Пушкін (Олександр Сергійович) - видатний російський поет, народився 26 травня 1799року, в четвер, у день Вознесіння Господнього, в Москві, на Німецькій вулиці. Просвоїх предків по батькові він пише в 1830 - 1831 роках: "Ми ведемо свій рід відпрусського вихідця радше або Рачі (чоловіка чесна, каже літописець, тобтознатного, благородного), в'їхав до Росії під час князювання св.
Олександра Ярославича Невського ... Назва предків моїх зустрічається щохвилини внашої історії. У малому числі знатних пологів, що уціліли від кривавих опал царя
Івана Васильовича Грозного, історіограф іменує й Пушкіних. Григорій
Гаврилович (помилка: треба читати Гаврило Григорович) Пушкін належав дочисла самих чудових осіб в епоху самозванців. Інший Пушкін, під часміжцарів'я, начальствуя окремим військом, один з Ізмайловим, за словами
Карамзіна, зробив чесно свою справу. Четверо Пушкіних підписалися підграмотою про обрання на царство Романових, а один з них, окольничий Матвій
Степанович - під соборною діянням про знищення місництва (що малоробить честі його характеру). За Петра Першого син його, стольник Федір
Матвійович, викритий був у змові проти государя і страчений разом з Ціклері Соковнін. Прадід мій, Олександр Петрович, був одружений на менший дочкиграфа Головіна, перший Андріївського кавалера. Він помер дуже молодий, уприпадку божевілля зарізав свою дружину, яка перебувала в пологах. Єдинийсин його, Лев Олександрович, служив в артилерії і в 1762 році, під часобурення, залишився вірним Петру III. Він був посаджений у фортецю, деутримувався два роки. З тих пір він вже в службу не вступав, а жив у Москві іу своїх селах. Дід мій був чоловік палкий і жорстокий. Перша жінка його,уроджена Воєйкова, померла на соломі, укладена їм в домашню в'язницю зауявну чи справжню її зв'язок з французом, колишнім вчителем його синів, іякого він вельми феодально повісив на чорному дворі. Друга дружина його,уроджена Чичеріна, досить від нього натерпілася. Одного разу він звелів їйодягнутися і їхати з ним кудись у гості. Бабуся була на вагітна і відчуваласебе хворою, але не сміла відмовитися. Дорогий вона відчула борошна.
Дід мій звелів кучерові зупинитися, і вона в кареті вирішилася чи немоїм батьком. Породіллю привезли додому напівмертву і поклали на ліжко всюрозряджену і в діаманти. Все це знаю я досить темно. Батько мійніколи не говорив про дивацтва діда, старі слуги давно перемерлі "(вид.літературного фонду, V, 148 - 149). Батько поета, Сергій Львович (1771 -
1848), як і старший брат його, поет Василь Львович (1770 - 1830), немав за характером нічого спільного з дідом. Отримавши блискучу на той часосвіту, тобто опанувавши не тільки французької прозової мовою, але йвіршем, і поглинувши все видатне у французькій літературі XVII і XVIIIстоліть, він на все життя зберіг пристрасть до легких розумових занять і допрояву дотепності і винахідливості у всяких jeux de societe; за те такожвсе життя він виявлявся нездатним до практичної справи. Він був умалолітстві записаний в Ізмайловський полк, потім за Павла переведений вгвардійський єгерський і дуже обтяжувався нескладними обов'язкамигвардійського поручика. Одружившись у листопаді 1796 року, він подав у відставку істав користуватися досконалої свободою, спершу в Петербурзі, де 20 грудня
1797 народився у нього перша дитина - дочка Ольга (згодом
