Новаторство В ПОЕЗІЇ ПАВЛА ТИЧИНИ

Кожного великого митця історія нагороджує гучним наймення, у якому відбивається сутність його творчості. Шевченка вона назвала
Кобзарем, Пушкіна - сонцем російської поезії, Франка - Каменярем,
Горького - Буревісніком, Лесю Українку - поетесою-другом робітників,
Коцюбинського - сонцепоклонніком.

Новатор! Так вслід за Горьким назвала історія Тичину, виділивши цим самим одну з найяскравіших рис його творчості. Тичинаналежить до когорти митців, котрі скрізь і завжди дошукуваліся
"свого кореня" і "свого дієслова". Він вмів піднестись на тіверховини, куди не ступала нога його попередників. Тічінінській
Ельбрус видно з усіх кінців планети. До нього словами поета
Енріко Ріверо звертається Куба:

Вітер дніпровій

Приніс нам надію твоїми вустами.

Вона прилетіла

З досвітнімі ластівками

В оселі тих, хто ніколи тебе не знав.

Лондонські тумани не заступили сяючий Ельбрус Тичини і від ока англійського критика Джона Фута: "Своїми поетичними засобами цейспівець України не нагадує нам нікого іншого в усій світовійпоезії. "Схвильовано вітав Тичину іспанський поет Хуліо Матеу:

Салют поетові, що мир охорони,

Салют співцеві волі і свободи,

Салют будівнікові, - він щодня

Мости дружби з'єднує народи.

Могутній талант Тичини - щедрий. Він збагатив художню скарбницютворами феноменальними за своєю правдивістю, щирістю, неповторністюліризму і досконалістю форми.

Новаторство для Тичини - одна із закономірностей розвиткумистецтва. Воно знаходиться в діалектічному зв'язку з такимипоняттями, як класовість, народність. Поняття новаторства Тичинарозглядав у зв'язку з традиціями. Продовження, розвиток передовихтрадицій - це одне із джерел новаторства: "У мистецтві реалізмусміливе новаторство в художньому зображенні життя поєднується звикористанням і розвитком усіх прогресивних традицій світовоїкультури. "

Призначення митця - новатора поет вбачав в тому, щобприскорювати рух до щасливого майбутнього. Тичина підкреслював:
"Новаторство народжується на шляхах служіння суспільству." Ційсвященній меті завжди служила творчість Тичини.

1918 рік став поворотним пунктом у мистецькій долі Павла
Тичини. Перша збірка віршів "Сонячні кларнети" принесла йомузаслужену славу і визнання. Вона стала значною подією вукраїнській літературі, ознаменувавши появу нового таланту, яскравоїхудожньої індивідуальності. На літературну ниву вийшов поет-лірик,і людини примушує згадати великі імена Пушкіна, Шевченка,
Лермонтова, Франка, Лесі Українки.

Основу збірки становлять вірші, написані у дожовтневі часи.
Більшість з них прісв'чено темі природи, кохання. Поет не лишавсябайдужим і до суспільних явищ. Показовим для розуміння його ідейно -світоглядного і мистецького зростання є твори про революційні події
1917 року. В збірці відчутні імпульси громадянськоскі, що йшли відтрадицій демократичної літератури. Але це зовсім не означає, що
Тичина піднявся в розумінні процесів класової боротьби на рівеньтаких своїх сучасників, як Франко, Леся Українка, або таких своїхучителів, як Коцюбинський чи Горький. Для поета було іще багатонеясного в суспільній боротьбі. В його світогляді проявлялисьсуперечливі риси. І, незважаючи на це, "Сонячні кларнети" відіграли важливу роль у розвитку української поезії.

Поява "Сонячних кларнетів" сповістила світ про прихід улітературу Павла Тичини - видатного майстра слова, який з великоюхудожньою силою виразив "красу нового дня" - красу соціалістичноїдійсності. Не раз відзначався високий художній рівень цієї збірки,з появою якої відкрився для читачів новий "сонячнокларнетній"світ, сповнений буянням радісної природи, наскрізь пронизанийсонячною музикою.

Багато дослідників відзначають музичність "Сонячних кларнетів" як найхарактернішу особливість цієї збірки.

"Насамперед музика" - цей заклик французького поета П. Верленаактивно проводився у життя в декаденській поезії кінця XIX --початку XX ст. Теоретики і практики символізму не развисловлювалися на кшталк того, що "поезія є внутрішня музика" іщо "музика - скелет поезії".

