План:
I. «Жіноча проза» - «нова хвиля» у літературе.__________________________________4
II. Проза Вікторії Токарєвої.
1. Токарева не пише замовний літератури.________________________________5
2. Твори Токарєвої - книги «про життя ».______________________________ 6-7 а) Розповіді допомагають знайти відповіді на багато вопроси.____________________6 б) Проблематика творів обшірна._______________________________7
3. Особливості, теми та ідеї оповідань
Токаревой._________________________8-13 а) «Я є. Ти є. Він є »- проблема розповіді - складність взаімоотношеній.___________________________8 б) Сильна жінка в оповіданні« інфузорії-туфельки »._________________ 11 в) Людина, що стоїть посередині в оповіданні «День без брехні ».___________ 13
4. Особливості жіночої псіхологіі.____14
5. Проза Токарєвої не тільки для домохозяек.________________________________15
III. Основні тенденції женщін.________19
IV. Список використаної літератури.___20
У 70-і роки з'явилася «Нова хвиля» літератури. Ця література буланеоднорідна і авторів часто об'єднувала лише хронологія появи їхтворів та спільне прагнення до пошуку нових художніх форм.
Серед творів «Нової хвилі» з'явилися книги, які сталиназивати «жіноча проза». До «жіночої прози» стали відносити твори
В. Токарєвої, Л. Петрушевська, Г. Щербакової, Т. Толстой ... Але це явище до сихпір не досліджено, критичної літератури майже немає, а книжок на полицяхмагазинів з'являється все більше і більше.
Мій вибір припав на твори Вікторії Токарєвої, так як вона явноталановита і читати її просто і цікаво. Вона пише в основному повісті тарозповіді про родину, про любов, про смерть, про зраду, розповідає продолях різних людей. Вікторія Токарева показує реальний сучаснийсвіт, світ, у якому ми живемо.
Метою даної роботи є дослідження творів Вікторії
Токарєвої, написаних у різні роки, тому що вважаю, що творчість цієїписьменниці яскраво представляє «жіночу прозу».
У своїй роботі я буду спиратися на нечисленні критичніроботи, постараюся розкрити ознаки «жіночої прози» як літературногоявища.
Вікторія Токарева народилася в Ленінграді. Закінчила Ленінградське музичнеучилище по класу фортепіано. Потім переїхала до Москви, де навчалася вдержавному інституті кінематографії на сценарному факультеті.
Перший її оповідання «День без брехні» був надрукований в 1964 році. Зараз
Токарева відома не тільки як автор яскравих, гостросюжетних повістей іоповідань, але і як сценарист. За її сценаріями були зняті і отрималишироке визнання фільми і телеспектакль, наприклад, «Уроки літератури»,
«Міміно», «Джентльмени удачі», «Між небом і землею» та інші.
У 1993 році Вікторія Токарева була прийнята в члени елітарногостоличного «Пен-клубу», статут якого не дозволяє участь у будь-якiйіншому творчому об'єднанні.
В одному інтерв'ю Вікторія Токарева сказала, що вона не пише замовнулітературу. Було багато пропозицій написати роман: «Ну що ви пишете своїоповідання та повісті? Напишіть роман, типу «Маріанни», тільки гарнимТокаревський мовою. Сторінок на п'ятсот. Це ж зовсім інша прибуток ». Або:
«Ну що ти пишеш про якихось інтелігентних скигліїв? Напиши про хорошогоробочого хлопця ».
« Отже: комуністи хотіли лінію партії. Бізнесмени хочуть прибуток », --зробила висновок Вікторія Токарева [1].
«Ще в школі, в класі, мабуть, в дев'ятому, я сиділа і писала романи.
І вчителька з літератури - дуже сувора, навіть відмінниці не моглиотримати у неї п'ятірку - ставила мені за твори п'ять. Ще пам'ятаю, вдванадцять років мені мама прочитала Чехова, «Скрипку Ротшильда», і цеповернуло в мені якийсь ключик. Як мені тепер здається, це було,звичайно, з самого початку закладено, як в комп'ютер інформаціязакладається. Я народилася з дискетки письменниці, а Антон Павлович Чеховнатиснув потрібну кнопку »[2].
