI, с.68). Ми не знаємо, вистрілив би Сільвіо чи ні - «раптом»з'являється Маша. Але і при ній Сільвіо цілиться. Жінка кидається в ноги. Іось тепер черга за графом, тепер він «закричав в сказ», тепер вінвиявляє нетерпіння: «Чи будете ви стріляти чи ні?» (VI, с.68).

Але Сільвіо вже «задоволений»: він бачив «сум'яття» графа, його «боязкість», аголовне, він змусив вистрілити графа, тим самим здобувши перемогу надприниженої власним слабовілля графом. (Граф за законами честі не повиненбув уже стріляти!) Ось звідки фраза: «Передаю тебе твоїй совісті». Сільвіопомстився, принизив графа та його дружину. Тепер граф буде його пам'ятати завжди,як він, у свій час думав про графа кожен день.

І все-таки, чому останні слова головного героя про совість? Не томуЧи, що Сільвіо вдалося, як йому здається, поступити графа всупереч ційсовісті, тобто він змусив графа стати таким, як він (безсовісним). І відцієї думки Сільвіо легше.

З одного боку, Сильвіо не пішов на вбивство, він залишився напевній висоті (що теж тішить людську гординю).

Але все ж таки, помста спустошило Сільвіо. Після розплати його життяобессмислена. Можливо, тому «... лише варто йому вийти в кінці повістіза межі відповідного тексту - він тут же гине в битві під
Скулянамі: історія з графом вичерпує його життя ».

Заславський О.Б. Подвійна структура «Пострілу»// Новое литературноеобозреніе.-1997 .- № 23.-с.128.

Не можна не погодитися з думкою Петрунін про те, що герої «Повістей
Бєлкіна »« по-різному виховуються життям ». Життя активізуєсвідомість героїв, перевіряє їх здатність зрозуміти навколишній світ, іншихлюдей і самих себе. «Опинившись у складній ситуації, герой« Повістей
Бєлкіна »повинен зробити вибір, що служить показником його моральнихможливостей. І перш за все вирішити для себе питання про борг своєму повідношенні до «іншого» людині ».

Сильвіо не вбиває, здійснюючи тим певний моральний вибір. Ітут вже він тягнув не законами честі, а голосом совісті. У приниженні графадля Сільвіо певне виправдання: він не останній з впали, не тількивін змушений страждати від усвідомлення своєї недосконалості. І як це непарадоксально, ця думка - поштовх до спонуканню кращого в цьому жахливомулюдину, виправдання і спасіння для Сільвіо, поштовх до перетворення. Геройбере участь у визвольній боротьбі греків під Скулянамі. Причому загибель йогозображена не в трагічних тонах ( «Кажуть ...»), це дійсно вжевільний від ятрить душу низьких пристрастей чоловік.

Так, тут і драма відступлення від Бога, добра (те, що ми пов'язуємо зпоняттям совісті), але тут і «надія на образ Божий в людині».
«Жахливий» людина Сильвіо, схожий на диявола, одержимий гріховної пристрастюпомсти, що продиктована ураженим самолюбством, в кінцевому рахунку заздрістю досвоєму щасливому суперникові в боротьбі за «першість» в полку »,задовольняється моральним помста (хоча це теж не так уже й мало), говоритьпро совість, гине за свободу чужого народу.

Значить, ще жив в ньому «образ Божий», не кожен же «спустошений» людинапоїде захищати чужу свободу!

Та й граф змінюється: з відчайдушного гульвіси - в чоловіка, який несевідповідальність за життя, спокій своєї дружини. Власне життя теперне байдужа для нього, адже від нього залежить щастя близького і улюбленоголюдини. Він усвідомлює свій моральний обов'язок перед іншою людиною, і цедля нього головна правда. Він розлючений тільки від приниження дружини, а не зі страхуперед дуеллю.

Петрунін М.М. Проза Пушкіна і шляхи її еволюції// Русская литература .-
1987 .- № 1.-с.49.
Там же, с.52.
Непомнящий В. тримає тепер. Феномен Пушкіна та історичнийжереб Росії// Новий світ. - 1996 .- № 5.-с.179.
Купреянова Е.Н. А.С. Пушкин.-У книзі. Історія російської літератури, т.2,
Л., 1981.-С.290

У цій повісті, як ні в якій іншій, ми спостерігаємо виховання герояжиттям. Тут майже кожен, пройшовши через життєві випробування, починаєреально розуміти навколишній світ, інших людей і самих себе, поступовозвільняючись від вичитаних романтичних уявлень.

Бурмин з «жахливого гульвіси» перетворюється з часом у людини,здатного до справжнього почуття. «А почуття це спонукає його усвідомлюватижорстокість злочинної прокази, що позбавила і його жертву легковажність його самогонадії на щастя ».

