ДАНИЛО ІВАНОВИЧ Хармс (1905-1942)

Дивацтва цієї людини почали проявлятися ще на шкільнійлаві,коли замість прізвища Ювачев він узяв собі дивний псевдонім - Хармс,який варіював з разючою винахідливістю, іноді навіть упідписи під одним рукописом: Хормс, Чармс, Хаармс, Шардам, Хармс-Дандан іт.д. Охочі до розгадок літературознавці не раз намагалися і ще будутьнамагатися розшифрувати їх по-своєму. Сам Хармс вважав (про що зустрічаютьсязаписи в його щоденнику), що незмінне ім'я приносить нещастя, і брав новупрізвище як би у спробах піти від нього. До того ж Хармс любив дивувати,дивувати, епатувати, робив це весело, святково. Його справжнє ім'я -
Данило - у з'єднанні з незвичайною прізвищем вистрілювали як цирковий номер,а часта зміна звучних псевдонімів нагадувала фокус.

Він народився в Петербурзі в родині відомогонародовольця Івана Павловича Ювачева, засудженого свого часу дострати, заміненоїдовічним ув'язненням, що відбував посилання на Сахаліні, де з ним познакимілся Чехов. Даня народився вже після звільнення батька, коли Ювачевповернувсядо Петербурга. Майбутній поет закінчив «Петершуле» - німецьку гімну зію. У ціроки початку століття батько Хармса став автором мемуарних і релігійних книг іпослужив прототипом для героїв Льва Толстого і Чехова. Тому у
Хармса цілком літературні коріння. Але Іван Павлович не схвалював творівсина, тому що вони не були схожі на те, що він почитав в літературі.

Хармс-письменник сформувався в 20-і роки, випробувавши вплив
В. Хлєбниковаі А. Труфанова. Найперша зі збережених віршів Данила Хармсадатована 1922 роком, перша публікація з'явилася в 1926 році в альманасі
«Збори віршів».

Ці люди у творчості були знайдені в колі поетів,називали себе оберіутамі (від ОБЕРІУ - Об'єднання Реального Мистецтва).
«Хто ми?
І чому ми? .. - Питалися вони у своєму маніфесті .- Ми - поети новогоміроощу домлення і нового мистецтва ... У своїй творчості ми розширюємо іпоглиблюємо сенс предмета і слова, але ніяк не руйнуємо його. Конкретнийпредмет, очищений від літературної та повсякденній лушпиння, робиться надбанняммистецтва ... »Оберіути знайшли собі притулок в стінах ленінградського Будинку друку,де 24 січня 1928 відбувся їх найбільший вечір «Три лівих години».
Хармс - разом з М. Заболоцький, О. Введенським К. Вагіновим, І. Бахтеревим ііншими - читав на першому «часу» свої вірші, сидячи на шафі, надругий «часу» була представлена його п'єса «Єлизавета Бам», одним ізпостановників якої був сам автор. ОБЕРІУ дуже захопило Хармса, і вінрозривався між оберіутскімі заняттями і коханої. «Куди поділося
Оберіу? Все пропало, як тільки Естер увійшла до мене. З тих пір я переставяк слід писати і ловив тільки з усіх боків нещастя ... як я можупіддавати свою справу, Оберіу, повного розвалу. Господи, допоможи! Зроби,щоб протягом цього тижня Естер пішла від мене і жила б щасливо. А ящоб знову почав писати, бувши вільний як раніше! »Ніщо не повиннобуло відволікати від творчості, навіть любов. Через кілька років цей вузолбув розрубаний іншими - зовнішніми силами. Щоб покласти кінець виступамоберіутов в гуртожитках, клубах, військових частинах і т.д. ленінградськамолодіжна газета «Зміна» помістила статтю «реакційний жонглерство» (9квітень 1930), що мала підзаголовок: «Про одну вилазку літературниххуліганів », де оберіутов порівнювали з класовими ворогами. У грудні 1931року Хармс, Введенський і деякі їхні друзі було заарештовано і заслано в
Курськ, звідки вони повернулисяв червні 1932 р.

Позаду залишилися два єдині «дорослі» публікації - повіршав кожному - в двох збірках Союзу поетів (у 1926-му і в 1927-му роках). Прижиттябільше не вдалося опублікувати жодної «дорослої» рядки. Після 1928 року віннавіть не робив спроб опублікувати ще щось. Більш того, не присвячувавсвоїхзнайомих в те, що пише. «Хармс сам дуже любив малювати, але мені своїмалюнкиніколи не показував, а також все, що він писав для дорослих. Він заборонивце всімсвоїм друзям, а з мене взяв клятву, що я не буду намагатися дістати йогорукописи », --згадувала художниця Аліса поре.

