Доля дуже рано навчила Лесю Українку мужності. Вона змушена булазмагатися з тяжкою хворобою, що вразила її ще в дитинстві, зробиланедосяжною її блискучу музичну кар'єру і мучила поетесу всі подальші роки.
Проте оця ще дитяча зневага до фізичного і душевного болю супроводжувала
Лесю Українку все її життя.

У несприятливій для повнокровного розвитку України суспільнійатмосфері межі ХІХ-ХХ століть родина Косачів вирізнялася своїмидемократичними поглядами, плеканням національних традицій, всебічноюосвіченістю. Виховуючи у такому середовищі, Леся не могла не зазнати йоговпливу на формування власних поглядів, уподобань, життєвих настанов. Їїгромадянська свідомість, національна гідність, демократичні позиції булизакладені саме в родинному колі. А ще, напевно, вродженою особливістюнатури пояснюється отой постійний дух непокори, волелюбства, ота зневага дотруднощів і втоми, оте Гордова бажання ніколи не бути слабкою, розбитою,зневіреною:

Хто вам сказав, що я слабка,
Що я корюся долі?
Хіба тремтить моя рука?
Чи пісня й думка кволі?

( «Хто вам сказав, що я слабка ...»)

Духовна міць фізично недужого тіла, властива Лесі Українці,наснажувала і її творчість. Потрібна була неабияка мужність, щоб, всуперечтиску влади, писати про кривди рідного краю. «І все-таки до тебе думкалине, мій занапащеній, нещасний краю ... »Патріотичний мотив-один знайчастіших у поезії Лесі Українки. Її любов до України не можна навіть іпорівнювати з тими зітханнямі, які були такими популярними серед частиниукраїнської інтелігенції.

За глибоким переконанням поетеси, лити сльози над українськимбезталання - це ще не велика послуга для краю. «Що сльози там, де навітькрові мало! .. »У Лесиному розпорядженні було не так багато засобів дляборотьби. Але в неї було пристрасне слово, у неї був величезний мітецькійхист. Її полум'яні віршовані рядки мимоволі западали в серця і будили:

Вставай, хто живий, Не бійся досвітньої мли, -

В кого думка повстала! Досвітній огонь запали,
Година для праці настала. коли ще зоря не заграла.

( «Досвітні огні»)

Недаремно поетесу стали величати дочкою Прометея. Нести людям вогоньпросвіти, вогонь своєї любові, жар свого невтомного слова було справоювсього її життя. Звичайно, якщо ніхто не бачив поетесу розбитою ізнесилення, то це не означає, що вона була кріцевою. Не забуваймо, що Леся
Українка - жінка з вразливою тонкою душею. Були і в її долі прикрі падінняі болісні втрати.

Такою втратою стала для неї смерть коханого - Сергія Мержинського. Аленавіть у хвилини найтяжчої душевної муки вона незбагненна у своїйвнутрішній силі і величі. У ніч смерті коханої людини розпач поетеси, їїнестерпні страждання, напівбожевільній стан несподівано спричиняються дотворчого вибуху. Ця дивовижна жінка за один подих пише глибоку драматичнупоему «Одержима». Пізніше вона згадуватиме, що якби в ту страшну ніч невилила свій біль у слові, то, мабуть, могла би збожеволіти.

Здавалося, Леся була розбита і спустошена цією втратою. Але гідна подивузалізна воля згодом знову дала їй сил, щоб підняти себе з руїни,звільнитися від депресії. Бо життєве кредо Лесі Українки - сміливо творитисвій шлях серед будь-яких незгод, змагатися з долею, не впадати у відчайпід її ударами:

Так! Я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні.
Без надії таки сподіватись.
Буду жити - геть думи сумні!

( «Contra spem spera»)

Леся Українка пішла шляхом Кобзаря. Вона прагне створити образ духовномогутньої людини-борця, здатної втілити в собі дух епохи. У політичнійліриці поетеси з'являється образ Спартака, котрий зібрав під свій прапорповсталих рабів. 1 особливо часто - образ легендарного богоборця Прометея.
Нащадками Прометея вона називає свій народ, уславлює борців, які "блискучуіскру з неба здобувають ". Ліричний герой поетеси - це тип нової людини,готової до подвигу, до найважчих випробувань.

Оптимізмом пройнятий вірш "Мріє, не зрадь!" У ньому прославляєтьсяподвиг борців за волю. У вірші "Напис в руїні" Леся Українка стверджуєбезсмертя народу та велич його творчої праці. Народ є творцем всіхцінностей i багатств - така основна думка поезії. Поетеса протиставляєсилі владного тирана силу народу і проголошує: "Хай гине цар!"