Як тільки звалився« залізна завіса », в нашу країну хлинувнекерований потік зарубіжної літератури різних жанрів. Не можна сказати,що ці книги були низької якості, і все російський народ швидко втомився відвсіляких детективів, аморальних і нізкоінтеллектуальних творів зсхожими сюжетами. Наша країна перетворилася з найбільш читаючої, у далеко несаму читає. Приємно бачити, що зараз цей процес дуже повільно, алевсе-таки почав рухатися в зворотному напрямку. Причому в книжкових магазинахчастіше вимагають не детективи з лихо закрученим сюжетом і непереможними героями -одинаками, а завжди популярні у народу книги «про життя». Саме під цюкатегорію підходять твори Вікторії Токарєвої. І хоча впершетритомник Токарєвої побачив світ у 1994, але оповідання і повісті Вікторії
Токарєвої охоплюють досить великий період: від середини 80-х, коли СРСРще більш-менш міцно стояв на ногах і коли пасажири їздили вавтобусах за чотири копійки, до початку 90-х, коли ринок прийшов до Росії,змусивши досвідченого ворога підробляти реставрацією ікон. Цінність їїтворів полягає в тому, що вони допомагають читачам ще не до кінцярозібралися в умовах нового життя, знайти відповіді на багато питань.
Природно, кожне оповідання або повість мають певніособливостями, але їх жанр можна визначити як побутовий твір зчастими філософськими відступами. Темою є поведінка людей унезвичних чи нових умовах: в екстремальній ситуації, коли дружина дізнається пробагаторічному романі чоловіка з іншою жінкою або коли мати дізнається про одруженнясина вже як про що відбувся і зовсім несподіваному факт, чи звичайнійжиття, коли людина вирішує не брехати навіть у дрібницях і нікого не боятися.
Проблематика її творів дуже обширна: ставлення людей до правди ідо брехні, любов і почуття обов'язку, будинок-фортецю і інший світ,взаємини між представниками різних поколінь, сім'я та розвагисвіту, сенс життя, жахливі умови життя в Росії і небажання їхати віншу країну. Герої Токарєвої прості люди, життя яких з яких-небудьпричин істотно змінюється. Мало хто з них був щасливою людиною, істав таким, але всі вони знаходять найбільш зручний для себе спосібіснування в цей світ, стаціонарне положення, яке дозволяє в новомусвітлі побачити плюси і мінуси свого життя.
У своїх творах Вікторія Токарева розповідає в основному продолях сучасних жінок, жінок 80-х-90-х років.
У повісті «Я є. Ти є. Він є »автор показує життя і любов синаочима матері.
Це звичайна сім'я, з якою відбулася незвичайна історія. Анна - мати -одинак, чекає свого дорослого сина Олега з роботи. А Олег святкував уресторані свою одруження на студентці Ірині.
Взаємовідносини між Анною та Іриною не складаються. І черезкілька місяців молодята переїхали, і Олег не бачився з матір'ю більшепівроку, поки не сталася аварія. Іра залишилася калікою. Олег попросивмати доглядати за дружиною, а трохи пізніше він став зустрічатися з іншоюжінкою, з колегою по роботі - Петракова.
Уже сама назва повісті «Я є. Ти є. Він є »налаштовуєчитача на жорстоку боротьбу, в якій кожен бореться за себе: боретьсямати, що опікуються свого дорослого сина, бореться Олег, виправдовуючи себе і свійвчинок фразою: «Я боровся за свою любов» [3]. Адже мати вже не допустилаодна його шлюб, і все ж він не мав права «її ... засунути під диван, яккурний тапок »[4]. Багато чого стає на свої місця, коли героїня проводитьпаралель між своїм вчинком в молодості, ставленням до свекрухи ідіями сина. Такі фрази: «Ти їм не потрібна. Але ти їм необхідна »,« Аджеви любите його для себе, щоб вам було добре, а не йому »[5], - призвели дороздумів відносин матері і сина. Життя Анни після цього втратила всякийсенс, але доля влаштувала так, що Олег зіткнувся з справжнімитруднощами, і тоді він прийшов до матері за допомогою, тільки зараз усвідомивши,що в нього немає нікого, крім неї. Анна взяла сина, вони знову разом, сині мати, а співчуття, породжене відсутнім поглядом Ірини, «з'їлоненависть, як сонце з'їдає сніг. Залишилася волога порожнеча ». Мати взялана себе всі турботи, створила для сина всі умови, і він попав в мережі
Петракова. Прийшов до такої думки: «Тільки в цьому будинку він - бог.
