І.Е. Бабель:

Людина в вогні громадянської війни і революції.

"Письменник і революція 1917р.", "Інтелігенція і революція" - ці темиздаються сьогодні використаними і застарілими. А, між тим, вони неотримали ще свого дослідника, здатного оцінити їх не з позиціїполітичного оглядача, а відсторонено і не плутаючи естетику з політичноюзлободенністю.

Ця проблема спочатку мала на увазі два виходи: або письменник бравреволюцію і автоматично ставав її вірним псом і співаком, або небрав, внаслідок чого надавав їй явне чи таємне опір. Алеобидві ці моделі диктують письменникові тільки варіант його поведінки наполітичній арені, абсолютно не передбачаючи численні метаморфозив зоні культури. Тому наголос у взаєминах письменника з останньоюросійською революцією завжди робилося виключно на політичноспекулятивному моменті; вся культурологія відкидалась або в кращому випадкубула на самому дальньому плані.

Тут знову ж таки присутній типова для російської культурної традиціїплутанина естетики і моралі. Письменник завжди чекає від потужного політичногоподії естетичного вибуху і обпалюється на дивовижних моральнихнаслідки. "Слухати музику революції" завжди небезпечно, вона зачаровує,але в підсумку дає дуже сильні звукові ефекти.

Сімнадцятий рік розбудив і юридично оформив колосальний сплеск насильства,зробивши його рушійною силою вітчизняної культури на багато років вперед. І цяунікальна ситуація дозволяє порівняти творчість класиків двадцятих роківз культурними жестами представників світової культури.
Революція - занадто величезна за своїми масштабами подія, щоб не бутивідображених в літературі. І лише лічені одиниці письменників і поетів,що опинилися під її впливом, не торкнулися цієї теми у своїй творчості.

Треба також мати на увазі, що Жовтнева революція - найважливіший етап уісторії людства - породила в літературі та мистецтві складніявища.

Багато паперу було списано у відповідь на революцію та контрреволюцію, алелише небагато що, що вийшло з-під пера творців оповідань і романів, змогло вповної точності відобразити все те, що рухало народом у такі важкічаси і саме в тому напрямі, в якому потрібно було найвищим постам,не мають єдиного особи. Також не скрізь описана моральна ломка людей,що потрапили в наітруднейшее положення звіра революції. А той, хто порушив,розв'язав війну ... Хіба їм стало краще? Ні! Вони теж опинилися в руках тогочудовиська, яке вони самі ж і породили. Ці люди з вищого світу, колірвсього російського народу - радянська інтелігенція. Вони піддалися важкимвипробувань з боку другої, більшої частини населення країни, перехопилипрогрес, подальший розвиток війни. Деякі з них, особливо молоділюди, зламалися ...

Багато письменників використовували різні прийоми втілення і передачі всіхсвоїх думок з приводу революції в повному обсязі і в тій формі, яку вонисамі зазнали, будучи в самих центрах громадянської війни.

Одним з відомих революційних письменників виявився І.Е. Бабель.

І.Е. Бабель дуже, дуже складний в людському та літературномурозумінні. Він піддавався гонінню ще за життя. Складається такевраження, що й після його смерті питання про твори, створені ним,до цих пір не вирішена.

Це літопис буденних злодіянь, яка тисне на мене невтомно, як порок серця.

"Росія, - промовив він

під столом і забився, - Росія ..."

І. Бабель

У 20-30-і роки Ісаак Еммануїлович Бабель по праву вважався одним з провіднихписьменників Росії. Про його прозі були написані десятки статей. Найбільш ранніоповідання Бабеля схвалив і допоміг опублікувати сам М. Горький. Це було в
1916 році, але потім настала довга пауза.

В роки громадянської війни Бабель під чужим прізвищем йде воювати в Конармия
Будьонного. Його першим розповіді про Конармії викликали бурхливу негативнуреакцію самого Будьонного. Це й не дивно: вже тоді народжувався стильоспівування перемог більшовиків і різних їх діянь, критика буланеприпустима.

