Драматургічна глибинність МИКОЛИ КУЛІША

Якби Миколі Кулішу в юні або молоді рокисказали, що йому призначено стати одним іззнакових імен української драматургії (разомз Лесею Українкою та Володимиром
Винниченком), він, мабуть, дотепно пожартувавби з цього передбачення. І не тільки тому, щолюбив і шанував жарт. М. Куліш тривалий час невбачав у собі якоїсь особливої талановитостій занадто критично оцінював власний художнійпотенціал. Вже бувши відомим митцем, він мавглибокі сумніви щодо свого драматургічноготаланту.
На початку творчого життя Куліш не ставивперед собою великих і масштабних цілей, протедосяг їх. Він був від природи багатограннеобдарованою особистістю: талановитимвійськовим, громадським діячем, газетярем іредактором, публіцистом, діячем українськоїосвіти, соціальним педагогом, нарісовцем іпрозаїком, полемістом, естетики і теоретикомхудожньої культури, літератури, організаторомлітературного процесу в Україні. драматичного

Могутня постать письменника увібрала всебе поетичну безмежність і епічну величземлі, на якій він формувався й зростав,драматизм змін і перманентну поліпроблемність суспільства, у якому проходилойого життя.

Микола Гурович Куліш народився 6 грудня
(за новим стилем - 19 грудня) 1892 року вселі Чаплинці Дніпровського повіту
Таврійської губернії (зараз - територія
Херсонської області).

Враження від дитинства в Куліша булисуперечливими. Він любив свій край - йоголюдей, природу, степ. Він зворушливо й ніжнолюбив свою Наплінь, як називав батьківськесело у своїх листах. В одеський тахарківський періоди свого життя митецьподумки часто повертався до рідних місцин,краєвидів, знаходячи у цьому духовну насолодуй надійнішу відраду. близьким

Проте в нього залишилися від дитинства йгіркі враження, почуття. Антоніна Куліш,дружина митця, у своїх мемуарах "Спогади про
Миколу Куліша ", завершених в 1953 році у
Філадельфії, детально виклала один здраматичних моментів його дитячих років;записаний зі слів письменника. Фрагмент ЇЇспогадів наводиться зі збереженням усіхстилістичних особливостей,

"Був тихий літній вечір. З левад повагомсунули ситі корови, десь здалеку луналадівоча пісня. Раптом пісню перебив голоснийдитячий крик. Такий крик, що в далекорозкиданих хатах села Чаплине було чути його,і люди говорили:
- Це Уляна робить страшний суд своєму
Миколі ...
А бити було за що. Оце в погожий день Уляна
Кулішева збиралась на базар та й у церкву.
Базар у Чапліній, Дніпровського повіту на
Херсонщині, бував раз у тиждень. Тоді можнабуло й продати дещо, й купити, й у церкві
Богу помолитись. Уляна зібралась і покликаладо себе свого п'ятирічного сина. Вона обнялайого, приголубила й наказувала:
- Я нескоро повернуся, мій сину, бо багатомаю справ, то ти хати не кидай та далеко небігай! Я з базару пряника принесу.
Микола пообіцяв матері бути чемним і дужезрадів, що зможе з товаришами побігати. Щемати не встигла й з хати вийти, як вінзачинив двері ззовні на Патик і побіг дотоваришів. Коли мати хотіла вийти з хати,побачила, що її замкнули, а за дитиною й слідзастиг. Вона зрозуміла своє становище:стукати в двері - надаремно, хата від хатидалеко, ніхто не почує. Перемучилась вона довечора, передумала свої гіркі думи. Згадала,що завтра ні з чого буде й хліба спекти, некупила ж бо борошна сьогодні на базарі ...
Тільки надвечір хтось ішов мимо хати івизволив знеможену й розлючений жінку. А тут і
Микола, набігавшісь, прибіг до хати й зрадів,побачивши маму.
- О, мамо! Ви вже прийшли? А пряникапринесли?
- Принесла, та ще й якого! - Відповіла мати.
- А де це ти досі бігав?
- Я щойно вийшов з хати ...
Тут вже Кулішева не витримала, - бо хоч бибув не брехав! - Покликала його, ніби пряникадати, й вчинила над ним страшний суд. Воназав'язала йому руки вгору і, витягнувшинадвір, прив'язала до дерева і Патика била,аж сусіди чули крики й плач ..."( 2, 696 - 697)

Цей епізод Микола Куліш проніс крізь усесвоє життя й час від часу його згадував. Своївраження від дитинства Микола Куліш лаконічноузагальнив у широко відомій автобіографії
1921 року. "Дитячі роки пройшли в крайнійнужді, іноді в злиднях. (Автобіографіюнаписано російською мовою - Я.Г.).
Батько, безкінний селянин, більшу частинужиття прослужив в поміщицьких економіях вяк чорнороба й у багатих мужиківподенників. Всю гіркоту підневільного життянамагався заглушити горілкою. Мати, родом з
Полтавської губернії, ще дівчиною прийшла в
Тавриду на заробітки до поміщиків.