Павлищева), а потім (з 1799 року) в Москві і в підмосковному маєтку своєїтещі, сільці Захарова. Управління будинком він цілком надав дружині, aзавідування маєтками - керуючим і прикажчика, які обкрадали його ірозоряли мужиків. Сергій Львович терпіти не міг села, якщо вона небула схожа на підгородна дачу; проживаючи у власних маєтках (в інші,втім, він ніколи і не заглядав), він проводив весь час у себе вкабінеті за читанням. Будинки запальний і дратівливий (колиобставини примушували його зайнятися дітьми або господарством), він пригостях робився жвавим, веселим і уважним. За висловом Анненкова,у нього не було часу для власних справ, тому що він дуже стараннозаймався чужими. Він до старості відрізнявся уяви івразливістю, доходила до смішного. Звичайно марнотратний інедбалий у видатках, він часом ставав дріб'язково розважливим інавіть жадібним. Він був здатний подуріти біля смертного одра дружини - зате іноді віддрібниць розливався в сльозах. Нікому не міг він вселити страху, але затенікому не викликав і поваги; приятелі любили його, а власним дітям,коли вони підросли, він часто здавався мізерним і сам наполегливо вимагав відних, щоб вони опікувалися його, як маленьку дитину. Його улюблена приказка
"que la volonte du ciel soit faite" зовсім не була виразом щирої віриі готовність підкоритися волі Провидіння, а тільки фразою, якою вінприкривав свій егоїстичний індиферентизму до всього на світі. Мати
Пушкіна, Надія Йосипівна Ганнібал (1775 - 1836), була на 4 роки молодшийчоловіка. Засновником її прізвища був "Арап Петра Великого", Абіссінський князьок,
Абрам Петрович Ганнібал (див. VIII, 87). Він помер в 1781 році генерал-аншефомта Олександрівський кавалером, залишивши 7 чоловік дітей і понад 1400 душ. Цебула "м'яка, боягуз, але запальна Абіссінська натура", похила "донеймовірною, необдуманою рішучості "(Анненков" Пушкін в Олександрівськуепоху ", стор 5). Сини його успадкували його запальність; кріпаківлюдей, які порушили їх гнів і ними покараних, "виносили на простирадлах". Двоєз них, Іван і Петро (якого поет відвідав у його селі в 1817 році; см.изд. фонду, V, 22), досягли високих чинів, але при цьому Петро писав зовсімбезграмотно. Третій брат, рідний дід поета (він же Осип, він же і Януарій),одружений на дочці Тамбовського воєводи Пушкіна, Марії Олексіївні, одружився,кажуть, вдруге, підробивши свідоцтво про смерть дружини. Марія Олексіївнаскаржилася Пані, і права її були відновлені. Вона жила в селі
Захарова, зі своєю дочкою Надією, під заступництвом свого шурина іхрещеного батька дочки - Івана Абрамовича Ганнібала, будівельника Херсона таНаваринська героя. Марія Олексіївна була добра жінка і прекраснагосподиня сільського староруської складу, але дочку свою вона розбалувалапорядком, "що повідомило вподоби молодий красивою креолки, як її потімназивали в світі, той відтінок запальності, завзяття та примхливоговладолюбства, який помічали в ній пізніше і брали за твердістьхарактеру "(Анненков). Чоловіка свого Надія Йосипівна настільки забрала вруки, що він до старості курив таємно від неї; до дітей і прислугу буваланепомірно сувора і володіла здатністю "дутися" на тих, хто порушив їїнезадоволення, цілими місяцями і більше (так, із сином Олександром вона нерозмовляла мало не цілий рік). Господарством вона займалася майже так самомало, як і чоловік, і подібно до нього пристрасно любила світло і розваги. Коли
Пушкіни переїхали до Петербурга, будинок їх "завжди був навиворіт: в однійкімнаті багата старовинні меблі, в іншій - порожні стіни або солом'янийстілець; численна, але обірвана і п'яна челядь з надзвичайноюнеохайність; старі ридвани з тощімі шкапами і вічний недолік у всьому,починаючи від грошей до останнього стакана ". Приблизно така ж була їхняжиття і в Москві, але там це не в такій мірі впадало у вічі: багатозаможні дворянські сім'ї жили так само. Пушкіни відрізнялися відінших тільки більшою, так би мовити, літературністю; в цьому відношенні тондавав Сергій Львович, який і з власної ініціативи, і через брата
Василя був в дружбі з багатьма літераторами та тогочасними інтелектуалами, в йогодомі навіть камердинер складав вірші. У ранньому дитинстві Олександр Пушкін нетільки не уявляв нічого видатного, але своєю неповороткістю тамовчазність приводив у розпач матір свою, яка любила його набагатоменше, ніж його сестру, Ольгу, і молодшого брата, Льва (1806 - 1852).
