РЕФЕРАТ

на тему:

"ПОЕЗIЯ Заболоцький"

Hіколай Олексійович Заболоцький (1903-1958) належить допоколінню російських поетів, що вступили в творчу пору життя вже післяреволюції. У його біографії вражає дивовижна відданість поезії,наполеглива робота над вдосконаленням поетичної майстерності. Вінмужньо долав бар'єри, які доля робив на йогожиттєвий і творчий шлях. З молодих років він дуже вимогливоставився до своїх творів і до їх підбору, вважаючи, що потрібно писатине окремі вірші, а цілу книгу. Протягом свого життя вінкілька разів складав ідеальні склепіння, з часом поповнюючи їх новимивіршами, перш написані - редагував і в ряді випадків замінявіншими варіантами. За кілька днів до смерті Микола Олексійович написавлітературний заповіт, в якому точно вказав, що має ввійти в йогопідсумкове зібрання, структуру і назва книги. В єдиному томі об'єднав вінсміливі, гротескні вірші 20-х років і класично ясні,гармонійні твори більш пізнього періоду, тим самим визнавшицілісність свого шляху. Підсумковий зведення віршів і поемслід було укласти авторським приміткою: "Цей рукопис включає всебе повне зібрання моїх віршів і поем, встановлене мною в
1958 році. Всі інші вірші, коли-небудь написані і надруковані мною, я вважаю або випадковими, або невдалими. Включати їх у моюкнигу не потрібно. Тексти цієї рукописи перевірені, виправлені івстановлені остаточно; перш публікувалися варіанти багатьох віршівслід заміняти текстами, наведеними тут ".

Н. А. Заболоцький виріс у родині земського агронома, що служивна сільськогосподарських фермах поблизу Казані. У перші роки післяреволюції агроном завідував фермою-радгоспом в повітовому місті Уржуме, демайбутній поет отримав середню освіту. З дитинства Заболоцький виніснезабутні враження від Вятської природи, любов до книг і раноусвідомлене покликання присвятити своє життя поезії. У 1920 році він покинувбатьківський дім і пішов спочатку в Москву, а на наступний рік у
Петроград, де вступив на відділення мови та літератури Педагогічногоінституту імені А. І. Герцена. Голод, невлаштованість життя і деколиболісні пошуки власного поетичного голосу супроводжували студентських років Заболоцького. Він із захопленням читав Блоку,
Мандельштама, Ахматову, Гумільова, Єсеніна. Він швидко зрозумів, що його шляхне збігається з шляхом цих поетів. Ближче йому виявилися російські поети
XVIII століття, класики XIX, із сучасників - Велимир Хлєбніков.
Період учнівства і наслідувань скінчився в 1926 році, Заболоцький вдалося знайти свій оригінальний поетичний метод.

Основна тема його віршів 1926-1928 років - це замальовкиміського життя, що увібрала в себе всі контрасти і суперечності тогочасу. Недавнього сільському жителю місто представлявся то чужим ізловісним, то привабливим особливої химерної мальовничістю. "Знаю, що заплутуються в цьому місті, хоча б'юся проти нього", - писав вінмайбутній дружині Е. В. Кликова в 1928 році. Осмислюючи своє ставлення домісту, Заболоцький ще в 20-х роках намагався пов'язати соціальніпроблеми з уявленнями про взаємозв'язки і взаємозалежності людиниі природи. У віршах 1926 року "Обличчя коня", "В оселях наших"чітко проглядаються натурфілософські коріння творчості тих років.
Передумовою сатиричного зображення вульгарності і духовноїобмеженості обивателя ( "Вечірній бар", "Новий побут", "Іванові",
"Весілля "...) з'явилося переконання в згубності догляду жителів міста відїх природного існування у згоді з природою і від їхнього боргу повідношенню до неї.

Дві обставини сприяли утвердженню творчої позиціїісвоєрідної поетичної манери Заболоцького - його участь у літературномуспівдружності, що зветься Об'єднанням реального мистецтва (серед оберіутов -
Д. Хармс, А. Введенський, К. вагіни та ін) і захоплення живописом
Філонова, Шагала, Брейгеля ... Пізніше він визнавав спорідненість своготворчості 20-х років примітивізму Анрі Руссо. Вміння бачити світ очимахудожника залишилося у поета на все життя.