А писав Хармс щоденно, у всякому разі прагнув писати.
«Людина у своїй справі бачить порятунок, і тому він повинен постійнозайматися своєю справою, щоб бути щасливим. Тільки віра в успішністьсвоєї справи приносить щастя ... »І далі в« Блакитний зошити »№ 24 вінзаписує: «Досить неробства і неробства! Кожен день розкривай цюзошит і вписую сюди не менше півсторінки. Якщо нічого не пишеться, тозапиши хоча б за прикладом Гоголя, що сьогодні нічого не пишеться. Пишизавжди з цікавістю і дивись на писання, як на свято. »

Ці записи відносяться до середини 30-х років, коли твірдля дітей йшловсі натужно, все важче. Почавши з співпраці в журналі «Їжак» (з 1928року), апотім «Чиж» (з 1930-го року), з того, що в одному номері журналу моглиз'явитися і його розповідь, і вірш, і підпис під картинкою, Хармс досередині 30-х вже писав для дітей усе рідше й рідше, від випадку до випадку. Іможна лише дивуватися, що при порівняно невеликому числі дитячихвіршів ( «Іван Іванович Самовар», «брехун», «Гра», «Мільйон», «Як татозастрелив мені тхора »,« З дому вийшов чоловік »,« Що це було? »,« Тигр навулиці ») він створив свою країну в поезії для дітей і став її класиком.

Про дітей Хармс відгукувався дуже несхвально. Персонаж одного зйого чорно-жартівливим оповідань пропонував скидати дітей у яму і зверхузакидати вапном, кажучи, що «схильність до дітей» «майже те саме, щосхильність до зародка, а схильність до зародка - майже те саме, щосхильність до випорожнення ». Але сам письменник готовий був швидше відступити: «Язавжди йду оттудова, де є діти »,« Трава дітей - це жорстоко. Але що -небудь адже треба ж з ними робити! »Данило Хармс був здатний лише писатидля них вірші. С. Я. Маршак, почувши вірші Хармса, визнав його незаміннимчарівником для дітей, розглянув у детоненавістніке потенційного улюбленцядітей, і вводив в дитячу літературу. Діти краще, ніж хто б то не було,могли відчути щось чарівно-дивне в його рядках, сонячно -веселий, барвистий, чарівно-химерний світ, створений поетому віршах, був «близький дитячій психіці» (К. Чуковський). У дітей немаєвпевненості в елементарних істини, тому вони люблять потішні порушенняпорядку, словесне пустощі, гру в казна-що, а Хармс легко, граючись пишевірші, що нагадують поетичні досліди дитини - простотою зовнішньої форми,летючістю миттєво виникають смислів, високим ступенем випадковості, вякої проявляєтьсябезпечність, повторюваністю, позбавленої будь-якої монотонності.

Данило Хармс був одним із самих талановитих дитячихпоетів.
Не кожен письменник, який пише для дорослих, міг складати для дітей. Наприклад,одинз його побратимів по ОБЕРІУ М. Заболоцький, щоб бути надрукованим, намагавсяскористатися тим же, що і Хармс - віршами для дітей, але вірші нагадувалинатужнимі, вимушеними, дотягнутися до абстрактного «дитячого рівня».

Доля зіграла з Хармс злий жарт, те саме що йоговласним чорномугумору, - забрала у нього право публікувати «дорослі» твори, давши натомістьможлиність заробляти на життя, забавляючи тих, хто був для нього «в кращомувипадкужорстокими та капризними дідів ». Якщо високо шанований їм Люіс Керроллписав для улюблених читачів, то Хармс став дитячим письменником занеобхідності.
Діти від цього не програли, може бути в силу того, що Хармс був чесний італановитий.
Ті, хто в дитинстві познайомився з іскряться веселощами, пронизанимвеселкою, схожими на новорічні вертушки віршами, вже не забуде це ім'я. Ідля самого Хармса дитяча література стала його візитною карткою.

