Зміст.
Глава I. стор 2-3
Глава II. стор. 4-5
Глава III. стор 6-27
Глава IV. стор 28-32
Список літератури. стор 33
Глава I.
Поява Риму.
Почалося все кілька тисяч років тому на Апенинського півострові вмісці, яке називалося Лациум. Там жили латини. Вони жили близько албанськихгор. Завдяки тому, що вони добували сіль (сіль в ті часи буланайціннішим продуктом) і вдалому розташуванню місце через ці місцяпроходили торгові шляхи плем'я почало швидко зростати і утворилося римськедержава.
Далі історія Риму тісно переплітається з історією Греції, починаючи зоблоги Трої. У царя Трої був племінник Еней син Афродіти. Перед тим, як
Троя впала до нього прийшли боги і сказали, що про це. Еней з батьком залишають
Трою. Далі Еней зображується богом і його подорож є не що інше,як грецький міф про Одіссея. Після вбивства циклопа сина Посейдона вінпрокляв Енея і той блукає по морю здійснюючи різні подвиги. Нарештібоги прощають його і дозволили увійти в гирлі річки Тібр, так він потрапив долатина. Його зустрічає цар, Еней одружується з його донькою і у них, народжуютьсядіти Юлії. Утворюють держава Лонга-Альба. Через 450 років править Німіторунього є дочка красуня і злий брат Амулій, який хоче влади і вінздійснює палацовий переворот. Німітора садить у в'язницю а племінницювідправляє в культ весталок. Культ богині Вести-римляни вважають, що всісталося з вогню, а Веста була богинею вогню, тому її шанували. Їйслужили Весталки-молоді дівчата, які давали обітницю безшлюбності і велизамкнутий спосіб життя.
Одного разу Марс-бог війни проник в храм у вигляді дощу побачив дівчину, вониполюбили один одного і поєднувалися таємним шлюбом, але скоро плоди їхньої любовістали помітні. Жрець помітив це і, щоб уникнути ганьби ховає її іприймає пологи.
Народжуються двоє синів, Ромул і Рем. Амулій дізнався про це і дітей ховають укошик та пускають по Тибру. Через якийсь час кошик причалює і дітивже вмирали від голоду, але на берег вийшла і вовчиця вигодувала їх своїммолоком. Почувши шум, що наближалися людей, вона тікає. Дітей знаходитьпастух, у якого не було дітей, і він залишає їх собі.
Діти виросли красиві і забіякуватих і одного разу побилися зі стражникамиза це їх відвели до царя (Амуль). Всі впізнали в них спадкоємців цьогоцаря і вони за допомогою щита списа (символи Риму) скидають самозванця,звільняють матір і вирушають на пошуки нових земель.
Знаходять гарне місце близько семи пагорбів, там повно дичини і землі дужеродючі, вирішують заснувати місто. Але хто буде правити? Забираються напагорби, і чекають ознаки із вище, Ромул сидів на пагорбі Алексімо, а Рем напагорбі Палатін. Рем подивився в небо і побачив зграю з шести птахів, а Ромулпобачив з дванадцяти. Спускаються вниз і смітять. Зав'язується бійка врезультаті якої Ромул вбиває Рема і називає це місто на честь себе
Римом - 754 р.до н.е.
Ромул придумав символи влади (скіпетр і державу), гілки влади ікалендар.
Глава II.
Етапи розвитку латинської мови.
До 754 р.до н.е. період до архаїчній латині.
Держава розростається, захоплює нові племена.
Потрібна писемність. Писемність буває: символьний і смислова - десимвол позначає якусь дію і є фонетичне письмо - де буквавідповідає звуку. Спочатку взяли у етрусків символьну писемність, алене змогли її освоїти і прийняли грецьку фонетичну писемність. Писалиправоруч на ліво, але з четвертого століття стали писати зліва на право.
Перші написи з'являються на зброю. Літератури немає, тільки уснетворчість. Пишуть вірші - сатура, що бачу, про те співаю.
III століття до н.е. до класичний - літературний період.
У Торент в полон узятий грек Андроник, він був слабкий, і його хотіли вбити, алевін знав поеми (Еллада, Одіссея і.т.д.) і веселив господаря, закінчуючи коженраз на самому цікавому місці. Тоді господар запропонував йому записати все, щовін знає стилем на табличці з латиною.
Квінтескей приносить стіховой розмір дактеніческій гекзамен.
II століття пишуть комедії герої ще живуть у Греції, але характер римський.
Представники Плант і Теренцій. З'являється філософія (любов мудрості згрецької). Тіт Лукрецій Карр філосовско-наукова поема «Про природу речей» вшести томах.