До народної школи, мало не п'ятирічнимхлопчиком, мене вже наймали богатьіе мужикипастухом свиней й телят, то нянькою, топогоничем коней й ін. "(З, 354).
Спочатку Микола навчався у церковно -парафіяльній школі. Він виявився здібнимучнем. Добрі люди є в будь-які часи і за будь -яких режимів. Були вони і в рідному селі
М. Куліша. Чаплинська інтелігенція вирішиладопомогти обдарованою хлопцеві. Вона зібралакошти - близько ста карбованців - для того,щоб він міг продовжити здобувати освіту, й
Миколу зарахували до Олешківського міськогоучилища.
В Олешках Куліш також виділявся у навчаннісеред своїх товаришів. Проте його стосунки зкерівництвом училища складалися важко. Миколаза вдачею був різким, відвертим, рішучим,гострим на язик підлітком, мав значний впливна ровесників. Навколо нього групувалисякритично мислячі учні. Іван Дніпровський,приятель Куліша ще з олешківськіх часів, усвоїх нотатках до його літературного портретавідзначав, що Микола був ватажком усякогонезадоволення, усякого протесту як в училищі,так і в притулку благодійного товариства, девін в Олешках живий.
М. Куліша декілька разів відраховували зучилища, як він писав в автобіографії, "заорганізацію гуртків молоді й неповагу доначальству "і (3, 354-355), і все ж таки йогоздібності визнавалися настількинепересічнімі, що серед учителів завждизнаходилися такі, хто підтримував бунтівногопідлітка. Саме завдяки допомозі цих педагогів
Кулішу 1908 року вдалося вступити до
Олешківської прогімназії.
Однак його навчальна одіссея на цьому незавершилася. Коли до закінчення прогімназіїзалишалося зовсім небагато, заклад булозакрито. Щоб все-таки пройти повний курснавчання, Микола разом з товаришами поїхавчерез Одесу до Поті, де екстерном складавважкі іспити. Там, на Кавказі, він захворівна малярію, лежав з 40-градусноїтемпературою. Іспити було йому перенесено набільш пізній термін, і після одужання М. Кулішсклав-таки екзамени за гімназійній курс
(Ант.Куліш).
У літературному розвитку М. Куліша Таврійськемістечко Олешки посідає особливе місце. У
Олешках він починає писати. Його перші творчіпошуки складалися з сатиричних віршів,фейлетонів, епіграм. Вони з'являлися вучнівських рукописних журналах "Наше життя",
"Колючка", "Стріла", "Веселе язичництво",ініціатором й редактором яких він сам івиступав, розходилися в списках середпідлітків та молоді (Н. Кузякіна).
Сатиричні виступи М. Куліша жваво сприймалисяучнями, які швидко підхоплювали його дотепнівислови та думки. Тут же він робить першідраматургічні спроби-створює колоритнімалюнки з навколишнього життя. 1913 року,перебуваючи в Олешках, він пише п'єсу "Нариболовлі "(російською мовою), з якоїпізніше виросла комедія "Отак загинув Гуска".
Кулішеві йшов двадцять другий рік. Вінзбирався продовжити навчання, надіславдокументи до Новоросійського університету нафілологічний факультет, його зарахували наперший курс (Ант.Куліш, Н. Кузякіна). Протеуніверситетська освіта не відбулася: в серпні
1914 року його було мобілізовано.
Так закінчився перший період життя М. Куліша,у який він зазнав злиднів, голоду йбездомності, працював наймитом, переживзахоплення літературною творчістю, зіткнувсяз фізичними й розумовими перевантаження,відчув силу людської доброти й підтримки.
Та головні випробування чекали на ньогопопереду.
В армії несподівано для себе Микола Кулішробить військову кар'єру. Треба зауважити, щослужба розпочалася для Куліша з конфліктноїситуації, що могла обернутися для ньоготрагічною розв'язкою.
Спочатку він служив рядовим у запасномубатальйоні. Перед відправкою на фронт, бажаючипобачити свою майбутню дружину, він бездозволу, самочинно залишив казарму й діставсятого села, де вона вчителював. Про те, що зним сталося після повернення, драматургрозповів у листі до Антоніни Куліш. У
"Спогадах про Миколу Куліша" вона передала цеймомент у ролях.
"Ось що він написав. Коли він повернувся, йогопокликали до вартового офіцера, а гойвідправив його до полковника його частини.
Ставши перед полковником наструнко і закляк
Полковник: Твоє прізвище?
Микола: Куліш Микола.
Полковник: Чому ти покинув казарму, коли тобіне дали відпустки? Чи ти знаєш, що цедезертирство і за це карають смертю?
Микола: Так, знаю, пане полковнику.
Полковник: Де ти був?
Микола: Ходив попрощатися з нареченою.
Полковник: А це далеко?
Микола: Так. 72 верстви йшов пішки й ніч їхавпароплави.
Полковник похитав головою й щось думав "(2,
709).
