Адам Міцкевич

1798 -1855

Польський поет, діяч національно - визвольного руху.

Основоположник польського романтизму. У 1824 висланий царською владою з
Литви; жив у Росії, де зблизився з декабристами, А. С. Пушкіним.

У творах Пушкіна і Міцкевича, в листуванні, щоденниках і спогадахсучасників збереглися численні свідоцтва про зустрічі польськогоі російського поетів. Особисте знайомство їх відбулося в середині жовтня 1826.
За свідченням Н. Польового, Пушкін, який приїхав до Москви восени 1826,зблизився з Міцкевичем і "чинив йому найбільше повагу". У березні 1827під враженням від зустрічі з Пушкіним Міцкевич писав А. Е. Одинцу з
Москви: "Ми часто зустрічаємося ... У розмові він дуже дотепний і рвучко;читав багато і добре ...".

Відомі зустрічі поетів у салонах З. А. Волконської, А. П. Єлагін, у А. А.
Дельвіга, Павлищева, К. А. Собаньской, у московських і петербурзькихлітературних колах.

Спілкування поетів було перервано від'їздом Міцкевича 15 травня 1829 за кордон.

Пушкін присвятив Міцкевичу вірша "У прохолоді приємним фонтанів"
(1828), "Он между нами жил" (1834), рядки у віршах "Сонет" (1830),і в "Подорожі Онєгіна" (1829-1830). Пушкін переклав на російську мовууривок з "Конрада Валленрода" ( "Сто років минуло, як тевтон") (1828) ібалади Міцкевича "Воєвода" і "Будрис і його сини" (1833). В архіві
Пушкіна збереглися записані їм польською мовою тексти віршів
Міцкевича "Олешкевич", "Російським друзям" і "Пам'ятник Петрові Великому" (жовтень
1833), а в бібліотеці - подарована йому Міцкевичем книга "The works of lord
Byron "(1826).

Польське повстання 1830-1831 призвело до різкого розбіжності політичнихпозицій Пушкіна і Міцкевича, що відбилося і в їх літературній творчості,зокрема в "Мідному вершника". Полеміка поєднувалася, однак, з надзвичайновисокою взаємною оцінкою.

Про те, що відносини двох геніїв, російської та польської, були найважливішимподією у передісторії "Мідного вершника", відомо давно, написаночимало ...

22 липня 1833 з-за кордону до Петербурга повернувся давній, люб'язнийприятель Сергій Соболевський, він подарував Пушкіну книжку товщиною в 285сторінок, а на внутрішній стороні обкладинки написав: "А. С. Пушкіну, застаранність, успіхи та Благонравов. С. Соболевський ". То була книжка, яку
Пушкін не міг би отримати ні в одній з російських бібліотек: IV томузібрання творів Міцкевича, що вийшов у Парижі в 1832 році. У бібліотеці
Пушкіна збереглися також і перші три томи (Париж, 1828 - 1829 рр..), Алесторінки їх, на відміну від останнього, не розрізані (очевидно, I - III томи
Пушкін придбав ще до подарунка Соболевського, інакше приятель зробив бижартівливу напис на обкладинці I томи).

Пушкін не тільки прочитав найбільш важливі для нього вірші IV томи, але більштого - три з них тут же переписав у зошит, ту саму, знайому вже 2373,
"Недалеко" від перших рядків "Пікової дами". Переписав прямо з оригіналу,по-польськи. Копії тих віршів Адама Міцкевича (з коментарями М. А.
Цявловского) були надруковані в 1935 році у відомому збірнику "Рукою
Пушкіна ". Польська мова Пушкін вивчив за кілька років до того, щобчитати Міцкевича в оригіналі.

Польський поет, який був надісланий у 1824 році з Вільно до Росії і кілька роківтісно спілкувався з Пушкіним та іншими російськими друзями, після подій 1830
- 1831 рр.. опинився у вимушеній еміграції; незабаром він створив знаменитийцикл із семи віршів - "Ustep" ( "Уривок") - петербурзький Уривок з
III частини поеми "Дзяди". Тема уривка - Росія, Петро Великий, Петербург,гігантське повінь 7 листопада 1824, Микола I, російські друзі.

Чи не в кожному вірші - найгостріші історико-політичнісудження ...