Коли приймалися дуже енергійно виправляти його характер і манери, вінтікав до бабусі Марії Олексіївні Ганнібал (після заміжжя дочки вонаоселилася з Пушкіна) і ховався в її робочу кошик, де його вже несміли турбувати. Бабуся була перша наставницею Пушкіна в російській мові;від неї ж, ймовірно, він наслухався розповідей про сімейної старовини. В їїсільці Захарова (або Захар'їна), про який Пушкін довго зберігав приємніспогади, він чув пісні і бачив хороводи та інші народні розваги
(Захарово належало до приходу багатого села Вязема, яке було колисьто власністю Бориса Годунова і пам'ятало про своє царственомувласника). Інший зв'язком майбутнього поета з народністю служила відома
Аріна Родіонівна, колись виняньчила мати Пушкіна, а тепер няньчитисявсіх її дітей - жінка чесна, віддана і дуже розумна, вона зналанезліченну кількість приказок, прислів'їв, пісень і казок і охочеповідомляла їх свого вихованця. Тільки з нею та з бабусею і ще ззаконовчителем своїм Бєліковим (дуже освіченою людиною) Пушкін маввипадок говорити по-російськи: батько, мати, тітки (Ганна Львівна Пушкіна і
Єлизавета Львівна, за чоловіком Солнцева, теж мали вплив у будинку), майже всігості, а головне - гувернери і гувернантки (здебільшого погані; про однегувернер, Шедель, відомо, що улюбленим його заняттям була гра в карти зприслугою) пояснювалися з дітьми виключно по-французьки, так що йміж собою діти привчилися говорити тією ж мовою. Пушкін спочатку вчивсяпогано (особливо важко давалася йому арифметика) і від гувернанток відчуваввеликі неприємності, отруївшись йому спогади про дитячі роки. Близько 9років від роду Пушкін пристрастився до читання (зрозуміло, французької) і,почавши з Плутарха й Гомера в перекладі Бітобе, перечитав чи не всюдосить багату бібліотеку свого батька, що складалася із класиків XVII століттяі з поетів і мислителів епохи Просвітництва. Передчасна начитаність втворах еротичних і сатиричних, якими була так багатафранцузька література XVII і XVIII століть, сприяла передчасногорозвитку почуття і розуму Пушкіна, а літературні вдачі будинку й особлива любов,яку Сергій Львович відчував до Мольєру - він читав його вголос для повчаннядітям - порушили у хлопчика полювання катувати свої сили у творчості, знову жтаки, переважно французькою мовою. Тим найбільш ранніми йоготворами переказ називає комедію "L'Escamoteur" - рабськенаслідування Мольєру - і жартівливу поему "La Tolyade" (сюжет: війна міжкарликами і карліцамі за часів Дагоберто), розпочату за зразкомчисленних французьких пародій XVIII століття на високий "штиль"героїчних поем. Є ще не зовсім достовірне вказівку на цілий зошитвіршів, між якими були і росіяни. Ранній розвиток, мабуть,не зблизився Пушкіна з батьками; його характер продовжували виправляти, ламаючийого волю, а він чинив опір енергійно. В результаті відносинизагострилися настільки, що 12-річний хлопчик з усіх домашніх відчувавприв'язаність тільки до сестри і з задоволенням покинув рідний дім.
Пушкіна думали віддати в єзуїтську колегію в Петербурзі, де тодівиховувалися діти кращих прізвищ, але 11 січня 1811 було оприлюдненопро майбутній відкритті Царськосельського ліцею і, завдяки наполяганням ітурботам А.І. Тургенєва, а також дружнім зв'язкам Сергія Львовича
Пушкіна з директором нового навчального закладу, В.Ф. Малиновським, Пушкінавирішено було туди помістити. Готуючись до вступу, Пушкін жив у дядька
Василя Львовича і у нього вперше зустрівся з представникамипетербурзького світла і літератури. 12 серпня Пушкін разом з Дельвіг
витримав вступний іспит і 19 жовтня був присутній на урочистостяхвідкриття ліцею. Викладачами ліцею були люди дуже добре підготовлені іздебільшого здатні. Програма була суворо обдумана і широка; крімзагальноосвітніх предметів, до неї входили і філософські, і суспільно -юридичні науки. Число вихованців був обмежений, і вони булиобставлені найкращим чином: ніяких принизливих покарань не було;кожен мав свою особливу кімнатку, де він користувався повною свободою. Узвіті про перший рік конференція ліцею каже, що учням "кожна істинапропонувалася так, щоб порушити самодіяльність розуму і спрагу пізнання ... авсе пишне, пишномовне, шкільне абсолютно удаляемо було від їх поняття іслуху ", та звіт, як говорить Анненков, більше виражає ідеал, ніждійсність. Прекрасні викладачі, частково внаслідок поганоїпідготовки слухачів, частково з іншим громадським та особистих причин,виявилися нижче свого завдання - давали зубрити, зошити (не виключаючи й
Куніцина); інші, як, наприклад, улюбленець ліцеїстів А.І. Галич, брали участьв гулянках своїх аристократичних учнів і мірволілі їм у класах і наіспитах. Навіть сама свобода або, точніше, бездоглядність приносиладеяку шкоду занадто юним "студентам", знайомлячи їх з такими сторонамижиття, які вигідніше дізнаватися пізніше. До того ж, на третій рікіснування ліцею помер його перший директор, і майже два роки (допризначення Е.А. Енгельгардта, у 1816 році) цього розділу в закладі небуло; викладання і особливо виховна частина постраждали від тогодосить істотно. Але з іншого боку, та ж свобода, у зв'язку з гарноюпедагогічної обстановкою, розвивала у ліцеїсти почуття людськоїгідності та прагнення до самоосвіти. Якщо солідні знання ідоводилося закінчили курс купувати своєю працею згодом, то ліцеювони були зобов'язані полюванням до цієї праці, загальним розвитком і багатьма гуманними,світлими ідеями. Ось чому вони і відгукувалися з таким теплим почуттям досвоєму навчальному закладу і так довго і одностайно поминали 19-е жовтня.