Основа художнього успіху П. Тичини полягає в тому, що він,вбираючи, як губка, в свою художню систему найосновніші досягненняпоетичної форми кінця XIX - початку XX ст., зумів у сімволістськіхпошуках вибрати для себе найцінніше, піднести його на новий, вищий рівень. Одночасно поет зберіг те основне, чого не могли зберігтисимволісти, - образну сутність слова. Більше того, П. Тичина зробивте, чого так довго і без особливих успіхів домагалися декаденти,
- Знайшов не баченим досі синтез словесних і музичних способіввираження. П. Тичина досяг такого синтезу саме тому, що "озвучував"поетичний твір не тільки через соноріку слова, а й через йогосемантику. Ось один із прикладів такого найпоказовішіх
"озвучування":

Гаї шумлять -

Я слухаю.

Хмарки біжать -

Мілуюся.

Мілуюся - дивуюся,

Чого душі моїй так весело.

Гей, дзвін гуде -

Іздалеку.

Думки пряде -

Над нивами.

Над нивами - приливами,

Купаючи мене, мов ластівку.

Аналізуючи механізм спрйняття музичних тропів "Сонячнихкларнетів ", можна помітити, що центральним, найактивнішимподразник, який формує музичний напрямок розвитку асоціацій, єслово, що означає певне музичне чи звукове поняття, - арфа,кларнет, звук, дзвін, музика, мелодія, струна, скрипка, бандура,пісня, гімн, дует, орган, флейта, наприклад:

Горять світи, біжать світи

музичною рікою.

... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ....

Горить - тремтить ріка, як музика.

... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ....

Арфами, арфами --

Золотими, голосними обізвалися гаї ...

... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ...

Слухаю мелодій

Хмар, озер та вітру.

Я Брін, як струни

Степу, хмар та вітру.

... ... ... ... ... ... ... ... ....

Подивилась ясно - заспівали скрипки!

Кожне виділене слово є ключовим при сприйнятті фрази - безнього вона не зрозуміла. І тому текстові фрагменти, в якихСмислова вага сконцетрована на словах, що позначають музично-звукові поняття, випромінюють складний комплекс асоціацій, серед якихдомінуючими є музикальні.

Поет широко користувався методом передати словом своєсінестезічне сприйняття звуку. У цьому була певна художнядоцільність: він знайшов лаконічний і місткий спосіб характеризувати звук. "Сонячні кларнети", "арфами, арфами золотими", "сміх буде,плач буде "перламутровий", "в чорному акорді", "синє брязканнякадил "," зелений гімн "- характер усіх цих тропів є виразносінтезічнім.

Досить часто П. Тичина ожівлює звуки, надає їм виразноїемоційної характеристики:

Лиш від осель пливуть тужні, обнявшись

дзвони ...

Або:

Танцюють звуки на дзвіниці,

І плаче дзвін.

Відповідь на питання, в чому полягає першопричина винятковоїмузікальності поезій першої збірки П. Тичини, слід шукати в природі людського обдаровання. Талант П. Тичини, в якому геніально поєднані абсолютний музикальний слух, здатність до сінестезічно-асоціативногосприйняття дійсності і найтонших відчуття слова - явище рідкісне.
У своїй музікальності поет настільки самобутній, що його неможливонаслідувати. Він недоступний для епігонів найвищої кваліфікації.

Крім того, музикальний талант П. Тичини - талант розвинений.
Підхід автора "Сонячних кларнетів" до музики - це не підхід амтора
(хай навіть і дуже здібного), а професіонала, який віддав музицібагато років життя. У ранньому дитинстві він був постійнимучасником монастирського хору, в молодості - керівником і диригентомодного з кращих хорів Києва. П. Тичина грав на багатьох музичнихінструментах, сам складав музику. Звідси, очевидно, і походилобажання ввести в поетичний ТЕКТ музику, бажання, яке призвело досправжнього мистецького успіху.

І в подальшій творчості поет ще не раз "повінчував" слово імузику. Його твори зазвучали "бетховенськімі акордами могутнього
"Плугу", і леонтовічівською співучістю ... лірики, і шопенівськіміритмами ... "Похорон друга", і всією нескінченною симфонією, яка вісторії людської поезії названа поезією Тичини "(М. Бажан" Спогади про
Павла Тичину ").

Все дужче входячи в драми соціальної боротьби і звертаючисьдо революційних тем, Тичина в збірці "Плуг", через символічнийобраз, відсвітів страшний стан України і власного серця, - на годину,коли на півночі без перерви проголошувалося про Росію в поезії:

... стоїть сторозтерзаний Київ і двісті розіп'ятий я.

Лірика в "Плузі" збагатилася мотивами з революційнихкатаклізмів, поширених в уяві на цілий космос: як і в наступнійзбірці - "Вітер з України". Але, супроти феноменальногопріскарблення і дальшої "кристалізації" всіх самоцвітів віршовогомайстерства, вже втрачало в ліриці блаженні звучання пісенностіз світанковіх світів. Захоплений революцією в її радянськомунапрямку для України і оспівуючі її в космічних планах, Тичиначасом, хоч іронізуючі, відкривав завісу над дійсністю і подававвираз сумнівів.