Отже, Бабеля його власний командарм обізвав так: "... дегенерат відлітератури Бабель опльовує художньої слиною класової ненависті "кінармійці. Але знову допоміг М. Горький, який знав ціну таланту цьогописьменника. Заперечуючи Будьонного, М. Горький дуже високо оцінив бабелевскую
"Конармия" і навіть сказав, що письменник зобразив героїв своєї книгияскравіше, "краще, правдивіше, ніж Гоголь запорожців". Але ми знаємо, що
Горький сам вступив у конфлікт з тоталітарним режимом Сталіна, і

52

Бабель втратив останню захист. У 1939 році Бабель був арештований і незабаромзагинув у сталінських катівнях.

За часів так званої "хрущовської відлиги" про Бабелі знову заговорили.
Вийшла його книга "Вибране". Але офіційна літературна реабілітація
Бабеля йшла повільно. "Відлига" закінчилася, і письменник знову піддавсярізкій критиці, в стилі Будьоновську, але тепер йому ставили в провинуантинаукові погляди та концепції.

У чому ж полягали його так звані антинаукові погляди? Мені здається,перш за все в тому, що радянська цензура того часу відсувала в тіньтвори про революцію і громадянську війну тих письменників, яківідверто говорили про свою епоху. Поки радянські цензори намагалися якосьзамовкнути ім'я Бабеля, в 1973 році в НДР вийшло двотомне зібрання йоготворів, а в 79-м в США - однотомник російською мовою "Забутий Бабель".

Зараз, коли російському читачеві повністю повернуто творча спадщинацього чудового письменника, ми бачимо, як були не праві ті, хто звинувачувавйого в зраді власного народу.

У всіх своїх творах про революції і громадянської війни Бабель викривавнесправедливі звинувачення, що коштували життя багатьом невинним людям, настігшіеі його самого. Герої Бабеля у всіх ситуаціях намагалися уникнутикровопролиття. В одній з новел "Конармії" головний герой перед атакоюспеціально виймає патрони з нагана, щоб не вбити людину. Бойовітовариші не розуміють його і починають ненавидіти. І. Бабель талановиторозвивав гуманістичні традиції класичної російської літератури, вде життя і щастя людини завжди переважають над іншими цінностями.
У 1920 р. Бабель добровільно вступив до лав Першої Кінної армії івідправився на фронт. Грунтуючись на своїх безпосередніх враження, віннаписав цикл оповідань "Конармия", працюючи як кореспондент газети
«Червоний кавалерист» під псевдонімом К. Лютов в першому Кінної армії. Роман
І.Е. Бабеля «Конармия» - це ряд здавалося б не пов'язаних між собоюепізодів, вишиковуються у величезні мозаїчні полотна. У них письменникпоказує жахи громадянської війни: жорстокість, насильство, руйнування староїкультури. У цей процес залучені прості люди - козаки, кінармійці - іпредставники інтелігенції. У «Конармії», незважаючи на жахи війни,показана лютість тих років, - віра в революцію і віра в людину.
Мистецтво Ісаака Бабеля малює в творі безжальну, злегкаприкриту своєрідним чорним гумором панораму почуттів народних мас ічервоноармійців. Слід зазначити, що дія книги розгортається на
Україні і в Польщі, але все що згадуються нижче персонажі росіяни.
Оповідання ведеться від імені Кирила Васильовича Лютова, який говорить просебе: "Я закінчив юридичний факультет і належу до так званихінтелігентним людям ". Лютов глибоко самотній. Він, освічена людина,знає мови, наділений почуттям прекрасного, потрапляє в середовище, в якому
"Ріжуть за очки". Його не хочуть приймати, поки він не здійснить вбивство
(нехай це вбивство гусака, але для інтелігента воно - трагедія). Тільки післярозправи з гусаком Лютов зливається з масою червоноармійців, що сказали про нього:
"Хлопець нам підходить". Але це лише видимість. Він все одно чужий середних. Він не може змусити себе відмовитися від заповідей моралі. Оскверненняцерков, насильство над жінками, жорстокість по відношенню до полонених - все цеболем відгукується в його душі. Він ніколи не перетвориться на одного з них, нестане точно таким, як Василь Курдюков, холоднокровно описав вбивствовласного батька, або Афонька Біда, безтрепетно який застрелив пораненого
Долгушова. Щоб вести себе, як ці люди, треба так само мало знати і немати поняття про моральне законі.
Лютов не єдиний інтелігент у "Конармії". Б'ючись в Польщі, героїкниги постійно стикаються з місцевим населенням - поляками та євреями.
Єврейська культура особливо багато важить для Бабеля, який знав її з дитинства.
Більшість євреїв, зображених у "Конармії", освічені, що оберігаютьсвою культуру і традиції люди.

