Поети "Молодої музи".

Чи не парадокс, що поетична назва літературноі групи, яка існувала у
Львові на початку нашого століття, - "Молода муза", досі пов "язана у нашійуяві не з молодістю і поезією, а, навпаки, із занепадніцтвом і чимосьантіпоетічнім і антієстетічнім? На жаль, це так. Єдиною втіхою може бутите, що взагалі чули про "Молоду музу" лише ті, хто вивчав украінськулітературу у вузі, у школі ж про "Молоду музу" взагалі не згадували (небуло у програмі), а твори учасників групи не друкували.

Хто ж були ці "молодомузівці" чи музики, як вони себе самі себеназивали, що зблиснуло на обрії української літератури на початкустоліття ?..

Назвемо їх імена-Михайло Яцків, Петро Карманській, Василь Пачовський,
БогданЛепкій, СтепанЧарнецькій, СідірТвердохліб Остап Луцький ... Близьким доцієї групи був юний тоді Михайло Рудницький, що під її крилом починав своюлітературну діяльність. Утім, "Молода муза" не булаорганізаціею, яка веде облік своїх членів чи має розроблений статут чипрограму.Це був радше клуб літераторів, до якого тяжіло чимало молоді, щопрацювала в різних галузях мистецтва: композитор Станіслав
Людкевич, скульптор Михайло Паращук, живописець Іван Сіверін, скрипаль імаляр Іван Косінін, флейоніст Осип Шпитко ...

Були серед них чи, радше, коло них богемісті, "митці життя" талант якихбільше розкривався в розмовах, а не в творах. Треба враховувати, що
"Молодомузівці" не мали жодного приміщення, де б вони могли збиратися. То йне дивно-гурток становила молодь, вихідці із сіл та провінційних містечок
Галичини, вчорашні випусники університету або ті, що його не закінчили,канцеляристи, вчителі гімназій чи "вільні художники".

Олімпом "Молодої музи" була кав'ярня, напише пізнішенаймолодшійїї учасник М. Рудницький. Кав'ярня "молодомузівців" - "Монополь". Місцебуло зручне з усіх боків.По-перше, щоб зайти сюди, треба було мати якийсьгріш на склянку кави, і при ній можна було посидіти весь вечір. По-друге,тут були свіжі газети й журнали. По-третє, сюди приходила різнапубліка з якою можна було подискутувати. Пожвавлення приносив приїзд до Львова Богдана Лепкого, якого називали "професором". Лепкий "маввикладати "в Краківському університеті, але професором став набагатопізніше.Він віддавав багато часу педагогічній роботі. На творчість лишалися вечірні та нічні години.

І все ж таки його положення було краще, ніж іншихскажімо Яцківа чи Карманського. Малі "молодомузівці" й свого мецената
. Ним став сільський священник з Тернопільщини Михайло Світенькій.

Коли він приїздив до Львова, неодмінно пригощав своїхдрузів-літераторів вечерею чи обідом. Про що точилися розмови укав "ярні? На основі спогадів учасників групи можемо уявитиатмосферу палких дискусій та суперечок (її описав у романі "Шрамина скалі "Р. І ванічук). Б. Лепкий, приїхавши з Кракова, розповідає про тамтешні новини, твори С. Пшібішевського С.
Жеромського, К. Тетмаєра, розповідає цікаво, вносячи в обстановку домашнє тепло та затишок. Остап Лукіцькій намагається вдихнути ентузіазм вдуші колег, які стурбовані тим, що галицьке громадянство їх несприймає і не розуміє, Сидір Твердохліб носиться з планами виданьтворів "молодомузівців" іншими мовами а практичний Володимир Бірчаксвоїм тверезим підходом до видавничих та фінансових справ спускає поетів на грішну, але реальну землю. Василь Пачовський безжурно
, Але певний свого покликання, кепкує з італійської єкзотікі Петра
Карманського, а Яцків, у натурі якого твердий селянський глузд знахилом до іронії поєднаний з хімерністю, вражає обізнаністю зновими європейськими іменами, ідеями, течіями. І всі прагнуть оновити українське мистецтво, кожнійволіє творити для вічності. Та чи ненайважливішими для ніхбулі майже щоденні зустрічі та розмови з Іваном
Франком.