На полковника, очевидно, справили враженнящирість і мотиви, з яких М. Куліш необачнозалишив військо. Покарання було досить м'якимі нетривалим. А незабаром цей же офіцерпересвідчився в рівні освіти й здібностях
Куліша. У другому листі після повернення досвоєї частини майбутній письменник повідомляв,що "полковник відрядив його до школипрапорщиків. Писав, що наука не тяжка, крімвійськових вправ, що з успіхом вчиться, харчідобрі, одяг чистий, має час читати і навітьграти на гітарі. Микола грав на багатьохінструментах, що дуже подобалося йоготоваришам і начальству "(2, 710).
Після закінчення Одеської школи прапорщиків
М. Куліш вирушає на фронт. Там він дослуживсядо чину штабс-капітана. Три роки-з 1915 до
1917 - проводить на передовій. Якими бнебезпечними й складними не були перипетіїйого долі, вони не могли спинити літературнийпотяг М. Куліша.
У фронтовій обстановці він знаходить час дляхудожніх вправ. Продовжуючи Олешківськітрадиції, Куліш пише вірші й невеличкідраматичні сцени. Його гострі, актуальніпоезії друкувалися в армійській газеті, а йогоодноактні п'єси залюбки розігрувалисясолдатами. На війні він все настійлівішевідчуває бажання жити заради того, щоб писати,багато писати, щоб творити - і знаходити вцьому радість.
Перша світова війна відбилася на Кулішевіпораненням, контузією та посиленням критичнихнастроїв. У березні 1917 року молодий офіцерробить вибір, що надовго визначив йогосоціальні й життєві шляхи. Він одним з першихсеред офіцерів полку перейшов на бікреволюційного табору.
Революційні ідеї носилися тоді в повітрі йкористувались популярністю серед різних верствсуспільства. Цілком природно, що колишній юнийбунтівнік активно поділяв погляди накардинальну перебудову існуючого ладу.
М. Куліш, як і багато інших, пов'язував з ниминадії на побудову гуманістичного йсправедливого суспільства.
Після повернення з армії до Олешок військовийсюжет у житті Миколи Куліша незабаромзнаходить нове продовження. Це було зумовленотією ситуацією, що склалася на Херсонщині підчас громадянської війни й безпосередньоюучастю М. Куліша у революційному русі в
Україні.
У липні 1919 року, перебуваючи в Херсоні, вінзаймається формуванням Дніпровськогоселянського полку (в складі червоної армії). Зцим полком Куліш захищав Херсон і Миколаїв убоях з військами Денікіна. З цим полком,відступаючи, він дійшов до Києва. З цим полкомвін побачив Україну в огні. Побачене йпережите в ті часи пізніше відбилося внезавершених романі та кіноромані, а також удраматичній поемі "Патетична соната" - одномуз найвищих творчих досягнень М. Куліша.
Завершував Куліш свою військову біографіюначальником штабу групи військ Херсонськогонапрямку, а трохи пізніше-військовимкерівником Херсонського та Дніпровськогоповітових військкоматів. За плечима залишилосядві війни, п'ять місяців в'язниці загетьманського правління, створенняреволюційних повстанських формувань, членствов повітовому ревкомі. Цими подіями бувсповнений другий період життє-шляхудраматурга.
З 1921 року Микола Куліш знову на цивільнійслужбі. Розпочинається третій період йогожиття, у якому головне місце посідала такдовго очікувана ним літературно-художнядіяльність.
Певний час М. Куліш обіймає адміністративніпосади в Олешках, редагує газету, віддаєтьсяосвітянській службі в Дніпровському повіті.
Ант.Куліш у мемуарах про його суспільну йпедагогічну діяльність цього періоду писала:
"З новим запалом взявся він до праці:організовував школи, відкривав ті, щопозакривали під час війни, організовувавдитячі садки, ясла й притулки "(2, 721).
Вона відзначала, що на початку 20-х років
М. Куліш як освітянський керівник і педагог -практик "склав українську абетку (Буквар) дляшкіл, назвавши її "ПЕРВИНКА". Це була першаукраїнська абетка. Учителі українських шкіл,які приїздили з сіл, дуже дякували за неїскладачеві "(2, 721).
Абетка була не лише просвітніцькі необхідноюдля південного регіону, але й літературноцікавою. Вона будувалася на класиціукраїнської художньої культури, містила йвідбиток творчості самого М. Куліша. Важливим єтакий аспект спогадів Антоніни Куліш: "Дляцієї "ПЕРВИНКА" Микола використав тойпедагогічний матеріал, що я зібрала, працюючиу школі, - я мала вже шестірічну практикуроботи по українських школах,-решту ж вибравз Шевченкового "Кобзаря", додавши ще й своїхвіршів та коротеньких оповідань "(2, 721).