Леся Українка прожила життя, сповнене невимовних страждань і гіркоти. Алеїї творчість звучить оптимістично, в ній на повний голос пролуналижиттєрадісні мотиви сповнені віри в невичерпні сили народні. Поетеса живесеред нас, вона не вмерла, а тільки зробила крок у безсмертя:

Ні! Я жива, я буду вічно жити,

Я в серці маю те, що не вмирає.

Є серед творів Лесі Українки невеличкий етюд про метелика, дерозповідається, як маленьке створіння, що народилося у темнім льоху, впершеу своєму житті побачивши світло, вперто прагнуло наблизитися до нього ізагинуло, влетівші у пломінь. Коли хтось із товариства, котре сиділо застолом і спостерігало змагання метелика зі світлом, зауважив: "Поганедурна і смерть ", - почувся голос:" А хіба розумніша була б його смерть,якби він навіки загинув у темнім льосі? Те світло спалило його, але вінрвався на простір. Він шукав світла! "

Оце поривання до світла, непримиренність до животіння, байдужості буливластиві і Лесі Українці, яка, обравши тернистий шлях поета, хотіла бачитипісні свої пломеніючімі, слова - зброєю іскрістою. Вона їм не разнаказувала: "Палай чи паліть, та не в'яліть!"
Поетичним маніфестом письменниці, її мистецьким кредо став вірш "Слово,чому ти не твердая криця ...":

зброє моя, послужи воякам

Краще, ніж служиш ти хворим рукам!

У першій строфі цієї поезії письменниця звертається до слова, якеповинне піднімати народ на боротьбу, а, отже, "знімати вражі голови зплечей ". Наступна строфа - це по суті аналіз своєї письменницької,громадянської позиції. Поетеса ніколи не видобували фальшивих нот із своєїліри, для битви з ворогом гартували слово кров'ю власного серця:

Ти, моя щира, гартована мова,
Я тобі видобуто з піхви готова,
Тільки ж ти кров з мого серця проллєш,
Вражою ж серця клинком НЕ проб'єш ...

Поетеса переконана в тому, що художнє слово стає міцною зброєю лише тоді,коли його візьмуть дужі месники, задля яких вона і гартує цю свою "зброюіскристу ". Ця поезія відзначається музікальністю. Я. Степовий написав романс
"Слово, чому ти не твердая криця".
В своїй ранній поезії "Співець" Л. Українка запевняє читачів у тому, щоніякі сили не примусять її відмовитись від патріотичного обов'язку --служити своїй батьківщині й рідному народові. Юна поетеса усвідомлювала:поетичний шлях тяжкий, і здолати його одній важко - такі роздуми і почуттяпронизують вірш "Мій шлях".
Самій недовго збитися з путі,
Та важко з неї збитися ву гурті.
Леся мріє своїм словом збудити народ до боротьби за волю, за правду,знає, що в цій борні може загинути багато борців, серед них і вона:
Хай я загину, та хай сяє мило
Над людьми сонцем правда і надія!
В поезії "У чорну хмару зібралася туга моя ..." авторка постає ніжною,стійкою, мужньою. Всі почуття, які пережила - від невимовної туги догіркого ридання, - не зломили її, "до землі не прибили", а, навпаки,загартувалі волю і серце, зродили буряній мотив боротьби:

... Я вийду сама проти бурі

І стану, - поміряєм силу!

Твори поета, уточнює Леся Українка у вірші "Поет підчас облоги", подібнодо життя, мають бути всеосяжним, різноманітними, спів поета повинен будитивід сну, служити загальнонародній боротьбі за свободу.
Леся Українка добре знала з історії світової і вітчизняної літератури, ізвласного досвіду, що часто доля була жорстокою до справжніх поетів:італійський поет Данте був вигнаний із своєї країни; англієць Байрон померу Греції; Пушкін, Лєрмонтов, Шевченко, Грабовський фізично знищеніцаризмом. Поетеса часто писала на цю тему.
Зокрема у вірші "На столітній ювілей української літератури",присвяченому І. Котляревському, вона так висловлюється про долю поетів -борців:

Ніхто Їх не брав під свою оборону,
Ніхто не спускався з найвищого трону,
Щоб їм уділяті хвали,
Чоло НЕ вінчали лавровії віти.
Тернів НЕ скрашалі ні злото, ні квіти,
Страждали співці в самоті.
Та будучи вірною девізові: "Тільки в боротьбі життя і щастя", - Леся
Українка слідом за Т. Шевченком і М. Некрасовим, разом з Ї. Франком і ГІ.
Грабовський проголосила: "Не поет, хто забуває про страшні народні рани ..."< br> Звернімося ще до одного вірша -" Зоря поезії ", в якому поетеса проголошуєсвоє естетичне кредо.
Вона мала право сказати про свою поезію: "Зоре моя! в тебе світло повікбуде ясне ". Бо людина, яка обрала для боротьби з ненависним ворогом гострийкинджал, тобто слово-зброю, не могла не запалити у серцях прийдешніхпоколінь вогонь любові до свободи, ненависті до тиранії.
Дуже часто на папір лягали слова муки і страждання:

Хотіла б я вийти у чістеє поле,
Припасти лицем до сирої землі.
І так зарідаті, щоб зорі почули,
Щоб люди Вжахнулися на сльози мої.