Щоб передати атмосферу цього спілкування, наведу уривок зіспогадів П. Карманського: "Приходив кожного дня під вечір до нашоїкав'ярні "Монополь" незамітно, без шуму, немовби соромився, що важивзасісті при одному столі з огрядна одягнути, якими ми намагалисябути. Випивав свою чашку чаю, виймав з кишені в камізолі срібнумонету і бавився нею. І ждав на нагоду побавитися з нами --молодими. Та приходилося звичайно ждати без успіху. Нам зашивалироти в його товаристві, бо ми добре знали гостроту його язика тавеликі відомості, з якими не один із нас не міг суперечити-Говорітьщо! - Врешті відзівався Франко, якому хотілося поговорити і забутипро те, що після цілоденної мозольної праці в Товаристві ім. Т.
Шевченка дожидає його не менш важка робота дома. Він же не дурнотягав під піхвою цілий оберемок всіляких рукописів і коректив!
І хтось із смілівішіх важив заговорити. Він слухав і ждав.Та колипріловов співрозмовника на якій фразі, що йому неналежна, не втерпів
, щоб не прішпіліті його звичайним "дурниці говорите". І аж тодірозв'язували його губа. Ми довідувалісь чимало такого, чого були б невичитав ні в одній книжці, ані НЕ вчулі від нікого із сучасних ".

Взаємини Франка з" молодомузівцямі "були складними йнеоднозначними. На жаль, досі це цікаве й дуже важливе для нашої літератури питання не досліджувалось у всій його складності, вонопросто збувалисятезою про те, що Франко різко критикував як теоретичну платформуцієї групи, так і твори її представників.

критикував, і різко, хоч завжди цікавився творчістю своїх молодихколег, стежив за кожним, відгукувався на нові їхні книжки. "Бувневмолімім суддею у мистецьких справах, - закінчує свій спогад про
Івана Франка П. Карманській, - і прямо дивував нас своєю грибоканалізою творчості нашої і чужої, хоча розходився у своїх поглядах з намиі не мав виправдання для наших ідеалів модернізму ...

Хоч не можна сказати, що легковажів нами. Тішився, якщо вдавалосязнайти йому в наших писаннях щось, що підпадало під вимоги йогоестетичних канонів, і хоча Гнівили його наша сміливість НЕ тюпатіслідами, спорівз нами серйозно ". Донедавна ми могли прочитати лише однусторінку цієї суперечки - думку І. Франка. Для дослідження ж проблеми і об'єктивної оцінки процесів, які відбувалися на початку ХХ ст. вукраїнській літературі в цілому і на західноукраїнських землях зокрема,потрібно вивчати усі сторони, картину літературного руху в усій йогоповноті, послухати обидві брати, як то кажуть, pro et contra.

Що ж являла собою "Молода муза" як мистецьке явище? У вислові М.
Рудницького, що "молодомузівці" схожі були на подружжя, якепостійносперечається, але жити одне без одного не може, є глибший сенс.
Молодомузівців об'єднювало щось більше, ніж товариські стосунки молодихлітераторів, художників, музикантів, що сходилися в кав'ярні на площі
Бернандінів поговорити про мистецькі проблеми. Їх об "єднювало прагненняшукати в мистецтві нових шляхів, визволитися від єтнографізму івкючітіся в річище загальноєвропейського культурного розвитку.

