СВОБОДА ОСТАННЬОГО СЛОВА

Ну ось і дожили, дочекалися. Читаємо Бродського безперешкодно. Чвертьстоліття тому він під улюлюкання преси та громадськості був висланий з
Ленінграда; через вісім років, рятуючись від нових гонінь, емігрував; з тихпір його вірші ходили з дому в дім нелегально; під час обшуків вилучали їх яккрамолу.

А в 1988 році Шведська королівська академія присудила Бродському
Нобелівську премію, а в липні 1989 року Верховний суд РРФСР оголосив, щосправа Бродського - те, давнє, ленінградське - «припинено за відсутністю вйого діях складу адміністративного правопорушення ». І журнали --товсті і тонкі, столичні і провінційні - навперебій друкують йоготвору. І перші книги Бродського виходять на його батьківщині. Одна з нихперед вами.

Дивуватися начебто нема чому: такий час на подвір'ї, що справедливістьторжествує скрізь, де тільки можна, і особливо - в історії літератури.
Пастернака посмертно прийняли до Спілки письменників, покійної Ахматової обіцяють
Ленінську премію, і навіть розстріляного Гумільова того гляди помилують. Якце ще нікому не прийшло 8 голову переглянути і скасувати результатипоєдинків Пушкіна з Дантесом і Лермонтова - з Мартиновим. Та й Радищева НЕнепогано було б повернути з сибірського заслання.
Але удача Бродського навіть на тлі таких тріумфів нового мислення виглядаєпрямо казковою. Адже він-то - ви тільки уявіть собі - живий, і навіть нестарий ще, і не кинув складати тексти, і щось не чути, щобпоступився талантом і гордістю, - і ось дивлячись на це все, всупереч всьомуцього, вірші його (і проза частково) допущені назад в російськулітературу, і нам дозволяється їх чи-. тать) Скористаємося ж трагічноїпотурання.

Перед нами поки що далеко не всі. До моменту вимушеного від'їзду
Бродського за кордон (1972 рік) основний корпус зборів його віршіввже складався не менше ніж з тисячі сторінок (зрозуміло, машинописних: удрук прорвалися не то два, чи то три речі). Так в Америці вийшло зпівдюжини книжок. І ще багато чого не зібрано або зовсім не видано.

Мабуть, слово «дармоїд» в судовому вироку і газетних фейлетонахй справді не зовсім адекватно описувало спосіб життя і тип дарування
Бродського.

Але ті, хто розіграли цей божевільний епітет як міченими картами, були непросто циніки і невігласи. Обравши своєю жертвою саме Бродського - а в
Ленінграді початку шістдесятих було з кого вибирати, біля входу в офіційнуписемність товпилося чимало молодих людей з душею і талантом, - так ось,відміну Бродського, фахівці виявили тонкий смак і глибоке розуміннялітературного процесу.

Було щось таке навіть в його ранніх віршах - і в голосі, який їх вимовляв, - і в юнака, якому належав цей голос, - щось таке, в порівнянні з чим дійсність , що оточувала жменьку його читачів і слухачів, здавалася несправжньої.

Вірші описували недоступний для дуже багатьох рівень духовного існування. Тому Ахматова назвала їх чарівними. З тієї ж причини їх автор був визнаний особливо небезпечним суб'єктом, що підлягає виключенню з товариства.
Теперішній читач сам побачить, наскільки прозорливим було таке рішення;переконається, що двадцятитрьохрічний, дуже мало кому відомий провінційнийпоет по заслугах удостоївся запрошення на страту.

Це неважливо, що в ту далеку пору Бродський задовольнявся інодітуманним оборотом, бляклої римою; надто покладався на повтор, форсуєзвучання; швидкістю обертання словесної маси дорожив більше, ніж тягаремокремого слова (зате яка досягалася швидкість! традиційнийвіршований розмір небезпечно вібрував, не встигаючи за темпом розганяєтьсямови), і ще, здається, не вдавалося Бродському - у великих речах - вписатибездоганно в коло сюжету свою багатокутну логіку ...

Це все не мало ніякого значення, тому що зміст і якість йоговіршів визначалися тоді в першу чергу незвичайною виразноінтонацій; точніше нотного запису, набагато повніше, вірші втілювали життяголосу; голос ж, яскравий і сумний, був - поверх і крім розчинити йогослів - так цікаво почути, що ви готові були прийняти його за вашвласний; в гортані відчувався як би резонанс, і хвилювання автораоволодівало читачем.