Перша книжка Заболоцького "Колонки" (1929 р., 22вірші) виділялася навіть на фоні розмаїття поетичнихнапрямків в ті роки імала гучний успіх. У пресі з'явилися окремі схвальнівідгуки, автора помітили і підтримали В. А. Гофман, В. А. Каверін, С. Я.
Маршак, Н. Л. Степанов, Н. С. Тихонов, Ю. Н. Тинянов, Б. М. Ейхенбаум ...
Але подальша літературна доля поета ускладнилася перекручене,іноді прямо-таки вороже-наклепницьким тлумаченням його творівбільшістю критиків.

Особливо посилилася цькування Заболоцького після публікації в 1933 роційого поеми "Торжество землеробства".

Торжество землеробства »(1929-1930) - ідейний підсумок ранньоїнатурфілософські лірики Заболоцького. «Людина безкласового суспільства,який хижацьку експлуатацію замінив загальним творчою працею іплановість, не може в майбутньому не поширити цього принципу на своївідносини з поневоленої природою. Настане час, коли людина --експлуататор природи перетвориться в людину - організатора природи », - такпоет намагався пояснити задум свого твору у відповідь на нищівнукритику його поеми. У поемі "Торжество землеробства" стверджується, щомісія розуму починається з соціального вдосконалення людськогосуспільства і потім соціальна справедливість поширюється на відносинилюдини до тварин і всій природі.

Час дії поеми - колективізація. Соціальне перебудоварозглядалося Заболоцький як початок радикального преображення світу.

«Пролог» до поеми відкривається видовищем розхристаній, безпритульноюприроди ( «Тут природа вся валялася У страшно - дикому безладді»). Такийзовнішність світу, звичайно, не реалістичне його відображення, а той ідейний образ,який відповідає уявленню про глибинний законі ентропії і смерті,що панує в ньому. Так явлення готівкова, природна даність - своєріднийфілософський аргумент поета, що приводить до подальших висновків про необхідністьнового в ній порядку. Природа ніби сама прагне до нього, а людина,її розум, авангард еволюції, висловлює це прагнення і здійснює його.

Такому погляду на природу Заболоцький залишився, по суті, вірний наПротягом усього свого творчості, змінилася лише художня формавирази. У ранній період вона - різкіше, ексцентричні, в пізній --спокійніше, класична урівноваженість, але думка така сама. Складаючи в 1947році, після довгого, вимушеного в'язницею і посиланням перерви, збірку своїхвіршів, Заболоцький відкрив його програмної річчю «Я не шукаю гармонії вприроді ...», написаної в той же рік.
Я не шукаю гармонії в природі.
Розумною пропорційності почав
Ні в надрах скель, ні в ясному небосхилі
Я до сих пір, на жаль, не розрізняв.

Коли величезний світ протиріч
Насититься безплідної грою, -
Як би прообраз болю людської
З безодні вод постає переді мною.
І в цей час сумна природа
Лежить навколо, важко зітхаючи,
І не мила їй дика свобода
Де від добра невіддільне зло.
І сниться їй блискучий вал турбіни,
І мірний звук розумного праці,
І спів труб, і заграва греблі,
І налиті струмом дроти.

Перший розділ «Урочистості землеробства» називається «Бесіда про душу» іпочинається роздумами про смерть. Тут є своя логіка: адже головне, щонеприйнятно для людини в природі, точніше в її способі існування, --це смерть. І перше, що промовляє з приводу обговорюваного предмету, про душу,чи є вона і безсмертна Чи, «мужик суворий, мов хмара»: «Природа менемучить, Перетворюючи в старого ». А тут вже недалека і така участь:
А тіло з'їдено хробаками,
У чорному будиночку лежить.
«Люди, - плаче, - що ви люди!
Я така ж, як ви,
Тільки менше стали грудей,
Так зачіска з трави.
Мене, милу, беріть,
Нудно мені лежати одній.
Хоч зі мною поговоріть,
Поговоріть хоч зі мною! »

Залишається втіха, що, може, хоч душа зберігається після смерті,витає в світі і «Пресвітлої ручкою Махає нам здалеку». Але його рішуче,як дурне марновірство, розвіює Солдат, один з учасників розмови,найбільш прямолінійно - грубуватий виразник ідеї «грандіозногоперебудови природи ». Розвіює, може, і наївно, але відповідно допереконаннями самого Заболоцького, який заперечував «всяке протиставленнядуховного життя - матеріальної, усяке нерозуміння їх тотожності, повноїзлитості ».