Початком цієї групи як мистецької течії можна вважати появу в
1906 р. журналу "Світ", до складу редколегії ввійшли В. Бірчак, П.
Карманській, О. Луцький та М. Яцків. Сама ж "Молода муза" була створена роком пізніше - в 1907р. Звідки пішла назва-сьгодні сказати важко.
М. Рудницький твердив, що її придумав О. Луцький, у спогадах П.
Карманського вона виводиться з новели М. Я цківа "Доля молодої музи".
Дехто приписує її Б. Лепкому. Та річ не так у назві, як у змісті:
"Молода муза" була однією з ланок літературних організацій багатьохкраїн Європи: "Молода Бельгія", "Молода Німеччина", "Молода Польща", щоТак, в одному зномерів журналу "Світ" стверджувалося, що "Молода муза" репрезентує
"Відомий в інших народів напрямок декадентській, сімволістічній,модерністічній, естетичний - і як там його всіляко назівають.Мета цьогонапрямку служити красі ". Як бачимо, в цей час не було ще чіткоїдиференціації цих термінів, різні автори вкладали у них різний зміст.
Так, Леся Українка захищала "прапор модернізму", обстоюючи відвульгарізаторської критики С. Єфремова повість Ольги Кобилянської
"Царівна", осуджуючи водночас монернізм польського письменника С.
Пребішевського, який полягав у проголошенні "абсолютної свободи митця"від суспільства ". Подібне трактування модернізму знаходимо і в М.
Коцюбинського, який у листі до О. Кобилянської писав, що "широкі кругичитача ... ще знаходяться під впливом реалізму і сливе ворожеставлення до модерних напрямків літературних ". Термін "декаденство" тежвживається часом для означення художньго новаторства.Відомій поєт ілітературознавецьВ. Щурат тлумачив його як "артистичним змислі веденнязмаганнядо витвору свіжих оригінальних промислів, образів, зворотів мови і форм ". Саме на цій підставі він відніс до цієї течії лірично драму І.
Франка "Зів'яле листя", проти чого автор рішуче запротестувала відомимвіршем Декадент.

Це сталося ще в 1896 р.., за десять років до створення Молодоїмузи, але ідеї, які лягли в основу цієї групи, вже давно носилися вповітрі. У 1894 р., У Львові читав лекції про бельгійських сівволістівпольський поет і літературний критик Зенон Пшесміцькій. І І. Франко устатті "Доповіді Міріама" розглянув основні положення цих лекцій.

Однак і містицизм символістів не всі так глумливо йбезоглядно відкинули, як це зробив І Франко. Леся Українка у нещодавнійстатті "Міхаель Крамер" розрізняє містицизм філосовській іпоетичний. "Гаупман був містіком настільки, наскількіїм буває справжній поет
... Ми вчуваємо в ній не порив відійти від життя, що, можливо, звучить вкількох фразах Міаєля Крамера, а спробу знайти "визвольна слово", якевизволяє від вавілонськогопрокляття "сімейної самотності". "Визвольногослова "шукатимуть і молодомузівці. Втім, родовід цієї літературноїгрупи не слід виводити тільки за однією якоюсь лінією.

Американський славіст Богдан Рубчак у грунтовному дослідженніджерел "Молодої музи" починає її "історію" із США - від Едгара По який по -своєму поєднав у поєзії європейський романтизм та його містицизм замериканським прагматичним підходом, стверджуючи, що поетична мова - ценеспонтанній вияв чуттів, а твердий розрахунок, який бере до увагипсихологію сприйняття і націлює на Єфект, що досягається алітерацією,ритмічними ходами, строфікою.

Французький поєт Шарль Бодлер "у своїх теоретичних міркуваннях"посилив думки По і підніс їх із цілком практичної сфери до містичнихвисот, надаючи формі поезії священних, навіть магічнихвластивостей. У своїй поетичній творчості - у безсмертних "Квітах зла" --він ці теорії геніально перевтілів. Немає поета ХІХ століття, який бисильніше впливав би на поезію нашої доби, ніж Шарль Бодлер ". Від
Бодлера йде пряма дорога до Поля Верлена, Артюра Рембо, Стефана
Малларме, поєтів, які й склали основу літературноїтечії символізму.
Характер символізму як течії точно окреслив І. Франко у "доповідях
Міріама ", наголосивши, що символ не алігорія, що є заміною поняття,його образним еквівалентом і має не однозначний характер, арозрахований на багатозначність сприйняття, розширює часову іпросторову перспективу і веде до чогось таємничого й неземного.