Читання римських прозаїків і поетів було поставлено в ліцеї доситьсерйозно: класичну міфологію, старовини і літературу ліцеїсти, у томучислі Пушкін, знали не гірше нинішніх студентів. Здібності Пушкіна швидкорозгорнулися в ліцеї: він читав надзвичайно багато і все прочитанечудово пам'ятав; найбільше цікавився він французької і російськоїписьменством і історією, він був одним з найбільш старанних співробітників урукописних ліцейських журналах і одним з діяльних членів гуртка ліцейськихновелістів і поетів (Іллічівський, Дельвіг, Кюхельбекер тощо),які, збираючись вечорами, експромтом складали повісті та вірші. Навчався
Пушкін далеко не ретельно. Кайдани, викладав географію та історію,атестує його так: "при малому старанності, надає дуже гарні успіхи, іце повинно приписати одним тільки прекрасним його даруванням. У поведінціжвавий, але менш противу колишнього ". Куніцин, професор логіки і моральнихнаук, пише про нього: "вельми зрозумілий, хитромудро і дотепний, але вкрайнепрілежен. Він здатен тільки до таких предметів, які вимагають малогонапруги, а тому успіхи його дуже не великі, особливо щодо логіки ".
З товаришів, хто знав його вразливу натуру й чутливе, м'якесерце, щиро любили його, більшість, зауважує тільки його непомірнужвавість, самолюбство, запальність і схильність до злий глузування, вважалойого себелюбному і зарозумілим; його прозвали французом, переважно запрекрасне знання французької мови - але в 1811 та наступних роках це був,у всякому разі, епітетами не похвальний. Дратівливість, принесена
Пушкіним ще з дому, отримала тут нову їжу внаслідок такого ставленнябільшості товаришів; майбутній поет сам натрапляв на сварки, a тому щовін, незважаючи на величезні здібності і дотепність, не відрізнявся швидкоївинахідливістю, то далеко не завжди міг залишатися переможцем і дратувавсяще більше. Вдаючись до непомірне веселості вдень, Пушкін часто проводивбезсонні ночі у своєму № 14 (тут прожив він цілі 6 років), то обливаючисьсльозами і звинувачуючи себе та інших, то обдумуючи способи, як би змінити накраще своє положення серед товаришів. У 1814 році Сергій Львович Пушкінзнову вступив на службу в Варшаві за комісаріату (чиновником він опинився,звичайно, дуже недбалим), а його 15-річний син вперше виступив у пресіз віршем "До друга-віршотворці" (4 липня, у № 13 "Вісника Європи"),за підписом "Олександр Н. К. ш. п.". Незважаючи на піднесення патріотичногопочуття, яке було природним наслідком подій 1812 - 1814 років,перші поетичні досліди Пушкіна спрямовувалися не в той бік, булинаслідуванням любовної і вакхічне ліриці і, почасти, сатирі французьких іросійських учнів і продовжувачів Горація. З французьких поетів Пушкінбільше всього наслідував Хлопці, з росіян - Батюшкова, Жуковському
, Василю Пушкіну. Але і в цих "напівдитячих піснях па чужий голос"місцями чується майбутній Пушкін, то?? щирості почуття, то воригінальності думок і відчуттів, то в силі і сміливості окремих картин івіршів. У цих пробах пера не можна не помітити й уміння засвоювати від кожногозразка найкраще і швидко звільнятися від його недоліків: так,псевдоклассіческій арсенал власних імен, дуже багатий у найбільшранніх віршах Пушкіна, скоро поступається місцем помірного вживаннязатвердилися формул; слов'янські вирази, на кшталт: пренесенний, взмущеннихвилі, розтратив ворогів, чорний вран стрежет - швидко рідшають і вживаютьсятільки в найменш задушевних його п'єсах. Надзвичайно разючий факт,що один з творів 15-річного ліцеїста, який три роки тому думавпо-французьки, стало майже народною піснею і починаючи з 20-х роківпередруковувалося на лубочних аркушах; це так званий "Романс" ( "Підвечір восени непогожої "), від якого потім, через забудькуватість, відмовлявсясам автор. У першому (1814 рік) віршах вражає також раннєрозвиток чуттєвості ( "До Наталі", "До молодої актриси", "Красуні,яка нюхала тютюн "). Та обставина, що вірші 15-річного Пушкінапотрапили до друку, не могло дуже сильно висунути його між товаришами:редактори того часу дуже любили заохочувати юні таланти, особливо зхороших прізвищ, і перший вірш Дельвіга надруковано було щераніше. Але от настав день публічного іспиту 8 січня 1815
(перехідного в старший клас), на який приїхав Державін. Пушкінувеліли прочитати власний вірш "Спогади в Царському Селі",написане (за порадою Галича) в Державінська і навіть, почасти, Ломоносовськийстилі (але місцями з щирим почуттям, сильно і красиво вираженим), уславу Катерини, її співака і її переможного онука. Державін бувзворушений, хотів обійняти поета (який втік внаслідок юнацькоїсоромливо) і, кажуть, визнав у Пушкіна гідного собі спадкоємця.