Отже, смерть панує над людиною неподільно. І не тільки над ним. Унаступному розділі - «Страждання тварин» - поет з новою силою образотворчоїрозвиває свої улюблені ідеї. Знову картини загального пожирання,вбивства, вільного і мимовільного, як норми життя. Тут говорять тварини, вяких починає прокидатися розум. Точніше, говорить людина з висоти новоїморальності, народженої свідомо - активним розумінням еволюції.
Реальність світу постає очима замучених, натуральних жертвлюдської експлуатації. Каже бик, для кого смерть обертається рокомшкуродерні:
На мені печаль як би хомут.
На дно коров'ячого цвинтаря,
Як видно, незабаром повезуть.
О, стогін гробової!
Крик сумний!
Продовжує кінь:
Мужик, мене ногами обхопивши,
Скаче, страшно б'ючись батогом,
І я скачу, хоч непривабливий,
Хапаючи повітря жадібним ротом.
Навкруги природа гине,
Світ рухається, вбогий,
Квіти, плачучи, помирають,

Одна з наступних розділів «Урочистості землеробства» - «Битва з предками» --це неминучий суперечку з покірним згодою на дані природою рамки, зфілософією природного кругообігу, дурний нескінченності, якупредставляють «предки». Сторону подолання природного закону, творчогодерзання тримає Солдат:
Предки, все це зрозуміло,
Але, проте, важливо знати,
Не підемо ми назад,
Якщо будемо лише народжувати?

І ось настає «Початок науки», подане як сон Солдата, якздійснена мрія. Людина, що перетворює власну природу,підтягує до себе і відсталих по сходах еволюції своїх менших братів,встановлює новий закон буття, закон істинного споріднення, що пов'язує всіістоти землі. Цей закон височіє на новій натуральній основі життя, зякої виходить інакше, принцип взаємного пожирання і витіснення. І на цьомуособливо наполягає поет у своїх радісних сценках нового харчування. Якийконтраст з колишнім гнітючим «кривавим мистецтвом жити»!
А під горою машинний храм
Виробляв кисневі коржі,
Там коні, хімії друзі,
Сьорбали щи зі ста молекул,
Інші, в повітрі висячи,
Дивилися, хто з небес приїхав.
Корова в формулах і стрічках
Пекла пиріг з елементів,
І перед нею в банку рос
Великий хімічний овес.

Поема «Торжество землеробства» - завзята, весела, торжествуючапоезія. Світ у ній як ніби народжується заново. «Дитина - світ» - свідчитьодин із заключних розділів поеми. Світ починає науку нового життя з самогопочатку, з букви А.
Ми старий світ дотла знесемо
І букву А величезним хором
Вперше враз вимовив.

У більш пізніх віршах улюбленою формою вираження тієї ж думкистає у Заболоцького образ природи - учениці, яку мудрий і строгийучитель - людина засаджує за навчання.
Природа чорна, як кузня,
Відтепер людям будь союзник,
Тебе ми вилікуємо в лікарні,
Посадимо в школі за буквар,
Щоб говорити вміли птиці
І знали вовки календар.
Щоб у лісі, саду і школі,
Вже за своєю, не нашої волі
На нас працювала сама.
Те ж через десять років:
Від моря до моря, від краю до краю
Ми вчимо і пестуем молодшого брата.
( «Читайте, дерева, вірші Гесіод ...», 1946)

А в« Торжество землеробства »в розділі« Початок науки »виникає образ
«Великого тваринного інституту», де «розуму рослини розвиваються. Тут навчаютьметеликів праці, вужеві дають урок науки. <...> Тут вовк із залізним мікроскопом
Зірку вечірню співає, Тут кінь з редискою і кропом Бесіди довгіведе ». А в «Школі жуків» (1931) передбачає те прекрасне майбутнє,коли рослина зуміє перетворюватися на тварину ( «Ми не забудемо - Час, колив ніжці листа Визначився м'яз, В тілі картоплі зачаток мізків з'явився Ікукурудзи вічко Відкрився на кінчику стебла »), і засяє« тварин розумнецарство ». Втілюється поглиблена біблійна мрія, така близька серцюавтора «Урочистості землеробства» та «Божевільного вовка», про такий стан тварини,коли не просто засядуть поруч ягня з левом, а стануть брати участьразом з людиною в загальному творчості світу.

