Реферат на тему:
В. В. Докучаєв
Смоленськ,
2000р.
ПЛАН < p>
| | Стор. |
| ВСТУП | 3 |
| ДИТИНСТВО, ОТРОЦТВО, ЮНІСТЬ Натураліст | 3 |
| ПЕРШІ ДОСЯГНЕННЯ | 11 |
| ПЕРШЕ ДЕСЯТИЛІТТЯ ЗАНЯТЬ НАУКОЮ | 13 |
| НАУКА про грунт | 16 |
| ВИСНОВКИ | 24 |
| ЛІТЕРАТУРА | 25 |
ВСТУП
Земля - слово особливе. Так називається наша планета, жило острівецьсеред мільярдів кілометрів космічного простору.
Здавна багато народів поклонялися Землі. У Древній Греції її шанували вобразі богині Геї, прародительки всього живого. Ім'я її звучить в назвахбагатьох наук, званих геологічними.
У Росії з глибокої давнини землею називали самий верхній шар, заякому ступає нога людини. Шар неміцний і життєдайне, з якогопо весні зеленими вогниками виникають паростки. З особливою повагою ставилисяросіяни до праці хлібороба, що допомагає землі народити рослини, кориснілюдині. Земля вважалася святинею, що володіє чудодійною силою. Заній волхви-чаклуни ворожили про майбутнє. У суперечках клялися землею і навіть їли її,скріплюючи клятву. Йдучи на чужину, наші предки брали з собою жменю рідноїземлі і зберігали її як святиню. Вважалося, що вона і сил додає, іобіцяє повернення на батьківщину. І не випадково саме в нашій країні більше староків тому було створено вчення про грунт. І не випадково його творцем бувсамобутній російська людина, навіть зовні схожий на легендарногохлібороба, Василь Васильович Докучаєв - великий, фізично сильний,мужній, працьовитий, мудрий. Його більше знають і цінують як великогогрунтознавця. Адже він, окрім того, був чудовим географом і геологом.
Але і це ще не головне. Якими б науками Василь Васильович не займався,він завжди залишався природознавцем, натуралістом: прагнув пізнатинавколишній світ у всій складності та взаємозв'язку частин, як єдине живеціле. Для нього рідна, земля, грунт, була нерозривно поєднана з планетою
Земля, з географічним середовищем, діяльністю живих організмів і працеюлюдини.
ДИТИНСТВО, ОТРОЦТВО, ЮНІСТЬ Натураліст
Народився він 1 березня 1846 в селі Мілюкова Сичевського повіту Смоленськоїгубернії. Батько, Василь Сергійович, був сільським священиком - небагатьом,сумлінним і скромним, дожили до похилого віку. У сім'ї Докучаєвимбуло семеро дітей: три брата (Тимофій, Никифор, Василь) і чотири сестри
(Анастасія, Марія, Єфросинія, Ганна). Мати сімейства, Пелагея Трохимівна,була жінкою доброю і розумною, діти її дуже любили!
Про дитинство Василя Васильовича відомо зовсім небагато. Ні сам він, ні йогооднолітки згадці не залишили. І все-таки дещо про що неважкоздогадатися, читаючи його твори. Адже першу свою наукову статтю присвятиввін рідних місць і з дитинства знайомої річці Качного.
Батьківщина була для нього не просто місцевістю, де він народився, де жив йогорід. Вона завжди залишалася частиною його душі, рідний з дитинства землею,яку пам'ятаєш до найдрібніших деталей, любиш і бажаєш зрозуміти.
А що це означає - зрозуміти землю? Це означає навчитися читати, якчудову книгу, шари на річкових берегах, зигзаги стариць, плями боліт,скупчення пагорбів - все те, що якимось чином виникло, має своюісторію і нерозривно пов'язане з життям людей.
Навряд чи хто-небудь з рідних і близьких міг розповісти про все це
Василю Докучаєву. Мабуть, не було кому навіть спантеличити його подібнимипитаннями. Дитинство своє провів він за кріпосного права, серед дітейселян, що належали поміщикові. Різка грань відділяла вільних громадянкраїни від кріпаків, прив'язаних до рідної землі не тільки духовнимизв'язками, а й підневільною працею, волею своїх господарів.
Дитині потрібно рано чи пізно підкорятися жорсткими правилами івимогам, які накладає суспільство на кожну людину. Требанавчатися, щоб стати нормальним членом суспільства, розумним працівником,службовцем. Або доводиться - така була доля багатьох дітей старої Росії --займатися тяжкою працею.