Міріам Пшеміцькій не випадково читав лекції про бельгійську школусимволістів. У Бельгії ідеї цієї течії знайшли для свого розвиткусприятливий грунт.З Брюселі пов'язані життя і творчість Бодлера, Рембо та
Верлена. Ядро літературного гуртка створеного в Лювенському університеті
, Склали Еміль Верхарн, Жорж Розенбах, Моріс Метерлінк, які здобулизгодом загальноєвропейське визнання. У 1886 р. була створена літературнагрупа "Молода Бельгія", яка передала іншим "молодим" гуртка своюестафету, що через 20 років дійшла й до Львова і втіліся в "Молодій музі".
Одним з найулюбленіших поєтів "молодомузівців" був Шарль Бодлер. Йогоперекладали і О. Луцький, і М. Рудницький, і М. Яцків. Переклади ці маютьсьгодні історико-літературне значення. Над тою "Молодою музою" нависякийсь фатум. Давно вже минули часи, коли Бодлера і Верлена й іншихсімволістів називали занепаднікамі, переоцінене їх значення і роль вісторії літератури, видано твори, а їхнім українським послідовникам так ілишалися буквально донедавна ці давні догматичні оцінки й характеристики
.

Тим часом "Молоду музу" треба розглядати як ланку в системівзаємодії різних течій літературного руху кінця ХІХ - початку ХХст.фрагмент загальноєвропейської панорами, бо ідеї модернізму приходили на
Україну різними шляхами, поєднуючись із деякими рисами попередньоїреалістичної школи і набуваючи в українському національному середовищінових ознак. При цьому кожен письменник репрезентує свою лінію розвитку,пошуки власної концепції, що охоплюють сферу ідей і форм. Єдине, щооб'єднювало представників усіх цих груп, течій чи просто індивідуальностей
, Було неприйняття побутового реалізму, опісовості старої школи письма.

З цього погляду не тільки лірична драма "Зів'яле листя" І. Франка, айого статті "Принципи і безпринципність", "Старе і нове в українськійлітературі "можна назвати виявленням модерністічного напрямку,модерністічного в тому сенсі, що тут у центрі стоїть свідомістьіндивідуальності, - "людська душа", крізь призму якоїрозкривається, "освітлюється" навколишнє оточення.Отже, поет "вириває" своголіричного героя з рамок біологічного існування і вводить широку часову іпросторову перспективу, в єдність зі всесвітом.

Деякі українські письменники приходили від побутописання допсихологізму, в їх народницький світогляд вросталі елементимодернізму; епіцентр дедалі більше переміщувався від зображення довираження, від обсервування зовнішніх обставин до ідей і настроївособистості. В Ольги Кобилянської та Лесі Українки попри деякі їхнірозбіжності у поглядах формується неоромантичних концепція, щогрунтується на "визвольному" пориві, прагненні до повноти виявленняродового, саме людського потенціалу буття, ідеалу "повної людини" ...
Ідею цілісної особистості висунув і Микола Вороний у вірші-відповіді
І. Франкові на його послання із назвою "Лісова ідилія". Відповідьбула роз "ясненням і поглібленнямвідкрітого листа М. Вороного дописьменників, який він опублікував у "Літературно-науковому віснику", дезапрошував їх взяти участь в альманасі "З-над хмар і з долин". Вінорієнтував письменників на твори, які б за змістом і формою могли "хочтрохи наблизитись до нових течій та напрямів сучасних європейськихлітератур "і в яких" було б хоч трошки філософії, де хоч клаптик яснів тогодалекого блакитного неба, що від віків манить нас своєю неосяжнийкрасою, своєю незглібною таємничістю, бо спокою треба, відпочинку длястражденної, зневіреної душі сучасного інтелігента ".

Чи не подiбну є творча настанова молодих львiвськіх письменникiв,задекларована в журналi "Свiт" i розгорнута пiзнiше О. Луцьким у статтi
"Молода муза", де пiдкреслювалося: "Коли вже вiдкінемо наразi всецарство сучасних сумнiвiв i перехресних клічiв в напрямi нашогопiзнання, а огранічімось лише на обсях людського чуття в сферiписьменства i фiлософiї, то вистане назвати лише Нiцше, Iбсена та
Метерлiнка, щоб всiм яскраво пригадалося те живе биття сучасного, надмiру
, може, вразливого людського серця i щоб пригадались нам всi його притулкутам, де могло воно найти своє тепло i спокiй серед бурхливих днiв ".