У «Торжество землеробства» світ не просто перебудовується, а радикальноперетворюється, починається справжня онтологічна революція, покликанавстановити «нове небо» і «нову землю».
Ми ж новий світ влаштуємо
З новим сонцем і травою.

Зовсім недавно увійшовши в літературу, Заболоцький вже опинився з клеймомпоборника формалізму і апологета чужої ідеології. Складена ним Нова,готова до друку книга віршів (1933 р.) не змогла побачити світло. Ось тут інагоді життєвий принцип поета: "Треба працювати і боротися за самихсебе. Скільки невдач ще попереду, скільки розчарувань, сумнівів! Але якщов такі хвилини людина захитається - його пісня заспівана. Віра і завзятість.
Праця і чесність ... "(1928 р., лист до О. В. Кликова). І Микола
Олексійович продовжував трудитися. Засоби до існування давала почата щеу 1927 році - робота в дитячій літературі - у 30-х роках він співпрацювавжурналах "Їжак" і "Чиж", писав вірші і прозу для дітей. Найбільш відомійого переклад - обробка для юнацтва поеми Ш. Руставелі "Витязь втигровій шкурі "(у 50-х роках був зроблений повний переклад поеми), а такожперекладання книги Рабле "Гаргантюа та Пантагрюель" і роману де Костера
"Тіль Уленшпігель".

У своїй творчості Заболоцький все більше зосереджувався нафілософської лірики. Він захоплювався поезією Державіна, Пушкіна, Баратинського,
Тютчева, Гете і, як і раніше, Хлєбникова, активно цікавивсяфілософськими проблемами природознавства - читав праці Енгельса,
Вернадського, Григорія Сковороди ... На початку 1932 року познайомився зроботами Ціолковського, які справили на нього незабутнєвраження. У листі до вченого і великому мрійнику писав: "... Вашідумки про майбутнє Землі, людства, тварин і рослинглибоко хвилюють мене, і вони дуже близькі мені. У моїх недруковані поемахі віршах я, як міг, дозволяв їх ".

« Туди, на зорі, вперед! »- кликав Ціолковський. Заболоцького вразиласпівзвучність багатьох ідей Ціолковського з власними заповітними думками,поетично висловленими в «Торжество землеробства», «Божевільний вовка», «Школіжуків »... Найближче йому було активно - еволюційне ядро космічноїфілософії Ціолковського: переконаність у висхідному розвитку світу і самоїприроди людини, коли його розум, його сили стають свідомимзнаряддям такого сходження. Як всі мислителі - космісти, Ціолковський НЕвважав людини остаточним вінцем творіння, гостро відчував йогопроміжну, кризову поки природу.

Заболоцький важко було прийняти атомний трансформізм,нечутливість до проблеми особистості в Ціолковського. Поет резонновідповідає космічному мислителю: «Мені не зрозуміло, чому моє життя виникаєпісля моєї смерті. Якщо атоми, що складають моє тіло, розбредуться повсесвіту, вступлять в інші, більш досконалі організації, то адже дана
- То асоціація їх вже більше не відновиться і, отже, я вже невознікну знову. <...> Нарешті, і самий атом не є неподільна частинка. Атом за певних умов руйнується так само, як руйнується
(вмираю) я. Особисте безсмертя можливо тільки в одній організації.
Чи не безсмертні ні людина, ні атом, ні електрон. От мені і здається,що Ви говорите про блаженство не нас самих, а про блаженство нашого матеріалув інших, більш досконалих організаціях майбутнього. Вся справа, очевидно, вте, як розуміє і відчуває себе людина. Ви, очевидно, дуже ясно ітвердо відчуваєте себе державою атомів. Ми ж, ваші кореспонденти, неможемо відмовитися від погляду на себе як на щось єдине і неподільне. Аджеодна справа - знати, а інша - відчувати »28.

