Кафедра української філології
Любовна лірика
Ліни Костенко
Реферат учениці 11-Б класу
Н В К № 9
Шостік Юлії
Полтава 2
Зміст
I. Вступ
II. . Етико-гуманістичний зміст інтимної лірики Ліни Костенко.
1.Свято любові .............................. ......................................
..... .......................... 4
2. "Це тихе сяйво над моєю долею ..."... .................................................. .......... 5
3.Лісті Кохання, адресовані
Йому .................. .............................................. 10
III.
Висновки .................................... ............................
........... ........................... 13
IV. Література .......................................
... ................................. 14
Вступ
Звичайно ж, немає поетів, які б не писали про любов - вже надто значнемісце вона посідає у спектрі людських почуттів. Кажуть, здатність до любовіє мірилом людської душі. Любов підносить, ошляхетнює людину навіть тоді,коли несе страждання.
Почуття любові, можливо, як ніяке інше, прагне висловлення. Ось чомукохання дуже часто дає поштовх до творчості, до самовираження. Скількинаписано творів, у які поети намагалися вкласти всю силу свого почуття!
Здається, що всі можливі нюанси любовних почуттів уже зафіксовано впоетичному слові. І якщо це втілення емоційних станів у слово відбулося насправжньому мистецькому рівні - то це означає, що здійсненна
"Матеріалізація" почуття, що воно вже передасться іншим людям, "зарядити"їх тим духовним станом, який пережив поет. Тому спілкування з такою поезією
- Це збагачення власного духовного світу, його урізноманітнення і --обов'язково-ошляхетнення. Врешті - решт, це розвиток людини в людині.
Може виникнути запитання: вже так багато написано прекрасних поезій прокохання, то чи ж не загрожує любовній ліриці самоповторенні, яке свідчитимепро вічерпування теми? Справді, є безліч поезій про кохання, які багато вчому повторюють одна одну. І тут нічого не вдієш - такі твори - близнюкиз'являлись, з'являються і будуть з'являтися. Проте це не говорить про кризутеми. Просто автори цих творів недостатньо загліблюються в неї, невідкривають у ній нові грані. Насправді тема любові є невичерпною, боневичерпним є духовний світ людини. Відомо ж бо, що кожна окрема людина --це неповторний макрокосм.
Кожна "вічна" загальнолюдська тема - це тема кохання. Поезія Ліни
Костенко на цю тему є класикою української любовної лірики.
На чому грунтується таке твердження? Всяка довершеність сама по собіпередбачає красиве виконання. У художній манері Ліни Костенко домінує такарису, як власне краса мистецького виконання.
Так у чому їх краса? В чому красива довершеність їх красивого виконання?
Етико-гуманістичний зміст інтимної лірики Ліни Костенко.
Свято любові.
Ти пам'ятаєш, ти прийшов із пристані .
Такі сади були тоді розхристані.
І вся в гірляндах, як індійська жриця,
Весна ряхтіла в іскорках роси.
Плакучі верби не могли журиться,
Такі були у іволг голоси!
Н а перший погляд здається, що про кохання тут не сказано жодного слова.
Але це поверхове враження. Насправді ж тут кожне слово промовляє про любов.
Навіть не промовляє, а кричить, шаленіє. Бо йдеться про свято любові. Упоетеси немає слів, які про це свято сказали б прямо. Тому вона показуєзахмелілу від щастя природу - розхристані, немов сп'янілі від весняноїповноти життя, сади, гостру свіжість вранішньої роси, що виблискує підпершими сонячними променями, Бентежно-радісний спів птахів, що не даютьжуритися навіть плакучі верби. "Настрій" природи абсолютно відповіднийнастрою сповненої любовними почуттями героїні.
Але, як це завжди буває у Ліни Костенко, найбільш вражаючі рядки - уфіналі твору. Саме вони надають довершеності:
А під вікном цвіли у нас троянди,
Не вистачало трішечки доби
А на дошку прозорої веранди
Ходили то дощі, то голуби ...
