Філософська поезія А. С. Пушкіна.
Початок ХIX ст. в Росії було багатим на події, які сильно впливалина духовно-моральне стан суспільства. Вітчизняна війна 1812 року ізакордонні походи 1813 - 1814 років мали дуже великий вплив на життяросійського освіченого дворянства. Війни за звільнення Європи, перекинувширосійські війська за кордон, познайомили служили в них дворян ззахідноєвропейської життям. Успіхи європейської громадянськості підвпливом визвольних ідей XVIII століття, розвиток німецькогонаціональної свідомості, розквіт німецької ідеалістичної філософіївражали і захоплювали російських людей.
Значним явищем в російській суспільного життя того часу сталопоява в 1823 році філософського гуртка «Суспільство любомудра»,члени якого займалися питаннями філософії, естетики і літератури.
Неоднорідний за політичними поглядами своїх членів, гурток орієнтувався вфілософії на праці німецьких ідеалістів, головним чином Шеллінга. Основнимнапрямком діяльності любомудра було просвітницький, а точнішелітературно-філософське. Вони видавали альманах «Мнемозина», в якомудеякий час брав активну участь і Пушкін. На думку багатьохдослідників, з моменту знайомства Пушкіна з любомудра починається новийетап його творчості - філософська поезія.
Все це було, зрозуміло, історично обумовлене. Російськапрогресивна думка - не окремі поети і мислителі, а саме російськадумка - після подій 14 грудня 1825 і що настала слідом за тимурядової та громадської реакції проявила помітне прагнення вглибину, до осягнення таємні таємниці життя та історії, осмисленнясучасної дійсності і сучасної людини у всій його внутрішньоїскладність і суперечливість. Російський мислитель незалежного спрямування,позбавлений надій на швидке здійснення своїх суспільних ідеалів,прагнув компенсувати цей трагічний недолік повнотою знання,внутрішнім, духовним розумінням істини. Це знаходило відображення і влітературі. Це виразилося - природно, по-різному - і в поетико -філософських пошуках любомудра, і у філософській поезії Баратинського, і,звичайно, більше всього в шуканнях і відкриття в галузі поезії думки
Пушкіна.
Одним із проявів пушкінської поезії думки другої половини 20-х роківбув цикл віршів, присвячених темі поета: «Пророк», «Поет», «Поет і натовп»,
«Поетові». При різночасності їх створення це все-таки не окремі вірші,а саме цикл, об'єднаний в єдине ціле не однією темою, а, скоріше, загальнимрішенням теми. У цьому пушкінському вирішенні теми поета не слід шукати якихосьабо закінчених філософських концепцій: таких закінчених, метафізичнихконцепцій Пушкін завжди цурався. Спільність рішення породжена в Пушкінапослідовністю і сталістю власних поетичних принципів,цілісністю і стійкістю його перевірених досвідом поглядів на поезію.
Перший вірш циклу, «Пророк», було написано у вересні 1826р., по дорозі з Михайлівського до Москви, і надруковано в 3-му числі
«Московського вісника» за 1828 Співробітники журналу, любомудра,захоплено взяли вірш. Хомяков писав про нього І. С. Аксакова як про
«Безперечно чудовий витвір російської поезії».
«Пророк» написаний у біблійному стилі і своїм сюжетом сходить почасти добіблійних сказань. Це допомагає створити спільну піднесену атмосферуліричного оповідання. Це допомагає також узагальнено і символічновисловити свої улюблені думки про поета. Згідно з біблійним переказомпророки були народними вождями й мудрими і пристрасними провидцямиісторичної народної долі. Такими ж, подібними пророкам, Пушкін бачив,вірніше, хотів би бачити поетів.
Саме по собі порівняння поета з пророком не було новим, воно зустрічаєтьсядосить часто в поезії початку XIX ст. Але в «Пророка» Пушкіна воно зберігаєвсю свіжість власної авторської точки зору, свіжість та щирістьвласного переконання. Вірш «Пророк» - це і вираз узагальненофілософської думки, й потаємне визнання. Пушкін сам щиро вірив увища людське і громадське покликання поета, і в словах, якими вінце висловив, є живі сліди цієї високої віри:
Повстань, пророк, і дивись, і почуй,
Виконати волею моєю,
І, оминаючи моря і землі,
Глаголом жги серця людей.