Ось і Василю Докучаєву прийшла пора прощатися з босоногим вільнимдитинством. Батько навчив його грамоти, змусив прочитати самостійно всіцерковні книги, а коли синові виповнилося одинадцять років, віддав його в
Вяземському духовне училище. Так уже повелося в сім'ях священиків: синийшли по стопах батьків. У напівфеодальним російському суспільстві зберігалося сувореподіл на класи, шари, кожному з яких була визначена чітка рольв державній системі.
З Вязьми Василя Докучаєва, який навчався успішно, перевели в Смоленськ,де він, закінчивши в 1861 році духовне училище, вступив у духовнусемінарію. Життя його покотилася, можна сказати, по наїждженої колії. Віднього вимагалося тільки слухняність і старанність, а подальша доля булазумовлена: церковних служителів було потрібно багато, але тільки розумних,письменних. Часи змінювалися, в народі стала поширюватися грамотність, аз нею і вільнодумство, сумніви у вірності церковних догм. Треба булопротидіяти цим новим віянням, вміло доводячи істини священногописання, а не просто бубонити і повторювати їх на різні лади без толку ісенсу.
Вимоги були нові. А навчали в семінарії, в бурсі, по-старому.
Панувала зубріння. Було потрібно переказувати прочитане назубок, слово вслово, автоматично. За словами минулого бурсу письменника Н. Г.
Помяловського, «головна властивість педагогічної системи в бурсі - цеДолбня, Долбня жахлива і мертвотних. Вона проникала в кров і кісткиучня. Пропустити букву, переставити слово вважалося злочином ».
Взагалі-то саме по собі духовну освіту зовсім не було безглуздий.
Бурсака викладали не тільки різні церковні премудрості абосвященну (біблійну) історію, тлумачення священного писання. Їх навчалимов і цілого ряду наук. Тільки ось головне було не в тому, чого навчали,але як навчали!
Звичаї бурси були жорстокі. Доводилось куштувати «травневих» (тобто різки)і без будь-якої провини, за примхи п'яного вчителі, і під час «великихперетинів », коли карали всіх без розбору. Зрозуміло, що якщо за поганезнання закону божого дитини катували, то правдиву віру цим не зміцнювали.
Адже навіть прекрасні християнські заповіді загальної любові й прощення,непротивлення злу насильством перетворювалися на порожні звуки, лицемірні слова,тому що спростовувалися діями, поведінкою тих самих вчителів, якіїх провозглашалі.Фізіческі сильні учні частенько бив слабких,відбирали у них гостинці і гроші. Ігри звичайно були не тільки на спритність іудачу, а й на витримку, коли доводилося терпіти сильні удари, щипки ішльопанці, знущання й образи. Щоправда, з Василем Докучаєвим навітьзабіяки вважали за краще не зв'язуватися: мав він великою силою, і якщо вжевиходив з себе, то, розлютився, міг розкидати трьох-чотирьох кривдників.
При своєму високому зростанні він нерідко сидів на задніх. партах, «на
Камчатці ». Аборигени цих місць були переважно дорослихтелепень. Час своє вони проводили «балдежно»: розкладали під партамипальто, завалювались і пошепки переказували були і небилиці, часомзакочуючи від сміху.
Бурса спотворювали слабких, безвладних, але гартували твердих духом, вольових.
Василь Докучаєв був фізично міцний, міг постояти за себе. Але і це моглообернутися йому ж на шкоду: молодий, людина, що звикла силою придушуватиінших, перестає розраховувати на свій розум, погано розуміє оточуючихлюдей, а у важкі моменти життя губиться, не вміючи протистояти невдач.
..
Василь Докучаєв витримав випробування бурси. Навряд чи він точно знав, якувибрати дорогу в житті. Він був цілком підготовлений до професіїсвященнослужителя. Успішна навчання спрощувала подальше просування по цьомушляху. Можна було поступити в духовну академію, де його приймали на повнеказенне забезпечення », що було дуже до речі для сім'ї Докучаєвим. Академія
- Це вже серйозна надійна щабель, що наближає до високих посад іповної матеріальної забезпеченості.
Як бути? Ким бути?
Василь Васильович Докучаєв міг би вважати себе представникомсвоєрідного сільського пролетаріату (є документ, що підтверджує, щозаштатне священик В. С. Докучаєв цінних речей як з рухомого, так інерухомого майна не мав). Сімейні умови і положення в суспільствіпримушували юних братів Докучаєвим отримувати духовну освіту. Старшийбрат Тимофій перший закінчив училище, семінарію і вступив у духовнуакадемію. Молодший брат, як ми знаємо успішно просувався по стопахстаршого.
І раптом Василь несподівано круто звертає з второваним шляхом.
Надходить до Петербурзького університету, де за крайньої бідності йому дотретього курсу, за його висловом, «невідомо було вживання панчіх».