Богочоловік ». Але Петракова вдалося більше, ніж Ірині: «Олега заковтнулиразом з каблуками », тепер мати вже остаточно втратила сина, але довгітурботи про Ірину дали їй право на нову сім'ю, в якій вона, Ірина,повернулася на «земну планету» і собака Дін, що сприймає тепле і яснестан Анни.
Крім складнощів у взаєминах сина і матері, в повістіпорушені й інші проблеми: несприйнятливість щасливої людини до чужоїчастці, самотність людей в нещасті, батьки - оброблений матеріал,закон бумеранга, засмічення атмосфери бурими випарами людського зла,місто і самотність, суспільство кінця ХХ і ХІХ століть, Батьківщина і кар'єра.
Повість рясніє різними літературними прийомами, але особливохочеться виділити такі фрази, як «бурі випаровування», «Було боляче. Якдверима по обличчю »,« День нанизуються на другий день, як шашлик на шампур »,
«Сім місяців. За цей час може народитися дитина »,« Співчуття з'їлоненависть, як сонце з'їдає сніг »[6].
В оповіданні «інфузорії-туфельки» показані дії дружини після того, як вонадізналася про присутність у житті чоловіка іншої жінки. Мар'яна всі свої силинаправила на створення будинку-фортеці, в якому ні одному з членів її родинине буде ніщо й ніхто погрожувати. Відсутність будь-якої роботи, крімдомашнього господарства, призвело до того, що вона занадто багато уваги приділяласинові і чоловікові. Їй вдалося створити видимість ідеальної сім'ї і самої жповірити в це. Але випадково підслухана розмова привів до появи в їїфортеці афганка, у якої був роман з її чоловіком, що тривав уже шістнадцятьроків. Першими в голову прийшли думки про самогубство, але страх за долю синапересилив; потім дійшли думки про необхідність вигнати Аркадія з дому, алеможливі матеріальні труднощі змусили задуматися про те, якими словамивона буде виганяти чоловіка, щоб не сильно образити його. Зрештою, вонатак і не вигнала Аркадія, а вирішила боротися з афганка більш смачною їжею,ретельнішої прибиранням, своєю еже більшої безпорадністю, залежністю і
«Інфузорістостью». Рішучість Мар'яни показують такі слова:
«Смертельна сутичка з Той», «і ніч, як війна, в якій Мар'яна биласяза свій дім, як солдатів у загарбницької війні »[7].
Проблемою Мар'яни були її фантазії. Син ходить до початкової школи ізасмучується з-за двійки, а вона бачить у нього симптоми білокрів'я, думаєпро можливої громадянської війни, про жорстокість дітей, які тільки й роблятьщо «пхають один одному палки в очі».
Кожного разу, коли вона бачила чоловіка або сина, у неї «мерзли ноги, наголові волосся ставало дибки. Хоч і знала - все в порядку »[8]. Вона думала,що існує на іншому «більш високому рівні» і що радянські тортине можна їсти, але і їй довелося з'їсти свій шматочок торта «з важким жирнимкремом », і до неї, як і до всіх, прийшла біда.
Аркадій зраджував її, тому що йому було потрібно вихлюпувати своїемоції, а в їх з Мар'яною правильною і розміреним життя таким вибухівпочуттів не було місця, інакше вона б винищила себе почуттям провини. Аркадійрозумів це, і зустрічі з афганка давали йому сил терпіти велика кількість уваги збоку своєї дружини.