Але внутрішньо він жив тим, що творив не для дітей. Оповідання,вірші,п'єси, статті, записи в щоденниках - у всьому оригінальність, несхожість ніна що,ні на кого. «Я хочу бути в житті тим же, чим Лобачевський в геометрії», --записаввін у 1937 році.

У тому ж 1937-м Хармс одного разу записав в щоденнику своєестетичне кредо:
«Мене цікавить лише« нісенітниця », тільки те, що не має ніякогопрактичногосенсу. Мене цікавить тільки життя у своєму безглуздому прояві. Геройство,пафос,завзятість, мораль, гігієнічний, моральність, розчулення і азарт --ненависні длямене слова. Але я цілком розумію і поважаю: захват і захоплення, натхненняівідчай, пристрасть і стриманість, розпуста і цнотливість, печаль і горе,радість ісміх ». «Такий дивний коктейль естетичних цінностей при неабиякийпоетіческом дарування повинен був дати дуже цікаві результати - ідав їх ». (Є. Євтушенко)

У творах для «дорослих» дитяча гра в нісенітницюперетворюється у побутовійабсурд. Література абсурду виявилася ідеальним виразом всіх тих жахів,всіх тих нісенітниць, які відбувалися навколо, які й породили цейсамий абсурд, йогомислення. Хармса займала абсурдність існування, дій, вчинківокремихного людини або групи людей, помножена на абсурд самого життя, буття.
Він не так уже й багато вигадував, складав цю «нісенітниця», замішуючи її на дивовижному,дивному, --він лише фіксував на ній свою увагу. Йому було зовсім простовитягувати смішне, веселе з безглуздою «нісенітниці», яка складала суть йогомислимих і немислімих історій, і коли ні про який абсурді як літературному напрямкуніхто недумав, - він разом зі своїм другом Олександром Введенським, кожен по -своєму,прокладав цей напрямок. Хармс відчував себе новатором в літературі татомувідчував себе самотнім. ( «Ні поваги до мене письменників. Немає між нимисправдіних шукачів », - записав він у 1933 році.)

Розповіді і сценки з циклу« Випадки », присвяченого дружині
Марині Маліч,незважаючи на весь їхній лаконізм (деякі речі - в третину сторінки) іфантасмагорічність, дивним чином передають і атмосферу, і побут 30-х років. Їх гумор
--це гумор абсурду. Хармс чудово усвідомлював, що такий гумор може бути невсякомузрозумілий, і все ж не відмовлявся від нього. У нотатках «На сміх» він говорив:
«Єкілька сортів сміху. Є середній сорт сміху, коли смієтьсявесь зал, але нена повну силу. Є сильний сорт сміху, коли сміється та чи інша частиназали, але вжена повну силу, а інша частина зали мовчить, до неї сміх у цьомувипадку зовсім не доходить. Перший сорт сміху вимагає естраднакомісія від естрадного актора, аледругий сорт сміху краще. Бидло не повинні сміятися ».

Побут і дії у Хармса умовні. Побутовий фон - не більшеніж стартовамайданчик, з якого починається дія. Читати те, що ним написано,реалістіческими очима, безглуздо, - це лише призведе до помилкового судження проавтора.
Перший випадок називається «Блакитна зошит № 10». Публікатор Хармса
А. А. Олександров так пояснює походження цієї назви: «Розповідь спочатку бувзаписаний Хармс у невелику зошит, обкладинка якої була обтягнута блакитниммуаром, і там значився під № 10 - звідси і його назва ». Назва
«Випадку» --випадково. Неможливо уявити його походження інакше, ніж у результатічистовипадкового збігу обставин. Сам розповідь - випадок, як і майже будь-якийтекст,який волею випадку складається саме з цих слів, саме в цю хвилину,самена цьому аркуші паперу. Тому назву «випадок».

Для прикладу хармсовскіх «випадків» текст першого з них:
«Жив один рудий чоловік, у якого не було очей і вух. У нього не було іволосся,так що рудим його називали умовно. Говорити він не міг, тому що у нього небуло рота.
Носа у нього не було. У нього не було навіть рук і ніг. І живота у нього небуло, і спиниу нього не було, і хребта у нього не було, і ніяких нутрощів у нього небуло.
Нічого не було! Так що незрозуміло, про кого йдеться. Краще вже ми про нього небудемобільше говорити. »