«Що спонукало Докучаєва перейти до університету, приректи себе нанапівголодне існування? »- запитує його біограф Г. Ф. Кирьянов. Івідповідає: «Матеріалів або свідчень, які розкривають причини такого кроку,немає. .. Ймовірно, тут позначилося винесене з семінаріївідраза до богослов'я і схоластичним наук ».
Проте майже всі бурсаки питали відразу чи люту ненависть добогослов'я та схоластики, які їм доводилося довбати до отупленія,отримуючи за неточні відповіді «травневих». Але головне навіть не в цьому. Уатестаті Василя Докучаєва про закінчення семінарії сказано, що він виявивздатності «дуже хороші» при поводженні і старанності «відмінно хорошому».
Виходить, навчався він дуже старанно.
Щоправда, майже всі біографи вважають своїм обов'язком підкреслити його особливіуспіхи в природничих науках. «Його атестат рясніє блискучими відмітками поприродної історії, фізики, алгебри та геометрії », - писали, наприклад, Б.
Б. Полин, І. О. та Л. А. Крупенникова. У дійсності, однак,єдина хороша (для нього - найнижча) відмітка Докучаєва була поєврейському мови, а найвищі ( «відмінно гарні») - за гомілетиці (вивченняхристиянської проповідницької діяльності), за вченням про богослужбовихкнигах. В інших церковних, а також світських науках він мав однакові -
«Дуже хороші» позначки. Отже, навіть за невисокими вимогамсемінарії, Докучаєв не особливо відрізнявся в природничих науках, а зтеоретичним богослов'ям справлявся зовсім непогано,
Мабуть, є близьким до істини був учень Докучаєва П. В. Отоцкій, задумку якого на рішення Василя Васильовича подіяли загальна
«Весняна» соціальна обстановка 60-х років (звільнення селян,демократизація суспільства) і вплив старшого брата. Однак сприятливасоціальне середовище склалася для всіх бурсаків Росії, з яких великимивченими стали, мабуть, лише В. В. Докучаєв та І. П. Павлов. Ось чомуслід серйозно задуматися про роль брата Тимофія у долі Василя Докучаєва.
Втім, перший рішучий крок Василя Докучаєва - рішення замістьдуховної академії вступити до університету - цілком міг бути викликаний особистимприкладом старшого брата. Надійшли вони до університету в один і той же рік,хоча і на різні відділення. Остання обставина дуже повчально.
Тимофій Васильович не тягнув його за собою, по своїх стопах, хоча, як мизнаємо, Василь цілком успішно справлявся з гуманітарними науками, в усякомуразі не гірше, ніж з природними.
Освіта Василя Докучаєва в університеті пройшла під негласною опікою брата.
Але нестача коштів позначався: часом Василь бідував, перебуваючи наматеріальне забезпечення Тимофія, який і сам жив дуже скромно. Саме часбуло впасти у відчай. Але тут як би несподівано Василю Докучаєву було запропонованомісце репетитора в багатій князівської сім'ї Гагаріних. (Сталося цезавдяки протекції педагога-словесника Н. X. Весселя, близького знайомого
Т. В. Докучаєва.)
Відомо, що старший брат уважно стежив за життям молодшого (живучидалеко від нього, в Москві). Про це можна судити за деякими листами М. X.
Весселя. Так, він писав Т. В. Докучаєву: «Ваш брат значно пообтерся,поживу в будинку Гагаріних, навчився витриманості і т. п. ». Як би там небуло, а Т. В. Докучаєв пробу щоб пробудити в брате інтерес до наук про
Землі, надіславши йому роботи геолога і популяризатора Г. Е. Щуровського. Знову
- Ненав'язлива опіка, і знову дуже до речі: у той час Василь Докучаєввперше відчув інтерес до вивчення історії Землі та життя.
Закінчивши університет, треба було остаточно вирішувати, як бути далі. Вінпориває з колишніми «веселими» друзями, до кола яких потрапив в будинку
Гагаріних. Знову - крайня бідність, проживання в «хижі» на офіцерськоювулиці (де жебраки зустрічалися частіше, ніж офіцери), харчування в дешевих
«Обжорках». Виникла думка вступити в Медико-хірургічну академію. Алеще сильніше було бажання поїхати до Москви, до брата, і стати викладачемсередньої школи. Найпростіший і надійний шлях. Тут брат міг надатисуттєву допомогу, і зробив би це з задоволенням ...
Василь пише листа старшому братові, ділячись з ним своїми сумнівами.
Відповідь була взагалі-то несподіваний. Брат, вірний своєму педагогічномупринципом, не став давати розумних порад. Він писав: «Твій лист порушилов мені сильну жалість: я дуже живо уявив собі теперішнє твоєстан: ти знаходиться на роздоріжжі світу цього і не знаєш, куди кинутися,щоб потім не каятися ».