Це дає нам відчуття, і бачення середовища, у якому перебували двоєсп'яніліх від щастя людей, їм так було добре вдвох, що вони не моглинабутися один з одним - "не вистачало трішечки доби". При всій зовнішнійпростоті, остання фраза надає поезії остаточної довершеності.
Якщо все ж таки спробувати схарактеризувати любовну лірику Ліни Костенкозі змістового боку, то треба відзначити, що вона містить досить широкийемоційний спектр цього почуття - від його найвищої піднесеності,своєрідного "піку" почуттєвого підйому, коли любов, здається набуває ознакблизької до божевілля навіженості, до більш спокійних, навіть прігасаючіхстанів. Почнемо з поезії, у яких любов - невгамовна пристрасть:
Спини мене Отямся і отямилася
Така любов буває раз в ніколи
Вона ж промчиться над зламаним життям
За нею будуть бігти видноколу
Вона ж порве нам спокій до струни
Вона ж слова поспалює вустами
Спини ж мене спини і схаменись
Ще поки можу думати востаннє
Ще поки можу але вже не можу
Настала черга й на мою зорю
Чи біля тебе душу відморожу
Чи біля тебе полум'ям згорю.
Відсутність у цьому вірші розділових знаків - літературний прийом іздосить очевидною функцією. Вірш - схвильований, спонтанно виникли монолог,невпинний потік слів ліричної героїні, що перебуває у стані високоїпсихологічної напруги, афекту. Тому її мова немовби неорганізована, героїніне до розділових знаків, бо у неї одне прагнення - висловитись. За формоювисловлення вона немовби НЕ стежить. Прийом спрацьовує, враженняпрістрасної спонтанності монологу створене. Але помилиться той, хто приймецей монолог як неорганізований потік слів. Навпаки, пристрасне почуття, щоволодіє героїнею, є тією силою, що робить її монолог цілісним. Кожне словомаксимально включене у процес вираження. Більше того, в поезії розвиваєтьсяпрекрасно продуманий внутрішній сюжет, або ж, точніше, внутрішнійконфлікт, розгадка якого не тільки спростовує думку про недостатнюорганізованість тексту, а й зачаровує його витонченістю. Лірична героїня і
Він закохалися один в одного. Вона боїться кохання, боїться власноїпристрасті. Відчуває його невгамовна силу. Тому й благає зупинитись. Він,як і належить мужчині, сильніший за неї. Тому Вона ще має надію на йогоспроможність зберегти холодну голову у цьому обвалі пристрасного почуття.
Чому вона боїться любові? Повної відповіді на це питання в тексті незнаходиться. Але вона нам і непотрібна, бо знаємо головне - ця небажаналюбов загрожує "зламаним життям", довгонепромінущімі наслідками ( "за неюбудуть бігти видноколу "), втратою спокою ... А ще її мучить інтуїтивнепередчуття якоїсь (психологічної) несумісності з Ним ( "чи біля тебе душувідморожу чи біля тебе полум'ям згорю ").
Внутрішній конфлікт твору - це боротьба ліричної героїні з собою, зісвоєю пристрастю. У цій боротьбі вона мобілізує усі сили, всю здатністьчинити опір невгамовного любовному потягу. Поки що Вона тримається. Але
Вона - жінка. Вона - слабка. Він мовчить, не чує її благання. Від ньогонема допомоги. І Вона ламається, здається на волю долі. Момент зламу чіткозафіксовано: "ще поки можу але вже не можу".
Перед нами - психологічна драма, показана на мініатюрній, як для драми,текстовій площі в 12 рядків.
"Це тихе сяйво над моєю долею ..."
А ось інша драма. А може й не драма, а просто історія кохання,кульмінаційні моменти:
Я дуже тяжко Вами відболіла.
Це все було як марення, як сон.
Любов підкралась тихо, як Даліла,
А розум спав, довірливий Самсон.
Тепер пора прощатися нам. Будень.
На білих вікнах Змерзли міражі.
