ДО ПИТАННЯ ПРО МЕТОДОЛОГІЇ ВИВЧЕННЯ

ЖИТТЯ І ТВОРЧОСТІ М. Ю. ЛЕРМОНТОВА.

Ще Борис Михайлович Ейхенбаум в статті 1916 року «Карамзін», якувінвважав своєю першою цієї літературознавчої роботою, говорив прохибність «звичайного історико-літературного методу», що підводитьдослідника «під загальні схеми умонастроїв тієї чи іншої епохи». Дожаль, у наш час ми знову можемо дорікнути лермонтоведеніе вметодичної безпорадності, в частій підміну історичного вивченнятворчості та біографії поета чисто психологічними характеристиками. Ісьогодні ми можемо сказати про те, що біографія М. Ю. Лермонтова дійснозалишається «жебрацької» (вираз О. Блока, що говорив про лермонтовського
«Скарб» і «шифрі»). Лермонтов дійсно зашифрований. Б. Ейхенбаумабсолютно справедливо говорив про те, що «проблематика у вивченні
Лермонтова має бути історичною. Тільки тоді ми наблизимося до того
«Неупередженості», якого вимагав А. Блок, боячись «турбувати милий прах».
Це неупередженість не має, звичайно, нічого спільного з безпристрасністю, зхолодним об'єктивізму: адже справа не в об'єктивності самої по собі, а втому, щоб аналіз життя і творчості Лермонтова спирався на історичнудійсність і вів до істини »[i]

Про формальному метод у літературознавстві свого часу писав
Б.В.Томашевскій2. Іноді суперечки за методологією виливалися у тривалийрозмова про ділентантізме в науці взагалі. Як приклад можна згадатикритику так званого «методу художниці Л. Н. Шаталової» або ждосліджень інженера С. В. Чекаліна. Першу дорікають у тому, що «за допомогоюсвого вельми сумнівного в науковому відношенні »методу вона ось уже впротягом багатьох років намагається розкрити «таємні думки» Лермонтова3. Другий жепіддався рукою критики за те, що його гіпотези будуються на вельмисумнівних джерелах.

Однак, як би в запалі полеміки не виплеснути з водою дитину. Можнапогоджуватися або не погоджуватися з окремими висновками Л. Н. Шаталової, але їїдумка про комплексний підхід до дослідження творчої спадщини та біографії
М. Ю. Лермонтова представляється нам цікавою. До того ж, іноді вкритичних статтях вражає необгрунтованість установок. Необхідно, щобінші критики не просто відкидали ті чи інші положення, але робили цеаргументовано.

Погляд же С. В. Чекалина на історію про старовинну рукопису, що зберігається в
Центральному державному архіві літератури і мистецтва, під назвою
«Рецепт. Як складати життєвий еліксир », як на один з головнихдокументів, що переконують «що дуель Лермонтова з Мартиновим не носилавипадкового характеру », при зіставленні з іншими свідоцтва невидається нам настільки абсурдною, наскільки її вважає В. А. Захаров.

До джерел, як і до історії взагалі не можна підходити зхірургічними ножицями. Епіграма, про яку йде мова ( «Mon cher Michul, залиш Adel») при всійсумнівності її авторства ... є рукописних документом, визначеногочасу. Істочніковеду, що працює в області лермонтоведенія, важливо,перш за все, розібратися, чому з'явився цей документ, скільки вінмістить суб'єктивною і скільки об'єктивної інформації.

Дуже важливим видається нам сьогодні питання про методологію вобласті лермонтоведенія. Почнемо, мабуть, з співвідношення індуктивного ідедуктивного методів дослідження біографії М. Ю. Лермонтова. Природно,щоб краще зрозуміти той чи інший історично обгрунтований етап йоготворчості, необхідно детальне вивчення певного фрагмента
«Ландшафту його душі». Але для того, щоб уявити собі творчийпроцес в цілому, його розвиток і динаміку, окремі факти слідвибудовувати в певні логічні ланцюжки, розглядаючи їх з позиційвчених-істориків, філософів, соціологів, психологів, культурологів, тобто зпозицій сучасного гуманітарного знання. Лермонтов - це явище, якевиривається за рамки окремої науки. У цій ситуації, можливо, звернення ідо західної літератури про що існують там варіантах методології історичнихдосліджень, і до філософії російських релігійних мислителів, які свого часу непонятих і не оцінених по-достоїнству в Росії. Необхідно заповнити пролом,що утворилася у зв'язку з відступом марксистської ідеології. І тут можнаприйти до висновку про те, що саме відкритий та обгрунтований російським ученим
Н. Я. Данилевським «цивілізаційний підхід» покликаний заповнити теоретичнийвакуум, що утворився в російському суспільствознавство. Саме цей підхідзнайшов розвиток в історичних працях таких західних вчених-культурологів,як О. Шпенглер і А. Тойнбі, він широко пропагувався видатним російськимвченим-емігрантом П. А. Сорокіним і сьогодні застосовується багатьма істориками
Заходу на практиці.