Як і текст, ім'я у Хармса - незвично, безглуздо. Назва
- Це не пам'ять про людину і роді, воно ні з чим не пов'язано (Брабонатов,
Сенеріфактов, Кульдихонін, Амгустов, Черчеріков, Холбін, Акінтетерь, Гатет,
Люпин, Уківакін і т.д.).
У середині 30-х років він, наприклад, написав текст, який можна співвіднестиз «Носом» Гоголя. «Одного разу одна людина на ім'я Андріян, а по батькові
Матвійович і на прізвище Петров, подивився на себе в дзеркало і побачив, щойого ніс якб злегка пригнувся донизу і в той же час виступив горбом кількавперед. »Петровнаправляється на службу, де товариші по службі приступають до обговорення його носа.
Всі обговорення будується Хармс як накопичення імен, одне нашаровується надругое дотакої міри, що Хармс, зрештою, сам плутається в іменах, але цяпомилка не має істотного значення і навряд чи виявляється читачем,бо іменаНЕ навантажені глуздом. Запам'ятати їх неможливо, тому що вони єбезособовими функціями. Можна порівняти з гоголівськими іменами, зібраними
Білим: «Бульба,
Козолуп, Попопуз, Вертихвист, Шпонька, Чуб, Курочка з Гадяча, Суниця,
Яєчня, Товстогуб »і т.д. У Гоголя імена конкретні, у Хармса - абсолютноабстрактними. Навіть коли Хармс використовує імена Пушкіна, Гоголя, вінвикористовує їхяк абстрактні поняття, у відриві від їх історичного значення. Або навіть
«Поперек»історичного значення, як, наприклад, в мініатюрі 1938 року: «... не даємені спокоюслава Жана-Жака Руссо. Чому він все знав? І як дітей сповивати, і якдівчат заміжвидавати! »

Крім класичних оповідань Хармса, де він виступає якяк безликий оповідач-спостерігач, позбавлений емоцій ( «Випадки»,
«Вивалюються старої» тощо), або як автор-персонаж, провокаційносхожий на інших персонажей-«недолюдей» ( «Мене називають капуцином ...», «Я підняв пил ...»)існує і інша група текстів, нарисів, з якими справа йдеінакше. Це кілька незакінчених оповідань, очевидно, що відносяться досередині або другій половині 30-х років. У них авторське «я» абовідсутня, або зведено до специфічної ролі «я»сочінітельского, що відсилає нас до традиції російської класичноїлітератури.
Функцією «сочінітельского я» є, перш за все, апеляція до читача,щов устах Хармса звучить дивно, тому що в більшості випадків єдинимчитачем, до якого він міг апелювати, був він сам. Особливостями цихтекстів є і присутність «ліричного героя», що описується в третьомуобличчі, і відсутність проствие протоколювання стрімко подій, що розгортаються. Роблятьсяспроби детального опису зовнішності, звичок, нічим не примітнихвчинків однієї людини, дуже схожого на самого автора. Наприклад:
«До одного з будинків, розташованих на одній з звичайних ленінградськихвулиць,підійшов звичайний на вигляд молодий чоловік, у звичайному чорному,двобортномупіджаку, простому, синьому, в'язаному краватці і маленькою фетровому шапочцікоричнвого кольору. Нічого особливого в цю молоду людину не було, хіба тільките, щоплечі його були трохи вузькі, а ноги трохи довгі, та курив він нецигарку, а трубку, і навіть дівчата, які стояли під ворітної, сказали йомууслід: «теж американець!»
Подібні тексти не схожі на типові хармсовскіе «випадки», в них нічого неслучає, нічого не відбувається, деталі автором списані з самого себе, зісвого прапорнітого іміджу: картаті штани до колін, трубка, чорна собачка (яка неразз'являється в незакінчених оповіданнях). «Не-випадки» (визначення
А. Герасимової)рясніють докладними описами незначних дій і різними Сочини -Тельського еківоків з гоголівськими відтінком, наприклад:
«Людина, про яку я почав цю повість, не відрізнявся ніякими особливимиякостями, гідними окремого опису. Він був в міру худий, в мірублідий ів міру ледачий. Я навіть не можу згадати як він був одягнений. Я тільки пам'ятаю, щонаньому було щось коричневе, може бути штани, може бути піджак, а можебути тільки краватку. »
Інший розповідь, про те, як Іван Якович Бобов ніяк не може підшукатисобів магазині підходящі брюки, напряму асоціюється з гоголівської
«Шинеллю».
У 1937 році в щоденнику Хармс склав список найбільш близьких йому іменписьменниківв наступному порядку: Гоголь, Прутков, Майрінк, Гамсун, Едвард Лір і Льюїс
Керролл. Гоголь виступає не тільки улюбленим письменником, поставленим напершийрядок, а й учителем, наприклад у справі «письменництва».
У «не-випадках» Хармс обережний. Якщо у своїх типових текстах він охочеексплуарілої момент несподіванки, то тут - трохи доторкнувся і зараз же відсмикнувруку.
Можливо, тому, що майбутня несподіванка, на якій обриваються «не
--випадки », близька до так званого дива. «Цікаво тільки чудо, якпорушенняфізичної структури світу », - зауважує ХаРМС у своєму записі 1939 року. Вінвіриву диво - і при цьому сумнівався, чи існує воно в житті. Один з частозустрічаються мотивів його творів - сон. Сон як найзручніша середовище длязвершення чудес івіри в них. Оповідання «Ранок» (1931) - текст про неможливість створити текст,сон про безсонніниці, і очікування дива.
«Вчора ввечері я сидів за столом і багато курив. Переді мною лежала папір,щобнаписати щось. Але я не знав, що мені треба написати. Я навіть не знав повиннібути це вірші чи оповідання або міркування. Я нічого не написав і лігспати. Але я довго не спав. Мені хотілося дізнатися, що я повинен був написати.
Я перераховував в думці всі видисловесного мистецтва, але я не впізнав свого виду. Це могло бути одне слово,а може бути я мав написати цілу книгу. Я просив Бога про диво, щобя зрозумів, що мені потрібно написати. Але мені починало хотітися палити. У менезалишалося всього чотири цигарки. Добре було б хоч два, ні три, залишити наранок.
Я сів на ліжку та закурив.
Я просив Бога про якесь чудо.
Так-так, треба диво. Все одно яке чудо. »
«Випадки» рясніють «чудесами» і несподіванками: відлітає на небо «Молодийлюдина, здивував сторожа », в однойменному оповіданні; з'являються на століцукерки,а потім трапляються дві смерті і два ігрових воскресіння в оповіданні «Батько і
Дочка ».
Але це все фокуси, ілюзія дива. В оповіданні «Ранок» очікується диво іншогороду.
Очікується диво в світі, який створив Бог (і в якого вірив Хармс, яквспомінал А. И. Пантелеев, «В сивого, доброго, бородатого. У такого, як на блакитномунебі підкуполом ... »), а не в тому світі, який творить автор. Очікується чудо, якевиробдет не десь і з кимось, а з ним самим, не зовнішнє, а внутрішнє.
«Та так, треба диво. Все одно яке чудо.
Я запалив лампу і подивився навколо. Все було як і раніше.
Так нічого й не мало змінитися в моїй кімнаті.

