Міністерство наукі та освіти України

РЕФЕРАТ

на тему:

ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ

Олеся Гончара

Виконав:

Перевірів:

Дніпропетровськ 2003

видатних митців, що досягли вершин творчості, зробили великий внесок вісторію, культуру рідного народу або й усього людства, часом називають заїхніми найвідомішими творами чи образами, в яких найяскравіше втілені їхніідеали, найглибше розкрита їх людська й мистецька сутність: Тараса Шевченка-
Кобзарем, Івана Франка-Каменярем, Максима Горького - Буревісніком, Андрія
Малишка-Сурмач. Олеся Гончара можна по праву назвати Прапороносцем. Аджевін завжди-на правому фланзі, в гущі подій. Чи то навчаючись вуніверситеті, чи боронячі Вітчизну в лавах добровольців-студбатівців, чистворюючи свої талоновіті книги ...

Олесь Гончар-видатний письменник, великий майстер слова, чиї твори вжесьогодні заслужено вважаються радянською класикою. Як і всьому "поколінню
Брянських "- тим, кому на початок війни було десь 2О-25 років. Гончарусудилося в житті пройти важкими фронтовими шляхами, зазнати й гіркотивідступу та поразок, і біль втрат, і радість Перемоги. Працею і зусиллямицього покоління підвелася Батьківщина з руїн, утвердила мир на землі,скорий атом, послала своїх синів у Космос. Шлях Олеся Гончара - типовийдля цього покоління. (НАРОДИВСЯ ОЛЕКСАНДР Терентійович Гончар), 3 квітня
1918 року, за свідченням старшої сестри, в робітничому селищі Ломівці в
Дніпропетровську, хоч офіційно місцем народження вважається слобода Суха
Кобеляцького району на Полтавщині. Коли йому було два роки, померла мати.
Виховувала Сашка бабуся, доброта й сердечність якої зігріли дитинствомайбутнього письменника, навчили любити людей. "В її лагідній людінолюбнійнатурі "в її образі ніби втілювалося для мене все краще, що з нашогонароду: працьовитість, чесність, правдивість, безмежна доброта,обдарованість. Ця вічна трудівніця, ця темна, неписьменна, але винятковочуйна до чужого горя жінка своєю широкою людяністю стоїть для мене поряд зтими, чиї творіння нас захоплюють і кого ми називаємо за їхню діяльністьсправжніми гуманістами », - так високо підносить Олесь Гончар цю неписьменнажінку, яка стільки значила у його житті.

Мабуть, тут треба шукати коріння, зачатки того гуманізму,людинолюбство, вміння побачити в найзвічайнісінькій, простій, на першийпогляд, людині незмірну глибину думки та почуття, красу душі, світлістьрозуму-втілення справжньої народності характеру, які притаманні творам
Олеся Гончара. Більше того, саме звідси, мабуть, і ота надзвичайначутливість, яка дозволяє йому побачити, відчути те, що більшість людейпросто не помічає, і багатство уяви, й образність мислення. «Я пригадую, якзахоплювали дитячу уяву її пристрасні розповіді - поетичні видіння набожноїжінки, - ділиться спогадами про бабусю Олесь Гончар. - Без неї, певно, я нестав би письменником ».

У сім'ї був Шевченків« КОБЗАР », над яким« бабуся й тітки проливалисльози », коли малий Сашко читав його вечорами. А невдовзі в життя хлопцяприйшли й інші митці слова - Панас Мирний, Іван Франко, Леся Українка,
Степан Васильченко, радянські письменники - Андрій Головко, Григорій
Косинка.

Дитячі й підліткові роки Олеся припали на кінець двадцятих - початоктридцятих років, позначених героїкою перших п'ятирічок, індустріалізацієюкраїни, колективізацією села, яке жило тоді бурхливим життям, шукаючи новихшляхів, часом поміляючісь, але невтримно простуючі вперед.

Олесь Гончар навчається в Бреусівській семірічці, стає комсомольцем,бере активну участь у суспільному житті: «Ми відчули всю радість високихобов'язків, ми починали жити на високих температурах невщухаючого бою ібезмежно пишалися тим, що ми з помічниками великої більшовіцькох партії », --згадує О. Гончар.

