БРЮС ЯК ПЕРЕКЛАДАЧ І ТЕОРЕТИК ПЕРЕКЛАДУ.

Основоположник російського символізму Валерія Якович Брюсов (1873-1924) водній зі своїх робіт дав переконливу відповідь словами П.І. Вейнберга, ніби-товеликі поети вкрай рідко і неохоче зверталися до воссазданію на своємумовою творів чужої літератури. Мова йде про відомій статті "Фіалкив тигелі ", згідно з заглавию якої поетичний переклад рівносильний спробікинути в тигель фіалку з метою відкрити основний принцип її фарб ізапаху. Погоджуючись з цим ( "передати створення поета з однієї мови наіншого - неможливо, але неможливо і відмовитися від цієї мрії "), Брюсовводночас наголошує, що з іншого боку, рідко хто з поетів усилах встояти перед спокусою - кинути вподобану йому фіалку чужихполів у свій тигель. Пушкін, Лермонтов, Тютчев, Жуковський більшу частинусвоєї діяльності займалися перекладами. Поети, названі тут здатнібули творити, могли створювати своє, і те, що вони створювали, було погідно оцінений. І все ж їх тягло непереможне до безплідності, доневиконаним праці - відтворювати чужеязичние вірші по - русски ...

Поетів при перекладі віршів захоплює чисто художнє завдання:відтворити на своїй мові те, що їх полонила на чужому, захоплює бажання - "
Чуже вмить відчути своїм "(Фет), - Бажання заволодіти цим скарбом.

Разом з тим, знайомлячись як з самими перекладами Брюсова, так і з ярмотеоретичними судженнями, не можна не звернути увагу на те, що в рядівипадків вихідні позиції їх автора аж ніяк не збігаються між собою. Цевідзначав і сам поет говорячи про своїх перекладах віршів Еміля Вархарна:
"Одні, більш ранні, досить далекі від оригіналу ... В інших перекладах,новіших я намагався триматися настільки близько до оригіналу, наскількице можливо за віршованій передачі. У перекладах першого типу яжертвував точністю легості викладу і красу вірша; в перекладах другутипу все принесено в жертву точного відтворення оригіналу.
Втім, які б не були відмінності цих двох типів моїх перекладів, скрізья намагався давати саме переклади, а не перекази п'єс Верхарна ... "

Ще більш жорсткі вимоги пред'являються в пізніших перекладахантичної класики, де, по суті ставиться вже чисто буквалістскаязавдання: "Переклад повинен бути зроблений рядок в рядок, вірш у вірш, вперекладі мають бути збережені всі вирази, по можливості всі словаоригіналу ... ".

Констатуючи еволюцію перекладацького світогляду основоположникаросійського символізму, необхідно враховувати, що співвідношення способу передачііншомовного оригіналу з тим чи іншим етапом його біографії не завждиможливо, оскільки велику роль при виборі методу грав факторцелеустановкі.

Не позбавлене інтересу в цьому плані зіставлення принципів, якимикерувався Брюсов при передачі згаданої вище античної класики, зодного боку, еи середньовічної ирмянской лірики - з іншого. Хоча роботанад ними йшла практично в один час, завдання, що стояли перед перекладачембули принципово різні: у першому випадку, мова йшла про те, щобвідновити відчуття дистанції між читачем і несучасної йомукультурою і відтінити спецефіческіх риси останньої, по друге, навпаки,ставилося завдання максимально полегшити для можливо більш широких кілчитачів знайомство з культурною спадщиною вірменського народу і залучитиувага до його історичної долі.
У 1916 році Брюсов, висловлюючи свої міркування про переведення од Горація, неменш категорично заявляє що "збуджує сумнів самий принцип-шукатитого враження, яке оди Горація справляли на його сучасників ... Яктільки ми починаємо говорити про відчуття, почуття, враження, такзараз ми входимо в область саму невизначену, в якій преводчікунадається найширший свавілля. "

Брюсов прагнув створити незалежний від середнього читача переклад,максимально наступний за оригіналом, так як те що малодоступне йогосучасникам буде легко доступне через 20-30 років. Це знайшло відображення в
"Енеїді" Вергілія, переклад якої рясніє буквалізму.
Прагнення спиратися при відтворенні рідною мовою пам'ятниківіноземної літератури на солідну філологічну та культурно-історичнубазу була однією з характерних рис Брюсова.