Має змінитися щось у мені. "

У зв'язку з темою дива ще одне оповідання -« Скриня ».
«Людина з тонкою шиєю заліз у скриню, закрив за собою кришку і почавзадихатися »,просторікуючи про боротьбу між життям і смертю, свідком і учасникомякій йому належить бути. При цьому він не збирається нічого робитидля перемоги життя.
Потім скриню зникає, і людина резюмує: «Значить життя перемогла смертьневідомий --вим для мене способом ». Чи можна двояко тлумачити фінал: сталося диво, алеце чудо --може бути, перемога життя, а може бути, і перемога смерті. «Чудо можливо вмоментсмерті. Воно можливо тому що Смерть є зупинка часу »
(А. Введенський,
«Сіра зошит», 1932-33рр .).

До самого Хармс життя ставало все суворішими. У 1937-38роках нерідкібули дні і тижні, коли вони з дружиною жорстоко голодували. Не на що булокупити навітьзовсім просту їжу. «Я все не приходжу у відчаї, - записує він 28вересня 1937 року. - Мабуть, я на щось сподіваюся, і мені здається, щомоє становище краще, ніж вінє насправді. Залізні руки тягнуть мене в яму ». До цієї тяжкоїперіоду життяналежить оповідання «Скриня» (датований 30 січня 1937) про безнадійність,безвиход --ності. Здається, що абсурдність, що вийшла з-під пера Хармса, стаєдійсністю.
Хармс наче знав про відпущених йому 36 років життя. Бували дні, колинепечатающійся письменник писав по два-три вірші або за два оповідання.
Носити їхв редакції було марно. У щоденнику він вмовляє себе не впасти духом,залишитисявірним обраному шляху, навіть якщо доводиться плисти проти течії. «Життяце море,доля це вітер, а людина це корабель, - розмірковує він .- І як хорошийрульової може використовувати противний вітер і навіть йти проти вітру, незмінюючи курсу корабля, так ірозумна людина може використовувати удари долі і з кожним ударомнаближатисядо своєї мети ... »У середовищі письменників він почуває себе чужим. Вірші «Навідвідування
Письменницького Будинки 24 січня 1935 »розпочинаються рядками:
Коли надісланий долею,
Я в двері стукаю до вас, друзі,
Мій погляд темніє сам собою