Гай Велером Катулл пише ліричні вірші про кохання.
I століття до н.е. до I століття н.е. золотий або класична латинь.
Імператор серпня протегує поетам. Публій Вергілій Марон синбідняка сидить на дорозі і співає свої вірші, несуть майорець Мецената вінвикуповує хлопчика, дарує віллу в Римі і той його не підводить.
Георій пише поеми про сільське господарство, про пастухів, про траву і.т.д. Хотівсказати, що вистачить воювати пора починати жити мирно.
Квінт Горацій-син відпущеного раба. Пише оди для Августа. Йому належитьрядок з вірша «Я пам'ятник собі воздвіх НЕ рукотворний ...».
Публій Побачимо Назон з всадніческого стану-майбутній лицар. Писав про те,що його хвилювало, про корупцію, про свободу моралі, і він передбачав захід сонцяімперії. За це його виганяють, і він помирає в Румунії.
II століття н.е. срібна латинь.
Відбувається насильницька романізація, латинь змінюється.
Абзоній пише свої вірші.
Кінець II-III століття діалектичний стрибок-перехід колічесва в якість.
«Чиста» стає вульгарною-народною.
Відбувається розпад римської імперії, варвари руйнують дороги і починаютьз'являтися нові мови. Латинська мова «вмирає».
Глава III.
Розвиток латинської мови.
Основним джерелом для вивчення латинської мови є, звичайно,тексти, складені на цій мові,-пам'ятники римської писемності.
Після розпаду Римської імперії розпався і єдиний латинська мова, вінпоклав початок утворенню нових мов і перестав служити мовою спілкуваннякокого-небудь народу в цілому і зберігся лише як писемної мови -як мова науки, як мова католицької церкви, як мова офіційних актів.
При всіх своїх історче ських модифікаціях письмова латина залишалася
"Латиною", тобто зберігала і основний словниковий фонд і граматичний ладантичної латині; через свою "штучність", орієнтованості написьмові зразки минулого, вона зберігалася в набагато більш незмінних,застиглих формах, ніж це має місце в "народних" мовах, які обслуговуютьпотреби усного спілкування мас. Безперервна наступність вивчення івикористання латинської мови створює, таким чином, міцну основу дляелементарного розуміння античних текстів, для того, щоб, за допомогою їхподальшого тлумачення і аналізу, виводити більш глибокі закономірностіладу латинської мови та її історичного розвитку.
Від складу цих текстів, від багатства і різноманітності пам'ятників,документують різні періоди історії латинської мови, від того, вЯкою мірою в пам'ятниках представлені різні мовні стилі, залежать іможливості наукової розробки питань історії мови, ступінь охопленнярізних сторін його розвитку.
Не менш суттєвим є і питання про збереження тексту пам'яток, проте, чи дійшли до нас тексти в тому вигляді, в якому вони були створені своїмиавторами, або зазнали яких-небудь змін в зберегла їх для настрадиції. При використанні пам'яток з історико-лінгвістичної метоюце питання має особливо важливе значення.
З обох згаданих точок зору представляється доцільним розбити всюсуму що дійшли до нас пам'ятників на дві великі групи, різкопротистоять одна одній у своїй основній масі як за характеромзбереження тексту, так і щодо відображених у них мовних стилів:пам'ятники літературні та пам'ятники епіграфічні (написи); термін
"Літературний" розуміється при цьому широко, включаючи в себе не тількихудожню літературу, а й наукову, публіцистичну - все те, щопоширювалася у формі книги.
Літературні пам'ятники дійшли до нас, як правило, в середньовічнихрукописах.
В античності основним писальні матеріалом був папірус, 1 погано зберігається вєвропейському кліматі, і папіруснихкнига порівняно швидко погібала.1 зберегтися міг лише такий текст,який продовжував викликати до себе інтерес і час від часу листувавсязаново. З початку нової ери 'з'явився набагато більш стійкий писальнийматеріал, пергамен, але він тільки повільно витісняв собою папірус і здобувостаточну перемогу тільки в пізньої античності. Останні століття Римськоїімперії, коли відбувався остаточний переклад текстів з папірусу напергамен, і є тим критичним періодом, який визначив складщо дійшли до нас літературних пам'яток, але ще до цього багато що булобезповоротно втрачено і в самих римлян. Однак число літературних текстів,безпосередньо збереглися в пізньоантичний примірниках (IV-VI ст. н.е..), вкрай незначно; у величезній більшості випадків ми маємо лишепізніші списки, кількість яких, починаючи з IX ст., з каролінзькийчасів, неухильно зростає.