В основі натурфілософські концепції Заболоцького - уявлення просвітобудову як єдиної системи, яка об'єднує живі і неживі формиматерії, які знаходяться у вічному взаємодії івзаємоперетворення. Розвиток цього складного організму природипоходить від первісного хаосу до гармонійної упорядкованості всіхїї елементів. І основну роль тут відіграє притаманне природі свідомість,яке, за висловом К. А. Тімірязєва, "глухо тліє в нижчих істот ітільки яскравою іскрою спалахує в розумі людини ". Тому самелюдина покликана взяти на себе турботу про перетвореннямиі природи, але всвоєї діяльності він повинен бачити в природі не тільки ученицю, а йвчительку, бо ця недосконала і страждає "віковічна давильня"містить в собі чудовий світ майбутнього і ті мудрі закони, якимислід керуватися людині.

У поезії Заболоцького з рідкісною силою була виражена нестерпний більвмирання. Цей біль настільки велика, що нею наділяється вся природа:
Річка тремтить і, відчуваючи смертну годину,
Вже відкрити не може млосних очей,
І всі її безпорадне тіло
Раптом страшно витягнулося і заціпеніло
І, ледве рухаючи свинцево хвилею,
Тепер лежить і б'ється головою.
( «Початок зими», 1935)

«Передсмертні риси», які поет вловив у «погляд» замерзаєрічки, прямо співвідносяться з тим, «як дивляться люди в день своєї смерті».
«Природа в річці нам зобразила Ковзаючий світ сознанья свого» - свідомістьстраждання в лещатах природного смертного закону. Болісні сцени смерті вприроді ( «Засуха», 1936: «У смертельному непритомності бідна річка Трохи ворушитьзасохлими устами »), де особливо повно розгортається властиве поетовіуособлення природних явищ, звичайно, справжнє своє значення розкриваютьдля людини, виявляють його почуття, інтенсивність його переживання.

У вірші 1946 р. «Сліпий» поета пронизує сумнів, чи не сам вінтакий самий сліпий, як той, кого він спостерігає біля воріт, і не бачить він уприроді лише відображення самого себе, свій біль і надії:
І я боюся подумати,
Що де - то у краю природи
Я такий же сліпий
З перевернутим в небо особою.
Лише в темряві душі
Спостерігаю я весняні води,
Собеседую з ними
Тільки в сумно своїм серці.

«Нестерпна туга роз'єднання», що вноситься смертю в життя, народжує в
Заболоцький пориви гіркого душевного протесту:
Учора, про смерть роздумуючи,
Стала жорсткішою раптом душа моя.
Сумний день! Природа вікова
З темряви лісів дивилася на мене.

Моменти особливо оголеного контакту зі світом дають поетові відчуття,що переходить у внутрішнє переконання, що мертві, великі й малі, всіякі пішли покоління - тут, вони присутні в світі:
І думки мерців прозорими стовпами
Навколо мене вставали до небес.
І голос Пушкіна був над листвою чути,
І птиці Хлєбникова співали біля води.
І зустрів камінь я. Був камінь нерухомий,
І проступав в ньому лик Сковороди.
І все існування, всі народи
Нетлінне зберігали буття,
І сам я був не творіння природи,
Але думка її! Але хиткий розум її!
( «Вчора, розмірковуючи про смерть ...», 1936)
Що життя твоє дорівнює чумі,
Що ти, ковтаючи свій обід,
Розбійник є і людожер?

Новий тип образу, введений в російську поезію природи Заболоцький - цеглибокий за своїм міфологічним коріння образ, в основі якого лежитьвіра поета у безсмертя всього сущого, здатність істот перевтілюватисяодна в одну. "Думка колись була простим квіткою;// Поема простувалиповільним биком "- створення природи перетворюються на створення духу, інавпаки, людина, помираючи, зберігає свій розум і душу в нових породженняприроди: "Я не помру, мій друг,// подих квітів// Себе я в цьому світівиявлений ";" А те, що було мною, то, можливо,// Знову зростає і світрослин множить "(" Заповіт ";" Метаморфози "; Ср також:" В оселях наших ",
"Учора, про смерть роздумуючи ...";" Коли вдалині згасне світло денний ...",< br>"Коник ").

Серед окремих поетичних уподобань Заболоцького слід вказати навелика кількість комах, особливо жуків, коників, що втілюють сумнегідність малих тварин; через багато віршів проходять коні, корови,знаменують недавню поневолення людини і право на майбутню вільнуі творче життя, птиці з їх досконалим літальним пристроєм (поема
"Птахи ").