« Марія Гаврилівна, пройшовши через смугу «романтичних» мрій ізахоплень, розплатившись за них роками тверезого свідомості, що попереду чекаєїї безрадісне самотність, і - більше того - виявивши досить силидушевної зберегти цю страшну таємницю, знаходить свого судженого ».

Молоді герої діють як романтичні закохані з молодих у тойчас французьких романів, їхні вчинки вичитані, міркування наївні. Пушкін іронізує над своїми героями чи не в кожному рядку.

Посмішку викликає невідповідність романтичних поривів (таємно вінчатися) іпрозового розрахунку («... кинутися потім до ніг батьків, якізвичайно будуть зворушені нарешті героїчним постійністю і нещастямкоханців і скажуть їм неодмінно: «Діти! Прийдіть в наші обійми ». (VI,с.71). Пророчі нічні кошмари, з одного боку, і «Тульська печатка зпристойної написом »з іншого. Після слів про загрозу і сумномуознаку майже відразу (через речення) ідуть прозові рядки протеплом капоті, скриньці і двох вузлах, які не забула прихопити молода
«Злочинець».

Слідуючи надуманим чужих думок з французьких романів, героїстикаються з невигадані законами реального життя. Наслідуючи книжковимгероям, і Володимир Миколайович і Марія Гаврилівна йдуть і проти законівчесті (у радянському, умовному значенні) - адже шлюб - то був нерівним, іпроти законів совісті - вінчатися без батьківського Благословення.

Здається, сама Доля вершить свій суд над молодими злочинцями. Вітер,хуртовина розставляють все по своїх місцях, не дають Володимиру потрапити до церквиі підганяють до церкви «гульвісу» Бурмин. Причому як у жодній іншій з п'ятиповістей, Доля, Вища Реальність в образі хуртовини має активнудіючий початок, незалежну від волі героїв, воно стоїть над ними і вершитьїхніми долями. Не випадково і повість називається «Заметіль». Це головнедійова особа у повісті.

Петрунін М.М. Проза Пушкіна і шляхи її еволюції// Русская литература .-
1987 .- № 1.-с.51.
Там же, с.51.

Володимир Миколайович, умовив Мар'ю Гаврилівна переступитиетичні і моральні норми, гине на війні. Бурмин і Маша більшещасливі. Після довгих років, проведених в каяття, доля посміхаєтьсягероям, немов прощає їх злочин.

Цікаво, що в повісті слово «злочинний» зустрічається не один раз:
«Молода злочинниця», «злочинна проказа» і т.д. Так, герої переступаютьпевні моральні межі: йдуть проти волі батьків, обманомхочуть досягти щастя, виявляють злочинну легковажність по відношенню додругому (Бурмин - до нареченої). Безвідповідальність тут дорівнює безсовісно
(неуважність, що граничить з маною, не може виправдати Бурмин).

Хтось за свій моральний вибір сплачується життям, над ким-то долязглянулась. І Маша, і Бурмин, пройшовши реальні життєві випробування,розуміючи драматичність свого вчинку, страждає від свого падіння, але невтрачає надії на порятунок. Вони роблять свій наступний моральнийвибір, не допускаючи й думки про повторному шлюбі. Переступивши одного разуморальний закон, вони не впадають у відчай, як Володимир, знаходять у собісили мужньо прийняти свою дою, тобто надалі живуть по совісті.

III

Ми не будемо детально зупинятися на повісті «Гробовщик», так як вонаблискуче проаналізовано С. Г. Бочаровим. Літературознавець розглянувповість саме з точки зору законів моральних, вчених, до усвідомленняяких мимоволі приходить недалекий Адріан Прохоров.

Бочаров вказує на двозначність положення трунаря, всілякообіграються Пушкіним: «Свято трунаря обумовлений смертю живоголюдини, а побажання померлих здоров'я (тост, запропонований Адріану Юркойі що породив ідею бенкету небіжчиків) є побажання смерті живим. Такаприхована семантика існування трунаря ...»

У сні підсвідомість стає активним, реалізуючи надію на героєм смерті
Трюхіной, а потім і його сумасбродние запрошення мерців на новосілля. Ісаме підсвідомість героя нагадує про першу «професійному» обмані, зякого починався шлях, що привів до придбання жовтого будиночка. Цейдокір «безсумнівно є з« підсвідомості »трунаря, як його відтиснутихсовість ».

Бочаров С.Г. Про сенсі «трунаря» - у книзі Про художні світах.
М., 1985, с.35-68.
Там же, с.62.
Там же, с.63.