Склад літературних пам'яток, що є в нашому розпорядженні, єрезультатом послідовного відбору, яка провадила поруч поколінь і встародавні часи і на початку Середніх століть і зберіг з писемності минулоголише те, що залишалося з тієї чи іншої точки зору актуальним; для нашоїмети немає необхідності входити в детальний аналіз змінюється наПротягом століть принципів цього відбору. Тут діяли і потребипрактичного порядку, потреба в технічній, сільськогосподарській,медичної або юридичної книзі, і спрямованість художньогоінтересу, і релігійні міркування; велику роль відігравали потреби школи,навчальної літературної мови та літературного мистецтва на видатнихзразках різних літературних жанрів. Необхідно, однак, зафіксуватипідсумки цього відбору.
Дослідник латинської мови не може не враховувати, що, хоча в йогорозпорядженні є велика кількість літературних пам'яток,вони все ж таки становлять лише незначну частину літературної продукції
Риму. Від багатьох видатних письменників нічого не залишилося, окрім мізернихуривків; творчість інших авторів представлено лишеокремими творами; лише у виняткових випадках (наприклад
Теренцій, Вергілій, Горацій) ми маємо, очевидно, повне зібраннятворів. За цих умов багато серйозні питання історії мовилише насилу можуть бути поставлені, наприклад питання про рольокремих письменників у розвитку літературної мови. Майженеможливо стежити за збагаченням словника, за випаданням застарілих слівз мови; занадто багато що тут залежить від випадкових обставин, відзасвідчення або незасвпдетельствованності слова вщо дійшли до нас пам'ятниках. У сенсі обстеженні лексикизбережених джерел латиніст перебуває в дуже сприятливомуположенні, якому можуть позаздрити працівники в області будь-якогоіншої мови. Майже до всіх значним текстів є повнісловники; повний словник латинської мови (ще не закінчений),
"Thesaurus linguae Latinae", містить під кожним словом всеконтексти, в яких це слово зустрічається в римських пам'ятках з найдавнішої пори до II ст. н. е.., а вибірково - і матеріал з більш пізніх античних письменників, але, незважаючи на повноту охоплення готівковихджерел, самий характер їх найчастіше не дозволяє вийти замежі сумарних характеристик окремих періодів.
Необхідно, однак, зазначити, що весь цей величезнийнакопичений лексікологіческій матеріал ще майже невикористаний і що в цьому відношенні належить великаробота.
Далі, наявні пам'ятники дуже нерівномірно розподілені поокремими періодами. Особливо постраждав від античного відборуархаїчний період, а також час становлення класичної мови.
Від усієї літератури до-ціцероновского часу вціліли в якостіповних творів тільки комедії Плавта і Теренція ісільськогосподарський трактат Катона Старшого. Для так званих
"Золотого" та "срібного" століть (I ст. До н. Е.. І I ст. Н. Е..) Матеріалнадходить набагато більш рясно і компактними масами, причомухудожня література (в античному розумінні, тобто включаючиісторіографію, красномовство та художні форми філософськоговикладу) переважає над науковою і технічною. З II ст. н. е.. картиназнову змінюється, і серед збереглися досить численнихпам'ятників вчений і спеціальна література переважає надхудожньої, а потім приєднується і нова релігійналітература, християнська. При цьому іноді виходять серйозніпрогалини у документації, з яких найбільш чутливим євідсутність переходу від "архаїчного" мови Теренція і
Катона до "класичного" мові Цицерона, несподівановиростала перед нами у всій повноті своїх лексичних і граматичних якостей в результаті майже повної відсутності пам'яток другої половини II ст. і початку I в. до н. е..
Втрата майже всієї архаїчної римської літератури аж ніяк не компенсується наявністю фрагментів, тобто цитат із втрачених творів, які ми знаходимо у різних римськихписьменників; так, римські граматики (стор. 18 ел.) вибирали рідкісніслова та незвичні форми з творів старовинних авторів і приводиливідповідні цитати, зазвичай дуже короткі. Самі по собі ці матеріалипредставляють значну цінність, збагачуючи наші відомості про латинськоїлексиці або морфології, але установка грамматиків на збирання одних лишевідхилень від "класичної" норми швидше здатна затемнитипитання про роль того чи іншого письменника у створенні цієї норми і прохарактерні особливості його мови в цілому. Більш показовими в цьомувідносно нерідко виявляються інші цитати, більші завеличиною, які наводяться з тих чи інших приводів Цицероном ііншими авторами (наприклад Геллі, без спеціальної "граматичної"мети. Велика кількість фрагментів є лише від письменників епохиреспубліки. Чи не дійшли до нас твори пізнішого часу цитуютьсянабагато рідше.