Цей вірш, за повної підписом автора, було надруковано в "Російському
Музеумі ", який в тому ж році помістив і ще кілька творів
Пушкіна. З цього часу Пушкін здобуває популярність і за стінами ліцею,що змусило дивитися на нього іншими очима і його самолюбних батьків,тільки що переселилися до Петербурга на постійне проживання. 16-річнийліцеїст віддався поезії як покликання, тим більше що через батька і дядька вінмав можливість познайомитися особисто з її найбільш шанованимипредставниками: до нього до ліцею заїжджали Жуковський та Батюшков, підбадьорювали йогоі давали йому поради (особливо сильно і благотворно був вплив Жуковського,з яким він швидко і близько зійшовся влітку 1815; див. вірш "До
Жуковському "). Професори починають дивитися на нього як на майбутнюпопулярність; товариші співають хором деякі його п'єси, в ліцеї жпокладені на музику. У своїх доволі численних віршах 1815року Пушкін вже усвідомлює силу свого таланту, висловлює глибокуподяку музи, яка скрасила йому життя божественним даром, мрієпро тихе життя в селі, за умови насолоди творчістю, але частішеуявляє себе епікурейців, учнем Анакреона, вихованцем млості і ліні,поетом хтивості і оспівує гулянки, які, очевидно, булинабагато розкішніше і численною в його уяві, ніж удійсності. У цей час у Пушкіна починає вироблятися здатністьсправжнього митця переселятися цілком у чуже йому світогляд, і вінпереходить від суб'єктивної лірики до об'єктивної (див. вірш
"Ліциній") і навіть до епосу ( "Бова", "Козак"). Судячи з уривку його ліцейськихзаписок (вид. фонду, V, 2), написане ним цього року представляє собоютільки малу частину задуманого чи розпочатого: він обмірковує героїчнупоему ( "Ігор і Ольга"), починає комедію і пише повість в роді фантастико -тенденційних повістей Вольтера, якого вивчає досить серйозно. Вірш
Пушкіна стає ще більш витонченим і легким; місцями образність виразівсягає небувалою в нашій новій словесності ступеня ( "Мрійник"); затемісцями (особливо в похвальних, псевдоклассіческіх віршах,наприклад, "На повернення государя з Парижа") навіть свіжа, оригінальнадумка поета ще не вміє знайти собі ясного виразу. В 1816 роціпопулярність Пушкіна вже настільки велика, що старіючих лірик Неледінскій-
Мелецький, з яким імператриця Марія Федорівна доручила написативірші на заручини великої князівни Анни Павлівни з принц Оранський, прямовідправляється до ліцею і замовляє п'єсу Пушкіну, який за годину чи двівиконує замовлення цілком задовільно. Відомі світські поети (князь
П.А. Вяземський, А.А. Шишков) шлють йому свої вірші і компліменти, і вінвідповідає їм, як рівний. Дмитрієв і Карамзін висловлюють дуже високудумка про його дарування (останній влітку цього року жив у Царському, і Пушкінбув у нього в домі своїм чоловіком); з Жуковським, якого після смерті
Державіна вважали першим поетом, Пушкін вже співпрацює ( "Боже царяхрани! "). Круг літературної освіти Пушкіна значно розширюється:він перечитує старих поетів, починаючи з Тредьяковского, і становитьпро них самостійне судження; він знайомиться з німецькою літературою (хочаі у французьких перекладах). Анакреонтіческіе мотиви Батюшкова починають утворах Пушкіна поступатися місцем романтизму Жуковського. У найбільшзадушевних віршах Пушкіна панує елегійне настрій,яке в самому кінці п'єси своєрідно закінчується примиряє акордом
(наприклад "Послання до Горчакову"). Взагалі останні рядки віршів
Пушкіна вже тепер набувають особливої повноту думки, чіткість ізвучність. Великий факт внутрішнього життя поета за цей час - юнацька,поетична любов до сестри товариша, К.П. Бакуніної, яка жила в
Царському Селі влітку і іноді відвідувала ліцей взимку; найтонші відтінкицього ідеального почуття, то пережиті, то вичитані в інших ліриків
(Хлопці і Вольтер, як і раніше залишаються його улюбленцями), Пушкін в станівисловити своїм м'яким і ніжним віршем, яким він іноді дозволяє собіграти, подібно трубадурам або мейстерзінгери (див. вірш "Співець").