За словами Н. Берковський: «Конармия» - одне із значних явищ вхудожньої літератури про громадянську війну ».

Ідея цього роману - виявити і показати всі вади революції, російськоїармії і аморальність людини.

Автор малює пронизливо-тужливе самотність людини на війні. І.Е.
Бабель, побачивши в революції не тільки силу, але і «сльози і кров», «крутив»людини так і сяк, аналізував його. У розділах «Лист» і «Берестечко»автор показує різні позиції людей на війні. У «Листі» він пише про те,що на шкалі життєвих цінностей героя, історія про те, як «закінчували»спочатку брата Феднов, а потім татуся, займає друге місце. У цьомуполягає протест самого автора проти вбивства. А в розділі «Берестечко»
І.Е. Бабель намагається піти від реальності, тому що вона нестерпна.
Описуючи характери героїв, межі між їхніми душевними станами,несподівані вчинки, автор малює нескінченну різнорідністьдійсності, здатність людини одночасно бути піднесеним ізвичайним, трагічним і героїчним, жорстоким і добрим, породжує івбиває. І.Е. Бабель майстерно грає переходами між жахом ізахопленням, між прекрасним і жахливим.

За пафосом революції від розглядали її лик: він зрозумів, що революція --це екстремальна ситуація, розкриває таємницю людини. Але навіть у суворихбудні революції людина, що має почуття жалю, не зможепримиритися з вбивством і кровопролиттям. Людина, на думку І.Е. Бабеля,самотній у цьому світі. Він пише про те, що революція іде «як лава, розмітивжиття », і залишив свій відбиток на всьому, чого торкнеться. І.Е. Бабельвідчуває себе «на великій безперервної панахиді». Ще сліпучесвітить розпечене сонце, але вже здається, що це «помаранчеве сонцекотиться по небу, як відрубана голова », і« ніжний світло », який
«Спалахує в ущелинах хмар», вже не може зняти тривожного занепокоєння,тому що не просто захід сонця, а «штандарти заходу віють над нашимиголовами ... »Картина перемоги на очах набуває незвичну жорстокість. Іколи слідом за «штандартами заходу сонця» автор напише фразу: «Запах вчорашньоїкрові і вбитих коней капає у вечірню прохолоду », - цією метаморфозою вінякщо не перекине, то, принаймні, сильно ускладнить свійпочатковий переможний заспів. Все це готує фінал, де вгарячому сні оповідачеві бачаться сутички і кулі, а наяву сплячий сусід-єврейвиявляється мертвим, звірячо зарізали поляками старим.
В. Полянський відзначав, що в «Конармії», як і в «Севастопольських оповіданнях»
Л. Толстого, «героєм, зрештою, є« правда »... що підняласяселянської стихії, що піднялася на допомогу пролетарської революції,комунізму, хоча б і своєрідно розуміє ».