Архаїчна література постраждала більше, ніж література будь-якогоіншого періоду, не тільки з точки зору складу пам'яток, але й у розуміннізбереження тексту, який легко піддавався модернізації. Правда, в цьомувідношенні доля різних пам'ятників була неоднакова. Так, комедії
Теренція, що видавалися, ймовірно, вже самим автором у вигляді окремих книг ірано стали предметом турботи римських грамматиків, дійшли у відноснозбереженій формі. Інакше йде справа з текстом Плавта, нашого найважливішогоджерела для знайомства з архаїчної латиною на рубежі III і II ст. до н.е..
Praesagibat mi animus frustra me ire quom exibam domo-(Aul., 178).
'Віщувала мені душа, коли я виходив з дому, що я даремно йду'.
Цицерон приводить цей вірш в трактаті "De divinatione", I, 34, 65, замінюючиіндикатив exibam суб'юнктівом exirem згідно з нормами класичногосинтаксису, розширивши, в порівнянні з епохою Плавта, вживання суб'єктів незалежно відюнктіва в тимчасових додаткових пропозиціях, що вводяться союзом cum.
Це-явна модернізація, від якої наша рукописна переказ Плавтавільно.
. . . tempestas quondam fuit Cum inter nos sordebamus alter alteri (True.,
380-381).
'Було колись час, коли ми один до одного питали огиду'.
У той час як амвросіанскій палімпсест (А; Ср стор 5 ел.) Дає індикативsordebamus, інші рукописи (група Р) мають читання sorderemus, тобтовводять що покладається за класичною нормі суб'юнктів. Тут модернізаціяпроникла вже в одну з гілок рукописного перекази.
Duorum labori ego hominum parsissem lubens
Mei te rogandi et tis respondendi mihi (Pseud., 5-6).
'Я охоче поберіг б працю двох людей, мій - питати тебе, і твій --відповідати мені '.
Mei - рід. відмінок особистого займенника ego, і tis • - древня форма рід.відмінка особистого займенника tu, відповідна пізнішим tui, служатьдодатками до duorum hominum
Архаїчне tis, стилістично виправдане пародійно високим стилем всьогоуривка, було згодом модернізовано. Текст у наведеній формівідновлений видавцями на підставі цитати у Геллі, де рукописи даютьчитання et tui tis, об'єднуючи стару форму зі звичною. У трактаті Ноніяцитується et tui, тобто архаїчна форма вже остаточно витіснена. Урукописах Плавта спотворення просунулася ще ступенем далі: etui (A), ette (P). Модернізація охопила вже всі рукописне переказ і могла бутиусунена лише в силу випадковості, завдяки цитаті у Геллі, якапоказує нам і шлях перекручування тексту: незрозумілий tis було пояснено
( "Глоссіровано") допомогою надпісанія над ним класичної форми tui, яканадалі витіснила початкову. Не доводиться сумніватися в тому, щощо дійшов до нас текст Плавта модернізований і в інших місцях, де у нас вженемає коштів відновити його справжній вигляд.
Дурна збереження плавтовского тексту зв'яана, очевидно, і з тимобставиною, що комедії Плавта на перших порах існували лише вформі "сценічних екземплярів", котрі дозволяли переробку тексту привідновлення постановки п'єси. Звідси ряд вставок, скорочень, подвійнихредакцій, що потрапили в наші рукописи. Так,
Studeo hercle audire: nam ted ausculto lubens. Agedum: nam satis lubenterte ausculto loqui.