Організовуючи школи, дбаючи про учнів тавчителів, М. Куліш неодноразово пішки ходивхуторами, селами й містечками Херсонщини,знайомлячись зі станом педагогічних справ урідному краї. У голодні 1921 та 1922 роки віндоклав неймовірних зусиль, щоб урятуватибагатьох школярів від смерті й зберегти відрозпаду численні маленькі школи. Свої враженнявід цих років драматург відбив у значнійлітературно-публіцистичній роботі "По селах йселам "(російською мовою).
Це - цикл документально-психологічних нарисівпро складні й драматичні проблеми сільськоїшколи на півдні України. Перша частина "Поселами й селам "має підзаголовок" Из записнойкнижки 1921 ", друга-підзаголовок" Ззаписника 1922 ". У циклі нарисів
М. Куліш з елементами художньої оповіді,публіцистичних міркувань, документалізованіхспостережень розповів про наступ голоду в
Тавріїта силу життя й людського духу, щопротистояли цьому наступу.
Нариси й подорожні малюнки "По селах й селам"засновані на різноаспектніх і різнорівневихконтрастах-прийомі, що його Куліш невдовзіактивно використовуватиме в драматургії. Унарисі "У німецьких колоніях" митець-педагогпостійно актуалізовує контрастні факти йреалії. Він пише:
"Я проїжджаю через німецькі колонії. Недавноще багаті й господарсько міцні,цементованих неметкім працьовитістю, ряснівсіма благами чорнозему, вони тепер виглядаютьінакше. У всьому видно запустіння, зневіру,занепад ...
Школи в безнадійному стані, заняття проходять зперебоями, дитяча аудиторія рідшає з кожнимвдень. Пробував говорити з двома вчителями проперспективи, але, окрім туги, нічого невийшло. Німецького вчителі, спаяні зсуспільством кровно, матеріально й духовно, взтом року очікує голод й самотність у боротьбіза своє існування ...
І тим більше стає боляче і прикро, количуєш, що в зтіх колоніях, махнувшіхбезнадійно на свої школи, два тижні вжехитається халтурно група підозрілихартистів, ставить пьесьі з циклу мініатюр,здобував славу балетньші номерами й збираєплату "натурою".
Повний успіх, повні збори! "(З, 373 - 374).
Завершуючи розповідь про антітетічні ситуації,з якими він стикався, М. Куліш у нарисі-розділі
"У німецьких колоніях" вівершує своїспостереження таким характерним узагальненням:
"Балет, театр мініатюр, антрепренер зпаличкою, що вмирають школи, голодні люди,везуть в степи повозку,-ну хіба зто НЕконтрасти, про які треба писати, говорити йсигналізувати в усі кінці радянської землі "
(3, 374).
У документально-нарісовій повісті " 'По селах йселах ' "чимало колоритних сцен, парадоксальнихепізодів, характер-графічних реплік. Це всечасто подасться малюнком, пракгічно безкоментаря, майже без будь-якої логічної чидидактична-публіцистичної інтерпретації. Такісцени, епізоди, репліки стали прообразомколоритної сітуаційності, парадоксальноїсюжетики, стіслої та виразної діалогізації, щоособливо майстерно втілилися в Кулішевіхдраматичних творах.
Нарис "У дитячому будинку" відкривається яскравимяк у прозового, так і в драматургічному планахфрагментом, просякнутий синтезом інтонаційгіркого суму та самоіронії:
"Мене везуть: кінь, хлопчик й два колеса. Ясиджу на перекладінке і тримаюся за хлопчика.
Ноги мерзнуть: вночі бьш первьш мороз. Задорозі трупи полеглих від бескорміцн коней.
Голод наближається.
- Ти грамотний? - Запитую хлопчика.
- Ні.
- А чому в школу не ходити?
- Хай вона згорить ... Ніколи, - відповідаєхлопчик, крутить цигарку і розкурює її звиглядом серйозного й дорослої людини. Цейхлопчик виглядає куди серйозніше, ніж нашішколи, - філософствують я на двох колесах йприкурював у хлопчика цигарку "(3,369).
Мандруючи степами й селами Таврії, Кулішзустрічається з різними людьми, конфліктами,ситуаціями. У його творчій уяві поступовоскладається задум майбутньої драми "97". Вінробить перші ескізи до неї. Однак його ім'я яклітератора ще нікому не відоме.
Наприкінці 1922 року Куліш одержав підвищенняпо службі й перебирається до Одеси. На новомумісці - турбот з ранку до ночі. У системігубернської освіти, де він працює інспекторомшкіл, безліч проблем, засідань, терміновихзавдань. У листі до І. Дніпровського від 23жовтня 1923 року Куліш повідомляє, що "немаєхвилинки присісти "(3, 490), а в листі донього ж від 9 червня 1924 року ділитьсяспостереженнями про свій стан: "Стомився я.
Хіта, тіні немає "(3, 492).