« Конармия »І.Е. Бабеля свого часу викликала великий переполох вцензурі, і, коли він приніс книгу в Будинок преси, то, вислухавши різкікритичні зауваження, спокійно сказав: «Що я бачив у Будьонного - то йдал. Бачу, що не дав я там зовсім політпрацівника, не дав взагалі багато чого про
Червоної Армії, дам, якщо зумію, далі »...
Як було сказано, автор не залишав без уваги в своїй творчості такіпроблеми, як національне питання. В оповіданні "Геда" ми бачимо людину,який ні за яких обставин не може відмовитися від своїхнаціональних традицій: "Революція - скажімо їй" так ", але хіба суботи мискажімо "ні"? "Революція не принесла йому та іншим євреям нічого, крімнових бід: "І ось ми всі, вчені люди, ми падаємо на обличчя і кричимо на голос:Біда нам, де солодка революція? .. "Герой оповідання Ісаака Бабеля - старий
Геда висловлює таке побажання: «І я хочу Інтернаціоналу добрих людей,я хочу, щоб кожну душу взяли на облік і дали б їй пайок по першійкатегорії ». На що головний герой твору - Кирило Лютов - відповідаєйому, що Інтернаціонал «їдять з порохом і приправляють кращою кров'ю».

Сам Геда це чудово розуміє. Він бачить, що й білі, і червоні несуть зсобою зло, розруху, горе, руйнування. А в його уяві «революція --це добра справа хороших людей. І тоді герой ставить запитання: «Хто ж скаже
Геда, де революція і де контрреволюція ». Де солодка революція? »Вінхоче простого спокою, ясності. Щоб у нього не відібрали улюбленийграмофон, а у відповідь отримує: «Я стріляти в тебе буду ... і я не можу нестріляти, тому що я - революція ». Геда зрозуміти дуже легко: люди,воюють один проти одного, однаково жорстокі з мирним населенням, а йомухочеться, щоб навколо нього жили добрі, мирні й чуйні люди.

На мій погляд, у тих умовах і в той час це було неможливо. Йшла війна,сама абсурдна по своїй суті, коли брат йде на брата, син - на батька.
І як же зі зброєю в руці, переступаючи через мертвих, можна побудувати добрийі справедливий світ, що об'єднує людей різних національностей?

Його не можна побудувати, адже це зовсім різні культури, уявлення просвіті, різні уклади життя.

І ще одна особливість: Геда зовсім не потрібні високі революційні ідеалиі цілі, йому потрібне спокійне, мирна і сите життя. І таких, як він, багато.