Вірш «Пророк» відзначено високим вмістом і високимисловами. Цікаво, що Пушкін в цьому вірші звертається до церковно -слов'янської мовної стихії, від якої раніше відмовлявся. Він створює тутрід вишукано-архаїчної, високої поетичної мови - в дусі Державінська.
У цих нових мовних прагненнях Пушкіна - відображення нових змістовнихустремлінь, відображення загальної тенденції до створення високої поезії думки. Длятакої поезії як раз і потрібен був не мова Батюшкова, не мова Жуковського, апіднесено-одичну мова Державіна.
Іншим віршем того ж тематичного циклу, що і «Пророк»,є написане в Михайлівському в 1827 р. вірш «Поет». Заперше враження воно помітно відрізняється від «Пророка»: у ньому зображенийпоет не тільки на висоті його покликання, але і в хвилини повсякденного життя:
Ще не вимагає поета
До священної жертву Аполлон,
У турботах суєтного світла
Він малодушно занурений;
Мовчить його свята ліра;
Душа вкушає хладний сон,
І меж дітей нікчемних світу,
Бути може, всіх нікчемний він.
У цьому вірші поет показаний не лише як поет, але в усьому йоголюдській подобі. Це робить вірш не зниженими, а більшеінтимним, це не відміняє висоти у звучанні теми, але робить це звучаннябільш різноманітним і внутрішньо рухомим. По суті, «Поет» - це нетільки програмний твір, не тільки узагальнений, «груповий» портретпоета, але і портрет суто індивідуальний, ліричний. Пушкін, зокрема,описує сам момент пробудження поетичного дару:
Але лише божественний дієслово
До слуху чуйного торкнеться,
Душа поета стрепенеться,
Як прокинувся орел.
У фіналі вірша поет, прагнучи будь-яку ціну зберегтинезалежність судження, віддаляється від світу:
Біжить він, дикий і суворий,
І звуків і сум'яття полн,
На береги пустельних хвиль,
У шірокошумние діброви ...
Вірш «Поет» багатьма своїми рисами схоже на авторськусповідь, яка в силу своєї глибокої значущості набуває загальне, ввідомому сенсі філософське значення.
У наступному, 1828 Пушкіним було написано ще один вірштого ж циклу - «Поет і натовп». Воно викликало самі суперечливі чутки,які тривали ще багато років і десятиліть після смерті
Пушкіна. Окремі рядки цього твору повторювалися як символ віри,вони писалися на прапорах апологетів «чистого мистецтва». Тим часом увірші немає нічого такого, що суперечило б ідеям «Пророка».
Тут розглядаються тільки ще нові проблеми, пов'язані з високимпокликанням поета: чи може і повинна чи поезія приносить пряму користьлюдині і людству? І в чому саме полягають її значення і їїкористь?
Поет по лірі натхненною
Рукою розсіяною бряжчали.
Він співав - а хладний і гордовитий
Кругом народ непосвячений
Йому безглуздо дослухався.
Натовп говорить поетові, що його пісні будуть марними. Пушкін, відповідаючи назвинувачення, стверджує інше, ніж у натовпу, високе розуміння користі. Для ньогопоезія у своїй уявній марності є вища, вільне служіннялюдям, служіння людського духу. Поет переслідує не миттєві, нетимчасові, а високі і вічні цілі. Саме в цьому справжній зміст фінальнихчотирьох віршів:
Не для життєвого хвилювання,
Не для користі, не для битв,
Ми народжені для натхнення,
Для звуків солодких і молитов.
Іншим родом філософської лірики Пушкіна последекабрьского періоду булиліричні п'єси-визнання, одним з кращих зразків яких сталовірш 1828 «Спогад». Цей вірш Пушкіна - як,втім, і багато інших - важко віднести до жанру суто філософськихтворів, але це зовсім не відміняє глибокого зв'язку і цього, і іншихподібних віршів Пушкіна з філософським напрямком у російської поезії.