Життя В. В. Докучаєва була надзвичайно плідна, насичена науковимтворчістю і потужною громадською діяльністю. Василь Васильовичзалишався цілісною особистістю, сильною, самобутньою. Бути може, і в цьомупозначився вплив старшого брата, його виховної методи, якарозвивала в підопічному не поклоніння і слухняність, не безоглядну віру вавторитет, а самостійність, відповідальність, мужність людини, що йдев житті своїм шляхом. Виявляється, на цьому шляху людина може долатине тільки життєві труднощі, але й ілюзію вседозволеності, неприборканогоегоїзму. Правда, і Василь, і Тимофій Докучаєва в кінцевому рахункуорієнтувалися на вищі цінності: служіння Батьківщині, прагнення досправедливості і правди.
Василь Васильович, можна сказати, входив в науку не парадногопід'їзду, а з чорного ходу. Тому, що з третього курсу навчання запустив,потрапив під вплив багатьох студентів-гуляк, а заробіток репетиторавикористовував самим легковажним чином. Навіть добрий нагляд з бокустаршого брата виявився б. марним, якщо б не знайшов Василь у себесамому сили подолати трясовину «легкого життя». Допомогла йому в цьому ріднаприрода. На останньому курсі треба було визначити собі тему дипломноїроботи. За розповіддю самого Докучаєва, йому довелося здавати іспит згеології професора П. А. Пузиревський, лекції якого подобалися студентамжвавістю і дотепністю.
Шлях у геологію розпочався у Василя Докучаєва від берегів нічим непримітній річки Качного. Озброївшись лопатою, олівцем і блокнотом,він зі сходом сонця вирушав до річки. Писати доводилося мало,значно більше - розкопувати обриви. Старовинні корінні шари лише де-не-дена крихітних ділянках виходили на поверхню. Зазвичай їх перекривав чималийпо товщині покрив схилових більш молодих накопичень.
Не прості, і не тільки наукові, завдання довелося серйозно вирішувати молодому
Василю Докучаєву. На щастя, його перша науково-навчальна робота виявиласяуспішною, отримала хороший відгук викладачів. Докучаєву вручили диплом,в якому зазначалося: "... за поданням дисертації визнанийгідним вченого ступеня кандидата, в якій він і затверджено постановою
Ради Університету 20 вересня 1871 ".
До своєї першої наукової роботи сам Василь Докучаєв ставився зсумнівами: чи міг він, студент, внести щось нове в пізнання Землі?
Однак у цей важливий момент його життя, коли так потрібна впевненість у своїхсилах і можливостях, його підтримав П. А. Пузиревський, запропонувавши доповісти просвоїх дослідженнях на засіданні Петербурзького товаристванатуралістів.
Дуже важливо, щоб хтось із фахівців повірив у твої здібності, тимбільше, коли ще сам в них не впевнений. Перше наукове повідомлення В. В.
Докучаєва, присвячене наносні відкладів річки Качного, відбулося 15Грудень 1871 і було опубліковано в працях Петербурзького товаристванатуралістів. Випускник університету у своїй першій же науковоїроботі виглядає зрілим, проникливим і незалежним дослідником. Вінзовсім не намагається продемонструвати свою начитаність, не посилаєтьсяна думки авторитетів. Втім, в одному випадку обмовляється: «Академік
Фрідріх Богданович Шмідт премного зобов'язав мене визначенням всіх цихраковин »(мова йде про викопної фауні). Посилання?? та показує, крімусього іншого, наскільки просто і по-діловому спілкувалися в ті часивизнаний вчений і початківець дослідник.
Хоча перше наукове повідомлення В. В. Докучаєва пройшло успішно, ніякоївизначеності в його становищі і плани на майбутнє не було. І все-такиіснували сили, які направляли його в сторону наукової роботи. Окрім брата
Тимофія, підтримували його вчені, об'єднані Петербурзьким суспільствомнатуралістів. У березні 1872 року він був обраний дійсним членомцього товариства. Влітку того ж року був відряджений суспільством у Смоленськугубернію для продовження початих раніше досліджень. Істотнимпідмогою для нього стали 250 рублів, асигновані суспільством на поїздку.
Важко сказати, які наукові результати очікувалися від цієї геологічноїекскурсії, проведеної починаючим фахівцем поодинці, без будь-якихтехнічних засобів та досвідчених керівників. Швидше за все, це булосвоєрідною формою матеріальної допомоги, що заохочував інтерес до науковихвишукувань талановитого молодого натураліста.