Такi заклики не заперечувамі нi громадянської теми, нi лiтературноїтрадицiї. До того ж притулком для серця оголошувалися не тiльки
"метафiзічнi, мiстічнi краї", а й саме життя, все те, де виявляєтьсявнутрішня потреба митця, яку не можна замкнути "в нiяк розумованушухляду ".

І. Франко назвав статтю О. Луцького маніфестом" Молодої музи ".
Франко критикував статтю Луцького за те саме, за що раніше бельгійських символістів - за містицизм, прийнявши їх єстетічну програму платформимайже за політичну програму: "Як же се, мої панове, ви вербуєте до свого кружка молоді духи, себто наших дітей, наших молодихбратів і сестер? Куди ви думаєте вести їх?

В якім "містичним новім небі" ви обіцюєте їм тепло ізаспокоєння? "Це було явним перебільшенням. І в збірнику М.
Вороного "З-над хмар і з долин", і в альманасі "За красою" взялиучасть письменники різних поколінь і неоднаковим орієнтацій, хоч іпроглядалося в них певна загальна єстетічна платформа, виражена вже всамих назвах. Ми не маємо сьогодні цілісної концепції українськогомодернізму початку ХХст. і навіть його визначення (вживаютьсятерміни декада?? с, ранній модернізм, предромантизму тощо), вульгарно -соціологічний підхід до літератури не сприяв об "єктівному дослідженнюцього явища.

Можемо лише відзначити його неоднорідність. Якщо пред ставникилітературного угрупованння "Українська хата" іноді надто катігорічновідмежовувалісь від народницьких традицій, яка, мовляв, "не пориваєвперед, а топчеться на одному опісуванні, регістраціїсільськогосподарського інвентаря ", то" Молода муза ", як правило, непроголошувала такого розриву зі школою "старого" реалізму, а прагнулапоєднати традицію з новим західноєвропейськими віяннямі.

"Ми всі любили нашу пісню народну, нашу літературу й театр, --згадував пізніше Б. Лепкий, - а все ж бачили, що не стільки сонця, щов вікні. Чогось-то нового бажано, захочувалось печеного льоду, якдехто насміхався з нас ... Я був тоді в Кракові, як "Молода муза"прийшла на світ, але я її не цурався.

Була це дівчина гарна, та невговкана й химерна. Розсипала перли,Плила по морі тьми, сідала над рікою та приглядали в свічаді плеса.

Не ступала слідами Квітчіної "Марусі", й не одному головузвернула ". Цей, за словами Б. Лепкого, Sturm und Drang (буря інатиск) молодих західноукраїнських літераторів базувався на прагненніпоєднати ідеї Кардуччі й Ніцше, Метерлінка й Ібсена з традиціямирідної культури. А шукали молоді ціхтрадіцій не в стилі побутописання
, А спиралися на символіку козацьких наспівів, містику Сковороди,демонологічній світогляд народу, "п" ятий єлемент підсоння і четвертий вимір людської душі ". Наталя Кобилянська написала статтю" Символізмв народній пісні ", в якій ствердшувала, щофолькльорна символікачасто співзвучна з тією, яка "посліднімі часами станула протидомінуючого в літературі натуралізму ".

Чи вдалося молодомузівцям здійснити синтез цих двох начал,іншими словами, піднести народну символіку до глибини філосовськіхідей, які мають загальнолюдський характер? Такою мірою, як цезробила Леся Українка в "Лісовій пісні", М. Коцюбинський в "Тіняхзабутих предків ", не вдалося, та все ж деякі новели М. Яцківа
( "Лісовий дзвін", "Поєма долин"), драматична поема В. Пачовського "Сонукраїнської ночі "та вірші збірки" Ладі й Марені терновий огоньмій "були в цьому напрямі цікавими спробами, які знайшли продовження вукраїнській літературі.