Особливий Мар'яна відчувала страх перед майбутнім свого сина, якомудоведеться жити «в такій країні», де в школах крадуть куртки, діти вже впочаткових класах висловлюються нецензурними словами; процвітає злочинність;байдуже суспільство; на конвертах спочатку пишуть країну, а людини - вкінці, в інтернатах б'ють, крадуть. «Іншої країни Мар'яна не хотіла. Але вонахотіла, щоб в її великому домі був порядок »[9]. Відрадно, що їх сім'я зтакими можливостями залишалася в Росії, але те, що вона для втіленнясвого бажання не робила нічого, дуже характерно для російських людей.
В оповіданні «День без брехні» описується один день з життя вчителяфранцузької мови, який він вирішив провести без брехні й страху. Йогощирість збила з пантелику контролершу в автобусі. Ніхто з дорослихспіврозмовників не прийняв його всерйоз. І тільки учні зрозуміли свого вчителявірно, що насторожує, тому що люди з віком звикають до навколишньогоїх брехні і губляться, стикаючись з правдою.
Під час уроку Валентина Миколайовича відвідала думка: «Їм подванадцять, і у них все попереду. А у мене все на середині ». Він уже пішов зтого часу, коли не брехав іншим і не брехав собі, але не поїхавши в степ, вінзробив перший крок до норм сучасного життя. Коли доводиться брехати ізраджувати собі, щоб зберігати свою марку в очах оточуючих. Валентин
Миколайович все ще залишився посередині, і це вже непоганий результат, іслова про те, що завтра він збирається «ламати своє життя» [10], дають надіюна його остаточний повернення на початкові позиції, можливо, він навіть подужаєпоїздку в степ.
Героя відвідала дуже цікава думка: «Я рідко зустрічаю людей,які хочуть здаватися тим, що вони є насправді »[11]. Ідійсно, він сам не хотів брати в їдальні сосиски, так як не вмів їхправильно їсти і не хотів виявляти перед завучем свою незграбність. Якщож людина готова жертвувати своїми бажаннями заради такої маленької мети, такщо ж говорити про його моральності при досягненні більш глобальних цілей.
Вікторії Токарєвої вдалося дуже точно описати жіночу психологію,послідовність думок жінки, її логіку, хоча наявність цієї якості ужінок викликає величезний сумнів чоловіків. Якщо чоловік у разі небезпекиперетворює на полі бою цілі міста, то жінка намагається діяти лише вмежах своїх володінні: дому, сім'ї, але її гнів навіть на такому невеликомупросторі призводить до відчутних результатів. «Жіночий» погляд проявляєтьсяв тому, що дуже велика увага приділяється таким поняттям, як родина, будинок,вірність, чоловік, дружина і коханка, невірність, жертва заради кохання, кар'єра,особисте життя. Навіть країна описується не з точки зору політики, відносиниіз зовнішнім світом, а описом ситуації в школі, в інтернатах, на вулиці, утаксі, навіть з точки зору особливостей радянського торта.
Так вже історично склалося, що твори писали більше за чоловіка,і назвати імена навіть декількох письменниць - справа досить непроста. Але
«Жіноча проза» завжди займала особливе місце в літературі, тому що ніодин чоловік, навіть геній, не зможе передати світ так, як його сприймаєжінка. Коли людину описує письменник чи письменниця, виходятьдосить різні портрети: особливості психології відіграють величезну роль.
Тільки зіставивши обидва портрета можна отримати зображення. Теж і зподіями. Жіночі роботи Вікторії Токарєвої відрізняються більшоючуттєвістю, меншою прямотою, заплутаністю, інтригою. Але їх рольвеличезна, так як світ домогосподарок, дружин, матерів нітрохи не нудніше життячоловіків. Крім того, конкуренція жінок у всіх жанрах літератури йдетільки на користь читачеві.