Восени 1872 В. В. Докучаєв за пропозицією А. А. Іностранцева зайнявпосаду консерватора (зберігача) при Геологічному кабінеті
Петербурзького університету.
Він рано почав проводити самостійні геологічні дослідження напівночі європейської частини Росії, добився чималих успіхів, стажувався закордоном; з 1870 року читав лекції з динамічної геології і петрографії в
Петербурзькому університеті, а згодом, захистивши дисертацію і ставдоктором геології, був удостоєний посаді професора Петербурзькогоуніверситету.
Поступово зростав авторитет В. В. Докучаєва як ученого. У 1873 році вінстає дійсним членом Петербурзького мінералогічного товариства.
На початку наступного року його обирають секретарем Відділення геології імінералогії Петербурзького товариства дослідників природи. Вузька науковаспеціалізація не приваблювала Докучаєва. З перших же своїх досліджень віннамагався вивчати не окремі науки, а реальні проблеми пізнання природи ідіяльності людини, залучаючи для цього самі різні відомості. Вінзалишався природознавцем. Більше за все він цікавився динамічноїгеологією, формуванням рельєфу (геоморфології) і новітніх відкладень
(четвертинна геологія). А в Наприкінці 1874 року зробив своє перше науковеповідомлення, присвячене грунтам: «Про підзоли Смоленської губернії".
ПЕРШІ ДОСЯГНЕННЯ
Відділення геології та мінералогії Петербурзького товаристванатуралістів доручив В. В. Докучаєву скласти доповідь попопередніми результатами роботи експедиції Жилинського. У результаті в
1875 з'явилося перший великий твір В. В. Докучаєва: «Запитання про осушення боліт взагалі і зокрема про осушенні Полісся »
Докучаєв відразу ж заявляє, що буде розглядати болота з точки зоругеолога, натураліста. Вони його цікавлять як явища природи.
0н відзначив дуже важливу особливість боліт: «. . . разів болотасформувалися, коли на них вже встиг утворитися більш-менш товстийпухкий торф'янисті покрив, тоді вони можуть підтримувати своє існуванняі навіть розвиватися і незалежно від припливу води - у вигляді джерел абовипадаючого дощу ». Торф'яники стають накопичувачами і регуляторами води,поглинаючи її частково безпосередньо з повітря.
болота в природі визначена дуже важлива роль: вони підживлюють струмки ірічки, подібно лісах, регулюють поверхневий стік. З надзвичайноюпрозорливістю Докучаєв зазначив: «. . . перш ніж витрачати мільйони наосушення боліт, необхідно позитивно довести, що річки, що беруть своєпочаток о торф'янистих болотах, можуть обійтися і без них. Інакше нам доведетьсяще більше затратити і праці і засобів, щоб обводнити осушенихмісцевість ».
З цих позицій, Докучаєв критично розібрав перші результати робітекспедиції з осушення Полісся і прийшов до висновку, що переконливогонаукового обгрунтування проект не має. Учений не сумнівається: завдякиуспіхам техніки осушити болота Полісся можливо. Немає сумнівів і в тому, щодеякі 'і далі значні ділянки Полісся потребують осушувальнихзаходах. «Ми тільки вважаємо, - пише він, - безумовно необхідним длятакого підприємства попереднє наукове дослідження геологічних іметеорологічних особливостей країни ».
Тільки недавно, близько десятиліття тому, рекомендації Докучаєва булиздійснені. Визнано, що на Поліссі головне завдання полягає не вперебудові ландшафтів, а в збереженні їх там, де це можливо. З'ясувалосябагато такого, чого не знали ні Докучаєв, ні наступні дослідники
Полісся. Почалася активна експлуатація поліських надр, що містять нафту ікам'яну сіль.
Чим детальніше проводилося вивчення природи Полісся, тим очевиднішез'ясовувалася небезпека грубого втручання в її життя. Осушувальнихзаходу стали супроводжуватися зрошувальними; звернуто увагу нарозумну регулювання поверхневих і підземних вод; під оранку визначенітільки ті ділянки, де немає небезпеки швидкої ерозії грунтів. На жаль,чимала частина поліських земель вже серйозно зіпсована, погіршена черезнераціонального хазяйнування, і зокрема непродуманого переосушенія.
Ідеї Докучаєва врешті-решт перемогли, шкода тільки - через сто років.