Звернення до спадщини Н. Я. Данилевського присутній і в роботахдеяких початківців російських істориків. «Слов'янський Нострадамус»
(вислів В. М. Міхеєва, що опублікував книгу про Данилевського в 2-х частинах у
1993 году4), обгрунтував необхідність грунтовного аналізу історичного,історіографічного і подієвого контексту російської суспільної думки.
Причому, він говорив не тільки про дослідження історіософських, а йгеополітичних. На його думку, «збирання будь-яких фактів без будь-якоїяка керує цим збиранням ідеї не тому тільки веде до самих нікчемнимрезультатами, що ці факти залишаються без будь-якої угруповання, без всякогоузагальнення і без будь-якої ієрархічної підпорядкованості, а й тому, що прице найважливіші факти повинні залишатися непоміченими ». Данилевськийвважає, що людині в науковому пізнанні більш властиво йти індуктивнимшляхом, від будь-якої узагальнюючої думки. Це закладено «в самомуінтелектуальному пристрої людини, за яким увагу не можерівномірно розподілятися абсолютно байдуже на всі явища і на всемодифікації якого-небудь явища ». В після зору людини потрапляє тільките, що відповідає почуттів і думок, що панує в ньому в цеймомент; те, що відповідає або спростовує що займає його ідею,зародилася в ньому. «Одним словом, - пише Данилевський, - тільки те, що мишукаємо, чи можемо ми і бачити в цьому явищі ». Звідси він робить висновок про те,що необхідно мати найширші відомості для того, щоб досягтихоч скільки-небудь значного успіху в дослідженні.

Сказане можна проілюструвати на прикладі вивчення біографії
М. Ю. Лермонтова. Ми розбили його поетична творчість по періодах, зв'язавшийого з літописом життя поета, але, говорячи про ранній ліриці, ми знаходимо образи,зустрічаються в ній і в творах пізнього Лермонтова, тобто,творчість його нерозривно, як нерозривно треба розглядати і факти йогобіографії. Не випадково і матеріали, що висвітлюють різні за часом подіїжиття поета містяться в самому широкому колі джерел. Іноді влермонтоведеніі складалася така ситуація, коли джерелознавствотопталися на місці, роками не даючи відповіді на спірні питання в цій науці.
Таку ситуацію ми спостерігаємо в проблемі датування перебування на Півдні
Росії подружжя Оммер де Гелль, яка могла б пролити світло напитання про можливість зустрічі Лермонтова і пані Адель Оммер де Гель,який до цих пір залишається спірним. Джерел по цій темі,розглянутих лермонтоведамі явно не вистачало. І тоді просто довелосярозширити спектр дослідження, звернувшись до публікацій в області ...геології! Це звернення може здатися дивним лише на перший погляд.
З огляду на те, що чоловік Адель Оммер де Гель - жінки-легенди в житті
М. Ю. Лермонтова, був відомим вченим-натуралістом, що таке зверненнявидається цілком логічним і виправданим. Отже, Ксавьє Оммер де Гель --найбільший французький геолог, діяльність якого потрапила в поле зору
Російського академіка, енциклопедиста К. М. Бера, якого В. І. Вернадськийназивав «великим мудрецем». Бер високо цінував наукові вишукування Ксавьє
Оммера і в 1853 році зробив свою Каспійську експедицію по його слідах.
Експедиція налічувала всього п'ять чоловік, але одним з цих п'яти був
Н. Я. Данилевський, тоді молодий, починаючий вчений! Цей нечисленнийскладу експедиції, який пропрацював на Півдні Росії в найважчих умовах вПротягом чотирьох років, здійснив дослідження, які сучасною наукою заправу вважаються класичними. В основі ж цих досліджень лежалирезультати нівелювання долини Манич, вироблені Ксавьє Оммером. К. М. Берїздив по його слідах, розмовляв з людьми, які пам'ятали французькоговченого і «його красуню дружину», скрупульозно записуючи отримані відомості всвій подорожній щоденник.