Критик Римма Вейл вважає, що твори Вікторії Токарєвої -
«Література для домогосподарок». Поява цього терміна здійснилося вконтрасті жорстокого взаімосцепленія «читацький попит - ринокпропозиції ». Внутрішній зміст самого поняття «література длядомогосподарок »традиційно малося на увазі негативним, тому що вхудожньому відношенні феномен подібної літератури мислився набором
«Псевдо»: псевдогероїв, псевдомелодраматіческіе колізії, втілені до тогож так званим «среднедоступним" мовою, тобто - все розраховано насприйняття аудиторії з вельми обмеженим культурним кругозором.
Таким чином «література для домогосподарок» автоматично переходила врозряд досліджуваної переважно психологами. Якщо ж справа іноді ідоходить до власного літературного аналізу твори цього роду,прийнято виявляти наступне:
- є найпростіша розробка сюжету;
- симпатії і антипатії автора ясно помітні, поверхневі та необгрунтовані;
- розмова відбувається на рівні побуту, за відсутності необхідності працювати з думкою і, отже, орієнтовний відсутності і самої думки так такої;
- для всієї розповіді характерний більш-менш завуальований сентиментальний психічний настрій;
- звичайно спостерігається стилістична невизначеність і як результат - девальвація слів.
Для ілюстрації цих положень звернемося до повісті Вікторії Токарєвої
«Нічого особливого».
Нічого особливого немає в історії, розказаної автором читачеві: вона проте, як жила спочатку маленька дівчинка, потім дівчина, потім молодажнщіна в самому звичайному світі, як намагалася кілька разів в життізнайти щастя, а кожного разу щастя обманював її, але, незважаючи на їїневдачі, в душі щасливе це створення все життя залишалася дитиною.
Представляючи читачеві характер, м'який, пасивний, жіночний вситуації перманентного життєвого вибору та підпорядкування обставиною,письменниця не задається питанням про те, наскільки цінне подібнеіснування: «Марго вміла жити моментом і не заглядала вперед ...»
Стабільна, навряд чи усвідомлювана інфантильною героїнею внутрішнябезпорадність, непристосованість до «боротьбі», до активного протистояннянескінченного ряду несправедливостей, що здійснюються людьми і долею.
Що може бути привабливішим казки для свідомості, що тяжіє дозвільненню від неприємних проблем. Казка дає ілюзію дозволутруднощів, дає розраду, надію.
Герої Токарєвої позбавлені віри, її зміст і ритуалу, її поправки набожественне існування, погляду, зверненого горя, не тільки позбавляє їх,героїв, необхідності в духівник, а й знищує тривимірність у розвиткуміжлюдського спілкування, коли б піднесене моральне почуття моглобути мірилом добра і справедливості.
Те, про що оповідає читачеві Вікторія Токарєва - сумні у своїйнеспроможності сучасні життєві казки. Чому безпідставні?
Саме в силу своєї життєвої: вони всі - про сьогоднішнє.
Казки Токарєвої побудовані майже цілком на злободенності, їхязикообразность - прості і функціональні, тому що джерелом своїм маютьсучасну побутову мова городянина, але перенасичену ні діалектизмами, ніпоетичними стежками.
Майже всі персонажі Токарівській прози позбавлені гармонійної «формиособистого існування »: доля, як правило, повертається до них, якщо неспиною, то боком - і неуважно дивиться кудись у далечінь. Мрійливість героїв
Токарєвої народжується на основі нездоланність ситуації і тяжкійнеобов'язковість того, що відбувається. Цей рівень вульгарності нового часу,висвічуються тьмяні особи негероев, неособисту, майже нелюдів, чияфеноменальна нездатність створити з життя що-небудь гідне виродиласяв тоскно полумонстроозное існування.
Повіримо ж правді вульгарності, якою виконані книги Вікторії
Токарєвої. І жахлива їй. »[12]. З точкою зору Римми Вейл я не згодна.
По-перше, література Вікторії Токарєвої - це не тільки «літературадля домогосподарок. Її література для будь-яких читачів, але тільки за виняткомтаких людей, яким не подобаються правда, не для тих, хто віддає перевагусолодку неправду більш, як гірку правду.
По-друге, твори Токарєвої дуже цікаві і читати їх легко.