Ідеальна любов Пушкіна, мабуть, не заважала захопленням іншого роду, таі для них він умів знаходити витончене вираз, то в полународной форміромансу - пісеньки в тоні Дмитрієва та Неледінского ( "До Наташі", покоївкикняжни Волконської), то з привнесенням оригінальної ідеї (наприклад, "Домолодій вдові "). Розумні думки, щире почуття і витончені пластичні образизнаходимо ми в Пушкіна навіть у іменинні привітаннях товаришам і в альбомнихвіршах, які він писав їм перед випуском і копії з якихзберігав: видно, що і тоді вже він дорожив кожним віршованим словомсвоїм і ніколи не брався за перо тільки для того, щоб наповнити порожнюсторінку. У мові його тепер частіше колишнього зустрічаються сміливі для тогочасу, суто народні вирази (на кшталт: частехонько, не взвідел тощо),до тих пір освячені прикладом одного Крилова (його Пушкін вивчав вже з
15-річного віку; див. "Городок"). Завдяки ліцейського волі, Пушкін ійого товариші близько зійшлися з офіцерами лейб-гусарського полку, що стояв у
Царському Селі. Це було не зовсім підходяще товариство для 17-річних
"студентів", і вакхічне поезія Пушкіна саме тут могла перейти зобласті мрій у дійсність, але не слід забувати, що серед лейб -гусар Пушкін зустрів одного з найбільш освічених людей епохи (притомупереконаного ворога всяких надмірностей), П.Я. Чаадаєва, який мав нанього сильне і благотворний вплив у сенсі вироблення переконань іхарактеру, нехай і прославився своїми витівками і "Скіфське спрагою" П.П.
Каверін навчався в Геттінгенському університеті, і недаремно ж Пушкін бачив уньому живий доказ того,

Що баских витівок під легким покривалом

І розум піднесений і серце можна приховати

(див. "Послання до Каверіну", у початковому вигляді). Дружні стосунки злейб-гусарами, свіжа пам'ять про війни 1812 - 1815 рр.. змусили і Пушкінаперед закінченням курсу мріяти про блискучому мундирі, та батько, посилаючись нанестача коштів, погодився тільки на вступ його в гвардійськупіхоту, а дядько переконував віддати перевагу службу громадянську. Пушкін, мабуть,без особливої боротьби і невдоволення, що відмовився від своєї мрії і у віршахстав підсміюватися над необхідністю "красиво мерзнути на параді". Йогонабагато більше приваблювала надія "ховати покійну академію і Бесідугубителів російського слова "(лист князю Вяземському від 17 березня 1816року), він рвався в бій, але в бій літературний. За родинним і дружнімзв'язків, а ще більше за особистим почуття і переконання він цілком на стороніпослідовників Карамзіна і Жуковського і взагалі всього нового і сміливого впоезії. Ще на ліцейського лаві він був палким "Арзамасцев", в самих ранніхвіршах воював з "бесіди" і князем Шаховським і на них впершевигострював свою дотепність. "Арзамас" оцінив його талант і завзяття і вважав йогозаздалегідь своїм дійсним членом. На публічному випускному іспиті Пушкінчитав своє написане по обов'язки (в дусі часу), але місцями глибокощире вірш "безвітря". 9 червня 1817 государ з'явився вліцей, сказав молодим людям мова і нагородив їх усіх платнею (Пушкін, якзакінчив по 2-му розряду, отримав 700 рублів). Через 4 дні Пушкіннайвищим указом визначено в колегію закордонних справ і 15 червня прийнявприсягу. На початку липня він поїхав у відпустку в Псковську губернію, в село
Михайлівське, де рідні його проводили літо. Пізніше Пушкін згадував, яквін "зрадів сільського життя, російській лазні, полуниці, і до решти, але, --продовжує він, - все це подобалося мені недовго. Я любив і досі люблю шумі натовп ". Вже за 2 тижні до кінця відпустки Пушкін був у Петербурзі і писавдо Москви князя Вяземського, що "нудьгував у Пскові самоті". Однак і зкороткочасного перебування в селі Пушкін виніс кілька пліднихспогадів (знайомство з родичами Ганнібалом і поетична дружбаз мешканка сусіднього Тригірського). Життя, яку вів Пушкін в
Петербурзі протягом трьох зим (1817 - 1820), була дуже строката, наочах людей, погано розташованих до нього - навіть порожня, безладна іаморальна, але в усякому разі багата різноманітними враженнями.