Вірш "Олешкевич": напередодні петербурзького повені 1824польський художник-пророк Олешкевич пророкує "майбутню кару" царя,який "низько впав, тиранство Люби", і за те стане "здобиччю диявола";
Міцкевич, вустами свого героя, шкодує, що удар впаде, "страчуючиневинні ... нічтожниі, дрібний люд "; однак наступає стихія водинагадує іншу хвилю, що змітає палаци:

Петербурга для автора "0лешкевіча" - місто погибелі, помсти, смерті; великеповінь - символ всього цього. Ще різкіше про те сказано в іншихвіршах циклу, де легко обчислюються (від зворотного) майбутні, ще ненаписані сторінки "Мідного вершника" ... У вірші "Петербург":

Потім строфи - про "ста тисячах мужиків", чия стала "кров столиці тієїосновою "; іронія з приводу європейських площ, палаців, каналів, мостів:

У віршах "Огляд військ" - найлютіша сатира на паради, "військовий стиль"самодержавства - на все те, що Пушкін незабаром представить як

Один з головних "негативних героїв" всього уривка - Петро Перший.

Отже, зачеплені два улюблених пушкінських образу: Петро і місто Петра ... І мирозуміємо, вже тут російський поет, звичайно, готовий почали сперечатися, однак головнепопереду ...

Ціле вірш циклу - другий зі згаданих у примітках до "Мідномувершника "і частково переписане Пушкіним по-польськи -

Не може бути сумнівів, що описана зустріч Міцкевича та Пушкіна. Справжній
Пушкін, здається, вперше зустрічається з самим собою - як з героєм іншоговеликого поета!

Але ось з волі автора "російський геній" вимовляє монолог, що відноситься до
"Петрову колос", тобто Мідному вершнику.

Пам'ятник "вінчає кнутодержцу в римській тозі" явно не до душі Пушкіну,героєві вірша, який віддає перевагу спокійну, величну кіннустатую римського імператора-мудреця Марка Аврелія, ту, що близько двохтисячоліть прикрашає одну з римських площ:

"Монолог Пушкіна" закінчується питанням-пророкуванням:

Пушкін читає, хвилюючись, і малює: Н. В. Ізмайлов, під чиєю редакцією вийшловидання "Мідного вершника" в серії "Літературні пам'ятники", абсолютносправедливо вважав, що саме з віршем "Пам'ятник Петрові Великому"пов'язаний відомий пушкінський малюнок - здиблений кінь Мідного вершника, алебез царя! Можливо, це вже сцена після фатального стрибка, "розтанувводоспад ", згубний для сідока ...

Пушкіна схвилювало не тільки поява його власного образу, його
"Речей" в емігрантське виданні, але і та обставина, що він подібнихслів про Петра не говорив.

Колишні дружні бесіди, суперечки з першим польським поетом не раз торкалися
Петра. Ксенофонт Полевой, наприклад, пам'ятав, як

"Пушкін пояснював Міцкевичу план своєї ще не виданої тоді

" Полтави "(яка спочатку називалася" Мазепою ") і з яким запалом, з яким бажанням передати йому свої ідеї намагався показати, що вивчив головного героя своєї поеми. Міцкевич робив йому деякі заперечення про моральний характер цієї особи ".

Інакше кажучи, Міцкевич у відповідь на захоплення Пушкіна вказував на темні,аморальні боку великих перетворень початку XVIII століття.

І раптом у віршах "Пам'ятник Петрові Великому" Пушкін говорить як ... Міцкевич.
Точніше - як Вяземський.

Т. Г. Цявловская відкрила і опублікувала цікавий лист П. А. Вяземськогодо видавця П. І. Бартенева (написано в 1872 р., через 35 років після загибелі
Пушкіна):

"У віршах своїх про пам'ятник Петра Великого він (Міцкевич) приписує Пушкіну слова, вимовлені мною, втім у присутності Пушкіна, коли ми втрьох йшли за площею. І добре він зробив, що замість мене виставив він Пушкіна. Воно виходить поетичні ".

Іншим разом Вяземський згадав і сказані ним слова, які сподобалися
Міцкевичу: "Петро швидше підняв Росію на диби, ніж погнав її вперед".

Вяземський в суперечках про Петра був дійсно в 1830-х роках куди ближче до
Міцкевичу, ніж до Пушкіна. Однак поетична фантазія польського поета якраз приписує Пушкіну "вяземський мови"; бажане (щоб Пушкін саме такдумав) Міцкевич перетворює на поетичну дійсність ...

Загалом, можна сказати, що кожен вірш "уривки" (з III частини
"Дзядів") - виклик, поетичний, історичний, зроблений одним великимпоетом іншому.

оскаржені Петербург, Петро, переконання самого Пушкіна. В одному ж із семитворів, що складають "Уривок", Міцкевич вимовляє найгостріші,гранично викривальні формули, що Пушкін, цілком ймовірно,прийняв і на свій рахунок: вірші, переписані російським поетом мовоюоригіналу від початку до кінця:

Страшні вірші; і яке Пушкіну - нервового, ранима, геніальносприйнятливим? Як бачимо, перед "другим Болдиній" він отримує "картель",виклик: читає рядки, з якими ніколи нс погодиться - не зможепромовчати.