Другий вірш являє собою не що інше, як змінену редакціюперше, з усуненням архаїчного винить, відмінка ted. При такому характерітрадиції тексту його модернізація, особливо фонетична іорфографічна, була майже неминучою, а у наступних переписувачів вонавсе більш посилювалася. Нар. і дат. відмінки займенники qui або quis маютьзвичайно в рукописах форму cuius, cui, хоча для епохи Плавта ми очікували бнаписання quoius, quoi, і дійсно, у вірші Capt., 887, де занепорозуміння було прочитано quo iusserat замість quoius erat, помилка врозподіл букв між словами зберегла сліди колишнього написання, а в
As., 589, 593 стара форма quoi виявилася переписаної спільно зпізнішим cui. Цілком очевидно, що текст Плавта в тій формі, якудають рукописи, а слідом за ними і друковані видання, не може розглядатисяяк незамутненим джерело, зокрема для висновків історико-фонетичногопорядку, в тих випадках, коли він співпадає з пізнішої нормою, --особливо якщо його легко було привести у відповідність з цією нормою,не порушуючи метричного будови вірша. Для датування, наприклад,таких процесів III-II ст., як монофтонгізація тих чи інших дифтонгів
(стор. 194 ел.), текст Плавта даремний. Ясно, що чим далі архаїчнийтекст відстояв від норми "класичного" мови, тим більше йомузагрожувала небезпека модернізації та вільних чи невільних спотвореньз боку переписувачів. Цитати з найдавнішого пам'ятника римськоїсакральної поезії, гімну Салієв, незрозумілі вже для самих римлян
(Qu'mtil., I. О., I, 6, 40: Saliorum carmina vix sacerdotibus suissatis intellecta; cp. Hor. Epist. II, 1, 86-87), дійшли до нас по більшійчастини в абсолютно спотвореному вигляді. В. дещо кращому становищізнаходяться найдавніші юридичні тексти, цитати з законів 12 таблиць (Vв. до н. е..) і так званих "царських законів" (legesregiae). Знання 12 таблиць напам'ять входило в систему римського
'Освіти ще в I ст. до н. е.. (Cic., De leg. II,
23, 59: discebamus enim pueri XII ut carmen necessarium), і текст їх,будучи весь час на устах, міняв свою форму разом зрозвитком мови. Наприклад: I, 3: si morbus aevitasue vitium escit, quiin ius vocabit iumentum dato 'якщо перешкодою [для явкивідповідача] буде хвороба або вік, то той, хто кличе всуд, нехай надасть візок '. Слова qui in ius vocabitвизнаються вставкою тлумача, що порушує стиль давньоримськогозаконодавства: для 12 таблиць характерні безсуб'єктні конструкціїтипу I, 1: si in ius vocat, ito 'якщо кличе до суду, хаййде, і пряма вказівка на легко доповнюваний з контексту суб'єкт,зроблене до того ж у формі придаткового пропозиції, має явно пізніший характер. Але і після усунення цієїсинтаксичної модернізації в уривку не залишається жодного слова, якезберегло б форму, властиву йому в V ст. Судячи з хронологічноблизьким і навіть більш пізнім написів, що розглядаєтьсяпропозиція повинна було в початковому тексті мати вигляд
* sei morbos aivotasve vitiom escet, iouxmentom datod. Длятого щоб уривок отримав ту форму, в якій він дійшов до нас, повиненбув відбутися цілий ряд фонетичних змін, що відбувалисяпротягом століть:-xm->-sm->-т-, процеси звуження коротких голосних в серединних і кінцевих складах-о-> -1 - (у відкритомусерединному складі),-s>-us,-om>-um,-et>-Tt відпадання кінцевого-d після довгого гласного, монофтонгізація ei> I, ou ^> u, перехід ai> ae; текстповністю переведений на фонетику класичної латини. Форма aevitas якфонетичний дублет до пізнішим aetas не зникла і в класичному мовою,так само як і начінательний дієслово escit «es-ske-ti» у функції майбутньогоerit. Взагалі кажучи, модернізація стародавніх юридичних текстів проходила впершу чергу з фонетичної лінії: морфологічні, лексичні абосинтаксичні заміни зустрічаються набагато рідше, і з цього боку фрагменти
12 таблиць зберігають свою цінність як один з найдавніших пам'ятниківархаїчній латині.
Ми особливо розглянули тут питання про модернізацію архаїчних текстів з огляду нанадзвичайної важливості їх для історії мови, але модернізація є лишеокремий випадок більш загального процесу нормалізації тексту, усунення знього незвичайних слів, форм, оборотів. Вивчення варіантів рукописногоперекази показує, що нормалізація поширювалася навіть на творисамих "коректних" авторів, таких, як Цицерон або Цезар. Кожен античнийтекст, який було збережено середньовічними рукописами (стор. 4), має більш -менш тривалу історію свого перекази, і в цьому процесі помилковаправка грає часом не менш руйнівну роль, ніж помилки присписуванні.
У цьому відношенні нерідко грішать і сучасні видавці, надмірнонормалізіруя тексти і усуваючи з них цікаві лінгвістичні явища.
Так, в одному з "царських законів", наведеному в словнику Фесту під словомoccisum, ми читаємо: si hominem fulminibus occisit 'якщо людину вб'єблискавками '. Більш пізні латинські тексти не містять прикладів на безособовепропозицію із зазначенням виробника дії в аблатіве, але це ще недає підстави заперечувати можливість такої конструкції в найдавнішому мовою івидаляти її з тексту, як це зазвичай роблять видавці. Пропонують читатиfulmen 'блискавка' або fulmen lovis 'блискавка Юпітера'. Але в першому випадку дужеважко буде пояснити походження помилки, заміну fulmen на fulminibus, апроти друге припущення говорить що наводиться тут же фестом більшеМодернізована редакція того ж постанови homo si fulmine occisus est
'якщо людина вбита блискавкою', - без будь-які згадки про Юпітері.