В. В. Докучаєв, як і раніше працював в університеті, одночасно виконуючиряд наукових робіт за дорученням громадських організацій. Він продовжувавлітні екскурсії по Центральній Росії, не забуваючи відвідувати і ріднісмоленські краю. Його теоретичні дослідження охопили величезнітериторії. У 1876 році він виступає з великим доповіддю «Передбачуванеобміління річок Європейської Росії »Публікує статтю про формування ізначенні ярів, нарешті, пише великий труд «Способи освіти річковихдолин Європейської Росії ». Цими роботами завершується перший період йогонаукової творчості. Вже з цього часу він пов'язує нерозривнотеоретичні дослідження з практичними завданнями раціональноїексплуатації природних ресурсів, збереження навколишнього середовища.
Проблема ярів, їх зародження і переходу за сприятливих умов урічкові долини була докладно розглянута Докучаєвим в монографії «Способиосвіти річкових долин Європейської Росії ». Це була дисертація наступінь магістра мінералогії та геології. Тому дискусійні питанняучений залишив на другому плані, приділивши багато уваги викладу власнихпольових спостережень та аналізу поглядів фахівців на цю проблему. Вінпереконливо показав, що питання залишається невирішеним, а існуючігіпотези викликають серйозні сумніви. Висунув і обгрунтував свою ідею: дляформування річок європейської частини Росії головне значення мали озера,болота та яри.
Праця цей був оцінений позитивно. Погляди Докучаєва отримали визнання.
І в подальшому вони зберігали своє значення. Але тільки з одним застереженням:деякі з гіпотез, оскарженого Докучаєвим, також не відкинуті. Наприклад,велику роль в житті річок грають глибокі долини, виорала великимильодовиками, які рухалися з боку Скандинавії, Кольського півострова.
Північного Уралу. Між іншим, утворення ярів, як з'ясувалося, підчому залежить від діяльності людини, так що зовсім не обов'язковобалка може стати витоком річки.
Успішно захистивши магістерську дисертацію, Василь Васильович отримавможливість читати лекції з мінералогії та геології. Зокрема, він ледвеЧи не першим у світі прочитав курс лекцій з четвертинної геології ігеоморфології, тобто про формування новітніх відкладень і походженнясучасного рельєфу.
ПЕРШЕ ДЕСЯТИЛІТТЯ ЗАНЯТЬ НАУКОЮ
У 1879 році звільнилося місце завідувача кафедрою мінералогії
Петербурзького університету. Докучаєву запропонували цю посаду. Він ставдоцентом (з 1883 року - професором). З'явилася можливість вирватися злещат бідності, мати власну наукову базу (лабораторію) і учнів.
Однак так уже сталося, що мінералог і геолог В. В. Докучаєв не любив.
. . мінералогію, а тим більше кристалографію (в ті часи ці два курсивважалися єдиною дисципліною).
Чому ж йому, геолога, не подобалася мінералогія, наука про види івластивості особливих мертвих тіл природи - мінералів? Фахівці складалидокладні описи, каталоги мінералів, досліджували окремі зразки,вирвані з живої природи і перетворені на архівні колекції. Василь
Васильович жартував: Набридло крутити в руках якусь чурбашку і кричатиз цього приводу варта.
Спеціальний розділ присвятив Докучаєв освіти та перетворенняммінералів. «Ми можемо визнати тіло цілком вивченим, - стверджує він, --тільки тоді, коли ми дізнаємося точно його походження ».
« Осадження мінералів з розчинів, без жодного сумніву, - вважав
Докучаєв, - найбільш поширений у природі процес їхнього утворення ».
Не обмежуючись описом мінералів, Докучаєв приділяє увагу формамзалягання і розповсюдження мінеральних тіл, скупчень мінералів в земнійкорі. Якщо висловлюватися сучасною мовою, він описує екологію мінералів
( «Ейкос» в перекладі з грецького «будинок»), їх взаємозв'язку і «місця проживання»в природі, пов'язує мінералогію до вчення про корисні копалини, називаючицей розділ геології вченням про заляганні мінералів. Він досить докладно
(на ті часи) аналізує підземні та наземні перетворення мінералів
(говорячи науковою мовою, метаморфізм і вивітрювання). Про вивітрюванні Василь
Васильович згадував і раніше і все-таки вважав за потрібне відокремити спеціальнийрозділ: «Явища метаморфізму в мінералах взагалі і вивітрювання їх узокрема ».
мінералогічні праці Докучаєва виявилися надзвичайно плідні,попри те, що він ставився до них як до заняття другорядного і навітьне потурбувався про оформлення їх у вигляді солідної наукової монографії.
Однак Докучаєв, як не дивно, не особливо захоплювався уявнимиподорожами в давні геологічні епохи і глибини земної кори. Почав вінсвої наукові дослідження з порівняно молодих опадів епохи мамонтів
(льодовикової). Від них перейшов не до більш давніх, а, навпаки, до ще більшпізнім, щоб, врешті-решт, особливо уважно придивитися до самихверхнім, значить, частіше за все і наймолодшим природним утворенням --грунтам.