І як ми будем, як тепер ми будем? !
Такі вже рідні, і такі чужі.
Це дуже цілісна історія кохання. В ній є початок, розвиток і завершення.
Вона закодована у 8 - рядкове текст. Сприйняти поезію - це "розгустіті",декодуваті спресовану в ньому художню інформацію. Що й спробуємо зробити.
Спочатку дізнаємося про силу кохання. Вона, лірична героїня, "тяжковідболіла ним. "Кохання принесло багато болю і страждання. Емоційна напругабула такою високою, що зараз, коли вона вже певною мірою пригасли, все жзалишилася у пам'яті "як марення, як сон". Психологічно точно відтворенозародження любові - вона з'явилася не зразу, а поступово і неконтролювалася розумом.
Кохання уже перейшло свій апогей. Але воно ще живе "тлінно" ( "Любовіусміх квітне раз, ще й тлінно ", - П. Тичина). Воно прігасає, навіть зникаєу буднях. Проте щомиті здатне спалахнути. То звична форма його жевріння учасі. Поезія чудово відтворює цей стан. Лірична героїня готова до розлуки.
В якийсь дуже буденний момент ( "будень") їй здається, що прощаннявідбудеться легко, без болю. Проте це не так, бо саме в момент прощанняледь жевріюче, прігашене буднями почуття знову спалахне з певною силою, ітоді відкриється біль утрати, біль одинокого існування без любові, без
Нього.
І як ми будем, як тепер ми будем?
Такі вже рідні і такі чужі.
Звертає на себе увагу виняткова вражальність фрази "І як ми будемо, яктепер ми будем? "У якій розпачлівість інтонації абсолютно згармонізованаз розпачлівістю змісту. Фраза "такі вже рідні і такі чужі" навдивовижуточно і ємко виражає почуттєвий стан двох людей, які переживають кохання уйого "тлінній", згасаючій стадії: вони "вже рідні", бо любов зрідніла їх,але в той же час, зі згасання почуття, вони все більше відчувають у своїхпочуттях холод відчуженості. І справді - дивовижна вона майстер слова, Ліна
Костенко.!
Але якби поезія і завершилася цими двома рядками, то ми мали б ще одну,блискуче зроблену ліричну мініатюру на банальну тему "любов - прощання"
Банальність ця муляла б, їй не можливо було б приховати навіть зафілігранною майстерністю Ліни Костенко.
Третя строфа вносить в цю тему нетрадиційний мотив, який знімаєвідчуття банальності теми:
Ця казка днів - вона була недовго.
Цей світлий сон пішов без вороття.
Це тихе сяйво над моєю долею! - Воно лишилось на усе життя.
Поетична розповідь про згасання почуття перетворилася у світлий гімнлюбові. Любов, хай навіть така, що приносить біль (а чи можливе справжнєкохання, яке б не супроводжувалося душевним стражданням?!) - це все одно
"Казка днів", "світлий сон" у житті ліричної героїні. Вона облагороджуєіснування людини в цьому світі, стоячи "тихим сяйвом" над її долею.
Якщо ж тексти окремих поезій Ліни Костенко не можна розгорнути в ціліснійісторії, то вони вирізняються іншою, не менш привабливою якістю, а саме:навіюють певний настроєвій смисл, який легко входить у свідомість, як,буває, входить, і залишається, і починає звучати в тобі прекрасна музичнамелодія. Ось одна з таких ліричних мініатюр, що наділена сильноюсугестивний здатністю:
Осінній день березами почався.
Різьбіть печаль свої Дереворити (.
Я думаю про тебе весь мій час.
Але про це не треба говорити.
Ти прийдеш знов. Ми будемо на "ви".
Чи ж неповторне можна повторити?
В моїх очах свій сум Перепливу.
Але про це не треба говорити.
Хай буде так, як я собі велю.
Свій будень серця будемо творити. < p> Я Вас люблю, о як я Вас люблю!
Але про це не треба говорити.