Заболоцький - класик філософської і пейзажної лірики ХХ століття. Наслідуючитрадиції Ф. Тютчева, Заболоцький стверджує всім ладом своєї поетичноїдумки, що "природи віковічна давильня" насправді не віковічна, що вглибині природи живе туга за вищим станам духу, передчуттярозумного союзу з людиною ( "Я не шукаю гармонії в природі", 1947;
"Лодейніков", 1932 - 1947).

Заболоцький брав активну участь у громадському житті ленінградськихписьменників. Такі вірші, як "Прощання", "Північ" і особливо
"Горяйская симфонія" отримали схвальні відгуки у пресі. У 1937році вийшла його книжка, що включає сімнадцять віршів ( "Другакнига "). На робочому столі Заболоцького лежали розпочаті поетичнеперекладення давньоруської поеми "Слово о полку Ігоревім" і своя поема
"Облога Козельська", вірші, переклади з грузинської ... Але насталоблагополуччя було оманливим ...

19 березня 1938 Н. А. Заболоцький був арештований і надовго відірванийвідлітератури, від сім'ї, від вільного людського існування. Уякобвинувального матеріалу в його справі фігурували злопихательскіекритичні статті та оглядова "рецензія", тенденційно спотворювалиістота та ідейну спрямованість його творчості. По 1944 рік вінвідбував незаслужене ув'язнення у виправно-трудових таборах на
Далекому Сході та в Алтайському краї.

Вірш Заболоцького «Где-то в полі біля Магадана» залишаєтьсязагадкою.

Десь у полі біля Магадану,

Посеред небезпек і бід,

у випарах мерзлого туману

Йшли вони за санях слідом.

Від солдатів, від їх луджених ковток,

Від бандитів зграї злодійський

Тут рятували тільки околодок

Так вбрання в місто за борошном.

Ось вони і йшли до своїх бушлатах -

Два нещасних російських старого,

Згадуючи про рідних хатах

І томясь про них здалеку.

У каторжному табірному Магадані посилають з зони двох в'язнів -людей похилого віку в місто за продуктами! Посилають одних, це і "рятує" їх, тоє дає можливість відпочити від охорони і "від бандитів зграї злодійський".

Заболоцький малює "життя над ними в образах природи", наповненузірками смертельну полярну ніч:

Дивная містерія всесвіту

Йшла в театрі північних світил,

Але вогонь її проникливий

До людей вже не доходив.

Люди похилого віку замерзають.

Сталі коні, скінчилася робота,

Смертні доробили справи ...

Обняла їх солодка дрімота,

У далекий край, ридаючи, повела.

Не наздожене більше їх охорона,

Не наздожене табірний конвой,

Лише одні созвездья Магадана

заблищали, ставши над головою.
Все-таки женеться хтось? Але хто ж? Смерть? Але вона вже наздогнала. Це всенаписано майже нереально, ніби приснилося, ніби автор там і не було зовсім.
Але ми-то знаємо - був.

З весни і до кінця 1945 року вже разом з родиною жив у Караганді.

У 1946 році М. А. Заболоцький був відновлений у Спілці письменниківі отримав дозвіл жити в столиці. Розпочався новий, московський періодйого творчості. Незважаючи на всі удари долі він зумів зберегтивнутрішню цілісність і залишився вірним справі свого життя - як тільки з'явилася можливість, він повернувся до нездійсненим літературнимзадумам. Ще
1945 року в Караганді, працюючи креслярем в будівельному управлінні,в неробочий час Микола Олексійович в основному завершив перекладення
"Слова о полку Ігоревім", а в Москві відновив роботу над перекладомгрузинської поезії. Чудово звучать його вірші з Г. Орбеліані, В.
Пшавела, Д. Гурамішвілі, С. Чіковані - багатьох класичних і сучаснихпоетів Грузії. Працював він і над поезією інших радянських і зарубіжнихнародів.

У віршах, написаних Заболоцький після тривалогоперерви,чітко простежується наступність з його творчістю 30-х років,особливов тому, що стосується натурфілософські уявлень. Таківірші
"Читайте, дерева, вірші Гееіода", "Я не шукаю гармонії в природі",
"Заповіт", "Крізь чарівний прилад Левенгука "...