Читач, ким він не був: філолог, критик, домогосподарка - вони тягнуться докниг цієї письменниці. Читачеві менш безпосередньому тут є чимпоживитися. Побутовізму побутовізму, читач це любить. Вікторія Токареваточно вгледів злюща нішу в сьогоднішній прозі, але й у письменниці єістотні відмінності від численних сочінітельніц дамських і побутовихлітературних підробок. Вікторія Токарева, по-перше, талановита, а по -друга, позбавлена вульгарності і штампованість - цих неодмінних супутників мас -культу. Точніше, скажімо так: майже позбавлена. Ось в цьому-то «майже», в ледвепомітному зсуві і лежить один з ключиків до розгадки її феномена.
Існує стійке переконання, що жіноче світосприйняття відрізняється відчоловічого, тому й література письменниць-жінок повинна відрізнятися відлітератури письменників-чоловіків.
Ніхто з письменників-чоловіків не може передати переживання жінки, яксама жінка. У чоловіків немає здібностей мислити, як жінка, та йпсихологія між протилежними статями сильно відрізняється один від одного.
Тому і погляди жінок на життя відрізняються від поглядів чоловіків.
Особливостями «жіночої прози» є особливості дослідженнясоціально-психологічних і моральних координат сучасного життя:відстороненість від злободенних політичних пристрастей, уважність доглибин приватного життя сучасної людини. Душа конкретного,
«Маленької» людини для «жіночої прози» не менш складна і загадкова, ніжглобальні катаклізми епохи. Круг загальних питань, що вирішуються «жіночої прозою»
- Це проблема відносин між людиною і навколишнім світом, механізмивідносини і оподленія або, навпаки, збереження моральності.
Список використаної літератури.
1. «Знамя» (журнал) - Москва, 1992, № 10, стор 199-200.
А. Зорін «Недороге відчуття якогось відображення життя».
2. «Литературная газета» - Москва, 1989, № 6, стор 4.
Сергій Чупринін «Два думки»
3. Збірка сучасної прози «Останній поверх» - Москва, 1989, стор
198-210.
4. «Зірка» (журнал) - Санкт-Петербург, 1993, № 4, стор 191-195
Віктор Топоров «Так хто ж правий ?».
5. Збірка сучасної російської прози В. Токарєвої «Хепі Енд» -
Москва, 1995, стор 5-509.
6. Хрестоматія з літератури для 10-11 класів - Астрахань, 1994, стор
601.
7. «Аргументи і факти» - Москва, 1997, № 11, стор 8.
8. «Литературная газета» - Москва, 1997, № 27, стор 11.
9. «Литературное обозрение» - Москва, 1993, № Ѕ, стор 24-29.
10. «Литературная газета» - Москва, 1996, № 11, стор 4.
11. Збірка творів (тритомник) В. Токарєвої - Москва, 1994.
-----------------------
[1] Газета «Аргументи і факти» - М., № 7, 1993.
[2] Газета «Аргументи і факти» - М., № 11, 1997.
[3] Повість В. Токарєвої «Я є. Ти є. Він є »-
Москва, 1994, стр.361.
[4] Повість В. Токарєвої «Я є. Ти є. Він є »-
Москва, 1994, стр.287.
[5] Повість В. Токарєвої «Я є. Ти є. Він є »-
Москва, 1994, стр.381.
[6] Повість В. Токарєвої «Я є. Ти є. Він є »- Москва, 1994, стор
381.
[7] Розповідь В. Токарєвої «інфузорії-туфельки» - Москва, 1994, стр.467.
[8] Розповідь В. Токарєвої «інфузорії-туфельки» -- Москва, 1994, стр.459.
[9] Розповідь В. Токарєвої «інфузорії-туфельки» - Москва, 1994, стр.472.
[10] Розповідь В. Токарєвої «День без брехні» - Москва, 1994, стор.123.
[11] Розповідь В. Токарєвої «День без брехні» - Москва, 1994, стор.131.
[ 12] «Литературное обозрение» 1993 р. № Ѕ «Світ, де постаріликазки ... соціокультурний генезис прози В. Токарєвої ». Римма Вейл/Лютая