( "Горить моє серце ...")

Поетеса відважно мірялася силою з лихою долею. І перемагала.
Промчала та буря-негода палка наді мною,
Але не зломила мене, до землі не прибила.
Я гордо чоло підвела ...
І в серці моїм переможнії співи лунають.

( "У чорну хмару зібралася туга моя")

Інколи життєві скрути були досить тяжкими, та не впадала в розпачмужня дочка Прометея, не втрачала надії на кращі часи. Варта подиву танадзвичайна сила волі, що давала тяжко хворій жінці енергію творити.
Такою ввійшла Леся Українка в літературу - як символ мужності, стійкості,нездоланності людського духу. І як співець мужності, незламності, боротьби.
Ще в ранньому віці Леся прийшла до переконання, що для людини важливо бутисильною, стійкою, мужньою:

"Що болить?" - мене питали,
Але я не признавалась -
Я була малою горда,
Щоб не плакать, я сміялась.

( "Як дитиною, бувало ..,")

I ще раз я хочу звернутися до вiрша" Мрії ". У ньому поетесарозповідає, як вона ще дівчинкою милувались картинами із старовиннихлицарських романів. З особливою симпатією ставилася до переможених, алегордих і нескорених героїв:

Погляд мій спускався нижче,
На того, хто розпростертими,
До землі прибитий списом,
Говорив: "убий, не здамся!"

"убий, не здамся!" стало життєвим девізом дочки Прометея. Знаючи, щожиття буде нелегким, поетеса вирішила йти лише вперед, з вірою, з бадьоропіснею. Чим сильніше наступала хвороба, тим мужнішою ставала Леся.

Мотив мужності, стійкості, героїзму - провідний у творчості поетеси. В їїтворах, як і в більшості справжніх поетів, важко розрізнити особисте ігромадське, тому дуже часто ліричний герой її поезії нагадує нам самуавторку. Він сміливо виступає проти бурі, що символізує морок, людськегоре:

Я вийду сама проти бурі

І стану, - поміряєм силу!

Тому пафос нескореності, героїзму проймає усю творчість Лесі Українки.
У циклі "Сім струн", в "Колісковій", звучать роздуми матері про майбутнєсвоєї дитини. Мати переконана, що у дітей треба виховувати волелюбний дух,щоб вони не корилися сліпо долі, активно сприймали життя.

Леся Українка прагнула створити образ героя, духовно могутнього борця,людини незламного характеру. З цією метою авторка зверталась до Біблії,міфології, історичного минулого нашого та інших народів. Часто з великимпіднесенням поетеса використовувала образ нескореного Прометея. Духовнаспорідненість з цим титаном була помічена критиками і літературознавцямі,за що Леся удостоїлась імені дочки Прометея.

нащадками Прометея називає Леся Українка всіх борців за волю. Як зразокмужності, громадянської активності, тітанічного духу виступає учасницяоборони свого краю у поезії "Грішниця". Ця дівчина ладна віддати своє життяза те, щоб не було на її землі ворогів. У циклі "Сльози-перли" ліричнийгерой заявляє, що краще прийняти смерть, ніж жити в "ганебній неволі".
Мужнім борцем за щастя і долю України був для Лесі Тарас Шевченко. Вірш "Нароковини "розкриває палку самовіддану любов поета до своєї землі,нездоланність його духу.

Авторка уславлює мужність, незламність поета-громадянина в поезії "Якбився кров моя уплінула отак ". У поета є сила, яка не дозволяє коритися долі,а "будить у серці крики бойові".

І вона до кінця залишилася вірною цьому життєвому девізу: у житті і утворчості. Завдяки цій дивовижній духовній незламності Іван Франко свогочасу із захопленням, із шанобливістю назвав цю тендітну, змучену недугою,але таку надзвичайну у своїй внутрішній красі і силі жінку «Трохи чи неодиноким мужчиною на всю нашу сьогочасну Європу ... »Яка дивна і якапромовиста оцінка!

Я твердо переконаний, що життєвий і творчий шлях великої поетеси ставвзірцем для багатьох поколінь.