Першопричина цього хвилювання, звичайно, була та сама, що завжди тремтить вглибині ліричного дару, - надчутливість до життя.

Поет переживає реальність як величезна подія і себе вважає йогоцентром. Будь-який фрагмент нестримно що обертається навколо нього панорами - івідчуття неозорої її глибини, що створюється грою фрагментів, - повсякчасмить можуть ощасливити або поранити таким пронизливим імпульсом, щомовчки перенести те, що відбувається поет просто не в силах. Так вже він влаштований, щодосить звичайні речі його приголомшують, а потрясіння майже мимо воліперетвориться в ньому, стаючи концентрованої промовою.

Це, так би мовити, фізіологія лірики, але є ще і метафізика. Поетапереслідує ілюзія, ніби ці розряди світового електрики, від якихздригається серце, містять якесь шифрування повідомлення, адресованевсім, всім - але чує він один, і він один здатний, а отже, і повиненпрочитати шифровку, причому неодмінно вголос. Дісталася йому всесвіт,вважає лірик, прагне висловити свій таємничий сенс його голосом, йогословами, тут, можливо, її єдиний шанс; у разі програшу воназалишиться незрозумілою. Складаючи високоорганізовані, багатозначнітексти, поет не лише втамовує потребу, але виконує обов'язок.
Те й інше - осі координат справжньої лірики. У побудованому вздовж нихпросторі розгортається особистість автора, вычерчивается йогонеповторна доля. Тут усе пов'язано з усім, а взаємозалежності поздебільшого невідомі - може статися, і незбагненні, Чим визначається,наприклад, вибір точки зору та ролі? Пастернак дивиться на життя, як нанебо - закинувши голову, - і задихається від щастя бути і відчувати. Для
Цвєтаєвої життя - трагедія, в якій поет головне гине особа ...
Бродський з самого початку вибрав особливу, дуже рідкісну позицію. У йогоранніх віршах, як правило, відбувається, подібний до виходу у відкритийкосмос, прорив за межі даної, вихідною дійсності; сумнийзахват, що палає в тексті, пов'язаний з результатом, якого він домагається;цей результат - стан відчуженості, відчуження від залежностей тауподобань, від кінцевих і, отже, приречених речей і почуттів.
Відмова від частковостей заради прямого контакту з чимось незмірно більш важливим.
Погляд на ситуацію з іншої, яка охоплює її: погляд на любов з неминучоювічної розлуки, на власну молодість - з останнього самотності, нарідне місто - зі сніжного хмари. Погляд на самого себе здалека, з висоти,з боку, з іншого краю долі. У минулому столітті все це називалосяромантичною іронією.

Невже не я, освітлений трьома ліхтарями, стільки років в темряві по осколкам біг пустирями, і сяйво небес у підйомного крана клубочилося? Невже не я? Что-то тут назавжди змінилося.

Вірш молодого Бродського розкручується, прискорюючи, зарозширюється спіралі; позначені спочатку нечисленні реалії відноситьгеть відцентрова сила; голос зростає, оплакуючи любов, в якій тількищо зізнався, і прощаючись з життям, що вся попереду.

Вона так прекрасна, це життя в цих віршах, що вселяє нею радістьневіддільна від болісної тривоги, можливо, це - передчуття втрат; абоособлива сприйнятливість до тиску часу; так чи інакше, тривоганестерпна, як несвобода. Один рятунок злетіти з навколишнього впрохолодну похмуру безодню відчуження, де немає любові, а отже - зовсім неболяче.

вернулася на батьківщину. Ну що ж.

Гляди навколо, кому ще ти потрібен, кому тепер в друзі ти потрапиш?

повернеш, купи собі на вечерю якогось солодкого вина, дивися у вікно і думай потроху: у всьому твоя, одна твоя вина. І добре.

Спасибо. Слава Богу.

Відчуження було для молодого Бродського єдиним доступним,єдиним здійсненним варіантом свободи. Тому розлука - з життям, зжінкою, з містом або країною - так часто репетирує в його віршах.