Нарешті, ще один принцип поетики "молодомузівців" - проголошеннякульту поезії як краси, як практичної безвартісності, антіутілітарості,поєзії, що не може обмежуватись роллю пропагандиста певної ідеологічної доктрини. Цей принцип сприймався і трактувався часто так,що "молодомузівці" дотримувались гасла "мистецтва для мистецтва".

знаходили й підтвердження в рядках одного з віршів В. Пачовлького:
"Се є штука - я не пхаю тут ідей!" Одначе це була радше реакція навимогу писати "соціально-Програмові", як висловився О. Луцький в листі до
Г. Хоткевича, запрошуючи його до участі в альманасі "За красою". І саміучасники цієї літературної групи рішуче заперечили такийпогляд.М.Рудніцькій писав пізніше з цього приводу: "Довго товкли попідручниках і газетних статтях фразу, повторювань й досі, начебто
"Молода муза" поклонявся ідеалові чистої краси та начебто цей ідеалбув звичайним ідолом - шкідливою примарою "мистецтво для мистецтва".
Він рішуче заперечує такий погляд, підкреслюючи, що особисті,суб "єктивні мотиви" не ослабили в них громадських почувань. "

Інакше й не могло бути, бо ж учасники цієї групи - вихідці ізселянського середовища або сини дрібних службовців, які самі нелегко пробивалися у життя, зазнали й далі зазнавали злигоднів, нелегкодобуваючи шматок хліба.

"Молода муза" існувала порівнянно недовго - від 1907 року до першоїсвітової війни, отже, якихось сім - вісім років. Але вона вписаласвою сторінку в історію української літератури, була певним етапомна шляху її подальшого розвитку.

Водночас треба враховувати й те, що літературний процес творятьне тільки і, може, не стільки течії та групи, як творчііндівідуальності.

Кожний учасник "Молодої музи" - людина зі своєю долею і митецьіз своїм неповторним обличчям. І як митець кожен з них виходитьвиходить за межіцієї літературної групи, оскільки творчість йогоне обмежується часом існування.

По-різному склалися долі колишніх "молодомузівців". Найдовшесудилося прожити Михайлові Яцківу (він помер у 1961 р.), йомувдалося чи не найповніше і найяскравіше виразити ідеї "Молодої музи
"Експресивний стилем, в якому гострота спостереження, точністьдеталі поєднана з виходом за рамки реальності, а тонка ліричнанастроєність сусідує із відразлівою натуралістічністю, в нього чи ненайтісніше поєднані і переплетені бодлерівські ідеал і сплін, іводночас він чи не найорганічніше поєднав фолькльорного символ змодерною технікою письма, що доходить місцями майже досюрреалістічніх образних конструкцій. На жаль, творчість М. Яцківаприпинилася невдовзі після першої світової війни, і важго гадати,що дав би цей яскравий талант зе сприятливих обставин.

Серед поетів, безсумнівно, найталановитішим був Петро
Карманській. Його перша збірка "З теки Самовбивці" є учнівськимнаслідуванням "Страждання молодого Вертера" Гете та "зів" ялоголісття "І. Франка. Та в наступних книжках він утвердився якоригінальний поєт зі своїм обличчям.

Здається, в цього поета в крові був потяг до мандрів, і з Італії привіз він у поєзію "молодомузівців" замість шуму смеректа хвиль Дністра аромат кипарисів, хлюпанням Тибру. Бодлерівське "де -небуть, щоб тільки поза цим світом "згодом ганяла його світами, та все ж під кінець життя прибило до пристані - хоч не тихої, апонівеченої - рідного краю. Рання поєзія П. Карманського, сповнена
"Причинного смутку". М. Рильський мотиви смутку пояснює як умовамитогочасного життя Галичини, так і особистою вдачею поєтам "якою, вразливою, і тим," що в колі його творчих зацікавлень були
"Поєзії" Леопарді, Бодлера, песимістичні сторінки Біблії ".

Мотиви смутку й космічного болю, що на думку І. Франкапідносять поезію П. Карманського від дрібниць буденщіні до проблемизагальнолюдської духовності й етики, конфліктів між добром і злом,домінують у творах "молодомузівського" періоду. Пізніше, в рокипершої світової війни, той високий пафос і тон поволі поступаютьсямісцем сатиричних тонів, гротескно образів. Поет тяжкопереживає трагедію рідного краю, коли тисячі січових стрільцівгинули на подільських полях, а деякі з їхніх провідників спали "підвіденьськімі перинами ".