І в серці стук вгамувати не можна ...

Хармс жив високої духовної життям, нехай його колообмежувавсядекількома друзями (Введенський, Ліпавскій, Друскін, Олейников). Великадружбапов'язувала його з художниками Петром Соколовим, Володимир Татлін,
Казимиром
Малевичем, ученицями Філонова Алісою поре і Тетяною Глєбової, музикантами
Ісайєю Браудо, Марією Юдіної, Іваном Соллертинський.

23 серпня 1941 Данило Хармс був арештований в третійі в останній раз.
Останні місяці життя він провів у в'язниці і на початку лютого 1942загинув,щоб бути реабілітованим в 1956-му.

Вже слабея від голоду, дружина Данила Івановича, М. В. Маліч,прийшла в квартиру, яка постраждала від бомбардування, разом з другом письменника
Я. С. Друскіним, склала в невеликий чемоданчик рукописи чоловіка, а такожзнаходилися у Хармсарукописи Введенського та Миколи Олейникова, і цей чемоданчик як самувеликуцінність Друскін берег під час всіх перепитую евакуації. Повернувшись в 1944роцідо Ленінграда, він взяв у сестри Хармса Е. И. Ювачевой й іншу, чудом уцілілуна
Надеждинської, частина архіву.

Проходять десятиліття - і в літературі відкривається те,що було поховано часом. До кінця 60-х - початку 70-х років світ вважавродоначальниками європейськоїлітератури абсурду Ежена Іонеско та Семюеля Беккета. Але, прочитавши невідомідосіп'єсу «Єлизавета Бам» (1927), прозові та віршовані твори
Данила Хармса, а також п'єсу «Ялинка у Іванових» (1939) і вірші
А. Введенського, світздивувався - настільки популярна нині гілку літератури з'явилася задовго до
Іонеско і
Беккета.

Макс Фрай вважає, що «російська література незаслуговує Хармса », що
«В Небесної Канцелярії планували ... черговий подарунок яких-небудьанглійцям »,так як «високе мистецтво абсурду - це їх споконвічна спеціалізація», але
«Пізніше з'ясуйлось, що Хармс, як не дивно, конче потрібен величезній кількостічитачів. Йоголюблять особливою любов'ю. Немає іншого автора, якого б пародіювали настількиактивноі анонімно ... Хармса НЕ пародіюють тільки ліниві ». «Література Хармсадійснимиале те саме що геометрії Лобачевського. Він розставляє знаки на папері такимчином, що наочах читача починають перетинатися паралельні прямі; безперервністьбуттяскасовується; знайомі слова частково втрачають звичне значення, ... живілюди стають плоскими і безбарвними, як танцюристи в театрі тіней; та йсама реальністьрозлітається безжальним пером на дрібні осколки ... Я не знаю письменника більшежахливого, ніж витончено іронічний Хармс ... Його смертельна зброя - невиннийцинізм ангела (хоча і меншою мірою - інопланетянина), злегка шокованогонезамисЛовато безглуздістю людського пристрою. "

« Світ ловив, але так і не спіймав Хармса (убив - так, звичайно,але не спіймав);а «значить, життя перемогла смерть невідомим для мене способом». (М. Фрай)

Використана література:

1. О. Злобіна. Випадок Хармса, або оптичний обман.
2. М. Ямпільський. Безпам'ятство як витік (Читаючи Хармса).
3. А. Герасимова. Данило Хармс як письменник.
4. Є. Євтушенко. Про Хармс ( "Строфи століття").
5. А. Герасимова. Як зроблений «брехун» Хармса.
6. Макс Фрай. Бидло не повинні сміятися.
7. А. Геркар. До питання про значення чисел у Хармса.
8. В. Глоцер. Гумористичні оповідання. Данило Хармс.