Як реакція проти захоплення "кон'єктура" іноді виникає іпротилежна крайність - надмірна довіра до рукописному переказами,недооблік неминучості в ньому деякої кількості помилок.
Попереднім умовою лінгвістичної роботи над античним літературнимтекстом є, таким чином, критичне ставлення до тексту,встановлення ступеня його надійності на основі оцінки рукописногоперекази. Відрив мовознавства від філології однаково не бажаний з точкизору інтересів обох дисциплін.
Нарешті, літературні тексти - і це дуже суттєво для їх оцінки якджерел - дуже нерівномірно відображають різні мовні стилі. Одним знайбільш чутливих прогалин всієї нашої інформації про історіюлатинської мови є убогість даних про народноразго-ворной мови,характерні риси якої нерідко залишаються за порогом книжкового стилю. Присуворої стилістичної диференційованості різних жанрів античноїлітератури особливості розмовної мови могли-проникати тільки в
"Низькі" жанри з побутовим змістом, але й тут вони не були основоюлітературного стилю, а залучалися лише певною мірою, для створеннядеякого колориту. З особливою силою позначилася в цій області ізагальноруйнівної дію "відбору", яке визначило собою склад дійшли донас пам'ятників. Свідоме прагнення художньо відтворитирозмовну мову ми знаходимо лише в деяких частинах "Сатирикону"
Петронія. Звідси те значення, яке набувають пам'ятники, навіть нестільки близькі до народної мови, скільки відходять в її бік відлітературної норми, що вказують своїми відмінностями від літературної мовихоча б на той напрямок, у якому розвивалася розмовна мова. Історико -лінгвістичний інтерес комедій Плавта визначається не тільки архаїчністюїх як документів порівняно раннього періоду розвитку латинської мови,але і їх - відносної - близькістю до живої мови. Відомий матеріал в цьомунапрямі дають і інші пам'ятники римської комедії (Теренцій, фрагментитогати, ателлани), твори римських сатириків, епіграмматістов,фамільярно лірика Катулла, листи. Багате поле для спостереженьпредставляють листи Цицерона в їх стилістичних відмінності від його промов ітрактатів. Менш обтяжені вимогами літературної норми праціспеціального (технічного) змісту, але таких творів від
"Класичного" періоду збереглося порівняно небагато - до їх числаналежить, наприклад, трактат Вітрувія "Про архітектуру" (20-і роки I ст. дон. е..), - тому що в цій області "відбір" був спрямований переважно назбереження більш пізніх пам'яток, безпосереднімного відповідали потребам тієї епохи, коли він проводився. Не дужеобмежені відносно "літературності" також і деякі творихристиянської писемності. Позднелатінскіе літературні тексти, так само які архаїчні, містять більше елементів народнораз-говорной мови, ніжпам'ятники класичного періоду.
Дослідники неодноразово відзначали, що слова, форми, обороти,зустрічаються в архаїчну епоху і ніби зникаючі в класичнийперіод, знову з'являються в пізньо-латинської писемності і переходять навіть вроманські мови. Так, відповідність італ. canuto, ст.-исп. canudo, франц.chenu 'сивий' - спонукало дослідників романських мов постулюватилатинське прикметник canutus. Воно, дійсно, існує, вона мала у
Плавта (fragm. inc., 16), а потім його можна знайти лише через ряд сторіч упозднелатінском пам'ятнику - Acta Andreae et Matthiae. Поєднання безособовогодієслова lucescit 'світає' з вказівним займенником hoc зустрічається,після Плавта і Теренція, на рубежі IV і V ст. н. е.. у Сульпіція Півночі. Утих випадках, коли пізня латинь замикається з архаїчної, минаючикласичну, ми зазвичай маємо справу з явищами народнорозмовної мови,відкинутими літературною нормою.
Як приклад мовної області, не знаходить достатнього відображення втекстах, можна навести і сферу дитячої мови. У словнику Фесту-Павла (стор.
20), під словом atavus, ми знаходимо вказівку на atta (пор. грец. Атта, готський.atta, ст.-сл. отьць., рос. батько, алб. at) як позначення "батька" вдитячої мови (pater, ut pueri usurpare solent). У відомих нам античнихтекстах це слово жодного разу не зустрічається, але потім з'являється в одномуцерковному пам'ятці IX ст., знову як слово дитячої мови.
Істотні доповнення до тих даних, які можна почерпнути злітературних текстів, дають написи (епіграфічні пам'ятники).