1 жовтня 1833 Пушкін прибуває в Болдіно, і хоча з перших днівзаймається Пугачовим, але одночасно починає відповідати Міцкевичу, спершуне поема, а спеціальним віршем.

Придивимося ж до листа, де виникають перші рядки "Він між нами жив ...":

Проте розпочате вірш "Он между нами жил ..." у жовтні 1833-го небуло продовжено.

Розпочато роботу над роботою «Мідний вершник» Поема рухається вперед - прямаж "відповідь" Міцкевичу ніби відкладена, завмирає, так само як у розпочатому,але залишеному вірші "Він між нами жив ...". Зате раптом з'являютьсяпримітки.

Закінчуючи в жовтневому Болдіні 1833 головну поему, "Мідноговершника ", Пушкін вводить дві примітки про польського поета - і яких!

Слова" Міцкевич чудовими віршами описав день, що передуєпетербурзькому повені ", відносяться адже до" Олешкевич ", головна ідеяякого (ще раз нагадаємо!), що повінь це помста долі, помстаісторії за все "петербурзькі жахи".

Виходить, Пушкін хвалить, "рекламує" те, з чим не може погодитися,проти чого пише!

Мало того, пізніше, в 1836 році, переробляючи поему в надії все ж такипробитися крізь цензуру, Пушкін додає до цього примітки слова,яких спочатку не було: "Міцкевич ... в одному з найкращих своїх віршів
Олешкевич ".

Російський поет явно бажає звернути увагу співвітчизників на ціпрактично недоступні, невідомі їм вірші. Він ніби закликає --добути, прочитати ... Трохи далі:

Особисті нелади, посиланням, царському догані ми постійно надаємо незмірнобільше значення, ніж, наприклад, такої величезної внутрішньої перемоги, якдоброзичливі слова в примітках до "Мідний вершник", слова,що з'явилися після того, як прочитаний і переписаний страшний "Уривок"! Утодішньому історичному, політичному, національному контексті обвинувачення
Міцкевича справедливі, переконливі. У них немає ненависті до Росії - згадаємосама назва послання "Російським друзям "...

Польський дослідник В. Ледницький понад півстоліття тому точно і шляхетноописав ситуацію.

"Пушкін дав відповідь прекрасну, глибоку, позбавлену всякого гніву, гіркоти і досади, вона не носила особистого характеру, не була безпосередньо спрямована проти Міцкевича, але Пушкін знав, принаймні допускав, що польська поет все, що потрібно було йому в ній зрозуміти, зрозуміє. Поема сповнена справжньої чистої поезії, автор уникнув в ній будь-якої актуальної полеміки, дав тільки майстерне виправдання своєї ідеології і не побоявся, збуджений

Міцкевичем, торкнутися самого хворого місця в трагічної суті російської історії. В "Мідному вершника" Пушкін не торкнувся російсько-польських відносин і тим самим залишив інвективи

Міцкевича без відповіді ".

Банки Пушкіна перемога над собою, перемога" правдою і світом "досягнута --і поемою, та примітками, нарешті, ще й перекладами ...

Той же Болдинская восени, з того ж IV паризького томи Міцкевича Пушкінпереводить дві балади - - "Три Будриса" (у Пушкіна - "Будрис") і "Дозор" (у
Пушкіна - "Воєвода"). Знак інтересу, доброжелательства, прагнення знайтиспільну мову. Але історія ще не закінчена.

Примирення було настільки ж нелегкою, як ворожнеча. Пушкін знає ціну Міцкевичу;у своєму житті він рідко зустрічав людей, рівних чи близьких за хисту.
Скромний, поблажливий, далекий від будь-якої зарозумілості, готовий (як його
Моцарт) назвати генієм ( "як ти і я") будь-якого Сальєрі, Пушкін при цьомувідмінно знає ціну і собі; Карамзин, Грибоєдов, Гоголь, Міцкевич - осьдеякі, з якими, напевно, відчувалося рівність геніїв.

Один із спільних друзів пригадає, як

"під час однієї з імпровізацій Міцкевича в Москві Пушкін, на честь якого був даний цей вечір , раптом схопився з місця і, куйовдячи волосся, майже бігаючи по залі. вигукував: "Який геній! який священний вогонь! що я поруч з ним? "- і, кинувшись Адаму на шию, обняв його і став цілувати як брата ...".

Бесіди з такою людиною для Пушкіна незмірно важливіше повсякденнихпояснень, в них, може бути, головна мудрість епохи.

"Мідний вершник" Пушкін розмовляє з побратимом, як вершина - звершиною ...