І все ж таки М. Куліш вікроює нічні години,щоб писати. Портрет Миколи Куліша одеськогоперіоду виразно й з гумором намалював Юрій
Смолич у мемуарно-портретному дослідженні
"Розповідь про неспокій". Характерним є тойкомпозиційний нюанс, що, розповідаючи проспецифіку українського літературно-мистецькогопроцесу 20-30-х років XX століття тааналізуючи її, мемуарист змалював увиокремлених розділах портрети семиписьменників, митців. Розділ "Куліш"розташований у книжці другим, після портету -спогадів про одного з провідних організаторівнаціонального художнього руху В. Блакитного.
Описуючи свою зустріч з Миколою Кулішем, щосталася в 1924 році, Ю. Смолич згадував, що
Куліш, про якого вже починали говорити як про
"молодого драматурга", "виявився, проте, нетаким вже й молодим - мав добрі вуса івиглядав за тридцять років. Зодягнутій був удовгу білу сорочку, підперезану тонкимочкуром, та галіфе хакі у стоптані чоботи.
Професією - вчитель.
- Куліш, - рекомендувався він. - Миколо, --додав по короткій паузі і якось хмікнув собі увуса, - щоб, бува, не сплутали з Паньком
Кулішем: той давно вмер, а я ще живий, той бувз панків, а я-з мужиків, той був письменник,а я тільки так собі ... Маракаї ...
Видно було, що він ніяковіє і, як усісоромливі люди, гнівається на себе самого засвою сором'язливість, а щоб її якось заховати,
- Кострича "(5,51).
Перебування в Одесі внесло у літературнийрозвиток М. Куліша нові якості та нюанси. Вінстає членом письменницької спілки "Гарт",відвідує засідання її художньо-літературноїстудії, стежить за мистецькою динамікою в
Україні. Саме в Одесі, незважаючи на величезнузайнятість, Куліш закінчує п'єсу "97" і змаловідомого літератора стає знаменитимдраматургом. Про нього пишуть провідні митці,літературознавці, журнали, газети. Про ньогоговорять на творчих вечорах і в державнихколах. До нього звертаються режисери, театри,актори.
Кілька місяців, з кінця квітня до другоїполовини серпня 1925 року (окрім перерви -відпустки, що припала на першу половину літа іпройшла переважно в Одесі, у творчій роботі),
М. Куліш працює в Зінов'євську (теперішньому
Кіровограді), де редагує газету "Червонийшлях ". кропітку й виснажливу газетярськусправу він виконував сумлінно, зосередившизусилля на поліпшенні якості матеріалів,робкорівськіх та сількорівськіх дописів,підвищенні українськомовного рівня газети.
У листі до І. Дніпровського 12 травня 1925 рокувін відзначав: "А налагодити газету трудно" (
3, 534). Сам Куліш писав для "Червоного шляху"передові. Журналістська справа забирала внього практично увесь час, на драматичнутворчість не залишалося ані годин, ані сил.
Драматург відчував, що газетярська діяльністьне реалізує його творчого потенціалу, несприяє втіленню його художніх намірів, планів.
Висловлюючи своє бачення стосунків міжжурналістикою та літературною творчістю, вінзазначає:
"Казав я, що газета губить письменника - і цеправда. На досвіді тепер бачу (чи як - задосвідом бачу).
Ані одної сторінки я не написав за цей час "(
3, 534).
У Зінов'євську М. Куліш наполегливо шукаєможливості для продовження своєїписьменницької праці.
Феноменальний успіх драми''97 ", що булапоставлена у Харкові восени 1924 року, широкарезонансність Кулішевого імені, художні надії,що покладаються на нього, активно сприяютьтому, що керівництво "Гарту" ставить питанняпро переїзд Миколи Куліша до столиці України.
Наприкінці літа 1925 року драматург переїжджаєдо Харкова.
Олешки, Одеса, Харків - така географіястановлення літературного таланту М. Г.
Куліша. Харкову в цьому ланцюжку належитьнайзначніша роль.
У столиці Куліш потрапив до центру духовно -творчого буття.
Видатне письменницьку оточення - М. Хвильовий,
Остап Вишня, В. Сосюра, Ю. Яновський, П. Тичина,
І. Дніпровський, Г. Епік, дружні й творчіконтакти з якими збагачували його художнійсвітогляд. Літературні читання, зустрічі,бесіди. Безпосереднє знайомство зпредставниками різноманітних мистецьких йхудожніх напрямків, течій. Плідна багаторічнаспівпраця з трупою театру "Березіль" та йогорежисером-концептуалістом Лесем Курбасом.
Пошук своєї мистецької позиції, власноїхудожньої індивідуальності, полеміка злідерами інших літературних орієнтацій,напружене дослідження життєвих явищ ітенденцій. Активізація драматургічноїдіяльності й створення низки різножанровихп'єс, серед яких психологічна "Зона", химерно -трагедійній "Народний Малахій", мовно -віртуозний "Мина Мазайло", лірико-симфонічна
"Патетична соната", композиційно -експериментальний і гострофілософській "Вічнийбунт ".