Мініатюра досить складна за своєю поетичною технікою. Елементи пейзажунавіюють "осінній" настрій, надають творові відповідної емоційноїтональності. Поезії оповита серпанком таємничості, якоїсь недомовленості.
Все це притягує до себе, зачаровує, збуджує увагу та почуття. Прекрасномелодією звучать такі одверті, такі інтонаційно виразні слова: "Я Васлюблю, о як я Вас люблю! "
Любов для Ліни Костенко - почуття світле. Недарма поезія, у якій йдетьсяпро закоханість сiмнадцятірiчної дiвчини, названа "Свiтлім радою".
Дівчина сумна, бо на її кохання хлопець не відповідає взаємністю. Так, вiрш
"Свiтлій сонет" присвячений першому в життi сiмнадцятірiчної дiвчиникоханню. Правда, кохання це нещасливе. Але це не страшно, бо:
Це ще не сльози - це квiтуча Вишенька,
що на свiтанку струшує росу.
Дiвчина лише вчиться печалi i вiрностi, любовним спогадам в справжньомукоханню. Це не Трагедiя, вона лише "зiткнулась з непріємнiстю ..."
Анiтрохі не сумно, що дiвчина печальна, бо ця печаль - вісник нового,справжнього, глибоко кохання. Це велике щастя. Неперевершено Лiна Костенкооспiвує безсмертне почуття - Любов.
"Світлий сонет" починаємо аналізувати з назви: сонет - бо витонченістьйого форми відповідає поважній темі; світлий - бо він про юність,найщаслівішу, найсвітлішу для кожного пору життя. У чому ж щастясімнадцятірічної юнки, яка сумує - ридає над нерозділеним коханням? Щастяі печаль водночас. Чи не парадоксальне поєднання? Ні! Вона щаслива, ця
"Плакуча Вишенька", бо пережила глибоке духовне очищення: покохав,піднялася над власним ego, винищила в людяності, стала незмірнобагатшою, душевно щедрішою, навчилася дарувати своє тепло іншим. То ж
Ти не дивись, що дівчинка сумна ця.
Вона ридає, але все як слід.
Це перший екзамен у її житті. Вона його склала. Згодом, у зрілому віці,осяє спогад, відчуття, що те далеке минуле залишилося в серці "і сьогодні,і завтра, й навік ". Такі міркування будуть містком до розгляду поезії
"Розкажу тобі думку таємну". У ній - велика мудрість життя: неприємностізабуваються, а благотворна сила справжньої любові освячує душу назавжди іне дає їй змаліті, зміліті, замулітіся. Цей наголос на всевладностіоблагороджу вального впливу кохання відлунює не в одному вірші Ліни
Костенко і щоразу по-новому:
якщо він лицар, - жінка кине квітку на все життя очима проведе.
"Апологія лицарства"
Ця казка днів, - вона була недовго.
Цей світлий сон, - пішов без вороття.
Це тихе сяйво над моєю долею! - воно лишилось на усе життя.
" Я дуже тяжко Вами відболіла. "
акцентуємо увагу на двох останніх рядках поезії" Розкажу тобі думкутаємну ":
То все разом, а ти - окремо.
І сьогодні, і завтра, й навік.
Так, людська душа має право на свої таємниці, на сокровенне, надійновідмежоване від суєтності й метушні буденного світу. І про це маютьпам'ятати всі, хто поруч. Найчістіше, найніжніше не терпить чужоїцікавості та навіть зайвого слова:
Я Вас люблю, о як я Вас люблю!
Але про це нетреба говорити.
У цих рядках - відчуття межі, шляхетний самоконтроль: якщо десь є ті,кому при поєднанні двох доль заболить без вини, то честь диктує єдиноможливий вихід - відступитися. Навіть тоді, коли з іншого боку зробленопротилежний вибір. Ще й ще раз вчітуємося в рядки, опромінені великою,внутрішньою силою.
Прощай, прощай, чужа мені людино!
Ще не булоріднішого, як ти.