Причому, цікаво зауваження Бочарова про об'єктивність приходу
«Самосвідомості», незалежності його приходу до Адріану Прохорову від самогогероя. «Самосвідомість» не утримується в його душі: як приходить до ньогокрім нього, так крім нього від нього йде ». Ми знову, як і вповісті «Заметіль», відчуваємо невблаганну ходу Долі, вплив яких-тоневідомих, але невідворотних вічних законів Буття, законів Добра і Зла, щона людській мові звуться моральними законами, законами совісті.

Наприкінці повісті герой змінюється: «... трунар зрадів, не похмурий по -звичайному, кличе дочок, ймовірно, не для того, щоб їх, як завжди,лаяти, і навіть так і не закінчить вмирання Трюхіной зараз виявляєтьсяпозитивним фактом. Але це означає, що фантастичний епізод не простобув «дурницею »...

Значить, розв'язка не настільки проста, як звичайно її представляють. Узакінчення повісті світить сонце і герой відчуває радість, якою він невідчував на початку розповіді, при переселенні в новий будиночок. Цяобрадованность трунаря не тільки знімає жахи сну, вона становитьконтраст і звичайної його похмурості. Повість не дозволяється в ніщо: щось неявно сталося в житті його героя і потрясіння сну дало йому відчути, «щоживому місце серед живих ».

Адріан Прохоров, далекий від складних міркувань, постає передбезстороннім судом власної совісті, суд цей обертається кошмаромдля героя, кошмаром, який змушує трунаря по-новому подивитися насвоє місце в світі живих людей. І не можна, мабуть, говорити, що наш герой
«Мертвий морально», що «гонитва за наживою перетворює його на мертвудушу », як пише Макогоненко Г.П. Все-таки, повість закінчувати-

Чіван на добрій світлій ноті: трунар зрадів, що Трюхіна жива,безтурботно світить сонце, від похмурості героя не залишається і сліду,
«Зраділий трунар» в перший раз по-доброму кличе дочок до чаю.

Таким чином і в цій похмурій повісті Пушкін не залишає нас безнадії і сподівання на образ Божий в людині, що живе в силу гендлярськихвідносин з нелюдської моралі (щоб жити краще, він повинен бажати,щоб вмирало більше. Але ніяка сама нелюдська мораль не можезаглушити голоси совісті, який рано чи пізно через підсвідомістьпобивається крізь товщу «зіпсованого», «порочного» свідомості героя.

Бочаров С.Г. Про сенсі «трунаря» - у книзі Про художні світах.
М., 1985, с.65.
Там же, с.68.
Макогоненко Г.П. Творчість А.С. Пушкіна в 1830-ті годи.Л., 1974,с.147.

«Станційний доглядач» - сама сумна з п'яти Пушкін -ських повістей. По-людськи дуже шкода і нещасного дивилися телеглядачам, іридала на могилі батька Дуню.

Герої повісті опиняються в дуже складній ситуації, кожен з нихздійснює свій вибір, службовець показником їх моральних можливостей.
Кожен по-своєму вирішує питання про свій обов'язок по відношенню до «іншого»людині. «В« Станційному доглядачеві »перед кожним з трьох головнихперсонажів постає проблема іншої людини, яка стає міроювнутрішнього етичного гідності та Виріна, і Дуні, і Мінського ».

Дивно, як Пушкін, зображуючи своїх героїв, уникає будь-якихбуло моральних оцінок, наскільки він етічен по відношенню до своїх героїв, інаскільки суперечливі, часом протилежні оцінки, які дають цимгероям критики й літературознавці. Одні вважають, що С. Вирін приходить довнутрішнього краху, безвиході: «І чи так уже« людяний »цей« маленькийлюдина », який загинув від туги за коханою і покинула його дочки? Чи не єця туга прояв крайнього ступеня егоїзму батьківської любові? Адже Дуняі Мінський люблять один одного. Запевнюючи Виріна: «... не думай, щоб я міг Дунюпокинути: вона буде щаслива, даю тобі слово честі », - Мінський дотримавсвою обіцянку. Заключний епізод повісті - розповідь хлопчика про відвідини
Дуней могили батька - незаперечне свідчення про це ...»

На думку Купреяновой, С. Вирін виявляє крайню ступінь батьківськогоегоїзму. Але не треба забувати при цьому, що старий - доглядач боїться, щойого дочки загрожує звичайна доля спокушений дівчини, яку,Натішившись, викидають на вулицю, на панель.

Але Дуня щаслива: «У кімнаті, чудово зібраної, Мінський сидів узадумі. Дуня, одягнена з усією розкішшю моди, сиділа на його ручцікрісел, як наїзниця на своєму англійською сідлі. Вона з ніжністю дивиласяна Мінського, намотуючи чорні його кучері на свої блискучі пальці. Біднийдоглядач! Ніколи дочка його не здавалася йому настільки прекрасною; він мимоволінею милувався ». (VI, с.96).