У своєму остаточному друкованому варіанті «Спогад» містить 16віршів:
Коли для смертного замовкне галасливий день
І на німі стогне граду
Напівпрозора наляжет ночі тінь
І сон, денної праці нагорода,
У той час для мене ледь в тиші
Годинники томливого пильнування:
У бездіяльності нічному мерщій горять в мені
Змії серцевої докори;
Мрії киплять; в умі, пригніченому тугою,
тісниться тяжких дум надлишок;
Спогади безмовно передо мною
Свій довгий розвивають сувій;
І з огидою читаючи життя моє,
Я тремчу, і проклинаю,
І гірко скаржуся, і гірко сльози ллю,
Але строк сумних не змивають.
У чорновому варіанті вірша був ще 20 рядків, які припублікації Пушкін відкинув. У них розкривалося точне до деталей змістспогадів, давалися натяками вказівки на реальних прототипів і пр.
Відкинувши ці подробиці, Пушкін зробив свій вірш більш узагальненимі загальнозначущий.
Досить традиційної для філософських віршів такого роду, до якогоналежить «Спогад», є атмосфера ночі, нічний колоритліричного оповідання. Ніч для поетів-філософів - умова поглибленогопізнання світу і самого себе. Такою вона часто бувала в філософських п'єсахнімецьких романтиків і російських любомудра. У Пушкіна ніч не тільки умовапізнання, а й щось самоцінне. Вона існує і сама по собі, стаючичимось матеріальним.
Всі ці стильові особливості надають живу теплоту і конкретністьвизнанням, яке становить зміст вірша.
Філософські досліди Пушкіна другої половини 20-х і 30-х років вирішені необов'язково у високому стилістичному ключі - вони бувають і більш буденнимиу своїй тональності і мовному оформленні. Прикладом тому може служитивірш «Дар марна, дар випадковий» (1828):
Дар марна, дар випадковий,
Життя, навіщо ти мені дана?
Іль навіщо долею таємницею
Ти на страту засуджена?
Хто мене ворожою владою
З нікчеми покликав,
Душу мені наповнив пристрастю,
Розум сумнівом схвилював ?..
Цілі немає переді мною:
Серце порожньо, свята розум,
І морить мене тугою < p> одноманітно життя шум.
Вірш написаний на вічну тему, і при цьому воно зігрітемиттєвим відчуттям, в ньому менше, ніж у «Спогади», відчуваєтьсяавторська установка на узагальнення, але це зовсім не відміняє узагальнюючого,філософського змісту, в ньому ув'язненого. Вірш це традиційнобільш «пушкінське», і саме тому своєрідність того, що ми називаємофілософською лірикою Пушкіна, проступає в ньому з особливою виразністю.
Деякі філософські вірші Пушкіна являють собою рідоповідання-притчі, оповідання-легенди з глибоким значенням і загальнолюдськоїдумкою. Такий, наприклад, «Анчар» (1828). Матеріалом для нього послужилопереказ про дереві отрути, що росте на острові Ява. З цим переказом Пушкін мігпознайомитися, читаючи журнал Новикова «Дитяче читання для серця і розуму».
Воно привернуло Пушкіна і своєї дикуватої поезією, і з можливістю їїдопомогою висловити важливі та заповітні думки: про відносини людини і влади,про роль зла в природі і в людському житті.
У пустелі чахлою і скупий,
На грунті, спекою розпеченої,
Анчар, як грізний часовий,
Варто - один у всьому Всесвіті.
Не будучи прямий алегорією, «Анчар» являє собою поетичнукартину-символ. Образи вірша багатозначні і внутрішньо вільні:
І якщо хмара зросить,
Блукаючи, лист його дрімучий,
З його гілок, вже отруйний,
стікає дощ в пісок горючий.