Необхідно зауважити, що цю свободу - від життя, від часу, від пристрасті -
Бродський здобуває не тільки для себе, радше - він перевіряє на собі їївплив і можливі наслідки. Він байдужий до портрета і майже нечіпає автобіографічних обставин. Його не цікавлять, як ужесказано, окремі випадки. Він чув-свует себе випробувачем людської долі,просунулися в такі високі широти, так близько до полюса холоду, щокожне його спостереження і умовивід, будь-яка щоденниковий запис рано чипізно кому-небудь стануть в нагоді, І якщо він самотній - то не зло і не всупереч,а як і всі, як всі, разом з усіма.

Значить, нема розлук. Існує величезна зустріч. Значить, хтось нас раптом у темряві обнімає за плечі, і, повні темряви, і повні темряви і спокою, ми всі разом стоїмо над холодною блискучою рікою.

І читач, захоплений музикою чужого сновидіння, не сумнівається , щоузятий в долю, включений у це «ми»: адже і правда - як би не грали йогожиттям ілюзія і випадковість, він, читач, не весь їм належить; в якому -то іншому вимірі він стоїть у темряві над холодною рікою - і тільки, алеце найголовніше, що повинно бути про нього сказано. У Чехова один персонажвизнається іншому ні з того ні з сього: «Я старше вас на три роки, і менівже пізно думати про справжнє кохання, і, по суті, така жінка, як
Поліна Миколаївна, для мене знахідка, і, звичайно, я проживу з неюблагополучно до самої старості, але, чорт його знає, все чогось шкода, всечогось хочеться і все здається мені, що я лежу в долині Дагестану і снитьсямені бал ... »безглуздя, здавалося б, бурмоче цей Ярцев з повісті« Трироку », - але висловлює тугу іспошлівшегося людини по істинного масштабуіснування. Цю тугу вірші Бродського тамували. Про що б у них ніговорилося - у них йшлося відразу про все: про життя і смерть; першийпопався сюжет стрімко піднявся до долі людини у всесвіті, ібудь-яке слово ( «кущ», наприклад, або «пагорби»), варто було тільки повторити його,поставити під наголос, - будь-яке могло перетворитися на метафору цієї долі.
Тут не було установки на багатозначне алегорія, а був дивний іважкий дар відчувати світ як ціле: всю його протяжність, всю красу,весь тягар, весь його - заломлення в людині - трагізм.

Погодьтеся, що ніяка держава, що займається літературою серйозно,не могло б поставитися до подібних віршів поблажливо або хоча ббайдуже. І спокуса реалізувати метафори молодого поета в його жвласної біографії був, ймовірно, ніж щось подібне на художньомуінстинкту. Пам'ятайте, Пугачов наказав захопленого в полон астронома --повісити; ближче до зірок, може, краще розгледить, вірніше порахує ... Такі тут. Ви пишете про самотність? Будьте ласкаві ж його скуштувати. Ви ніби безкінця прощаєтесь з кимось або чимось дорогим? Отримуйте вічну розлуку. Івзагалі - цікаво, що буде з автором, коли його передчуттявиконати буквально?

Так Йосип Бродський став об'єктом порівняно нової галузі знання --експериментальної історії літератури.

Як і інші піддослідні (а їх було чимало: назвемо хоча б Заболоцького,
Ахматову .,,), він, мабуть, переніс щось подібне до клінічної смерті;повернувся до читача зовсім іншим, майже невпізнанним. Його віршісімдесятих років схожі на ранні не більше (мабуть, і не менше), ніж сніг --на дощ. Втрати, приниження, розчарування змінили його стиль, тобтообраз думок.

Колишній Бродський складав як би закривши очі. Світ, клуб увірші, був вкрай розріджене; по суті, це було уявнепростір, що виникло з відблисків мелодії на сітківці; простірзвукової хвилі, в якій ні-ні промайне яскраво пофарбована частка:

Ось і вечір життя, ось і вечір йде крізь місто, ось він фарбує дерева, запалює лампу, лакують авто, в вузеньких провулках квапливо дзвонять собори, повертайся назад, виходь на балкон, накинь пальто.

Бачиш, серпневі коханці пробігають внизу з квітами, блакитні струмені реклам нескінченно стікають з дахів, ось ти дивишся вниз, ніколи не міняються місцями, ніколи ні з ким, це ти собі говориш ...