І сам автор вважає «Інтернаціонал добрих людей» неможливим, тому вінназиває Геда «засновником незбутнього Інтернаціоналу».
Своєю розповіддю Їх було дев'ять автор ніби висловлює думку: на війні немаєпереможців, навпаки, тут все переможені. Переможені ті, кого вбили,вражені ті, хто вбивав, тому що слід скоєного вбивства буде лежатина них все життя, і кожен постріл буде вбивати не тільки людини, а йчастина душі. У цьому й полягає саме жахливе, згубний вплив війнипоховання душ солдатів. Тому автор і пише: Я жахнувся безлічіпанахид, майбутніх мені. У самій назві Бабель закладає певнийсенс. Їх було дев'ять + Кого їх? Солдат, прикажчиків, полонених? Авторнавмисно і пише про них як про однорідною групою людей, але робить він це некеруючись політикою антисемітизму, а прагнучи відокремити кожноголюдини. З дев'яти убитих читач знає лише одного, що стоїть підчетвертим номером Адольфа Шульмейстера, Лодзінськоє прикажчика, єврея. Ахто вони - інші вісім чоловік? Та й вісім чи що? Адже вісьмох вбилитільки в цей день, а скільки їх склав голови під смертоносним прицілом?
І не злічити, напевно. Тому Бабель і використовує займенник їх,Залишився образ полонених загадкових для читача. Тему розповіді можнавизначити як вбивча сила війни, дія її на людину. Ідеярозповіді полягає в тому, щоб підкреслити це безліч панахид, можебути, відкрити очі всім людям і спробувати запитати: А заради чого все це?
Міріади бджіл відбивали переможців і вмирали у вуликів. Вони боролися за себе,за свій дім, за свою велику родину, і єдина мета сплочала їх. А коли людихолоднокровно вбивають один одного це що? Це навіть не боротьба, не війна. Цевинищення ближніх. В оповіданні є своєрідний рефрен: Дев'яти полоненихнемає в живих. Я знаю це серцем. Еета думка повторюється на початку, всередині і в кінці твору, тим самим охоплюючи всі його частини однієї,.
Немов пульсуючою в мозку думкою. Ці слова стають головними дляавтора. Його герой оповідач переживає за вбитих. Але що може зробитивін, якщо взводний командир Голов, вбиваючи людину, повертає собі посмішкуполегшення і спокою, ніби такі дії можна назвати великими,героїчними? В оповіданні, крім оповідача, є й інші герої, чиїхарактери автор розкриває за допомогою портретних замальовок, діалогів, їхвчинків. Так юнак, стебло баками,. з спокійними очимапоблажливою юності втілює ідею марність війни,. Тому щоюність дивиться на все іншими очима. І не важливо, програємо ми чи ні, --значно інше: збережемо ми головне багатство людини. Голов,взводний командир, в оповіданні протиставлений оповідач. Якщо дляостаннього вбити це позбавити життя, зробити гріх, непростотільнихвчинок, то для Голова вбивство обертається лише холоднокровнимвідомого. Полярність цих двох образів виявляється і в діалогах,в їхніх стосунках, у фразах. Голов з ненавистю говорить про те, щооповідач дивиться на світ крізь свої окуляри. Можливо,. Той справдібачить світ крізь призму людських почуттів, тих же, що і в мирний час,а, по Голову, на війні так не можна. Він пристосований до війни: навчивсядіставати в полонених одяг, стріляти, вбивати. Його натура, напевно, дужесильно піддалася впливу війни. Голов вже не людина. Він солдатів. І в цейпоняття можна вкладати не тільки бійцівські якості, але й перетвореннялюдини в один гвинтик у механізмі армії і не більше того. Автор використовуєще один діалог для висловлення думок своїх героїв. Він відбувається міжоповідачем і полоненим євреєм Шульмейстер. Читач дізнається, що один зіншому спілкуються два єврея. З тією лише різницею, що один офіцер, а іншийполонений, що один буде вбивати, а інший через лічені хвилини помре.
Такий своєрідний герой двійник потрібен був авторові, щоб показатиневибіркову батога війни. Просто помруть все: деякі фізично, іншіморально. Якщо виходити на лексичний рівень, то можна відзначитивикористання стилістично знижених, розмовних слів, які створюютьгармонічний фон для оповідання (дільба робити, скидай барахло).
Крім того, як завжди в розмовній мові, у діалогах героїв можназустріти інверсії, Еліпс, які не є художнімизасобами, але створюють гармонійну картину. В кінці розповіді антитеза: Явзяв щоденник і пішов у квітник, ще уцілів. Там росли гіацинти і блакитнітроянди. Читач бачить різкий контраст між жахами війни і вишуканимиблакитними трояндами, що ростуть у квітнику, ніби осколки минулого безтурботноїжиття, що поселилися серед моря війни.
Всі розповіді у Бабеля наповнені такими, що запам'ятовуються, яскравими метаморфозами,відображаючи драматизм його світогляду. І ми не можемо не сумувати про йогодолею, не співчувати його внутрішнім терзанням, не захоплюватися йоготворчим даром. Його проза не выцвела в часі. Його герої не потьмяніли.
Його стиль, як і раніше загадковий і невоспроізводім. Його зображенняреволюції сприймається як художнє відкриття. Він висловив своюпозицію на революцію, став «самотньою людиною» у світі, який швидкозмінюється і кишить змінами. І ми бачимо, як громадянська війна чужаінтелігентній людині. Це царство дикості, руйнування культури - іросійської, і польської, і єврейської.