У 50-х роках натурфілософські тема стала йти в глиб вірша,стаючи як би його невидимим фундаментом і поступаючись місцем роздумівнад психологічними та етичними зв'язками людини і природи, надвнутрішнім світом людини, над почуттями і проблемами особистості. В "Творцядоріг "та інших віршах про працю будівельників триває розмова пролюдських звершення, розпочатий ще до 1938 року ( "Вінчання плодами",
"Північ", "Сєдов"). Справи сучасників і свій досвід роботи на східнихбудівництвах поет порівнював з перспективою створення стрункої живийархітектури природи.

У віршах московського періоду з'явилися ранішеневластиві Заболоцький душевна відкритість, інодіавтобіографічність ( "Сліпий", Вцьому гаю березового ", цикл" Остання любов "). Загострення увагудо живої людської душі привело його до психологічнонасиченимжанрово-сюжетних замальовок ( "Дружина", "Невдаха", "У кіно",
"Неприваблива дівчинка", "Стара актриса "...), до спостережень над тим, якдушевний склад і доля відображаються в людській зовнішності ( "Про красулюдських осіб "," Портрет "). Для поета набагато більше значення сталимати краса природи, її вплив на внутрішній світ людини.
Цілий ряд задумів та робіт Заболоцького був пов'язаний з незмінним інтересомдо історії і епічної поезії ( "Рубрук в Монголії" та ін.) Постійноудосконалювалася його поетика, формулою творчості сталапроголошена ним тріада: думка - образ-музика.

Не все було просто в московського життя Миколи Олексійовича.
Творчий підйом, виявлявся в перші роки після повернення,змінився спадом і майже повним перемиканням творчої активності нахудожні переклади в 1949-1952 роках. Час був тривожним. Побоюючись,що його ідеї знову будуть використані проти нього, Заболоцький частостримував себе і не дозволяв собі перенести на папір все те, щодозрівало у свідомості і просилося у вірш. Положеннязмінилося тільки після XX з'їзду партії, що засудив збочення,пов'язані з культом особи Сталіна. На нові віяння в житті країни
Заболоцький відгукнувся віршами "Десь у полі поблизу Магадана",
"Протистояння Марса", "Казбек". Дихати стало легше. Досить сказати,що за останні три роки життя (1956-1958) Заболоцький створив близькополовини всіх віршів московського періоду. Деякі з нихз'явилися в пресі. У 1957 році вийшов четвертий, найбільш повниййого прижиттєвий збірник (64 вірші і вибрані переклади).
Прочитавши цю книжку, авторитетний цінитель поезії Корній Іванович
Чуковський написав Миколі Олексійовичу захоплені слова, такі важливідля нерозпещеного критикою поета: "Пишу Вам з тією шанобливоїбоязкістю, з якою писав би Тютчеву або Державіну. Для мене немає ніякогосумніву, що автор "Журавлі", "Лебедя", "Поступися мені, шпак,куточок "," невдахи "," Акторки "," Людських осіб "," Ранку "," Лісовогоозера "," Сліпого "," У кіно "," ходок "," Невродливої дівчинки "," Я не шукаюгармонії в природі "- справді великий поет, творчістю якого раночи пізно радянської культури (може бути навіть проти волі) доведетьсяпишатися, як одним з найвищих своїх досягнень. Декому знинішніх ці мої рядки здадуться необачно і грубою помилкою, але явідповідаю за них усім своїм сімдесятирічним читацьким досвідом "(5 червня
1957 р.).

Передбачення К. І. Чуковського збувається. У наш час поезія Н.
А. Заболоцького широко видається, вона переведена на багато іноземнихмови, всебічно і серйозно вивчається літературознавцями, про неї пишутьсядисертації та монографії. Поет досяг тієї мети, до якої прагнув наПротягом всього свого життя, - він створив книгу, гідно продовжилавелику традицію російської філософської лірики, і ця книга дійшлачитачеві.

ЛІТЕРАТУРА

1. Михайло Епштейн. Поезія Заболоцького.
2. С. В. Григор 'єва. «Ми ж новий світ влаштуємо з новим сонцем і травою -
«Атоми нових смислів поезії Миколи Заболоцького» »http://lib.userline.ru/7996?page=9
3.Газета «Перше вересня». «Загадка: Із записів Костянтина Ваншенкіна»
4. Никита Заболоцький. «Поезія, заповідана нащадкам»
5. Всесвітня бібліотека поезії. Изд. «Художнє видання», 1999.
6. М. Машков. М. Заболоцький. Изд. «Поезія», 1962