Він скоріше числився на службі, ніж служив; жив зі своїми батьками на
Фонтанці, поблизу Покрова, в невеликій кімнаті, оздоблення якої єднало
"ознаки житла молодого світської людини з поетичною безладомвченого ". Вдома він багато читав і працював над поемою" Руслан і Людмила ",задуманої ще в ліцеї, а не вдома палив "свічку життя" з обох кінців. Вінпроводив вечора, і цілі ночі з самими шаленими представниками "золотоїмолоді ", відвідував балет, брав участь у блазнівському" оргіальном "суспільстві
"Зеленої лампи", винаходив мудрі, але не безневинні витівки і завждиготовий був ризикувати життям через незначних причин. "Молодих гульвісщаслива сім'я "складалася, однак, з людей розвинутих і в розумовому, і вестетичному відношенні; на їх веселих вечерях сміливо обговорювалися політичніі економічні теорії та літературно-художні питання. З іншогобоку, палке агресивне самолюбство Пушкіна, посилене ранніми успіхами,деякі особисті зв'язки і родинні перекази (Сергій Львович був дужепихатий в цьому відношенні) вабили його в так званий великий світ, набали графа Лаваля та ін, де його найбільше залучали красиві і розумніжінки. Петербурзька життя Євгена Онєгіна є поетично -ідеалізований (очищене від прозових дрібниць, на зразок нестачу грошейта інших невдач) відтворення цих двох сторін життя Пушкіна по виходіз ліцею. Істотна відмінність у тому, що у поета, крім задоволень,було серйозна справа, яким він мріяв возвеличити не тільки себе, але і
Росію: було ще третій суспільство, де він відпочивав і від розваг, і від світла.
У кінці вересня або в жовтні 1817 Пушкін в перший раз (і востанній, за припиненням засідань) відвідав "Арзамас", цей "Єрусалимрозуму і смаку ", і зав'язав міцні, на все життя, відносини з його членами. Але
"Арзамас", при всій свіжості ідей своїх, і все ж був тільки літературноюпартією, гуртком, і Пушкін скоро переріс його. Вже в 1818 році він є до
П.А. Катенін, погляди якого досить далеко розходилися зпринципами Арзамаса, зі словами: бий, але вивчи. Катенін, як визнавав
Пушкін згодом, приніс йому велику користь: "... ти відучив мене відоднобічності в літературних думках, а однобічність є пагубадумки "(лист 1826 року, № 163). Пушкін знаходить час часто бачитися з
Дельвіг і Кюхельбекер, з якими його перш за все єднає любов долітературі; він постійний відвідувач субот Жуковського, частий гість у будинку
Карамзіна. Коли він, після 8 місяців такий надто переповненій життя,схопив гнилу гарячку і повинен був потім відлежуватися в ліжку, він "зжадібністю і з увагою "ковтає що тільки що вийшли 8 томів
"Історії" Карамзіна і цілком опановує їх складним змістом. Він усевміє звертати на користь свого великого справі: любовні інтриги дали йому в
19 років таке знання психології пристрасті, до якого інші доходять шляхомтривалого спостереження (див. вірш "мрійники", I, 192 - 193), з іншого боку,віра у високе покликання рятувала його від мереж низькопробного кокетуваннярозпусниця (див. "Прелестнице", I, 191). У цю пору вірші для нього --єдиний засіб виливати свою душу; як далеко ступив він у них впередв сенсі краси форми і сили виразів, видно з мимовільного захопленнядрузів-суперників, які тонко розуміли цю справу (князь Вяземський пише
Жуковському 25 квітня 1818: "Вірші чортеня-племінника чудово хороші.
В диму століть - це вираз - місто. Я все віддав би за нього рухоме інерухоме. Яка бестія! Треба нам посадити його в жовтий будинок: не то цейбезтурботний шибеник нас усіх заїсть, нас і наших батьків "). За думки ізмістом багато хто з них ( "До портрета Жуковського", "Сум", "Село",
"Відродження") справедливо вважаються класичними; в них перед нами вжесправжній Пушкін, найбільший російський лірик, для якого вся нашапопередня поезія була тим же, чим англійська драма XV - XVI століть для
Шекспіра. Настрої, в них виражаються, так само різноманітні, як життясамого поета, але до кінця періоду сумний тон бере явний перевагу: Пушкіннезадоволений собою і часто "охоплене тугою за чашею тріумфу". Тільки в селівін почуває себе краще: більше працює, зближується з народом, гарячеспівчуває його важкого становища; там він повертається до баченням
"первинних чистих днів". Небагато друзі Пушкіна цінували по достоїнствуці багатообіцяючі хвилини смутку і просвітління, другі, засмучуючись його
"великими забавками" і не надаючи значення його "дрібним віршів", покладалинадії на публікацію його поеми: "... побачивши себе, - писав О. І. Тургенєв