Писати Олесь починає ще з дитинства. Насамперед, очевидно, черезприродне мистецьке обдарування, а також під впливом славних своїхпопередників. Велику роль відіграв і улюблений учитель мови й літератури,який зумів прищепити "палку любов до рідного слова, красного письменства".
До речі, саме він і назвав Гончара Олесем, якого до того називали Сашком.

Тоді ж з'являються й перші друковані виступи майбутнього письменника:кореспонденції в районній газеті "Розгорнути фронтом", вірші та коротенькіоповідання в республіканській піонерській газеті "На зміну" (тепер "ЗІРКА")та в журналі "Піонерія".

Після закінчення семирічки в 1933 році О. Гончар працює в
Козельщинській районній газеті.Безперечній літературний хист хлопця булопомічено, і в 1934 року він за комсомольською рекомендацією вступає до
Харківського комуністичного технікуму журналістікі.Рокі навчання втехнікуму, літературне та культурне життя великого міста багато дализдібному, допитливому юнакові. Затвердили його в правильності виробу шляху.

По закінченні в 1937 році навчання в технікумі О. Гончар дістаєпризначення в Харківську обласну комсомольську газету "ЛЕНІНСЬКА ЗМІНА",багато працює, пише оповідіння та вірші й друкує їх на сторінках журналів.

"МОЛОДИЙ БІЛЬШОВИК" (тепер "ДНІПРО"), "РАДЯНСЬКА ЛІТЕРАТУРА",
"Піонерія", а також газета "Комсомолець України", "СОЦІАЛІСТИЧНА
ХАРКІВЩИНА ". Перші ж надруковані оповідання Гончара "МАЙСТЕР щита",
"Черешні цвітуть", "НЕХАЙ ЖИВЕ ЖИТТЯ" привернули увагу читача важливістюпроблематики, гарною мовою, виразно виписаних характерами.

успіх не запаморочилася голови молодому письменникові. Навпаки, вінгостро відчув потребу в дальшому збагаченні своїх знань, підвищенніосвітнього рівня. І в 1938 році Гончар вступає на філологічний факультет
Харківського університету. Про свою альма-матер письменник згадує зтеплотою та любов `ю:
"Університет на цілих три роки став рідною домівкою, обдарував щастямдружби, в його аудиторіях, у тиші бібліотек пізнавали ми радість прилученнядо скарбниці людських знань, тут переживали насолоду й захват творчоїпраці ". До речі, одночасно з Гончаром тут навчався талановитий письменник,автор незакінченого, на жаль, роману "ВИР" - Григорій Тютюнник.

Олесь Гончар з усім запалом душі поринає в кипучої студентське життя:оволодіває всіма багатствами рідної та світової літератури, вивчає мови,пише цікаву наукову працю про художню майстерність М. Коцюбинського,досліджує поему І. Франка "Мойсей". Водночас він збирає матеріали для романупро видатного українського філософа й письменника Г. Сковороду, пише новіоповідання, одне з яких, "Орля", було відзначено премією на обласномуконкурсі, а також повість "СТОКОЗЕВЕ ПОЛЕ", надруковану в квітневому номеріжурналу "Молодий більшовик" за1941 рік. Воістину наполеглива праця студента
Гончара може служити яскравим прикладом працьовитості, відданості улюбленійсправі.

У Бібліотечному читальному залі й застала молодого письменника звісткапро війну. "Одним ударом були строщені всі наші студентськє, по-юнацькомусвітлі мрії, сподівання. Невимовне тяжко було на душі. Мороко окутувалосямайбутнє.

Наступного дня ми були в райкомі комсомолу. Тут зібралися сотні таких,як і ми, студентів, котрі прагнули якомога швидше потрапити на фронт.

Після двотижневого навчання в чугуївськіх таборах під Харковом нашстудентський батальйон направили на Дніпро в район Білої Церкви, де в цейчас точилися жорстокі бої ", - згадує в" письменницький РОЗДУМИ "Олесь
Гончар.

Жорстокі бої на берегах Росі, оспіваної І.Нечуєм-Левицьким. Бої за
Київ ... Скільки там полягло вірних друзів-студбатівців! Мужньо й правдиворозповість про це Гончар у романі "ЛЮДИНА І ЗБРОЯ". Покаже, як билися йгинули майбутні поети, вчителі, вчені. Молодь. Цвіт народу нашого.

І покаже головне: навіть там, у кривавих боях, захлинаючись відненависті до ворога, йдучи на смерть, вони залишалися гуманістами, людьми,що високо тримали прапор комуністичних ідеалів.