Написи - головним чином на твердому матеріалі - дійшли до збирачів тадослідників в тій мірі, в якій збереглися ті предмети - скелі, будівлі,споруди, плити, начиння, платівки, монети і т. д., на яких цінаписи в свій час були написані - вирізані, вилиті, намалюю вироб-ником і т. п.
Умови збереження написів різко відмінні тому від умов збереженнялітературного тексту. Кількість відомих в даний час латинськихнаписів значно перевищує 100000 і постійно збільшується завдякиновими знахідками.
Історико-лінгвістичне значення написів визначається тим, що вони 1)дають більш ранню документацію латинської мови, ніж літературні тексти,
2) охоплюють всю територію римської держави і дають можливість в тійчи іншій мірі висвітлити питання про діалектних особливості окремихмісцевостей, 3) відображають інші мовні стилі, ніж літературні пам'ятники, ііноді містять матеріал, певною мірою наближається до особливостейнародно-розмовної мови, 4) містять, за небагатьма винятками, тексти вне-модернізованої вигляді.
Для до-літературного періоду ми маємо, правда, дуже небагато написів. Усамому Римі швидке зростання міста і його матеріальної культури створювавумови, не що сприяють збереженню старовинних пам'яток, а замежі Лація в ранню епоху латинська писемність ще не виходила.
Найдавніший латинський текст знайдений не в Римі, а в Пренесте ( "пренестінскаязастібка ",). VI-IV століття представлені лише поодинокими написами, III-II --нечисленними і виявленими переважно поза Римом. Проте і цідеякі пам'ятники дозволяють встановити ряд найважливіших процесів в історіїлатинської мови та її поширення по території Італії; разом з тим,вони дають масштаб для оцінки збереження мови літературних текстів,висхідних до III-II ст. Необхідно, однак, враховувати, що багато написи,особливо офіційні, складені в архаізірующем канцелярському стилі ідещо відстають від реального мовного розвитку. Особливе значення маютьті тексти, які піддаються за своїм історичним змістом точної абохоча б приблизної датування і створюють, таким чином, якепіграфічні, так і лінгвістичні критерії для датування іншихнаписів. До числа найбільш цікавих текстів кінця III-початку II ст.відносяться найдавніші з надгробних написів сімейства Сципіоном, декрет
Емілія Павла від 19 січня 189 р. і послання консулів з повідомленням про рішеннясенату від 7 жовтня 186 р. з питання про святилищах Вакха (так зване
Senatusconsultum de Bacana-libus).
З I ст. до н. е.. матеріал надходить рясніше, але основна масазбережених написів відноситься вже до епохи імперії і охоплює - хоча йз неоднаковою густотою - всі її провінції. Під час кризи III ст. н. е..написи стають рідше, потім число їх трохи зростає з твердженнямдоміната, а потім поступово йде на спад в період розпаду античногосуспільства.
Значна частина епіграфічних текстів, висхідних до послеархаіческомуперіоду, витримана в строгих нормах літературної мови і з точки зору,наприклад, історико-морфологічної не збагачує істотно нашихзнань у порівнянні з тим матеріалом, який можна зробити з літературнихтворів. Проте і ці пам'ятники аж ніяк не позбавлені мовознавчогоінтересу. Зокрема вони надзвичайно важливі для встановлення античноїорфографії, яка, в свою чергу, служить опорою для різнихфонетичних і етимологічних досліджень. У результаті фонетичнихпроцесів, що відбувалися в різний час, як то: зникнення/г,збіг звучання е, е і е, Ь і v, ci і ti в положенні перед голосним іт. п., в середньовічних рукописах створилася неймовірна орфографічнаплутанина, залишки якої не до кінця зжиті і в сучасних шкільнихпідручниках (coelum вм. caelum і т. д.), і лише систематичне вивченнянаписів, і в першу чергу тих епіграфічних текстів, мова яких немістить відхилень від літературної норми, що дозволяє в ряді випадківвідновити античне написання слів; додатковим джерелом служать при цьомусвідчення римських грамматиків. Має значення і та обставина, що вретельно виготовлених написах нерідко проводиться позначення довготиголосних допомогою подвоєння літер, "довгої йоти" і "Апекс", завдяки цьомунаписи стають цінним джерелом відомостей про латинської просодії.
Позначення довгот ніколи не виробляється на написах послідовно, івідсутність апекса в якому-небудь одиничному пам'ятнику не єсвідченням стислості відповідного гласного; але систематичневідсутність апекса на голосний будь-якого слова або в будь-якому положеннівже може розглядатися як аргумент на користь його стислості. Скороченнядовгих голосних перед-nt-і-nd-(amant, amandus, valent) встановлюється,наприклад, на підставі грецьких транскрипцій типу bxasvt'ivq; = Valentinusта повної відсутності апексом в численних випадках цього положенняголосних на написах.