(Пушкін за документами Ост. Арх. I, 28), - серед надрукованих і,отже, шановних авторів, він і сам стане поважати себе і кільказробиться розсудливим ". Над" Русланом і Людмилою "Пушкін працював 1818 і 1819 роки, замірою обробки читав поему на суботу у Жуковського і закінчив написаненавесні 1820 року. Походження її (ще не цілком обстежену)надзвичайно складно: все, що в цьому та подібних пологах чув і читав юний
Пушкін і що справило на нього враження, як і багато чого, їм пережите,відбилося в його перший великий твір. Ім'я героя і деякі епізоди
(наприклад, богатирська голова) взяті з "ународівшейся" казки про Ерусланов
Лазарович, яку він чув у дитинстві від няні; бенкети Володимира, богатирійого взяті з Кірши Данилова, Баян - з "Слова о полку Ігоревім"; сам Пушкінвказує (пісня IV і соч., V, 120 - 121) на "Дванадцять сплячих дев"
Жуковського, якого він знайшов потребу пародіювати, і на "пом'якшене наслідування
Аріосто ", з якого взяті деякі подробиці (наприклад, битва Русланаз Черноморов) і навіть порівняння. Ще ближче зв'язок "Руслана" зі знаменитою
"Pucelle" Вольтера, якого Пушкін вже в "Бове" називає своєю музою; знеї взяв Пушкін і саму ідею винуватити ідеальну "ліру" Жуковського "у брехнічарівною "; через неї він вперше познайомився і з манерою Аріосто і Пульчі
(Morgante Maggiore); з неї та її зразків він запозичив (теж у пом'якшеномувигляді) іронічний тон, часті відступи, довгі ліричні введення іманеру миттєво переносити читача з місця на місце, залишаючи героя абогероїню в самому критичному положенні; з неї ж взяті, окремі думки іобрази. Читання чарівних казок Антуана Гамільтона і лицарських романів,які в прозовому викладі "Bibl. des romans" повинні були бутивідомі Пушкіну з дитинства, так само кадо і близьке знайомство з "серденько"
Богдановича, також мали вплив на "Руслана й Людмилу". Ще важливіше ібезсумнівні, як довів професор Владимиров, безпосереднізапозичення Пушкіна з "Богатирських повістей" у віршах ( "Аліоша Попович"і "Чуріла Пленковіч"), складених Н.А. Радищевим (Москва, 1801) ізаснованих на "Російських Казках" М. Чулкова (1780 - 1783), звідти взятоі ім'я героїні, і багато подробиць. Історико-літературне значення першогопоеми Пушкіна засноване не на ці подробиці (які сам поет називає
"легким дурницею"), не на мозаїчні складеному сюжеті і не на характерах,які тут відсутні, як і в усякому казковому епосі, а на щасливоюідеї надати художню форму того, що вважалося тоді "переказомстаровини глибокої ", на красу самої форми і, то юнацькому завзятої іглузливою, то щирою, зворушливою і глибоко продуманою, але завждиживий, легкої і в той же час ефектною, пластичної до дотикове. Утакій формі все отримує нову виразність і красу; так, наприклад,вигадка про живої та мертвої води, ледь достойний, мабуть, увагирозумну дитину, в обробці Пушкіна всім видався повним сенсу та поезії.
Звідки б не взяв Пушкін епізод про любов Фінна до Наїні, але тільки знаменитийвірш "Герой! Я не люблю тебе" зробив його сильним і високо художнім.
Сам Пушкін вважав за свою першу поему холодної (соч. V, 120) - ів ній насправді мало почуття і душевної теплоти, порівняно з
"Кавказький полонений", "Бахчисарайський фонтан" і пр. І в цьому відношенні,проте, вона незрівнянно вище за все, що було написано до неї в подібномуроді. Національний елемент у ній украй слабкий і весь складається з імен,напівжартівливим вихвалянь російської сили, та з півдюжини простонароднихобразів і виразів, але в 1820 році і це було нечуваною новиною.
Добродушний, але розумний гумор поеми, сміливе підключення фантастики з реалізмом,життєрадісний світогляд поета, яким волею-неволею переймаєтьсякожен читач, ясно показали, що з цього моменту російська поезія назавждизвільняється від формалізму, шаблонності і удаваного пафосу і стаєвільним і щирим вираженням душі людської. Тому ця легенькаказка і справила таке сильне враження; від того Пушкін для своїхсучасників і залишався перш за все співаком Руслана, який вже в 1824році потрапив на театральні підмостки (князь А. А. Шаховський склавчарівну трилогію "Фінн", а Дідлі всю поему обробив у великий балет). Учислі приятелів Пушкіна було чимало майбутніх декабристів. Він не належавдо "Союзу благоденства" (не за небажання і навряд чи тому, що друзі нехотіли піддати небезпеки його талант: по-перше, у той час ще ніякоїсерйозної небезпеки не передбачалося, а по-друге, політичні діячівкрай рідко керуються подібними міркуваннями, - а скоріше тому,що Пушкіна вважали недостатньо для цього серйозним, нездатним віддатисяодну задачу), але цілком співчував його волелюбним мріям і енергійновисловлював своє співчуття і в разг