Солдатом, старшим сержантом - командиром обслуги батальйономміномета, потім - старшиною батареї пройшов Гончар від берегів Росі, черезальпійські бескеття й голубий Дунай до золотої Праги. Цей шлях проліг ічерез похмурі оточенські ночі. Та пройдений він був гідно, чесно, достойно.
Свідченням тому - орден Слави, Червоної Зірки і три медалі "За відвагу".

Та війна вчила не тільки воювати, битися з ворогом, вона вчила йогожити, керуючись красою вірності, і вчила писати. Бо щоб створити
"Прапороносців".

І там, у "окопна університетах", продовжував Олесь Гончар писати.
Певна річ, у круговерті фронтових буднів солдатові не до роману. Але внечасті хвилини затишшя лягали на папір, може й не відшліфовані, алепристрасні, гарячі й правдиві віршовані рядки. Про що й пише старшийсержант-мінометнік? Згадує рідний край:

... я напишу - Україні!

Сонцю її і степам ...
Пише про фронтові дороги ( "НІЧ У КАРПАТАХ", "В ГОРИ", "ТРАНСІЛЬВАНСЬКІЙ
МАРШ "), про вірних бойових побратимів (вірші" танкіст "," БРАТИ "," рицарі ").

Вірші, які скоряють своєю простотою, щирістю й правдивістю, невипадково були надруковані (українською мовою) у фронтовій газеті 72-їстрілецької дивізії "Советский богатир" на першій полосі. У них вжеокреслюються виразні контури майбутніх "Прапороносців":

Усе, що разом пережито,

У походах вистраждано, - все,

Я знаю, інший гордовито

Прапороносець понесе!

Вірші привернули увагу, І. Олесеві було запропоновано перейти вдівізійної редакцію газети. Але він вважав, при всій повазі й любові долітературної, газетярської праці, що його місце - там, в окопах, напередньому краї. І залишився зі своїми бойовими побратимами до кінця, доостаннього пострілу війни, поки не прийшов разом з ними до скромногобудинку "на губернській вулиці, де колись відбувалась Празька партійнаконференція, в кімнату, де тридцять три роки тому був великий Ленін ... "!

З невситима спрагою творити, з пам` яттю, в якій жили живі й мертвідрузі, гриміли вибухи, горіли танки й хати, повертається Олесь Гончар домирного життя. Приїздить у Харків. Але, розповідає письменник, "у Харковія не залишився. Надто багато нагадувало тут про минуле, надто ласкавим іщедрим було раніше до мене це місто, яке тепер похмуро чорніло в руїнах.
Все тут краю серце, пригнічувало, викликало болісні спогади.

Поїхав у Дніпропетровськ.

До війни неподалік Дніпропетровська жив батько, молодші Олесеві брати,а в самому місті працювала старша сестра. Одна тільки вона й зосталася --батька й братів забрала війна ... "Приїжджай, - запрошувала сестра Олеся, --хата тепла, хоч одігрієшся після окопів ... ".

Гончар продовжує навчання в університеті, й тут виявляючи неабиякунаполегливість та силу волі. Ходити на заняття доводилося пішки, за десятькілометрів. Учився він добре - це видно вже з того, що після закінченнянавчання його залишають в університеті асистентом кафедри історіїукраїнської літератури. А до цього ще - вперта творча праця безсоннихночами, при світлі карбідної лампи. На папір лягають щирі, схвильованірядки про все побачене, почуте, пережите.

Перший повоєнний твір - новела "Модри КАМЕНЬ", надрукований 1946 рокув журналі "Україна". В цей час побачила світ і перша частина трилогії
"Прапороносці" - роман "АЛЬПІ", схвалений до друку Юрієм Яновським ізахоплено зустрінутій читачем та літературною критикою. Того самого року
О. Гончар вступає в аспірантуру Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН
УРСР і переїздить до Києва, де відтоді й мешкає.

Напружена праця продовжується: на початку 1947 року побачив світ
"ГОЛУБИЙ ДУНАЙ", через рік - остання книга "Прапороносців" - "ЗЛАТА ПРАГА".
Всі романи були відзначені Державною премією ( "АЛЬПІ" та "ГОЛУБИЙ ДУНАЙ" -
1947р., "ЗЛАТА ПРАГА" - 1948 р.). Великий успіх трилогії викликав припливтворчих сил, послужив стимулом до дальшої самовідданої творчої праці,загострив почуття вимогливості до неї.