З давніх-давен, коли народ піднімався на битву за своє право, поруч з мечем воювало і слово. Хвилі визвольних рухів підносилина свої вершини таланти співців, які кували духовну зброюнародові.

"Плуг" - збірка новаторська за змістом і формою - явилась значним кроком Тичини на шляху ідейно-художнього зростання. "Післянайніжнішіх акварельних малюнків, після тихої музики поля йшелестіння рідного гаю в поезії Тичини з'явилися нові ритми,нечувана раніше сила і розмах, з'явилися сімфонізм його поезії. Зтитанічних визвольних змагань народу поет-мислитель черпавнезвичайної місткості образ, художній афоризм, свою незрівняннумелодику, це звідти йшло буйне мистецьке новаторство Тичини, йогопоетичні відкриття ", - вірно відзначив Олесь Гончар.

В світогляді Тичини відбулися корінні зміни. Вітер революції,за висловом академіка О. І. Білецького, порвавши ніжні струни на арфі
"Сонячних кларнетів", натягнув на лірі поета "нові мідні струни".
За короткий час поет зумів перебороти немало труднощів, подолатиболісні вагання, суперечності, відкинути ідеї "абстракногогуманізму ", який особливо негативно позначився на збірці" Замістьсонетів і октав "(1920р).

Істотні зміни відбулися і в стилі Тичини, в його поетиці. Упорівнянні з "Сонячний кларнети" "Плуг" являє собою новуяскраву і неповторну художню систему. Тичина виступає тут майстромгромадсько - політичної теми. Публіцистичний струмінь, який майжевідсутній у раннього Тичини, в "Плузі" виступає як одна зістотних рис стилю, що засвідчує продовження поетом традицій
Шевченка, Лесі Українки, Франка.

Музично - живописні засоби, якими так чудово користувався поету "Сонячних кларнетах", набули тепер нової функціональної й ідейно
- Естетичної значимості. Вірш "Вітер" передає могутню музику ідинамічну колористичну гаму грізної стихії. Він потрясаєгромоподібнімі "бетховенськімі акордами", відтворенням повноїнепідвладності бурі в ритмічних структурах, що не мають аналогій в усій українській поезії.

Вітер.

Не вітер - буря!

трощить, ламає, з землі вириває ...

За чорними хмарами

(з блиском! ударами !).

Жівопісність грізної стихії увіразнюється іще й своєрідною
"мелодією" бурі, яка створюється Тичиною за допомогою гам, обпертихна сонорні Р та Л.

До кращих творів, витриманий в ключі космічно - планетарноїсимволіки, належать три вірші - мініатюри циклу "Сотворіння світу".
Це глибокий поетично - філософський роздум над масштабнимипроблемами: Революція, Історія, Людство, Народ, Людина. Першачастина циклу - оповідь про "сотворіння" землі. Дві інші відтворюють наступні етапи "світостворіння": успіхи людини в практичномуосвоєнні природи, винахід важливого знаряддя - плуга і, нарешті,класову боротьбу між працею і капіталом. До збірки увійшли такожвірші космічно - планетарного характеру: "Месія", "І буде так ...",
"Міжпланетні інтервали", "Перезорюють зорі".

У "Плузі" намітились також тенденція до реалістичногозмалювання сучасності, відтворення конкретних історичних подій,ситуацій. Про це свідчать класичні твори збірки, такі як "На"Листи до поета", "Плюсклім пророкам", "сійте" та інші.

Павло Григорович в "Плузі" дав зразки нової революційної поезії
- Політичну і філософську лірику. Характерною рисою його поезії вроки громадянської війни є уміле поєднання строгої публіцистики звинятковою пластичністю образу.

Нам все одно: чи бог, чи чорт -

Обидва генерали! і:

Собори брови підняли,

розбіглися квартали.

"Епічна лірика" Тичини чарує також поєднанням лірики згероїкою, романтичною окріленістю. "На майдані", "Як упав же він зконя ... "- це новаторські взірці нової героїко - романтичної пісні.

У своїх новаторських пошуках поет звертається і до надбаньсвітової культури. Цікавим у цьому відношенні є цикл "Ронделі".
Вважалося, що традиційна форма французької поезії Рондель придатналише для пейзажної та інтимної лірики. Але Тичина рішуче відкинувцю точку зору. І подібно до того, як Франко оновив сонет,створивши сонет революційного змісту ( "тюремні сонети"), Тичинастворив революційний Ронделі.