Біль, драму, силу гніву письменник передав у збірці поезій
"Alfresco" (1917), в якій трагізм світосприйняття попередніх роківпереходить у трагізм історичної долі народу, а самоіронія в сатиру.

Довгі роки перебування автора в Бразилії принесли Ніськумайстернях пейзажних і ліричних поезій, на жаль, сьогодні майженевідомих нашому читачу, бо друкувались вони на сторінкахмалотиражних галицьких періодичних видань, до того ж недоступних ...

На творчість поета повоєнного періоду наклала свій відбитоксуспільна ситуація, яка мало сприяла виявленню таланту. Написав і
Карманській немало декларативних віршів, та все ж не припиняв творитиінтимну лірику і уклав книжку "Осінні зорі".

А ще - зднійснів справжній подвиг, переклавши "Божествену комедію"
Данте. Перед самою смертю побачив виданою першу частину цієї праці.Двінаступні-досі чекають видання ...

Не вкладається в "молодомузівські" рамки і поезія Василя Пачовського та Богдана Лепкого, які продовжували літературну працю у 20-30 роки.
Один із основних мотивів лірики В. Пачовського - "розсипані перли" сліз ліричного героя від нерозділеного кохання, його плач за втраченоюмилою, що поступово зливається у збірний образ жіночого ідеалу.

Фольклорно символікою сповнені й драматичні поеми В. Пачовського,зокрема "Сон української ночі", "Сонце руїни", "Золоті Ворота", воснові яких лежить ідея національного відродження.

Серед інших творів В. Пачовського назвемо історичну поему "Князь
Лаборець ", засновану на легендах і щедро насичену фольклорноюсимволікою і яскравим закарпатським мовним колоритом.

поезію Богдана Лепкого "молодомузівського" періоду пронизує тугаосені, прощання.Вірш "Журавлі" наче концентрує в собі ці мотиви. Укількох строфах про осінній відліт журавлів умістілась широка гама переживань і настроїв. Такими журавлями почували себе галичани, щопокидали рідну землю в неясній надії на кращу долю за океаном.

Найбільше сспоріднює Б. Лепкого з іншими представниками "Молодоїмузи "мотив природи - як того острівця, де людина може відпочитивід життєвих турбот і клопотів.

Події І світової війни, у вирі яких опинився і самписьменник, внесли в його поезію нові мотиви. Якщо визначитинайголовнішу зміну в поетичній творчості Б. Лепкого воєнних років, то вона виявляється, мабуть, у тому, що "я" поета, яке було вепіцентрі його лірики, втрачає свою домінуючу роль, зливаючись зколективним "я" народу.

У 20-30-ті роки письменник вступає переважно виступає переважно в жанрі історичної прози, до поезії звертається лише час відчасу. Вірші цього періоду не додають нічого суттєво нового досказаного раніше, лише інколи пробліснуть спалахи туги замолодістю, за коханням.

Від особистих настроїв до громадянської лірики прийшов і
Степан Чарнецький, що мав серед своїх приятелів репутаціюбогеміста й завзятого театрала. Захоплення театром відбилося й натворчості Чарнецького. Джерелом його лірики є і настрої, викликані творами мистецтва, - він часто бачить себе персонажем тієї чиіншої п "єси або опери.

В ліриці С. Чарнецького вражає тонке сприйняття природи.
Ліричний герой поета стоїть перед нею зачудованим, він "зливається"з нею у момент духовного сум "яття чи піднесення.

Цей, здавалось б, камерний поет з великою силою показавтрагедію людини, краю, народу в І світовій війні, його поезіязбагатилася новими барвами і тонами, здобула ноти сильногогромадянського звучання.