Ім'я та постать Миколи Куліша швидко набираютьваги. Він стає однією з центральних постатейлітературно-художнього процесу в Україні табезумовно головною постаттю в українськійдраматургії 20-х-початку 30-х років. Йогоп'єси ставляться театрами різних стилів тауподобань. Навколо його творів спалахуютьдискусії - завзяті, емоційні, різкі. Йогоперсонажі виходять за межі суто літературнихобразів й осмислюються найбільш проникливимисучасниками як символи доби українського
Ренесансу.
Навколо М. Куліша групуються письменники. Вонипоціновують у ньому самобутність думки,свіжість погляду на оточуючі процеси, вміннявідстоювати власні переконання. Вони визнаютьу ньому одного з найталановитіших,найяскравіших українських письменників. Кулішаобирають другим президентом письменницькоїспілки ВАПЛІТЕ - чи не найпотужнішоїлітературної організації у Європі 20-х років
XX століття. Він входить до складу редколегіїпровідного літературного часопису України
"Червоний шлях", друкується в альманасі
"Літературний ярмарок", пише концептуальнуполемічну статтю "Критика чи прокурорськийдопит? ", де обстоює право митця насамобутність і внутрішню незалежність,зустрічається зі своїми читачами й глядачами.
У харківський період драматичний талант Миколи
Куліша досяг свого апогею. У цей час йогознала вся Україна. Він створює п'єси
" 'Народний Малахій", "Патетична соната",
"Маклена Граса", що стали новим словом нетільки в українській драматургії, а й ухудожньому мисленні європейськихлітератур.
На межі 20 - 30-их років для М. Кулішанастають важкі, трагічні часи. Його твори,більшість з яких користувалися неабиякоюпопулярністю, зазнають як політичної, так йестетичної критики. Його ім'я роблять символомнегативних тенденцій в українській літературі.
Куліша починають звинувачувати у скептичнотлумаченні сучасності. Драматургові закидають,що його п'єси сповнені ідеологічних вад, щовони зводять наклеп на радянську дійсність.
Нові твори драматурга викликають виключнорізкі, недоброзичливі рецензії та відгуки.
Після прем'єри драми "Маклена Граса" й різкогонесприйняття вистави офіційною критикою улисті до О.Корнєєвої-Маслової митець передаєатмосферу, що склалася навколо нього і
Курбаса, який поставивп'єсу в "Березолі":
"На все я ждав, всього сподівався, але такого,зізнатися, не ждав. П'єсу кваліфіковано якантіхудожню, фальшиву, нікчемну, авторовінашито проповідь індивідуального терору,режисерові ціла низка обвинувачень за те, щовін взяв цю п'єсу, - словом, сказано все те,про що не було сказано в попередніх перемовиз автором і режисером в реперткомі "(3, 643).
Він різко й відверто формулює висновок: "Ярозумію це так, що взято курс на знищення менеяк художника "(3, 643).
Внутрішня драма Миколи Куліша позначилася й напосиленні критичних, опозиційних настроїв. Уцей період драматург гостро відчуваєневідповідність офіційної ідеології, І якастверджувала й популяризував тезу "подальшогорозквіту України ", реальному стануукраїнського життя. Щоб самому побачити, що жвідбувається з людьми й суспільством, 1933року він вирушає з Харкова додому, на
Херсонщину.
Враження у нього були не просто гнітючімі --вони були немислимо важкими. Ант.Куліш писалапро нього: "... Поки добрався до рідного села,мало не захворів. Через два тижні повернувсядо Харкова і був такий сумний та пригнічений,що я налякала "(2, 738). І далі воназмальовує психологічний стан М. Куліша післяподорожі.
"- Може, що трапилося в дорозі? Ти хворий?
Але він відповів мені:
-... Якби ти знала, якби бачила, що робитьсяпо селах-це жах! Це страшний жах! Уяви собі --по дорогах лежать пухлі й мертві люди, поселах тихо, люди не ходять, бо не мають ужесил рухатися. Біля матері лежать мертві діти,а вона сама впала через поріг і конає. Навітьпсів по селах не стало. І ця Україна цвіте,збіжжя красується по полях? Таж нема кому йогосіяти і збирати! Багатюща країна, земля-якзолото, працьовитий і здібний народ, що з нимзробили?!
Микола плакав, стогнав і захворів. Коли вінзривався і кричав, я його заспокоювала, а вінвідповідав мені:
- Про це не лише писати треба, а кричати, битиу дзвони на сполох! "(2, 738).
Проти драматурга спрямовується ідеологічнакампанія, у ході якої стверджується, що зреволюційних позицій драми "97" Куліш перейшовна ворожі засади п'єс "Народний Малахій",
"Мина Мазайло", "Патетична соната". Вонапризвела до того, що на першому всесоюзногоз'їзді радянських письменників (17 серпня-1вересня 1934 року) відбулося офіційнезакріплення за Миколою Кулішем статусубуржуазно-націоналістичного драматурга.