Щоденники К. М. Бера були вперше опубліковані українською мовоюленінградським відділення Академії наук СРСР у 1984 году5. Ця публікаціядозволила цілком обгрунтовано говорити про те, що подружжя Оммер де Гельперебувала на Півдні Росії з 1839 по 1841 рік. Ця датування не виключаєможливості зустрічі М. Ю. Лермонтова з А. Оммер де Гель (хоча і не доводитьїї).

Цікаво те, що експедиція, що ставила перед собою конкретні цілі вгалузі природознавства, дала результати, важливі в лермонтоведеніі. Як тутне згадати про те, що сам К. М. Бер свого часу виступав за застосуваннястрогого методу природодослідника в області історичних наук! Навіть насаму географію він дивився як на необхідну складову частину всебічноїісторії людства, відзначаючи, що «на поверхню землі, написані не тільки законирозповсюдження органічних тіл, але частково і долі народів ». У цьомувідношенні він був, поза сумнівом, однодумцем Н. Я. Данилевського. І тут нетільки були явно видно прояви органіцізма, проникали в ті роки вісторичну думку, в методологію історичної науки. Карл Максимович Бер і
Микола Якович Данилевський закладали основи того наукового напрямку,яке сьогодні ми називаємо геополітикою. І самі результати їх науковоїдіяльності, що проводилася в ключі даної методології, підтверджувалиправильність обраної позиції.

Однак, розглядаючи актуальні проблеми лермонтоведенія все на томуж прикладі: «Лермонтов - пані А. Оммер де Гель», ми можемо констатувати,що зупинитися на питанні про датування перебування французькоїмандрівниці в Росії неможливо. Аналіз справжніх документів,що стосуються цієї історії, колись зберігалися в сімейному архіві Фадеевих6, ісам факт знайомства французів з цим сімейством показали близькістьматеріалів, що стали, мабуть, основою для літературної містифікації
П. П. Вяземського, з матеріалами так званої «сушковской історії» в житті
М. Ю. Лермонтова. Справа в тому, що і самі справжні документи, пов'язані зній (частина щоденника Е. А. Сушкова за 1833 рік) зберігалися в тому ж сімейномуархіві, і поетапна публікація так званих «Записок» обох жінок веласяаналогічним чином, та й перекладачем і тих і інших матеріалів,написаних спочатку по-французьки, була одна й та сама особа - донька
П. П. Вяземського Катерина. Природно, що виникли питання про справжністьосновної частини «Записок» Е. А. Сушкова, автограф якої відсутній воригіналі. Постановка питання трохи зухвала і сенсаційна. Виходить,що творча біографія М. Ю. Лермонтова, починаючи з раннього «сушковского»циклу віршів і закінчуючи його останніми днями, кимось домислювати,писалася по нетвердою канві, що складається з вкрай нечисленних справжніхфактів його життя. Важливо було визначити, що ж справжнього містилася вподібному домислювання.

Поставлене завдання вимагала нових методів досліджень. У данійситуації довелося звернутися до комп'ютерних технологій. Спільно з
А. А. Сахаровим, магістром природних наук, начальником сектору ФГУА ЛІІім. М. М. Громова з м. Жуковського Московської області, була проведенакомп'ютерна обробка та аналіз наступних текстів:

А: зрізу тексту літературної містифікації П. П. Вяземського «Листів і записок»
А. Оммер де Гель.
В: зрізу тексту «пізніх» записок Е. А. Сушкова, автограф якихвідсутня.
С: зрізу тексту справжніх записок Е. А. Сушкова за 1833 рік (автограф ІРЛІ).
Текстологічний аналіз вівся за наступними напрямками:

1. Досліджувалися частоти вживання розділових знаків.

2. Вивчалися головні місцевому спектри досліджуваних текстів (В, На, С)

(частота слів на 1000 знаків).