Оце і є той випадокєдиний, коли найбільшамужність - утекти.
"Тидивишся. А я вже - як на трапі "
Я не покличущастя не моє.
Луна луни туди недолітає.
Я думаю про Вас.
Я знаю, що Ви є.
Моя душа й відцього вже світає.
"Не знаю, чи побачу Вас, чи ні ..."
Лірична героїня вміє зберегти світле своє почуття в найскладнішихситуаціях і щаслива тим, що в коханні знає ціну найголовнішому --подарованому ним теплу, яке зігріває душу, пульсуючими десь на дні чистим,ніжним джерельце. Захланні і прагматичні люди при вимушеній розлуці зкоханим почувалися б нещасними, обділеними долею, бо вічно налаштовані навинагороду, і їм не під силу піднятися на висоту, звідки все так чітковидно:
Краса - і тільки,трішечки краси, душі нічого більшене потрібно.
"Я хочу знати, любиш ти мене"
Чи ще:
Ти Вельзевул. Задушу теж приходив.
А я не віддала її
- Й жива.
***
Ти був високий, наче сонце полудня, і сумнівамскорочувалися тінь.
Таким лішісь. А япіду у зливи.
Молитись пням ... Такі тотальні пні ...
Я не люблюнещасних. Я щаслива.
Моя свободазавжди при мені.
"Отак пройду крізьтвій великий подив ..."
непоступливість ліричної героїні суттю свого людського "я" не виключаєтурботи про духовний комфорт коханого, бажання захистити його віднеусвідомлюваної небезпеки.
Гранична чесність перед собою й Ним - це теж умова, через яку не можнапереступати:
не жалкую за мною. Я мічена.
Мене кожне лихо згребе.
***
Мене кличе суворо і трубно
мій обов'язок, мій король.
***
Я в любові --як в еміграції.
Відпусти мене в рідний край.
"Епілог"
Листи Кохання, адресовані Йому.
Гортаємо сторінку за сторінкою ці листи Кохання, які адресовані Йому
(майже завжди - з великої букви, не стільки Тобі, як Вам) і доходимо дотих, де панує повна гармонія почуттів, бажань і можливість їх здійснити.
Тоді "шаліє любові тропічна злива - землі і неба шалений шлюб",
І день, і ніч, і мить , і вічність, і тиша, ідев'ятий вал - твоїх очеймагічна ніжність і губРозплавлений метал.
"І день, і ніч, і мить, і вічність ..."
Та тiльки невмируще почуття любовi гарантує вiчну тривалiсть жит?? я наземлi. Лiна Костенко оспiвала велике таїнство любовi як могутнє джерело йоновлення людської душi. Щедрість у даруванні себе обранцеві вражаєневічерпністю і тією ж романтичною шляхетністю:
Скільки років кохаю, а закохуйся в тебе щодня.
Або:
Заклинаю тебе, будь навіки мені незвичайним!
Глибоко і зворушливо розкривається в цих словах прекрасна правда пролюдину: вона безмежна у самовираженні, в даруванні ніжності й доброти, якщопоряд така ж щира і Високодостойному людина, якщо вони - пара.
В інтимній ліриці Ліни Костенко чи не кожний рядок сприймається як окремапоезія
Отак і постає перед нами на весь зріст образ гордої українки, що має тіж ціннісні орієнтації, що і її пращури - герої національно-визвольнихзмагань.
І в них булокохання, як у мене, і від любові тьмарівся їм світ.
І їх жінкихапали за стремена, та що поробиш, - тільки до воріт.
А там, а там ... - Жорстокий клекіт бою ...
"Моя любове! Я перед тобою ..."
Як не згадати наші пісні - козацькі, стрілецькі, повстанські, де
"дівчина чорнобрива" могла собі дозволити хіба що сльози за коханим тахустину в дарунок, але аж ніяк не Сміла перечити його від'їзду "в чужусторононьку "(в" жорстокий клекіт бою "), знаючи, що це святий обов'язокзахисника вітчизни.