Іншого змісту та іншого характеру легенда лежить в основі іншоговірші Пушкіна «Жив на світі лицар бідний ...» (1829). Його герой --простий лицар, який як дамі серця поклоняється все життя божоїматері:
Проводив він цілі ночі
Перед ликом пресвятої,
спрямувавши до неї скорботний очі,
Тихо сльози лья річкою.
Полон вірою і любов'ю,
Але вірний набожної мрії,
Ave, Mater Dei кров'ю
Написав він на щиті.
Своїм віршем Пушкін прославляє чисте кохання, чистелицарство, ідеальність в людині. За цим у Пушкіна не тільки високіморальні поняття, але і висока філософія.
Найпоширеніша форма філософських віршів Пушкіна --форма особистих, ліричних зізнань. Значущість цих визнань і їхзагальнолюдський інтерес роблять такі твори філософськими, алефілософськими більш за художніми результатами, а не за авторськимзадумом. Така лірична «Елегія» (1830).
У «Елегії» все здається як би експромтного, при цьому сильні думкивиникають у ній в їх неподільності з почуттям, як раптові осяяння:
Але не хочу, о други, умирать;
Я жити хочу, щоб мислити і страждати; < p> І відаю, мені будуть насолоди
Між смутку, турбот і травлення.
Пушкіна осяває думка в природному ході визнання. Здається, що віні філософом стає тільки по ходу визнання, в самому процесітворчості.
Багатьма рисами близька до цього вірша і п'єса 1834 «Пора,мій друг, пора ». Це одне з самих глибоких і сильних і найпростіших поформі вираження віршів Пушкіна філософського жанру. Його предмет - тойж, що й предмет всяких високих філософських роздумів: життя, смерть.
Пора, мій друг, пора! спокою серце просить -
Летять за днями дні, і щогодини забирає
частинку буття, а ми з тобою удвох
Припускаємо жити ... І гульк - якраз - помремо.
На світі щастя немає, але є спокій і воля.
Давно завидна мріється мені частка -
Давно, втомлений раб, замислив я втечу
У обитель подальші труди і чистих Нег.
У 1829 році Пушкін пише на тему смерті вірш «Брожу явздовж вулиць галасливих »:
Брожу я вздовж вулиць гучних,
Входжу ль під багатолюдний храм,
Сиджу ль меж юнаків божевільних, < p> Я дав моїм мріям.
У цьому вірші думки про смерть невіддільні від думок про вічне, просмерті говориться з глибокою і просвітленої сумом.
Легко помітити, що філософська лірика Пушкіна начисто позбавлена будь -або зовнішніх претензій. З часом, особливо в 30-і роки, вона стаєвсе більш буденною в зовнішньому своєму прояві. Виразний тому приклад
- Одне з найглибших і прекрасних створінь Пушкіна 30-х років --вірш «Знову я відвідав ...». Тут дивним чином поєднуютьсяпростота змісту і слів - і високі, стримано урочисті у своємузвучанні думки про життя, про вічне:
... Здрастуй, плем'я
Млада, незнайоме! не я
побачу твій могутній пізній вік,
Коли переростеш моїх знайомих
І стару голову їх заступили
Від очей перехожого. Але нехай мій онук
почує ваш Привітним шум, коли,
З приятельської бесіди повертаючись,
Веселих і приємних думок полн,
Пройде він повз вас в темряві ночі
І про мене вспомянет.
Як і багато інших в тому ж жанрі, цей вірш Пушкіна не стількифілософське, скільки просто мудре і піднесено-ясне у своїй мудрості. Затаких творів, як це, особливо помітно, що в Пушкіна його мудрістьі його розум самого вищого порядку: це розум простоти і ясності, розум відкритий іширокий - розум великої і поетичної душі. Це і визначає в кінцевому рахункувсе своєрідність його філософських віршів. У них Пушкін як би заново,поетично відкриває самі прості і вічні істини. Повсякденне мудрість вінпросвітлює та звеличує поезією і піднімає її на рівень політичноїфілософії. У нечуваною простоті, у поетичності його мудрості і йогофілософії і полягає секрет невмирущої сили їх впливу на читача.