Тепер - усе навпаки. Зір наведено на різкість. Речі розділенітвердими обрисами і схожі одна на іншу тільки в тому випадку, якщовідстань між ними нескінченно. Светотень і перспектива ретельноопрацьовані. Погляд рухається не поспішаючи, зі швидкістю слова, довго не даючивнутрішньої мови відірватися від зовнішнього світу:

Полонені червоне дерево приватної квартири в Римі. Під стелею - курний кришталевий острів. Жалюзі в час заходу сонця подібні до рибі, переплутавши луску і кістяк.
Ставлячи босу ногу на червоний мармур, тіло робить крок у майбутнє - одягнутися ...

Театральна ремарка, чи не так? Декорація готова, зараз актор заговорить.
Так починаються тепер багато епізодів в поезії Бродського, і лише поступовопротокол огляду перетворюється на стенограму внутрішнього монологу, - немовб крім або навіть проти авторської волі, з усіх сил зосереджуютьувагу на обставини місця. Але зусилля ці даремні, тому щообставини байдужі: самі по собі не порушують ні подиву, нірадості; тьмяні, як реєструє їх інтонація.

Метелики Північній Англії танцюють над лободою під цегляною стіною мертвої фабрики. За середою наступає четвер, і т. д. Небо пашить жаром, і поля вигорають. Міста віддають лежані, смугастим сукном ...

Або ось венеціанська строфа:

Мокра конов'язь пристані. Похнюплена їздова махає у сутінках гривою, чинячи опір сну. Скрипкові грифи гондол похитуються, видаючи вроздріб тишу.

І всі такі замальовки - в одній тональності. Неначе нейтронна бомбавже вибухнула і єдиний, хто поки не помер, тиняється меж руїнцивілізації, розглядаючи їх пильно, але безцільно і байдуже. Боятисянічого, сподіватися нема на що. У самому пречудовий пейзажі, як і в самійубогій нетрі, не зустрінеш подібного до себе і не станеться нічогодійсно важливого. Дійсно важливе-здатне заподіяти сильнубіль-залишилося позаду, і не обертатись, не озиратися, не згадувати;вперяйся в строкату поверхню хвилини, до відмови набивай мозок непотрібнимиподробицями, накачують простором і похмелись їм; крізь тугу таголовний біль думай тільки про те, що само кидається в очі; думай тількив теперішньому часі:

Холоне кави. Гримить лагуна, сотнею дрібних відблисків тьмяний зіниця страчуючи за стремленье запам'ятати краєвид, здатний обійтися без мене.

У ранніх-то віршах краєвид ніяк не міг обійтися без Йосипа Бродського,весь був звернений до нього; нечіткий був пейзаж, наполовину уявний, алекипів рухом, і воно затягувало, залучали, обіцяючи в глибині мало нерозгадку долі і тим хвилюючи до спазми в горлі; як гнітило тоді
Бродського це хвилювання, як заважало дістатися до розгадки, до сенсу ... Іось - пройшло зовсім. І весь видимий світ вражений тим самим відчуженням,яке раніше було умовним прийомом, як би метафорою перемоги над особистимиобставинами. Виявляється, що одержав таку перемогу насправді,людина випадає з часу, залишаючись лише крапкою в світовому просторі.
Можна сказати по-іншому: людина, звільнений від надії і тривоги, --ніхто, і оточений з усіх боків нічим.

Назавжди розлучаємося з тобою, дружок. Намалюй на папері простий гурток. Це буду я: нічого всередині. Подивися на нього, і потім зітри.

спустошлива душевна драма мається на увазі в цих віршах. Невжееміграція? - Запитає, чого доброго, простодушний читач, розбалувалининішніми послабленнями .- А це відчай, невже воно сходить доностальгії?

Знаєте: і так, і ні. Так - тому що за правилами залізної завісиемігрант в момент від'їзду втрачає колишнє життя назавжди, на всю вічність;все, що він любив, стає непоправних спогадом, а якщо доляпідіграє Державі і ще до від'їзду забере у людини яку-небудьабсолютно необхідну ілюзію ... Тоді нова країна його перебування - полюссамотності.

В одному паризькому журналі про це написано так: «Кажуть, якщо людинаотруївся ціаністим калієм, то він здається нам мертвим, але ще близькопівгодини очі бачать, вуха чують, серце б'ється, мозок працює. Поезія
Бродського є в певному сенсі запис думок людини, що наклав насобою. Він чекає зникнення. Він живе відчаєм, як, можливо, дихаютьна інших планетах невообразімие істоти фтором або вуглекислим газом. Вінживе в цій отруєної атмосфері ».