19 серпня на ранковому засіданні І. Кулик усвоїй доповіді про напрямки розвиткуукраїнської літератури, розвиваючи тезу, що "вгалузі драматургії у нас особливо булазагострена класова боротьба, боротьба двохантагоністичних тенденцій "(4, 46),схарактерізував М. Куліша як митця, що єпредставником "виявів націоналізму" вдраматургії, та як художника, "більшість п'єсякого є відверто націоналістичними і ворожиминам "(4, 46) і зазначив, що" на них базуваласяробота театру "Березіль", коли ним керував
Курбас "(4, 46).
Це вже було схоже на вирок. У грудні того жроку М. Куліш пішов на похорон свого друга
Івана Дніпровського. Додому він неповернувся ...
Обірвався життєвий шлях письменника Злистопада 1937 року. Його було страчено насорок п'ятому році життя.
Микола Куліш належить до того типуписьменників, про яких можна сказати:художником слова він народився. Бо віднародження в Куліша було єдине призначення --велике й непохитно - писати. З підлітковоговіку й до останніх своїх днів він сприймав,розумів і аналізував світ як письменник. Вінділився тим, що його радувало, захоплювало,бентежило, гнітило, з допомогою емоційного,барвистого, дотепного слова.
Куліш писав майже тридцять років. Навчався - іписав невеличкі твори сатиричного спрямування.
Воював - і складав коротенькі п'єси, що малиуспіх у солдатів. Працював у просвітницькихустановах - і шукав себе в різних жанрах: відоповідань з життя дітей до циклу педагогічнихнарисів та роману, А з якою наполегливістю йсамовідданістю Куліш писав, коли переймавсятільки творчою діяльністю! І навітьперебуваючи в ув'язненні, на (головки,відчуваючи подих смерті, він теж сідав запапір - і надсилав листи, де відбивав своїнастрої, почуття, турботи. Творіння було длянього не тільки радісним, емоційно насиченимпроцесом, а й внутрішнім станом, постійнимвідкриттям себе, головним смислом життя. Воностало для нього внутрішнім, образно-художнімімперативом.
За одинадцять років безперервноїдраматургічної практики (1923-1934) М. Кулішстворив майже півтора десятка п'єс. Це "97",
"Комуна в степах", "Отак загинув Гуска",
"Хулій Гуріна", "Зона", "Народний Малахій",
"Мина Мазайло", "Закут", "Патетична соната",
"Прощай, село", "Вічний бунт", "Маклена
Граса ". (Текст однієї з перших п'єс -" Нариболовлі ", як і текст останньогодраматургічного твору М. Куліша-п 'єси "Такі",вилученої в драматурга під час арешту,вважаються втраченими).
Кожна з Кулішевіх п'єс, що дійшла до нас, --явище непересічне в українській драматургії тазаслуговує на те, щоб стати об'єктомгрунтовного культурологічного,компаратівістського, лінгвостілістічногодослідження. Кожна з них вимагає того, щоб їїне тільки уважно читали, а й уважноперечитували. Зараз очевидно, що майже всяДраматургічна спадщина Куліша входить донаціональної літературної класики, а п'єси
"Народний Малахій", "Патетична соната",
"Маклена Граса" складають європейську йсвітову художню скарбницю.
Контекстовій рівень оцінки художньонайпотужніших творів М. Куліша відрізнявсяширокою історико-літературною проекцією.
Досить пригадати, що в українській театральнійі літературній критиці кінця 20-х роківпроводилися численні паралелі між п'єсою
"Народний Малахій" та романом "Дон-Кіхот", міжобразами Малахія Стаканчика й Дон-Кіхота Ла -манчського. Ємну оцінку художнім якостям
"Патетичної сонати" дав письменник Ф. Вольф,який у передмові до німецького видання цьоготвору на початку 30-х років XX ст. називавйого "шедевром" і підкреслював, що "заформою ... -цей донині найбільший витвірукраїнської драми - можна порівняти у світовійлітературі лише з такими драматичнимишедеврами, як "Фауст" і "Пер Гюнт" (3, 825).
Таким чином, створення "Народного Малахія" і
"Патетичної сонати" поставило М. Куліша наодин рівень з такими митцями, як М. де
Сервантес, Й. Гете, Г. Ібсен.
У своїй творчості Куліш, поділяючифундаментальні художньо-світоглядні настанови
Леся Курбаса, виходив з програмної естетичноїдомінанти, що "драматургія мусить весь часнепокоїті, збуджувати, загострювати, навіть заіншого разу занадто загострювати деякіпроблеми і ніколи не пристосовуватись доміщанськіх смаків глядача ", як творець
"Народного Малахія" та "патетичної сонати"сформулював своє кредо у Харкові в червні 1929року під час виступу на театральному диспутіщодо досягнень та перспектив українськогосценічного мистецтва (3, 459).
Цим пафосом занепокоєння життєвими проблемами,загострювання реальних, існуючих конфліктівпройняті всі його п'єси, що на сьогоднішнійдень дійшли до нас, причому не лише драми -
"97", "Комуна в степах", "Закут", "Вічнийбунт "," Прощай, село ", але й комедійні твори -
"Хулій Гуріна" та "Мина Мазайло". У Кулішевіхкомедіях драматизм концептуально-сюжетноїгостроти набуває у своїй художній основізовсім не комічного звучання.