3. Вивчався також розширений спектр вживання прийменників в, на, з, що, так, і.

У результаті обробки текстових зрізів було отримано 3 графіка (див.
Додатки), згідно з якими з точки зору частоти вживання знаківпунктуації всі тексти досить близькі один - одного (розрив менше 1%). Зарезультатами проведеного аналізу місцевому спектрів ми можемо сказати проте, що хоча всі тексти близькі за частотою вживання слів, все ж таки єдеякі відмінності саме тексту «С». Тексти «А» і «В» ближче один до одного,принаймні мають загальні тенденції, а текст «С» відрізняється від них вгрупі «С - Що».

І хоча це тільки перші, попередні результати, сама постановкапроблеми текстологічного аналізу спірних мемуарів і продовженнядосліджень в даному напрямку представляються нам перспективними.

Своєчасною і необхідної також, на нашу думку, є новапублікація мемуарів А. М. Фадєєва, непереіздававшаяся з кінця 19 століття, і
«Записок» самої Е. А. Сушкова з сучасним науковим коментарем, що відображає стан дослідницької традицією останніх років.

Ми абсолютно переконані в тому, що лермонтоведеніе має вивчати те,що можна назвати історичною повсякденністю. У цьому сенсі безціннимпредставляється вивчення мемуарної літератури. Так, наприклад, спогади
Адель Оммер де Гель можуть послужити для сучасних дослідниківпрекрасним приводом до розмови про ті чи інші факти лермонтоведенія. Іхоча ми залишаємо питання про знайомство М. Ю. Лермонтова з французькоюмандрівниці відкритим, переконливі дані про захоплення поетом заміжньоїфранцуженкою є. Загальна світовідчуття двох молодих людей можна простежити іна прикладі їх віршованого творчості, де міститься занадто багатозбігів для неспоріднених душ. У вимальовується ж трикутнику:
«Лермонтов - сестра Мартинова Наталя - Адель Оммер де Гель» цілком 7моглакритися головна причина дуелі, що призвела до загибелі поета. Можливістьподібної дуелі, що стосується захисту родинної честі, легко можна довести,користуючись історико-порівняльним методом дослідження. Так О. Востріков всвоїй «Книзі про російську дуелі», випущеної видавництвом Івана Лімбаха в
Санкт-Петербурзі в 1998 році, перераховує, практично, всі можливіпричини дуелей в Росії. Їх, до речі, не так вже й багато:

1. Політичні дуелі.

2. Патріотичні поєдинки.

3. Двобої в службовій сфері.

4. Захист військової честі.

5. Захист родинної честі.

6. Суперництво з-за жінок.

7. Побутові сварки.
Втім, як пише сам автор, «... всі причини неможливо втиснути в рамкибудь-якої класифікації - ми постаралися назвати лише найбільш тіпічние.7
Дворяни сварилися в самих різних ситуаціях і з найрізноманітніших приводів.
Багато причини подібних сварок, на перший погляд, здаються незначними,негідними того, щоб через них наражати на небезпеку життя. Але ставленнядо повсякденності в дворянській середовищі було дуже серйозним. Уміння вести себевважалося основою дворянського виховання. А побут у всіх відношеннях бувжорстко пов'язаний з соціальним становищем.

Дуже показова в цьому відношенні дуель К. П. Чернова з В.Д.
Новосильцева, що відбулася у вересні 1825 року. Причина її, на першийпогляд, - суто особиста. Новосильцев познайомився з сестрою свого приятеля
Катериною Пахомовной Чернової, захопився нею, якийсь час доглядав, апотім зробив формальну пропозицію, яке було з радістю прийнято.
Новосильцев - блискучий, але дуже легковажний флігель-ад'ютант --звертався з Чернової як з нареченою. Однак його мати, Катерина
Володимирівна, уроджена Орлова, і чути не хотіла про цю заручини.
Новосильцев поїхав, щоб отримати батьківське благословення, - і нічого недомігся. Час йшов, вістей від жениха все не було. Тоді Костянтин
Пахомовіч Чернов, поручик Семенівського полку, як брат обдуреною нареченої,звернувся до Новосильцеву за поясненнями. До цього часу ситуація взначною мірою ускладнилася різними плітками і чутками,що поширювалися в суспільстві, і необережними висловлюваннями самихучасників справи, що передаються з одного табору в іншій численними
«Доброзичливцями». Тому результатом переговорів і взаємних поясненьстав виклик на п?? едінок. Умови бою були дуже суворими, суперники хотілибитися не жартівливо. У результаті обидва отримали смертельні поранення іпомерли через кілька днів після поєдинку.