У вірші немає пафосних закликів, заяв чи клятв, є ствердженняневіддільності власної долі від життя свого народу. Про це сказано з такоювнутрішньою переконливістю, яка може залишити байдужим тільки манкурта.
Сама думка про те, що можна зійти з рідного "тополиного шляху", над якимзависло древньою булавою важке українське сонце, лякає, видаєтьсянеприпустимою. Цей мотив послідовно увіразнюється рефреном у майжемолитовному стилі: "Не дай ..." Звертання до любові водночас є нібизвертанням до самої долі, до вищих сил: за тим "Не дай" підсвідоме чуєтьсяслово - "Боже!"
Усе це сприяє тому, що поезія "Моя любове! Я перед тобою ..."сприймається як своєрідна, подана поетично самонастанова, життєва програма,яка до снаги лише аристократів духу.
З перших її рядків віє ніжністю, чаром солодкого передчуття. Нарешті всімуки вагань позад, і доля подарувала безтурботність блаженних слів. Алевже наступі рядки гостро дісонують таких тез:
Лиш не зроби слухняною рабою, не ошукай і крил не обітни!
Не дай мені заплутатися в дрібницях,
Не розміняй на спотічкі доріг,
Бо кості перевернутися в гробницях
гірких і гордих прадідів моїх.
Не в її правилах зрікатіся своїх поглядів, бо вона має й самоповагу . Абож так зухвало: "Слухай, милий, ти захищалися !".
Хочеш - не хочеш, а згадаєш грецький міф про войовничих амазонок. Любовдіяльна для неї - це любов-ненависть до всього, що гальмує розвитокдуховності. Мені здається, що в поняття любов поетеса вкладає новий зміст.
Людина часто буває слiпою, пiдносячі дрiб'язкове i скороминучого до рiвняiдеалу. Найсучаснiших мода i найгучнiша слава - то лише захопленняшвидкоплинне:
Шукайте посмiшку
Джоконди,
Вона нiколи не мине, - закликає Лiна Костенко. Бо тiльки справжня краса неминуча, лише вона вусi вiки робить людину людиною.
Щира й цікава інтимна лірика Ліни Костенко. Це своєрідні роздуми --монологи й діалоги, враження від пережитого. Зрештою, й ніби глибокоіндивідуальне -
Нема кому сказати: -
Кохаю.
Нема кому сказати: -
Прийди.
Сама усіх я обминав або заплутую сліди; чи й таке:
Моє серце, мабуть, болітиме, як не стрінемось ми в житті.
Я прівітамі-самоцвітами зупинила б тебе в путі ...
Такі мінорні мотиви тіражуваліся в доволі великій кількості - хоча саме
Ліні Костенко в майбутньому критика старанно й запопадливо ставитиме накарб почуття надмірного суму й смутку та брак бадьоро-оптимістичногонастрою.
Напевне, декларація, яка зовсім не чужа й не рідкісна гостя в раннійпоезії Ліни Костенко, співіснувала досить мирно зі стихією її ліричниходкровень та відкриттів. Як правило, «проповідь» поетеси відгранювалася вафористично гнучку думку, що в той же час була «силою» - мораллю поетичноїмедитації.
Є для серця така покута - забувати скоріше зло, аніж те, що мусило бути і чого в житті не було, -
Кінцівка пронизливо в своїй зболеності вірша «В дні, прожиті печально іпросто ...», де особістісне виривається за рамки лише внутрішньо значимогодля поета і став розлогий, захоплює в коло свого магічного впливу кожногочитача, незалежно від його індивідуального досвіду.
Кохання - поза межами повторного, звичайного:
Любов неповторна моя валторна ...
Ти прийдеш знов. Ми будемо на "ви".
Чи ж неповторне можна повторити?