Творчість М. Куліша - це багатогранне, граничнозагострень зображення побуту, психології,соціально-культурних процесів, інтелектуальноїдинаміки, світоглядних тенденцій в Україниперших десятиліть XX століття.
Доля українського села й селянина, духовніпошуки інтелігенції, пріоритети й цінностінової генерації держ-службовців, протестніявища в свідомості й почуттях митців,психологічні тенденції в робітничомусередовищі, розмаїтість світоглядної палітриінтелектуалів, духовний стан столичного йпровінційного міст, аспекти національно -історичного розвитку та перспективи України --таким виглядає зріз основних проблем Кулішевоїдраматургії.
Лише одна п'єса певною мірою вирізняєтьсясеред інших, оскільки її створено напольському фактичному матеріалі й пронизанепольським національним колоритом. Йдеться продраму "Маклена Граса", у якій відтворенокризові процеси в Польщі початку 30-х років.
Проте і в цьому творі відлунює українськапроекція на трагічні події, що в той же самийчас охопили й Україну. Цілком вірогідно, що йдраму з сучасного польського життя Кулішписав, маючи на думці долю України та людини вній.
Художня сила п'єс Миколи Куліша полягає втому, що вони пройняті відчуттям незборимутрагізму людського буття, усвідомленнямглибинних дісгармоній духу, з?? спільства,світу. У центрі Кулішевої драматургіїперебуває трагедія особистості на тлісоціальних зламів і протиріч.
Микола Куліш був живописцем характерів вукраїнській драматургії. Працюючи над п'єсою,він прагнув намалювати живий, колоритний,типовий, концептуальний, до нього не відкритийхудожній образ. Для цього митець ретельно вивчавжиття, часто мандрував - їздив, ходив пішки
Україною, намагаючись побачити й почути, чимживуть люди, про що думають, як розмовляють,чого прагнуть.
Ось звідки в його творах багата галереявиразних, самобутніх образів - Мусій Копистко
( "97"), Хома Божий ( "Хулій Хуріна"), Антип
Радобужній ( "Зона"), Малахій Стаканчик
( "Народний Малахій"), Овчар ( "Закут"), тьотя
Мотя і дядько Тарас ( "Мина Мазайло"), Ілько Півдня
( "Патетична соната"), Семен Пархімча ( "Проїдай,село "), Ромен і Байдух (" Вічний бунт "), Ігнацій
Падура ( "Маклена Граса"). Кулішева драматичнаспадщина - це концептуальна характерографіяукраїнської національної історії таментальності.
У характерах М. Куліша узагальнено характерні
"больові точки" свого часу. Його герої помираютьвід голоду, розділені ходом історії на "багатих"і "бідних"; будують комуну, тягнучісь до світлажиття; перетворюються з учорашніх незаможніківна адміністраторів-бюрократів; переймаютьсянаціональними проблемами й питаннями; грають укохання й виконують у житті рольові партії;змінюють не тільки власне прізвище, але й своєнаціональне єство, прагнучи просування вкар'єрі; кохають і залишаються нещасними всвоєму коханні; пристосовуються до нових умов ібунтують проти конформізму; шукають смисл свогой загальнолюдського існування; божеволіють такінчають життя самогубством; зраджують,зневірюються й знаходять у собі сили протистоятитрагічним періпетіям долі; розмірковують надсоціально-духовною долею України та світу.
Кулішеві характери певною мірою історичні, бо вних осмислені провідні тенденції національної тавітчизняної історії.
Вагоме місце у спадщині Миколи Куліша посідаєкомедія "Мина Мазайло".
Твір було закінчено наприкінці 1928 року. Вінмиттєво викликав зацікавленість й здобув широкупідтримку з боку широких верств українськогосуспільства. Лесь Танюк слушно підкреслював зцього приводу: "П'єсу відразу ж - винятковий для
М. Куліша випадок! - Було оцінено реперткомомдуже високо й рекомендовано до показу в усіхтеатрах України ... "(З, 772).
Уже весною, в березні та квітні, 1929 рокукомедію було поставлено в низці театрів - у
Дніпропетровському театрі імені Шевченка,
Курбасової " 'Березолі" (Харків), театрі імені
Франка, яким керував Г. Юра (Київ). Н. Кузякіна,детально аналізуючи сценічну історію п'єси,зазначала: 'Трали комедію Куліша досить широко --в Дніпропетровську, Житомирі, Херсоні, Одесі,
Вінниці, Маріуполі. У Києві, поруч із виставоюфранківців, "Мина Мазайло" жив на сценіобласного пересувного театру (ОРПС) ... Гастролі
Київського театру ОРПС по Україні засвідчилизначну популярність "Мини Мазайла" (1, 289).
Протягом року комедію " 'Мина Мазайло" буловідруковано. Спочатку в одному з на