Знайомлячись з поглядами Докучаєва на мінералогію, ми забігли трохивперед. Виробив він ці свої погляди не відразу. Курс лекцій з мінералогії,який є в нашому розпорядженні, відноситься до того часу, коли Василь
Васильович вже став доктором мінералогії та геології. Отримав він це званняза свою працю "Російський чорнозем" в1883 році.
До цього часу Докучаєв вже став досить авторитетним фахівцем звивчення походження рельєфу і геології відкладень останньогогеологічного періоду (четвертинного, плейстоцену, льодовикового). Більшеза все цікавило його запитання: як виникли великі річкові долини --характерна деталь пейзажу Східно-Європейської рівнини?
Ще в 1875 році, уважно обстежуючи верхів'я долини Дніпра, Докучаєвприйшов до наступних висновків:
- на місці долини Дніпра колись існував ряд озер, що з'єднувалисяміж собою більш-менш вузькими протоками;
- Дніпро ніколи не заповнював своїми водами долину цілком (отже,річкові - алювіальні - опади накопичувалися в долині не відразу, апоступово);
- сучасні різко окреслені берега Дніпра сформувалися після того,як виникла сама річка;
- освіта різко окреслених берегів відбулося в результатібагаторазових, безперервні і тепер переміщень річкового русла вмежах долини.
Треба зауважити, що Докучаєв зовсім не завжди йшов у своїх міркуваннях відприватного до загального, бувало і навпаки. Так, у грудні 1879 року він зробивдоповідь: "Про доісторичному людину Окський дюн" Тему цю, що відноситься доархеології та антропології, він намагався розкрити з точки зору геології іпалеогеографії. Він дав загальний опис природи Центральної Росії за часівдоісторичної людини. Ця територія тоді була вся покритадрімучими лісами, болотами. Тільки річки та озера могли служити головнимитранспортними шляхами. Людям було найбільш зручно селитися по берегах річок іозер, на підвищених ділянках, які не затоплюються під час паводків.
Тут же варто шукати і залишки доісторичних людей, сліди їхдіяльності та знаряддя праці.
Зазвичай вчений, набираючи силу і знання, поступово розширює сферу своїхдосліджень. З Докучаєвим було інакше. У перші десятиліття занять наукоюйому довелося виступати як геолога, мінералогії, кристалографії, болотоведу,навіть археологу. Але потім він все більше і більше захоплювався вивченням грунтів.
НАУКА про грунт
Отже, ще до робіт В. В. Докучаєва було накопичено безліч самихрізноманітних відомостей про будову, хімічний склад, фізичні властивостігрунту - переважно з точки зору землеробства. З'ясувалася величезна рольживих організмів у грунтовому родючість. Інакше кажучи, визначився об'єктдосліджень і були використані наукові методи для його вивчення. Осьтільки зібрані відомості ще не були узагальнені, наведені в єдину систему,зведені в переконливе вчення, пронизане наскрізною ідеєю. Грунтрозглядалася, по суті, як верхній, зруйнований зовнішніми силами шаргірських порід. Ще не виробилися уявлення про життя грунтів, їхпоходження і розвиток.
Зробити це належало В. В. Докучаєву.
У 1875 році Чаславскій звернув увагу на роботи Докучаєва і вирішив, щоцей енергійний і самостійно мислячий вчений здатний допомогти вскладанні описів і класифікації грунтів. Докучаєв приступив до цієїроботі, знайомлячись з відповідною літературою та уважнопридивляючись до грунтовому шару під час своїх постійних геологічнихекскурсій.
Перша наукова робота Докучаєва, присвячена грунтам. відноситься до 1874році: «Про підзоли Смоленської губерній» Відчувши підтримку і довіру з боку
Вільного економічного суспільства, він пристрасно взявся за роботу. У короткийчас розробив програму вивчення чорнозему. Для цього довелосядодатково познайомитися з науковою літературою, що відноситься до грунтіввзагалі і до чорнозему зокрема. Результати він повідомив в доповіді «Підсумки проросійською чорноземі ». У ньому містяться всі основні положення, які
Докучаєв пізніше розвине в об'ємистих працях. Незважаючи на величезнутеоретичне значення статті, вона містила як би попереднійначерк, ескіз майбутнього вчення про грунт.
Влітку 1877 Василя Васильович вперше очно познайомився зчорноземом. Спочатку він обстежив південно-західну половину чорноземної смуги,пересуваючись головним чином на бричках і пішки. У Тульській губернії вінпростежив перехід від лісових грунтів до чорноземів. Особливо багато їздив іходив по території України, а також Молдови.