Збірка "Плуг" - це славна творча висота, завойована Павлом
Тичиною. З її вершини відніліся йому широкі творчі гони. В особіцього талановитого співця яскравого новаторською складу поезіяздобула свого лідера. А "Плуг" став книжкою, що відкрила новуепоху в розвіткв української поезії - епоху реалізму.

У 1920 році виходить також збірка "Замість сонетів і октав".

В циклі ліричної прози "Замість сонетів і октав" поет продовжуєтему справжньої перемоги добра - в серцях людських: як передумовидо пермогі над озвірілім злом в суспільстві. Про терор він писав:
"Велика ідея потребує жертв. Але хіба то є жертва, коли звірзвіра їсть ?".

В цій збірці відбивається поступова зміна світогляду іпереконань поета. Майже зовсім зникає музичність і милозвучність,яка була так чітко виражена в "Сонячних кларнетах". Натомістьприходить розуміння світла, яке наче генерує межу, де кінчаєтьсяматеріальне і починається невідоме нематеріальне - Дух. Може, зцього відчуття і вийшли слова Тичини:

Молюся не самому Духу - та й не матерії.

До речі: соціалізмі без музики ніякими гарматами не встановити.

У збірці "Замість сонетів і октав" Тичина пише про сьогоденняз усіма його протиріччями і складністю:

- Товаришу, будем своє із суспільним єднати

Яке б не було воно гірке -

До дна будемо піті.Бо в цім наша чесність.

Тичина закликає прислухатись до простого народу, до того, щореально, а не примарно потрібно йому, до того, що звучить у цідні. Звісна річ, мистецтво нового дня повинно стояти незмірновище, ніж простенька пісенька: "Ой, яблучкко, та куди ти котишся ...",але воно мусить бути так само популярним, так само масовим, такдохідлівім само, як оце ось "Яблучко", - з зерном великогомайбутнього мистецтва.

Поет переконаний, що мистецтво повинно служити людям. Митецьзалежить від суспільства, він мобілізований своїм народом, бо тотільки "трава росте, де захоче".

роздумуючи про необхідність бути мобілізованим революцією, бутиідейним письменником П. Тичина ставить перед собою і сучасникамигостре і прямолінійне питання: "Хто скаже: що єсть контрреволюція
? ". Відповідь одна: контрреволюція - це коли митець забуває пронарод, про його біль та надії.

Проблема політичної визначеності стоїть перед кожним, навітьперед самим автором, який в кінці книжки запитає себе: "Хіба йсобі поцілувать пантофлях папи? ", - тобто привселюдно заявити проте, з ким ти і проти кого, а не займати позицію невтручальнікаабо очікувача.

Павло Григорович Тичина прагнув іти в ногу з життям,утверджував поетичним словом усе нове, перспективне. Щоб найповнішевиразити провідні мотиви доби, він знаходив такі мистецькі засоби,які найбільше відповідали величі соціальних перетворень і найточніше передавали труднощі боротьби нового із старим, зокрема у сферілюдського духу. Багатющим джерелом, що живило його творчу уяву, був народ в історичному поступі, у виявах революційного пориву,талановитості, життєдайної сили. За прикладом своїх великихпопередників поет звертався до народнопісенніх скарбниць, доміфологічних образів і мотивів, до літературних пам'яток різнихчасів і народів. Так він поєднував національну традицію здуховними надбаннями світової культури. Усі набутки людського генія
Павло Тичина підпорядковував ідеї утвердження сучасності, про що з такою переконливістю свідчать "переосміслені" в його поезії образи
Прометея, Фауста, Кожум'я?? і, Ярославни, Лади.

Все краще, чим багата сьогодні українська поезія, несе на собі друк новаторською генія Павла Тичини.

Золота Зірка Героя Соціалістичної Праці, п'ять орденів Леніна ,два ордени Трудового Червоного Прапора, медаль "За доблесну працюі Великій вітчизняній війні ", срібна медаль Всесвітньої Ради Миру,
Державна премія СРСР та Державна премія Української РСР імені
Т. Г. Шевченка - ось чим увінчано натхненну й невтомну працю Павла
Тичини в ім'я народу.

Та найбільша нагорода - вдячна пам'ять нащадків ...

Л І Т Е Р А Т У Р А:

1 . Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст. 1994р. К. - "Рось".

2. Журнал. Українська мова та література в школі. Червень 1978р.

3. Журнал. Українська мова та література в школі. Січень 1981р.

4. Олександр Губар. Павло Тичина. 1981р. К. - "Радянський письменник".

5. Павло Тичина. Десь на дні мого серця. Поезії. 1991р. К. -

"Радянський письменник".

6. Григорій Клочек. Душа моя намріяла ... 1986р. К. - "Дніпро".

7. З архіву П. Г. Тичини (збірка і матеріалів) К. Наукова думка. 1990р.