Особливе значення для лінгвіста мають ті написи, укладачі якихнедостатньо володіли літературною мовою і правилами орфографії; ввідхилення від граматичних норм книжкового стилю, в Дисграфія
(неправильних написаннях) виявляються такі тенденції народнорозмовноїмови, які в літературні пам'ятки або зовсім не проникають, абопроникають набагато пізніше, ніж вони засвідчені в написах. Уепіграфічних матеріалі нерідко виявляється зафіксованим початокпроцесів, які отримують своє завершення вже в романських мовах, за межамилатинською мовою у власному розумінні цього слова.
Ступінь віддаленості від літературної мови залежить і від загального характерунаписи, від її призначення, і від рівня освіти її укладачів. Уофіційних документах часу ранньої імперії відхилення від літературноїнорми зустрічаються лише спорадично, але з IV ст. н. е.. вони трапляються вжечастіше. Більш багатий матеріал щодо цього містять приватні написи, впершу чергу численні тексти на надгробних пам'ятниках. Слід,однак, мати на увазі, що і надгробні написи зазвичай мають деякупретензію на "літературність", складаються у певній стильовоїтрадиції, нерідко у віршах; вони орієнтовані тому на літературну мову,і лише недостатнє володіння ним призводить до того, що граматичні тафонетичні особливості народнорозмовної мови з більшою чи меншоюсилою прориваються назовні, аж ніяк не відбиваючисьтут повною мірою.
Зрозуміло, чим невибагливі текст, тим більше він вільний від впливукнижності. Такі, наприклад, написи-зазвичай дуже короткі на предметахдомашнього інвентарю, написи, намалював або нашкрябані на стінахбудинків. Ця остання категорія могла зберегтися в скільки-небудьзначних розмірах лише за виняткових обставин, але взасипаних виверженням Везувію Помпеях ми маємо тисячі абсолютноневибагливих текстів, що свідчать про ладі живий латинської мовисвого часу (докладніше про помпейських.); деякий аналогічний матеріалвиявлений і в самому Римі, в вартової сьомий пожежно-поліцейської когорти
(cohors vigilum) і в службових приміщеннях імператорського палацу на
Палатині.
Слід нагадати ще одна категорія порівняно далеких від книжної мови написів. Це так звані tabellae devotionis 'замовнідощечки з усілякими наговорами і "прісушкамі" проти будь -або ненависних осіб, суперників, суперниць і т. п.; адресованіпідземним богам, ці дощечки опускалися в труни або свіжі могили врозрахунку на те, що небіжчик доставить їх за призначенням. I Низькийкультурний рівень людей, рушійною силою подібного роду засобів, дає себе знати також і в мові і ОРФО-> графин tabellae devotionis.
Є понад сотню таких дощечок з латинським текстом; найдавнішівідносяться ще до 1 ст. до н. е.1
Хоча написи і є пам'ятниками, що дійшли безпосередньо відантичності, не слід думати, що текст їх завжди в точності відображаєнаміри укладача. Помилки графічного характеру - змішання східнихбукв, перестановка їх, повторення, пропуски через недогляд або завідсутністю місця - являють собою дуже часте явище, в якомуоднаково буває повинен і майстер, який виготовляв напис, і "автор",що залишив сліди своєї творчості де-небудь на стіні. Якщо в
"Senatusconsultum de Bacanalibus" в тричі повтореної формулою dum ne minussenatoribus З adesent ми один раз знаходимо написання senatorbus, то це,очевидно, лише графічна помилка, пропуск /, а ніяк не свідченнятого, що в латинській мові II ст. до н. е.. можливо було приєднаннязакінчення-bus до приголосної основі без елемента-I-, що проник в згідневідмінювання з відмінювання основ на-i-(senatoribus за аналогією civi-bus).
Користуючись епіграфічних матеріалом як історико-лінгвістичнимджерелом, необхідно враховувати наявність графічних помилок, і тільки те,що зустрічається більш-менш часто, може розглядатися як достовірнозасвідчена особливість мови.
Не у всіх випадках, нарешті, епіграфічні пам'ятники. вільніі від подальших викривлень тексту. Деякі написиреставровані - в античності або в пізніші часи. До їх числаналежить і напис на так званій ростральна колоні з нагодиморської перемоги консула Дуїліо над карфагенянам в 260 р. до н. е.. Більшеранні тексти були відкриті порівняно недавно, і протягомдовгого часу цей напис, розглядається як найдавнішийдатований документ римської епіграфіки, збивала з пантеликудослідників своєї строкатою