Фактично "Мідний вершник" був заборонений, і це було одним з найсильнішихприкростей, справжньою трагедією, яка спіткала Пушкіна.

Заборона "Мідного вершника" залишала адже "Уривок" Міцкевича безпушкінського відповіді! Доводилося шукати інші способи - поговорити,посперечатися. Весь 1834 рік, взагалі дуже важкий для Пушкіна, можна сказати,проходить під тінню "Вершника".

Робота ж над віршами "Он между нами жил ..." весь час йшла в бікпом'якшення прямої полеміки: ніякої "лайки", більше спокою,об'єктивності ... Так само, як кілька місяців тому - при створенні
"Мідного вершника".

І як не помітити, що в новому посланні Міцкевичу присутній дужесерйозний особистий мотив. Пушкін дорікає того, хто "злоби в душі своїй до насне мав ", шкодує, що тепер

Російський поет мав право на закид "Злобний поетові" тільки після того, якстворив "Мідного вершника". Інакше це були б "слова, слова, слова "...

Коли він вигукує:

ми бачимо тут найважливіше автобіографічний визнання. Це він, Пушкін, ріктому переміг у собі "злобного поета", зумів піднятися до правди і світу, - ізаплата з'явилася найкраща поема!

Пушкін у 1833-му почав послання Міцкевичу, та не скінчив, відклав; в 1834-мзавершив, перебеліл рукопис, але не надрукував! Можливо, через те, що все ж такине зміг у віршах знайти належної дози "правди і світу" - такий, як у "Мідномувершника ".

Між тим Міцкевич за кордоном, дізнавшись про загибель Пушкіна, теж шукає справжніхслів ... Ходили чутки, ніби він шукав Дантеса, щоб помститися Навесні 1837року Міцкевич написав і опублікував свій некролог-спогад. Ще не знаючині пушкінської поеми, ні віршів "Он между нами жил ...", польський поетскладав, ніби здогадуючись про "прекрасних поривах" Пушкіна. Він писав з тієюж моральної висоти, яка досягнута в суперечці-порозумінні "Мідноговершника ":

" Я знав російського поета дуже близька і протягом досить тривалого часу; я спостерігав в ньому характер дуже вразливий, а часом легкий, але завжди щирий, благородний і відвертий. Недоліки його представлялися народженими обставинами і середовищем, в якому він жив, але все, що було в ньому доброго, йшло з його власного серця ".

У 9-му томі посмертного зібрання пушкінських творів (перший з трьох < br>"Останніх частин", де публікувалися раніше не друкувалися його праці)польський поет вперше прочитав "Он между нами жил ..." і "Мідного вершника"!

Міцкевич, чудово володів російською мовою, звичайно, дуже багато що зрозумівнавіть і по багато разів зіпсованому тексту петербурзької поеми; знайшов він ісвоє ім'я в пушкінських примітках до "Мідний вершник".

Суперечка геніїв, не відбувся в прямому сенсі, тим не менше - найважливішаподія в розвитку їхнього духу.

На смерть Пушкіна Міцкевич відгукнувся некрологом, опублікованому уфранцузькому журналі "Le Globe" (1837, N.1, 25 травня). "Куля, що вразила
Пушкіна, - писав Міцкевич, завдала інтелектуальної Росії жахливий удар ". Улекції про слов'янських літературах, прочитаної в Колеж де Франс, Міцкевичговорив, що голос Пушкіна "відкрив нову еру в російській історії".

Мабуть, слід вважати мало достовірним слух про виклик Дантеса надуель польським поетом, що вважав себе зобов'язаним битися з вбивцею Пушкіна.

У 1998 році на честь 200-річчя з дня народження видатного поета-гуманіста
А. Міцкевича відбувся міжнародний свято поезії в Новогрудку
(Білорусь).

Цей рік за рішенням ЮНЕСКО був оголошений роком Адама Міцкевича. Зранку вНовогрудському костелі, де 200 років тому був хрещений Адам Міцкевич, пройшлаурочиста меса. А своєрідним прологом до початку поетичногосвята став ритуал покладання квітів до пам'ятника Адаму Міцкевичу. І якщомалою батьківщиною для Адама Міцкевича, безперечно, була Новогрудский земля, тойого великий батьківщиною був європейський дім. 150 років тому Адам Міцкевичмріяв про спільному європейському домі, думав про те, чим будуть зайняті розум і думкикращих представників суспільства на рубежі ХХ1 століття, і тому погляди, мріїі ідеали Адама Міцкевича сьогодні більш ніж актуальні ". У них взялиучасть відомі білоруські та зарубіжні літератори, а також провіднімайстри мистецтв. До пізнього вечора в Новогрудку звучалопоетичне слово Адама Міцкевича.