Чому ж нещасний її батько? Чому він ще більше жорстоким?

По-перше, тому що він не вірить у міцність її випадкового щастя,незважаючи на запевнення Мінського в тому, що він не покине Дуню і виконаєсвій обов'язок перед нею.

Петрунін М.М. Проза Пушкіна і шляхи її еволюції// Русская литература .-
1987 .- № 1.-с.49.
Купреянова Е.Н. А.С. Пушкин.-У книзі. Історія російської літератури, т.2,
Л., 1981.-с.289.

По-друге, Вирін нещасливий не тільки через острах за долю дочки,перед нами трагедія обманутого довіри, про який пише Лежнєв: «Вирінзанадто багато вклав у свою любовдо дочки. Тепер ця любов віддана. Дуня пішла від нього, пішла з власної волі.
Вона не кинулася до нього, коли він шукав її, але жахнулася, дала йоговиштовхнути, не повернула його. І тепер ці кинуті в оплату ганьби папірці, іобрази Мінського, і неприкаяність самотньому житті -?? се це сплітаєтьсяв одне з ображеної любов'ю, обдурено довіру, - і ось починається свогороду «тихий бунт» сумирного людини. Вирін вже не може зажити колишньоїжиття. Він повинен спиться і загинути. Життя втратило для нього сенс ісмак ». Усі дослідники відрізняють смислове навантаження зображення налубочних картинках сюжету біблійної притчі про блудного сина з пристойниминімецькими віршами під кожною картинкою. Більшість критиків відзначаютьконтрастність цих картинок, історії блудного сина по відношенню до історії
«Блудної дочки».

І справа тут, мабуть, не тільки в тому, що син повертається в обіймибатька, а дочка не встигає, син повертається, доведений до відчаю убогістю,а дочка - прекрасної панією. Справа в самому доглядачеві. Він-то не змирився зісвоїм становищем "обманутого» батька (не можна говорити про смирення, як
Макогоненко, якщо людина п'є. Це не смиренність, це протест, спрямованийі всередину, і протест самої долі); він-то не сподівається на хороший кінець, нечекає дочки, він-то не може пробачити дочка.

І справа тут не тільки в тому, що німецькі вірші не годяться для російськоїжиття та й не зовсім точно передають біблійний сюжет. Річ у Самсона
Виріне. Він не вірить ні в притчу, ні Мінському, ні дочки, ні собі. Геройвідкидає шлях примирення з собою, з власною совістю, не прощає нісобі (сам відправив Дуню з Мінським - «знайшло»), ні Дуні. Вражає йогопобажання дочки смерті: «Як подумаєш часом, що і Дуня, може бути, тутж пропаде, так мимоволі згрішив, та побажаєш їй могили ...»( VI, с.96).

І справа тут не тільки в виправдати довіру. Вирін згадує: «Нею будиноктримався ... вже я чи не любив моєї Дуні, я ль не плекав мого дитяти; вже їйЧи не було життя ?...»( VI, с.96). Він навіть не допускає думки, що Дуня простоне могла жити завжди з ним (Дружина завжди живе в будинку чоловіка).

Ми бачимо, що Пушкін не малює якоюсь однією фарбою героя. Стражданнябідного доглядача одночасно і зрозумілі (страх за майбутнє дочки), іегоїстичні ( «вже їй чи не було життя ?»)

Лежнєв А.З. Проза Пушкіна М., 1966. С.218.

Образ героя «окреслюється,« обводиться »визначеннями», кожне з якихне замикається з іншим, не доповнює інше, а різко іншому протистоїть,
«Контур» виходить переривчастим, пунктирним, рівновага - нестійким,хитним, простір рухливим, мерехтливим, незамкнутим і втягують усебе. «Істина очевидна, але знову« незбагненна розуму », не названа« точно »жодним словом, але явища, - опановує нами ».

Герой не може пробачити, змиритися внутрішньо, він спалює себе горем,спивається, віддається розпачу, зневіри, яке вважається найбільш тяжкимсмертним гріхом. Повість трагічна, але, не дивлячись на трагічність сюжету,фінал повісті не залишає у нас скорботної безвиході.

Ми відчуваємо погляд «зверху» на трагедію відпадання героя від істини.
Самсон Вирін віддає собі звіт у своїх вчинках, не випадкова його застереження:
«Мимоволі згрішиш». Він вибирає свій хрест: страждання за провину і свою, ідочки, і Мінського.

Дочка повертається, вона живе благополучно, але ніколи не будесчас