Влітку наступного 1878 Докучаєву треба було обстежити найширшіпростору південно-східній частині чорноземної зони. 0н змушений був узятипомічника, молодого вченого П. А. Соломіна. На цей раз Докучаєв побував ів Криму, і на Північному Кавказі, і навіть перетнув по Військово-Грузинської дорозі
Головний Кавказький хребет.
Гори його вразили не тільки своєю величчю та красою, а йшвидкоплинністю відбуваються тут геологічних процесів. З цієї причини,незважаючи навіть на сприятливу географічну обстановку, «ні про якінормально лежать грунтах ні у гірській частині Криму, ні в Центральному
Кавказі не може бути й мови ».
Польовими роботами Докучаєв охопив величезні території межиріччя Волги і
Дону, Заволжжя, Передуралля. За два польових сезону він зумів обстежити НЕтільки всю чорноземні зону Росії, перетинаючи її кілька разів у різнихнапрямках, але і прилеглі території. Крім описів, він відібравмайже півтисячі зразків грунтів, переважно чорноземних. Незважаючи нагігантський обсяг робіт, він не випускав з уваги і соціально-економічніпитання. Так, в Росії існувала думка, що російський селянин живе гірше,біднішими українських козаків чи німецьких колоністів з-за своєї національноїліні, безтурботності і схильності до пияцтва. Докучаєв спеціально зазначив:
«.. . помічаються де-не-де в Росії велике добробут деякихіноземних колоній в порівнянні з російськими поселеннями пояснюється ненаціональним характером, не великими тверезістю і працьовитістю колоністів,але виключно різного роду привілеями та особливо великими наділами.
Це саме та саме різниця, яка помічається, в життя-бутие міжкріпаками, що отримали чотири десятини на душу, і його сусідом,станичним козаком »користуються часто 15-20-десятини наділом».
У попередньому звіті Докучаєв постарався дати визначення чорноземіві охарактеризувати їх. Він підкреслив, що справжня наукова обробкаматеріалів ще попереду. Робота ця незабаром була зроблена.
Як ми вже знаємо, в російському суспільстві у другій половині минулого століттясклалися умови, що сприяють грунтовим дослідженням Докучаєва. Булагостра потреба в цьому для потреб народного господарства. З'явилися хорошіфахівці-грунтознавці (точніше, агрономи агрохімік). До того ж доля якб висувала Докучаєва на передові позиції російської грунтознавства. Післясмерті В. І. Чаславскогор 1878 Департамент землеробства доручив В. В.
Докучаєву завершити видання грунтової карти і скласти до неїпояснювальну записку.
Зрештою, написати пояснювальну записку до грунтової карті - завданняцілком пересічна. Взявшись за неї, Докучаєв створив у 1879 році великетеоретичне твір "Картографія російському грунті ньому він дав найбільшточне (для того часу) визначення: «.. . Всяка грунт є продуктсукупної діяльності материнських гірських порід, клімату, рослинності тарельєфу місцевості ... Грунтознавство взагалі і знайомство з географією грунтів вЗокрема знаходяться в самій найтіснішому генетичного зв'язку з історією нашоїпланети ».
Вчений приходить до переконання, що для грунтоутворення вирішальне значеннямають кліматичні умови. (В цьому сенсі грунт дійсно подібнаживого організму, будову і життя якого визначаються комплексомгеографічних умов середовища, обов'язково включають клімат.) І робитьвисновок: «Треба думати, що за весь довгий період утворення нашогочорнозему клімат Європейської Росії залишався в загальному той же, що ітепер ».
Укладаючи свою працю, Докучаєв підкреслив, що багато хто й багато районівземної кулі "... ніколи за даних кліматичних умов не побачать тойблагодатного грунту, яка становить корінне, ні з чим неможливо порівнятибагатство Росії і який є, ще раз повторюю, результатомдивно щасливого і дуже складного комплексу ряду фізичнихумов !".
«На відміну від своїх попередників, Докучаєв бачить і змушує бачитиновим об'єкт, який він вивчає глобально із застосуванням оригінальногометоду; в результаті замість неясно що утворюється об'єкта шляхом
«Вивітрювання порід» (і тому що є областю геології) виникаєнове уявлення про грунт. Людина, що створив нову концепцію, стаєв ряди великих натуралістів століття ».
На щастя, найбільш авторитетні фахівці схвалили результатийого робіт. Вільне економічне товариство затвердило звіт. А через місяць
Василь Васильович блискуче захистив дисертацію з цього звіту. Вільнеекономічне товариство визнало за необхідне відзначити працю вченого спеціальноїграмотою, де виносило йому «урочисту і глибоку вдячність».
Але головні противники Докучаєва активно вис