О. Гончар прагне поставити своє перо на службу рідному народові,писати про все, чим він живе. "Найважливіше, здається мені, для письменникапротягом усьго його життя не втратити чуття єдності, - так вважає митець ісам керується в житті й творчості цим положенням.

Його твори відзначаються багатотемністю, глибиною розкриття народногожиття. З `являється повість" Земля гуде "(1947) про полтавську підпільніцю
Лялю Убийвовк, яка перед війною навчалася в Харківському університеті, детоді вчився й О. Гончар. Темою дилогії "ТАВРІЯ" (1952) та "ПЕРЕКОП" (1957)є гірка доля селянської бідноти, змушеної йти на заробітки в херсонськістепи, й події революції та громадянської війни на Таврії.

О. Гончар продовжує звертатися до теми Вітчизняної війни. 1956 рокувиходить кіноповість "Партизанська ІСКРА" - про однойменну підпільнумолодіжну організацію, що діяла в селі Крімці на Одещині. А 1960 рокуписьменник видає роман "ЛЮДИНА І ЗБРОЯ", в якому розповідає про важкі йгіркі перші місяці боїв з фашистськими нападниками, про те, як виривався здрузями з оточення. Роман був відзначений Державною премією Української РСРім. Т. Г. Шевченка за 1962 рік.

І в подальших творах Олесь Гончар звертається до найістотнішіх проблемнародного життя. Його романи вражають масштабністю та неповторністюхарактерів дійових осіб, комуністичною ідейністю, щонайвищий художньоюмайстерністю. Один за одним, як наслідок невтомної праці письменника,з `являються його нові твори. Роман "Тронка" (1963), в якому порушуютьсяактуальні проблеми війни і миру, наступності поколінь, сутності людськогоіснування, становлення молодої людини, був відзначений ленінською премієюза1964 рік. Потім - романи "СОБОР" (1968), "ЦИКЛОН" (1970), "БЕРЕГ ЛЮБОВІ"
(1976), "ТВОЯ ЗОРЯ" (1980), повість "Бригантина" (1973).

Кожен з творів О. Гончара стає подією - не тільки в літературі, а й вусьому народному житті. Вони відразу ж перекладаються російською мовою, щодає можливість познайомитися з ними читачами братніх республік, а такожбагатьма мовами зарубіжних країн.

О. Гончар відомий і як блискучий новеліст. Його перу належить кільказбірок новел та оповідань. Він творчо продовжує традиції класиків --майстрів малої форми - М. Коцюбинського, В. Стефаника, збагативши новелуполіфонічністю змісту, філософським осмисленням подій. Його новели глибокопсихологічні, розкривають внутрішній світ героїв у важливі, переломнімоменти їх життя.

Виступає О. Гончар і як пристрасний публіцист, вдумливий учений -літературознавець і критик, а також нарісовець. Слід згадати про його книги
- Враження від знайомства з зарубіжними країнами: Чехословаччиною, Японією,
США, Данією, збірки літературознавчих статей "ПРО НАШЕ письменства" (1972)та "письменницькі РОЗДУМИ" (1980). Він також часто виступає в пресі ізстаттями на актуальні, гостропроблемні теми - про боротьбу за мир, пророзвиток літератури і мистецтва, про окремі питання життя народу.

Олесь Терентійович веде величезну громадську роботу. Він - депутат
Верховної Ради СРСР та Української РСР, з кандидатом у члени ЦК КПРС тачленами ЦК Компартії України. Тривалий час (1959 - 1972рр.) Очолював Спілкуписьменників України. Нині О. Гончар - голова Українськогореспубліканського комітету захисту миру, член Всесвітньої Ради Миру.

За визначні досягнення у літературній та науковій діяльності О. Гончаробраний академіком Академії наук Української РСР, удостоєний високогозвання Героя Соціалістичної Праці. Письменник нагороджений трьома орденами
Леніна, орденами Жовтневої Революції, Червоної Зірки і Слави 3-го ступеня,медалями.

чесним, самовідданим служінням народові, Комуністичній партії,невтомною творчою працею, чудовими книгами О. Гончар завоював гарячу любоврадянських людей, широкого читацького визнання як на Батьківщині, так і вцілому світі.