Поетичний доробок Сидора Твердохліба та Остапа Луцького доволіскромний і не йде в порівняння з тим, що створили інші учасники
"Молодої музи". Оригінальну спадщину С. Твердохліба компенсують йогопереклади. Багато й талановито переклав він, зокрема польськоюмовою своїх колег "молодомузівців", а також Миколу Філянського,
Олександра Козловського, Олександра Олеся .. Його інтерпрітація
"Каменярів" спонукала Франка написати цілу критичну статтю про цей переклад, в якій він назвав Твердохліба перекладачем, що має широку духовну культуру і вироблений естетичний смак. Перекладав вінтакож на німецьку, з польської на українську.

Якщо в С. Твердохліба над оригінальною творчісттю домінуєпереклад, то О. Луцький - передусім організатор і теоретик "Молодоїмузи ". Сьогодні його ім "я більше відоме гострими відповідями
Франка - на статтю "Молода муза" та на епіграму "Іван Храмко",внаслідок чого склалося негативне стаслення до цього літератора,чия творчість тривала всього п "ять років.

З" Молодої музи "бере свій початок і творчість Михайла
Рудницького, більше відомого своїми літературознавчімі талітературно-критичними статтями. Поетична творчість його за розмірами невелика: спорадичні публікації в періодіці. Неширокі й коломотивів та настроїв - спогад з дитинства, любовне переживання,миттєве враження. У творах М. Рудницького не знайдемо філосовськоїглибини, багатоплановості образу. Вірш переважно елегантний,відшліфованій, як мармур, і, наче мармур, холодний. Витонченатехніка, несподівані ритмічні переходи при незрідка нарочітійзаінтелектуалізованості, еклектізмі образів - все це робило поезію
М. Рудницького явищем прімітнім на загальноукраїнському терені.

М. Рудницький "замикає" те коло поетів, які беспосередньопов "язані з групою" Молода муза ".

Який вплив мала творчість" молодомузівців "на подальшийрозвиток української літеретурі, зокрема поезії?

Відомий поет Б.-І. Антонич писав, що поети "Молодої музи"вичерпалися ще на початку ХХ ст. і "їх роль у повоєнномулітературному житті доволі скромна, а впливу на це життя вони не мали жодного. Сучасна літературна молодь зовсім відійшла від них,і їй блище навіть "Слово ополку Ігоревім", аніж їх смутки, борошнаі космічна туга ".

Таку точку зору можна зрозуміти, але важко визнатисправедлівою.Про впли можна говорити не тільки тоді, коли відбувається засвоєння певних рис світогляду, мопівів, поетики, а й привідштовхуванні, протистоянні, опозиції.

Та хоч би як трактувати вплив "Молодої музи" на дальший розвиток української літератури, її не можна викинути з історії нашоїкультури, як не можна викинути "Української хати", авангардизму 20-хроків, празької школи української поезії чи нью-йоркської групишістдесятих років ... Бо тоді випадають ланки художнього розвитку,Обриваються єдність і цілісність процесу.

"Молодомузівці" вписали свою сторінку в історію українськоїлітератури.

Список використаної літератури:

1. Рудницький М. Що таке "Молода муза"? - Львів, 1937.

2. Шаховськой С. Смуток і радість поета. - Київ,
1969.

3. Карманській П. Українська богема. - Львів,
1936.

4. Щурат В. Доктор Іван Франко. - Львів,
1896.

5. Рубчак Б. Пробний років. - Нью-Йорк,
1969.

6. Гундорова Т. Ранній український модернізм. - Київ, 1989.

7. Сріблянській М. Наша література. - Київ,
1909.

8. Лепкий Б. Три портрети. -
Львів, 1937.

9. Тарнавський О. Поет Василь Пачовський .- Торонто, 1984.

10. Франко І.. Зібрання творів у 50 томах. -
Київ, 1982.

11. Українка Леся Твори у 10 томах. - Київ,
1965.

12. Коцюбинський М. Твори у 6 томах. - Київ,
1961.

13. Рильський М. Про поезію П. Карманського .- Київ, 1986.

14. Кобринська Н. Твори. -
Київ, 1980.

Державний комітет зв'язку України.

Київський коледж зв'язку.

Реферат на тему:

Поети "Молодої музи".

Виконав студент групи
АЕЗ-81Б

Цеслів
Олександр.

Київ, 1998 р..