Але було б грубою, страшно спрощує помилкою - тлумачити це відчай іцю тугу за конченной життя лише як автобіографічні мотиви. Такпрочитає вірші Бродського той, кого вони поки ще не стосуються. Зате іншідізнаються в біографії автора опис своєї власної внутрішньої долі.
Адже сіль досвіду, поставленого Державою і Долею на поета Йосипа
Бродського, полягала в тому, щоб перерізати всі нитки, що прикріплюють його дожиття. Слід визнати, як уже говорилося вище, що поет сам спокушавсвоїх могутніх мучителів, вголос мріючи про такусвободі. І ось вона здійснилася. Вже не уві сні а наяву він прокинувся в долині
Дагестану-або на березі Східної річки - неживий, але при здоровому розумі татвердій пам'яті, володіючи зором і мовою.романтики прагнуть до цього стану, ототожнюючи його з спокоєм: воноболісно. І дуже схоже на будні кожну людину, що втратив віру влюбов.

Точка завжди доступні для огляду в кінці прямої. Веко вистачає простір, як повітря - жабра. З рота, який сказав все, крім «Боже мій», виривається з шумом абракадабра. Віднімання, що почалося з дзиги і т. п., підбирається до зовнішніх даних; павутиною оковані кути додають схожість кімнаті з валізою. Далі їхати нікуди. Далі не відрізнити златоуста від златоротца. І будильник так цокає в тиші, наче будинок через десять хвилин вибухне.

Тут формулюється начебто кінцевий результат експерименту, підсумковаситуація. Людині не дано іншої волі, крім волі від інших. Крайнійвипадок свободи - глухе самотність, коли не тільки навколо, але і всередині --холодна, темна порожнеча. А мозок не замовкає.

І от якщо прислухатися до того, що він там бурмоче, і відчути себеНЕ більярдним кулею, загнаним в лузу, але частиною мови, її променем,обнишпорюють реальність ... Тоді відчай знову спалахує свободою --свободою вимовити все, що відбувається в думці, охопленої катастрофою,коли він вдивляється в пейзаж непотрібною, програної життя, - свободоюпережити весь цей мотлох і хаос в кристалічна речовина вірші,

... зірвись всі зірки з небосхилу, зникни місцевість, все ж не залишена свобода, чия дочка - словесність, Вона, поки є в горлі волога, не без притулку.

Скрип, перо. Черней, папір. Лети, хвилина.
Вірш Бродського є опис реакції поглинання просторувідторгає його пам'яттю. Це процес болючий, не завжди вдається довестийого до кінця. Не вдалося - виходить ряд формул несумісності, абоісторія одного з поколінь. Вдалося - включається трагічне натхнення,для якого немає у всесвіті непроникних таємниць. Сам Бродський так сказавпро це в нобелівської лекції: «Пишучий вірш пише його тому, щоязик йому підказує або просто диктує наступну рядок. Починаючивірш, поет, як правило, не знає, чим воно скінчиться, і деколивиявляється дуже здивований тим, що вийшло, бо часто виходить краще,ніж він передбачав, часто думка його заходить далі, ніж він розраховував. Цеі є той момент, коли майбутнє мови втручається в його сьогодення.
Існують, як ми знаємо, три методу пізнання: аналітичний, інтуїтивний іметод, яким користувались біблійні пророки, - за допомогою одкровення.
Відмінність поезії від інших форм літератури в тому, що вона користується відразуусіма трьома (тяжіючи переважно до другого і третього), бо всі тридані в мові; і часом за допомогою одного слова, однієї рими авторовівірш вдається опинитися там, де до нього ніхто не бував, - і далі,може бути, ніж він сам би бажав. Пишучий вірш пише його першза все тому, що віршування - колосальний прискорювач свідомості,мислення, світовідчуття. Зазнавши це прискорення одного разу, людина вже не встані відмовитися від повторення цього досвіду, вона впадає в залежність відцього процесу, як впадають в залежність від наркотиків чи алкоголю.
Людина, що знаходиться в подібній залежності від мови, я вважаю, іназивається поетом ». А все-таки дожили, дочекалися: читаємо Бродського ...

С. Лур'є