Якщо спробувати вибудувати словесну поетичну модель світу Ліни
Костенко, то постане лексичний ряд іншосвіття, абстрактно-умоглядніхзрозуміти, звернених до понадчуттєвої суті: сон, казка, мрія, марення, уява,магія, вигадка, чудо, омана, загадка, спогад, пам'ять. Шматочок реальноїдійсності опосередковується цими абстракціями таким чином, що вислівсприймається у двох вимірах: реальному й поетичному - з акцентуванняостаннього звичайно ж. Можна сказати "я не скажу" коханий ", але у Ліни
Костенко - "Я не скажу і в пам'яті" коханий "; або" ти любиш мене "
Висновки
Лірична героїня любовної лірики Ліни Костенко - не Геман сіпанка кінцядвадцятого віку. Вона - немовби з минулого сторіччя. До коханогозвертається на Ви, як Анна Ахматова і Марина Цвєтаєва. Для неї любов --явище духовно піднесене. Це не старомодність, не занудство, а глибокерозуміння святості почуття. Вона - поет від Бога. Людина, якій дано глибокопочувати і точно все розуміти. Вона знає краще за інших, що таке любов, ітому не терпить приниження цього почуття. Одна із сімпатічнішіх героїньісторичного роману "Маруся Чурай" Ящики Балаклійська Кошова не витримала,зірвалась у розмову:
- Любов - це, люди, діло неосудних.
За всі віки. Вовік віков. Амінь.
Навiть кохання, потьмарення зрадою, невмируще, як пам'ять про найвищий злетдушi. Це велике почуття запалило в серцi Марусi Чурай нетлiнній вогоньтворчостi. У зображення головної героїнi iсторичного роману Лiна Костенкомайстерно переплiтає особисте, Нацiональне й загальнолюдське. Поетесапротиставляє високу духовнiсть мiщанськiй сітостi, яка губить душу людини.
Маруся увiчніла своє кохання в пiснях. I тепер вони мандрують вiд поколiннядо поколiння, непiдвладнi старiнню i смертi, бо пiсня - то безцiнній скарблюдського духу у романi "Маруся Чурай"
"Воно як маєш серце не з льодіні, розп'яття - доля кожної людини" --свята істина. Ліну Костенко характеризує енергійне простування протитечії, право на збереження власної індивідуальності у творчості під тискомідеологічної машини, уміння брати з великої європейської традиціїнайцінніші вартощі без епігонства. Неповторність Ліни Костенко радшедуховна, ніж формальна, вона визначає її спосіб існування в сучаснійлітературі - сприйняття традиції і водночас наявність індивідуальних риспоетеси, яка ніколи не ступала стоптаних стежками і вперто прагнула довироблення власного, притаманного тільки їй стилю. Її називають "царицеюпоезiї в Українi ". Щира й безкомпромiсна, вона нiколи не продавала своготаланту, вiдстоюючі чеснiсть i високу художнiсть поетичного слова .. А потiмбуло багаторiчна мовчання - важка "нiмота слiв", напружене протистояння
"невидимому страшного монстра", що намагався обламаті вiльнi крила їїпоезiї. I хоч вiршi поетеси заборонялись, вони все одно знаходили шлях досерця читача. У теперiшньому духовному вiдродженнi української нацiї євагомий внесок i Лiні Костенко. Поетеса намагається осмислити й донести дочитача невмірущi скарби людського духу.
Література
1. Українська література ХХ сторіччя: Навчальний посібник для вчителів та учнів 10-11 класів середніх шкіл. - К.: Український письменник, 1993
2. . Брюховецький В.С. Ліна Костенко. - К.: Дніпро, 1990.
3. Журнал Дивослово. 2000 .3.
4. Українське слово.Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст.Кніга третя .-. К.: Рось, 1994.
5. Дніпрова хвиля: Хрестоматія творів, нововведених до шкільних програм .- 2 - ге вид., Перероб. І доп. - К.: Освіта, 1993.
6. Газета Українська мова та література 2000. № 11.
7. Газета Українська мова та література 1997. № 48.
(Дереворіт - техніка гравюри на дошці з дерева, розрізаного впоперекшарів.