Цікаво. Що протягом багатьох років роздумував над місцем та роллюдуелі в життя російського дворянина і суспільства взагалі А. С. Пушкін. У 1831 і
1835 рр.. він починав романи, де моральні вузли рубалися самепоєдинками. Так, наприклад, він розробляє детальний план «Романа на
Кавказьких водах ».

« Кавказькі води - сім'я росіян - Якубович приїжджає. - Якубовичстає своєю людиною. Приїзд справжнього коханця. - Пані від нього взахваті .- Вечір в калмицької кибитці - зустріч - пояснення - поєдинок -
Якубович не б'ється - умови ... »

План цей поступово - від варіанту до варіанту - розвивався,набував визначеність.

Ось інший поворот сюжету. Герой їде на Кавказ, де на водах живейого сестра. Очевидно, зі слів Якубовича, він знає, що її сестра закоханав Якубовича. Але виявляється, що той придумав цю любов, і герой «смієтьсянад ним ». Тоді Якубович намагається заслужити її вдячність іншимспособом, прив'язати його до себе - «Витрати на нього». І, вважаючи, щогерой вже не зможе відмовити, просить руки сестри. Герой розгадує гру,і справа кінчається дуеллю.

Наведені аналогії доводять, що можливість дуелі через захистучесті сестри, тобто з-за такої ситуації, коли дівчина скомпрометована вочах світла через залицянь за нею, не призвели згодом доформального заміжжя, цілком імовірна. Якщо ж врахувати, що незадовго додуелі у Лермонтова з М. Мартиновим відбулася розмова, «по-душам», яксвідчить про те П. Мартьянов, і припустити, що темою цієї розмовибула відмова поета від будь-яких відносин з Наталією Соломонівна Мартиновоїі його визнання в захопленні іншою жінкою - заміжньої француженкою Адель
Оммер де Гель, (а подібний розмова, в той же 1841 відбувся у
Лермонтова з Є.І. Фон Майделем, за свідченням останнього), то причинадуелі стає зрозумілою і логічно обгрунтованою. Хоча ми віддаємо собі звітв тому, що в цій версії міститься досить багато припущень.
В цілому ж, треба погодитися з В. А. Захаровим в тому, що в даний часнеобхідно нове прочитання ряду джерел про поета, і в тому, що «Створеннюнаукової біографії Лермонтова повинна передувати кропітка робота повиявлення та критичної оцінки величезного і різноманітного документальногоматеріалу, в якому ім'я поета не завжди фігурує ».8

Але в даній копіткої роботи величезну роль грає не тільки детальневивчення історичних свідоцтв та аналіз супутніх джерел, а йрозробка правильної методології, використання актуальних методівдослідження, включаючи новітні методики.

-----------------------< br>[i] Ейхенбаум Ю.Б. Про прозу і поезії. (Збірник статей). - Л., 1986. - С.97.
2 Див

3 Захаров В.А. «Все це було б смішно». - «Литературная газета», 1985, 27березня; К. Н. Григорян, В. А. Мануйлов, В. Е. Вацуро, Л. Н. Назарова, І. С. Чистова.
«Очікувані несподіванки». - «Літ.газета», 1985, 27 березня.

4 Балуєв Б.П. Спори про долі Росії. (Н. Я. Данилевський і його книга «Росіяі Європа »). - Тверь: Изд.дом «Булат», 2001.

5 Див: Каспійська експедиція К. М. Бера 1853-1857 рр.. Щоденники та матеріали.
Укладач Т. О. Лукіна. - Наука, 1984.
6 Йдеться про справжній листі К. Оммер де Гель до Астрахані до А. М. Фадєєва,і про справжнє автограф вірша А. Оммер де Гель, написаного в
Астрахані.

7 Востріков А. «Книга про російську дуелі». - С. Петербург, 1998, - с.77.
8 Захаров В.А. Літопис життя і творчості М. Ю. Лермонтова. М., «Російськапанорама », 2003. - С.12.

8 Захаров В.А. Літопис